Реферат на тему:

Овочівництво закритого ґрунту

1. Агротехніка культур у закритому ґрунті

2. Технологія вирощування огірків

3. Технологія вирощування помідорів

4. Технологія вирощування баклажан

5. Технологія вирощування перцю

6. Вирощування розсади для відкритого ґрунту

1. Агротехніка культур у закритому ґрунті

Вирощування розсади.

Для запобігання ураження розсади шкідниками і хворобами потрібно
вирощувати її у окремих приміщеннях, які називаються розсадними
відділеннями. Вони відрізняються від виробничих приміщень більш потужною
системою підгрунтового обігріву, наявністю обладнання для досвічування
розсади, та механізації усіх процесів з її вирощування. Розсадні
відділення обладнуються установками для автоматичного регулювання
температурного режиму. Розташовують ці приміщення у крайній частині
теплиці. Під час вирощування розсади для запобігання занесенню інфекції
вхід до них роблять з вулиці, обмежуючи прохід усіх сторонніх осіб,
перед дверима кладуть дезінфікуючу підстилку, робітники працюють у білих
халатах та спецвзутті. До початку експлуатації субстрати, конструкції та
інвентар дезінфікують (найчастіше формаліном) та вибілюють. Як правило,
розсадне відділення займає приблизно 8-10% площі теплиць. Після
висаджування розсади на постійне місце воно використовується як звичайне
тепличне приміщення.

Технологія вирощування розсади включає виконання трьох процесів:
підготовки та висіву насіння, пікірування у фазі 1-2 справжніх листків
та пересаджування на постійне місце.

Нині більшість фірм-виробників реалізує насіння вже підготовлене до
сівби, тому потреба в його обробці часто відпадає.

Сівба насіння.

Розсаду огірків вирощують у торфових горщечках або кубиках, торфоблоках
промислового виробництва, іноді — у насипних горщиках з поліетиленових
матеріалів, які засипають поживною сумішшю з перегноєм, польовою або
дерновою землею, тирсою з додаванням добрив та мікроелементів. Термін
сівби огірків для областей IV світлової зони — 20-25 листопада. Розсаду
слід вирощувати без пікірування сіянців. Перед сівбою безпосередньо в
кубики або горщечки поживну суміш поливають так, щоб вологість була на
рівні 80-85% НВ. Насіння в них загортають односантиметровим шаром
суміші, після чого горщечки ставлять на нову поліетиленову плівку,
розкладену на поверхні ґрунту теплиць і зверху також укривають плівкою.
Нижня плівка запобігає ураженню розсади інфекціями, ізолюючи її від
ґрунту, а верхня забезпечує стабільність параметрів мікроклімату. Її
знімають після появи сходів, розсаду трохи зволожують. Якщо запізнитися
з поливом, сім’ядолі проростків будуть погано звільнюватися від
насіннєвої оболонки. До появи сходів температуру підтримують на рівні
25-27°С, тоді вони з’являються на 2-3 добу.

Насіння помідорів висівають наприкінці листопада — на початку грудня в
касети або розсадні адсорбуючі пігулки, схема розміщення яких — 5?5 см,
на глибину 1-1,5 см. Для сівби баклажана, який порівняно із перцем та
помідором гірше переносить пересаджування, краще використовувати
абсорбуючі розсадні пігулки. Вони містять у своєму складі доломітовий
кальцит, що регулює кислотність субстрату (рН 6-7), та мікроелементи для
рівномірного росту рослин. Пігулки розкладають на чисту ретельно
вирівняну робочу поверхню через кожні 5 см і поливають з розрахунку 50
мл води на одну пігулку. Протягом кількох хвилин вони збільшуються в
розмірі. При сівбі в пігулку кладуть одну насінину і загортають на
глибині 1-1,5 см. Для створення постійних режимів температури та
вологості повітря на висоті 5 см над пігулками натягують поліетиленову
плівку, знімаючи її під час поливів-обприскувань.

Післясходовий догляд

Сходи огірків, які з’явилися на 5 день і пізніше, а також з виродливими
сім’ядольними листками вибраковують. Для боротьби із ВТМ (вірусом
тютюнової мозаїки) доцільно через 5-7 днів після появи сходів провести
позакореневе підживлення 0,01% розчином борної кислоти (30-40 л на 1000
м2) або знежиреним молоком. Такі ж результати дає обробка їх послабленим
штамом ВТМ, крім гібридів, стійких до нього.

Після появи сходів температуру повітря на 2-3 дні знижують до 17…18°С.
Це запобігає витягуванню рослин, вони краще розвивають кореневу систему.
Відтоді ж починають досвічування рослин опромінювачами типу ОТ-400 з
лампами ДРЛФ-400. Перші три доби лампи не вимикають цілодобово, надалі
10-12 днів досвічують по 16 годин на добу, наступні 10-12 днів — по 14
годин, а потім — по 12. Розміщують їх на різній висоті і за різними
схемами залежно від фази розвитку розсади. Спочатку лампи підвішують у
два ряди на висоті 90 см від поверхні, де знаходяться сіянці, надалі
можна піднімати їх до висоти шпалери. Питома потужність має становити
240 Вт/м2. Нині відомі більш ефективні дзеркальні натрієві лампи Reflux
з рефлектором у вигляді вигнутого конусу. Ними забезпечується вищий
рівень освітлення за зниження мінімального питомого навантаження.
Розсада при досвічуванні цими лампами готова до висаджування на 10-12
днів раніше, порівняно із використанням ламп типу ДРЛФ. За день до
висаджування проводять полив і вимикають лампи.

Після змикання листків (на 12-14 день після сходів) рослини починають
затінювати одна одну, тому потрібно провести розстановку розсади —
зменшення густоти стояння. Для огірків у фазі 2-3 листків її зменшують з
100 до 25-30 рослин на 1м2, а 5-6 листків — 12-14 на 1 м2. Для
покращення освітлення розсади на поверхню горщечків насипають субстрат з
високою рефлекторною здатністю — вермикуліт (до 5%). Для помідорів,
перцю, баклажанів досвічування проводять в такому режимі: з початку
проростання — цілодобово, за 2 тижні до висаджування — по 12 годин. При
пікіруванні підсім’ядольне коліно намагаються заглибити, залишаючи
листки на висоті 1-1,5 см над рівнем субстрату.

Режим мікроклімату при вирощуванні розсади наступний: температура
повітря у сонячні дні плюс 21…23°С, у хмарні — 19…20°С, вночі —
18…19°С, температура субстрату — 22…23°С, відносна вологість повітря
— 70-75%. Для партенокарпічних сортів — температура на 1…2°С нижча. Не
можна допускати різких коливань температури і вологості.

Розсаду помідора у фазі першого справжнього листка пікірують у горщечки
розміром 15X10 см об’ємом 1-1,2 л . Режим досвічування — на рівні
6000-7000 люкс спочатку по 14, а за два тижні до висаджування — по 12
годин на добу (1 лампа на 2,5 м2). Оптимальний режим досвічування
розсади — переважно короткохвильове синьо-фіолетове випромінювання, а
загальне — на рівні 17-23 тис. люкс. При освітленні нижче цієї межі
рослини різко знижують врожай, а при менш ніж 5 тис. люкс не цвітуть.
При цьому концентрацію вуглекислого газу збільшують до 0,15-0,20%.
Розстановку розсади проводять у шаховому порядку в фазі третього
справжнього листка з розрахунку 23-24 рослини на 1 м2.

Сіянці баклажана після утворення першого справжнього листка пікірують в
горщечки з торфом об’ємом 1-1,2 л . Протягом розсадного періоду
температуру повітря підтримують на рівні 24-26°С в сонячні дні, 20-22°С
в похмурі, та 18-19°С вночі, субстрату — 23-25°С. В цей період вологість
повітря підтримують на рівні 60-65%. Оптимальна вологість розсадної
суміші для баклажана — 75%. Не можна допускати її підсушування до 62%,
тому що рослини почнуть в’янути, однак не слід і перезволожувати вище
80% — коренева система розвивається слабкою. В цей період не
допускається навіть полив центральної доріжки. Полив розсади проводять
обприскуванням або безпосередньо в горщечках, не допускаючи її
перезволоження. В день висаджування на постійне місце вимикають лампи
досвічування, вибраковують рослини з супротивним розташуванням листків,
виродливі, мозаїчні та рослини, що відстають у рості; а також проводять
полив.

Розсаду, яку вирощують в торфових горщиках, як правило, не підживлюють,
оскільки в них достатній запас поживних речовин. Натомість при
використанні пластикових горщиків з насипним ґрунтом проводять 1-2
підживлення азотними добривами — 20-30 г на одну рослину. За добу до
висаджування застосовують «стартове» підживлення розчином добрив (г на
10 л води): аміачної (кальцієвої) селітри — 10, суперфосфату (водної
витяжки) — 40, сульфату калію — 30, з розрахунку 1 л розчину на 1м2.

Вирощування розсади перцю аналогічне вирощуванню помідорів і баклажанів.
Його молоді рослини можуть сильно пошкоджуватися мишами, тому серед
пігулок або касет розкладають отруєні приманки. Підбирають касети
відповідно до системи «Super-Sidling» для вирощування сіянців помідорів,
солодкого перцю, баклажана — 100 чарунок білого кольору на 1м2. Протягом
розсадного періоду температуру повітря підтримують на рівні 23-25°С в
сонячні дні, 20-22°С в похмурі, та 18-19°С вночі, субстрату — 23-25°С. В
цей період вологість повітря має становити 60-65%, адже це покращує
якість розсади. Полив проводять тонко дисперсійним обприскуванням, не
допускаючи перезволоження рослин.

2.Технологія вирощування огірків

У Центральній та Західній Європі найбільшим попитом користуються
довгоплідні огірки з довжиною плодів 30-60 см і діаметром 4-6 см, в той
час як в Україні, Росії, США — короткоплідні — завдовжки 20-25 см і
діаметром 5-8 см. Партенокарпічні гібриди огірків мають потовщену і
більш грубу оболонку, через що поступаються за смаковими якостями
бджолозапильним, проте у них є ряд переваг: вони більш продуктивні, їх
плоди не гіркі, вони не жовтіють і довше зберігаються, менш вимогливі до
освітлення та температури, не потребують запилення бджолами.

На рослинах огірка, як правило, спочатку з’являються чоловічі квітки, в
пазухах листків головного стебла, а потім — жіночі, на бічних пагонах і
у верхній частині головного стебла. У скоростиглих сортів жіночі квітки
формуються раніше і в більшій кількості, ніж у середньо- та
пізньостиглих, але також після з’явлення чоловічих. Зрідка
спостерігається одночасне їх з’явлення (сорти — Муромський, Алтайський
ранній та ін.) або жіночі формуються раніше, на головному стеблі (деякі
китайські та нідерландські гібриди).

Крім сортових особливостей та умов вирощування прискорюють з’явлення
жіночих квіток та їх кількість такі фактори: якість насіння
(застосування 2-3-річного або 1-річного, витриманого 2-3 години за
температури 50-60°С), впливання на нього, але вже не на сухе, а
набубнявіле, низькими температурами (мінус 2-3°С) протягом 2-3 діб;
раніше плодоносять рослини, що вирощуються з насіння, отриманого з
плодів, які виросли на пагонах 2 і 3 порядків гілкування, а також
сформованого в середній частині плоду. Незалежно від цього посівні
якості насіння підвищують відбором за питомою вагою в 3-5%-му розчині
кухонної солі або аміачної селітри, а також розчинах мікроелементів;
замочування насіння в 0,01% розчині метиленової синьки стимулює
з’явлення жіночих квіток; гетерозисне насіння формує більш ранній
врожай; зниження температури повітря вночі сприяє утворенню жіночих
квіток.

Висаджуючи розсаду на постійне місце, слід відбирати здорові рослини,
вибраковуючи неповноцінні та з ознаками хвороб. Для партенокарпічних
гібридів відбирають розсаду з такими показниками: вік — 30 днів, висота
— 25-30 см, довжина підсім’ядольного коліна — не більше 5 см, кількість
листків (справжніх) — 5-6, площа листкової поверхні — 6-7 дм2, суха маса
— 2,5 г (сира надземної частини — 36-40 г). Для бджолозапильних сортів і
гібридів показники якості розсади такі: висота — 20-25 см, кількість
справжніх листків — 5-6, вік — 30-35 днів. Розсаду запилювачів
висаджують на 5-6 днів раніше за основну, щоб до початку цвітіння
жіночих квіток основного сорту була достатня забезпеченість пилком.
Оптимальні терміни висаджування розсади приблизно такі: партенокарпічних
сортів — третя декада грудня; бджолозапильних — на 10-12 днів пізніше.

Між трубами обігріву, які є одночасно доріжками для візків ПСП — 1,4,
розкладають мішки (при культурі рослин у мішках) або встановлюють
піддони, які заповнюють субстратом. Особливим варіантом є вирощування
огірка на плитках з мінеральної вати (гродану) та прес-кубиках.

Вирівняну площу теплиці вздовж гребеня між трубами обігрівання
застеляють білою поліетиленовою плівкою, яка захищає субстрат від
забруднення, поліпшує умови освітлення і чистоти в теплиці. Пізніше,
коли на неї потрапляє волога, в ній можна робити прорізи, щоб вода
стікала в ґрунт. Після цього на плівку розкладають плитки гродану
(мінеральної вати) в два ряди впритул одна до одної (технологія на
плитках з мінеральної вати) або мішки (технологія в мішках), або
розкручують доріжку стиропору чорного кольору, краї якого загинають і
зчіплюють дротом з інтервалом 50 см. Утворюється корито (піддон), в яке
засипають субстрат (технологія в піддонах). Відстань між рослинами в
рядку становить: для бджолозапильних сортів — 50 см, партенокарпічних
довгоплідних — 40-45 см (1,6-1,4 рослини на 1м2), партенокарпічних
короткоплідних — 30-35 см. До кожної рослини підводять крапельницю.

Перші 30-40 днів після висаджування вологість плитки підтримують на
рівні 70-80 %, наступні 20-25 днів — 75-85, надалі — 85-95%. Поливи
проводять щоденно, подаючи поливну норму не цілком за 1 полив, а
розбивши її на 2-18 циклів. Оскільки різке коливання температур улітку
посилює ураження огірків борошнистою росою, при їх вирощуванні
рекомендується використовувати теплиці із зашторюванням та термоекрани
або забілювати скло огороджуючих конструкцій.

Концентрацію вуглекислого газу необхідно регулювати залежно від
освітлення: при показнику менше 2 клк підживлення не потрібне, при
освітленні до 10 клк концентрацію збільшують до 0,1%, а понад 10 клк —
до 0,2%. З підвищенням концентрації СО2 потрібно підвищувати і
температуру повітря на 1°С.

При вирощуванні бджолозапильних гібридів слід завезти вулики із джмелями
— 2-3 сім’ї на гектар. Вони, на відміну від бджіл, не ведуть себе
агресивно по відношенню до персоналу, значно менше забруднюють скло
теплиць своїми виділеннями, вулики з джмелями легші. Нині створено
спеціальні породи джмелів для теплиць з високою пошуковою здатністю щодо
запилення.

Омолоджування рослин у сучасних технологіях проводять двома методами —
укоріненням частини стебла і заміною їх високоякісною розсадою і
висаджуванням поряд із рослиною нової (із розсади). При другому методі
зі старої рослини видаляють жовте листя і пагони, що відплодоносили, а
коли молода рослина зацвітає, стару видаляють, одночасно ретельною
дезінфекуючи ділянку теплиць і субстрат біля неї.

При укоріненні частини стебла пагони що відплодоносили, та жовте листя
також обрізають, рослини знімають зі шпалер і нижню частину оголеного
пагону розкладають на вологий субстрат. Верхню частину підв’язують, а
нижню заливають органічними добривами (1:7) для кращого укорінення і
засипають 2-сантиметровим шаром субстрату або ґрунтосуміші. Щоб рослини
не були ламкими, за 2 дні до цього припиняють їх полив. Омолоджені
рослини гальмують плодоношення лише на три дні, а вже через 10-15 днів
знову починають нормально плодоносити.

3. Технологія вирощування помідорів

До початку плодоношення помідор може задовільно рости при вологості
ґрунту 60% НВ, пізніше оптимальною є 70-80%. Вологість повітря понад 70%
порушує процеси запліднення і плодоношення у рослин. Особливо це
стосується крупноплідних сортів, у пилку яких багато стерильних пилкових
зерняток. Запилення у них неповне, особливо за недостатнього освітлення
і високої вологості повітря.

Якщо вологи в субстраті недостатньо, засвоєння рослиною поживних речовин
значно погіршується: азот і фосфор переміщуються до стебла із листків,
що викликає їх пожовтіння. Зниження температури субстрату нижче 15°С
веде до послаблення поглинання фосфору, а надалі й води. Недостатнє
освітлення гальмує надходження до помідора калію. Через це в умовах
часткового затінення він знижує продуктивність на 30-40%. Підвищення
нічних температур прискорює ріст і розвиток рослин, послаблює
гілкування, плоди дрібнішають. Натомість при зниженні нічних температур
початок плодоношення дещо запізнюється, посилюється гілкування,
збільшується кількість плодів в суцвіттях, камерність і розмір плодів.

Потреба рослин в освітлені в різні фази розвитку неоднакова. Особливо
чутливі до світла сходи та молоді рослини. Проте не всі сорти однаковою
мірою світлолюбні — сорти короткого дня менш вимогливі.

Висаджують розсаду у віці 50-55 днів у фазі 5-6 справжніх листків, за
схемою 2,5-2,8 шт/м2. Вибраковують рослини з супротивним розміщенням
листків, хворі та слабкі. До кожної підводять крапельницю, здійснюючи
автоматичний полив. Після висаджування рослини підв’язують шпагатом до
шпалери, а подалі стебло систематично обкручують навколо шпагату. Для
боротьби з шкідниками використовують ентомофагів: проти павутинного
кліща — фітосейлюса (Phytoseilis persimilis) з розрахунку 20-30 особин
на одну рослину, проти тепличної білокрилки — енкарзію (Encarsia
formosa) — 30 особин на одного шкідника. Влітку, за середньодобової
температури понад 30°С, коли активність і пошукова агресивність
фітосейлюса пригнічується, його кількість на одну рослину збільшують до
50-60. Температурні режими мають бути такими: для помідора вдень —
23…25°С, за похмурої погоди — 21…22°С, а вночі — 16…17°С.

Добре зарекомендували себе на гідропоніці такі гібриди, як Верліока,
Раїса, Червона стріла, Маєва, Євпатор, Фаталіст, Фараон, Джитана,
Ультимо, Балдо, Претті, Калібра.

Для боротьби із бактеріозом (бактеріальною плямистістю) помідора
використовують обробку насіння формаліном (1:100), а також обприскування
рослин препаратом вітрін С — 2-3 л/га.

4. Технологія вирощування баклажан

З початку двадцятого сторіччя і донедавна баклажан вважався традиційною
південною культурою. З наростанням проблеми пошкодження колорадським
жуком площі під ним стали різко скорочуватися. Єдиним виходом стало
вирощування баклажана в теплицях. І тут сучасні технології, особливо
малооб’ємна гідропоніка, ширше розкрили можливості цієї культури,
допомогли їй пережити нове народження.

Ключовий елемент в структурі баклажана — коронна квітка. Так називають
першу квітку, що з’явилася на рослині. Пагони, що утворюються нижче від
коронної квітки, для збільшення врожаю плодів протягом вегетації
рекомендується систематично видаляти. Із пагонів вище коронної квітки
вибирають 2-4 найбільш розвинених і підв’язують їх шпагатом до шпалери,
висота якої понад 2 м. Протягом вегетації їх систематично обкручують з
збільшенням кількості пагонів густоту рослин потрібно зменшувати.

Як відомо, коренева система баклажанів погано засвоює магній, тому
доцільно раз на тиждень проводити позакореневе підживлення цим елементом
(10-15 мг/рослину). Не можна також запізнюватись із збиранням плодів,
оскільки при формуванні насіння рослини витрачають велику кількість
магнію. Оскільки він входить до складу хлорофілу, то при запізненні із
збором врожаю плодів ріст рослин зупиняється. При вирощуванні баклажана
на різних субстратах переважним за виносом елементом є калій: його винос
більше ніж азоту в 3 рази, а від фосфору — в 2-5 разів. Високі врожаї
демонструють районовані на Україні гібриди Адона та Фабіна.

5. Технологія вирощування перцю

Стебло перцю прямостояче (штамбове), в основі здерев’яніле, у молодих
рослин 4-5-гранне, у дорослих округле, до вершка ребристе, несправжнього
дихотомічного характеру гілкування. Кожний пагін закінчується утворенням
квіток та 1-2 плодів. За формою кущ буває штамбовим (гілкування стебла
починається на висоті понад 20 см), напівштамбовим (10-20 см), кущовим
(до 10 см). Листки крупні, темно-зелені, яйцевидні. Опушеність відсутня,
що зумовлює меншу стійкість перцю до високих температур порівняно з
помідором і баклажаном. Кількість пелюсток 5-8. Біля основи квітконіжки
розвиваються ще дві бруньки, але вони часто відмирають, сягаючи 5 мм в
діаметрі (перша фаза розвитку квітки). Загальна кількість квіток на
рослині — 30-80 і більше.

Цвітіння розпочинається на 80-90 день після появи сходів (в залежності
від сорту). Йому сприяють висока температура і достатня кількість
вологи. При 20…25°С насіння перцю проростає на 7-10, а при 15…17°С —
на 20-22 день. При плюс 1°С і нижче хід фізіологічних процесів у рослині
сповільнюється. Оптимальною температурою для цієї рослини є плюс
22…29°С. За середньодобових значень 30-35°С спостерігається
пригнічення культури та посилюється враження рослин вілтом. За умови
поєднання зазначеного процесу з вологістю повітря менш як 45-47%
відмічається значне осипання пуп’янків, квіток, що різко знижує
продуктивність рослин.

Перець вимогливий до вологи. Оптимальне значення її для ґрунту — 70-75%
НВ, повітря — 80-85%. Нестача вологи веде до зменшення кількості
репродуктивних органів, плоди що утворюються, дрібні, деформовані.
Негативно реагує перець і на перезволоження — рослини захворюють на
в’янення. Найбільша потреба в азоті відмічається через 40-45 днів після
сівби або висаджування розсади. Співвідношення нітратної форми до
амонійної 7:3 відповідно за будь-якої фази сприяє росту і розвитку
перцю. При цьому ознаки нестачі азоту і калію чіткіше виявляються за
тривалої вологої холодної погоди, а калію — за посушливої та жаркої.

Після висаджування розсади слід зважити, що перець дуже реагує на об’єм
субстрату, в якому розміщується коріння. Особливо ретельно слід
підходити до цього питання при вирощуванні перцю на плитках з
мінеральної вати та розміщенні у піддонах. Оптимальним є об’єм 6-7 л на
одну рослину, тому найкращі результати дають плитки 20-30?7,5 см. Кожну
рослину підв’язують шпагатом до шпалери, систематично обкручуючи
протягом вегетації. В поживних розчинах особливо важливим є оптимальне
співвідношення калію до кальцію (відповідно 2-3:1). При його порушенні
починається розвиток верхівкової гнилі, що посилюється в умовах
інтенсивної сонячної радіації і високих температур. Доцільно
використовувати гібриди Бендіго, Спірит, Ситія, Едісон, Фієста, Ред
Барон, Полька, Галаксі та Ігл.

6. Вирощування розсади для відкритого ґрунту

Розсаду ранньостиглих і частково середньостиглих сортів і гібридів
капусти білоголової та цвітної, помідора, баклажана, перцю, огірка,
кабачка, селери вирощують у парниках, весняних плівкових теплицях, а
капусти пізньостиглої — у розсадниках відкритого ґрунту.

Вирощування розсади у закритому ґрунті.

Вирощування розсади у плівкових теплицях у 1,5-2,0 рази дешевше, ніж у
парниках. Вона більш вирівняна за висотою і масою, менш водяниста і
краще приймається після висаджування. Дуже великий вплив на якість
розсади має мікроклімат, який значно залежить від культури.

Поживна ґрунтосуміш для вирощування розсади та приготування горщечків
або кубиків повинна відповідати таким вимогам: містити достатню
кількість поживних речовин, мати добру повітропроникність, вбирну
здатність, водостійку структуру, а також не містить збудників хвороб і
шкідників. Її готують завчасно з розрахунку 0,25 м3/м2. Промерзання
взимку позитивно впливає на очищення суміші від збудників хвороб,
шкідників та насіння бур’янів.

Основними компонентами ґрунтосуміші для виготовлення торфо-перегнійних
горщечків є торф (краще компостований), перегній і дернова земля у
співвідношенні 70:20:10%. При відсутності торфу суміш виготовляють з
75-80% перегною і 25-20% дернової землі або 60-70% перегною і 40-30%
городньої землі.

Ґрунтосуміш для насипних місткостей (горщечків, касет) готують залежно
від культури. Для вирощування розсади капусти, помідора, перцю,
баклажана, селери — з 1 частини дернової землі, 2 — перегною і 1 —
піску, огірка, кабачка — з дернової землі та перегною у співвідношенні
1:1. До ґрунтосуміші додають відповідну кількість мінеральних добрив
(табл. 5.16).

5.16. Норма мінеральних добрив для ґрунтосуміші залежно від культури,
кг/т

Сівба насіння і вирощування сіянців.

На 1 га площі розсадних культур заготовляють насіння в такій кількості,
кг/га: капусти — 0,5-0,7, помідора — 0,4-0,5, перцю — 0,8-1,0, баклажана
— 0,7-0,8, огірка і патисона — 1,3-1,5, цибулі — 1,5-2,0 і селери —
0,3-0,4. Перед сівбою насіння калібрують і протруюють, а огірка й
кабачка ще й пророщують. Оптимальні строки сівби насіння для одержання
високоякісної розсади такі: ранньої капусти — 25.01-15.02, цвітної та
броколі — 25.01-1.03, помідора — 1-20.03, перцю і баклажана 10-20.03,
огірка й кабачка — 5-20.04, цибулі та селери — 20-28.02. Під час
проростання насіння температуру повітря підтримують у межах плюс
25…30°С, а при появі сходів впродовж 4-7 діб знижують до плюс
8…18°С, а вночі — до плюс 6…14°С залежно від культури. Це сприяє
кращому розвитку кореневої системи і запобігає витягуванню і загибелі
сіянців. Потім температуру повітря підвищують у сонячні дні до плюс
14…22°С, у хмарні — 12…18°С, а вночі — 6..16°С. Пікірують сіянці у
фазі розвернутих сім’ядолей або одного справжнього листка. Після
пікірування сіянці поливають теплою водою і споруди провітрюють, що
запобігає поширенню хвороб. За 2 години до вибирання сіянці поливають.
Для пікірування відбирають найбільш розвинені, механічно не пошкоджені
та не уражені хворобами і шкідниками сіянці. Пікірують їх під сім’ядолі.

При вирощуванні розсади без пікірування сіянців рослини у фазі одного
справжнього листка проріджують, а щоб вони не уражалися чорною ніжкою
після пікірування ґрунтосуміш (горщечки) злегка посипають попелом або
розмеленим вапном.

У період догляду за розсадою велике значення має температура повітря,
вологість ґрунту та повітря (табл. 5.17).

5.17. Температурний режим та вологість при вирощуванні розсади

Для вентилювання теплиць відкривають вікна, кватирки, знімають частину
плівкового покриття з верху і боків, у парниках піднімають або знімають
парникові рами. Провітрювання проводять, коли температура повітря в
середині споруди вища за оптимальну на 2-4°С. Розсаду капусти, помідора,
селери і цибулі слід провітрювати після кожного поливу в сонячну погоду.
При вирощуванні розсади слідкують, щоб рослини не торкалися скла або
плівки, оскільки в цьому випадку вони пошкоджуються приморозками. При
витягуванні розсади рослини підсипають на 2-4 см ґрунтосумішшю, що
сприяє утворенню додаткової кореневої системи. У разі потреби розсаду
1-2 рази підживлюють, після чого рослини злегка поливають теплою водою,
щоб змити з них залишки добрив.

При інтенсивному рості горщечкової розсади (помідора, баклажана)
практикують розстановку рослин через ряд. Для сповільнення росту розсади
посилюють вентиляцію, знижують температуру повітря, припиняють поливи,
підрізують кореневу систему (при безгорщечковій розсаді), обробляють
рослини препаратом ТУР у концентрації 0,15-0,20%.

Вік розсади, площа живлення та вихід її з одиниці площі залежить від
біологічних особливостей культури (табл. 5.18).

5.18. Вік, площа живлення і вихід розсади

Технологія вирощування розсади в касетах.

Інститутом овочівництва і баштанництва УААН розроблена касетна
технологія вирощування розсади. В касеті розміром 40х40 см розміщається
144 чарунки форми циліндричної або зрізаної піраміди об’ємом 24-26 см3.
Дно чарунки відкрите. На 1 м2 можна розмістити шість касет, які ставлять
на грядки, застелені плівкою.

Особливістю вирощування розсади при касетній технології є дотримання
режиму технології: температури, вологості субстрату і повітря та
мінерального живлення. Останнє полягає у дробному внесенні добрив.
Частину добрив вносять під час підготовки субстрату. Вперше розсаду
підживлюють у фазі першого листка, вдруге — через 5-7 днів. Підживлення
рослин поєднується з поливом. За 7 днів до висаджування розсади рослини
загартовують. Вік касетної розсади становить для помідора, баклажана і
перцю 30-35 днів, селери — 35-40, цибулі — 40-45, огірка і кабачка —
15-18 днів.

Вирощування розсади у відкритому ґрунті.

Частину розсади середньостиглих сортів білоголової, червоноголової,
савойської, цвітної капусти і броколі, а також середньопізніх і
пізньостиглих сортів білоголової капусти вирощують у розсадниках
відкритого ґрунту. Для них вибирають ділянки на південних або
південно-західних схилах, захищені від північних і східних вітрів. Під
зяблеву оранку вносять 60-80 т/га перегною, а під передпосівну
культивацію — 3-4 ц/га аміачної селітри, 4-5 ц/га суперфосфату і 2,5-3,0
ц/га калійної солі.

Насіння висівають овочевими сівалками у третій декаді березня — на
початку квітня. Спосіб сівби широкорядний (45 см) або стрічковий (8-11
рядків через 15 см) з відстанню між стрічками 50-70 см. Норма висіву
насіння становить 18-20 кг/га, глибина загортання — 1,0-1,5 см. До і
після сівби проводять коткування.

З появою сходів і в період росту розсаду 2-3 рази обприскують децисом
(0,3 кг/га), фастаком (0,1-0,15 кг/га) та іншими дозволеними препаратами
проти хрестоцвітної блішки. У міру потреби розсаду поливають, посіви
підтримують чистими від бур’янів, а ґрунт — у розпушеному стані. При
з’явленні першого справжнього листка рослини проривають, залишаючи на
відстані 2-3 см, і при потребі підживлюють мінеральними добривами або
гноївкою, розбавленою в 3-5 частинах води. Проти бур’янів рослини
обробляють гербіцидами: набу (1-3 кг/га), тарга (1-2 кг/га), фуроре
супер (0,8-2,0 кг/га).

Розсаду висаджують на постійне місце у 40-45-денному віці при утворенні
5-6 справжніх листків. Розсаду вибирають перед висаджуванням ґрунт
звечора добре зволожують. Вихід розсади з 1 м2 розсадника 200-250 шт.
Для машинного висаджування висота рослин (від кореневої шийки до кінця
листків) має становити 12-15 см. На 1 га розсадника вирощують розсаду
капусти на 30-40 га площі.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи