Реферат на тему

Структура економічної системи США

Структура відносин власності на засоби виробництва і спосіб координації
та управління економічною діяльністю — це дві основні ознаки, які
формують структуру економічної системи суспільства. Чому економічну
систему США класифікують як «змішану економіку»? Чи правомірно так
характеризувати економічну систему Канади?

Для відповіді на ці та інші запитання треба з’ясувати суть принципу
«вільного підприємництва». Цей термін вживається для ідентифікації
системи, яка грунтується на: а) особистій ініціативі; б) приватній
власності; в) вільній конкуренції при купівлі та продажу товарів і
послуг. Як у США, так і в Канаді вільне підприємництво має державні та
інші інституціональні обмеження.

Вважають, що у формуванні нинішньої економічної системи США певну роль
відіграли дві економічні системи — принцип вільного підприємництва А.
Сміта і доцільності державного втручання в економіку Дж. М. Кейнса.
Однак було б недоречним ігнорувати роль могутніх економічних організацій
у формі крупних корпорацій та сильних профспілок, породжених товарним
виробництвом у США. Вони істотно впливають на функціонування ринкової
системи, підпорядковуючи її своїм інтересам. В умовах так званого
чистого ринку товари, й послуги продукуються, а ресурси пропонуються на
конкурентній основі, і, як наслідок, економічна влада розпорошується.
Приватна власність на ресурси, система ринків і цін сприяють координації
економічної діяльності та управління нею. У такій системі поведінка
кожного її учасника мотивується особистими інтересами. Навпаки, в умовах
«змішаної системи» держава відіграє активну роль в економіці, сприяючи
її стабільності і зростанню, забезпечуючи її тими товарами й послугами,
які виробляються в недостатній кількості ринковою системою, модифікуючи
розподіл доходів і т. д.

Отже, класифікуючи американську економічну систему як «змішану», мають
на увазі переважно ринкову економіку, в якій держава різними способами
впливає на функціонування ринкової системи.

Приватний сектор економіки США формують домогосподарства (їх нараховують
приблизно 65 млн), які є основними постачальниками всіх економічних
ресурсів і розподіляють свій загальний доход на індивідуальні податки,
заощадження й на споживчі товари. Серед розмаїття статистичних
показників, які ілюструють функціонування домогосподарств, нерідко
використовують структуру витрат на особисте споживання, яка засвідчує,
що американська економіка зорієнтована на послуги, бо у цю сферу
спрямовано 54 — 55% споживчих витрат.

Другою основною складовою приватного сектора економіки США є ділові
підприємства, які можна поділити на три основні правові форми: 1)
одноособові володіння; 2) партнерства; 3) корпорації. Кількісно
переважають одноособові володіння (близько 13 млн фірм, або 73% від
загальної їх кількості). Незважаючи на сильний безпосередній стимул до
ведення ефективної виробничої діяльності, одноособовий власник є
суб’єктом необмеженої відповідальності (тобто ризикує не тільки активами
фірми, а й своїми особистими активами).

У сільськогосподарському секторі індустріальні власники (їх близько 11
млн) розпоряджаються середнім валовим доходом, рівним 50 тис. дол. До
речі, тільки у 40 тис. з них (тобто у 0,4%) цей доход наближається до 3
млн дол., а чистий доход коливається у межах 200- 300 тис. дол. на рік.

Інша форма організації бізнесу — партнерство — є природним розвитком
одноособового володіння, формою, коли дві (чи більше) особи об’єднують
свої фінансові ресурси, вміння вести діло, ризик і, зрозуміло, прибутки
(чи збитки, іноді значні). У США кооперативи, трудові колективи багатьох
підприємств, асоціації зайнятих, громадські організації тощо — це фірми,
у яких можлива більш висока спеціалізація в управлінні (завдяки більшій
чисельності учасників угоди), ніж в одноособових володіннях. Однак
необмежена відповідальність загрожує партнерствам не менше, ніж
одноособовим володінням. Щодо кількісної характеристики, то партнерства
(близько 1,7 млн) займають проміжне становище між одноособовими
володіннями й корпораціями (майже 3,2 млн). Отже, загальна чисельність
фірм у приватному секторі економіки США становить близько 18 млн.

Корпорація справедливо класифікується як найбільш ефективна форма
організації бізнесу, переважно завдяки оригінальному способові
фінансування — через продаж акцій та облігацій, що допомагає залучати
заощадження домогосподарств. Причому випуск цінних паперів є не тільки
способом мобілізації фінансових ресурсів, а й способом «розсіювання»
ризику та каналом переливання капіталу з однієї галузі в іншу. Загалом у
США нараховують 47- 48 млн акціонерів, 30 млн з яких мають річний доход
у межах 15 -50 тис. дол.

Крім цього, корпорації є фірмами з обмеженою відповідальністю. Володарі
акцій ризикують тільки тією сумою, яку вони витратили на купівлю акцій;
натомість їхні особисті активи, згідно з законом, є недоторканними
навіть у разі банкрутства корпорації.

Багато галузей виробництва, зокрема ті, в яких використовують передові
технології на значну суму коштів, об’єктивно вимагають від фірм
прийняття статусу корпорації. Передусім це галузі обробної промисловості
— автомобільна, електротехнічна, сталеплавильна, виробництво домашніх
електропобутових приладів тощо, які потребують значних грошових ресурсів
для інвестицій в основний і оборотний капітал. В обробній промисловості
в цілому нараховують близько 622 тис. приватних підприємств (4%), які,
між іншим, вносять значний вклад (19%) у виробництво національного
доходу, надаючи 18% всіх робочих місць в країні.

Не тільки в обробній промисловості, у якій відомий журнал «Форчун»
виділяє 500 найкрупніших фірм, а й у таких сферах американської
економіки, як фінанси, банки, страхування, роздрібна торгівля, транспорт
і комунальні послуги, панівне становище мають гігантські корпорації,
активи та щорічні обсяги продажів котрих сягають мільярдів доларів, а
прибутки (після відрахування податків) — сотні мільйонів доларів. Так,
тільки 22 країни в світі мають щорічний національний доход, який
перевищує щорічні продажі «Дженерал моторз». Ще один незаперечний факт
підтверджує домінуючу роль крупних корпорацій в економіці США: складаючи
всього 18% від усіх фірм, корпорації виробляють майже 90% загального
обсягу промислової продукції.

Для виявлення масштабів монополізації економіки країни (до речі, не
тільки США) використовують декілька конкретних підходів, зокрема: 1)
відносну кількість капіталу, що є у монопольному володінні невеликих
груп корпорацій; конкретним показником тут є частка 100 (200) монополій
у доданій вартості; 2) рівень монополізації прибутку; статистичним
показником тут слугує частка 100 (200 чи 500) найбільших компаній у
загальній сумі прибутків усіх фірм даної галузі; 3) щойно зазначену
кількість найбільших корпорацій, які контролюють 50% випуску продукції;
як конкретний показник використовують питому вагу монополій у загальній
сумі продажів.

За будь-яким з показників великий бізнес переважає в обробній
промисловості. У сфері роздрібної торгівлі та послуг, навпаки,
переважають дрібні (до 100 зайнятих) та середні (100-1000 зайнятих)
фірми. Про силу, яку має малий і середній бізнес у США, свідчать і такі
дані: близько 1/2 приросту національного доходу й 2/3 приросту нових
робочих місць дають підприємства малого бізнесу. Причому малі і середні
підприємства гнучко пристосовуються не тільки у сфері послуг, переробці
сировини чи посередництві, а й у наукомістких галузях. Основною формою
взаємозв»язку і взаємодії крупного, з одного боку, середнього й малого,
— з іншого, є контрактна система, яка демонструє одну з найважливіших
складових сучасного механізму ринкової економіки — правове забезпечення
бізнесу.

На фоні світового промислового виробництва промисловість США
вирізняється не тільки своїми значними масштабами (обсягом продукції,
витратами на НДДКР, професійною підготовкою кадрів тощо), а й
універсальністю галузевої та товарної структури. Наприклад, в обробній
промисловості нараховують більше 20 крупних галузей, 450 підгалузей, які
дають майже 4/5 загальнопромислової продукції. У видобувній
промисловості — сім основних галузей, питома вага яких у
загальнопромисловій продукції складає приблизно 10%. Нарешті, в
електроенергетиці (яка включає газо- й водопостачання), де зосереджено
4% робочої сили від загальної її чисельності в промисловості,
виробляється також майже 1/10 загальнопромислової продукції.

Бюро статистики міністерства праці США зараховує до наукомісткого
сектора ті підгалузі господарства, у яких частка витрат на НДДКР у
вартості продажів та частка вчених й інженерно-технічних працівників у
чисельності зайнятих вищі, ніж середні показники обробної промисловості.
Всередині наукомісткого сектора розрізняють підгалузі з підвищеною і
високою наукомісткістю. В останніх вказані показники як мінімум вдвічі
вищі за середні в обробній промисловості.

Сфера послуг — великий сектор сучасного господарства США. До неї
належать транспорт, зв’язок (дедалі Частіше цей термін замінюють іншим:
«інформація»), торгівля (оптова, роздрібна, система громадського
харчування), кредитно-фінансові заклади, сфера страхування та операцій з
нерухомістю, готельне господарство, житлово-комунальне, особисті,
рекреаційні, юридичні та ділові послуги, ремонт і обслуговування
автомобілів, кіноіндустрія, державний апарат управління і охорона
здоров’я й освіта.

У середині 50-х років у сфері послуг зосереджувалось майже 49% від ЕАН,
які виробляли 53% ВВП, а нині у цій сфері працюють понад 70% усіх
зайнятих та виробляється 60% ВНП. Зростання виробництва послуг є, з
одного боку, закономірністю розвитку продуктивних сил, з іншого —
необхідною умовою реалізації НТП. Зростання ролі й розширення сфери
послуг виявляється, крім уже зазначеного збільшення чисельності
зайнятих, у зростаючому обсязі пропонованих послуг (у млрд дол. і в % до
ВНП), збільшенні частки послуг у фонді особистого споживання (1950 р. —
18, 1993 р. — 32%), зростанні державних поточних витрат на послуги.
Скажімо, сукупний бюджет охорони здоров’я в США протягом останніх двох
років перевищив рівень 700 млрд дол/рік, що значно більше, ніж ВНП
Канади.

У більшості галузей сфери послуг домінує приватна власність.
Утверджується тенденція розвитку освіти як багатоцільової системи, що
дедалі більше концентрує функції підвищення кваліфікації та сприяння
самоосвіти. Простежується намагання випускників шкіл відкладати вступ до
вузу на кілька років, щоб свідомим виявився вибір. США — це країна з
найрозвинутішою у світі управлінською інфраструктурою, в тому числі щодо
підготовки менеджерів. Тільки зареєстрованих програм бізнесу
нараховується більше 1300, причому 600 з них — школи бізнесу, які діють
самостійно у межах багатопрофільних університетів, а такі, як
Гарвардська, Стенфордська чи Слоунівська в Мас-сачусетському
технологічному інституті є найпрестижніши-ми. Підготовка магістрів по
знаменитій програмі MBA (EM БІ ЕЙ) обходиться претендентові у 30 тис.
дол., однак початкова заробітна плата магістра-випускника Гарварда
перевищує 60 тис. дол/рік.

Промисловість, сфера послуг не могли б розвиватися настільки успішно,
коли б сільськогосподарський сектор економіки «пробуксовував». Розвиток
сільського господарства США віддзеркалює так звану фермерську проблему,
суть якої полягає в тому, що фермерські доходи продовжують відставати
від доходів у несільськогосподарському секторі, незважаючи на такі
конкретні факти: 1) після Другої світової війни продуктивність праці у
сільському господарстві в 2,5-3 рази перевищувала продуктивність праці У
промисловості; 2) 1920 р. кожний сільськогосподарський працівник
забезпечував продовольством чотирьох громадян, 1947 р. — вже 14, а зараз
— 96- 98 громадян; 3) головним засобом зменшення витрат виробництва у
сільському господарстві вважають створення принципово нової
агротехнічної бази при відносній стабілізації зайнятих на рівні 25-3%
від загальної чисельності ЕАН протягом останніх двох десятиліть.

Основною організаційною формою сільськогосподарського виробництва у США
є ферма — господарство, яке реалізує продукції на суму, більшу за 1 тис.
дол/рік. Хоча їх сьогодні нараховується майже 2,2 млн, в 2000 р.
очікують всього 1,2 млн, причому 50 тис. найкрупніших господарств
вироблятимуть 75% сільськогосподарської продукції. До речі, до крупних
ферм належать ті, обсяги реалізації яких понад 250 тис. дол/рік; їх
всього 5% від загальної кількості; середня площа сільгоспугідь крупної
ферми — 1 тис. га (тобто приблизно в 10 разів менша, ніж «нашого»
колгоспу). До середніх ферм належать господарства з обсягом реалізації у
межах 40- 250 тис. дол/рік (таких 22%), у малих ферм обсяг реалізації до
40 тис. дол/рік (їх 73% від загальної кількості ферм). Серед останніх
майже 830 тис. ферм з обсягом реалізації, меншим 5 тис. дол/рік і
середнім чистим фермерським доходом мінус 1455 дол. на одну ферму. Це
яскраво виражені «аматорські» ферми, сім’ї-гос-подарі яких мають доходи
від роботи за межами ферм.

Економісти-аграрники США б’ють на сполох з приводу банкрутств, особливо
серед малих і почасти середніх ферм. Логічне обгрунтування державної
сільськогосподарської політики відображене в Законі 1933 р. про
регулювання сільського господарства, де визначена концепція паритету,
тобто співвідношення між цінами на продукцію фермерів і цінами на товари
(послуги), які споживають фермери. Протягом останніх 70- 80-ти років
ринкові ціни на продукцію фермерів, як правило, відставали від цін на
товари, які купували фермери. Звідси й політика державних мінімальних
цін на продукцію фермерів. Однак фермери з незначним обсягом виробництва
не можуть одержати відчутну допомогу від підтримки цін, бо не продають
на ринку достатньо продукції. Натомість крупна ферма має більший зиск
від цієї політики завдяки своєму більшому обсягові виробництва і, як
наслідок, продажів. На цьому фоні видаються слушними пропозиції
економістів щодо прямого субсидування доходів конкретних фермерів та
відмови від непрямих субсидій у вигляді підтримки цін.

Серед інших особливостей розвитку сільського господарства у США можна
виділити, по-перше, широко розвинуту порайонну й товарну спеціалізацію
фермерських господарств; по-друге, виважену політику фінансування
впровадження біо- та інформаційної технологій в аграрний сектор
(реалізується здебільшого за рахунок банківського кредитування);
по-третє, створення спеціальних високопродуктивних машин для обробітку
різних культур, їхньої первинної переробки та зберігання, а також
програм інтегрованого захисту рослин від хвороб, бур’янів та шкідників
(наприклад, система Ай-Пі-Ем — «Інтегрейтед Пест Менеджмент»);
по-четверте, прискорений процес посилення виробничих зв’язків сільського
господарства із суміжними галузями, які обслуговують і доводять його
продукцію до споживачів, створення на цій основі системи агробізнесу, в
якій панівне становище мають фермерські кооперативні об’єднання й
концерни харчової та інших галузей обробної промисловості; по-п’яте,
відносне послаблення позицій США на світових ринках
сільськогосподарських товарів.

Похожие записи