Реферат на тему:

Стан та перспективи розвитку кормовиробництва в Україні

1. Способи поліпшення якості та підвищення перетравності кормів із
відходів польових, технічних і городніх культур.

2. Заходи щодо зменшення втрат поживних речовин та поліпшення якості
грубих і соковитих кормів.

3. Приготування нетрадиційних кормів.

4. Протеїновий концентрат із соку зелених рослин

1. Способи поліпшення якості та підвищення перетравності кормів із
відходів польових, технічних і городніх культур

Силосування соломи та інших відходів рільництва

В даний час в більшості країн світу, в тому чисті високорозвинених,
солома вважається цінним резервом кормів і джерелом вуглеводів, тощо в
ній міститься до 45% целюлози і 25% пектозанів. Проте ефективне
використання енергетичних поживних речовин соломи (целюлози та
геміцелюлози) обмежується наявністю в оболонках клітин міцного
вуглеводно-лігнінового комплексу, який перешкоджає нормальному
перетравленню корму.

Сучасна наука та практика використовують багато методів підвищення
перетравності соломи: запарювання, опромінення, хімічна та біологічна
обробка, гранулювання, брикетування. Останнім часом пріоритет надається
дешевшим, менш трудомістким та енергоємним способам обробки соломи, до
яких належить силосування. І надалі солому використовуватимуть в якості
сухого компоненту при силосуванні високовологої зеленої маси кукурудзи,
соняшнику, що сприяє збільшенню використання перетравної енергії до 30%.
Добавка при силосуванні соломи, обробленої лугом (NaОН в дозі 45 кг/т)
до зеленої маси кукурудзи, соняшнику та інших культур знижує втрати
поживних речовин на 5-10%, сприяє поліпшенню перетравності органічної
речовини на 18-20% та запобігає перекисленню силосу.

Також проводять обробку соломи каустичною содою — їдким натрієм. На 1 т
соломи вносять 40-50 кг твердого лугу і розчиняють у рівній кількості
води. Для рівномірного розподілу розчину по соломі його доводять до
об’єму 900-1000 л, а при внесенні пульверизатором — до 250-300 л. Через
6-8 годин солому можна згодовувати. Для обробки лугом солому краще
подрібнити. При цьому при температурі 18-20 °С та внесенні лугу
утворюється оцтова кислота, яка нейтралізується до оцтовокислого натрію,
котрий і є основою поліпшення перетравності корму.

Амонізація побічної кормової сировини

Господарства України щорічно заготовляють значну кількість соломи,
полови, стрижнів і стебел кукурудзи, кошиків соняшнику та інших відходів
рільництва, які хоч і містять 0,22-0,37 корм. од. в 1 кг, проте
коефіцієнти перетравності цієї групи кормів не перевищують 42-45, а
лігніну — не більше 23,9 %. Саме це і впливає негативно на перетравність
клітковини, протеїну, БЕР. Для підвищення поживної цінності і
продуктивної дії грубих кормів стебла і стержні кукурудзи, кошики
соняшнику, солому обробляють 25-% водним розчином аміаку з розрахунку
1,5-5 безводного аміаку до маси корму і витримують у буртах під пологом
20 днів, після чого 2 дні вивітрюють. В результаті такої обробки
(амонізації) кількість розчинних фракцій лігніну зростає в 3,3 рази, що
свідчить про позитивний вплив амонізації на руйнування
целюлозно-лігнінових комплексів.

2. Заходи щодо зменшення втрат поживних речовин та поліпшення якості
грубих і соковитих кормів

Аналіз результатів хімічного складу різних видів кормів свідчить про те,
що їх якість у багатьох господарствах залишається незадовільною. Причини
потрібно шукати у самому технологічному процесі. Так, щорічно при
заготівлі сіна втрачається 40% поживності трав, у т.ч. майже половина
білка. Скорочення цих втрат вдвічі не тільки сприяло б значному
зміцненню кормової бази для тваринництва, але й майже на третину знизило
б собівартість кормів у розрахунку на одну кормову одиницю. Значні
втрати поживних речовин спостерігаються і при заготівлі силосу: до
25-30% закладеної маси втрачається від “угару”, зростає вміст масляної
кислоти.

За даними болгарського вченого П. Іванова причини втрат поживних речовин
при заготівлі різних кормів полягають у наступному: при заготівлі сіна
найбільше поживних речовин втрачається у полі; при виробництві силосу —
під час заповнення силососховищ;

Найкраще збереження високої поживності трави забезпечує сінаж. Якщо при
згодовуванні зеленої трави вихід продукції прийняти за 100%, то при
згодовуванні її у вигляді сінажу він становить 78, силосу — 67, сіна
штучного сушіння — 54, при сушінні в полі — 26%.

Дослідженнями ВНДІК ім. Вільямса, НДІ кормів УААН, зональних
сільськогосподарських дослідних станцій виявлені основні чинники втрати
поживних речовин при заготівлі кормів.

Доведено, що із загальної недотримання оптимальних строків кількості
поживних речовин в збирання — 43;

урожаї зеленої маси щорічно порушення технологій заготівлі -24;

втрачається (%) через: неправильне зберігання — 33

Як наслідок — вихід кормових одиниць із урожаю кормових культур низький
і становить по: сіну — 50,3; силосу — 62, сінажу -74%. Отже, дуже гостро
стоїть проблема якості грубих і соковитих кормів. Біля 25% кормів є
некласними, не відповідають вимогам Держстандартів. Так, поживність 1 кг
сухої речовини силосу становить 0,15-0,20 к. од. замість 0,22-0,30;
сінажу — 0,26-0,32 замість 0,40-0,45; трав’яного борошна 0,5-0,7 замість
0,8-0,9. Це слугує основою значних перевитрат кормів. Отже, важливо
направити зусилля на пошук ефективних заходів щодо зниження втрат
вирощеного врожаю кормових культур та підвищення їх якості. Виходом із
цієї ситуації є широке впровадження прогресивних технологій вирощування
і особливо заготівлі кормів, а саме: збільшення обсягів заготівлі
пресованого сіна та сіна з досушуванням активним вентилюванням.
Заготівля сіна за прогресивними технологіями дозволяє значно збільшити
вихід кормових одиниць з кожного гектара та поліпшити якість корму.

Значним резервом поліпшення якості консервованих кормів і зменшення
втрат поживних речовин є ретельне дотримання технологій силосування та
сінажування залежно від особливостей культур, строків їх скошування та
погодних умов, що сприяє збереженню 90-95% поживних речовин вирощеного
врожаю та одержанню корму високої якості. У зв’язку з цим розроблена
технологія заготівлі сінажу з поживністю до 0,9 кормових одиниць в 1 кг
сухої речовини і вмісті 120-140 г перетравного протеїну.

Якість корму значною мірою визначається дотриманням оптимальних строків
збирання культур для заготівлі різних видів кормів. За збирання
багаторічних трав в оптимальні строки одержують корм з поживністю 1 кг
сухої речовини 0,90-0,95 к. од. при вмісті 120-150 г перетравного
протеїну. Загальний збір поживних речовин з одиниці площі зростає в 1,5
рази і більше. Раннє збирання травостою забезпечує одержання ще
одного-двох повноцінних укосів трав, тобто з’являється можливість
багатоукісного використання площі. Завдяки багатоукісному використанню
травостоїв у ранні строки скошування загальний збір кормових одиниць
зростає на 50%, перетравного протеїну — на 80% у порівнянні із збиранням
у фазі цвітіння.

Зменшенню втрат поживних речовин та поліпшенню якості корму сприяють
хімічне, біологічне та фітоконсервування при заготівлі силосу. Заготівля
силосу із застосуванням хімічних консервантів сприяє зростанню виходу
високоякісного корму, дозволяє збирати силосні культури навіть у
нестійку погоду і зберігати 90-95 % поживних речовин сировини.
Встановлено, що навіть при правильній ферментації молочнокислі бактерії
споживають прості вуглеводи, вільні амінокислоти і крохмаль. В
результаті вміст обмінної енергії в 1 кг сухої речовини знижується на
0,9-1,0 МДж. Протеїн втрачається навіть при дотриманні усіх правил
силосування. Доля загального азоту зменшується від 80 до 50%.
Утворюються аміак і масляна кислота.

Усі консерванти: мурашина, пропіонова, бензойна кислоти, Віхер-розчин та
Віхер-кислота, а також сечовина знижують протеоліз. Встановлено, що при
застосуванні консервантів знижуються втрати протеїну на кожен 1 млн. т
силосу від 5,6 до 19,8 т. Додатковий вихід обмінної енергії на 1 млн. т
силосу з консервантами становить 60-160 млн. МДж, що прирівнюється до
збору енергії з площі 1,03-2,76 тис га багаторічних трав.

Поліпшує якість силосу внесення консервантів. Їх краще вносити не
пошарово — насосами, а дозаторами НР-4 або НР-7 при збиранні та
подрібненні маси, що забезпечує рівномірність внесення до 95% та
зниження втрат від 47 до 24%. Також сприяє поліпшенню якості силосу
насичення його маси діоксидом вуглецю (карбонізація). Для проведення
цієї технологічної операції масу, що силосується, укладають в траншеї,
ущільнюють, потім насичують діоксидом вуглецю з одночасним витісненням
повітря та охолодженням.

Останніми роками впроваджується фітонцидний спосіб консервування люцерни
разом із ріпаком, гірчицею, редькою олійною. При цьому роль консерванту
відіграють тіоглікозиди. Збирати та подрібнювати масу починають у фазу
створення стручків капустяного компонента, дотримуючись співвідношення
між люцерною та гірчицею білою 3:1. Такий силос містить в 1 кг сухої
речовини 0,88 к. од., 29,4 % сухої речовини, 50,3 мг каротину. Вміст
молочної кислоти складає 66, оцтової — 34 %.

Прискоренню сушіння сприяють:

плющення стебел бобових трав, яке проводиться одночасно з їх скошуванням
косарками-плющилками КПВ-3 та ін;

механічна обробка трав при скошуванні — ворушіння, розпушування та
обертання валків;

укладання скошеної маси у нещільні, добре провітрювані валки з великою
поверхнею.

У країнах Західної Європи нині застосовують спосіб здирання кутикули
стебла, що сприяє збереженню пружності (тоді як при плющенні це
втрачається), добрій циркуляції повітря у валках, прискоренню
вологовтрати, запобіганню втрати поживних речовин через витікання соку
із скошених рослин. Волога за таких умов видаляється через стінки клітин
шляхом дифузії.

У Великобританії вперше була створена косарка-кондиціонер (нині
використовується у господарстві АТЗТ “Агро-Союз”), при застосуванні якої
зовнішня оболонка трав руйнується V-видними металевими пластинами. Маса
складається нещільним шаром (прискорюється сушіння). Інколи у бобових
спостерігається часткове розривання листків, тому металеві пластини
останнім часом замінені на поліетиленові щітки або барабани. Для
прискорення сушіння сіна люцерну рекомендується обприскувати в період
скошування дешевими та нешкідливими хімічними речовинами, наприклад
слабким розчином вуглекислого калію.

Підвищенню якості сіна сприяє пресування — ефективна та
високопродуктивна технологія заготівлі сіна, за якою у США готують
80-90, Великобританії — 100, у Німеччині та Франції — понад 50% цього
виду кормів.

Останнім часом певна увага надається хімічному консервуванню сіна. Така
технологія передбачає:

скорочення строків збирання;

зменшення їх залежності від погоди;

збирання сіна підвищеної вологості (25-30 %);

збереження його якості без досушування активним вентилюванням.

При хімічному консервуванні пригнічується ріст мікроорганізмів,
зігрівання обмежується до 38 °С, зменшуються втрати поживних речовин, що
запобігає псуванню корму під час зберігання.

Для сіна найбільш ефективним консервантом є пропіонова кислота. Проте її
використання у нас та в інших країнах обмежується високою вартістю та
технологічними труднощами при роботі з препаратом. Важко також досягти
рівномірного ефективного внесення консерванту у великі тюки та рулони.

В Україні, як і в Данії, Германії та США, в якості консерванту з успіхом
застосовується безводний аміак — речовини сильнішої консервуючої дії,
ніж пропіонова кислота. Він має сильні фунгіцидні властивості та
підвищену дифузію, а тому ефективний для консервування укладеного на
зберігання під поліетиленовою плівкою вологого сіна. Потрапляючи у
вологе середовище, аміак реагує з водою, конденсується і запобігає
зігріванню корму та утворенню плісняви. Застосовують його в дозі 3 % від
маси корму. Використання безводного аміаку сприяє підвищенню вмісту
сирого протеїну та перетравності клітковини.

Отже, поліпшенню якості сіна сприяють:

своєчасне скошування. При скошуванні у фазі “бутонізації” в 1 кг сухої
речовини сіна міститься 150 сирого та 97,5 г перетравного протеїну, тоді
як при скошуванні у фазі “кінець цвітіння” відповідно 90,0 та 43,2 г;

використання різних заходів для прискорення сушіння трав, таких як
пресування, активне вентилювання та застосування хімічних консервантів;

покращення умов зберігання. При зберіганні сіна у скиртах під відкритим
небом протягом 8 місяців втрати поживних речовин становить понад 10-12,
тоді як у пресованому вигляді в сіносховищі — лише 0,5-1,5 %.

Застосування на збиранні трав таких прогресивних способів заготівлі
сіна, як плющення бобових і бобово-злакових, активне примусове
вентилювання при досушуванні, пресування та зберігання в критих сховищах
забезпечують одержання додатково з кожного гектара посівів до 3 ц кормів
у сухій речовині та до 1,5 ц протеїну.

3. Приготування нетрадиційних кормів

Проблема, приготування нетрадиційних кормів порівняно нова і зумовлена
такими чинниками: необхідністю інтенсифікації тваринництва; різким
зростанням потреби в кормах; накопиченням відходів промислового і
сільськогосподарського виробництва, які важко утилізуються.

За даними ФАО потреба тваринництва в протеїні щорічно зростала і
становила 432 млн. т у 1980 році, 524 млн. т у 1990 та 600 млн. т у 2000
році. Отже, виникла потреба у застосуванні нових нетрадиційних джерел
виробництва протеїну, яких в даний час нараховується декілька.

Широко розповсюджена технологія виробництва протеїну за рахунок
продуктів біологічного синтезу одноклітинних організмів (дріжджі,
бактерії, нижчі гриби, найпростіші водорості). Ці мікроорганізми мають
високу швидкість росту, завдяки якій відбувається подвоєння біомаси
дріжджів за 2-4 години, бактерій — за 15-45 хв. Такий білок має високу
біологічну цінність, яка набагато вища, ніж у рослинного білку і
прирівнюється до білків тваринного походження. Особливістю цієї
технології є те, що для виробництва білка не потрібно великих площ,
виробляється він на різних поживних субстратах, тобто його виробництво
не залежить від природних факторів.

Найпоширенішими нетрадиційними джерелами виробництва протеїну є кормові
дріжджі. Традиційною сировиною для їх виготовлення є відходи
сільськогосподарського виробництва — вуглеводисті субстрати та
гідролізати; відходи деревообробної, цукрової та спиртової галузей.
Використовуються також нафтохімічна сировина, відходи виробництва
етилового та метилового спиртів. Для виготовлення білка
мікробіологічного синтезу економічно доцільною є технологія, основана на
варінні целюлози на сульфаті лугу. За такої технології не потрібно
дотримуватись умов стерильності, вона не потребує герметичного
обладнання.

4. Протеїновий концентрат із соку зелених рослин

Сушіння зелених кормів на високотемпературних сушильних агрегатах
АВМ-0,65 та АВМ-1,5 сприяє більшому збору кормових одиниць у порівнянні
із сушінням у полі. Проте ця технологія характеризується значними
витратами пального — до 200 кг на тонну сухого корму. Механічне
віджимання соку перед сушінням дозволяє знизити витрати палива на
виготовлення корму на 40%. Цьому сприяє видалення половини вологи із
зеленої маси рослин. Ця технологія дозволяє також приготувати сінаж без
пров’ялювання трави у полі.

Розробка безвідходної технології приготування протеїнового зеленого
концентрату (ПЗК) дозволяє збільшити збір білка з 1 га в 1,1 разу
порівняно до вирощування люцерни на зелений корм, а вихід білка — у 2,8
раза. Із однієї тонни зеленої маси отримують 450-550 кг зеленого соку з
виходом 1,5-10 кг ПЗК із злаків і 25-30 кг із багаторічних бобових трав.

Технологія приготування кормів з віджиманням соку передбачає скошування
бобових трав у фазі “бутонізація-початок цвітіння” з одночасним
подрібненням та транспортуванням до цеху, після чого зелену масу дозують
та відокремлюють жом і сік. Жом висушують та готують трав’яне борошно
або закладають на сінаж. Сік очищають від домішок, коагулюють гарячою
водою та відстоюють. Після цього видаляють частину коричневого соку.
Суспензію, що залишилася, розділяють на концентрат вологістю 50-60 % і
коричневий сік. Вологий концентрат гранулюють у гранули діаметром 2-5 мм
і досушують шляхом вентилювання на сушарці. Готовий гранульований
концентрат упаковується в мішки або вивантажується насипом у
транспортний засіб.

Протеїновий концентрат у сухій речовині містить: 40-60 % перетравного
протеїну, 3,5-4 сирого жиру, 20-30 БЕР, 1-6 % сирої клітковини та
300-600 мг/кг каротину. Кілограм гранульованого концентрату містить 1,1
кормової одиниці.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи