Реферат на тему:

Світове господарство в умовах науково-технічної революції. Найбільш
загальні тенденції розвитку світового господарства на сучасному етапі

План

1. Основні чинники розміщення господарства в сучасних умовах.

2. Сучасні найбільш загальні тенденції розвитку світового господарства:

1. Основні чинники розміщення господарства в сучасних умовах.

Географічний рисунок сучасного світового господарства — це історичний
результат впливу різноманітних економічних, соціальних, природних,
політичних та інших чинників. В епоху НТР характер їх дії помітно
змінився, з’явилися нові чинники.

Зокрема, розміщення важкої промисловості наприкінці XIX ст. здебільшого
визначалося природними ресурсами (вугільними й залізорудними басейнами —
Рур і Саар у Німеччині, Мідленд у Великобританії, Верхня Сілезія в
Польщі, Урал у Росії, Донбас в Україні, Лотарингія у Франції,
Пенсільванія у США і т. д.). В епоху НТР таке тяжіння помітно
зменшилося, особливо найновіших наукомістких галузей, а орієнтація
розвинених країн на дешеву привізну сировину зробила багато вугільних і
залізорудних районів депресивними. Природно-ресурсний чинник продовжує
відігравати провідну роль у розміщенні добувної промисловості в країнах,
що розвиваються (де ці галузі є основою експорту), а також при освоєнні
нових регіонів у великих країнах. У цьому випадку вступає в силу чинник
території.

Як правило, чим більші розміри країни, тим багатші й різноманітніші
природні ресурси, тим більше існує різних варіантів для розміщення
населення і виробництва. В зв’язку з тим, що в більшості великих країн
старі гірничодобувні, лісозаготівельні, гідроенергетичні,
сільськогосподарські райони надмірно освоєні і виснажені, тут намітилося
зрушення виробництва в райони нового освоєння. Часто вони важкодоступні
і мало обжиті (в Росії — Сибір, Далекий Схід і Північ, у Канаді — Північ
і гірський Захід, у Бразилії — Амазонія, в Китаї — Захід, в Австралії —
центральна і західна частини і т. д.). Одночасно багато країн світу
відчувають гострий «дефіцит» території («країни-карлики», малі
острівні).

У період НТР дуже часто більш динамічно розвиваються країни і регіони,
позбавлені значних сировинних баз (яскравий приклад — Японія, Італія,
«малі» країни Західної Європи, «чотири дракони» Далекого Сходу,
зростаючі райони півдня Німеччини, півдня Англії, півночі Італії,
приморські райони Японії, США, Китаю та ін.). Це відбувається завдяки
дії інших чинників — економіко-географічного положення та
соціально-економічних.

Роль центрального (чи столичного) і приморського положення для
розміщення господарства завжди була і залишається великою. Натомість
«страждали» в цьому плані райони глибинного (периферійного) і
сусідського (прикордонного) положення. У наш час, із розвитком
міжнародного територіального поділу праці та наростанням інтеграційних
процесів, роль приморського і прикордонного положення надзвичайно
зросла. На морських узбережжях формуються потужні портово-промислові
комплекси (Роттердам-Антверпен, Гамбург, Марсель, Шанхай,
Токіо-Йокогама, Нью-Йорк, Лос-Анджелес), промислові пояси
(Тихоокеанський в Японії, Приатлантичний, Каліфорнійський і
Мексиканської затоки в США), що споживають імпортну сировину і
виробляють експортну продукцію. Вздовж спільних кордонів складаються
міжнародні економічні райони різної величини — від приміських
(наприклад, біля м. Базель) і тих, що об’єднують кілька адміністративних
одиниць сусідніх країн (т. з. «Єврорегіони»), до міжнародних смуг і
«осей» економічного розвитку (на стику східної ділянки кордону США і
Канади, вздовж спільних кордонів західноєвропейських країн від Північної
Італії до Північного моря).

Зростає роль традиційно важливого транспортного чинника у зв’язку із
прогресом на транспорті і збільшенням відстаней перевезення сировини,
палива і готової продукції. Так, для західноєвропейських країн дешевше
завозити вугілля із США, ПАР чи навіть Австралії, ніж нарощувати
видобуток власного. Характерною тенденцією розміщення сучасного
господарства стало його зрушення до основних міжнародних транспортних
(політранспортних) магістралей, що йдуть, наприклад, вздовж р. Рейн у
Європі чи Великих Американських озер і р. Св. Лаврентія в Північній
Америці. Перспективними для Європи є ряд т. з. транспортних «коридорів»
із Заходу на Схід.

Роль трудоресурсного чинника в наш час двояка. З одного боку
автоматизація і роботизація виробництва зменшує залежність від нього, з
іншого — наявність великої кількості дешевої робочої сили в певних
регіонах, сприяє розміщенню тут винесеного з розвинених країн масового
виробництва деталей, вузлів, напівфабрикатів, або складальних чи
екологічно «брудних» підприємств, (наприклад, в країнах Південно-Східної
Азії, Латинської Америки). При цьому розміщення багатьох з них
орієнтується також на споживчий фактор (місткий внутрішній ринок).

У наш час постійно зростають вимоги до освітнього рівня і кваліфікації
робочої сили. Надзвичайно важливим чинником розміщення виробництва стає
також тяжіння до центрів науки і освіти. Воно визначає географію
наукомістких галузей. Здебільшого такі центри зосереджувалися у
столицях, найбільших містах і агломераціях, тому одночасно зростала роль
фактору територіальної концентрації. Нові виробництва переважно тяжіють
до тих вузлів і районів, де добре налагоджена виробнича і невиробнича
інфраструктура — енергетичне і водопостачання, комунікації і зв’язок,
фінансово-банківська справа, науково-дослідницька і освітня база тощо.
Однак надмірна територіальна концентрація виробництва створює численні
проблеми, у т. ч. екологічні. Тому в наш час нерідко проводиться
децентралізація населення і виробництва, спрямована на «розвантаження»
великих міст і агломерацій (створення міст-супутників навколо Лондона і
Парижа, спеціалізованих «міст науки» в США, Росії, Західній Європі,
«технополісів» у Японії). Розосередженню виробництва сприяє також
тенденція створення малих і середніх підприємств.

Особливого значення в період НТР набув екологічний чинник. Зважаючи на
нього відбувається обмеження концентрації виробництва і населення,
переміщення частини «брудних» виробництв в інші райони або навіть
демонтаж їх.

2. Сучасні найбільш загальні тенденції розвитку світового господарства:

Для сучасного етапу розвитку світового господарства і міжнародного ПП
характерні наступні суперечливі процеси і явища:

1) інтенсивне наростання глобалізації — створення і функціонування
світових ринків всіх видів товарів, капіталів, виробничих послуг
(транспорт, зв’язок, енергетика), послуг невиробничого характеру,
робочої сили різної кваліфікації, інформації. Регуляторами і
прискорювачами цих процесів виступають Світова торговельна організація
(СТО), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та ін.;

2) збереження багатоукладності і різностадійності розвитку країн і
регіонів. Так, у країнах перехідного типу економіки (постсоціалістичні,
Китай, В’єтнам, колишні країни соціалістичної орієнтації серед країн, що
розвиваються) ринкові відносини незрілі або в зародковому стані, а їх
розвиток пригнічується втручанням держави. У більшості країн, що
розвиваються, основна частина виробництва продовольчих товарів до цього
часу припадає на споживче господарство, в якому продаж продукції на
внутрішніх і зовнішніх ринках відіграє підпорядковану роль.

Різностадійність визначається існуванням країн, які перебувають на
різній стадії соціально-економічного розвитку: постіндустріальній,
індустріальній, доіндустріальній. У постіндустріальну стадію ввійшла
група високорозвинених країн Північної Америки, Західної Європи, Японія.
На індустріальній (та індустріально-аграрній) стадії перебувають
економічно середньорозвинені країни Заходу, сучасні постсоціалістичні і
соціалістичні, ряд країн, що розвиваються (Індія, Туреччина,
нафтодобувні Перської затоки і Північної Африки, нові індустріальні в
Азії, Латинській Америці). У багатьох африканських, азіатських,
центральноамериканських державах і країнах Океанії переважає
доіндустріальна (аграрна) економіка, промисловість тут примітивна або
лише зароджується;

3) регіоналізація світогосподарського простору, яка проявляється у
формуванні міждержавних торгово-економічних блоків, об’єднань і
угруповань у різних регіонах планети — Європейського Союзу (ЄС: 15
західноєвропейських країн; у перспективі — приєднання нових країн з
Південної, Центральної та Східної Європи); Асоціації держав
Південно-Східної Азії (АСЕАН: 7 країн, включаючи В’єтнам);
Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА: США, Канада,
Мексика; у перспективі більшість країн Америки); Південноамериканського
спільного ринку (МЕРКОСУР: Аргентина, Бразилія, Уругвай і Парагвай; у
перспективі — інші країни Південної Америки) та ін.

У недалекому майбутньому можливе формування регіонів вільної торгівлі на
вищому територіальному рівні — Азіатсько-Тихоокеанського (більшість
країн Східної і Південно-Східної Азії, Америки, Австралії та Океанії) і
Північноатлантичного (країни Північної Америки та Європи).

Література:

Соціально-економічна географія світу: Загальна частина/ За ред.
С.П.Кузика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Підручники і
посібники, 1998. – С. 56–99.

Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна
географія світу: Посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – С.
36–101.

Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса:
Астропринт, 2001. – С. 325–329, 406–424.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні
відносини: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес,
2002. – С. 291– 298.

Географія. 11 клас: Відповіді на питання екзамен. білетів/ І.Дітчук,
О.Заставецька, Б.Федуник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. –
С. 103–106, 9–12.

Социально-экономическая география зарубежного мира/ Под
ред.В.В.Вольского. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. – С.115–190.

Родионова И.А., Бунакова Т.М. Экономическая география: Учебное пособие.
–М.: Московский лицей, 1998. – С.6–80.

Максаковский В.П. Историческая география мира: Учеб. пособие для вузов.
– М.: Экопрос, 1997. – 584 с.

Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий
обзор): Учебник. – М.: Гардарики, 2001. – С. 16–57.

Мировая экономика. Экономика зарубежных стран/ Под ред. В.П. Колесова и
М.Н. Осьмовой. – М.:Флинта, 2000. – С. 15–37, 185–190.

Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. СПб: Изд-во
Михайлова В.А., 2000. – С. 15–31, 109–120.

Витвер И.А. Историко-географическое введение в экономическую географию
зарубежного мира. – М.:Географгиз, 1963. – 366 с.

Колосов В.А., Мироненко Н.С. Геополитика и политическая география:
Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. С. 174–189.

Страны и регионы. 2000. Статистический справочник Всемирного банка/ Пер.
с англ. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2001. – 240 с. – (Мир в цифрах).

Страны мира. 2000. Статистический справочник ООН/ Пер. с англ. – М.:
Изд-во «Весь Мир», 2001. – 240 с. – (Мир в цифрах).

Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл./ За ред.
Б.П.Яценка. – К.: АртЕк, 1999. – С. 4–19.

Бершадська Т. Економічна та соціальна географія світу. 10 клас. –
Тернопіль: Підручники і посібники,2001. – С. 4–16.

Похожие записи