Реферат на тему:

“Намібія”

(економіко-географічна характеристика країн)

Республіка Намібія — держава, що знаходиться на південному
заході Африки.

Із заходу омивається водами Атлантичного океану, на півночі межує
з Анголою і Замбією, на сході — з Ботсваною, на південному сході і
півдні — з ПАР.

На північному сході територія Намібії вклинюється між Анголою,
Ботсваною і Замбією у вигляді вузького коридора завдовжки 483 км і
шириною 80 км. Це — так звана «смуга Капріві», що дає країні вихід до
річки Замбезі.

Площа — 825 112 кв. км, включаючи зону Уолфіш-Бій площею 1124 кв.
км, яка в 1994 була повернена Намібії Південноафриканською Республікою.

Населення — 1,87 млн. чоловік (дані 2000 року). Поділяється на 9
етнічних груп, 6 з яких відносяться до сім’ї банту (овамбо і гереро), 3
— до койсанської мовної сім’ї (готтентоти-нама і бушмени). Основні
племена: хереро, овамбо (найбільш численне — близько 600 тис. чол.),
нама, дамара, хімба, бушмени, капріві, тсвани. У Намібії також проживає
близько 75 000 білих (африканери, німці, англійці).

Столиця — Віндхук (210 тис. жителів). Місто розташоване на
гористому плато на висоті 1850 м. Тут 300 сонячних днів на рік. Місто
сім разів міняйло свою назву, воно виглядає досить незвичайно: сучасні
стильні будівлі розміщуються по сусідству з чарівними колоніальними
особняками. У Віндхуку два аеропорти: міжнародний, розташований за 42 км
від міста, і Ерос, за 3 км на захід від столиці.

Офіційна мова — англійська. Хоча вона не є рідною для переважної
більшості жителів, які вдома говорять на африкаанс, німецькій і дюжині
діалектів корінної народності, англійською тією чи іншою мірою володіють
майже всі.

Релігія. Християни — 90% (переважно протестанти), інші —
прихильники місцевих вірувань.

Економіка Намібії великою мірою залежить від зовнішнього світу.
Німецькі, а потім і південноафриканські власті розглядали Намібію як
поселенську колонію, в якій використовувався дешевий підневільний труд
зігнаних в резервації африканських селян і для обслуговування власного
товарного сектора економіки, орієнтованого на експорт сировини. Протягом
1990-х років національна економіка залишалася загалом незбалансованою:
переважна частина вироблюваної товарної продукції йшла на експорт, а
більша частина необхідних населенню споживчих товарів ввозилася з-за
кордону. Лише бідніші північні райони країни, що спеціалізуються на
багатогалузевому сільськогосподарському виробництві в господарствах
споживчого типу, забезпечували свої основні потреби.

Недостача придатних для сільськогосподарського використання земель
і високий рівень безробіття ускладняють проведення давно назрілих
економічних реформ. У 1997 ВВП (без урахування продукції натуральних
господарств і тіньової економіки) перевищив 3 млрд. дол. США. Частка
продукції гірничодобувної галузі, яка в кінці 1980-х років становила 41%
ВВП, у 1998 р. скоротилася до 20%. На частку продукції сільського
господарства і рибальства доводилося 12%, а обробляючої промисловості
(включаючи переробку риби) — 13%, державного сектора — 25%, торгівлі і
сфери послуг — 15%.

В економіці, де домінуюче положення традиційно займала
гірничодобувна галузь, роль обробної промисловості, в основному
представленої підприємствами по переробці сільськогосподарської
продукції, була незначною.

У 1990 р. в гірничодобувній промисловості Намібії домінували три
міжнародні корпорації: «Консолідейтед дайамонд майнс» (КДМ), повністю
належна південноафриканській «Де Бірс», яка контролює світову торгівлю
алмазами, британська «Ріо-Тінто зінк», що володіє контрольним пакетом
акцій і керуючою компанією «Рессінг юрейніум лімітед», і
південноафриканська «Голд філдс Саут Африка», яка контролює корпорацію
«Цумеб лімітед» (видобуток основних металів).

Напикінці 1990-х років уряд Намібії вступив в переговори про
спільне володіння корпорацією «Рессінг» і про створення з «Де Бірс»
спільного підприємства по видобутку алмазів під назвою «Намдеб». «Цумеб
лімітед» оголосила про своє банкрутство.

Новим імпульсом для алмазодобувної промисловості стало виявлення
родовищ алмазів на дні океану. Підвищення попиту і світових цін на уран
сприятливо відбилися на його добуванні в Намібії. Хороші перспективи
гірничодобувної галузі, розвиток промислових зон, в яких виробляється
експортна продукція, і відкриття родовища природного газу на шельфі
поблизу Уолфіш-Бея дозволяють з оптимізмом дивитися на майбутнє
намібійської економіки.

У сфері послуг домінуючі позиції належать провідним банкам ПАР,
південноафриканській системі роздрібної торгівлі і дистриб’юторській
мережі ПАР. У дуже рідких випадках намібійці володіють невеликими
підприємствами.

Уряд проводить політику «намібізації», направлену на підтримку
місцевого бізнесу і розширення власного контролю над економікою. Хоча
підприємства Уолфіш-Бея і Людеріца, що займаються переробкою морської
риби і інших морепродуктів, знаходяться в руках південноафриканських і
інших іноземних компаній, більша частина ліцензій на вилов риби
надається намібійським риболовецьким організаціям.

Більшість великих товарних сільськогосподарських ферм знаходяться
у власності білого населення. Купівля і перерозподіл землі обмежені
закріпленими в конституції умовами купувати землю за ринковими цінами і
наміром уряду зберегти великі товарні господарства як основу
сільськогосподарського сектора. Уряд заявив про намір викупити 49
великих сільськогосподарських ферм і розселити там безземельних
намібійців. Додатковою перешкодою для більш справедливого розподілу
землі є дії власників великих колективних господарств, які обгороджують
суспільні землі і тим самим перешкоджають сезонному перегону худоби на
нові пасовища.

Головними чинниками, що визначають розміщення промисловості і
сільськогосподарських угідь в Намібії, є природні особливості і
колоніальна політика організації поселень. Лише в окремих районах
крайньої півночі країни кількості атмосферних опадів досить для
обробітку деяких найменше вимогливих до вологи сільськогосподарських
культур (в долинах рік Овамбо і Окаванго та в смузі Капріві).

Тваринництво найбільш розвинено на плоскогір’ї — в центральних
районах і на півночі розводять велику рогату худобу, на півдні і вздовж
Великого Уступу — овець і кіз.

Транспорт.

Мережа залізниць країни з’єднує Віндхук з єдиним глибоководним
портом країни, Уолфіш-Беем, з Гобабісом, центром району товарного
сільськогосподарського виробництва на сході, з гірницьким містом Цумеб
на півночі і з системою залізниць ПАР. Є також залізнична гілка до
невеликого південного порту Людеріц з нерегулярним сполученням.

Приблизно такими ж маршрутами проходять автомобільні дороги з
високоякісним покриттям, що з’єднують столицю з узбережжям,
густонаселеними північними районами і з аеропортом Кітмансхуп на півдні.
Їх доповнює розвинена мережа доріг з гравійним покриттям і грунтових
доріг.

За роки незалежного розвитку реалізовано два важливих транспортних
проекти — спорудження міжнародних автомагістралей, що зв’язали країну з
іншими державами Півдня Африки: транскапрівійська магістраль через смугу
Капріві, що з’єднує Намібію з Ботсваною, Замбією і Зімбабве, і
транскалахарійська, яка є частиною більш протяжної траси, що зв’язує
Уолфіш-Бей і Мапуту через Ботсвану та Йоханнесбург і значно скорочує
шлях до індустріального серця ПАР.

Невеликі аеродроми обслуговують малі міста, ділові і туристичні
маршрути. Поблизу Віндхук знаходиться міжнародний аеропорт, що приймає
сучасні авіалайнери, що перевозять туристів і бізнесменів з Європи і
авіапасажирів з країн Півдня Африки.

Порт в Уолфіш-Беї, хоч використовується і не на повну потужність,
щорічно обробляє понад 2 млн. т вантажів; з них 20% складають
контейнерні перевезення.

Зв’язок

Намибія володіє однією з найсучасніших в Африці мереж цифрового
телефонного зв’язку: на кожних двадцять жителів доводиться один телефон.
Споруджується лінія скловолоконного зв’язку з ПАР. Наземна супутникова
станція забезпечує Намібії досить високий для африканської країни рівень
використання електронної пошти і мережі Інтернет.

Сільське господарство

Частка сільськогосподарської продукції складає більше 10% ВВП (без
урахування продукції натуральних господарств).

Більшість з 4 тис. товарних господарств є великими тваринними
фермами, що спеціалізуються на вирощуванні великої і дрібної рогатої
худоби, овець каракульової і м’ясної порід. Більша частина живої худоби
експортується в ПАР.

В останні роки на півдні країни створені ферми по розведенню
страусів і декілька скотобоєнь.

У деяких господарствах в районі плоскогір’я Отаві, де випадає
більше опадів, вирощують кукурудзу, на півдні в районі Марієнталя (плато
Нама) і в долині р.Оранжевої місцями використовують зрошування.

У зоні багатогалузевого сільськогосподарського виробництва на
крайній півночі основною зерновою культурою є посухостійкі сорти проса,
крім того обробляють сорго, бобове і овочі. Населення навіть цих
відносно благополучних районів відчуває нестачу продовольства, що ж до
іншої частини країни, то за винятком м’яса і молочних продуктів все інше
продовольство імпортується з ПАР.

Рибальство

Завоювання незалежності дало Намібії можливість упорядити
експлуатацію багатих рибних ресурсів. Було прийняте рішення про
створення 200-мильной прибережної зони, закритої для іноземних
промислових судів. У колоніальний період через хижацький вилов риби
сильно скоротилися запаси основних промислових видів — мерлузи, яка
піддається заморожуванню, південноафриканської сардини, яку ловлять на
шельфі і доставляють на рибоконсервні підприємства Уолфіш-Бея, і
анчоусів. Менш цінну південноафриканську ставриду частіше за все
заморожують або використовують для виготовлення рибної муки.

У Людеріце знаходяться підприємства по переробці риби і омарів, що
приносить великі прибутки.

Гірничодобувна промисловість

Видобуток корисних копалин є основою економіки країни, на її
частку доводиться близько 20% ВВП, значні податкові надходження і три
чверті експортних надходжень.

У 1990 двома найбільшими центрами гірничодобувної промисловості
були розробка відкритим способом на півдні пустелі Наміб родовищ
високосортних алмазів, які давали приблизно шосту частину світового
добутку, і високомеханізований видобуток уранової руди, правда невисокої
якості, на родовищі Рессінг.

Мірою скорочення видобутку алмазів відкритим способом зростають
об’єми їх добування з дна океану. У 1997 р. було добуто 1,3 млн. карат
алмазів, що становило 11,4% ВВП.

Після закінчення холодної війни на світовому ринку скупчилися
значні запаси урану, що призвело до падіння цін на цю стратегічну
сировину. Видобуток урану в Намібії знизився більш ніж наполовину, але в
кінці 1990-х років намітилося деяке пожвавлення його виробництва.

Майже повністю вироблені родовища основних металевих руд в районі
Цумеба, що поставило в складне положення завод по виплавці міді і
рафінуванню свинця, який збанкрутував в 1998 р. Виробництво металів, за
винятком золота, стає нерентабельним через низькі світові ціни.

Зовнішня торгівля

Економіка Намібії значною мірою орієнтована на зовнішню торгівлю.
Більша частина товарної продукції експортується в ПАР, Європу, Північну
Америку і Східну Азію.

Продовольство і вироби обробної промисловості імпортуються в
основному з ПАР, окремі поставки здійснюють інші країни. У 1997 р.
вартість експорту становила 1359 млн. дол. США.

Вивозяться мінеральна сировина (алмази — 30%), рибопродукти
(18,5%), жива худоба (8,1%), м’ясопродукти (7%).

Намібія заіймає одне з перших місць в світі по поставках
каракульових шкірок.

Протягом багатьох років зовнішньоторгівельний баланс зводився з
позитивним сальдо, але значний дефіцит в невидимих статтях платіжного
балансу, наприклад страхові і пенсійні грошові перекази в ПАР, ставить
його в залежність від надходжень від Південноафриканського митного
союзу, які складають біля третини прибуткової частини державного бюджету
(1,8 млрд. намібійських дол. в 1998/1999 фінансовому році).

Намібія створила вельми успішно функціонуючу фондову біржу.
Розширення номенклатури товарів і визначення зовнішньоторгівельних
партнерів залишається одним з пріоритетів уряду.

Намібія — член декількох торгових союзів, вона активно шукає
зовнішньоторгівельних партнерів у всіх куточках світу. Найважливішим з
них залишається ПАР.

Великого значення Намібія надає участі в діяльності Співтовариства
розвитку Півдня Африки, куди входять 13 держав. Намібія грала активну
роль в роботі цієї організації: намібієць обіймає посаду її виконавчого
директора, крім того, представник Намібії координує роботу Відділу
морського рибальства. Намібія — член Загального ринку Східної і
Південної Африки (КОМЕСА).

Похожие записи