Напрямки діяльності наукової школи академіка Максима Паламарчука

Наукові дослідження академіка Максима Паламарчука з наведенням основних
наукових праць і коротких біографічних даних розглядаються Я.Жупанським
(«Історія української географії», 1997, 2006), та М.Пістуном («Основи
суспільної географії», 1998). Напрямки творчого доробку М.Паламарчука
виділено також у працях «Максим Мартинович Паламарчук.
Биобиблиографический указатель» (1987) та «Основи загальної суспільної
географії», О.Шаблія (2003). Наукова діяльність школи академіка
М.М.Паламарчука розкрита, здебільшого, у наукових працях його учнів
(наприклад, Горленко І.О., Балабанов Г.В. «Розвиток економічної
географії в Національній Академії наук України», 1998; Нагірна В.П.
«Фундаментальні суспільно-географічні дослідження в Інституті географії
НАН України у контексті господарських запитів», 2004).

У літературі, присвяченій життю і науковій діяльності М.М.Паламарчука,
тільки в небагатьох джерелах згадується про формування М.Паламарчуком
наукової школи. Повний аналіз наукової творчості учнів школи відсутній.

Становлення наукової школи академіка М.М.Паламарчука було пов’язане з
об’єктивним процесом розвитку науки і зумовлене необхідністю всебічного
дослідження та узагальнення суспільно-географічних явищ і процесів.

Попередницею наукової школи академіка М.М.Паламарчука була українська
економіко-географічна школа К.Г.Воблого, сформована в 20-х роках ХХ ст.
Продовження досліджень, започаткованих К.Г.Воблим, в нових умовах
сприяло становленню М.М.Паламарчука як вченого, і зародженню наукової
школи. Її головні особливості такі:

— становлення наукової школи М.М.Паламарчука є результатом взаємодії
наукових шкіл К.Г.Воблого, П.М.Першина, Я.Г.Фейгіна;

— напрямки діяльності наукової школи М.М.Паламарчука та її кадровий
склад сформувалася в системі академічної науки України;

— на етапі становлення школа зосередилася на дослідженні територіальної
організації промислового розвитку, формування АПК та їх територіальної
організації.

Проаналізуємо передумови становлення наукової школи академіка Максима
Паламарчука.

Відомо, що утворення української економіко-географічної школи загалом
бере свій початок у ХІХ столітті. Перші наукові ініціативи в сфері
економічної географії Академії наук пов’язані із створенням комісії з
вивчення природних багатств України. Під керівництвом К.Г.Воблого ця
комісія проводила економіко-географічні дослідження, спрямовані на
вивчення географії промисловості України, її населення, розвитку
продуктивних сил окремих регіонів. У 1934 р. на базі цієї комісії було
створено Раду з вивчення продуктивних сил УРСР, яка повинна була
координувати всі економіко-географічні дослідження в країні. Головним
науковим осередком їх розвитку в довоєнний період став Інститут
економіки АН УРСР (створений у 1936 р. на базі Агроекономічного
інституту). Майже три десятиріччя це був єдиний науковий центр в
Академії наук, де проводилися економіко-географічні дослідження.
Розробки з економічної географії України виконувалися К.Г.Воблим та його
співробітниками. У 1948 р. відновила свою діяльність Рада з вивчення
продуктивних сил УРСР (РВПС УРСР). Рада за головування академіка
П.М.Першина координувала дослідження з проблем раціонального
використання природних ресурсів, розміщення продуктивних сил,
спеціалізації та комплексного розвитку економічних районів України.

Отже, була спроба розвивати економічну географію в системі академічної
науки України, зокрема у створеному у 1936 р. академіком К.Г.Воблим
відділі економічної географії Інституту економіки (згодом – відділ
розміщення продуктивних сил, який у 60-х роках ХХ ст. був ліквідований).
Багаторічна творча діяльність К.Г.Воблого започаткувала школу
дослідників економічної географії в Україні і справила значний вплив на
її формування. Це було зумовлене науковими інтересами, працями, пошуками
К.Г.Воблого в різних напрямках економіки, статистики, географії.

Перший з таких напрямків пов’язаний із загальнотеоретичними,
економічними і статистичними науковими дослідженнями. Другий напрямок,
сприйнятий послідовниками вченого, пов’язаний з його роботами щодо
аналізу теоретичного осмислення компонентної (галузевої) структури
народного господарства України і, зокрема, з фундаментальними
дослідженнями у цій царині цукрово-бурякового комплексу, що формувався
на українських землях з ХІХ ст. Ідеї К.Г.Воблого, його захоплення
великими можливостями України щодо харчової індустрії й суміжних
виробництв і галузей надихали багатьох дослідників, економістів і
географів на розробку теоретичних і конструктивних питань територіальної
організації продуктивних сил і, зокрема, цукрової промисловості. Плідну
роботу з таких економіко-географічних проблем провадив М.М.Паламарчук.
Третій напрям, започаткований К.Г.Воблим та розвинутий його
послідовниками в економічній та соціальній географії, – це системний
підхід до вивчення нашої країни, комплексний аналіз і пізнання її
регіональних утворень [1; 2].

Максим Паламарчук розпочав свою наукову діяльність з необхідності
створення нового великого району цукрової промисловості в західних
областях УРСР. У 1950 р. у співавторстві з В.А.Пасічником була
надрукована його перша наукова робота «Сырьевая база сахарной
промышленности западных областей УССР и перспективы ее развития».
Результати своїх досліджень М.М.Паламарчук викладає в дисертації на
здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук «Западные области
УССР как район свеклосеяния и свеклосахарной промышленности» (науковий
керівник – академік АН України П.М.Першин), захищеній у 1951 р.

Із 1946 р. М.М.Паламарчук працює у Львівському торгово-економічному
інституті, поєднуючи викладацьку і адміністративну роботу з науковою
діяльністю. До 1952 р. він старший викладач кафедри економічної
географії цього інституту, з 1953 р. — доцент, завідувач кафедри, в
1954-1962 рр. – також проректор інституту з наукової роботи. В цей
період розпочинається його інтенсивна науково-дослідницька діяльність,
присвячена в основному проблемам територіальної організації народного
господарства Української РСР. У 1956 р. Максим Паламарчук поступає в
докторантуру при Інституті економіки АН СРСР. Його науковим
консультантом стає професор Я.Г.Фейгін. При цьому від дослідження
проблем розвитку і територіальної організації цукрово-бурякового
комплексу одного регіону М.М.Паламарчук послідовно переходить до
розробки проблеми цукрово-бурякового комплексу України. Результати цих
досліджень стали основою його докторської дисертації, в якій, як і в
монографії «Свеклосахарное производство Украинской ССР», розглянуті
питання концентрації виробництва, оптимізації розміщення і розмірів
цукрових заводів та їх сировинних зон, тривалості виробничого періоду,
підвищення продук-тивності праці та інші. Ці дослідження знайшли широке
практичне застосування. У 1959 р. М.М.Паламарчуком була захищена
дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в
Інституті економіки АН СРСР.

У цей час М.М.Паламарчуком були зроблені важливі узагальнення з теорії
розміщення і територіальної організації суспільного виробництва.
Частково було показано, що цукрова промисловість разом з бурякосіянням з
погляду територіальної організації виробництва утворюють єдиний
виробничий комплекс – цукрово-буряковий. Вперше була введена наукова
категорія «спеціалізований район», з’ясовано взаємозв’язки між
територіальним зосередженням і концентрацією виробництва; показано, що
територіальне зосередження виробництва (в раціональних, оптимальних
розмірах) приводить до підвищення продуктивності праці завдяки
правильному використанню місцевих природних, економічних та інших
факторів; визначено основні типи територіальної концентрації виробництв:
спеціалізовані райони і зони, промислові вузли і промислові центри. У
цій же роботі обгрунтовані теоретичні концепції, які надалі були
покладені в основу теорії агропромислового комплексоутворення, що стала
одним із важливих напрямків наукових досліджень вченого, його учнів і
послідовників. У даній монографії висунуто положення про те, що певні
галузі сільського господарства і відповідні галузі промисловості
утворюють виробничо-територіальні комплекси. В залежності від ступеня
генералізації виділено три види районування промисловості, що переробляє
сільськогосподарську сировину: макрорайонування, внутрізональне
районування та мікрорайонування [4; с. 8].

Отже, продовження вивчення цукрово-бурякового комплексу, розпочате
К.Г.Воблим, в нових умовах сприяло становленню М.М.Паламарчука як
вченого.

Розвиваючи ідеї К.Г.Воблого та продовжуючи дослідження цукрово-бурякової
промисловості за нових історичних умов, М.М.Паламарчук глибоко дослідив
цукрово-буряковий комплекс України, зокрема, нові можливості поширення
регіону цукрово-бурякового виробництва в західних областях. Було також
обґрунтовано оптимальні пункти будівництва 12 нових цукрових заводів, що
прискорило формування в західних областях нового цукрово-бурякового
району. Водночас наукові інтереси вченого не обмежуються лише економікою
цукрово-бурякового виробництва, він велику увагу приділяв дослідженню
розвитку всього народного господарства в західних областях України.

Розглянуті вище наукові здобутки М.Паламарчука віднесемо до першого
періоду його наукової діяльності (1946-1962 рр.), який назвемо
львівським.

Tстановлення), П.Першина і Я.Фейгіна. Павло Першин (керівник
кандидатської дисертації Паламарчука) вивчав проблеми економіки
сільського господарства, районного планування, розвитку продуктивних
сил, здійснив ряд аграрних перетворень в країні [5; с. 289]; Яків Фейгін
(консультант докторської дисертації Паламарчука) досліджував питання
економічної ефективності, розміщення виробництва, структури народного
господарства країни, розвитку продуктивних сил [6; с. 551].

Ці наукові проблеми лягли в основу наукових досліджень школи академіка
М.Паламарчука і виокремилися у певні напрямки (наприклад, вивчення
розміщення виробництва, народногосподарського комплексу, дослідження
структурних особливостей його окремих сфер).

На початку 60-х років ХХ ст. на тлі активного розвитку продуктивних сил,
ускладнення структури й територіальної організації господарства зростало
значення економіко-географічних досліджень.

У 1962 р. М.М.Паламарчук переходить на наукову роботу в систему АН УРСР.
В науковій роботі вченого великого значення набуває дослідження проблем
територіальної організації виробництва. Активізувалися дослідження як
проблем розміщення окремих галузей виробництва, спеціалізації та
комплексності, рівнів розвитку економічних районів, так і
теоретико-методичні студії в галузі територіальної організації загалом.
М.М.Паламарчук приступає до розробки теоретичних основ агропромислового
комплексоутворення, що стало одним із важливих напрямків наукової роботи
вченого і його учнів. У 1964 р. Президія Академії наук УРСР доручила
М.М.Паламарчуку створити і очолити Сектор географії при Інституті
геологічних наук Академії наук України. Підвищення рейтингу
економіко-географічних досліджень призвело до створення спеціалізованого
наукового закладу в галузі географічних досліджень, а в ньому — відділу
економічної географії та економіки районів.

На цей час у відділі збирається колектив відомих вчених географів —
М.Паламарчука, Л.Корецького, П.Волобоя та перших аспірантів
економіко-географів Сектора географії – Н.Процько, В.Жабіцької, С.Іщука,
Р.Литвиненко, І.Горленко.

Менш, ніж за два роки у відділі було підготовлено фундаментальну працю
«Географія промисловості Української РСР: Умови формування промислових
територіальних комплексів» (1967). Цією працею було покладено початок
багато-чисельним дослідженням умов формування промислових територіальних
комплексів та розробки теорії виробничого комплексоутворення в Україні.

Кілька разів впродовж свого існування змінювалося підпорядкування
Сектора географії. В період перебування його в Раді з вивчення
продуктивних сил України (РВПС) було створено відділ теорії економіки
районів і економічної географії (завідувач – М.М.Паламарчук), а також
відділ міст і промислових вузлів (завідувач Л.М.Корецький). Завданням
першого був розвиток теорії територіальних виробничих комплексів шляхом
об’єднання сил економіко-географів і економістів, що займаються
територіальними проблемами розвитку суспільства; другого – створення
наукових основ формування промислових вузлів, перетворення їх на
виробничо-територіальні комплекси. Крім названих відділів, по-суті
економіко-географічними були відділи проблем розвитку районів –
Донецько-Придніпровського, Південно-Західного і Південного, створені за
ініціативою академіка П.М.Першина.

В організованому на базі Сектора географії М.М.Паламарчука було створено
відділ теоретичних проблем економічної географії. Прикладними проблемами
суспільно-географічного дослідження займалися РВПС України та інші
науково-дослідні установи.

Таблиця 1

Напрямки наукової діяльності вчених школи академіка М.М. Паламарчука

№ п/п Прізвище та ініціали Науковий ступінь Напрямки

Територіальна організація промислового розвитку  Дослідження
агропромислових комплексів Основи теорії і методології географічної
науки Навчально-

методичний напрямок

1 Паламарчук Максим д.е.н. * * * *

2 Балабанов Геннадій д.г.н.

* *

3 Горленко Інна  д.г.н. *

*

4 Заставецька Ольга д.г.н.

*

5 Іванух Роман д.г.н.

*

6 Іщук Степан д.е.н.

* *

7 Масляк Петро д.г.н. *

* *

8 Нагірна Валентина д.г.н.

* *

9 Олійник Ярослав д.е.н.

* * *

10 Паламарчук Олександр д.г.н.

* *

11 Пістун Микола д.г.н.

* * *

12 Пушкар Іван к.г.н.

* * *

13 Семенов Володимир д.е.н.

* * *

14 СтеченкоДмитро д.е.н.

*

15 Фащевський Микола д.г.н.

*

16 Язиніна Раїса д.г.н.

*

17 Бітаєва Євдокія к.г.н.

*

18 Захарченко Володимир к.г.н. *

19 Литвиненко Раїса

*

20 Малюк Сергій к.г.н.

*

21 Нємченко Леонід

*

22 Обозний Василь к.г.н., д.п.н * *

23 Процько Ніна

*

24 Тащук Корнелій к.г.н. * *

25 Щабельська Валентина к.г.н.

*

26 Яснюк Тамара к.г.н. *

Таким чином, розпочалося становлення наукової школи М.М.Паламарчука в
системі академічної науки України.

У М.М.Паламарчука з’являються послідовники й учні. Аспіранти Максима
Мартиновича захищають кандидатські дисертації: Р.А.Іванух (1965),
Р.О.Язиніна (1966), П.С.Коваленко (1967), І.О.Горленко (1969),
В.П.Нагірна (1970). Отож, етап становлення наукової школи був періодом
становлення її кадрового складу.

Основними рисами економіко-географічних досліджень наприкінці 60-х – на
початку 70-х років ХХ ст. були: широкий розвиток
теоретико-методологічних розробок; поширення тематики досліджень на нові
типи виробничо-територіальних відносин; активне запровадження
системно-структурних підходів; перехід у дослідженнях від областей до
таких широкомасштабних об’єктів, як великі економічні райони.

Узагальнення тематики економіко-географічних досліджень представників
школи М.Паламарчука дає змогу виділити її основні наукові напрями. Це,
передовсім, територіальна організація промислового розвитку, формування
і територіальна організація агропромислових комплексів.

Нами підсумовано, що період становлення наукової школи академіка Максима
Паламарчука закінчується наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. ХХ ст.
захистом кандидатських дисертацій Інги Горленко та Валентини Нагірної.

Наступний етап розвитку наукової школи М.Паламарчука – 70-90-і роки ХХ
ст.

Уже в 1971 р. захищає докторську дисертацію на здобуття ступеня доктора
економічних наук Л.М.Корецький, а у 1975 році М.Д.Пістун захищає першу
докторську дисертацію з географії, консультантом якої був
М.М.Паламарчук. У 1981 р. за консультацією М.М.Паламарчука захищається
докторська дисертація Я.І.Жупанським. А в 1982 році проходить успішний
захист докторської дисертації першої з аспірантів М.М.Паламарчука —
І.О.Горленко. Далі докторами географічних наук стали Р.О.Язиніна і
Р.А.Іванух (1989) [3].

Зазначимо, що впродовж 80–90-х років ХХ ст. в Україні значно розширились
теоретичні економіко-географічні дослідження в напрямках виявлення суті,
типів і структурного аналізу промислових комплексів, обґрунтування
системи основних понять, категорій географії промисловості та розробки
методики економіко-географічного аналізу промислових комплексів.
Економіко-географами наукової школи М.М.Паламарчука розроблена наукова
концепція формування промислових комплексів, що є значним досягненням в
галузі теоретичних досліджень.

У 90-ті роки ХХ ст. – на початку XXI ст. докторами стають Д.М.Стеченко
(1991), Г.В.Балабанов (1992), П.С.Коваленко, П.О.Масляк, М.І.Фащевський
(1993). В.Ф.Семенов (1995), В.П.Нагірна (1995), С.І.Іщук (1996),
Я.Б.Олійник (1997), О.В.Заставецька (1998). Напрямки їх наукової
діяльності розглянуті у таблиці 1.

Висновки та перспективи досліджень. Аналіз розвитку
економіко-географічних досліджень в Україні, ознайомлення з науковою
діяльністю Максима Паламарчука, його учнів та однодумців, дає підстави
стверджувати, що наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. ХХ ст.
сформувалася наукова школа академіка М.М.Паламарчука, яка є однією з
найбільших в історії розвитку економічної і соціальної географії
України, і яку назвемо школою суспільно-географічних досліджень. Її
головними етапами розвитку розвитку були:

— 1946–1962 рр. — львівський період наукової діяльності М.Паламарчука
(становлення М.Паламарчука як вченого);

— кінець 60-х – початок 70 рр. ХХ ст. – етап становлення наукової школи;

— 70–90 рр. ХХ ст. – етап інтенсивного розвитку наукової школи;

— кінець 90-х років ХХ ст. – початок ХХІ ст. – новітній етап розвитку
наукової школи академіка М.М.Паламарчука, пов’язаний із сучасними
суспільно-географічними дослідженнями.

Література:

Горленко І.О., Балабанов Г.В. Розвиток економічної географії в
Національній Академії наук України // Вісник Київ. ун-ту. Сер. геогр. —
1998. — Вип. 43. — С. 26-30.

Корецький Л.М. Костянтин Григорович Воблий – фундатор української
економіко-географічної школи // Київський університет. Вісник.
Географія. — 1998. — Вип. 43. — С. 8.

Краснопольська Н.В. Формування регіональних і персональних наукових шкіл
у географії // Наук. вісник ВДУ ім. Лесі Українки. — 2004. — № 5. — С.
334-339.

Максим Мартинович Паламарчук. Биобиблиографический указатель. — К.:
Наук. думка, 1987. — 61 с.

Українська Радянська Енциклопедія. – К., 1982. — Т. 7 (8). – С. 261–
262.

Українська Радянська Енциклопедія. – К., 1984. — Т. 11.

Похожие записи