Реферат на тему:

Особливості ведення сільського господарства на забруднених
радіонуклідами територях лісостепу

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року в найбільшій
мірі радіонуклідному забрудненню, як відомо, була піддана зона Полісся.
Але так званий „південний слід”, що сформувався після 30 квітня за рухом
радіоактивної хмари від Чорнобиля до північних берегів Африки, призвів
також до суттєвого забруднення Лісостепу і Степу України. Нерідко
випадання частинок радіоактивного пилу спричиняли дощі, внаслідок чого в
цих зонах виникли осередки досить сильного забруднення.

“Південний слід” порівняно з “північним” і “західним”, у котрих
переважає конденсаційна компонента радіоактивних випадань,
характеризується підвищеним (до 50%) вмістом паливних частинок. За таких
умов у перші післяаварійні роки радіонукліди, включені у важкорозчинну
матрицю паливних частинок, були мало доступні для кореневого засвоєння
рослинами. Але з часом при тривалому контакті з повітрям, водою,
мікрофлорою відбувається деструкція паливних частинок і вилуговування
радіонуклідів у ґрунтовий розчин. При цьому розміри засвоєння рослинами
головного радіоактивного забруднювача навколишнього середовища
–довгоживучого ізотопу цезію 137Сs можуть стабілізуватись на певному
рівні і навіть зменшуватись внаслідок його фіксації ґрунтом („старіння
радіонукліду”). Але накопичення довгоживучого ізотопу стронцію 90Sr,
котрий фіксується слабкіше і знаходиться у легкорозчинному, більш
доступному рослинам стані, навпаки, з часом може збільшуватись. Крім
того, суттєвим є те, що основна частка 90Sr у випадіннях зв’язана саме з
паливною компонентою. Все це означає, що на “чистих”, порівняно з
Поліссям, територіях Лісостепу можна очікувати певних „сюрпризів” у
вигляді поступового збільшення відносної частки міграції по харчових
ланцюжках, а відповідно і накопичення в рослинах, тваринах, продукції
рослинництва і тваринництва, нарешті, в організмі людини 90Sr у
порівнянні з 137Сs. Загальновідомо ж, що радіохімічна токсичність 90Sr
при попаданні всередину організму в багато разів перевищує цей показник
у 137Сs.

Крім того, незважаючи на відносно благополучну радіологічну обстановку в
регіоні Лісостепу слід відмітити, що після аварії рівні вмісту 137Сs у
ґрунтах в деяких регіонах правобережного Лісостепу підвищилися у 10–100
разів у порівнянні з доаварійним рівнем, зумовленим так званим
“глобальним” забрудненням, яке сформувалося за рахунок радіоактивних
випадань при масових випробуваннях атомної зброї. Так, ґрунти південних
районів Київської області містять від 18 до 140 кБк/м2 137Сs у
Ставищанському, від 13 до 300 кБк/м2—у Таращанському, від 12 до 40
кБк/м2—у Фастівському районах. На більшості території Черкаської області
рівні забруднення 137Сs коливаються у межах 15–50 кБк/м2, але в окремих
населених пунктах доходять до 300 кБк/м2; у Вінницькій області—до 150
кБк/м2. У інших регіонах Лісостепу рівні радіоактивного забруднення
територій, як правило, не перевищують 110 кБк/м2.

Головним джерелом опромінення людини іонізуючою радіацією є споживання
сільськогосподарської продукції, одержаної на забруднених радіоактивними
речовинами територіях. Нині пересічний житель Лісостепу України понад
половини загальної дози опромінення одержує як наслідок внутрішнього
опромінення, тобто за рахунок радіоактивних речовин, що надходять в
організм з продуктами харчування. Оскільки впливати на рівень
зовнішнього опромінення людини практично неможливо, обмежити додаткове
опромінення можна лише за рахунок зменшення надходження радіонуклідів з
продуктами харчування (причому з водою одержується не більше 1–2 %
дози). Отже, фактично відповідальність за радіаційну безпеку населення
нині покладається на виробників продуктів харчування—працівників
сільського господарства.

Тому сільськогосподарське виробництво в сучасних умовах повинно вестись
за технологіями, які б сприяли максимальному зменшенню міграції
радіонуклідів по харчовому ланцюжку ґрунт–рослина–тварина–продукція
сільського господарства–продукти харчування, виключали можливість
збільшення площ забруднених радіонуклідами територій, по можливості
гарантували повну радіаційну безпеку населення, що мешкає і працює у цих
регіонах.

Головні принципи організації ведення сільського господарства на
забруднених радіоактивними речовинами територіях. Ведення
сільськогосподарського виробництва на забруднених радіоактивними
речовинами територіях повинно здійснюватися згідно з положеннями
відповідних нормативних документів про проживання і трудову діяльність
населення в умовах підвищених рівнів радіонуклідного забруднення, з
додержанням принципів радіаційної безпеки та основних санітарних правил
роботи з радіоактивними речовинами і забезпечувати виробництво продуктів
харчування, що не містять їх кількості вище допустимих рівнів (ДР–97).

Сільське господарство на забруднених радіонуклідами територіях повинно
бути спрямоване на вирішення таких головних завдань:

виробництво сільськогосподарської продукції, споживання котрої без
обмежень не призведе до перевищення середньорічної ефективної
еквівалентної дози опромінення людини (1 мЗв);

впровадження у виробництво заходів по зменшенню вмісту радіонуклідів в
продукції нижче встановлених норм з урахуванням їх економічної
доцільності;

проведення заходів, що перешкоджають міграції радіонуклідів на
незабруднені угіддя, водойми, території населених пунктів тощо.

Різний ступінь забруднення території внаслідок випадання радіоактивних
речовин спричинив виділення у сільськогосподарській галузі декількох зон
з різною щільністю забруднення. Однак зональний принцип ведення
сільськогосподарського виробництва на таких територіях відповідно до
щільності забруднення угідь не повинен бути підставою для вирішення
питань про проведення тих чи інших робіт тільки за цим критерієм. У
більшості випадків найточнішим науково обґрунтованим показником повинна
бути величина поглинутої населенням ефективної еквівалентної дози як
головного чинника, що визначає ступінь прояву радіобіологічних ефектів.

Еквівалентна доза опромінення населення визначається не тільки щільністю
радіонуклідного забруднення території, але й комплексом екологічних
факторів, що впливають на міграцію радіонуклідів харчовими ланцюжками. В
залежності від цих факторів, наприклад від типу ґрунту, окремі види
сільськогосподарської продукції можуть мати однакову концентрацію
радіонуклідів при виробництві на площах з різними рівнями забруднення.
Більш того, на деяких територіях може бути одержана продукція
рослинництва і тваринництва, що містить більш високу кількість
радіонуклідів, ніж та ж продукція, одержана на площах з більш високими
рівнями забруднення. Так, у бідних на поживні речовини ґрунтах легкого
механічного складу з кислою реакцією ґрунтового розчину рухомість
радіонуклідів досить висока, а вбираюча здатність низька, отже,
імовірність одержання в таких умовах забрудненої продукції збільшується.
Саме тому рішення про можливість ведення сільськогосподарського
виробництва у таких умовах приймається не тільки на основі відомостей
про щільність забруднення ґрунту, але й у комплексі, з урахуванням інших
умов.

Це добре ілюструють дані, наведені у таблиці 12.1, в якій представлені
коефіцієнти переходу (КП) 137Сs в урожай з різних ґрунтів України, в
тому числі і Лісостепової зони, при однаковій щільності забруднення.
Вони свідчать, що рівні радіонуклідного забруднення урожаю однієї і тієї
ж культури на різних ґрунтах можуть різнитись до двох порядків величин.
Як бачимо, по мірі погіршення родючості ґрунту, а також зменшення у
ньому вмісту калію і

12.1. Нагромадження 137Сs в урожаї сільськогосподарських культур при
вирощуванні на різних ґрунтах при однаковій щільності забруднення

кальцію рівні нагромадження радіоцезію значно зростають, а з
дерново–підзолистих ґрунтів його перехід у рослини є найбільшим.

Залучення радіонуклідів до харчових ланцюгів на територіях з рівнями
забруднення, що допускають ведення сільськогосподарської діяльності,
хоча і не призводить до перевищення меж дози опромінення окремих осіб,
проте зумовлює опромінення великих контингентів населення низькими
дозами, які визначають імовірність прояву віддалених радіобіологічних
ефектів. В цих умовах суттєвим фактором оцінки ступеня радіаційної
загрози стає колективна еквівалентна доза опромінення населення. Саме
вона у кінцевому випадку визначається кількістю дозоутворюючих
радіонуклідів, що містяться у виробленій на забрудненій території
валовій кількості продуктів харчування, а отже є основним критерієм для
визначення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на цих
територіях. І оптимізація структури виробництва на територіях, де
забруднення продукції не призводить до перевищення меж індивідуальних
доз опромінення населення, полягає, таким чином, в досягненні
мінімального доступу радіонуклідів у продукти харчування людини.

Ведення сільськогосподарського виробництва на таких територіях повинно
розглядатись як повноцінна реалізація можливостей галузі, а не тільки як
засіб збереження інфраструктури села. Воно повинно бути спрямованим на
одержання всіх видів продукції рослинництва і тваринництва, яка
відповідає радіологічним параметрам допустимого вмісту радіонуклідів.

Особливу увагу необхідно приділяти виробництву так званих критичних
сільськогосподарських продуктів, тобто тих, споживання яких формує
основну частину дози внутрішнього опромінення (у першу чергу це
стосується молока і м’яса).

До раціонального мінімуму повинен бути зведений вивіз
сільськогосподарської продукції за межі забрудненої території. Останнє,
однак, не може бути перепоною для використання поза нею продукції, у
якій кількість радіонуклідів відповідає санітарно–гігієнічним
нормативам.

Ведення рослинництва. Запобігання, а точніше мінімізація, переходу
радіонуклідів з ґрунту в рослини, тобто гальмування їх руху на
початковій і найвідповідальнішій ланці їх короткого трофічного
ланцюжка—одне з головних завдань всієї системи ведення сільського
господарства на забруднених радіонуклідами угіддях.

В залежності від властивостей ґрунту, ступеня його забруднення, видів
рослин, що вирощуються, шляхів використання врожаю застосовують різні
заходи, які в багато разів можуть зменшити нагромадження радіонуклідів у
продукції рослинництва. Одні з них є загальноприйнятими, або
загальновживаними, у сільськогосподарському виробництві, тобто такими,
застосування яких забезпечує ведення звичайного рівня рільництва, або
навіть сприяє збільшенню родючості ґрунту, зростанню кількості та якості
врожаю і водночас призводить до зменшення надходження радіонуклідів в
рослини. Інші—це спеціальні заходи, головною метою яких є виключно
зменшення надходження радіонуклідів у рослини.

Звичайно виділяють п’ять основних комплексних систем зниження
надходження радіонуклідів у рослини: прийоми обробітку ґрунту,
застосування хімічних меліорантів та добрив, зміна складу рослин у
сівозміні, зміни у режимі зрошення і застосування спеціальних речовин та
засобів.

Що стосується обробітку ґрунту, то такі загальноприйняті й спеціальні
прийоми, як звичайна і глибока оранка, зняття верхнього шару ґрунту та
деякі інші, ефективні лише у перші періоди після випадання на території
радіоактивних речовин. В зв’язку з тим, що рівень забруднення зони
Лісостепу внаслідок аварії був порівняно невеликим, ці прийоми
застосовувалися тут у дуже обмежених масштабах. Основним заходом на
забруднених радіонуклідами сільськогосподарських угіддях цієї зони треба
вважати застосування хімічних меліорантів і добрив.

Застосування хімічних меліорантів і добрив. Роль хімічних меліорантів як
речовин, що покращують фізико–хімічний стан ґрунтів; мінеральних та
органічних добрив як постачальників головних елементів живлення
сільськогосподарських рослин в умовах забруднення угідь радіоактивними
речовинами не змінюється. Проте вони можуть набувати нових функцій, які
пов’язані саме з їх фізико–хімічними та хімічними властивостями. Більш
того, меліоранти і добрива можуть стимулювати поглинання радіонуклідів
рослинами. Але в умовах кваліфікованого застосування в певних формах,
кількостях та співвідношеннях за їх допомогою можна у багато разів
зменшувати надходження радіонуклідів.

Вапнування та роль кальцію і магнію.<Радіоактивні речовини надійшли у навколишнє середовище у вигляді нерозчинних і важкорозчинних необмінних форм. Проте з часом при контакті з водою та киснем вони переходять у розчинний обмінний стан. Цьому особливо сприяє кисла реакція середовища. У зв’язку з цим загальновідомий спосіб вапнування кислих ґрунтів, як виявляється, сприяє не тільки поліпшенню умов росту рослин, але й зниженню надходження у них радіонуклідів. Головним компонентом вапна є кальцій—хімічний аналог стронцію у вигляді окису, гідроокису, вуглекислої солі. Тому внаслідок конкуренції, антагонізму між ними надходження в рослини 90Sr зменшується, як правило, у більшій мірі, ніж 137Сs. Вапнування застосовують звичайно на підзолистих, дерново–підзолистих та деяких болотних і торфових, значно менше—на сірих лісових ґрунтах. На дерново–підзолистих ґрунтах північного Лісостепу при вмісті гумусу до 3 % потребу у вапні можна визначити за рН сольової витяжки з ґрунту із врахуванням його механічного складу (табл. 12.2). 12.2. Оптимальні дози вапна в перерахунку на чистий і сухий вуглекислий кальцій, т/га Внесення вапна у кислий дерново–підзолистий ґрунт знижувало вміст 90Sr та 137Сs у зерні пшениці та гороху в 2–3 рази і в соломі—в 1,5–4 рази (табл. 12.3). В цілому ж вапнування кислих забруднених радіонуклідами ґрунтів слід вважати одним із головних засобів, які суттєво гальмують перехід радіонуклідів, і в першу чергу 90Sr, з ґрунту в рослини. Згідно з даними різних авторів, одержаними за 17 років після аварії на Чорнобильській АЕС, воно дозволяє зменшувати вміст 90Sr в картоплі до 5 разів, у сіні бобових трав—в 6–8 разів, в овочах—в 4–6 разів, в ягодах—в 3–5 разів. Для 137Сs ці кратності, як правило, дещо нижчі. 12.3. Зменшення вмісту 90Sr і 137Сs в пшениці та горосі при внесенні вапна в кислий дерново–підзолистий ґрунт, % до контролю (без вапна) З метою зменшення кількості 90Sr та 137Сs у сільськогосподарській продукції можна вносити не тільки вапно, але й інші вапняні матеріали: різноманітні вапняки, доломіт, мергель, сланцевий та торф’яний попіл, дефекаційне багно, деякі відходи целюлозно–паперових підприємств, металургійної промисловості. З останніх добрим вапняним матеріалом є металургійні шлаки. Встановлена навіть їхня більша ефективність порівняно з вапном. Це пов’язано з тим, що шлаки значно збільшують засвоєння рослинами кальцію (можливо, за рахунок великої кількості різних мікроелементів), внаслідок чого співвідношення 90Sr до кальцію в рослинах різко зменшується. Так, якщо абсолютне нагромадження 90Sr на одиницю маси зерна під впливом шлаків знижується приблизно в 2–3 рази, то накопичення його на 1 г кальцію зменшується майже у 5 разів. При дії ж вапна останній показник знижується усього в 3 рази. Зрозуміло, що внесення вапна та вапняних матеріалів можливе лише на кислих ґрунтах. Що стосується лужних ґрунтів, то збагачення їх кальцієм може проводитися за рахунок гіпсування. На нейтральних ґрунтах можна вносити збалансовані кількості вапняних матеріалів та гіпсу. Але слід відзначити, що досвід гіпсування ґрунтів з метою зменшення надходження радіонуклідів в рослини значно скромніший, ніж вапнування. Хімічний аналог кальцію і стронцію—магній—також може вступати у конкурентні взаємовідносини зі стронцієм і зменшувати його накопичення в рослинах. Його менша ефективність щодо блокування цього процесу зумовлена більшою віддаленістю від стронцію у періодичній системі елементів, тобто більшою різницею у фізико–хімічних властивостях. Саме тому на тлі забезпечення ґрунту кальцієм дія магнію може не проявитись. Калійні добрива. Надходження 137Сs в рослини та нагромадження його в урожаї у значній мірі визначається вмістом у ґрунті калію—його хімічного аналогу. З підвищенням кількості калію в ґрунті зменшується надходження в рослини 137Сs (табл. 12.4). Тому внесення калійних добрив у підвищених кількостях, особливо під рослини калієфіли, є одним з головних засобів зменшення вмісту цього радіонукліду в продукції рослинництва. 12.4. Залежність накопичення 137Сs у зеленій масі кукурудзи від типу ґрунту та вмісту в ньому обмінного калію Досвід вивчення впливу калійних добрив на надходження 137Сs в сільськогосподарські рослини величезний. Він однозначно свідчить про те, що їх внесення на бідних на калій ґрунтах завжди приводить до зменшення вмісту цього радіонукліду в урожаї всіх сільськогосподарських культур в багато разів. У цілому накопичення 137Сs рослинами обернено пропорційне вмісту в ґрунті обмінного калію. Але зниження рівнів його вмісту в рослинах залежно від дози калію носить гіперболічний характер, тобто ефективність калійного живлення по мірі підвищення доз знижується. Проте збільшення кількості калію в два і три рази порівняно з загальноприйнятими нормами дозволяє надійно зменшувати надходження радіонукліду в 3–6 разів. Реально дози калію при цьому збільшуються до 180–240 кг/га. На рис. 12.1 наведені криві залежності можливих рівнів забруднення врожаю 137Сs від доз калійних добрив (в перерахунку на калій) і початкового вмісту обмінного калію в ґрунті. Вони свідчать, що внесення калійних добрив на ґрунтах з його дефіцитом здатне зменшити кількість 137Сs в рослинах більш як у 10 разів. У той же час ефективність прийому дуже низька на забезпечених калієм ґрунтах. Вони показують також доцільність збільшення норм добрив до певної межі, коли подальше їх зростання вже втрачає сенс. Підсилення калійного живлення рослин зменшує і надходження 90Sr. Звичайно це пояснюється відомим антагонізмом між калієм з одного боку, і кальцієм та 90Sr—з другого. Тому під впливом калію знижується і нагромадження в рослинах кальцію, що іноді може мати і негативний ефект. Рис. 12.1. Залежність рівнів забруднення врожаю 137Сs від дози калійного добрива і початкового вмісту обмінного калію у ґрунті. (Вміст калію в ґрунті: 1? 2? 3? 4? 5? мг/100 г ) Варте уваги й те, що кислі ґрунти можуть бути нейтралізовані не тільки вапняковими матеріалами, основу яких складає вуглекислий кальцій, але й іншими вуглекислими солями, зокрема вуглекислим калієм. Внесення його в кислі ґрунти знижує надходження радіонуклідів в рослини так само, як і вапно. Більш того, на слабокислих ґрунтах, у яких вапно практично не впливає на розміри переходу 90Sr з ґрунту в рослини, вуглекислий калій помітно зменшує нагромадження радіонукліду. Водночас під його впливом, аналогічно до хлористих, азотних та інших солей калійних добрив, в рослинах зменшується і вміст 137Сs. Фосфорні добрива. Солі фосфорних кислот здатні утворювати зі стронцієм, як, до речі, і з іншими елементами другої групи, слаборозчинні чи навіть практично нерозчинні сполуки типу вторинних і третинних фосфатів. На цій підставі цілком слушно було припущено, що внесення в ґрунт фосфорних добрив повинно зменшувати перехід 90Sr в рослини. І дійсно досить великий масив науково–дослідницьких і виробничих даних свідчить про те, що внесення фосфорних добрив в будь–яких формах на будь–яких відмінностях зменшує нагромадження 90Sr практично всіма видами рослин в 2–6 разів. Найбільш ефективними є добрива, які містять фосфати кальцію та калію. Так, внесення в ґрунт фосфатів калію у декілька разів знижує в рослинах вміст як 90Sr, так і 137Сs. Інші фосфати—амонію, натрію, магнію впливають, головним чином, тільки на кількість 90Sr. Якщо у відношенні впливу фосфорних добрив на надходження в рослини 90Sr протиріч немає, то у відношенні 137Сs вони існують. На деяких ґрунтах фосфорні добрива у формі суперфосфатів можуть посилювати нагромадження 137Сs рослинами. Так, внесення суперфосфату на вилугуваному чорноземі зумовлює збільшення вмісту 137Сs в продуктивних органах багатьох видів сільськогосподарських рослин в 1,5–2 рази. Азотно–фосфорне добриво без калію часто підсилює надходження 137Сs в рослини на всіх типах ґрунтів. Зокрема, на чорноземах Лісостепу спостерігали збільшення майже у 4 рази. Азотні добрива На забруднених радіоактивними речовинами ґрунтах слід передусім обережно підходити до використання азотних добрив. Існує немало даних про те, що при їх внесенні збільшується накопичення в рослинах як 137Сs, так і 90Sr. Саме тому рекомендації щодо застосування мінеральних добрив з метою зменшення надходження радіонуклідів в рослини на тлі збільшення норм фосфорних і калійних добрив застерігають від використання підвищених кількостей азотних добрив. Основною причиною посилення переходу радіонуклідів з ґрунту в рослини під впливом азотних добрив фактично апріорі вважається можливе підкислення ґрунтового розчину і зростання в цих умовах рухомості практично всіх елементів живлення, в тому числі і радіоактивних, при застосуванні традиційних для України і більшості країн Європи аміачної селітри—фізіологічно кислої форми азотних добрив, а також карбаміду, який, розкладаючись у ґрунті на аміак та вуглекислоту, здатний також сприяти зсуву реакції середовища у бік підкислення. Але прямих даних про зміну реакції ґрунтового розчину при внесенні цих чи інших аміачних форм азотних добрив немає. Описані лише випадки, коли тривале застосування самих фізіологічно кислих азотних добрив протягом декількох десятиліть змінювало рН сольової витяжки дерново–підзолистого ґрунту з 4,8 до 4,6 і підвищувало гідролітичну кислотність з 4,4 до 6,1 мг–екв на 100 г ґрунту. Проте є дані про відсутність збільшення накопичення радіонуклідів рослинами при застосування азотних добрив у формі фізіологічно нейтральних солей—кальцієвої, калієвої і натрієвої селітр. Крім того, при використанні кальцієвої та калієвої селітр зменшується надходження в рослини, відповідно, 90Sr і 137Сs. Так, в умовах вегетаційного досліду з ярою пшеницею було показано, що при внесенні аміачної селітри КН як 90Sr, так і 137Сs зростав майже лінійно із збільшенням кількості внесеного азоту (рис. 12.2). Внесення азоту у вигляді калієвої селітри не впливало на накопичення 137Сs. Вміст 90Sr при цьому дещо зростав із збільшенням дози азоту з 5 до 10 мг/100 г ґрунту, але із подальшим збільшенням до 20 мг не змінювався. Ці факти нібито свідчать на користь гіпотези про підкислення, можливо не стільки ґрунтового розчину, скільки мікросередовища, наприклад, на поверхні кореня. Можливо, посилення надходження радіонуклідів під впливом аміачних форм добрив пов’язане з складними взаємодіями, котрі можуть виникати між іонами NН4+, К+, Сs+. В процеси цих взаємодій можуть залучатися також іони Са2+ і Sr2+. Більш того, в результаті прискорення наростання біомаси рослин під впливом азотних добрив всіх форм і зменшення відносної кількості радіонуклідів в одиниці її маси часом спостерігають зниження кількості радіонуклідів за рахунок простого розведення, тобто зниження питомої радіоактивності. 1—90Sr, аміачна селітра 2—137Сs, аміачна селітра 3—90Sr, калієва селітра 4—137Сs, калієва селітра Рис. 12.2. Криві залежності накопичення 90Sr і 137Сs в зерні ярої пшениці від рівня азотного живлення і форми добрив Отже, вплив азотних добрив на накопичення радіонуклідів рослинами є досить складним і різнобічним процесом. Тут можуть діяти механізми, дійсно пов’язані з підкисленням середовища, може впливати хімічна форма азоту, в які він входить до складу солей добрив, катіон, який може бути представлений хімічним аналогом і антагоністом радіонуклідів. Певний, можливо, досить вагомий внесок може мати розбавлення радіонуклідів у біомасі рослин. Усі ці процеси можуть відбуватися водночас, створюючи різноманітні ситуації щодо надходження радіонуклідів у рослини. Саме тому на забруднених радіонуклідами ґрунтах рекомендується не збільшувати дози азотних добрив, а вносити їх у тих кількостях, що рекомендовані для звичайних умов вирощування виду чи сорту культури на даній ґрунтовій відмінності чи навіть менших. Але дози фосфорних і калійних добрив з метою максимального зниження находження радіонуклідів слід збільшувати, відповідно, в 1,5 і 2 рази. Важливо, що за позакореневих підживлень негативна дія азотних добрив навіть у фізіологічно–кислих формах, як правило, не проявляється (табл. 12.5). 12.5. Вплив позакореневого підживлення рослин мікроелементами та аміачною селітрою на накопичення 137Сs в зерні ріпаку та люпину Мікродобрива Певна роль у зниженні надходження радіонуклідів в рослини може належати мікроелементам. На жаль, їх вплив на цей процес вивчений ще недостатньо. Але однозначно встановлено, що дія мікроелементів, особливо значуща на ґрунтах з їх дефіцитом, більшою мірою проявляється на бідних в цілому ґрунтах. Багатогранна роль, яку грають мікроелементи в житті рослин і взагалі живих організмів, дозволяє припустити різні механізми їх впливу на поведінку радіонуклідів у системі ґрунт–рослина. По–перше, деякі з них, будучи хімічними аналогами радіонуклідів, можуть вступати з ними в конкурентні взаємовідносини при надходженні з ґрунту в рослини. Наприклад, такі взаємодії можуть виникати між цинком і стронцієм, фтором і стронцієм, міддю і цезієм, літієм і цезієм. По–друге, деякі мікроелементи, проявляючи синергізм з макроелементами, можуть стимулювати їх поглинання рослинами, тим самим створюючи конкурентні умови радіонуклідам. Такі взаємовідносини можуть виникати між міддю, марганцем, цинком з одного боку і кальцієм з другого; між бором, молібденом, марганцем—з одного і фосфором—з другого; літієм, бором, марганцем—з одного і калієм—з другого тощо. Зрештою, літій, наприклад, проявляє антагонізм по відношенню до стронцію і цезію та синергізм до калію і кальцію; цинк виявляє антагонізм до стронцію і синергізм як до калію і кальцію, так і до фосфору; мідь—антагонізм до цезію і синергізм до тих же калію, кальцію і фосфору. І в дослідах з деякими культурами, зокрема специфічними накопичувачами радіонуклідів люпином та вівсом, було показано, що їх внесення в рядки при посіві у кілограмових кількостях на гектар зменшує накопичення як 90Sr, так і 137Сs (табл. 12.6). Більш того, навіть при рекомендованому на забруднених радіонуклідами ґрунтах вищезгаданому співвідношенні основних елементів живлення як 1:1,5:2 додавання мікроелементів посилює їх дію. 12.6. Вплив повного мінерального добрива при співвідношеннях NPK (по 90 кг/га) як 1:1:1 та 1:1,5:2 і мікроелементів на накопичення 90Sr і 137Сs в зерні вівса та люпину, КН Але при внесенні у ґрунт разом з макроелементами, зокрема фосфорними, а особливо на фоні вапнування, мікроелементи можуть зв’язуватись і переходити у важкодоступний стан. Крім того, внесення кілограмових кількостей на гектар солей мікроелементів технологічно незручне. Саме тому можна рекомендувати внесення мікроелементів шляхом позакореневого підживлення. Особливо ефективним є цей прийом при обприскуванні рослин разом з 1 %–м розчином аміачної селітри, яка, з одного боку, стає джерелом необхідного азоту, минаючи взаємодію з ґрунтовим розчином, а з іншого, посилюючи розчинність солей мікроелементів, стимулює їх надходження у рослини через надземні органи. Безперечно, роль мікроелементів у цьому аспекті не обмежується лише взаємодією з радіонуклідами прямим чи опосередкованим через них шляхом. Вони можуть впливати на проникність клітинних мембран для радіонуклідів з певними іонними радіусами, зарядом, геометрією координаційної та електронної конфігурацій; можуть активізувати або, навпаки, гальмувати системи транспорту окремих радіонуклідів; утворювати комплексні сполуки з різними речовинами, в тому числі й фізіологічно активними, котрі впливають на надходження радіонуклідів у рослини та їх пересування в окремі органи. І особливо гостро всі ці ефекти можуть проявлятися в умовах природного або штучного дефіциту мікроелементів. Саме тоді їх додаткове внесення може призводити до максимально виражених позитивних результатів. Органічні добрива. Внесення у ґрунт органічних добрив, які збільшують ємність ґрунтового вбирного комплексу, суттєво зменшує надходження в рослини радіонуклідів. До того ж, органічні добрива, основну масу котрих складають розкладені рештки рослин, містять у збалансованих чи близьких до таких кількостях усі необхідні для рослин макроелементи та мікроелементи, багато з яких знижують надходження радіонуклідів у рослини. Пташиний послід ще й містить кальцій у підвищених кількостях. Особливо ефективним є внесення гною, перегною, низинного торфу на ґрунтах легкого механічного складу. При цьому органічні і мінеральні речовини цих добрив запобігають переходу в рослини не тільки 90Sr і 137Сs, але й багатьох інших радіонуклідів, в тому числі 239Рu та 241Аm, які не мають ефективних хімічних аналогів–антагоністів серед елементів живлення. Певна увага в цьому плані надається відомим природним органічним добривам сапропелям. Багаторічний досвід показав, що їх внесення у кількості від 60 до 120 т/га на фоні збільшення врожаю зменшує перехід радіоцезію в зерно вівса і бульби картоплі в 1,5–2 рази, кормові буряки—в 2,5–3, капусту?–4,5 раза, зелену масу люпину—в 2–5 разів. Різко зменшується накопичення радіонуклідів рослинами на кислих дерново–підзолистих ґрунтах при спільному застосуванні вапнування і органічних добрив. Цей захід разом із використанням підвищених доз фосфорно–калійних добрив слід розглядати як один з найбільш істотних серед усіх агрохімічних прийомів, націлених на зменшення надходження радіонуклідів у рослини і водночас на збільшення врожаю. При використанні органічних та інших місцевих добрив слід дотримуватися певних правил. Гній, компост, попіл, одержані в місцевості з підвищеною щільністю радіонуклідного забруднення, можуть перетворитися на джерело вторинного забруднення ґрунту. Високий рівень забруднення можуть мати і сапропелі за рахунок концентрування радіоактивних частинок з площ водозборів. Тому такі добрива не рекомендується застосовувати на полях із низьким вмістом радіонуклідів. Не слід також вносити їх на овочево–картопляних сівозмінах, продукція яких йде безпосередньо в раціон людини часто–густо без будь–якої кулінарної обробки. Найбільш доцільно їх використовувати у сівозмінах кормового напрямку, на насінницьких ділянках, під технічні культури. Таким чином, застосування хімічних меліорантів і добрив на забруднених радіоактивними речовинами ґрунтах при дотриманні певних правил і закономірностей з урахуванням специфіки ґрунтів, фізико–хімічних властивостей радіонуклідів, особливостей видів, що вирощуються, є одним з головних засобів зменшення їх надходження в рослини. При цьому треба враховувати і те, що зниження радіоактивності продукції рослинництва досягається не тільки за рахунок зменшення їх накопичення, але й за рахунок розбавлення при збільшенні врожаю. Підсумовуючи вищевикладене, можна сформулювати декілька правил, яких необхідно дотримуватись при застосуванні меліорантів і добрив на забруднених радіоактивними речовинами сільськогосподарських угіддях. Так, на всіх типах ґрунтів, що мають рН нижче 6,5, необхідно проводити вапнування. Практично на всіх типах ґрунтів і під усі види рослин внесення фосфорних добрив є засобом зменшення в продукції кількості 90Sr. Підвищені норми калію блокують надходження 137Сs. Щодо азотних добрив, то їх треба вносити в дозах, що рекомендовані під культуру за звичайних умов. Для всіх типів ґрунтів важливим є збагачення орного шару органічними добривами, які треба застосовувати з урахуванням можливого їх забруднення радіонуклідами. Необхідно вносити мікроелементи, особливо ті, яких в ґрунті не вистачає. У таблиці 12.7 наведені рекомендовані дози внесення вапна і добрив під деякі основні види рослин на типових забруднених радіонуклідами ґрунтових відмінностях Полісся і Лісостепу. При дотриманні їх вдається знизити кількість радіонуклідів в урожаї в 3–5 разів, а в деяких випадках на ґрунтах легкого механічного складу—навіть у 8–10 разів. Але на ґрунтах, багатих на поживні речовини, з нейтральною реакцією ґрунтового розчину, які містять велику кількість гумусу і відзначаються важким гранулометричним складом (чорноземи, темно–сірі лісові), з цілком зрозумілиз причин використання меліорантів та всіх видів добрив з метою зменшення надходження радіонуклідів у рослини, як правило, менш ефективне, ніж на малородючих ґрунтах. На щастя, на таких ґрунтах вони становлять значно меншу небезпеку, ніж на малородючих. Зміна складу рослин у сівозміні. Різні види рослин з неоднаковою інтенсивністю поглинають і накопичують у своїх органах окремі радіонукліди. Тому при плануванні заходів по зменшенню їх надходження в сільськогосподарські культури слід звертати особливу увагу на добір у сівозміні як видового складу рослин, так і сортового. Кальцієфільні рослини, у першу чергу бобові, а саме люпин, люцерна, конюшина, вика, горох, квасоля, формуючи свої органи, разом з кальцієм 12.7. Рекомендовані дози внесення вапна та добрив під основні сільськогосподарські культури на забруднених радіонуклідами ґрунтах Примітка.* вапно і органічні добрива—т/га, мінеральні добрива—кг/га діючої речовини накопичують, так би мовити “помилково” і його хімічні аналоги—в першу чергу елементи другої групи періодичної системи елементів, в тому числі стронцій, включаючи і 90Sr. Інші види рослин, наприклад злаки, поглинають кальцій у порівняно невеликих кількостях. Значно менше вони нагромаджують і 90Sr. Аналогічно калієфільні рослини, такі як той же люпин, кукурудза, картопля, буряки, гречка та багато інших разом з калієм у великих кількостях накопичують його хімічні аналоги з першої групи періодичної системи, у тому числі і цезій з його радіоактивними ізотопами 134Сs і 137Сs. Саме тому накопичення радіонуклідів різними видами рослин при вирощуванні в однакових умовах може відрізнятись у десятки разів. Треба підкреслити, що вегетативні органи більшості видів рослин, як правило, нагромаджують 90Sr і 137Сs у багато разів більше, ніж плоди. Більшою мірою це відноситься до 90Sr. Плоди деяких рослин, зокрема зернових, разом з великою кількістю калію можуть накопичувати і багато 137Сs. Найбільш характерний приклад—гречка. Міжвидові відмінності сільськогосподарських рослин у накопиченні цих радіонуклідів сягають багатьох десятків разів. Так, різниця у накопиченні 137Сs у зерні гречки і кукурудзи досягає 60 разів, у продуктивних органах овочевих рослин? разів. Кількість 90Sr в сіні бобових трав в 2–10 разів вища, ніж в злакових. На луках, де радіонукліди переважно зосереджуються у верхньому шарі ґрунту, максимальна кількість 90Sr відзначається у бобових травах, а з різнотрав’я—у жовтцю їдкому, який, до речі, як і взагалі рослини родини жовтневих, є відомим кальцієфілом. Злакові трави нагромаджують 90Sr у декілька разів менше, ніж всі інші види лугової рослинності, але й серед них спостерігаються суттєві відмінності у його вмісті. Так, щільнокущові злаки, такі як костриця овеча і тонконіг польовий, акумулюють в 1,5–3 рази більше 90Sr, ніж кореневищні злаки—пирій повзучий і стоколос безостий. В порядку зменшення вмісту 137Сs у продовольчих частинах окремі види рослин розміщуються у такій послідовності: зернові та зернобобові—гречка—соя—боби—квасоля—горох—овес—жито—пшениця—ячмінь—просо —тритікале—кукурудза; кормові (зелена маса)—люпин жовтий—капуста кормова—вика—соняшник—конюшина—тимофіївка—костриця безоста—кукурудза; деякі технічні—редька олійна—ріпак—буряки цукрові—соняшник—льон. З овочевих культур, які складають значну частку в раціоні людини, мабуть найбільше усього накопичують 90Sr коренеплоди і бульбоплоди (рис. 12.3,б). За їхньою відносною часткою в раціоні перше місце займають картопля і буряки столові. Суттєва частка належить моркві й капусті. У відносно великих кількостях ці овочеві культури накопичують також 137Сs, утворюючи в порядку зменшення кількості цього радіонукліду такий ряд: капуста—буряк столовий–салат—морква—картопля—огірок—гарбуз—помідор (рис. 12.3, а). Згідно з рекомендаціями Інституту землеробства УААН, на забруднених радіонуклідами дерново–підзолистих піщаних ґрунтах слід застосовувати таку сівозміну: 1) озимі на зелений корм + післяукісна кукурудза на зелений корм, 2) озиме жито, 3) картопля, 4) овес; на дерново–підзолистих супіщаних ґрунтах—таку: 1) кукурудза на зелений корм та силос, 2) озиме жито, 3) картопля, 4) ячмінь з підсівом багаторічних трав (злаково–бобові сумішки), 5) багаторічні трави, 6) озима пшениця; на сірих лісових суглинистих ґрунтах та чорноземах обмежень щодо видового набору і чергування культур немає. Велике значення у формуванні сівозмін на забруднених радіонуклідами угіддях можуть мати сортові особливості рослин. Так, окремі сорти гороху за здатністю накопичувати 90Sr відрізняються в 2,5 раза, а сорти ярої пшениці за здатністю нагромаджувати 137Сs—майже в 2 рази. Що ж стосується озимої пшениці, то різниця у накопиченні цього радіонукліду різними сортами досягає 5 разів. Є відомості щодо 3–кратних коливань у накопиченні 137Сs різними сортами кукурудзи, картоплі. Враховуючи такі істотні варіювання у властивості різних сортів сільськогосподарських рослин акумулювати окремі радіонукліди, можна вважати доцільним проведення селекційних робіт саме за цією ознакою. Кінцевою метою таких робіт повинно бути створення нових продуктивних сортів з низькою здатністю до нагромадження характерних для даного регіону радіонуклідів. Коефіцієнт накопичення Рис. 12.3. Відносні значення коефіцієнтів накопичення 137Cs (а) і 90Sr (б) продуктивними органами основних овочевих видів рослин Штучні радіоактивні елементи плутоній, америцій і кюрій, розташовані у третій групі періодичної системи, не мають аналогів, які б відігравали визначну роль у житті рослин. Саме тому ці елементи, не будучи забезпеченими відповідними ферментами–трансферазами, дуже повільно пересуваються по рослині. Про це, зокрема, свідчить велика різниця між КН коренем і бадиллям, бадиллям і плодами, соломою і зерном. Проте, останнім часом з’являються відомості про можливу участь у перенесенні трансуранових елементів трансфераз кальцію, марганцю, заліза. Тому не можна ігнорувати надходження цих елементів у рослини, особливо аеральним шляхом через надземні органи. Дані про здатність тих чи інших видів рослин та їх сортів до накопичення певних радіонуклідів необхідно використовувати при організації рослинництва на забруднених територіях з метою одержання продукції з мінімальною їх кількістю. Для цього вносять відповідні корективи у сівозмінах шляхом заміни видів рослин з високими коефіцієнтами накопичення та переносу на такі, що мають менші їх значення. Іноді для того, щоб знизити або уникнути забруднення продукції, навіть міняють напрями окремих галузей рослинництва. Зміна режиму зрошення. Важливу роль у міграції радіоактивних речовин і їх надходженні у рослини відіграє зрошення. За рахунок оптимізації умов вирощування рослин при зрошенні навіть чистою водою можуть бути створені сприятливі умови для надходження у них із забрудненого ґрунту радіонуклідів. Цілком зрозуміло, що при зрошенні забрудненою водою, особливо засобом дощування, коли радіонукліди можуть попадати безпосередньо на господарчоцінні органи, інтенсивність їх залучення у біологічні цикли зростає. Це, до речі, стало серйозною підставою для аналізу у 1986–1988 роках можливості використання вод Дніпровського каскаду для зрошення сільськогосподарських угідь Лісостепової та Степової зон України. На щастя, кількості 90Sr і 137Сs безпосередньо у водах Дніпра на теперішній час відносно низькі і не створюють небезпеки для зрошення. Проте простежується певна тенденція до підвищення накопичення цих радіонуклідів, і в особливості 90Sr, для культур, що вирощуються у зонах зрошуваного землеробства з використанням дніпровської води, зокрема багаторічних трав, бобових видів рослин, деяких овочевих культур. Надходження радіонуклідів у рослини залежить від способу поливу. При дощуванні, яке застосовується в Україні більш як на 95 % поливних земель, радіонукліди поглинаються головним чином надземною частиною рослин при попаданні поливної води на листя, квіти, плоди, стебла. При поверхневому поливі поля по борознах, напуском по смугах, затоплюванням їх надходження відбувається через корені. Таким чином, надходження радіонуклідів у надземну частину рослин, на якій у більшості видів сільськогосподарських культур формуються господарчоцінні органи, при зрошенні може відбуватися двома основними шляхами: довгим—зрошувальна вода–ґрунт–коренева система–надземні органи і коротким—вода–надземні органи. У випадку другого шляху міграції виключається поглинання радіоактивних речовин твердою фазою ґрунту, яка являє собою найважливіший бар’єр на шляху їх просування до рослини. Залежно від того, де містяться радіонукліди—у ґрунті чи зрошувальній воді –, принципово відрізняється і роль зрошення у їх надходженні до рослин. Якщо радіоактивні речовини знаходяться у воді, то, природно, при дощуванні надходження їх в рослини буде максимальним. При поверхневому поливі водою з радіоактивними речовинами надходження радіонуклідів буде значно меншим, оскільки частину з них поглинає ґрунт. Кількість поглинених ґрунтом радіонуклідів збільшується при просуванні води по капілярах ґрунтових частинок. Не можна не враховувати й того, що значна частина радіонуклідів може затримуватися кореневою системою і поглинатися стінками провідних судин стебла. При поливі незабрудненою радіоактивними речовинами водою навпаки слід віддати перевагу поливу дощуванням. Зокрема відзначена зворотна залежність між вмістом радіонуклідів в рослинах і кількістю атмосферних опадів, які випали після осідання радіоактивних частинок на посіви. Подібна залежність зумовлена тим, що змив радіоактивних опадів з надземних органів рослин знижує позакореневе надходження радіонуклідів в рослини. Аналогічна ситуація виникає і при поливі способом дощування чистою водою. При цьому і через тривалий час після припинення випадання радіоактивних речовин такий полив також виявляється доцільним, оскільки частина води буде надходити до рослин безпосередньо через надземні органи, обминаючи радіоактивний ґрунт. Крім того, вода буде змивати частинки ґрунту, що осідають на рослинах внаслідок вітрового підйому. Поверхневий полив чистою водою сприяє глибокому промиванню ґрунту, переносу радіонуклідів із поверхневих горизонтів у більш глибокі до зони кореневого заселення, збільшенню рухомості радіонуклідів і надходженню їх у рослини. В тому випадку, коли радіоактивні речовини містяться і в ґрунті, і у зрошувальній воді, їх надходження в рослини, природно, збільшується, хоча простого підсумовування при цьому може і не спостерігатися. При поливі дощуванням водою, яка містить радіоактивні речовини, норма поливу визначає час контакту надземної частини рослин зі зрошувальною водою і, відповідно, кількість радіонуклідів, що може потрапити на рослину. При поверхневому зрошуванні великі норми поливу будуть сприяти вимиванню радіоактивних речовин у більш глибокі горизонти ґрунту. В зв’язку з цим зменшення кількості поливів за рахунок збільшення норми поливу може призвести до зниження надходження 90Sr і 137Сs у рослини. І дійсно, є дані, які свідчать про те, що за однакової зрошувальної норми, але при зменшенні числа поливів дощуванням у 2–3 рази накопичення радіонуклідів у рослинах зменшується у 1,5–4 рази. Великий вплив на накопичення радіонуклідів в урожаї мають і строки поливу. При поливах дощуванням на пізніх етапах вегетаційного періоду рослини будуть містити більшу кількість радіонуклідів, тому що з розвитком рослин збільшується маса і сумарна площа надземних органів. У цей період радіонукліди можуть потрапляти безпосередньо на генеративні органи, що буде призводити до збільшення їх кількості у плодах. У більш дорослих рослин розвивається потужна коренева система, яка забезпечує більш інтенсивне поглинання радіонуклідів з ґрунту при поверхневому зрошенні. Крім того, наприкінці вегетаційного періоду під час формування урожаю у багатьох видів сільськогосподарських рослин активізується метаболізм, що супроводжується посиленням вбирної здатності кореневої системи. Внаслідок цього в цілому виявляється така закономірність: чим ближче до збирання урожаю здійснюється полив, незалежно від його способу, тим більш значним виявляється нагромадження радіонуклідів рослинами. В зв’язку з цим важко дати конкретні рекомендації щодо запобігання надходженню та нагромадження радіонуклідів у сільськогосподарських рослинах за допомогою регулювання режиму зрошення. Проте деякі загальні правила все–таки можна вивести. Головним чином вони стосуються найбільш небезпечної ситуації, коли полив здійснюється водою, яка містить радіоактивні речовини: при можливості вибору способу поливу перевагу слід віддавати поверхневому; в межах обсягу зрошувальної норми зменшити кількість поливів; віддавати перевагу проведенню поливів у першій половині вегетаційного періоду; не допускати поливу, особливо дощуванням, в період формування та визрівання частин рослин, які становлять предмет урожаю. При зрошуванні “чистою” водою ґрунтів, які містять радіоактивні речовини, в основному слід дотримуватися звичайних правил поливу. Хоча необхідно враховувати, що зволоження ґрунту може сприяти посиленню надходження радіонуклідів у рослини. З метою послаблення цього процесу бажано дотримуватися останніх двох правил. Безперечно, внесення в ґрунт вапна, підвищених кількостей фосфорних та калійних добрив, органічних добрив та проведення інших захисних заходів значно зменшує стимульоване зрошенням надходження радіонуклідів у рослини. Зазначені зміни у режимі зрошення можуть впливати на продуктивність сільськогосподарських рослин, тому що будь–яке відхилення від технології поливу призведе до порушення оптимальних умов їх вирощування. Але це повністю компенсується одержаною більш чистою щодо вмісту радіонуклідів продукцією рослинництва. Ведення тваринництва. Після аварії на Чорнобильській АЕС тваринництво виявилось найбільш критичною галуззю сільськогосподарського виробництва. Саме проблеми у тваринництві й донині є предметом ретельної уваги з точки зору радіаційної небезпеки. Ці проблеми поділяються на дві групи: 1. Вплив радіаційного фактору на фізіологічний стан сільськогосподарських тварин (радіаційне ураження); 2. Отримання продукції тваринництва з вмістом радіонуклідів відповідно до існуючих вимог гігієнічних нормативів допустимих рівнів (ДР–97). При визначенні негативного впливу радіації на організм сільськогосподарських тварин не встановлено достовірних результатів щодо прояву будь–яких радіобіологічних ефектів на більшій частині забрудненої радіонуклідами території. Окремі порушення фізіологічного стану тварин були відмічені у ближній зоні ЧАЕС (в радіусі до 40 км від аварійного реактора). У тварин відмічали порушення функції щитовидної залози, відхилення від норми у показниках гемопоетичної системи. Тільки в окремих випадках ці порушення призводили до зниження показників відтворення і продуктивності. Друга проблема—отримання доброякісної продукції тваринництва—гостро постала з перших днів після аварії і залишається актуальною й донині. З 2,2 тис. забруднених радіонуклідами населених пунктів України у більш ніж 400 виробляється молоко з перевищенням існуючих нормативів за вмістом радіоцезію. Найактуальніша ця проблема для Полісся, що зумовлено не тільки більш високими рівнями радіоактивного забруднення території, але й особливостями екологічних умов, серед яких важливе місце займають специфіка ґрунтового покриву, який в основному представлений дерново–підзолистими та торфоболотними ґрунтами. Для Лісостепу притаманні відміни сірих лісових ґрунтів і чорноземів. Відміни у типах ґрунтів обумовлюють не тільки різницю в їх родючості, але й велику різницю в поведінці радіонуклідів як у ґрунті, так і під час їх міграції по трофічних ланцюгах від ґрунту в рослини і рослинницьку продукцію, в організм тварин та тваринницьку продукцію. Для кількісної характеристики параметрів міграції радіонуклідів в окремих ланках трофічних ланцюгів виявлені деякі співвідношення у вигляді коефіцієнтів. Для оцінки параметрів надходження радіонуклідів у ланку грунт—рослина найбільш визнаним є вже згадуваний коефіцієнт переходу КП. На основі визначення закономірностей надходження радіонуклідів в рослини розраховані граничні рівні радіонуклідного забруднення ґрунтів, на яких можливе вирощування кормових культур з наступним отриманням тваринницької продукції з вмістом радіонуклідів відповідно до вимог існуючих нормативів (табл. 12.8). 12.8. Гранична щільність забруднення ґрунтів 137Cs при вирощуванні кормових культур, які використовуються на заключній стадії відгодівлі ВРХ, кБк/м2 Наведені дані очно демонструють вплив ґрунтів на формування радіаційної обстановки в різних грунтово–кліматичних умовах України. Видно, що продукцію з однаковим рівнем радіонуклідного забруднення можна отримати на чорноземах з рівнем радіонуклідного забруднення, в 10–100 разів і більше вищим, ніж на дерново–підзолистих і торфових ґрунтах, тому проблема отримання доброякісної тваринницької продукції в Лісостепу не була в такої мірі актуальною, як у регіоні Полісся. Оцінюючи властивості ґрунтів щодо їхньої здатності впливати на міграційні процеси у трофічній ланці ґрунт–рослина, можна говорити, що за наявної радіологічної ситуації в регіонах Лісостепу України продукція тваринництва може вироблятися без будь яких обмежень у технології виробництва. Проте, незважаючи на благополучну радіаційну обстановку в регіоні Лісостепу, слід відзначити, що рівні радіонуклідного забруднення сільськогосподарської продукції в окремих районах у десятки разів перевищують доаварійний рівень, хоча і залишаються нижчими за існуючі нормативи. Тобто для даного регіону існує певна можливість значно покращити радіологічну якість продукції за рахунок впровадження протирадіаційних заходів, що відпрацьовані за післяаварійний період. При цьому слід зважувати на те, що практично на всій території, що забруднена радіонуклідами, основним джерелом надходження радіоцезію в організм людей є молоко великої і дрібної рогатої худоби. Надходження 137Сs з молоком при його виробництві у приватних господарствах у декілька разів більше, ніж у громадських. Це пов’язане з особливостями поведінки радіонуклідів у природних угіддях, де найчастіше випасається приватна худоба і заготовлюється сіно. Тому для виробництва чистої тваринницької продукції особливу увагу слід приділяти організації годівлі тварин кормами з окультурених угідь. Ще довгий час 137Cs і 90Sr будуть вносити основний вклад у забруднення продукції тваринництва. Системи заходів щодо зниження у ній кількості цих радіонуклідів в основному збігаються і серед них можна виділити такі: 1) виробництво кормів вз контрольованим вмістом радіонуклідів; 2) раціональне використання кормів із різним ступенем радіонуклідного забруднення з урахуванням особливостей метаболізму радіонуклідів у організмі тварин та їх господарського призначення; 3) зміна умов утримання і раціонів годівлі на заключній стадії відгодівлі худоби; 4) введення до раціонів спеціальних добавок, що зменшують перехід радіонуклідів у продукцію тваринництва; 5) технологічна переробка продукції тваринництва; 6) перепрофілювання галузей тваринництва (заміна молочного скотарства на м`ясне чи скотарства на свинарство, птахівництво тощо). Перехід радіонуклідів з кормів у продукцію тваринництва залежить від рівня і повноцінності годівлі тварин, їх віку, фізіологічного стану, продуктивності та інших факторів. Для прогнозування початкової концентрації радіонуклідів в організмі тварин використовують такі параметри: коефіцієнт концентрації (КК), коефіцієнт накопичення (КН) та кратність накопичення (F). КК являє собою концентрацію в органі в процентах від надходження радіонукліду з добовим раціоном; КН—відношення концентрації нукліда в органі і раціоні; F—відношення вмісту нукліда в органі, тканині чи організмі в цілому до вмісту у добовому раціоні. Кратність накопичення радіонуклідів можна визначити за формулою: F=CM:Q, де С—концентрація нукліда, Бк/кг, М—маса органу, кг; Q—активність радіонукліда, що надходить за добу, Бк. У високопродуктивних тварин КК радіоцезію в молоці, як правило, нижчий, ніж у низькопродуктивних. Істотний вплив на величину КП має збалансування раціонів годівлі тварин за основними і особливо мінеральними елементами. Інтенсивність переходу 137Cs із кормів в молоко на порядок вища, ніж 90Sr (табл. 12.9). 12.9. Усереднені дані про перехід радіонуклідів із добового раціону в продукцію тваринництва (% від вмісту в раціоні на 1 кг продукту) Встановлено певний зв`язок між вмістом клітковини у забрудненому раціоні корів при стійловому утриманні і переходом 137Cs у молоко. Так, із збільшенням вмісту клітковини в раціоні з 1,3–1,8 до 3,1 кг/добу відмічається зменшення КК 137Cs від 0,9 до 0,7. Його значення в молоці корів при стійловому утриманні і випасанні на культурному пасовищі з різними рівнями забруднення трав мало відрізнялись (від 0,48 до 0,74). Проте за утримання корів на малопродуктивному природному пасовищі з рідким травостоєм можливе багаторазове підвищення концентрації 137Cs у молоці. Це пояснюється низькою якістю трави на природному пасовищі і поїданням тваринами верхнього шару дернини з високою концентрацією радіоцезію. У середньому для стійлового періоду прийнятий КК 137Cs з раціону в молоко 0,7, а для пасовищного?,9 %. При радіаційному контролі надходження радіонуклідів в організм худоби з раціоном враховується наявність їх в окремих кормах, що входять до складу раціону, і КК в продукції. Прогноз вмісту радіонуклідів у продуктах тваринництва (Апрод.) розраховують за формулою: А прод. = А рац. КК/100, де: А рац.—активність радіонуклідів добового раціону, Бк. Для забезпечення виробництва молока і м`яса згідно з діючими нормативами встановлюють межі допустимого вмісту 137Cs і 90Sr в раціонах тварин (табл. 12.10). 12.10. Гранично допустимий вміст 137Cs і 90Sr в раціонах сільськогосподарських тварин, що забезпечує дотримання вмісту радіонуклідів у продукції згідно з діючими нормативами Границя допустимого вмісту радіонукліду в раціоні визначається за співвідношенням: ГДВ = ДР100/КК, де ГДВ—гранично допустимий вміст радіонукліду в раціоні, Бк; ДР—допустимий рівень вмісту радіонукліду в харчовому продукті (молоко, м`ясо), Бк/л (кг). При цьому слід мати на увазі, що параметри надходження радіонуклідів в організм тварин і птиці змінюються залежно від віку. Це очно продемонстровано на прикладі виробництва яловичини (табл. 12.11). 12.11. Коефіцієнт концентрації радіоцезію (КК) у м’язах м’ясної худоби різного віку і гранично допустимий вміст радіоцезію (ГДВ) у раціоні м’ясної худоби Згідно з вимогами ДР–97 вміст 137Cs у молоці і молочній продукції для харчових потреб не повинен перевищувати 100 Бк/л і 90Sr? Бк/л. Для одержання такого молока при низькій якості кормів (коли перехід радіоцезію може досягти 1 % від добового вживання з кормами) і відповідній продуктивності стада з надоєм 7–8 кг молока за добу в раціоні дійної корови повинно бути не більше 10 кБк 137Cs. ГДВ 90Sr в добовому раціоні дійних корів складає 20 кБк. Для зручності при практичному використанні рекомендацій розраховано нормативи ГДВ радіонуклідів у конкретних кормах на основі типових раціонів. Якщо забрудненість кормів радіонуклідами не перевищує ГДВ, добовий раціон для дійних корів складають за існуючими нормами згодовування окремих видів кормів і поживних речовин. Приблизний склад раціону для корови з надоєм 10 кг і ГДВ радіонуклідів в кормах наведені в таблиці 12.12. При забрудненні окремих видів кормів, що перевищує ГДВ, зменшують вміст радіонуклідів у раціоні за рахунок збільшення частки чистіших, насамперед концентрованих, кормів. З таблиці 12.12 видно, що біля половини 137Cs надходить у організм ВРХ з травами (сіно та сінаж), і тому для одержання молока і м’яса, що відповідатимуть нормативним вимогам, зелену масу для сіна і сінажу для молочної худоби і молодняку на заключному етапі відгодівлі слід вирощувати на поліпшених угіддях. 12.12. Приблизний раціон для корови з надоєм 10 кг і гранично допустимий вміст радіонуклідів в стійловий період При прогнозуванні вмісту 137Cs в молоці на основі радіометрії проб трави у пасовищний період необхідно враховувати можливе його надходження в організм корів з частинками ґрунту при випасанні. Тому важливо запобігти випасанню корів на зріджених посівах озимого жита або пасовищах із слабкою дерниною і низьким (менше 10 см) травостоєм, коли кількість радіонуклідів, що потрапляє в організм із ґрунтом, може зростати в декілька разів. Мінімальна кількість радіонуклідів надходить в організм при випасанні на культурних пасовищах з добрим травостоєм або при стійловій годівлі корів скошеною травою. Для видалення частинок ґрунту необхідно мити картоплю і коренеплоди. Основними умовами гарантованого одержання молока в межах вимог ДР–97 є використання кормів з поліпшених сінокосів і орних земель, а також випасання дійного стада на культурних пасовищах. Важливе значення має якісний склад раціону, вміст у ньому необхідних мінеральних речовин і вітамінів. Ефективним способом зниження забруднення радіоцезієм продукції тваринництва є використання в раціонах кормових добавок, що вибірково зв’язують його в шлунково–кишковому тракті тварин, зокрема фероцинових препаратів. Використання їх в складі болюсів, солі–лизунця і комбікормів для лактуючих корів і великої рогатої худоби на заключній стадії відгодівлі дає змогу знизити концентрацію 137Cs у молоці від 3 до 10 разів, в м’ясі—від 2 до 5 разів залежно від рівня радіоактивного забруднення раціонів та умов утримання. При розробці стратегії ведення скотарства найбільш забруднені кормові угіддя слід використовувати для пасовищного утримання м’ясної худоби. Сучасні технології утримання м’ясної худоби з урахуванням закономірностей метаболізму радіоцезію в організмі тварин дають змогу використовувати забруднені землі Лісостепу практично без обмежень. Вже у перші роки після аварії була запропонована триетапна технологія відгодівлі великої рогатої худоби на м`ясо, що дозволяє на першому етапі відгодівлі (від 6 місяців до 12–16 міс.) використовувати корми з будь-яким рівнем радіонуклідного забруднення. На другому етапі, який триває 1–2 міс. залежно від строків реалізації тварин, застосовують корми з рівнем забруднення до 40 кБк/кг. Третій етап відгодівлі, залежно від рівня забруднення тварин, може тривати 30–60 діб з використанням кормів, на порядок “чистіших”, ніж на першому етапі, і дає змогу за цей строк практично у 5–8 разів знизити рівень 137Cs в організмі тварин за рахунок його виведення. У жуйних тварин залежно від віку і продуктивності період напіввиведення 137Cs складає 20–40 діб. При цьому прижиттєвий вміст 137Cs у м’язовій тканині легко визначають за загально відомою методикою прижиттєвого визначення концентрації радіоцезію в організмі тварин. Такий маневр з кормовою базою неможливо реалізувати при веденні молочного скотарства. Водночас за рахунок м’ясного скотарства можна економити “чисті” площі сінокосів і пасовищ для одержання молока. Нерівномірність радіоактивного забруднення території дає змогу практично в кожному господарстві зони Лісостепу знайти можливість організувати кормову базу для м`ясної худоби з одержанням кінцевої продукції згідно з вимогами ДР–97. Якщо радіоактивне забруднення кормів перевищує допустимі рівні і не дає змоги нормувати вміст 137Cs у добовому раціоні на рівні до 5 кБк, то вирощують і відгодовують тварин у два етапи. На першому етапі утримують тварин за прийнятою в господарстві технологією без обмежень, що дає змогу повністю використати весь ресурс кормів у господарстві, включаючи найзабрудненіші. Але на останні два місяці відгодівлі складають раціони, у котрих вміст 137Cs не перевищує 5 кБк/добу. Від тварин на заключному етапі відгодівлі бажано одержувати максимально можливі прирости живої маси. При відгодівлі рекомендується використовувати кукурудзяний силос, сінаж з однорічних трав, коренеплоди, концентрати. За нестачі в господарствах кормів із низьким вмістом 137Cs на заключній відгодівлі рекомендується застосовувати додавання до раціону сорбентів. Контролювати раціони за вмістом 90Sr при вирощуванні ВРХ на м’ясо в зоні Лісостепу не обов`язково, оскільки перехід його в м`язову тканину не перевищує 0,04 %. Важлива роль у зменшенні надходження радіонуклідів в організм тварин належить використанню сорбентів. Найефективнішим з усіх препаратів, здатних вибірково утворювати у шлунково–кишковому тракті тварин нерозчинні сполуки з цезієм, на теперішній час вважається фероцин. Фероцин та його похідні не проникають крізь стінки кишково–шлункового тракту і виводяться з організму з продуктами обміну. Токсиколого–гігієнічні дослідження переконливо підтвердили нешкідливість препарату як для тварин, яким вводять препарат, так і для людей, які споживають продукцію від цих тварин. Препарат дозволено використовувати і для вживання людям. Від корів, що протягом 18 місяців споживали фероцин у дозі 6 г/добу на голову, за два отелення не відмічено будь–яких відхилень клініко–фізіологічних показників у корів–матерів та їх нащадків. Препарат дається тваринам один раз на добу за ретельним перемішуванням його з концентрованими кормами. При згодовуванні фероцину лактуючим коровам суттєве зниження надходження 137Сs в молоко відмічається вже на третю добу, а максимальний ефект досягається через 15 діб (табл. 12.13). 12.13. Ефективність використання фероцину для зниження вмісту 137Cs у продукції тваринництва Висока ефективність у зниженні надходження радіоактивного цезію в молоко та м'ясо великої рогатої худоби досягається введенням тваринам спеціальних пілюль (болюсів), що містять фероцин та інші сорбуючі компоненти. Болюси вводять коровам у рубець на початку пасовищного сезону через рот у кількості 2–3 шт. на голову за допомогою спеціальних інструментів—болюсоін’єкторів. Помітне зниження концентрації 137Сs у молоці відмічається вже на третю добу. Максимальне зниження (до 5–7 разів) досягається на 10–15 добу. Ефект зберігається протягом 2–2,5 місяців, після чого слід повторити введення болюсів. Кормосуміші та соляні брикети, що містять фероцин, виявились досить ефективним та перспективним засобом зниження забруднення продукції тваринництва, особливо в приватних господарствах. Під їх впливом забруднення молока знижується у 2–5 разів. Україна має значні запаси цеолітів—кліноптилоліти Сокирнянського родовища (Закарпаття), палигорскитів, сапонітів та інших. Введення цеолітів в раціон в дозі 300–500 г на добу знижує концентрацію 137Cs в 1,5–2 рази. Ефективніші модифіковані цеоліти, які використовуються разом з концентрованими кормами (до 10 % сорбенту в суміші). Особливості ведення вівчарства. Після аварії на ЧАЕС вівчарство як галузь було практично ліквідовано у зв`язку з високим поверхневим забрудненням вовни та відсутністю методів та технологій її очищення. Проте проведені дослідження дозволили встановити, що в зоні Лісостепу товарне вівчарство можна вести без обмежень. Тільки в умовах третьої зони радіоактивного забруднення слід враховувати, що в стійловий період добове надходження 137Cs із раціоном тварин не повинне перевищувати 3,6 кБк. При переведенні овець на пасовищне утримання слід по можливості використовувати угіддя, де проведено докорінне чи поверхневе їх поліпшення. За відсутності таких пасовищ овець належить випасати на угіддях, де концентрація 137Cs в траві не перевищує 600 Бк/кг. У господарствах, де існує імовірність забруднення кормів до високих рівнів протягом пасовищного періоду, перед відправкою овець на забій рекомендується проведення прижиттєвого контролю забруднення м’язів. Бажано також робити контрольний забій двох овець з наступним спектрометричним визначенням вмісту 137Cs у м'ясі. Якщо його вміст перевищує ДР–97, овець ставлять на заключну відгодівлю протягом 60–75 днів. Для практики ведення вівчарства істотними проблемами є ступінь забруднення вовни і можливості уникнення цього. Встановлено, що немита вовна перевищує забруднення м`яса в 8–9 разів, але при обробці звичайними миючими засобами забруднення її знижується більш як у 20 разів і становить 40 % від забруднення м`яса. Отже, для одержання “чистої” вовни потрібно виконувати ті самі вимоги, що й за виробництва баранини. . Особливості ведення свинарства У м`язи свиней переходить значно більше 137Cs порівняно з ВРХ?–20 % його вмісту в раціоні, а виводиться він значно повільніше, ніж у ВРХ. Концентрація 137Cs на “чистих” кормах за 3 місяці знижується лише у 3–5 разів. При годівлі тварин зеленими кормами і немитими коренеплодами (40–60% раціону) забрудненість свинини різко підвищується, особливо за літньо–табірного утримання. Спостерігається значне підвищення забруднення свинини при випоюванні тваринам сироватки або молока. Враховуючи те, що заключна відгодівля свиней не є ефективним методом очищення організму, при їх розведенні слід обмежувати, а наприкінці вирощування—повністю виключати з раціонів забруднені радіонуклідами корми. Під час вирощування і відгодівлі свиней широко застосовують раціони з переважанням концентратів, картоплі й коренеплодів. Картопля та коренеплоди за весь період відгодівлі можуть забезпечити 50% поживності раціону. В зв'язку з тим, що ці види кормів характеризуються більш низьким вмістом радіонуклідів, ніж грубі, можна одержувати свинину в 5–10 разів менш забруднену, ніж м'ясо ВРХ і овець. Особливості ведення птахівництва. Для зменшення радіонуклідного забруднення м'яса курей та яєць у літній час птицю необхідно утримувати на закритих майданчиках, а до раціону включати зелень, вирощену на ріллі. В зимовий період концентрація радіонуклідів у продукції птахівництва знижується. В цей період слід лише забезпечити птицю повноцінними за мінеральними речовинами та вітамінами кормами. При виробництві яєць та м’яса бройлерів кількість 137Cs у добовому раціоні птиці не повинна перевищувати 130 Бк. Помічене значне надходження 137Cs в організм людини за споживання гусятини. При розведенні гусей слід мати на увазі їхню високу здатність накопичувати та виводити радіоцезій. Рекомендується вольєрно–вигульне утримання птиці, що виключить надходження радіонуклідів з частками ґрунту. Гусей, які виросли на забрудненій території, слід перевести на "чисті" корми за один місяць до забою при вольєрному утриманні з переважно комбікормовими раціонами. Бджільництво можна вести без обмежень на всій території радіоактивного забруднення, де дозволена трудова діяльність, в тому числі і зоні Лісостепу. Ведення кормовиробництва. Нагромадження радіонуклідів кормовими рослинами, як й іншими, у першу чергу визначається їх біологічними особливостями і типом ґрунту, на якому вони вирощуються, про що зазначалося вище. Але у значній мірі воно залежить і від характеру розподілу радіонуклідів у ґрунті. На угіддях, що оброблюються, радіонукліди рівномірно розосереджуються в орному горизонті, а на цілинних землях природних луків, пасовищ і сіножатей—в основному (до 90 %) у верхньому 4–6 см шарі дернини. Внаслідок цього питома радіоактивність його при однаковій загальній щільності радіонуклідного забруднення території може у багато разів перевищувати радіоактивність ґрунту ораних угідь. Така акумуляція радіонуклідів у зоні активного коренезаселення створює умови для підвищеного їх переходу, особливо радіоцезію, в рослини (табл. 12.14). 12.14. Коефіцієнти накопичення 137Сs (КН) у кормах, одержаних в умовах природного лугу і ораних угідь Великий вплив на забруднення продукції тваринництва радіонуклідами має стан пасовищ і луків. При випасанні великої і дрібної рогатої худоби на бідних природних пасовищах при слаборозвиненому чи вибитому травостої рівень радіонуклідного забруднення молока і м’яса може бути у декілька разів вищим, ніж на луках з добрим травостоєм. Це пов’язане із вже згадуваним мимовільним захватом і поїданням тваринами радіоактивних частинок ґрунту і дернини. Встановлено, що корова на таких луках протягом пасовищного періоду заковтує до 200 кг ґрунту, а вівця—до 50 кг. Це, безперечно, може стати суттєвим джерелом надходження радіонуклідів до організму тварин, особливо навесні та восени, коли у періоди дощів частка надходження їх із ґрунтом може зростати. Велике значення у формуванні сівозмін на забруднених радіонуклідами угіддях можуть мати сортові особливості рослин. Так, окремі сорти гороху та інших бобових, у тому числі і кормових трав, за здатністю накопичувати 90Sr відрізняються в 2–2,5 рази, а сорти пшениці, кукурудзи, картоплі за здатністю нагромаджувати 137Сs—в 2–4 рази. Тому на природних пасовищах і луках рекомендується проведення заходів, які б, з одного боку, сприяли покращенню травостою, а з другого—зменшували надходження в нього радіонуклідів. Насамперед це поверхневе та докорінне поліпшення кормових угідь, що передбачає вапнування кислих ґрунтів, яке створює кращі умови для росту і розвитку трав і знижує перехід радіонуклідів у травостій. Внесення в таких умовах азотних добрив з підвищеними кількостями фосфорно–калійних добрив разом зі зростанням продуктивності луків і пасовищ у 2–4 рази зменшує перехід в рослини радіонуклідів. Добрива при цьому бажано використовувати у легкорозчинних формах, вносити за допомогою спеціальних машин, що не порушують дернини. Поверхневе поліпшення застосовують, як правило, на піщаних ґрунтах, у випадках, коли угіддя не можна переорювати через загрозу ерозії, або коли у травостої збереглось до 50% цінних бобових та злакових трав. В інших випадах належить проводити докорінне поліпшення природних кормових угідь. Воно дає змогу зменшити перехід радіонуклідів у трави в 2–10 разів в залежності від умов і повноти здійснення заходів по поліпшенню. Докорінне поліпшення кормових угідь включає їх оранку або глибоку культивацію дисковими боронами з руйнуванням і перегортанням старої дернини. Воно обов’язково передбачає проведення вапнування кислих ґрунтів, внесення повного мінерального добрива з підвищеними відповідно у 1,5 і 2 рази дозами фосфорних і калійних добрив. Важливе значення при докорінному поліпшенні кормових угідь надається формуванню травостою. Ранні злакові суміші характеризуються відносно меншими рівнями накопичення радіонуклідів, ніж пізні. Але за високої інтенсивності випасання худоби використання пізніх злакових трав виявляється ефективнішим, особливо в сумішці з бобовими. Для підвищення вмісту кормового білку бажано здійснювати підсіви конюшини червоної у сумішці з ранніми злаковими травами і конюшини білої—з пізніми. Щодо вирощування кормових рослин у сівозмінах, то для одержання продукції високої якості треба дотримуватися вищезазначених заходів. Проведення меліоративних робіт та здійснення протиерозійних заходів на територіях, забруднених радіоактивними речовинами. Надзвичайно велику роль у міграції радіоактивних речовин у навколишньому середовищі і, відповідно, надходженні їх в сільськогосподарські рослини, відіграє рельєф місцевості та окремі ландшафтно–географічні особливості території. Вони можуть посилювати рух радіонуклідів як в горизонтальному, так і у вертикальному напрямах і, відповідно, впливати на їх перехід в рослини. У цьому відношенні умови більшості території Лісостепу є досить несприятливими. Висока еродованість ґрунтів вказує на необхідність проведення на територіях з підвищеними рівнями забруднення радіоактивними речовинами системи протиерозійних заходів. Вона повинна включати низку взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих гідромеліоративних, агромеліоративних та лісомеліоративних прийомів. Основні з них такі: Проведення осушувально–обводнювальної меліорації, яка забезпечує зниження рівня ґрунтових вод і зменшує вертикальну та горизонтальну міграцію радіонуклідів з водою. Проте проведення таких робіт не повинно призводити до переосушення ґрунтів, так як це значно посилює вітрову ерозію. З цією ж метою необхідне проведення снігозатримання та регулювання сніготанення. Проведення заорювання поверхневого шару ґрунту на максимально можливу глибину з наступним обробітком безвідвальними знаряддями на схильних до ерозії дуже забруднених радіонуклідами ділянках. Задерновування і залісення виведених із землекористування внаслідок високого вмісту радіоактивних речовин відкритих територій з метою послаблення вітрового перенесення частинок ґрунту та їх міграції з водними стоками. Застосування для боротьби з виникненням ярів та балок водозатримуючих споруд для скиду води, закріплення дна ярів, терасування схилів, використання на схилах від 4 до 12о ґрунтозахисних сівозмін, головними компонентами яких повинні бути багаторічні трави на зелений корм з підсівом багаторічних трав, озима пшениця, кукурудза. В цілому ж зведення до мінімуму механічного обробітку ґрунту, який руйнує його структуру і посилює ерозійні процеси, особливо на водозборах. Внесення на сільськогосподарських угіддях підвищених норм мінеральних та органічних добрив, проведення інших заходів, що сприяють збереженню і збагаченню гумусового шару ґрунту, котрі в свою чергу відіграють важливу роль у фіксації та утриманні радіоактивних речовин. Посилення протипожежних заходів, оскільки зола і попіл, що містять кількості радіонуклідів, на декілька порядків вищі, ніж ґрунти, на яких вони утворюються, можуть переноситись вітром на значно більші відстані, ніж ґрунтові частинки. Широке здійснення такої системи протиерозійних заходів дозволяє значно зменшити “розповзання” по території Лісостепу радіонуклідних плям, знизити швидкість міграції радіонуклідів у об’єктах навколишнього середовища, а всієї системи радіозахисних заходів, або контрзаходів,—мінімізувати їх рух в об’єктах сільськогосподарського виробництва, загальмувати їх пересування по харчових ланцюжках, накопичення в продукції рослинництва та тваринництва, перехід в продукти харчування і, відповідно, зменшити дозу опромінення людини. Література: Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи. Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи