Реферат на тему:

Системи заходів захисту ґрунтів від ерозії лісівничими методами

Ліс — наймогутніший і найдійовіший засіб боротьби з ерозією ґрунтів й
екологічний стабілізатор у цілому. Сільськогосподарські угіддя, які
належать до класу відкритих складних природних систем в умовах
інтенсифікації сільського господарства та їх зростаючого антропогенного
навантаження, зазнають значних змін від впливу лісових екосистем як
природного, так і штучного походження. Різкі зміни у співвідношенні
земельного фонду ландшафтів, передусім лісових насаджень і
сільськогосподарських угідь, призводять до трансформації екологічної
ситуації, пом’якшення або посилення дії несприятливих природних та
антропогенних явищ. Питання оптимізації територій давно постали перед
ученими. Так, ще у кінці ХІХ ст. В.В. Докучаєв висунув ідею, що в
регіонах землеробства повинне бути певне співвідношення між оранкою,
луками і лісом, а у степах лісистість має бути доведена до 15–18%.

Система лісомеліоративних насаджень — комплекс різного виду насаджень,
які мають відповідні конструкції, взаємодіють між собою, створюють
меліоративний ефект на певній території, що забезпечує захист ґрунтів і
сільськогосподарських культур від впливу шкідливих природних явищ та
сприяє одержанню високих і сталих врожаїв (Захаров П.С., 1978).

Види і призначення лісомеліоративних насаджень:

полезахисні лісосмуги (основні або поздовжні, поперечні, окружні) —
поліпшення мікроклімату і гідрологічного режиму території, затримання
снігу, підвищення вологості й родючості ґрунту, захист його і рослин при
пилових бурях, підвищення врожайності культур і загальне екологічне
значення;

стокорегулювальні (водорегулювальні, снігорозподільчі) лісосмуги —
затримання та зарегулювання поверхневого стоку, сприяння рівномірному
снігорозподілу, зменшення змиву і розмиву ґрунту, поліпшення
мікроклімату, підвищення вологості та родючості ґрунту й врожайності
сільськогосподарських культур;

прияружні і прибалкові лісосмуги — скріплення ґрунту кореневими
системами, запобігання його розмиву, сприяння переведенню поверхневого
стоку у внутрішньоґрунтовий, поліпшення мікроклімату і гідрологічного
режиму території, а також полезахисне значення;

яружно-балкові лісонасадження включають: кольматуючі або мулофільтри; на
укосах (схилах), по дну і на конусі виносу яру (балки); на еродованих
крутосхилах балок — призначення те ж саме (див. п. 3), а також сприяння
господарському використанню малопродуктивних земель;

лісонасадження навколо водойм (озера, водосховища, стави) включають:
вітроломно-протиерозійні та протиабразивні лісосмуги,
берегоукріплювальні й кольматуючі насадження — скріплення берегів,
кольматаж твердого стоку, захист від замулення та випаровування, а
заплавних земель — від розмивів і заносів піском та мулом, поліпшення
використання вод місцевого стоку й умов риборозведення;

лісонасадження вздовж берегів і в заплавах річок: прируслові,
призаплавні та надбрівкові лісосмуги, кольматуючі (мулофільтри)
насадження, масивні насадження на схилах берегів і землях, не придатних
для сільськогосподарського виробництва;

кулісні, куртинні, смугові та масивні лісонасадження у верхів’ях річок,
гирлах та інших частинах гідрографічної мережі й на непридатних
(щебенюваті, піщані тощо) для сільськогосподарського виробництва землях,
які мають ґрунтозахисне, гідрологічне, водоохоронне та широке екологічне
значення;

лісонасадження спеціального призначення (лісосмуги на зрошуваних і
осушених землях, для садів (виноградників, розсадників, плантацій);
захисні насадження на пасовищах);

лісонасадження на шляхах транспорту.

Полезахисні лісосмуги. Усі характеристики полезахисних лісосмуг (ПЛС) —
захисна роль, розміщення, конструкції й типи культур, підбір лісових
порід, схеми змішування та агротехніка створення — залежать від
особливостей їхнього регіонального (зонального) використання.

Головне призначення (роль) лісосмуг: у Лісостепу — снігозатримання і
боротьба з суховіями. Цим зумовлена їхня конструкція.

Вплив лісосмуг на польові угіддя:

зменшують швидкість вітру (загальна дальність впливу — 50–100 висот (Н);
ефективна (агрономічно цінна) — 25–30 Н, де швидкість вітру знижується
на 30–50%); у названій зоні (0–25(30)Н) відносна вологість повітря при
суховіях підвищується на 2–3 (5)%, а температура знижується на 2–30С;

зменшують випаровуваність на 20–25%;

знижують транспірацію, а її продуктивність підвищують на 10%;

затримуються сніг на полях (у системі лісосмуг — весь); снігорозподільчі
властивості лісосмуг поліпшуються за їхніми конструкціями — щільна,
ажурна, продувна;

додаткова зволоженість ґрунту (запаси продуктивної вологи) зростає на
30–50 мм;

захищають ґрунти і сільськогосподарські культури при пилових бурях;

поліпшують властивості та родючість ґрунту; під тривалим впливом
лісосмуг (25–30 років і більше) генезис ґрунтів поліпшується на один
клас (умовно);

приріст урожаю сільськогосподарських культур на полях, захищених
лісосмугами (в зоні до 25(30)Н ) зростає на 10–20(30)%; зернових — на
3–5 ц/га.

Усі захисні властивості лісосмуг і біологічна стійкість насаджень
залежать від їхньої конструкції.

Лісосмуги розміщують у рівнинних умовах і на слабопологих схилах
крутістю 1,5–20. Поздовжні лісосмуги — перпендикулярно до основного
напрямку шкідливих вітрів (заметільні, суховії та які спричиняють пилові
бурі); допускається відхилення ?300. Основні (поздовжні) лісосмуги
розміщують на віддалі не більш як 25–30 їхніх висот Н (проектний вік —
25–30 років). Віддаль між цими лісосмугами (це ширина поля) на
суглинкових ґрунтах не повинна перевищувати 600 м, на піщаних і
супіщаних має бути 300–400 м. Віддаль між поперечними лісосмугами
(довжина поля) на суглинках — до 2000 м, а на піщаних і супіщаних
ґрунтах — 1000 м. Окружні лісосмуги розміщують із південного і східного
боків землекористування. В умовах Лісостепу найефективніша продувна
конструкція. Тому її необхідно створювати за деревно-тіньовим типом
лісових культур.

Основні лісові породи (залежно від зони враховують їхні біологічні
особливості й вимоги до грунтово-кліматичних умов): головні — дуб
звичайний і червоний, береза повисла, сосна звичайна, модрина сибірська
та європейська, ялина європейська, тополя бальзамічна, дельтолиста
(канадська), Сімона (Китайська), пірамідальна і Боллє, горіх грецький та
чорний; супутні (допоміжні) — липа дрібнолиста, клен гостролистий і
польовий, груша звичайна, яблуня лісова, шовковиця біла, абрикос.

Схеми змішування лісосмуг (приклади). Кількість рядів — 3–5; величина
міжряддя — 2,5 м; віддаль у ряду: між посівними місцями (дуб, жолуді) —
0,5–1 м, посадковими — 0,75–1(2) м; ширина смуг — 7,5–12,5 м. У
лісосмугах залежно від зони необхідно широко практикувати довговічні
породи (дуб), швидкорослі (береза, модрина, гледичія), плодові лісові
породи (горіх, яблуня, груша, абрикос), супутні.

Приклади схем змішування. Лісостеп; суглинки; варіанти: 1) 4–5-рядні
лісосмуги: середні ряди — дуб, крайні — супутня порода (в чергуванні з
плодовою); 2) 3–5-рядні: у кожному ряду — швидкоросла (береза, модрина)
плюс супутня (клен, липа); 3) 5-рядні: 1-й і 5-й ряди — береза, 2-й і
4-й — дуб, 3-й — липа; 4) 3-рядні: крайні ряди — тополя плюс липа
(груша, яблуня, клен), середній ряд — тополя.

Особливості агротехніки створення лісосмуг. Глибина обробітку — від 35
см (при ґрунтопоглибленні) до 50 (60) см (плантажна оранка); на
каштанових ґрунтах — ярусна оранка. Системи основної підготовки ґрунту:
зяб або однорічний чорний пар.

Хімічна меліорація: кислі ґрунти (Полісся, Лісостеп) — вапнування;
тривалість догляду за лісосмугами при їх створенні (до змикання крон):
Полісся — 4–5; Лісостеп — 4–6 років.

Стокорегулювальні (водорегулювальні) лісосмуги (СЛС) — надійний елемент
довгострокової контурної організації території сільськогосподарських
угідь на схилах. На схилах крутістю 1,5 (20) — 70 (це нижня частина
польової сівозміни — слабопологі схили крутістю 1,5 (2)0 — 30, а також
ґрунтозахисна сівозміна — 3–70) протиерозійну організацію угідь
(нарізання полів) проводять по контуру з урахуванням розміщення СЛС. По
межах полів розміщуються СЛС на віддалі 300–400 м (при схилах крутістю
1,5–40) і 200 м (при 4–70). Віддаль між СЛС залежить від крутості схилів
і ґрунтових умов.

Конструкція СЛС залежить від їхнього призначення — зарегулювання і
переведення поверхневого стоку у внутрішньо ґрунтовий, снігорозподіл —
ажурна або щільна. Тип культур — комбінований (змішаний) чи
деревно-чагарниковий (участь чагарнику — 25–50%). На ділянках, де
лісосмуга перетинає улоговину, можна рекомендувати чагарникову кулісу. В
цих місцях лісосмугу підсилюють гідроспорудами.

Лісові породи для створення СЛС — такі ж самі, як і для полезахисних
лісосмуг; враховують зону та еродованість схилів. Приклади схем
змішування (рядів — 4–6, ширина 10–15 м; інші розміри аналогічні ПЛС).

Варіанти:

шість рядів: 1-й (верхній) — чагарник (варіант: чагарник плюс супутня (у
тому числі плодова) порода); 2-й і 4-й — чагарник плюс супутня (у тому
числі плодова); 3-й і 5-й — головна порода (дуб; на еродованих ґрунтах —
береза (акація біла, в’яз, гледичія) плюс супутня); 6-й ряд (нижній) —
супутня (у тому числі плодова);

п’ять рядів (зменшення за рахунок 4-го ряду: всі ряди, крім нижнього,
формують аналогічно 6-рядній смузі; нижній (5-й) ряд — супутня (у тому
числі плодова) плюс чагарник;

чотири ряди: крайні ряди (1-й і 4-й) — супутня (у тому числі плодова)
плюс чагарник (варіант: нижній ряд — без чагарнику); середні ряди (2 і
3-й) — головна порода плюс чагарник.

Особливості агротехніки створення СЛС. Те ж саме, що й для ПЛС, але
необхідно зазначити: 1) на схилах орють на глибину гумусового горизонту
з ґрунтопоглибленням до 35 см, а при плантажній оранці (чорний пар) —
50–60 см; 2) на схилах крутістю понад 60 підготовка ґрунту під ряди —
смугами завширшки 1–1,5 м; 3) застосовують спеціальні водозатримувальні
прийоми обробітку ґрунту (по зябу, пару; в міжряддях — після висадки
насаджень) — щілювання, переривчасте боронування, глибоке розпушування,
лункування.

Протиерозійне значення СЛС. Про загальне протиерозійне значення СЛС було
сказано вище. Зарегулювання поверхневого стоку, його переведення у
внутрішньоґрунтовий зумовлює зменшення ерозії. Бодров В.О. (1961)
вказує, що для районів із холодною зимою ширина водовбирних лісосмуг
повинна бути 50–60 м, а мінімальна — 20 м (на півдні). Отже,
рекомендована діючими інструкціями ширина СЛС до 15 м не забезпечує
зарегулювання поверхневого стоку, тому їх необхідно використовувати в
комплексі з агротехнічними заходами, а також підсилювати протиерозійними
гідроспорудами.

Способи підвищення протиерозійної ефективності СЛС:

горизонтальні вали-тераси;

похилі вали-тераси різних типів;

водовбирні вали-канави;

Характеристика названих гідроспоруд наведена в підрозділі 4.8.4.

4) плетені загати (тини) під укриттям лісосмуг по улоговинах (Івонін
І.М., 1979). Ряди (через один) переплітають хворостом до висоти 0,5–1 м;
основу тинів підсипають ґрунтом. Каламутність поверхневого стоку при
його проходженні через загату і лісосмугу зменшується в сім разів, а
коефіцієнт стоку — у 3–4 рази. Ефективність підсиленої СЛС зростає в 2–3
рази;

5) канави з валами (Дяков В.Н., 1979), розміщені між нижніми рядами або
по нижньому узліссі. Використовують екскаватор ЄО–2621. Копають траншею
завглибшки 1,3 і завширшки 0,6 м, ґрунт укладають по нижньому краю
траншеї, утворюючи вал заввишки 0,4–0,6 м; через 20–25 м залишають
перемички. Траншея з валом затримує сток 31 мм, а разом із лісосмугою —
43 мм.

6) обвалування по нижньому узліссі лісосмуги (Дяков В.Н.,1979). Вали
мають висоту 0,4 м; розміщують їх по горизонталях.

7) фітомеліоративні заходи по дну улоговин і лощин (чагарникові ділянки
СЛС, залуження водостоків, чагарникові куліси).

8) розширення лісосмуги по дну улоговини (лощини), тобто збільшення
площі робочої ділянки насадження, яка приймає стік. Стоковідвідні
нахилені ділянки лісосмуги на підвищеннях, які не беруть участі в
прийманні стоку, можуть мати меншу ширину.

9) прогин лісосмуги проти схилу вверх; при цьому розширяється фронт
надходження стоку в насадження.

Прияружні та прибалкові лісосмуги (ПрЛС). Головна роль ПрЛС — боротьба з
яружною (вертикальною, лінійною) ерозією, поліпшення мікрокліматичних і
гідрологічних умов прилеглої території.

Умова застосування: 1) коли не зарегульований концентрований поверхневий
стік на водозбірній площі яру (балки) за допомогою агротехнічних заходів
(водозатримні заходи обробітку ґрунту тощо), стокорегулювальних лісосмуг
і валів-терас; 2) ПрЛС створюють у комплексі з гідроспорудами
(водозатримні, водовідвідні вали, вали-канави, споруджені, як правило,
по верхньому узліссі). ПрЛС розміщуються навколо ярів (балок) на віддалі
3–5 м від їхніх брівок, а у вершині яру (балки) — 5–7 м.

Конструкція лісосмуг — щільна, тип культур — деревно-чагарниковий. Їх
створюють завширшки 12,5–21м, рядів — 5–8. Лісові породи підбирають з
урахуванням зони, ґрунтових умов та еродованості схилів. На незмитих,
слабо- і середньозмитих суглинкових ґрунтах у відповідних умовах
перевагу віддають дубу; в крайніх рядах від брівки яру (балки) —
коренепаростковим (акація біла, чагарники — терен, маслина, обліпиха,
шипшина). Верхнє (польове) узлісся і середні ряди формують так, як
стокорегулювальні лісосмуги.

Приклади схем змішування (варіанти):

вісім рядів: 1-й ряд (верхній, польовий) — чагарник (можна і
коренепаростковий); 2-й і 4-й — чагарник плюс супутня (у тому числі
плодова); 3-й,5–6-й — головна порода (дуб; на сильноеродованих — береза
(акація біла, гледичія, в’яз, сосна) плюс супутня); 7-й — акація біла
плюс чагарник (коренепаростковий); 8-й ряд — чагарник
(коренепаростковий);

семирядна лісосмуга — зменшення за рахунок 5-го ряду (головна порода);

шестирядна — за рахунок виключення 4–5-го рядів;

п’ятирядна — те ж саме 4–5 і 8-го рядів.

Особливості агротехніки створення ПрЛС визначаються певними умовами
(сухість схилів, їхня еродованість, ґрунти, зона). Основна підготовка
ґрунту: за системою зябу; 1–2-річний чорний пар; глибина оранки — 35–50
(60) см, часткова (під ряди смугами 1-2 м); хімічна меліорація
(вапнування кислих ґрунтів, гіпсування засолених); тривалість догляду —
4-6 років; водозатримні прийоми обробітку ґрунту — щілювання,
переривчасте боронування, глибоке розпушування, лункування, обвалування.

Яружно-балкові лісонасадження. Види яружно-балкових лісомеліоративних
насаджень: кольматуючі (мулофільтри) по дну гідрографічної мережі
(водопідвідним тальвегам); по морфологічних елементах ярів: на укосах,
по дну і на конусі виносу яру (балки); масивні на еродованих схилах
(їхню характеристику див. нижче). Їх розміщуються по названих елементах
водозбірної площі; призначення — протиерозійне (боротьба із змивом і
розмивом), гідрологічне та загальне екологічне. Усі насадження створюють
за комбінованим (змішаним), деревно-чагарниковим або чагарниковим
(мулофільтри) типами культур; тобто обов’язкова участь чагарнику
(25–30%).

Кольматуючі насадження (мулофільтри). Ширина насаджень визначається
рівнем паводка (ширина водостоку при максимальному рівні). Довжина (в
напрямку стоку, вздовж дна гідрографічної мережі): по головному тальвегу
— не менше 50 м, по другорядних — 20–50 м. На сіножатях (наприклад по
дну балок) куліси насадження завширшки 20–50 м чергуються із сіножатними
угіддями такої ж ширини або в 2–3 рази більшою (100–200 м). Призначення
— кольматаж (випадання) твердого стоку, переведення поверхневого стоку у
внутрішньоґрунтовий, захист і підвищення продуктивності сіножатей.

Для створення насаджень використовують чагарникову лозу — тритичинкова,
російська, шелюга червона, шерстисто-пагонкова; в сухих умовах —
каспійська і пурпурна. Мулофільтри можна створювати як ягідники,
наприклад, насадження з малини, смородини тощо). Ряди розміщують
впоперек (перпендикулярно) водостоку, віддаль між рядами — 0,7 –1(1,5)
м, а між лозою в ряду — 0,3–0,5 м.

Насадження на укосах (схилах) ярів створюють із метою їх закріплення та
господарського освоєння цих малопродуктивних земель. Лісові породи
висаджують на підготовлених площадках-терасках, у ямках, шурфах тощо.

Лісові породи: головні — вільха сіра, осика, береза, акація біла, в’яз
вузьколистий, сосна; супутні — клен гостролистий і польовий, липа
дрібнолиста, груша, яблуня; чагарники — коренепаросткові (маслина,
шипшина, обліпиха, терен); клен татарський, ліщина, смородина золотиста.
При підборі порід враховують кліматичні та ґрунтові умови.

Приклади схем змішування. На площадці-терасці (розмір: ширина — 0,5,
довжина — 2–2,5 м) розміщують п’ять рослин: по краях — чагарник (Ч), в
середині — три деревні породи (головна Г чи супутня С). Варіант (В)–1:
ряди площадок (2Ч+3Г) чергуються з рядами площадок (2Ч+ЗС). В–2: на всіх
площадках — 2Ч+3Г. При використанні ямок (або площадок) розміром 0,5 на
0,5м: 1) В–3: 1-й ряд ямок (площадок) — Г+Ч, 2-й — С+Ч і т.д.; 2) В–4: у
кожному ряду — Г+Ч (на кожній площадці (в ямці) — одна рослина). Для
кожного конкретного насадження вибирають, як правило, 2–3 лісові породи
(головна, супутня, чагарник, який вводять обов’язково). Залежно від
довжини площадки (0,5–2,5м) на ній розміщують від однієї до п’яти
рослин.

Заліснення дна яру здійснюють із метою припинення його росту вглибину і
кольматажу твердого стоку. Умова застосування: на стадії затухання яру
або раніше (якщо використовують загати, водозатримні вали тощо).

Лісові породи: 1) у вологих умовах — верба ламка (кілками заввишки 1–1,5
м із 3–5-річних пагонів; розміщення: 1(2) м на 2(3)м), тополя (пагонами,
живцями), вільха чорна (при проточній воді); чагарникова лоза; 2) в
сухих — дуб, сосна, береза, в’яз, акація біла, гледичія; супутні породи,
чагарники. На багатих ґрунтах широке дно балки (яру) використовують під
сади, ягідники, кошикові плантації (із садінням лози).

Види заліснення: кулісами (палісадами) і суцільне. Куліси поєднують із
сіножатями. Ряди культур — упоперек дна (водостоку). Приклади схем
змішування на вологих ґрунтах. Варіант (В)–1: суцільне заліснення —
плантація кошикової лози (з розміщенням рослин 1(2) м на (0,3–0,5) м.
В–2: те ж саме — куліси через 10–20 (50) м. В–3: кулісами: перша — 10-15
рядів лози, — друга — 3–5(10) рядів тополі (верби) і т.д. В–4: кулісами
— ті ж самі куліси (В–3), розділені залуженими смугами завширшки 10–20
(50) м. У сухих умовах створюють звичайні захисні лісонасадження за
деревно-чагарниковим (або комбінованим) типом культур, міжряддя — 2,5–3
м, в ряду — 0,75–1 м. Наприклад, 1-й ряд — чагарник плюс супутня; 2-й —
головна порода і т.д.

Конус виносу заліснюють за умови припинення росту яру. Багаті ґрунти
використовують під сільськогосподарські культури (городні, технічні),
сади, виноградники, плантації кошикової лози; в степу — під тутові
(шовковиця плюс скумпія). Якщо рівень ґрунтових вод більше 3–5 м —
дубові чи соснові насадження (що залежить від гранулометричного складу
ґрунту). На вологих бідних ґрунтах — тополя, верба, лоза.

Створення масивних насаджень на еродованих схилах яружно-балкової
системи характеризується складними і різноманітними умовами, що визначає
в свою чергу складність робіт і підбір лісових порід (дуб, сосна,
береза, акація біла, в’яз, гледичія; супутні; чагарники).

Схеми змішування визначаються видами підготовки ґрунту: смуги (різної
ширини), тераси (наорані, ступінчасті), площадки тощо. Названі елементи
(способи основної підготовки ґрунту) створюють певні ряди.

Приклади схем змішування. Варіант (В)–1: 1-й ряд — супутня (С) плюс
чагарник (Ч), 2-й — головна (Г) і т.д. В–2: 1-й ряд — Ч, 2-й — Г і т.д.
В–3: ряди головної та супутньої розділяють рядами чагарнику. В–4: в
кожному ряду — Г+Ч. В–5: 1-й ряд — С+Ч, 2-й — Г+Ч і т.д. На ступінчастих
терасах створюють дубові чи соснові насадження або горіхові плантації
(сади, виноградники). При ширині (В) тераси 2,5–3 м — один ряд лісових
культур; при В=5 м — два ряди (з них один (крайній від схилу) може бути
супутня (С) порода або С+Ч, 2-й ряд — головна) . Берма і насипний укіс
відводять під чагарники (площадками).

Водоохоронні лісонасадження. Лісомеліорація малих річок. До
водоохоронних відносяться захисні насадження навколо водойм (озера,
водосховища, ставки) і вздовж річок. Насадження вздовж річок включають:
прируслові, призаплавні та надбрівкові лісосмуги, масивні на схилах
берегів та мулофільтри, а також масивні насадження у верхів’ях річок.
Ширина лісосмуг навколо водойм і вздовж річок — 9–20 (30) м. Вона може
бути збільшена до 30–50 м у таких випадках: затоплення і замулення
заплавних земель, значне надходження твердого стоку з прилеглої
території, інтенсивного розвитку ерозійних процесів даної території;
інтенсивної берегової абразії й берегообрушення. На вибір ширини
лісосмуг впливають також довжина рік та їхнє місцеположення. При довжині
річок до 75 км ширина смуг — 10–15 м, до 200 км — 15–25, понад 200 км —
25–30 м. Чим вище над рівнем моря вони протікають, тим більша їхня
ширина. Місцеположення рік буває: ріки низин, ріки підвищень і ріки
Донецького кряжа, Подільського плато та передгір’я.

Лісові породи: верба, тополя, лоза (вологолюбні). На підвищеннях —
звичайні лісові породи (з урахуванням ТУМ і грунтово-кліматичної зони).
Масивні насадження на крутих берегах уздовж річок створюють так, як
масивні на крутосхилах, і надбрівкові лісосмуги — як прибалкові; також
відповідні й підбір лісових порід та агротехніка.

Приклади (варіанти) схем змішування для лісосмуг навколо водойм і вздовж
рік (прируслові й призаплавні): 1–2-й ряди (біля води) — чагарникова
лоза (може бути (м.б.) три ряди); 3-й ряд (м.б. два ряди) — калина,
маслина, обліпиха; 4-й ряд (м.б. два ряди) — верба (біла, плакуча);
5–10-й ряди (м.б. більше або менше рядів — з урахуванням ширини смуги) —
чисті ряди тополі чергуються з рядами тополі плюс чагарник (м.б. ряди
тополі з чагарником (або чисті) чергуються з рядами супутньої породи
плюс чагарник); 11-й ряд (польове узлісся) — чагарник. Збільшуючи або
зменшуючи кількість рядів у межах запропонованих варіантів, можна
досягти необхідної ширини лісосмуг.

Особливості основної підготовки ґрунту для лісосмуг на зволожених місцях
— без підготовки або часткова (смугами, площадками, ямками тощо); за
достатньої вологості ґрунту подальшого його обробітку не практикують.

Господарська діяльність людини особливо відбивається на стані малих
річок (неврегульований поверхневий стік та інтенсивна ерозія на
водозбірній площі, гідромеліорація, спрямлення річок, будівництво,
промисловість, знищення лісів тощо). Необдумані заходи загрожують самому
їх існуванню.

Умова існування малих річок: широка екологічна програма їхнього захисту
й оздоровлення. Серед них — врегулювання поверхневого стоку і система
протиерозійних заходів на всій водозбірній площі. Лісомеліорація займає
одне з найголовніших місць. Середня водоохоронна лісистість території
водозборів повинна становити від 16% (Степ) до 40% (Полісся). Малі річки
створюють великі ріки; вони — джерело чистої питної води. Перед
меліорацією малих річок необхідно детально обстежити русла, заплави і
всю водозбірну площу.

Характеристика малих річок. За даними В.Б. Орлівського, 1983, малі річки
бувають: дуже малі — довжина до 25 км (до 10 км; 10–25 км) і малі —
26–100 км (26–50 км; 51–100 км). Поздовжній ухил — 1–3%. Площа водозбору
— до 200 км2 (максимальна — 600 км2); довжина водозбору — 10–30 км,
ширина — 5–20 км. Ширина заплав — 0,1–0,4 км (максимальна — 3–5 км).
Ширина річок — 5–10 м; глибина: на перекатах — 0,1–0,3, на плесах 1–2 м.

Стійкість берегів русел залежить: 1) від допустимої швидкості потоку
(0,3 м/с (чистий пісок) — 1 м/с (суглинки); 2) звивистисті (відношення
довжини річки до довжини прямої; К=1,5–2); 3) потужності річок (витрати
води, ухил, час роботи потоку). Спрямлення русел призводить до зниження
стійкості берегів.

Вимоги до лісомеліоративних насаджень малих річок: вибір порід і
складання схем змішування відповідно до ТУМ; повноцінні чагарникові
узлісся; застосування різноманітних засобів підвищення протиерозійних
властивостей лісосмуг уздовж річок щодо захисту їх від концентрованого
польового стоку (гідротехнічні, лукомеліоративні тощо).

Заходи щодо меліорації малих річок: 1) закріплення руслових берегів; 2)
створення водоохоронних лісосмуг (прируслові, призаплавні, надзаплавні й
надбрівкові); 3) кольматуючі насадження (мулофільтри); 4) масивні
насадження — на крутих берегах і непридатних для сільськогосподарського
виробництва землях, водоохоронні у верхів’ях річок.

Закріплення руслових берегів (пляжний укіс): 1) створення примеженної
чагарникової смуги (три ряди лози: 1(1,5) на 0,5 (0,7) м; пагонами); 2)
закріплення пляжного укосу “ромбічною сіткою”; кілки (верба, тополя)
завдовжки 1м забивають у ґрунт (на 30 см) із ромбічним їх розміщенням
(між рядами — 0,6–0,7, у ряду — 0,5 м). На ґрунт щільно укладають пучки
(по 3–5 пагонів) верби (лози) по периметру створеної кілками ромбічної
сітки; пучки притискують до ґрунту дужками лози (для кращого їх
проростання); 3) вздовж брівки берега встановлюють живі плетені тини
(верба, тополя, лоза); нижні кінці лози вдавлюють на 5–8 см у ґрунт; 4)
закріплення зсувів; способи: а) безпечне відведення ґрунтових вод (за
допомогою гідроспоруд); б) вбивання кілків (верба, тополя) через товщу
зсуву в основний ґрунт на глибину 15–20 см (перед цим ломом (буром)
роблять отвори з їх розміщенням 1 на 1 м); в) на заплесці (біля води)
створюють деревно-чагарниковий екран (лоза, верба, тополя).

Лісосмуги на заплавних луках (Альбенський А.В., 1979; Харитонов Г.А.,
1979). Лісосмуги опоясують луки і розділяють їх на клітки площею 0,8–2
га. Характеристика смуг: кількість рядів — 8–10; породи: верба, тополя,
вільха, лоза, в’яз, ясен зелений, горобина, черемха, шипшина, калина,
жимолость, що витримують тимчасове затоплення; тип культур —
деревно-чагарниковий (у кожному ряду — деревна і чагарникова породи).
Шляхом лісомеліорації продуктивність лук підвищують від 0,7 до 2 т/га
сухої маси, а в поєднанні з докорінним поліпшенням — до 6–10 т/га.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи