Реферат на тему:

Сучасний стан стандартизації основних видів сільськогосподарської
продукції. Перспективні напрямки стандартизації сільськогосподарської
продукції

1. Стандартизація насіння сільськогосподарських культур

2. Стандартизація зерна та продуктів його переробки

3. Стандартизація овочів і фруктів

4. Стандартизація кормів та комбікормів

5. Стандартизація вимог до сільськогосподарських тварин та птиці для
забою

6. Стандартизація м’яса

7. Стандартизація молока

8. Перспективні напрямки стандартизації сільськогосподарської продукції

Розвиток світової економіки на сучасному етапі неможливо уявити без
стандартизації, з допомогою якої задовольняються потреби бізнесу,
промисловості, споживачів і урядів у всьому світі. Важко уявити
повсякденне життя без стандартів, вони супроводжують нас все життя,
допомагають його робити безпечним, простішим, зручнішим, більш
комфортабельним.

Що собою представляє стандартизація як діяльність? Згідно Закону України
«Про стандартизацію» стандартизація — діяльність, що полягає у
встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо
наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня
впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня
відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному
призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному
співробітництву.

Необхідно розуміти терміни, визначення яких приводяться у вищеназваному
законі і які будуть зустрічатись у цьому розділі:

нормативний документ — документ, який установлює правила, загальні
принципи, чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.
Цей термін охоплює такі поняття як «стандарт», «кодекс усталеної
практики» та «технічні умови»;

стандарт — документ що встановлює для загального і багаторазового
застосування правила, загальні принципи або характеристики, які
стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального
ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому
порядку на основі консенсусу;

національні стандарти — державні стандарти України, прийняті центральним
органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого
кола користувачів;

технічні умови — документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні
відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути
стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

технічний регламент — нормативно-правовий акт, прийнятий органом
державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи
послуг безпосередньо або через посилання на стандарт чи відтворює їх
зміст.

Згідно Закону України «Про стандартизацію» стандарти застосовуються на
добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством. Тобто цим
положенням надається право добровільності у виборі стандарту для
застосування. Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання
на них в інших документах.

Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов’язковим:

для всіх суб’єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних
регламентах чи інших нормативно-правових актах;

для учасників угоди (контракту), на розроблення, виготовлення чи
постачання продукції, якщо у ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про
відповідність продукції певним стандартам чи зазначив позначення цих
стандартів у її маркуванні;

для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо
дотримання вимог стандартів.

Характеризуючи стан стандартизації сільськогосподарської продукції в
загальному необхідно відмітити, що проблем у цій діяльності в аграрному
секторі непочатий край. Це пояснюється тим, що цій діяльності не
приділялось належної уваги.

До цього часу на переважну більшість сільськогосподарської продукції
чинними є ГОСТи, стандарти колишнього Союзу, які нині називають
міждержавними стандартами. ГОСТи, в основному, були розроблені у 60-80
роках минулого століття і практично не оновлювались, а перегляд їх
зводився до продовження терміну дії. Тому вимоги до показників якості
закладені у цих стандартах застаріли і не відповідають сучасним
досягненням сільськогосподарської науки і техніки. У більшості ГОСТів
відсутні вимоги до безпеки продукції та охорони довкілля при її
виробництві.

18.1. Кількість стандартів на сільськогосподарську продукцію та методи
контролю показників її якості

Такий стан стандартизації поясняється рядом об’єктивних причин і в першу
чергу незадовільним станом економіки в Україні. Та не дивлячись на різні
об’єктивні причини в Україні проведена певна робота у сфері
стандартизації. З набуттям Україною незалежності та прийняттям Закону
України «Про державну мову» була проведена велика робота щодо
розроблення національних стандартів на терміни і визначення для
виробництв різних галузей сільськогосподарського виробництва. Вченими і
спеціалістами розроблено біля 20 таких стандартів: на буряки цукрові;
насіння сільськогосподарських культур; виноград; хмелярство; плодові
культури; зерно; борошно; крупи; культури лісові; лісівництво;
пестициди; баштанні культури; плоди свіжі; овочі; коренеплоди та
бульбоплоди; скотарство; бджільництво; комбікорми тощо.

Розроблення таких стандартів в першу чергу було вкрай необхідним,
оскільки необхідно було забезпечити однозначне трактування основних
термінів певного виробництва у подальшій стандартизації продукції,
послуг процесів, і ведення діловодства на державній мові.

Перелік стандартів різних категорій на терміни та визначення,
сільськогосподарську продукцію, машини, обладнання, добрива,
агрохімікати та методи визначення показників якості наведено у таблиці
18.1.

1. Стандартизація насіння сільськогосподарських культур

У 1993 році провідними Інститутами УААН розроблено національний стандарт
ДСТУ 2240–93 «Насіння сільськогосподарських культур, сортові та посівні
якості. Технічні умови.» Стандарт поширюється на підготовлене до посіву
насіння сортів та гібридів сільськогосподарських культур, які занесені
до Державного Реєстру сортів рослин України, та тих що проходять
випробування. В стандарті встановлені вимоги до насіння бобів кормових,
вики озимої, гречки, жита, квасолі, люпину, вівса, проса, пшениці м’якої
і твердої, рису, сорго, сочевиці харчової, тритікале, чини, ячменю,
кукурудзи, соняшнику, насіння олійних, ефіроолійних, технічних культур,
однорічних та багаторічних кормових та медоносних трав, навіть тютюну та
махорки. Вимоги встановлені з урахуванням категорій насіння, сортової
чистоти, схожості тощо. До якості насіння овочевих, баштанних та
кормових коренеплодів. Стандарт універсальний щодо набору об’єктів
стандартизації і оригінальний оскільки враховує потенційні можливості
насіння тих культур, які виведені, випробувані та вирощуються на
території України. У додатках до стандарту приведено перелік шкідників,
хвороб рослин та бур’янів, які мають карантинне значення в Україні,
перелік отруйних бур’янів, дуже шкідливих та важкоокремлюваних бур’янів,
шкідників насіння, хвороб, які передаються через насіння та форми різних
документів, які оформляються на насіння.

Цим стандартом замінено велику кількість ГОСТів, які були розроблені на
насіння окремо кожної культури.

Крім цього стандарту чинними в Україні є також 12 ДСТУ (більшість з них
мають статус міждержавних) на насіння окремих культур, що встановлюють
вимоги до показників якості, які характеризують сортові та посівні
властивості. Це стандарти на насіння коріандру (ДСТУ 2115–92 (ГОСТ
20455–93); насіння шавлії мускатної (ДСТУ 3121–95 (ГОСТ 20456–95);
насіння однонасінних цукрових буряків (ДСТУ 3226–95 (ГОСТ 10882–98);
плоди коріандру (ДСТУ 3484–96 (ГОСТ 17081–97);саджанці лаванди
справжньої (ДСТУ 3658–97 (ГОСТ 3579–98) та стандарти на методи контролю
схожості, одноростковості, доброякісності та сили росту в насінні
цукрових буряків; відбору проб і ентомологічної та гербологічної
експертизи в процесі карантинного огляду підкарантинних матеріалів.

2. Стандартизація зерна та продуктів його переробки

За останні десятиліття вченими-селекціонерами в Україні виведені нові
сорти зернових культур з новими показниками якості. Проте в Україні
користуються міждержавними стандартами (ГОСТами) на всі зернові
культури, крім пшениці і ячменю. Ці стандарти розроблені, в основному, у
60–70 роки і вимоги до якості встановлені з урахуванням середніх даних
по великій території колишнього Радянського Союзу.

Стандарти застаріли не тільки за змістом, але й за формою. В усіх ГОСТах
на зерно встановлено вимоги до заготівельного і постачального зерна, а
також базисні норми. Базисні норми раніше слугували для зарахування
зданого зерна державі і для розрахунків за нього. В умовах ринкової
економіки потреба в базисних нормах відпадає.

Вченими і спеціалістами Київського інституту хлібопродуктів разом із
вченими-селекціонерами Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва,
Миронівського інституту пшениці ім. В.М.Ремесла та
Селекційно-генетичного інституту УААН розроблено ДСТУ 3768-98 «Пшениця.
Технічні умови» та ДСТУ 3769-98 «Ячмінь. Технічні умови».

Стандарти розроблені з урахуванням якості цих культур, нових районованих
сортів, виведених нашими вченими. В ДСТУ встановлені вимоги до пшениці
твердої і м’якої в залежності від класу, пшениця м’яка розподілена на 6
класів, із яких 1–5 класи — це продовольча пшениця і 6-й клас кормова.
Виключені базисні норми та поділ вимог до заготівельної і постачальної
пшениці, встановлені вимоги до вмісту білка в пшениці, типи пшениці
приведені у відповідність до існуючих у світі, відрегульовані інші
показники якості тощо. В ДСТУ на ячмінь вимоги до якості встановлені в
залежності від сфери використання зерна ячменю, тобто на харчові цілі,
спиртове і пивоварне виробництво та корми.

Розроблено також галузевий стандарт України ГСТУ 46.004–99 «Борошно
пшеничне», у якому вимоги до якості борошна відрегульовані у
відповідності до ДСТУ на зерно пшениці.

На даний час закінчено розроблення ДСТУ на кукурудзу, жито, гречку та
горох, розробляються стандарти на просо та тритікале.

Стандарти на зерно повинні відображати потенційні можливості нових
селекційних сортів, які є в Україні. Тільки в такому разі стандарти
зможуть двигати науково-технічний прогрес, що є основним і обов’язковим
в стандартизації.

В Україні багато продуктів переробки зерна (борошно, крупи, пластівці
тощо) виготовляють за оригінальними технологіями та рецептами. На таку
продукцію чинними є величезна кількість технічних умов України (ТУУ).
Виготовлення продукції за ТУУ дозволяється, але необхідна хоча би
галузева політика в цьому питанні, оскільки на один і той же вид
продукції чинними є десятки ТУУ і нерідко у них закладені вимоги до
показників якості не найкращі, а по принципу «хто що може», а
споживачеві розібратись у такій продукції практично неможливо.

Проблема стандартизації зерна потребує термінового вирішення по причині
вищенаведеній, а також тому, що на одні зернові культури уже є
національні стандарти, на інші залишаються чинними ГОСТи, що створює
великі незручності при користуванні ними.

Існує ще одна не менш важлива проблема — це стандартизація методів
контролю показників якості та безпеки зерна і продуктів переробки.

Для визначення якості зерна, продуктів його переробки за показниками
вологи, білка, клейковини, зольності, жиру, крохмалю, токсичних
елементів та інших, чинними є відповідні міждержавні стандарти (ГОСТи).

Методи включені в ці ГОСТи базуються часто на застарілому обладнанні або
виконуються вручну, нерідко це чисто хімічні методи, що дуже ускладнює
роботу в лабораторіях. У зарубіжних країнах давно вже користуються
сучасним лабораторним обладнанням, з допомогою якого оперативно
проводять контроль якості продукції. Таке обладнання з’явилось і в
Україні, зокрема на хлібоприймальних і переробних підприємствах.

Проте експрес-методи аналізу якості зерна до цього часу не
стандартизовані. Виникають проблеми з акредитацією таких лабораторій, з
визнанням результатів одержаних на цьому обладнанні і таке інше. Тому
для ефективної роботи лабораторій і системи експрес-аналізу в цілому,
необхідно розробляти ДСТУ на методи контролю з використанням сучасних
приладів.

Розроблено ДСТУ–П 4117–2002 «Зерно і продукти його переробки. Визначення
показників якості методом інфрачервоної спектроскопії». Цим стандартом
надана можливість використовувати інфрачервоні спектрометри для
експресного визначення вологи, білка, жиру, клейковини, золи, крохмалю.
Також розроблено ДСТУ «Зерно, продукти переробки, комбікорми. Визначення
показників якості прискореними методами», який скоро стане чинним в
Україні. Згідно з цим ДСТУ на приладах можна визначати прискореними
методами вміст білку (протеїну), жиру, клейковини та якість клейковини.
Але це тільки початок в цьому напрямі. Роботу необхідно продовжити, щоб
дати можливість використовувати і інші прилади імпортного чи
вітчизняного виробництва.

Існує ще одна проблема в стандартизації методів контролю. Для визначення
якості зерна, продуктів його переробки, комбікормів і сировини діє
велика кількість стандартів на визначення одного і того ж показника.
Наприклад, для визначення вологості чинними є дев’ять ГОСТів, загальної
кислотності — чотири, зольності — п’ять ГОСТів, у яких викладені методи
визначення цих показників основані на однакових принципах, або
використовуються засоби вимірювання, які працюють в одних і тих же
режимах, або просто одні і ті ж методики визначення показника якості
повторюються у стандартах для різної продукції. З метою зручності в
роботі і зменшення кількості НД доцільно було б замість 18 ГОСТів
розробити 3 ДСТУ/ГОСТ для визначення вологості, зольності і кислотності
в зерні, продуктах його переробки та комбікормах.

3. Стандартизація овочів і фруктів

Овочі та фрукти характеризуються високим вмістом води, цим вони
відрізняються від іншої сільськогосподарської продукції. Враховуючи
високий вміст води, а також активні біологічні, біохімічні та фізичні
властивості, які проходять у цій продукції, характеристики їх змінюються
в процесі збирання, транспортування та зберігання, тому стандартизація
цих об’єктів складна. При встановленні у стандарті норми показника
якості необхідно враховувати скоростиглість, способи і умови
вирощування, особливості сорту тощо.

На овочі і фрукти та продукти їх переробки чинними є 180 ГОСТів, 80 ДСТУ
та 71 ГСТУ.

Стандартизацією овочів і фруктів займаються вчені та спеціалісти
Інституту овочівництва та баштанництва УААН. За останні роки ними
розроблено і впроваджено біля 20 ДСТУ на овочі свіжі — моркву, селеру,
редьку, квасолю стручкову, спаржу овочеву, хрін-корінь, кабачки,
петрушку, капусту брюссельську, капусту кольрабі, естрагон, хрін-листя,
коріандр-зелень, перець солодкий, баклажани, гарбузи продовольчі,
часник, цибулю ріпчасту, томати, огірки, капусту цвітну та на фрукти —
чорницю, ожину, виноград столовий та технічний, сливи сушені.

У цих стандартах регламентовані вимоги до показників якості овочів та
фруктів в залежності від споживання для консервування, соління чи
консервів для дитячого харчування; продукція розподілена на групи за
розміром, стиглістю, встановлені правила приймання, порядок і
періодичність контролю показників безпеки, встановлені умови та терміни
зберігання, правила транспортування.

Проте є ряд фруктів і овочів, на які є чинними ГОСТи, розроблені у 70–80
роках минулого століття і які потребують заміни на національні.

Потребують перегляду і розроблення стандарти на методи контролю
показників якості, особливо ті, в яких органолептичні методи оцінки, що
нерідко приводить до суб’єктивізму.

Необхідно переглянути і перелік показників за якими продукція
відноситься до певного товарного сорту, оскільки деякі з них не
виключають суб’єктивізму. Наприклад, відсутність плодоніжки, побуріння
шкірочки, підшкіркової плямистості, по суті це другорядні показники, які
не можуть визначати якість, тай визначаються «на око», бо хто вимірює
розміри тих плям при масовій здачі продукції і продукцію при бажанні
можна перевести до нижчого товарного сорту.

На переробних підприємствах ці ж овочі та фрукти оцінюють за хімічним
складом(вміст сухої речовини, цукру, вологи тощо), але високоякісні
технологічні властивості не використовуються для розрахунку з
товаровиробником, який нерідко і не знає вимог стандартів.

Регламентація в стандартах не об’єктивних показників якості та
відсутність об’єктивних та експрес-методів їх визначення не стимулює
товаровиробника до вирощування високоякісної продукції.

4. Стандартизація кормів та комбікормів

На силос, сінаж, сіно, трав’яне, хвойне борошно та інші види
заготівельних кормів, а також на різні види комбікормової сировини
(тваринного, рослинного походження, на мінеральну сировину тощо) чинними
є ГОСТи, які не переглядались з часу їх розроблення. Це важливі види
кормів і вони є основою раціонів годівлі тварин і птиці. Але ці корми
мають низьку загальну поживність. Тому для підвищення загальної
поживності та калорійності раціонів, яка не забезпечується грубими та
соковитими кормами використовують комбікорми-концентрати для
балансування раціонів за різними поживними та біологічно активними
речовинами, а комбікорми повнораціонні слугують єдиним кормом в годівлі
тварин і птиці.

Розроблення національних стандартів на комбікорми проходить дуже
повільно. Проте ця робота потребує особливо серйозної уваги як
науковців, так і практиків, оскільки застарілі стандарти на комбікорми
стримують впровадження у практику досягнень науки про годівлю тварин, що
в свою чергу не сприяє підвищенню їх продуктивності, не впроваджуються
ефективні експрес-методи контролю якості продукції. В стандартах на
комбікорми для свиней та інших видів тварин і птиці нормативи якості
застаріли. Цим стандартам більше 30 років, в більшості з них закладені
вимоги тільки до крупності, кормових одиниць, сирого протеїну та сирої
клітковини.

Більше 30 років виготовляють комбікорми для контрольної годівлі свиней
за стандартом в який не вносили ні змін, ні доповнень.

За останні роки виведені нові породи свиней, лінії, отримані гібриди
свиней, котрі безумовно мають новий екстер’єр, генотип, морфологічний
склад туш і потребують нових умов годівлі. Це дуже важливий стандарт,
оскільки тільки повноцінна годівля дасть можливість встановити
потенційні можливості нових порід, ліній, гібридів свиней.

Інститутами УААН розроблені норми годівлі тварин і птиці в яких
закладені сучасні вимоги до вмісту в кормах амінокислот, вітамінів,
мінеральних речовин, обмінної енергії, які потребують стандартизації.
Необхідно також підвищити вимоги до технологічних та
санітарно-гігієнічних показників.

Премікси виготовляють згідно з ГОСТ 26573.0-85, в якому регламентовано
тільки вологість, крупність, вміст марганцю і рекомендується
контролювати вміст вітаміну А. Як відомо до складу преміксів входять
вітаміни, мікроелементи, амінокислоти, ферменти.

Деяка робота в цьому напрямку проведена. Розроблено національний
стандарт України ДСТУ 4120-2002 «Комбікорми повнораціонні для
сільськогосподарської птиці», ДСТУ 4124-2002 «Комбікорми повнораціонні
для свиней». Цим стандартам вже надана чинність першому з 01.04-2003 р.,
а другому з 01.01.2004 р.

Завершується розроблення ДСТУ на комбікорми для контрольної відгодівлі
свиней та ДСТУ на комбікорми-концентрати для свиней. У цих стандартах
встановлені більш жорсткі вимоги до якості комбікормів, у порівнянні з
раніше стандартизованими, з урахуванням потреби свиней і птиці в
поживних речовинах для забезпечення високої їх продуктивності.

Також завершується розроблення ДСТУ «Премікси. Технічні умови».
Розроблені вимоги до якості і безпеки преміксів, підібрані компоненти
біологічно активних речовин (вітамінів, мікроелементів, ферментів,
амінокислот тощо), які будуть використовувати для виготовлення
преміксів. До ДСТУ включені також методи контролю, які удосконалені та
апробовані у лабораторних умовах. Це методи визначення вітамінів (А, В1,
В2, Е), мікроелементів (Fe, Cu, Mn, Zn, Co) та інших показників якості.
Це дасть можливість виробникам і споживачам преміксів, а також
контролюючим органам оперативно проводити контроль показників якості
преміксів.

Проте розроблений стандарт на премікси ще не вирішить проблеми
ефективного збагачення комбікормів, білково-вітамінних добавок,
кормосумішей біологічно активними речовинами, оскільки в даний час немає
розробленої і затвердженої досконалої рецептури. Рецептура преміксів,
яка була затверджена ще в 70-х роках того століття, перестала існувати,
тай далека вона від досконалості. А тому на сучасному етапі премікси
виготовляють хто як хоче і кожний за рецептурою самостійно придуманою,
нерідко виходячи із наявних компонентів, а не фізіологічної потреби
тварин і птиці у біологічно активних речовинах.

Нині найневідкладнішим є розроблення і затвердження рецептури преміксів
з урахуванням потреби різних видів тварин і птиці, в залежності від
вікових, фізіологічних та продуктивних факторів, а також з урахуванням
потреби, особливо мікроелементів, у різних зонах України. Таку роботу
необхідно виконати інакше збагачення комбікормів преміксами не принесе
очікуваного результату.

Стандарти на методи контролю якості і безпеки продукції завжди були і
залишаються великою проблемою для виробничих лабораторій, імпортерів,
експортерів продукції і контролюючих органів.

Методи контролю, які закладені в ГОСТах, громіздкі, тривалі за часом і
дуже далекі від останнього слова техніки в лабораторній практиці. Вони
дуже повільно обновляються. Навіть ті експресні і прискорені методи, які
розроблені, опубліковані і апробовані, не стандартизуються. Деяка робота
в цьому напрямку проведена, розроблено національні стандарти, які набули
статус міждержавних.

ДСТУ 3570–97 (ГОСТ 13496.7–97) на метод визначення токсичності кормів, в
котрий включені прискорені методи визначення токсичності за допомогою
інфузорій тетрахімени піріформіс, колподи та стілоніхії. Ці інфузорії
дуже чутливі до шкідливих речовин і визначити токсичність можна за 3-4
години, а за характером поводження і загибелі інфузорії можна визначити
і ступінь токсичності. Визначаючи токсичність будь-яким із
стандартизованих методів, з допомогою інфузорій стілоніхії, тетрахімени
піріформіс або колподи, отримують аналогічні результати. Ці методи дають
можливість контролювати велику кількість партій кормів за цим
показником.

ДСТУ 3526–97 (ГОСТ 28758–97) на метод визначення водостійкості
гранульованих комбікормів для риб. Необхідність розробки ДСТУ викликана
тим, що прилад У1-ДОВ, за допомогою котрого визначали цей показник за
діючим стандартом, знятий з виробництва і лабораторії комбікормових
підприємств України залишились без необхідного приладу. Прийшлося
розробити прилад У3–ДУВ, котрим можна замінити У1–ДОВ.

Загальну кислотність в комбікормах і комбікормовій сировині визначали
згідно з ГОСТ 13496.12–75 титруванням водної витяжки корму розчином лугу
за фенолфталеїном. З причини суб’єктивності титрування допускається
похибка у визначенні. Для усунення цього недоліку розроблено метод із
застосуванням іономіру ЕВ–74, котрий включено в ДСТУ 3698–98 (ГОСТ
13496.12–98).

Іонометричний метод визначення вмісту натрію і хлориду натрію, котрий
має цілий ряд переваг перед раніше стандартизованим, включено у ДСТУ
3782-98 (ГОСТ 13496.1–98).

Розроблена зміна № 3 до ГОСТ 13496.18–85 на метод визначення кислотного
числа жиру в комбікормах і сировині, в яку включено удосконалений метод.
Внесена в стандарт зміна дає можливість визначати цей показник і в
комбікормах, що не забезпечував раніше стандартизований метод.

Щоб дати можливість лабораторіям ефективно використовувати імпортні
прилади, розроблено ДСТУ «Зерно, продукти його переробки, комбікорми.
Визначення показників якості прискореними методами», у котрий включено
методи визначення сирого протеїну та сирого жиру, клейковини, якості
клейковини. Стандарт скоро набуде чинності.

5. Стандартизація вимог до сільськогосподарських тварин та птиці для
забою

До цієї групи відносять свиней, велику рогату худобу, овець, кіз, птицю
різних видів, які вирощують для забою. На цю групу продукції немає
жодного національного стандарту, чинними є міждержавні стандарти
(ГОСТи), таких стандартів є дев’ять. Основними показниками, які
регламентовані у ГОСТах, є вгодованість, вік та маса тварин і птиці. Для
великої рогатої худоби основним із них є вгодованість, яка характеризує
ступінь розвитку мускулатури, пружність мускулатури холки, спини,
стегон, крупа, а також відкладання підшкірного жиру. Залежно від цих
параметрів встановлюють категорію вгодованості. Цей критерій визначають
органолептично або візуально.

Враховуючи цілий ряд недоліків, які є у ГОСТах, необхідно розробити
національні стандарти на продукцію цієї групи. Необхідно врахувати
показники якості й увести об’єктивні методи їх контролю. Наприклад,
згідно ГОСТу 1213–74 «Свині для забою» до І категорії відносяться свині
беконної відгодівлі у віці 8 місяців включно. При цьому самці повинні
бути кастровані не пізніше двохмісячного віку, а об’єктивних методів
визначення віку свиней чи віку, в якому була проведена кастрація, немає.
Тому стандарти з такими критеріями, нормами і методами оцінки не
виконують своєї функції. Вони не регулюють взаємовідносини між
постачальником і приймальником тваринної продукції, а створюють умови до
зловживання, і завжди при цьому втрачає виробник продукції.

6. Стандартизація м’яса

Стандартів, які встановлюють вимоги до м’яса в тушах і напівтушах, є 9:
для яловичини — це ГОСТ 779–55, баранини і козлятини — ГОСТ 1935–55,
свинини — ГОСТ 7724–77, м’яса-телятини ГОСТ 16867–71, м’яса кролів ГОСТ
27747–88, м’яса конини і жереб’ятини ГОСТ 27095–86, м’яса птиці (різних
видів) ГОСТ 21784–76, для м’яса курчат-бройлерів ГОСТ 25391–82. У
стандартах встановлені вимоги до категорій залежно від вгодованості,
маси тварин. Окремо є вимоги до категорій дорослих та молодих тварин,
правила приймання, маркування та зберігання.

Є стандарти, які встановлюють вимоги до замороженого м’яса для експорту:
для яловичини — ГОСТ 12512–67, для свинини — ГОСТ 12513–67. У них
викладені правила розрізу на півтуші та четвертьтуші, вимоги до сорту,
маси, технологічної обробки, температури заморожування, пакування й
маркування. Яловичину залежно від вгодованості розділяють на сорти, а
свинину — на беконну, м’ясну, жирну.

А стандартами ГОСТ 7595–79, ГОСТ 7596–81 і ГОСТ 7597–55 встановлені
вимоги відповідно до м’яса яловичини, баранини та свинини, розрубу туш
для роздрібної торгівлі. Стандартами передбачена схема розрубу туші
(анатомічні границі) і розподіл частин розрубів на сорти для свинини і
категорії для яловичини, баранини та козлятини залежно від анатомічної
частини туші.

Національні стандарти (ДСТУ) на цю продукцію поки не розроблені. Є
галузевий стандарт ГСТУ 46.019–2002 «Блоки із м’яса та субпродуктів
заморожені. Загальні технічні умови».

7. Стандартизація молока

На цей вид продукції чинними є стандарти різних категорій. Більшість із
них поширюються на продукти переробки молока та методи контролю
показників якості. Національним стандартом ДСТУ 3662–97 «Молоко
коров’яче незбиране. Вимоги при закупівлі» встановлені більш жорсткі
вимоги до якості молока порівняно з попередніми (ГОСТ 13264–70 та ГОСТ
13264–88), особливо вимоги щодо санітарно-гігієнічних та
мікробіологічних показників. Загальне бактеріологічне обсіменіння і
кількість соматичних клітин для вищого сорту відповідно не більше 300 і
400 тис/см3, для першого — 500 і 600, а для другого — не більше 3000 та
800 тис/см3.

У молоці не допускається вміст інгібувальних речовин
(мийно-дезінфікуючих засобів, консервантів, формаліну, соди, аміаку,
перекису водню, антибіотиків). Встановлені вимоги щодо показників
безпеки (токсичних елементів, мікотоксинів, антибіотиків, пестицидів,
нітратів, гормональних препаратів, радіонуклідів) на рівні чинних в
Україні.

Звичайно національний стандарт на молоко коров’яче є більш прогресивним,
але набрав він чинності тільки у 2002 р. Для впровадження його були
розроблені галузеві нормативні документи, які регламентують порядок
оплати за вміст жиру та білка, використання нестандартного молока,
молока з неблагополучних господарств, вимоги до молока для промислової
переробки тощо.

В інших національних стандартах встановлені вимоги до продуктів
переробки молока (вершків, сметани, сирів тощо), а в галузевих — вимоги
до молочних консервів (молоко згущене з цукром, молоко згущене і
збагачене біологічно активними добавками тощо).

Стандартизацією продуктів переробки молока і м’яса займається, в
основному, Технологічний інститут молока і м’яса УААН, при якому працює
і ТК-140 «Молоко, м’ясо та продукти їх переробки».

Вченими і спеціалістами цього інституту розроблені національні стандарти
на виробництво масла, сиру, масла вершкового, ковбас напівкопчених, на
консерви м’ясні; блоки із м’яса та субпродукти тощо. Планується
розробити понад 100 стандартів, гармонізованих з міжнародними та
європейськими стандартами.

8. Перспективні напрямки стандартизації сільськогосподарської продукції

Узагальнюючи вищенаведене необхідно відмітити, що якість цілого ряду
стандартів, їх науково-технічний рівень залишаються поки невисокими. Є
немало прикладів, коли стандарти ще неефективно впливають на виробництво
і якість продукції, темпи впровадження останніх досягнень науки і
техніки. На жаль, є випадки, коли стандарти створюють умови для
зловживання.

Стандарти повинні враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін. Добре
відлагоджена ділова співпраця підприємств-суміжників, договірна
дисципліна основана на дотриманні вимог стандартів і відповідних правил
— важлива умова чіткого функціонування агропромислового комплексу в
цілому. Для цього необхідно мати обґрунтовані норми якості
сільськогосподарської продукції і об’єктивні, експресні методи їх
контролю.

При стандартизації сільськогосподарської продукції необхідно
регламентувати тільки такі показники якості, які розкривають її споживчу
цінність, конкретизувати вимоги до якості з урахуванням її подальшого
цілевого використання.

Властивості сільськогосподарської продукції мають неоднакову значимість,
одні з них — важливі, інші — другорядні, треті — зовсім не мають
значення і ніяк не впливають на ефективність використання продукції.
Наприклад, для свіжої моркви вміст каротину є найважливішою властивістю,
а загальний фізичний стан може розцінюватись, як другорядний; для
томатів вміст цукрів, цукро-кислотний індекс важлива властивість, а
форма плода чи його розмір другорядна.

Деякі показники визначають візуально, наприклад колір, але нерідко
знебарвлене зерно, пшениці, яке знаходилось під відкритим небом на
площадках знебарвлюється на сонці, втрачає інтенсивність кольору, але
має хорошу якість, високі хлібопекарські властивості, пшеницю відносять
до низького класу.

Тому число показників для об’єктивної оцінки якості, які
стандартизуються, повинно бути оптимальним, мати науково-практичне
обгрунтування, відображати основні властивості продукції.

Бажання регламентувати багато показників приводить до того, що у їх
перелік попадають не завжди потрібні, і коли їх багато, то їх визначають
дуже рідко, оскільки це трудомістка, дороговартісна і деколи непотрібна
робота.

В стандартизації немаловажне значення має максимальна оперативність і
достовірність випробувань.

Для визначення показників якості більшості видів сільськогосподарської
продукції широко використовують органолептичний метод — метод визначення
значень показників якості на основі комплексу інформації (про зовнішній
вигляд, колір, запах, смак тощо), які сприймаються органами почуття
людини: зором, нюхом, на дотик. Метод суб’єктивний, оскільки залежить
від практичного досвіду, кваліфікації, навичок і здібностей людей, які
визначають їх. Перевагу необхідно надавати об’єктивним методам, які
основані на застосуванні стандартизованих приладів та інших
вимірювальних засобів. Відповідно і перевагу надавати показникам,
отриманим такими методами.

У сільськогосподарському виробництві відсутні стандарти на технологічні
процеси. Стандартизація норм якості технологічних процесів, операцій і
прийомів у рослинництві і тваринництві дозволить підвищити технологічну
дисципліну і як результат якість продукції. А з допомогою використання
методу комплексної стандартизації можна забезпечити системний підхід до
підвищення якості готової сільськогосподарської продукції.

Таким чином у стандартизації сільськогосподарської продукції і
виробництва перспективними є такі напрямки:

розроблення національних стандартів на продукцію з метою впровадження
науково обґрунтованих вимог до показників якості;

розроблення стандартів на продукцію з встановленням вимог до
технологічних показників з урахуванням ціленаправленого її використання;

розроблення «прогресивних» стандартів з регламентацією вимог до
показників якості, випереджаючих досягнутий рівень;

пошук, розроблення і включення в стандарти експрес-методів визначення
показників якості, які забезпечать високу достовірність результатів
випробування;

розроблення стандартів на типові технологічні процеси, операції
вирощування сільськогосподарських культур та одержання кормів і
тваринної продукції;

розроблення стандартів на сільськогосподарські машини та обладнання з
максимальним застосуванням таких методів стандартизації як уніфікація,
агрегатування, типізація тощо;

впровадження у сільськогосподарське виробництво комплексної
стандартизації і розроблення комплексних програм і стандартів, які,
виходячи із встановлених високих вимог до готової продукції, будуть
диктувати вимоги до насіння, добрив, обробітку ґрунту, вирощування,
збирання, транспортування, зберігання тощо.

І в першу чергу для стандартизації необхідно відбирати пріоритетні
роботи, які направлені на гармонізацію з міжнародними та європейськими
стандартами, з вимогами Директив ЄС, на продукцію, яку країна може
експортувати, на методи контролю якості і безпеки цієї продукції та на
продукцію, яка виготовляється за найновішими технологіями, на продукцію
поліпшеної якості тощо.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи