Рефера на тему:

Початок справи і управління малим бізнесом

Наша країна ще не має великого досвіду успішного підприємництва й
особливо належної організації малого бізнесу, тому цілком виправданими
будуть часті посилання на зарубіжні держави, які у цій сфері досягли
певних результатів.

Зарубіжні вчені надають великого значення людському фактору,
біографічним даним та іншим особистісним характеристикам при визначенні
придатності індивідуума до підприємницької діяльності. Враховується, з
якої сім’ї походить майбутній підприємець: хто були його батьки, чи
багато уваги приділяли його вихованню.

Важливим фактором у поясненні підприємницької діяльності є вік.
Найчастіше вказується 25—40 років як період, коли у людини найбільші
шанси стати підприємцем. Спостереження останніх років свідчатьть, що ці
межі значно ширші — 22—50 років. Звичайно, дехто може досягнути високих
результатів і до 22 років, але це швидше виняток, ніж правило. У цьому
віці особа ще не має достатньої освіти, досвіду та фінансових
можливостей для створення свого підприємства. У той же час після 55
років зннижується енергія і здоров’я вже не те, тому не кожен зважиться
розпочати новий бізнес у такому віці.

Як показує практика, для успішного ведення бізнесу важливо, щоб як
мінімум один із партнерів до цього працював у тій сфері, в якій має
діяти нове підприємство. Це дає змогу скоротити період входження у
справу, бачити нові можливості й успішно їх реалізовувати.

Розпочинаючи бізнес, слід пам’ятати не тільки про його принадність
(можливість реалізувати свої знання, здібності, впевненість у швидкому
поліпшенні матеріального становища та ін.), але й про недоліки,
труднощі: велика (практично не визначена) тривалість робочого дня,
висока відповідальність за все, що відбувається у підприємстві, постійна
заклопотаність багатьма спробами, у тому числі, щоб налагодити ефективні
контакти з підлеглими, постачальниками, інвесторами, податківцями тощо.
Значні труднощі в бізнесовій діяльності пов’язані з фінансовими
проблемами, сезонною нестачею коштів, забезпеченням належної
конкурентоспроможності продукції (послуг) і підприємництва в цілому.
Зарубіжні спеціалісти з менеджменту стверджують, що бізнесом може
успішно займатися лише та особа, яка, уважно ознайомившись з недоліками
справи, заявляє: “Ніяких проблем, я справлюся з усім цим”.

Бізнесмену-початківцю потрібно добре знати і вміти використовувати
сприятливі зовнішні умови. В Україні це, насамперед, вагомий
біопотенціал, забезпеченість кваліфікованою робочою силою і низька
вартість останньої, висока ємність внутрішнього ринку і країн близького
зарубіжжя та ін. Але у полі зору бізнесмена мають бути й деякі
несприятливі фактори, на які він у більшості випадків не може впливати,
а змушений адаптуватися до них і які іноді ставлять під сумнів
доцільність справи, ускладнюють завдання щодо визначення виду бізнесу,
який слід розпочинати.

Імовірність вибору ефективного бізнесу можна значно підвищити, якщо дати
чіткі відповіді на три запитання:

Що я хочу робити?

Що я можу робити?

Чи купуватимуть споживачі вироблювану продукцію за ціною, яка б давала
прибуток?

Недооцінка, а особливо переоцінка своїх можливостей призводить до
неправильного вибору виду бізнесу, а це прямий шлях до банкрутства.

Наступним кроком є вирішення питання, купувати бізнес чи починати з
нуля. Купити існуючу фірму за помірну ціну часто буває вигідніше,
оскільки це може мати чимало переваг. Підприємець може скоротити строк
освоєння проекту й одержувати прибуток від підприємства, яке після
незначної реконструкції починає давати продукцію (послуги). Крім того,
бізнес може розпочинатися з меншими турботами, пов’язаними з
плануванням, проектуванням, пошуком будівельників, постачальників та ін.

Проте купівля має не тільки переваги, але й недоліки. Суть їх полягає у
тому, що буває важко знайти підприємство, яке б цілком відповідало
планам бізнесмена, іноді дуже важко змінювати профіль підприємства,
виправити його фінансове становище, виявити приховані недоліки, через
які власник продає його.

При визначенні обґрунтованої ціни, за якою купується бізнес, потрібно
враховувати активи, пасиви, прибутковий потенціал підприємства. Активи —
це все, чим володіє підприємство: вартість нерухомості, обладнання,
оборотних засобів та ін. Пасиви підприємства — це сукупність боргів і
зобов’язань: довгострокові позички, короткострокові борги, заробітна
плата працівників і суми, які підприємство заборгувало постачальникам.
Нарешті, прибутковий потенціал підприємства (можливий прибуток від
використання капіталу підприємця в цьому бізнесі) порівнюється з його
можливою ціною, і остаточно вирішується питання про купівлю бізнесу.

У процесі підготовки до управління малим бізнесом розробляється
бізнес-план. Бізнес-план — це документ, підготовлений власником бізнесу,
в якому він деталізує природу бізнесу, товару та послуги, споживачів,
конкурентів, методи виробництва і збуту, управління, фінансування та
інші аспекти діяльності підприємства.

Для досконалої розробки бізнес-плану потрібно 200—400 годин, а іноді
навіть більше, залежно від широти обсягу бізнесу, напруження
конкуренції, кількості різних партнерів, залучених до справи, та інших
факторів, що мають бути враховані.

Бізнес-план забезпечує кілька важливих моментів. З одного боку, він дає
змогу підприємцю детальніше проаналізувати кожен аспект передбачуваної
діяльності. Досвід показує, що коли це все викладено на папері, то можна
конкретно все обрахувати. Інший позитивний момент — він допомагає
розібратися й визначитися з фінансуванням, тому що жоден приватний
інвестор не буде навіть розмовляти з підприємцем, якщо у того немає
належно розробленого бізнес-плану. Важливим також є те, що бізнес-план
забезпечує базу для визначення прогресу. Деякі експерти аргументують, що
планування потрібне особливо для новостворених підприємств, але воно ще
більш необхідне для великих корпорацій. І врешті-решт, бізнес-план часто
допомагає власникам справи та підприємцям визначити відповідальність
бізнесу перед іншими, що також дуже важливо для досягнення успіху.

До найважливіших ресурсів, типово необхідних для заснування нового
підприємства, слід віднести фінанси та робочу силу. Нове підприємство,
навіть мале, потребує фондів, щоб функціонувати. Відомо, що більшість
прибутку в перші роки йде на розширення виробництва для зростання
справи. Звичайно, купівля та управління малим бізнесом також потребують
певних фондів. Існує багато джерел для підприємців—власників бізнесу.
Найзвичайніші — особисті заощадження та позички у друзів. Потенційним
джерелом фінансування підприємців є кредит.

Багато нових підприємств мають лише одного засновника, але чимало з них
мають багатьох засновників, що утворюють команду. Команда підприємців —
група з двох чи більше осіб, які об’єднують свої зусилля для створення
нового бізнесу. Декілька засновників або команди підприємців створюють,
як правило, високотехнологічний бізнес. Члени такої команди повинні мати
навики і досвід роботи в усіх сферах, де планується розвивати діяльність
(кожен у своїй).

Для підприємців у малому бізнесі часто складним завданням виявляється
те, як знайти компетентних працівників—професіоналів, тому що за
невеликої кількості учасників кожен із них втілює собою високий відсоток
загальної кількості. Отже, підприємці мають витрачати час і енергію на
підбір для свого бізнесу кадрів, які б задовольняли їхні вимоги.
Важливим завданням є визначення місцезнаходження з урахуванням типу
бізнесу. При вирішенні цього питання підприємець враховує такі фактори,
як особливості суспільства в даному регіоні, зона торгівлі, тобто
географічна територія, на якій живуть потенційні споживачі, лізингові
можливості та вимоги, вартість одиниці площі.

Мале підприємство функціонує на основі статуту, затвердженого його
засновниками (засновником). У статуті визначаються: вид підприємства,
його назва, місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи
управління та контролю, їхня компетенція, порядок створення майна, його
викупу, розподілу прибутку, умови реорганізації й припинення діяльності.

Найпоширеніші три форми участі суб’єктів власності в управлінні
виробництвом у малих підприємствах. Перша форма — мале підприємство, що
було створене на основі власності окремого громадянина з правом найму
робочої сили. У такому разі це підприємство має право найму робочої сили
за трудовою угодою, діє на основі повного госпрозрахунку, самоокупності
та самофінансування. Власник підприємства керує підприємством, укладає
угоди, здійснює найм та звільнення працівників, розподіляє обов’язки між
ними, визначає межі їхньої відповідальності, відкриває банківські
рахунки, видає накази і дає вказівки.

Мале підприємство може створюватися колективом громадян за рахунок
вкладів засновників, кредитів банку та інших кредиторів, доходів від
його господарської діяльності. Майно є спільною власністю засновників, а
прибуток розподіляється за спільним їх рішенням з урахуванням особистого
трудового вкладу, а також частки у власності підприємства.

Вищим органом підприємства є збори засновників, рішення яких приймається
на умовах одноголосності. При ліквідації підприємства його майно, що
залишилося після розрахунків із бюджетом та задоволення претензій
кредиторів, а також членів трудового колективу, розподіляється між
засновниками відповідно до їхньої частки у власності підприємства.

У малому підприємстві — товаристві з обмеженою відповідальністю —
власність складається з вкладів і додаткових внесків його учасників,
виробленої продукції, одержаних доходів та іншого майна, придбаного на
підставах, не заборонених законодавством. Управління підприємством
здійснюється на основі поєднання прав власника щодо господарського
використання свого майна і самоврядування трудового колективу.
Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати
й оплату праці.

За умови колективного ведення бізнесу вищим керівним органом
підприємства є загальні збори. Виконавчі функції з управління
колективним підприємством здійснює рада. Збори трудового колективу
розглядають статут підприємства, обирають (приймають за контрактом)
директора строком на п’ять років, затверджують правила внутрішнього
розпорядку, заслуховують звіти про господарську діяльність, затверджують
річний звіт підприємства, обирають представників у раду підприємства.
Збори трудового колективу проводяться не рідше одного разу на рік.

Для керівництва діяльністю підприємства обирається рада правління, до
якої входять директор і представники трудового колективу. Рада
підприємства визначає загальні напрями економічного і соціального
розвитку, встановлює порядок розподілу чистого прибутку, вирішує питання
про припинення діяльності філіалів, приймає рішення, які стосуються
зовнішньоекономічної діяльності, розглядає соціальні проблеми трудового
колективу, вносить зміни і доповнення до статуту підприємства, призначає
бухгалтера та ревізора, вирішує питання кредитів, розглядає й затверджує
проект колективного договору, розглядає і вирішує згідно зі статутом
підприємства питання самоврядування трудового колективу, бере участь у
вирішенні питань матеріального та морального стимулювання продуктивної
праці, заохочення винахідницької та раціоналізаторської діяльності,
представлення працівників до державних нагород.

Рада підприємства правочинна вирішувати питання, якщо на ній присутні не
менше 2/3 її членів. Рішення ради приймається більшістю її членів. Рада
підприємства проводить свої засідання не рідше одного разу на квартал.

Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком
віднесених до компетенції колективних органів управління. Засновник не
має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства. До
компетенції директора входить без доручення діяти від імені
підприємства, представляти його в установах і організаціях,
розпоряджатися майном підприємства, укладати договори, видавати
доручення, відкривати в банках рахунки, приймати та звільняти
працівників.

Підприємство здійснює облік результатів роботи, контроль за ходом
виконанням робіт, веде оперативний, бухгалтерський, статистичний облік і
подає звітність відповідно до визначеного Міністерством статистики
порядку. Контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства
здійснюється державними органами. Підприємство має право не виконувати
вимоги цих органів з питань, що не входять до їхньої компетенції, й не
знайомити з матеріалами, які не підлягають контролю.

Похожие записи