Реферат на тему:

Металургійна і хімічна промисловість України

Металургійна промисловість

Металургійна промисловість об’єднує підприємства, які послідовно
здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних і
кольорових металів та нерудної сировини (т. зв. флюсових і вогнетривких
матеріалів), виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних
металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини
(металобрухту). Основними споживачами продукції металургійної
промисловості є машинобудування, будівництво, транспорт.

Металургійна промисловість складається з чорної і кольорової металургії.

Чорна металургія — одна з найбільш розвинених в Україні галузей
промисловості, на яку припадає понад 1/4 всього промислового
виробництва. Вона виробляє чавун, сталь, прокат, феросплави, труби та
ін. Це — матеріаломістка галузь: для виплавки 1 т чавуну потрібно
приблизно 3 т залізної руди, 1,1 т коксу, 20 т води, а також марганцева
руда, вапняк, флюси та ін. Тому підприємства чорної металургії
розміщуються біля джерел сировини чи палива або між ними.

Україна: має для розвитку галузі значні запаси залізних і марганцевих
руд, коксівного вугілля, флюсових та вогнетривких матеріалів, їх
родовища дуже вдало поєднуються — переважно у Придніпров’ї та Донбасі.

За обсягом виробництва продукції чорної металургії Україна тривалий час
входила до числа провідних країн Європи і світу. Так, у 80-х рр. XX ст.
тут щорічно видобувалося 120 — 125 млн. т залізної руди, 7 млн. т
марганцевої руди, виплавлялося 55 млн. т сталі. Зараз аналогічні
показники значно скромніші — приблизно 55 млн. т залізної руди, менше 3
млн. т марганцевої руди, 32 млн. т сталі (2000 р.). Однак Україна і далі
займає чільне сьоме місце серед провідних світових виробників сталі. В
останні роки постійно збільшується виробництво прокату, феросплавів,
сталевих труб. Ці товари у значних обсягах експортуються за межі
України; загалом продукція чорної металургії дає країні найбільше
валютних надходжень від експорту.

Виплавка чорних металів традиційно здійснюється на комбінатах! повного
циклу, які включають усі кінцеві стадії металургійного виробництва, а
також виробництво коксу (металургійного палива зі спеціальних марок
вугілля) й агломерату (шматків залізної руди, спечених з вапняком і;
коксом). Кожне з виробництв має відходи й побічну продукцію, які^є
сировиною для інших галузей промисловості — хімічної, будівельних
матеріалів, металообробки. Підприємства цих галузей, як і

заводи важкого машинобудування, вигідно розміщувати поряд з
металургійними комбінатами. Отже, чорна металургія має важливе
комплексо-утворююче значення, на її основі формуються багатогалузеві
вузли.

Найбільшими металургійними комбінатами в Україні є «Криворіжсталь»,
«Азовсталь» (Маріуполь), «Запоріжсталь», Дніпровський
(Дніпродзержинськ), Алчевський, Макіївський. Великі металургійні заводи,
які не мають повного металургійного циклу, — Донецький, Єнакіївський,
два Дніпропетровських та ін. Виробництво феросплавів (сплавів заліза з
іншими металами для отримання високоякісних сортів сталі) зосереджено у
Запоріжжі, Нікополі, Стаханов!, а труб — у Нікополі, Новомосковську,
Дніпропетровську, Маріуполі, Макіївці, Харцизьку.

Підприємства чорної металургії розташовані у трьох металургійних районах
— Придніпровському, Донецькому і Приазовському.

Придніпровський район сформувався на основі видобутку залізних руд
Криворізького, Кременчуцького і Білозерського басейнів, марганцевих руд
Нікопольського і Великотокмацького родовищ, флюсів Дніпропетровської
області, привізних коксу і вогнетривів (з Донбасу). Тут склалися
Дніпропетровський (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ),
Запорізький, Криворізький, Нікопольський, (Нікополь, Марганець),
Кременчуцький металургійні вузли.

Донецький район виник біля родовищ коксівного вугілля на основі
переробки руд, що надходять із Придніпров’я (принцип «маятника» — вагони
з коксом ‘ідуть на комбінати Придніпров’я, а назад повертаються із
залізною та марганцевою рудою). Сформувалися металургійні вузли —
Донецько-Макіївський, Алчевсько-Алмазнянський, Єнакіївський та окремі
металургійні центри — Краматорськ, Харцизьк, Костянтинівка.

Приазовський район використовував бідні залізні руди Керченського і
багаті Криворізького та Білозерського басейнів, марганцеві руди з
Нікополя, кокс, флюси і вогнетриви з Донбасу. Однак залізорудні
підприємства Керченського півострова призупинили діяльність, тому зараз
район охоплює два металургійні підприємства у Маріуполі (на одному з них
— комбінаті «Азовсталь» — працює найбільший в Україні листопрокатний
стан).

Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного
і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних
металів, випуску нових видів сталі і прокату. Слабкого розвитку поки що
набули недоменні способи виробництва чорних металів, які є екологічно
чистими, зокрема електрометалургія (найбільший завод — Запорізький) і
порошкова металургія (єдиний завод працює у Броварах під Києвом

Кольорова металургія, на відміну від чорної в Україні розвинута
порівняно слабо. Вона має ряд особливостей: а) у рудах міститься
незначна кількість металу, що вимагає розміщення багатьох підприємств
кольорової металургії поблизу джерел сировини; б) у рудах кольорових
металів міститься багато різних металів, а це вимагає комплексного
використання сировини; в) галузь потребує багато енергії і води, а також
згубно впливає на довкілля. Таким чином, на її розміщення і розвиток
впливають енергетичні та екологічні чинники.

У структурі кольорової металургії України провідне місце займає
алюмінієва промисловість. Вона працює на привізній сировині (бокситах з
Угорщини, країн Африки, Росії), її підприємства розміщені біля портів і
в місцях виробництва електроенергії. Галузь представлена великим
Миколаївським глиноземним заводом, продукція якого (глинозем —
напівфабрикат для отримання готового металу) використовується в Україні;
відправляється вона і в Росію. У Запоріжжі працює алюмінієвий завод, у
Свердловську (Луганська обл.) — завод алюмінієвих сплавів.

Серед інших галузей кольорової металургії виділяється виробництво магнію
(Калуш), титану і магнію (Запоріжжя), ртуті (Горлівка), феронікелю
(Побужжя, Кіровоградська обл.), золота (Мужієво, Закарпатська обл.). Ці
виробництва працюють на власній сировині, найбільш забезпеченими з них є
титанова (родовища руд у Житомирській і Дніпропетровській областях) і
ртутна (Донбас) галузі. У Костянтинівці на привізній сировині створено
цинкову промисловість.

В Україні є два райони кольорової металургії — Донецький і
Придніпровський. Перспективним є Карпатський район.

Серед проблем, пов’язаних із розвитком кольорової металургії,
найголовнішими є забруднення повітря, нагромадження великої кількості
порід, некомплектне використання сировини.

Хімічна промисловість

Хімічна промисловість, як і машинобудування, відноситься до галузей, що
забезпечують науково-технічний прогрес, тому її розвиткові постійно
приділялась значна увага. Роль хімічної промисловості визначається
широким застосуванням хімічних технологій і матеріалів в усіх галузях
національного господарства.

Для розвитку окремих галузей хімічної промисловості в Україні є багата
сировинна база — різноманітні корисні копалини, деревина, виробничі
відходи, продукція сільського господарства та ін.

Галузі хімічної промисловості в цілому відносяться до матеріаломістких,
що зумовлюється значними затратами сировини на виробництво продукції.
Для деяких з них потрібні також велика кількість води (наприклад,
виробництво синтетичних волокон) або палива та електроенергії
(виробництво полімерів). Окремі галузі, особливо ті, що випускають
малотранспортабельну продукцію, орієнтуються на споживача. Важливим
чинником розміщення і розвитку усіх галузей хімічної промисловості є
екологічний.

Основна хімія є однією з провідних галузей хімічної промисловості
України окремих галузей (приблизно 40% валової продукції), її продукція
— мінеральні добрива, кислоти, сода та ін. Розвивається на базі
переробки як місцевої (калійні, кухонні і магнієві солі, сірка,
фосфорити,відходи коксохімічного і металургійного виробництв), так і
привізної (апатити, природний газ) сировини.

Основою для її розвитку є гірничо-хімічна промисловість. Вона займається
видобутком природної хімічної сировини — калійних солей і сірки
(Прикарпаття), кухонних солей (Донбас, Крим, Закарпаття), фосфоритів
(Середнє Придністров’я, Сумська і Харківська області).

Виробництво мінеральних добрив є провідним серед виробництв основної
хімії. В Україні продукують різні види добрив: азотні, калійні,
фосфорні, комбіновані,

Азотні добрива виробляють на основі аміаку, який отримують з природного
газу та відходів коксохімічного виробництва. Тому підприємства, що
виробляють такі добрива, розміщуються вздовж газопроводів (Рівне,
Черкаси, Одеса) або в центрах коксохімії (Алчевськ, Горлівка,
Сєверодонецьк, Лисичанськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ).

Калійні добрива виробляють на підприємствах, що тяжіють до сировини
(родовищ калійної солі). Основні центри — Калуш і Стебник. Останнім
часом у зв’язку з екологічними та рекреаційними чинниками завод у
Стебнику не працює.

Виробництво фосфорних добрив орієнтується у своєму розміщенні на
споживача (сільськогосподарське виробництво). Воно розвивається на
основі переробки імпортної сировини (апатитів з Росії, фосфоритів з
Північної Африки), а також доменних шлаків. Власний видобуток фосфоритів
не має промислового значення. Найбільші підприємства зосереджені у
Вінниці, Костянтинівці, Одесі, Сумах, Маріуполі.

Серед виробництва кислот провідне місце належить сірчанокислотному, бо
його продукція має широке застосування в різних галузях господарства.
Дане виробництво розвивається на основі переробки сірки (родовища у
Львівській області, найбільше з яких — Яворівське), відходів
коксохімічного, нафтопереробного виробництв, кольорової металургії
(сірчисті гази). Воно орієнтується у своєму розміщенні на споживача, бо
сірчана кислота малотранспортабельна через високу хімічну активність.
Основна сфера споживання сірчаної кислоти — виробництво суперфосфату.
Головні центри сірчанокислотного виробництва — ті самі, що й виробництва
фосфорних добрив, а також Новий Розділ, Новояворівське,
Дніпродзержинськ, Рівне. Виробництво соди матеріаломістке, тому
розміщується поблизу родовищ сировини — кухонної солі. В Україні
виробляють кальциновану, каустичну та харчову соду. Основні підприємства
розміщені у Лисичанську, Красноперекопську, Калуші.

Внаслідок економічної кризи підприємства основної хімії, як і інших
галузей, значно знизили виробництво продукції. Вони не задовольняють
потреб країни, передусім у мінеральних добривах (їх обсяги скоротилися з
5 млн. т у 1985 р. до 2 млн. т у 1998 р.). Значну кількість доводиться
ввозити з-за кордону. Усе це вимагає здійснення ряду заходів щодо
нарощування виробництва продукції галузей, технічного переоснащення
підприємств та ін.

Хімія органічного синтезу представлена заводами, що виробляють
напівпродукти для отримання полімерів. Вона використовує, головним
чином, нафту і газ. Застосування відходів переробки деревини, сільського
господарства і коксохімічного виробництва значно скоротилося. Основною
її галуззю є нафтохімічна промисловість з найбільшими центрами у
Лисичанську, Кременчуці, Одесі, Херсоні, Дрогобичі, де розміщені потужні
нафтопереробні комбінати. Коксосохімічне виробництво розвинене у
Горлівці, Сєвєродонецьку, Дніпродзержинську та ін.

Виробництво полімерів розвивається там, де є сировина, електроенергія і
вода. Синтетичні смоли і пластмаси виготовляють переважно на
нафтохімічних комбінатах та азотно-тукових заводах (Сєверодонецьк,
Донецьк, Дніпродзержинськ, Запоріжжя та ін.). Хімічні волокна виробляють
у Чернігові, Києві, Черкасах, Сокалі (Львівська область).

Найбільшим виробництвом із переробки полімерів є випуск шин та
гумово-азбестових виробів (Дніпропетровськ, Біла Церква).

В Україні добре розвинуті також лакофарбова промисловість
(Дніпропетровськ, Одеса, Суми, Вінниця, Дрогобич, Чернівці та ін.),
виробництво синтетичних барвників (Рубіжне) та фотохімічних засобів
(Шостка).

Фармацевтична (виробництво ліків) та мікробіологічна (виробництво
вітамінів, кормових домішок та ін.) галузі орієнтуються на споживача і
розміщені у найбільших містах України: у Києві, Львові, Харкові, Одесі,
Дніпродзержинську.

Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох
районах: Придніпров’ї, Донецькому і Прикарпатті. Значна їх концентрація
спричиняє сильне забруднення довкілля хімічними речовинами, що негативно
відбивається на здоров’ї людей, які живуть у цих регіонах. Необхідне
проведення заходів для очищення від цих забруднень, використання
маловідхідних і безвідхідних технологій на усіх підприємствах хімічної
промисловості.

Література:

Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці.-Л.-1991.

Гійом Лаеассер Боплан. Опис України, або областей Королівства
Польського, розташованих між кордоном Московії і
Трансильванії…-К.-1990.

Географічна Енциклопедія України.-К.:УРЕ, 1991.-Т.1-3.

Жупанський Я. І. Історія географії в Україні.-ЛьвівгСвіт.-1997.

Кубійович В. Географія України і сумежних земель.-Л.-1926.

Развитие географической науки в Украинской ССР.-К.:Наукова думка.-1990.

Руденко В.П. Професор Антін Синявський -географії.-К.-1996.

Сучасні географічні проблеми Української РСР.-К.-1990.

Український історико-географічний збірник.-1971, вип.1 .-1972, вип.2.

Шаблійо.І. Володимир Кубійович.-Париж-Львів-т. 1-2.-1996.

Шаблій О.І. Степан Рудницький.- Львів.-Мюнхен.-1993.

Шаблій О.І. Професор Опанас Ващенко. – Львів. – 2002.

Шаблій О.І. Доктор географії Олена Степанів. – Львів. – 2003.

Шаблій О.І. Основи суспільної географії. – Львів. – 2003.

Похожие записи