Реферат на тему:

Продукти бджільництва

Від бджіл одержують: мед, віск, прополіс, маточне молочко, квітковий
пилок, бджолину отруту. Вони різноманітні за складом і властивостями,
неповторні за своєю природою, мають велике значення для людей. Кожному
продукту бджільництва характерна своя технологія. На пасіках отримують
квітковий мед різних ботанічних сортів (з гречки, соняшнику, липи, білої
акації, конюшини, еспарцету тощо) та падевий. Мед відкачують у зрілому
стані, фасують, зберігають за температури 5-10 °С. Реалізація великих
партій меду оптом здійснюється за наявності сертифіката.

Бджолиний віск виділяють залози робочих бджіл, він є цінною сировиною та
матеріалом, що широко застосовується в промисловості. Більшу частину
витопленого на пасіках воску переробляють на вощину. Потреба в ній
становить близько 1 кг на сім’ю бджіл за сезон. Інші, так звані
додаткові продукти бджільництва використовуються переважно як лікувальні
та профілактичні засоби проти багатьох захворювань.

Утримання бджолиних сімей при одержанні пилку. Кормова база Лісостепу
України має значні запаси квіткового пилку, які використовуються не
повною мірою. Даний продукт внаслідок цінних лікувальних і дієтичних
властивостей з кожним роком потребує збільшення виробництва. Крім того,
пилок широко застосовують у бджільництві для підгодівлі сімей при
нарощуванні їх сили в ранньовесняний період. Бджолині сім’ї мають
потенційні можливості щодо підвищення пилкової продуктивності.
Інтенсифікація використання їх на збиранні квіткового пилку дає
можливість підвищити прибуток галузі на 1/3, що особливо важливо в тих
умовах, де місцевість обмежена нектарними ресурсами. Вміле використання
енергії бджіл дозволяє без збитків для них одержувати по 1,5-2 кг пилку
за сезон від однієї сім’ї. На деяких пасіках одержують до 8 кг цієї
продукції від кожної сім’ї, але такий інтенсивний відбір негативно
впливає на розвиток бджолиних сімей.

Квітковий пилок одержують за допомогою пилковловлювачів. Основна деталь
будь-якого пилковловлювача — це пилковідбиральна решітка з отворами,
проходячи через які, бджола втрачає обніжжя. Діаметр таких отворів
повинен становити 4,9-5,0 мм, їх збільшення хоча б на 0,1-0,2 мм
спричинює різке зниження продуктивності пилковловлювача, оскільки у
цьому випадку бджолам вдається пронести обніжжя у вулик. Наявні
пилковловлювачі можна розділити на три типи залежно від місця їх
розміщення відносно вулика: навісні, донні й магазинні. Останнім часом
найбільшого поширення набули навісні пилковловлювачі, бо вони набагато
простіші в конструктивному та технологічному плані від інших типів.

Для збирання пилку рекомендують весняний і весняно-літній періоди, коли
в природі цвіте основна маса рослин-пилконосів. В Україні починати
збирати пилок можна із середини травня. Коли бджолині сім’ї наростять
силу не менше 6-8 вуличок і матимуть достатню кількість (не менше 4-5
кг) корму, вулики обладнують пилковловлювачами із вимкнутими
пилковідбірними решітками. Дуже сильні сім’ї використовувати для
збирання пилку небажано, оскільки може статися зрив льотної діяльності
бджіл, що прискорить активізацію роїння.

Із застосуванням пилковловлювача змінюється зовнішній вигляд і форма
льотка вулика, до чого бджоли повинні звикнути за перші 3-5 днів
збиральної кампанії. В цей період можливе деяке нагромадження або навіть
викучування бджіл з вулика. Але через деякий час вони освоюють проходи у
вулик і положення нормалізується. Після підготовчого періоду
пилковідбірні решітки вмикають на весь час збирання пилку. Періодичне
тимчасове вимкнення решітки пилковловлювача на другу половину дня, коли
бджоли різко зменшують кількість принесеного обніжжя, небажане, бо це
утруднює льотну діяльність сім’ї більше, ніж постійне ввімкнення
решітки. Також небажані й інші короткочасні періоди збирання пилку, які
чергуються з вимкненням пилковловлювачів, і особливо, коли їх знімають.
На період роїння чи обльоту молодої матки пилковловлювачі вимикають.

Частина принесеного бджолами обніжжя (в середньому 30-40 %) потрапляє в
лоток пилковловлювача, звідти його щоденно забирають. Тривале
перебування обніжжя в лотку небажане, оскільки воно може вбирати вологу
з повітря чи обсіменятися мікроорганізмами, що призводить до його
псування або зниження якості. За один день у пилковловлювачі може
нагромаджуватися від 100 до 300 г обніжжя. Зібране обніжжя очищають від
сміття, висушують і зберігають до реалізації в герметичній тарі.

Для збільшення інтенсивності збирання пилку бджолами застосовують кілька
прийомів. Один із них полягає у збільшенні кількості відкритого розплоду
в тих сім’ях, які зайняті заготовкою пилку. Для цього з інших сімей
відкритий розплід передають у дані сім’ї, збільшуючи таким чином його
кількість на 50 % і більше. Потреба у великій кількості білкового корму
для виховання розплоду змушує бджіл посилювати інтенсивність збирання
пилку. Але цей прийом малопридатний у практиці, бо пов’язаний з великими
затратами праці на перестановку стільників з розплодом. Крім того, зміна
нормального співвідношення відкритого й печатного розплоду підвищує
схильність бджіл до роїння.

Інший прийом ґрунтується на створенні в сім’ях дефіциту пилку за рахунок
його відбору з гнізд. Однак такий захід теж трудомісткий і значною мірою
не впливає на інтенсивність збирання. Кількість принесеного обніжжя
збільшується в середньому на 7-10%. Краще всього підбирати сім’ї,
схильні до інтенсивного збирання пилку і, проводячи селекційну роботу,
розводити на пасіках бджіл, які б відрізнялися здатністю збирати більше
білкового корму.

Виробництво маточного молочка. Останнім часом маточне молочко почали
широко використовувати в фармакології та косметиці. Виробництво
зазначеного продукту в основному сконцентровано в господарствах, які
спеціалізуються на виведенні маток, бо одержання молочка значною мірою
збігається з технологічними прийомами виведення неплідних бджолиних
маток.

На пасіках, що займаються одержанням маточного молочка, створюють умови,
які відповідають вимогам, поставленим до виробництва лікарських
препаратів. На пасіці виділяють кімнату, яку оснащують необхідним
обладнанням для виведення маток, відбору молочка і тимчасового його
зберігання. Обладнання і лабораторію утримують в бездоганній чистоті, а
інструменти, посуд і одяг стерилізують. В гніздах сімей, які
використовують для одержання маточного молочка, протягом всього сезону
підтримують чистоту. Маточне молочко вибирають у спецодязі, лице
прикривають марлевою маскою. Техніка одержання маточного молочка включає
підготовку прищеплювальних рамок, перенесення в мисочки личинок,
формування і використання сімей-виховательок та вибір маточного молочка.

Прищеплювальні рамки готують так: виготовлені штучні мисочки (без
патронів) наклеюють за допомогою воску одна біля одної на планки. Одна
підготовлена прищеплювальна рамка для одержання молочка повинна містити
від 30 до 120 мисочок і більше. Можна розмістити таку саму кількість
мисочок на кількох прищеплювальних рамках. Сім’ю-виховательку готують
одним із способів повного осиротіння, оскільки тільки внаслідок відбору
матки з гнізда можливий високий відсоток прийому личинок. Личинки для
прищеплення беруть з будь-якої здорової сім’ї. Важливо, щоб вони були не
старші 24 год. Після прищеплення личинок рамку передають у
сім’ю-виховательку. Через три доби прищеплювальну рамку з личинками
забирають, а на її місце ставлять іншу. Можна після відбору молочка в
мисочки знову перенести личинки і цю ж рамку повернути назад у
сім’ю-виховательку. Слід зазначити, що сім’ї-виховательки в такому
випадку необхідно використовувати не більше 15 днів, постійно підсилюючи
їх печатним розплодом на виході і підгодовуючи цукровим сиропом. На
заміну сім’ям, які вибули, формують нових виховательок. Через три-чотири
тижні перерви їх знову можна використовувати для одержання маточного
молочка. Відібрану прищеплювальну рамку з личинками передають у
лабораторію, де гарячим ножем зрізають верхівки маточників майже над
рівнем молочка і шпателем видаляють з них личинок.

Для відбору молочка використовують спеціальні лопатки (скляні,
дерев’яні) або прилад, що складається із трубчастого збирача,
приймального посуду та вакуум-насоса. Вибране з маточника маточне
молочко поміщають у посуд із тонованого скла. Після відбору маточне
молочко змішують з адсорбентом (1:4), який одержують від фармакологічних
закладів, що замовляють молочко. Банки з одержаною сумішшю щільно
закривають і зберігають у холодильнику. Транспортують маточне молочко в
термосі з льодом. У середньому за один раз з маточника одержують від 100
до 250 мг маточного молочка. За весь сезон від однієї сім’ї-виховательки
можна отримати 300-500 г даної продукції.

Крім виробництва маточного молочка з маточників останнім часом
практикують його одержання з трутневого розплоду. Технологія виробництва
молочка з трутневого розплоду набагато простіша, хоча вихід продукції
при цьому значно менший. Для одержання великої кількості трутневого
розплоду використовують таку саму технологію догляду за бджолами, як до
батьківських сімей при виведенні маток. Але щоб мати розплід
відповідного віку, трутневі стільники разом з маткою розміщують у
решітчастий ізолятор, а через 3 дні рамку переставляють у гніздо. Якщо
такого молочка потрібно багато, то в ізолятор ставлять іншу рамку тощо.
Однак при інтенсивному використанні таких сімей необхідно проводити
постійне підсилення їх печатним бджолиним розплодом. Молочко з трутневих
комірок використовують разом з личинками або окремо. Спосіб його відбору
та зберігання такий самий, як і при одержанні маточного молочка з
маточників.

Отримання прополісу не потребує особливих додаткових затрат праці по
догляду за бджолиними сім’ями, як при виробництві маточного молочка. Вся
робота пасічника полягає в правильній організації праці по його
заготівлі. Прополіс або, як його ще називають, бджолиний клей бджоли
використовують для замазування тріщин у вулику, при поліруванні комірок,
склеюванні брусків рамок тощо. Для отримання незначної кількості
прополісу достатньо при огляді сімей зчищати його за допомогою стамески
з рамок та стелин. При промисловій заготівлі даної продукції
використовують такі способи: застосування полотна, решіток, льоткових
касет та ін.

Важливою умовою при заготівлі прополісу є дотримання розміру вуличок,
особливо у тій зоні гнізда, де розміщений розплід. Вуличка для
життєдіяльності бджолиної сім’ї має важливе значення і збільшення її
розмірів може негативно вплинути на стан гнізда, роботу бджіл та
продуктивність матки. Прополіс заготовляють протягом всього сезону, але
найбільшу його кількість бджоли збирають в серпні та вересні.

При промисловому одержанні цього продукту найбільшого поширення набули
рамки-решітки з щілинами від 1 до 3 мм і глибиною 4 мм та вуликові
полотна. Для заготівлі прополісу полотно або рамку-решітку кладуть
зверху на рамки замість стелин чи утеплення. Бджоли для того, щоб
обмежити охолодження гнізда, будуть змушені запрополісувати всі можливі
отвори в полотні або решітці. На полотні вони кладуть прополіс смужками,
у вуличках — між брусками рамок, куди вони мають вільний доступ. Тут
утворюються нарости прополісу, а в тих місцях, де полотно прилягає до
верхніх брусків рамок, залишаються продовгуваті прогалини. Якщо
повернути полотно чи рамку-решітку на 90° таким чином, щоб ці нарости
лягли упоперек рамок, то бджоли одержують доступ до ще не прополісованих
місць. Таким чином, сім’я буде вимушена знову запрополісувати щілини над
рамками. Повертають полотно у вулику періодично, кілька разів за сезон,
у результаті чого на них утворюється потовщений шар прополісу.

Сумарна кількість прополісу у вулику орієнтовно становить 150-200 г. Без
шкоди для бджолиної сім’ї можна щорічно відбирати до 80 г товарного
прополісу. За сезон від однієї бджолиної сім’ї можна одержати 20-30 г
вже очищеного продукту. Звичайно, що не всі сім’ї, як і породи, однаково
прополісують гнізда. Найбільше прополісу продукують сім’ї сірої гірської
кавказької, середньоросійської, української степової порід та їх помісі.
Щодо карпатської породи, ці бджоли менше схильні до прополісування
гнізд.

Утримання бджолиних сімей при одержанні апітоксину. Бджолина отрута — це
специфічний продукт бджіл, який репродукують залози жалоносного апарата
і призначений для захисту гнізда та боротьби з хижаками. Бджолину отруту
в основному одержують для потреб фармакологічної промисловості. Одним із
перших прийомів одержання даного продукту було безпосереднє ужалення
бджоли. Надалі використовували різні способи відбору бджолиної отрути,
але основний принцип її одержання полягає в подразненні бджоли, що
змушує її жалити отрутоприймальну рамку. Для збудження бджіл
використовували механічне здавлювання, ефірні, алкогольні, хлороморфні
пари й електричний струм. Крім способу збудження бджіл, розрізняють
також і метод одержання отрути, який можна розділити на добування
апітоксину з відриванням жалоносного апарата або без нього. Останнім
часом отруту одержують від бджолиних родин шляхом електричного
подразнення бджіл.

Залежно від методу одержання бджолиної отрути догляд за бджолиними
сім’ями має свої особливості. Але при застосуванні будь-якого
технологічного прийому порушується нормальний стан гнізда, а отже і стан
бджіл. Так, при застосуванні жаловідбірних рам сім’я втрачає велику
кількість бджіл старшого віку, що призводить до порушення цілісності
бджолиної родини. В результаті цього сім’я скорочує роботи, пов’язані із
збиранням корму, вихованням розплоду, воскобудівельною діяльністю тощо.
Крім того, різке збудження сім’ї спричинює зміну мікроклімату гнізда за
рахунок виділення бджолами зайвої енергії, яку вони виробляють при
розпаді вуглеводного корму.

Використання отрутозбирачів хоча і не викликає явного зменшення сили
сім’ї, як в останньому випадку, але теж тимчасово виводить сім’ю з
рівноваги. Крім того, відбір отрути негативно впливає на вміст білка та
жиру в організмі бджіл, що призводить до порушення азотного балансу,
знижує імунітет і скорочує тривалість життя бджіл. Підвищення медової та
воскової продуктивності й продуктивності маток після відбору отрути
викликає сумнів, оскільки одержані результати в більшості випадків
суперечливі. Пасіки, де практикують одержання бджолиної отрути, повинні
відповідати всім вимогам як виробники лікарської продукції, а також
повинна бути спеціально обладнана кімната для обробки отрутозбірних
касет та тимчасового зберігання апітоксину. Оскільки пасічник працює з
особливо токсичною речовиною та з обладнанням, що живиться від
електромережі, важливо обов’язково дотримувати правил безпеки.

Від однієї бджолиної сім’ї за один сеанс відбору отрути можна одержати
0,01-1 г апітоксину, в середньому близько 200-400 мг. Вихід продукції в
основному залежить від стану бджолиної сім’ї, породи бджіл, періоду
сезону, погодних та медозбірних умов, конструктивних особливостей
обладнання, способу відбору отрути тощо. За один сезон пасічники
одержують у середньому по 3-5 г і більше апітоксину від кожної бджолиної
сім’ї. Отримувати отруту починають тоді, коли пройде заміна
перезимувалих бджіл на цьогорічних, а сім’я почне інтенсивно
розвиватися. Для цього підбирають сім’ї, що щільно обсиджують не менше
5-6 стільників.

Апітоксин одержують безпосередньо рано-вранці або пізно ввечері, коли
немає льоту бджіл. Можна це робити і в прохолодну погоду, але при
підвищеній вологості повітря чи дощовій погоді краще утриматися від
відбору отрути, оскільки через збільшення провідності хітину в даний
період різко зростає кількість загиблих бджіл. Якість даного продукту
також залежить і від положення отрутозбірника. Так, використання
прильотних або підрамкових приладів дуже забруднює отруту, але в даному
випадку на отрутозбірник потрапляють бджоли більш старшого віку, що
менше впливає на фізіологічний стан і продуктивність бджолиної сім’ї.
При застосуванні рамкових приладів меншою мірою забруднюється апітоксин
і у відборі отрути беруть участь бджоли старшого віку. Такі
отрутозбірники ставлять біля краю гнізда між кормовими рамками. Слід
зазначити, що надрамкові прилади дають можливість одержувати найчистішу
отруту порівняно з іншими способами. Але враховуючи те, що на
отрутозбірник потрапляють бджоли молодшого віку, негативний вплив такого
відбору апітоксину на життєдіяльність сім’ї набагато значніший, ніж у
попередніх двох випадках.

Незалежно від того, який тип обладнання застосовується для одержання
отрути, важливо дотримуватися інтервалів між наступними сеансами для
одних і тих же сімей. Загальноприйнято, що оптимальний інтервал між
кожним наступним відбором бджолиної отрути повинен становити не менше 12
днів.

Схема технології одержання апітоксину така. Перед відбором отрути
оглядають бджолині сім’ї. Ті з них, які будуть піддані
електростимуляції, при необхідності скорочують так, щоб бджоли обсідали
всі стільники в гнізді. Пізно ввечері або рано-вранці, ще до льоту
бджіл, в намічених для цього сім’ях знімають дах, стелини й утеплення (а
в багатокорпусних вуликах піддашники) і залежно від типу отрутозбирача
(надрамковий, рамковий тощо) встановлюють їх над гніздами чи між
кормовими рамками, а потім під’єднують до них стимулятори й вмикають
обладнання. Деякі конструкції збирачів мають автономні стимулятори, які
монтуються безпосередньо до отрутоприймальної касети. В цьому випадку
прилади вмикають безпосередньо перед їх розміщенням у гнізді. Сеанс
відбору отрути повинен тривати не більше однієї години. Однак уже
протягом перших 30-40 хв. бджоли віддають близько70 % отрути і
збуджувати сім’ю надалі недоцільно. Крім того, за цей проміжок часу
значна частина бджіл уже залишить отрутозбірник. Як уже зазначалося, при
виконанні всіх операцій, пов’язаних з одержанням апітоксину, необхідно
чітко дотримувати правил техніки безпеки. Після проведення сеансу
отрутозбирачі вимикають і забирають їх з гнізд. Бджолині сім’ї
прикривають стелинами або піддашниками, проте утеплення не кладуть до
того часу, поки бджоли не заспокояться. Залишати отрутозбирачі в сім’ях
після цього не слід, оскільки запах апітоксину дратує бджіл, примушує їх
прополісувати касету. Як тільки сім’я заспокоїться, гніздо утеплюють і
закривають. Отрутозбирачі відносять в приміщення, виймають з них скло.
Важливо, щоб на отруту не потрапляло сонячне світло. Дія ультрафіолету
викликає втрату антигенних компонентів апітоксину і знижує його
активність. У кімнаті, де обробляють скло з отрутою, необхідно
підтримувати чистоту й стерильність, бо це також впливає на якість
продукції.

Зчищають отруту в спеціальних боксах або у витяжних шафах, а потім
зсипають її в банки з тонованого скла і щільно закупорюють. Тимчасово
апітоксин зберігають у сухому темному місці. Для тривалого зберігання
отруту обробляють спеціальним способом, який включає вилучення домішок і
леофільне висушування. Перед наступним використанням отрутозбірників
скло необхідно вимити дистильованою водою, висушити і перед постановкою
в сім’ї протерти спиртом.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи