Реферат на тему:
“Особливості розміщення та розвитку світового господарства.
Міжнародний поділ праці.
Зовнішньоекономічні зв’язки”1. Чинники і принципи розміщення
виробництва
і фінансів у сучасних умовах
Чинники — сукупність умов і ресурсів, правильне використання яких
забезпечує раціональну розміщення виробництва і фінансів, впливає на
кінцевий результат. Виділяють такі групи чинників:
— природно—ресурсні — кількісні запаси і якісний склад, умови видобутку
і використання мінеральних, ґрунтових, кліматичних, гідрогеологічних та
інших ресурсів;
— екологічні — раціональне природокористування, охорона навколишнього
середовища, забезпечення здорових умов життєдіяльності населення,
збалансованість господарської діяльності з природою;
— соціально-демографічні і трудових ресурсів — демографічна ситуація,
якість населення, забезпеченість трудовими ресурсами, стан соціальної
інфраструктури, професійно-освітній рівень населення, рівень його життя
тощо;
— економічні — економіко-географічне і транспортне положення,
ефективність виробництва, економічні зв’язки, трудомісткість, енерго- і
водоємність виробництва тощо;
— наукоємні — забезпеченість потреб виробництва в наукових розробках.
Цей чинник визначає географію наукоємних галузей, що тяжіють до наукових
центрів, провідних університетів, і є одним із вирішальних у сучасник
умовах;
— споживчі — орієнтованість на споживача, особливо товарів широкого
вжитку і послуг;
— територіальної концентрації виробництва — рівень концентрації
виробництва на території, який впливає на ефективність виробництва,
можливість запровадження досягнень НТР, використання інфраструктури,
можливість кооперування підприємств.
Принципи розміщення виробництва — це основні наукові положення,
розроблені з урахуванням чинників, якими керується держава у своїй
економічній політиці.
Основні принципи розміщення виробництва:
— забезпечення ефективних територіальних пропорцій і раціонального
територіального поділу праці;
— комплексний розвиток господарства економічних районів;
— вирівнювання показників економічного і соціального розвитку окремих
регіонів;
— наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії і до
районів споживання;
— розміщення виробництва з урахуванням міжнародного поділу праці;
— розміщення виробництва з урахуванням необхідності охорони
навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки населення.
2. Світове господарство, основні етапи його формування
Світове господарство — це система взаємозалежних національних
господарств, основана на міжнародному поділі праці, різноманітних
економічних і політичних відносинах. Воно охоплює всі країни, звідси
його неоднорідність і внутрішня суперечливість.
Міжнародний поділ праці — спеціалізація господарства окремих країн на
виробництві певних видів продукції, якими вони обмінюються.
Виділяють такі етапи формування світового господарства: 1-й — зародження
світового господарства в XVI ст. на базі виникнення світового ринку і
розвитку економічних відносин; 2-й — формування світового господарства
на основі розвитку машинної індустрії і сучасного транспорту; 3-й —
переважає розвиток «вшир» (перша половина XX ст.) і «вглиб» (друга
половина XX ст.) Для цього етапу характерне становлення нового
виробництва з переважанням постіндустріальних рис розвитку,
траненаціоналізація економіки, посилення економічної інтеграції країн,
формування глобальних галузей господарства, зміна структури світової
торгівлі, зростання інформації і телекомунікації суспільства.
Ступінь участі країни в міжнародному розподілі праці залежить насамперед
від рівня розвитку її продуктивних сил. Тому індустріальне розвинені
країни посідають чільне місце в сучасному міжнародному розподілі праці,
особливо щодо випуску дорогої продукції (машин, устаткування, товарів
тривалого користування). Водночас чимало молодих країн Азії, Африки і
Латинської Америки дотепер зберігають сировинну спеціалізацію, яка
склалася ще в колоніальну епоху.
Міжнародний географічний поділ праці. Світове господарство на сучасному
етапі
Міжнародний географічний поділ праці виражається в спеціалізації окремих
країн на виробництві певних видів продукції та послуг (внаслідок
відмінності у природних умовах і ресурсах, рівні розвитку) і товарному
обміні цими продуктами на світових ринках. Наприклад, Японія —
найбільший у світі експортер автомобілів, продукції радіоелектроніки і
робото будування; країни Ближнього Сходу — нафти.
Світове господарство — це система взаємозв’язаних національних
господарств усіх країн світу, об’єднаних міжнародним поділом праці і
різноманітними економічними зв’язками у єдиний господарський організм.
Сучасне світове господарство перебуває під впливом науково-технічної
революції (НТР), початок якої відносять до середини XX ст.
Головною і визначальною особливістю НТР є бурхливий розвиток науки,
перетворення її на безпосередню продуктивну силу.
Іншою важливою особливістю сучасної НТР є докорінні зміни в технічній
базі виробництва: широке використання ЕОМ, поява нових хімічних
матеріалів, відкриття нових джерел енергії (атомної, термоядерної).
Змінюється технологія виробництва. Широко використовуються речовини із
заздалегідь заданими властивостями, енергія хімічного синтезу, лазерна
техніка та ін. Змінюється структура виробництва, що проявляється ростом
частки високотехнологічних і наукоємних виробництв у загальній структурі
виробництва.
Ускладнюється географічна модель світового господарства. До кінця XIX
ст. домінував один центр світового господарства — Європа. Потім
утворився другий центр — США. В період між двома світовими війнами
виникли нові центри світового значення — СРСР і Японія. Після другої
світової війни почали формуватися такі центри світового господарства, як
Китай, Індія, група нафтовидобувних країн Швденно-Захїдної Азії, Канада,
Австралія, Бразилія. Наприкінці,ХХ ст. на світову арену вийшли країни
«першої хвилі» (Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) і «другої
хвилі» (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія). На розвинені країни
припадає 51,9% світового ВВП (1998 р.), у тому числі на США — 20,7%,
Європейський союз — 20,0%, Японію — 7,3%, на нові індустріальні країни
Азії — 3,2%, країни, що розвиваються,— 40,2%, на країни з перехідною
економікою — 4,7% Наприкінці XX ст. географічна модель світового
господарства набула поліцентричного (багатоцентрового) характеру.
3. Зовнішньоекономічні зв’язки, їх форми та сучасні тенденції змін в
умовах нових політичних відносин у світі
У сучасних умовах розвиток різнобічних зовнішньоекономічних зв’язків
набуває дедалі більшого значення, їх основні форми: міжнародна торгівля,
вивіз капіталу і кредитно-фінансові відносини, науково-технічне
співробітництво, надання міжнародних послуг і міжнародний туризм.
Міжнародна торгівля — одна з найрозвиненіших форм для більшості країн
світу. В її структурі на готові вироби (машини, устаткування, хімікати
тощо) припадає 75% , на сировинні матеріали і паливо — 25% . Понад 2/3
обороту світової торгівлі становить взаємна торгівля між розвиненими
країнами, в тому числі 1/3 — між СІЛА, ФРН і Японією. Головний регіон
торгівлі — Європа. Країни, що розвиваються, залежать від-експорту
сировини, палива та продовольства.
Участь у світовій торгівлі бере й Україна. Зберігається тенденція
перевищення імпорту товарів над експортом. Найважливіші торгові партнери
України: Росія, Туркменія, США, Німеччина, Білорусь, Китай, Польща,
Туреччина та ін. Україна повинна прагнути до підвищення в експорті
питомої ваги машин і обладнання, товарів тривалого користування,
підвищеної трудомісткості.
Вивіз капіталу і кредитно-фінансові відношення у наш час розвивається
швидше за торгівлю товарами. У світі сформувалися три головні центри
фінансово-кредитної діяльності: США, Західна Європа і Японія.
Науково-технічне співробітництво — нова форма зв’язків, що виражаються в
обміні або купівлі-продажу науково-технічних знань, в розробці спільних
проектів, спільному будівництві та організації підприємств.
На хід світового економічного розвитку впливає міжнародна торгівля
послугами. Розширюються послуги в таких галузях, як транспорт,
інформація та телекомунікація. Збільшуються наукові й прогнозні
дослідження, консультаційні та управлінські послуги тощо.
Основна торгівля послугами — на ринку країн Заходу: на них припадає
майже 90% експорту і 80% імпорту світових послуг. Перші місця тут
посідають Японія, СІЛА, Німеччина.
Міжнародний туризм — одна з форм обміну послугами. На його частку
припадає понад 30% експорту ринку послуг. Перше місце у розвитку туризму
належить Європі, друге і трете — Північній Америці та Азії. Вважають, що
на рубежі XX-XXI ст. туризм стане провідною галуззю зовнішньоекономічної
діяльності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
