РЕФЕРАТ

на тему:

Шлях до соціоекології професора Георгія Бачинського

Бачинський Георгій Олексійович – доктор географічних наук, кандидат
біологічних наук закінчив геологічний факультет Львівського державного
університету імені Івана Франка у 1959 р. та одержав кваліфікацію
інженера-геолога. Він визнаний геолог, палеонтолог, картограф, географ,
соціоеколог.

Власне, така всебічна підготовка дала можливість Георгію Олексійовичу
стверджувати, що для вирішення гострого протиріччя між суспільством та
природою на стику природничих, суспільних та технічних наук почала
формуватися нова комплексна наукова дисципліна – екологія людського
суспільства – human social ecology [7].

Будучи людиною енциклопедичних знань, професор Бачинський Г.О.
відмічає: „проблема взаємодії людського суспільства та середовища його
існування є одночасно багатоаспектною і системною. Адже людська
діяльність безпосередньо впливає на окремі компоненти екологічної
підсистеми соціо-екосистеми: гірські породи, рельєф земної поверхні,
ґрунти, рослинний і тваринний світ, поверхневі та підземні води,
атмосферне повітря, клімат – і лише через них на всю підсистему в
цілому. Характер цього впливу залежить як від організації всієї
соціальної підсистеми – людського суспільства, так і від окремих його
особливостей: національних традицій, загальної культури, політичного
устрою, економічного ладу тощо”[9].

На останньому році свого життя Георгій Олексійович написав:
„представникам корінного етносу притаманна глибока, закладена у
підсвідомість і тому незбагненна для зайд синівська любов до рідної
землі та рідної природи” [9].

Такі слова написала людина, яка пройшла цікавий і досить важкий
життєвий шлях.

Народився Бачинський Г.О. 4 грудня 1936р. в Києві. Pакінчив геологічний
факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1959
р.). Спеціалізувався в галузі палеонтології та четвертинної геології.
Після аспірантури в інституті зоології АН УРСР у м. Києві 1963 р.
захистив дисертацію на тему: „Тафономічні особливості найважливіших
місцезнаходжень неогенових та антропогенових хребетних України у зв’язку
з седиментацією відкладів”, одержавши наукову ступінь кандидата
біологічних наук.

Працюючи науковим співробітником Інституту зоології, розвивав
започатковану проф. І.Єфремовим нову тафономію, зокрема дослідив
закономірності формування місцезнаходжень викопних решток організмів в
осадових породах пізнього кайнозою. На основі вивчення процесів
фосилізації викопних кісток розробив нові оригінальні методики
визначення їх геологічного віку й датування осадових порід. Досліджував
четвертинні відклади України та Південно-Західного Казахстану,
обґрунтував гіпотезу „теплого” середньоазіатського походження пилового
матеріалу європейського лесового покриву.

З 1960 по 1968 рр. Г.Бачинський як керівник палеозоологічного загону
Комплексної карстової експедиції АН УРСР, брав участь у відкритті і
дослідженні понад 760 карстових печер, зокрема найбільших гіпсових печер
світу – Кришталевої, Озерної та Оптимістичної на Поділлі. Створив та
очолив першу Українську республіканську секцію спелеотуризму. У складі
української делегації брав участь у роботі 4-го Міжнародного
спелеологічного конгресу в Югославії, Міжнародної спелеологічної
експедиції в Польщі.

Відмовився вступити до КПРС 1968 за кілька місяців до захисту
докторської дисертації. За активну участь в антиімперському русі
шістдесятників, зокрема за збір підписів у структурах Академії наук під
листом-протестом проти відновлення політичних репресій в Україні був
звільнений з Інституту зоології АН з фактичною забороною займатися
педагогічною і науковою діяльністю. Матриці двох його книжок із
спелеології були розсипані й переплавлені.

Якийсь час поневірявся безробітним, а потім під постійним наглядом КҐБ
понад 10 років працював у виробничих інженерно-геологічних організаціях.

З 1969 по 1978 рр., працюючи у виробничих інженерно-геологічних
організаціях Держбуду, вивчав кореляційні зв’язки між міцнісними та
деформаційними властивостями гірських порід і палеогеографічними умовами
їх утворення; розробив і запровадив методики збору, систематизації та
повторного використання матеріалів інженерно-геологічних досліджень і
складання великомасштабних (1:5000 – 1: 10000) інженерно-геологічних
атласів карт населених пунктів. Брав участь у розробці Українською
республіканською міжвідомчою комісією (УРМСК) детальної стратиграфічної
схеми пліоцену та антропогену України. Керував роботою і брав
безпосередню участь у створенні першого в СРСР інженерно-геологічного
атласу карт м. Львова в масштабі 1:10000.

В 1979 р. організував та очолив в Обчислювальному центрі Інституту
прикладних проблем механіки і математики АН УРСР групу
математико-картографічного моделювання соціоекосистем, силами якої
протягом 1980-1985 рр. на замовлення Львівського облвиконкому було
створено в масштабі 1:100000 атлас карт природних умов, раціонального
природокористування та охорони природи Львівської області. У процесі
згаданих досліджень Г.О.Бачинський розробив і вперше успішно застосував
на практиці провідний метод соціоекології – метод
математико-картографічного моделювання реґіональних та локальних
соціоекосистем, який дає змогу перейти від вирішення окремих питань
оптимізації галузевого природокористування до розв’язання комплексних
проблем територіального природокористування, до управління
соціоекосистемами різного ієрархічного рівня як цілісними об’єктами,
тобто до виконання соціоекологією своїх інтеґративних функцій.

Зокрема, Г.О.Бачинський писав: “Соціоекологічне моделювання як
інструмент гармонізації взаємодії суспільства та природи повинне
виконувати такі завдання:

— виявляти структуру соціоекосистем та особивості їх функціонування і
закономірності взаємодії складових природних та соціально-економічних
компонентів;

— визначати основні параметри динамічної рівноваги (гомеостазу) та
оптимального стану будь-якої досліджуваної соціоекосистеми;

— встановлювати ступінь наближення стану соціоекосистем до критичної
межі, за якою починаються незворотні процеси її розпаду;

— прогнозувати розвиток соціоекосистем за різних стратегій антропогенної
діяльності;

— визначати оптимальну функціональну структуру досліджуваної
соціоекосистеми – оптимальне функціональне зонування території і режим
природокористування у межах виділених функціональних зон;

— керувати гармонійним розвитком соціоекосистем.

`

???????¤?¤?$??????мін показників соціоекосистем у просторі та часі
необхідно будувати картографічні моделі кожної досліджуваної
соціоекосистеми, ними є покомпонентні та синтетичні карти. Картографічні
моделі органічно заповнюють імітаційні моделі, дозволяють генералізувати
тематичну інформацію для наступного перенесення її в базу даних
математичних моделей на машинних носіях. З іншого боку, переведення
моделювання на ЕОМ у картографічну площину робить їх наочнішими і
зручнішими для практичного використання при керуванні соціоекосистемами.

Виступ професора Георгія Бачинського на міжнародній науково-практичній
конференції з питань екологічної освіти, м. Луганськ (1991 р.)

При моделюванні реґіональних та локальних соціоекосистем доцільно
поєднувати методичні прийоми соціоекологічного моделювання,
математико-картографічного та дистанційного геозондування. Відмічаючи
ефективність використання методу математико-картографічного моделювання
соціоекосистем, вчений підкреслює: щоб перейти від прогнозування
можливого розвитку соціоекосистеми до керування цим розвитком, необхідні
надійні економічні важелі” [10].

З 1985 по 1990 р., працюючи у Львівському відділенні Інституту
економіки АН УРСР на посадах старшого і провідного наукового
співробітника, вивчає економічні та інші аспекти взаємодії людського
суспільства з середовищем його існування, розробляє теоретичні основи
нової міждисциплінарної інтеґраційної науки про гармонізацію взаємодії
суспільства і природи – соціоекології. У 1986 р. був організатором у
Львові Першої всесоюзної науково-практичної конференції „Проблеми
соціальної екології”.

У 1990 р. у Санкт-Петербурзькому університеті захистив дисертацію на
тему „Прикладна соціоекологія та роль географічної науки у її
формуванні”, одержав наукову ступінь доктора географічних наук.

У докторській роботі Георгій Олексійович розробив теоретичні основи
нового міждисциплінарного інтеґраційного вчення про гармонізацію
взаємодії суспільства та природи – соціоекології. І хоча в незалежній
Україні соціоекологічна наука знайшла підтримку, на місце ідеологічних
перешкод часів Союзу прийшли інші – соціально-економічні негаразди і
труднощі переходу до ринку, що збіглися з періодом розбудови
національної державності.

Для поліпшення соціоекологічної ситуації в Україні слід враховувати
культурно-етнічні особливості нашого народу, який протягом тисячоліть
оберігав рідну природу, створив на своїй Батьківщині своєрідний
геокультурний ландшафт. Зараз перед нашим суспільством стоїть завдання
знайти нові, в тому числі й психологічні форми інтеґрації людини в
екосистему, в першу чергу в ту, що становить її своєрідне оточення у
повсякденному житті. Це означає, що на зміну дискредитованому розумінню
“екології”, яке не зуміло створити моделі системи “суспільство-природа”,
повинне прийти соціоекологічне тлумачення, або “соціоекологія”, в центрі
якої будуть людина та проблеми її взаємовідносин з довкіллям.
Соціоекологія дозволяє розглядати вплив людини на довкілля не тільки з
позиції того, як це позначається на природі, а й з позиції головного
питання: який вплив це має на саму людину, на характер її взаємовідносин
з природою. В кінцевому підсумку сама природа оцінюється в залежності
від потреб людини.

Соціоекологія повинна розвиватися таким чином, щоб враховувати не лише
взаємозв’язки природних компонентів, але й умови існування,
господарювання та етнокультурні традиції населення соціоекосистем. При
цьому треба мати на увазі, що перехід до стратегії гармонійної взаємодії
людського суспільства та природи можливий тільки при належному
усвідомленні функцій людини та її практики в сучасній еволюції біосфери.
Розуміння важливості збереження людством біосфери підтвердило
актуальність соціальної екології як нової інтеґральної міждисциплінарної
науки про гармонізацію взаємовідносин між суспільством та природою.

З 1990 р. Г.Бачинський працював професором екології та ландшафтної
архітектури Українського державного лісотехнічного університету і за
сумісництвом професором кафедри раціонального використання природних
ресурсів та охорони природи Львівського університету. У 1992 р.
Г.О.Бачинському було присвоєно вчене звання професора.

Він – автор понад 160 друкованих праць, в т.ч. монографій і навчальних
посібників. У 1996 р. за його ініціативою у Львові була проведена Перша
всеукраїнська науково-практична конференція „Теоретичні та прикладні
аспекти соціоекології”.

Глибокі патріотичні переконання вченого були засадою його світогляду,
який він намагався прищепити підростаючому поколінню, співпрацюючи з
громадсько-патріотичною молодіжною організацією „Спадщина”, фондом
„Молода Україна”. Енергійний, молодий душею, закоханий в поезію і пісню,
він з надією дивився на юнацтво, сподіваючись на утвердження своїх
ідеалів. Цей великий патріот України до останку віддавався молоді, до
останнього лишаючись з нею. Помер у кінці серпня 1996 р., захворівши
після повернення із літніх спелеологічних і спортивно-вишкільних
таборів. Похований на Яновському цвинтарі Львова.

Найважливіші публікації:

1. Бачинський Г.О. Про палеогеографічну обстановку лесоутворення //
Палеогеографічні умови території України в пліоцені та антропогені. –
К.: Наукова думка, 1966. – С. 91-101.

2. Бачинский Г.А. Фоссилизация костей позвоночных и новые методики
определения их геологического возраста // Четвертичный период Сибири. –
М.: Наука, 1966. – С.460-467.

3. Бачинський Г.О. Тафономія антропогенних неогенових місцезнаходжень
наземних хребетних України. – К.: Наукова думка, 1967. – 132 с.

4. Бачинський Г.О. Великомасштабне інженерно-географічне
картографування. – К.: Знання. 1979. – 24 с.

5. Социально-экологическая система как объект управления /
Г.А.Бачинский, В.И. Мамонов, Ю.Г.Марков и др. – Новосибирск: Наука. Сиб.
отд., 1991. – 238 с.

6. Бачинский Г.А. Социоэкология: Теоретические и прикладные аспекты. –
К.: Наук. думка, 1991. – 152 с.

7. Основи соціекології: Навч. посібник / Г.О.Бачинський, Н.В. Беренда,
В.Д. Бондаренко та ін. За ред. Г.О.Бачинського. – К.: Вища шк.., 1995. –
235 с.

8. Бачинський Г.О. Чи залишиться Україна українською // Універсум, 1995.
– № 9-10. – С. 2-6.

9. Бачинський Г.О. Український шлях у майбутнє // Універсум, 1996. – №
3-4. – С.18-25.

10. Бачинський Г.О. Математико-картографічне моделювання соціоекосистем
– провідний метод прикладної соціоекології. Проблеми урбоекології:
Темат.зб.наук.праць.– К.: НОК ВО, 1992. – 160 с.

Джерело:

Микола Назарук. Шлях до соціоекології професора Георгія Бачинського //
Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний
часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. — Випуск 1 (11). —
С.22-25.

Похожие записи