Реферат на тему:

Сучасні технології виробництва садивного матеріалу плодових і ягідних
культур

У зоні Лісостепу України останнім часом відбувається масове закладання
садів інтенсивного типу. Садивний матеріал для створення таких насаджень
повинен відповідати ряду вимог. Насамперед він має бути оздоровленим,
або тестованим, і супроводжуватись відповідним сертифікатом. По-друге,
він повинен бути придатним для закладання садів із щільністю більше 1500
дерев на гектарі, тобто забезпечувати слабкорослість рослин, їх
швидкоплідність, високу продуктивність і якість плодів. При вирощуванні
таких саджанців особливу роль відіграють слабкорослі (карликові і
напівкарликові) підщепи. В Лісостепу на сьогодні районовано дві
напівкарликові клонові підщепи яблуні — ММ–106 і 54–118. Карликових
клонових підщеп яблуні в Реєстрі сортів рослин України для лісостепової
зони немає. Проте, керуючись рекомендаціями Інституту садівництва УААН,
інших наукових установ України, Польщі, Голландії, розсадницькі
господарства активно розмножують такі карликові підщепи, як М9 (і її
клони), 62–396, Б–9 та інші. Для груші Реєстром передбачено використання
карликової підщепи ІС 2–10 та середньорослої ІС 4–6 (обидві селекції ІС
УААН). Проте маточних насаджень даних підщеп груші в Україні майже
немає. Що ж стосується клонових підщеп кісточкових, то на сьогодні вони
перебувають здебільшого на етапі вивчення. Отже, найпершим кроком в
налагодженні виробництва садивного матеріалу для сучасних насаджень
плодових культур повинно стати введення до Реєстру рослин України для
зони Лісостепу тих карликових підщеп яблуні, які себе вже добре
зарекомендували, та, при можливості, ряду слабкорослих підщеп
кісточкових культур. По-друге, у провідних розсадницьких господарствах
слід оперативно створювати і нарощувати маточники районованих і
перспективних клонових підщеп для повного забезпечення галузі
високоякісним підщепним матеріалом.

Вирощування клонових підщеп. Сучасні технології створення й утримання
відсадкових маточників яблуні та груші розраховані на 10–15 років їх
експлуатації й щорічну продуктивність 250–300 тис. шт. стандартних
підщеп з 1 га (Стрейф А., Кортлеве К., Ріпамельник В.П., 2001). Садивний
матеріал для маточників повинен бути суперелітним або, щонайменше,
елітним, із добре розвиненими кореневою системою та надземною частиною.
Найкраще використовувати річні відсадки першого товарного сорту. Схеми
садіння в інтенсивному маточнику 1,25–1,5 м на 0,2–0,25 м. Оптимальним
строком закладання маточника в Лісостепу вважається перша — друга декади
квітня, хоча морозостійкі форми підщеп, такі як 54–118, 62–396, Б9,
висаджують і восени (жовтень — перша декада листопада).

Перед садінням підщепи вкорочують на 60 см вище умовної кореневої шийки
і висаджують у завчасно зроблені щілини під кутом 45. Після вкорінення
підщепи вкладають вздовж ряду на дно борозенки глибиною 5–8 см,
переплітаючи стебла між собою (формують так звану маточну косу). Бічні
розгалуження при цьому вкорочують на 1–1,5см. На зиму маточну косу
вкривають шаром землі (приблизно 10см), щоб запобігти її підмерзанню.
Весною, до початку вегетації, землю відгортають. По всій довжині
маточної коси масово відростають молоді пагони, які, при досягненні
висоти 15–20 см, підгортають субстратом із ґрунту і розрихлюючих
матеріалів (тирса, торф, суміші їх із перегноєм тощо) (рис. 8.1).

Рис 8.1. Внесення торфу для підгортання пагонів у інтенсивному маточнику
карликової клонової підщепи яблуні М9.

Далі послідовність технологічних операцій у відсадковому маточнику така
ж, як і при традиційній (Майдебура В.І., Васюта В.М, Мережко І.М. та
ін., 1983; Майдебура В.І., Васюта В.М., Мережко І.М., Бурковський
В.В.,1984). Продуктивність маточника, закладеного горизонтальним
способом, у 2–3 рази вища (особливо у перші роки його експлуатації), ніж
закладеного традиційним вертикальним способом. У навчально-дослідному
саду НАУ вихід стандартних відсадків у варіанті із багаторічним
горизонтальним стовбуром склав, залежно від підщепи, 240–310 тис.
шт./га, тоді як у маточнику, закладеному вертикальним способом, їх
отримано 65–78 тис. шт./га.

Проблема забезпечення розсадників високоякісними клоновими підщепами
кісточкових культур полягає у створенні сучасних маточно-живцевих садів,
так як ці підщепи розмножуються переважно зеленими живцями. Крім того,
дана технологія вимагає наявності в розсадницькому господарстві
спеціальних культиваційних споруд, оснащених туманоутворюючою системою.
Втім, витрати на створення комплексу зеленого живцювання швидко
окуповуються, адже він дозволяє за порівняно короткий час отримувати
достатню кількість не лише підщепного матеріалу, але й кореневласних
саджанців аличі великоплідної, деяких сортів вишні, ліщини,
малопоширених культур (обліпиха, дерен, лимонник, актинідія тощо),
дефіцитних сортів малини, смородини, порічки, аґрусу. Головне — чітко
витримувати технологічні вимоги щодо конкретної культури (Книга М.М.,
Надточій І.П., 1987; Майдебура В.І., Мережко І.М., Надточій І.П., та
ін., 1987).

Маточно-живцеві сади районованих і перспективних сортів плодових культур
закладаються оздоровленим суперелітним садивним матеріалом. Вибір
ділянки (рельєфу, типу ґрунту), передсадивну підготовку ґрунту проводять
як і для промислового інтенсивного саду. Обов’язкова умова — дотримання
просторової ізоляції від будь-яких насаджень плодових рослин (товарних,
присадибних, дикорослих). Для зерняткових культур вона складає 1 км, для
кісточкових — не менше 2 км. Садивний матеріал — одно– чи дворічні
саджанці на середньорослих або напівкарликових підщепах. Схема садіння
дерев– 3–4м на 1–2м. Для зручності догляду й експлуатації найкраще
формувати невисокі (до 2 м) низькоштамбові (30–40 см) дерева. Насадження
утримують як під чорним паром, так і під задернінням, особливо при
можливості зрошення. Термін використання маточно–живцевих садів
інтенсивного типу — 7–10 років. Продуктивність у 4–6–річному віці —
20–30 пагонів з дерева, в 7–10–річному — 30–50 пагонів.

Заслуговує на увагу інтенсивна технологія створення й експлуатації
живцевого маточника яблуні лугового типу, розроблена у Всеросійському
НДІ селекції плодових культур (Сєдов Е.Н., Долматов Е.А.,1993). Вона
полягає в тому, що маточник закладають шляхом садіння на постійне місце
сильнорослих насіннєвих підщеп Антонівки звичайної за схемою 0,9 на 0,25
м, які окулірують в той же рік потрібними сортами. Експлуатація
маточника розпочинається у наступному році. При цьому з кожного гектара
заготовляють до 40 тис. живців.

Для забезпечення належних фітосанітарних умов та можливості періодичного
ретестування маточних рослин Інститут садівництва УААН рекомендує
закладати маточно–живцеві сади лише у базових розсадницьких
господарствах з тим, щоб вони на договірній основі забезпечували решту
розсадників високоякісним підщепним матеріалом.

Вирощування щеплених саджанців. У розсадництві мають місце кілька
технологій вирощування щепленого садивного матеріалу плодових культур
залежно від способу щеплення, виду саджанців, які планується отримати,
культури тощо. Серед сучасних технологій у країнах Європи однією з
найпоширеніших на сьогодні є вирощування швидкоплідних саджанців яблуні
типу “кніп–баум”, що в перекладі з голландської означає “квітуче дерево”
(Мельник О.В., 2001; Стрейф А., Кортлеве К., Ріпамельник В.П. та ін.,
2001). “Кніп–баум” — це 2-річний саджанець з 1–річною кроною із
сформованими генеративними бруньками, за рахунок яких перший врожай
отримують вже у рік садіння рослини в сад. Дана технологія проходить
випробування в наукових установах України, розсадницьких господарствах
різних форм власності й уже позитивно себе зарекомендувала. ЇЇ основною
особливістю порівняно з традиційною технологією вирощування дворічок є
те, що у 3–му полі розсадника однорічки не кронуються, а зрізаються на
висоту штамба (60–85 см залежно від сорту). В процесі формування
саджанця типу “кніп–баум” залишають тільки один найсильніший культурний
пагін (провідник), а всі інші видаляють. Видалення здійснюється
поступово за 2–3 прийоми. Спочатку видаляють пагони в 15–сантиметровій
зоні нижче майбутнього провідника і, лише за доброго його росту,
видаляють решту бічних галужень. Коли провідник матиме 7–8 листків,
розпочинають прищіпування молодих листків на його верхівці, не
допускаючи при цьому пошкодження верхівкової бруньки. Ця операція
стимулює утворення бічних галужень, які відходять від провідника під
прямим або майже прямим (широким) кутом. Повторюють її 5–7 разів через
4–7 днів. Крім зазначених технологічних операцій, запорукою успішного
вирощування “кніп–баум” є використання карликових підщеп — переважно М9
та її клонів, ретельний добір сортів, здатних до галуження і закладання
плодових бруньок у розсаднику, застосування високого окулірування чи
щеплення, посилюючи цим вплив підщепи на прищепу. За даної технології
зазвичай отримують 35–40 тис. високоякісних саджанців із 1га (рис. 8.2).

Рис 2. Двохрічні саджанці яблуні сорту Джонаголд на підщепі М9.

Залишаються на разі актуальними і традиційні технології вирощування
садивного матеріалу плодових культур, розроблені в Інституті садівництва
УААН (Типові технологічні карти вирощування садивного матеріалу плодових
та ягідних культур, 2002).

Вирощування садивного матеріалу ягідних культур. Кущові ягідники
(смородина, порічка, аґрус) розмножують найчастіше здерев’янілими і
зеленими живцями. Сучасні маточники кущових ягідників розраховані на
період експлуатації 5–6 років, що дає можливість інтенсивного їх
використання і своєчасної ротації сортименту. При закладанні живцевих
маточників використовують елітний чи суперелітний садивний матеріал,
вирощений у розсадниках, оснащених біотехнологічними комплексами (тут
він проходить необхідні етапи тестування на наявність вірусних хвороб, а
при необхідності й оздоровлення, що має бути підтверджено відповідними
сертифікатами). Вибір місця під маточник із урахуванням просторової
ізоляції, оптимальної сівозміни, передсадивної підготовки ґрунту
передбачені типовими технологіями (Майдебура В.І., Васюта В.М. та ін.,
1984; Книга М.М., Надточій І.П., 1987; Типові технологічні карти, 2002).
Висаджують рослини за схемою 1,5–2 на 0,3–0,5 м. При достатній кількості
садивного матеріалу його можна висаджувати і за більш загущеними
схемами, наприклад 1 на 0,25 м., проте це в подальшому ускладнює догляд
за маточними рослинами. Оптимальний строк закладання маточника —
жовтень–перша декада листопада. Відразу після садіння надземну частину
рослин обрізують, залишаючи по 2–3 бруньки в основі кожного стебла, з
яких у наступному році повинні вирости сильні пагони. Експлуатацію
живцевого маточника розпочинають з 2-го року. Заготовляють однорічні
здерев’янілі пагони товщиною 6–10 мм (зріз проводять на пеньок,
залишаючи не менше 2 бруньок). Пагони звільняють від листя і розрізають
на окремі живці довжиною 18–20 см. Кращими строками заготівлі й садіння
здерев’янілих живців в умовах Полісся є: для порічки — третя декада
серпня — перша декада вересня, для смородини — вересень — перша декада
жовтня. Ранні строки сприяють початку вкорінення живців до настання
холодів, що надалі позитивно впливатиме на ріст надземної частини
саджанців.

Садіння живців у шкілку як правило проводять відразу після їх заготівлі
в завчасно нарізані борозни чи щілини за схемою 45–60 на 5–10 см
(можливі стрічкові схеми). На один гектар шкілки висаджують 170– 400
тис. живців. При садінні верхній зріз живця має бути на рівні ґрунту або
на 1–1,5см вище нього. Після садіння шкілку поливають, а згодом ґрунт
розпушують на глибину 8–10 см. Упродовж наступної вегетації ретельно
виконують всі технологічні операції, спрямовані на забезпечення активних
ростових процесів та захисту рослин від шкідників і хвороб. При їх
дотриманні середній вихід стандартних саджанців становить 60–70 % від
кількості висаджених живців.

Досить часто для прискореного розмноження оздоровленого вихідного
матеріалу кущових ягідників використовують технологію зеленого
живцювання мікроживцями, яка свого часу була апробована і вдосконалена
науковцями Інституту садівництва УААН. Для аґрусу, регенераційна
здатність якого значно нижча порівняно із смородиною і порічкою,
найбільш ефективним є розмноження зеленими живцями з “п’яткою” —
фрагментом минулорічної деревини. Позитивні результати при вирощуванні
садивного матеріалу аґрусу отримують також шляхом розмноження
вертикальними і горизонтальними відсадками. Для цього створюють
відсадковий маточник ( по типу маточника клонових підщеп яблуні). Проте
коефіцієнт розмноження при такій технології значно нижчий.

Малину у промислових розсадниках розмножують кореневими паростками у
спеціально створених маточниках. Закладають їх восени, завершуючи
садіння не пізніше як за 20 днів до настання морозів, врахувавши всі
вимоги до вибору площі, передсадивної підготовки ґрунту, якості
вихідного садивного матеріалу, передбачених базовою технологією
(Трушечкін В.Г., Ярославцева О.І., Полікарпова Ф.Я. та ін., 1986;
Майдебура В.І., Васюта В.М. та ін., 1987). Схема садіння рослин —
1,5–2,0 на 0,3–0,5м. Оптимальна глибина садіння — 20 см. Весною, після
приживлення саджанців, надземну їхню частину повністю видаляють, що
стимулює масове утворення кореневих паростків. Цю операцію проводять,
коли пагони заміщення досягнуть висоти 10–15 см. На однорічній маточній
плантації садивний матеріал заготовляти не рекомендується, так як це
знижує продуктивність маточника в майбутньому.

Весною наступного року (в перший рік експлуатації маточника) до початку
вегетації видаляють усі минулорічні пагони на рівні ґрунту. Це,
по–перше, сприяє утворенню більшої кількості паростків, а по–друге,
дозволяє уникнути цвітіння, яке за фітосанітарними вимогами є
недопустимим. Під час вегетаційного періоду створюють оптимальні умови
для інтенсивного росту паростків. Перед викопуванням садивного матеріалу
проводять скошування надземної частини паростків на висоті 30–35 см над
рівнем ґрунту. Викопують саджанці за допомогою скоби ВСН–1 або плуга
ВПН–2. У наступному році технологічний цикл повторюється. Термін
експлуатації маточника малини — 2–3 роки. Дотримання даної технології
забезпечує щорічне отримання 100–120 тис. стандартних саджанців малини з
1 га маточника. При вирощуванні супереліти малини найчастіше
застосовують розмноження зеленими мікроживцями. Довжина живців — 3–6 см,
строки живцювання — друга половина травня–червень (Майдебура В.І.,
Мережко І.М. та ін., 1987).

Вирощування садивного матеріалу суниці повинне здійснюватись у
спеціальних маточниках. Елітні маточники закладаються суперелітною
оздоровленою розсадою. Велике значення має вибір ділянки та її
передсадивна підготовка (просторова ізоляція, місце в сівозміні,
передсадивне внесення добрив). Висаджувати рослини найкраще в кінці
серпня — на початку вересня. Площа живлення — 90–70 на 50–20 см залежно
від ступеню здатності того чи іншого сорту утворювати вуса. Рослини
поливають, проводять рихлення міжрядь. Весною наступного року послідовно
витримують всі елементи технології з метою масового утворення і
вкорінення розеток. Обов’язковий агрозахід — видалення квітконосів на
маточних рослинах. Він, по–перше, стимулює утворення вусів, по–друге,
зменшує ризик повторного зараження вірусами і, крім того, запобігає
біологічному засміченню сортів рослинами-сіянцями (рис. 8.3).

Рис 8.3. Маточник суниці.

Маточники суниці експлуатують, як правило, 1 рік (максимум 2 роки). При
дотриманні високого агротехнічного рівня продуктивність маточника
складає 600 — 800 тис. шт. високоякісної розсади з гектара.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи