Реферат на тему:
Міжнародний поділ праці
і світове господарство
Одним з основних історичних здобутків людського суспільства є така
організація суспільної праці, за якої окремі особи (колективи, країни)
спеціалізуються на виробництві певних товарів та послуг, а потім
обмінюються здобутками своєї праці, користуючись механізмом ринкових
відносин.
Суспільний поділ праці (або просто поділ праці) у спрощеному розумінні
по. лягає в спеціалізації діяльності окремих виробників товарів чи
послуг і товарному обміні між ними продуктами цієї діяльності. Протягом
історії людства суспільний поділ праці був основним джерелом
економічного зростання, а від його глибини залежав рівень розвитку
виробництва і господарства в цілому.
Найпростішою формою поділу праці на зорі розвитку суспільства був
природний поділ праці між чоловіком і жінкою. З розвитком знань і
вдосконаленням знарядь праці етапами розвитку поділу праці стали:
відокремлення скотарства від землеробства; відокремлення ремесла від
землеробства; виникнення торгової діяльності.
У результаті цього були створені умови для регулярного обміну між
людьми, товарами та послугами, а відтак і умови для формування ринку. В
суспільних процесах це спричинило виникнення приватної власності,
відокремлення міста від села, формування істотних відмінностей в
організації фізичної та розумової праці. З часом і виробнича, і
обслуговуюча діяльність ставали дедалі більш диференційованими,
самостійного значення набула наука.
В наш час подальша диференціація поділу праці супроводжується і
зустрічним процесом – інтеграцією, в тому числі міжгалузевою,
формуванням складних міжгалузевих систем і комплексів.
Важливою формою суспільного поділу праці є географічний, або
територіальний, поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих
територій на виробництві певних товарів і послуг й виникненні товарного
обміну між ними такими товарами та послугами, які в районах
спеціалізації продукуються з порівняно меншими витратами. При цьому,
формування спеціалізації території може бути зумовлений як
природно-ресурсними чинниками (можливість вирощування певних
сільськогосподарських культур, наявність тієї чи іншої мінеральної
сировини тощо), так і економічними та соціальними передумовами
(наявність кваліфікованих трудових ресурсів, капіталу та ін.),
історичними та національними особливостями. Звичайно, чим більший вибір
взаємодіючих чинників і передумов може використати та чи інша територія
або країна, тим більші її можливості участі в географічному поділі
праці. У тому й особливість географічного поділу праці, що він дає змогу
нівелювати або й зовсім зняти проблеми, викликані, наприклад, нестачею
ресурсів в будь-якому районі країни. Географічний поділ праці виникає
між територіями незалежно від того, мають вони державний суверенітет, чи
ні.
Найвища форма суспільного поділу праці – міжнародний поділ праці. Він
полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та
послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках.
Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм
державним суверенітетом.
Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має
деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства
країни в такому
разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим
законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії,
кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару
чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші
товари чи послуги.
Як попередні передумови реалізації порівняльної переваги треба
враховувати, що країна, яка виходить зі своєю продукцією на світовий
ринок, повинна мати переваги бодай над частиною інших виробників цієї
продукції (наприклад, мати дешеву сировину, володіти секретами
технології виробництва тощо); водночас на світовому ринку повинен бути
попит на цю продукцію; нарешті затрати на транспортування мають бути
обопільне вигідними для виробника і споживача.
Під час подальшого визначення спеціалізації важливим є те, як
складається загальна ситуація на світовому ринку. Закон порівняльних
переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні
переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої
зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона
досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на
товари, яких вона не виробляє. Наприклад, підприємцям країни, що
спеціалізується в світовому господарстві на виробництві наукоємної
продукції (роботи, ЕОМ, системи електронного зв’язку тощо) недоцільно
відволікати економічні ресурси на виготовлення простої та дешевої
продукції. Трапляється й так, що країні, яка не може налагодити
ефективної системи господарювання, часто-густо нічого запропонувати на
світовий ринок, окрім сировини, наприклад, нафти, газу чи лісу. Але,
зрештою, міжнародний поділ праці та участь у зовнішньоторгових
відносинах
вигідні всім.
Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку міжнародного
поділу праці та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої
сили, на світових ринках потрібна взаємодія правових, адміністративних,
валютних систем, ефективна організація виробництва і зовнішньої
торгівлі. Отже, є необхідність у постійній підтримці міжнародних
двосторонніх та багатосторонніх економічних відносин, укладанні
зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод як між окремими фірмами,
так і між урядами країн.
Ефективність міжнародних економічних відносин тієї чи іншої суверенної
країни багато в чому визначається вправністю її зовнішньоекономічного
менеджменту та вибором стратегії й тактики зовнішньоекономічного
маркетингу.
Менеджмент (управління) – це діяльність з координації праці інших людей.
Складається з двох основних компонентів: уміння організувати
господарський процес і так званої підприємницької інтуїції, що
грунтується на глибоких знаннях законів ринку і необхідній інформації.
Маркетинг (ринкознавство) – це програмно-цільовий метод роботи
підприємця або підприємства на ринку. Він полягає у вивченні ринку,
просуванні на ринок товарів і послуг, створенні такої ситуації, за якої
якість, кількість та ціна товару відповідали б попиту на ринку.
Отже, рівень і можливості участі тієї чи іншої країни в міжнародному
поділі праці залежать від рівня розвитку її продуктивних сил,
особливостей структури господарства та організації зовнішньоекономічної
діяльності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
