Регіонально-географічні дослідження Володимира Кубійовича

Якщо розглянути цю проблему в контексті значення географічного
українознавства як важливої складової українознавства взагалі, то ми
маємо незаперечні успіхи: видана серія підручників і навчальних
посібників для середньої і вищої школи, опрацьовано нові
історико-географічні спецкурси, моделі та прийоми викладання
географічних дисциплін, здійснюється різнопланове вивчення території
України, підготовка кадрів для всіх видів географічної діяльності. Але
цей доробок недостатньо враховує нинішня концепція становлення і
розвитку українознавства, опрацьована НДІ українознавства на чолі з
проф. П.Кононенком, яка робить акцент на переважно гуманістський
історико-етнографо-філологічний зміст. Тому тему конференції,
присвяченої сторіччю В.Кубійовича (2000 р.), слід вважати навіть дуже
актуальною з огляду на нинішній складний і неоднозначний процес
становлення і зміцнення української державності, наукового обгрунтування
її соціально-економічних, культурно-виховних та економічних засад.

При цьому вважаємо за необхідне відзначити унікальний доробок окремих
вчених-географів України з оцінки історичної спадщини української
географічної школи. Цілісну географічну картину цього процесу узагальнив
проф., акад. АН ВШУ Ярослав Жупанський у своїй монографії-підручнику
“Історія географії в Україні” (1997 р.), проф., акад. АН ВШУ Олег Шаблій
у своїх монографіях і статтях повернув нам імена та творчий доробок
таких видатних учених як Степан Рудницький, Володимир Кубійович,
Валентин Садовський; а проф. Валерій Руденко – творчий доробок Антона
Синявського; проф., акад. АН ВШУ Федір Заставний – дав аналіз етнічних
українських земель і української діаспори; ентузіасти-дослідники
історико-географічних питань – покійний Богдан Заставецький, Віктор
Гуцал, Іван Ровенчак, Мирослав Дністрянський ряд зовсім молодих
науковців, всі вони системно опрацьовують архівну інформацію, створюють
основи географічного джерелознавства. Вже опрацьований творчий доробок
Павла Тутківського, Костянтина Воблого, Георгія Кривченка, Мирона
Дольницького, Мирона Кордуби, Володимира Гериновича, Костя Дубняка, а
також тих учених, що брали активну участь у становленні і управлінні
української держави – Івана Фещенка-Чопівського, Валентина Садовського,
Антона Синявського та інших. Унікальним досягненням є організація
видання нового журналу “Історія української географії”, який і надалі
повинен бути регулярним виданням.

На основі тісної взаємодії Київського “вузла” географічної діяльності з
регіональними університетськими центрами сформувалась вже досить чітка
територіальна структура географічної діяльності. На сьогодні поки що
недостатньо узагальнено географічну роботу навчально-наукових центрів
Придніпров’я, перш за все, Дніпропетровського університетського центру і
Донбасу, зокрема Луганщини. Для глибшої систематизації творчого спадку
української географії не вистачає дослідного історико-географічного
підрозділу в НАН України та хоча б однієї кафедри цього профілю в одному
із національних університетів, наприклад в найстарішому в Україні –
Львівському, або Київському чи інших.

Нарешті для успішного подальшого розвитку процесу з атестації наукових
кадрів історико-географічного профілю слід добитись дозволу ВАК України
на захист дисертацій з цієї спеціальності на спеціалізованих радах з
географічних, а не історичних наук. Бажано, щоб на кожному географічному
факультеті наших вузів були аудиторії-кабінети імені великих українських
вчених з їх портретами та стендами про їх навчально-наукову та виховну
діяльність.

Серед видатних імен, що збагатили географічну науку своїм творчим
доробком та громадянською мужністю, слід назвати проф. Володимира
Михайловича Кубійовича, сторіччя від дня народження якого ми відзначили.

Одним з важливих напрямків географічної діяльності цього вченого був
регіонально-географічний, який супроводжувався як безпосередніми і
конкретними дослідженнями в терені, так і опрацюванням комплексних
регіональних проблем в межах етногеографічних та адміністративних
одиниць України.

Вагомим оцінково-аналітичним доробком творчості В.Кубійовича є
матеріали Тернопільської конференції (1995 р.), присвяченої 95-річчю від
його дня народження, де відомі автори досить глибоко і всебічно оцінили
різні напрямки діяльності вченого – природознавчий, демографічний,
виробничий (переважно аграрний), районознавчий, які за змістом
вкладаються у антропогеографічний. Разом з тим в цих матеріалах
висвітлені нові сторінки та імена не лише з погляду генези, але й
сучасних аспектів розвитку географічного українознавства – географії
торгівлі, праці та працересурсного потенціалу, географії культури,
етнічної географії, зовнішньо-політичної доктрини України,
соціально-економічного картографування.

Окремо хочемо відзначити глибокі розвідки щодо оцінки агрогеографічних
та картографічних досліджень В.Кубійовича, які здійснили науковці
Львівського університету доценти М.Влах і М.Книш.

Сьогодні системно узагальнити багатопланові регіонально-географічні
дослідження В.Кубійовича ще дуже важко через розпорошеність інформації
про них по різних країнах, установах та наукових джерелах. Однак
все-таки зробимо спробу додати деякі штрихи щодо його
регіонально-антропогеографічних досліджень, з акцентом на оцінці
оригіналу монографічного дослідження В.Кубійовича як доц. Краківського
університету. “Пастуше життя у Підкарпатській Русі” (у 2-х частинах –
текстовій та статистико-картографічній), яке було видане відповідно у
1935 і 1937 р. в Братиславі чеською мовою у рубриці землеописних праць
за редакцією проф. Їржі Краля.

Другим джерелом послужили перевидані у Львові українською мовою
комплексні статті – дослідження історико-етнічно-географічних земель
України, поміщені в томах “Енциклопедії Українознавства”.

У своїх географічних студіях Володимир Кубійович приділяв особливу
увагу економічній географії всієї України. Його дослідження були
присвячені розгляду суспільно-господарського життя розселення
українського народу на етнографічній території. Для обгрунтування меж
української території, була поділена між різними державами, В.Кубійович
детально встановив її етнографічні параметри, провів обчислення площ
території і визначив кількість населення.

Працюючи над книгою “Географія українських і сумежних земель”,
В.Кубійович запланував подати економіко-географічну характеристику у
двох томах. У першому томі, який вийшов у 1938 році, дається аналіз
території України в цілому, а у другому, який, на жаль, через певні
обставини не було надруковано, планувалось подати детальні регіональні
економіко-географічні описи.

h„{

h„{

инського ведення сільського господарства у Східних Карпатах, а пізніше —
у Західних Карпатах. Це він представив і видав в “Працях етнографічної
комісії Польської Академії наук” у 1927 році.

Проведення грунтовного наукового аналізу специфіки ведення сільського
господарства у Карпатах дозволило автору поширити свої студії про
розміщення культур та населення у північних Карпатах.

Цікаво, що вищезгадана наукова тематика настільки захопила вченого, що
він її конкретизував у двотомній праці під назвою “Пастуше життя у
Підкарпатській Русі”, яка вийшла друком на чеською мовою у Братіславі в
1935 і 1937 роках.

У передмові до цієї монографії В.Кубійович відзначив, що опрацювання
даної проблеми було здійснено з погляду землеопису Північних Карпат (у
складі теперішніх Львівської та Закарпатської областей). Започаткував цю
роботу ще у 1912 р. проф. Краківського ун-ту Любомир Савицький. Пізніше
Слов’янська комісія поставила цю проблему на 1 з’ізді слов’янських
географів і етнографів у Празі (1924 р.). Цією проблемою у східних
Карпатах займався проф. Ї.Краль. Фактично це була антропогеографічна
праця всієї Підкарпатської Русі з огляду на потребу картографування.

Автор використав як спеціальну літературу, так і власні дослідження
полонинського терену. Відчував нестачу фізико-географічного вивчення
краю, зокрема морфології, метеорології. Велику поміч йому дала
топографічна карта у масштабі 1 : 75000 – основа для визначення границь
полонин і лісів. Доброю була статистика домашніх тварин, рослинних
культур, населення, а також інша станом на 1930 р. Реальне опрацювання
матеріалів тривала близько 4-х місяців у 1930-1932 рр. На цей період
були складені таблиці, виконані карти у масштабі 1 : 300000.

Текстова частина монографії (93 с. друкованого тексту) присвячена
оцінці передумов формування пастушого життя, зокрема морфології рельєфу,
вегетаційного періоду лісів і культурних рослин, розміщення населення та
його зайнятості, розмірів господарств і їх прибутку від пастушого
тваринництва, польового і лісового промислів; оцінки власності та інших
занять населення.

Далі наводиться оцінка фізіографії полонинського пасма і тих конкретних
полонин, які вивчала його експедиція: Боржави, терену між Боржавою і
Тереблею, Красної, Свидовця, Рівної, Голиці, Менчула, Чорногори,
Гуцульських Альп, Братковської, Флішового пасма та острівних гір, Горган
тощо. На цій добрій основі потім йде економічна географія пастушного
господарства на хорошій статистичній базі: початок, розвиток і величина
чотирьох типів пастуших господарств (в колибах з волами і кіньми, з
коровами, з вівцями і козами і змішаного прибутку). Дається оцінка
пастушого персоналу, величина його прибутку, пастуших міграцій, стану
стежок (доріг), пастуших мистецьких будинків, організації полонинських
господарств, їх витривалості.

Друга частина монографії включає детальну статистико-картографічну
інформацію у розрізі полонин з детальним урахуванням впливу висоти на їх
площі і частку у загальній поверхні; врахуванням 9 головних і 33 інших
природних ознак населення в розрізі великих антропогеографічних одиниць.
Методом картограм показано типи пастушого життя, розміри полонин в % від
загальної площі, верхню границю пастуших поселень, густоту пастухів на
100 кв. км і в % до всього постійного населення, середня віддаль
поселень від полонинських господарств. Назви поселень наведені на 1928
р. за статистичним лексиконом Чехії. Велику допомогу в цій роботі надали
В.Кубійовичу урядники Чехії, вчені Празького і Братиславського
університетів, інформатори в терені, провідник зі Львова Микола
Кулицький, а також керівники Підкарпатської Русі при перекладі і виданні
цієї монографії.

У цей же період опубліковано матеріали про життя пастухів Мармарощини
та Буковини. Перебуваючи на посаді доцента географії Східної Європи в
Краківському університеті, з червня 1928 року, В.Кубійович активно
прилучав українську молодь до географії, організував наукові виїзди в
Карпати, турбувався за молодих географів та заохочував їх до
науково-дослідної праці. За його редакцією вийшов “Науковий збірник
географічної секції при Українській Студентській громаді в Кракові”
(1930), в якому українські молоді студенти-географи друкували свої
оригінальні статті. Тематика цих статей у більшості випадків стосувалася
аналізу населення і розселення у Східних Карпатах і Закарпатті, а також
розгляду питань антропогеографії всього Карпатського регіону. Передмову
та провідну статтю до цього збірника написав В.Кубійович.

Крім карпатської тематики Володимир Кубійович зацікавився господарським
комплексом Донецького басейну. Ще перед війною вчений дав
економіко-географічний опис Донбасу, який видав німецькою мовою у
видавництві “Osteuropa”.

Перебуваючи на посаді редактора “Енциклопедії Українознавства”,
впродовж 38 років свого життя Володимир Кубійович не полишав праці над
регіональними економіко-географічними студіями рідної України. На
сторінках “Енциклопедії Українознавства” з’явились близько 54
географічних краєзнавчих нарисів, в тому числі близько 33 про окремі
регіони України. Ним самостійно і у співавторстві з А.Жуковським,
А.Полюйком, В.Голубничим, В.Маркусем, І.Лисяком-Рудницьким, С.Процюком,
М.Міллером, В.Іванисом, М.Аркасом, Я.Пастернаком,
Н.Полонською-Василенко, О.Оглоблиним, В.Веригою, Є.Жарським, М.Жданом,
М.Ковалюком, І.Сидорук-Поульсом, І.Бакалом, О.Краснінським здійснено
оригінальні комплексно-географічні описи Бессарабії, Буковини, Високого
Бескиду, Волині, Галичини, Донецького басейну,
Дрогобицько-Бориславського промислового району, Закарпаття,
Криворізького залізорудного басейну, Криму, Кубані, Південної України,
Підляшшя, Поділля, Покуття, Полісся, Полтавщини, Посяння, Пряшівщини,
Слобідської України, Ставропільщини та Терщини.

Зміст цих описів може представити їх структура: географічне положення,
площа, населення; характеристики природи, історико-географічний аналіз,
населення і характер розселення, його міграції та зайнятість;
характеристика соціально-господарського розвитку з урахуванням структури
земельного фонду та землекористування, посівних площ тощо, розміщення
тваринництва і розміщення промисловості та оцінка транспорту.
Характерно, що до кожного розділу додавалась відповідна картосхема.

Молодим науковцям — аспірантам, магістрам і дипломантам бажано б
здійснити порівняльний суспільно-географічний аналіз не тільки
полонинського господарства окремих частин Карпат за останні 70 років, а
й окремих етнічних українських земель.

Таким чином, проф. В.Кубійовичем була здійснена величезна
регіонально-географічна праця, яка заслуговує дальшого системного
вивчення і доповнена дослідженнями його соратників, друзів та
помічників.

Для нас — професійна діяльність таких вчених як С.Рудницький, К.Воблий,
П.Тутківський, В.Кубійович, В.Садовський, В.Геринович та багато інших
повинна бути прикладом служіння своїй науці та Україні.

Похожие записи