Реферат на тему:

Карантині шкідливі організми Лісостепу

Каліфорнійська щитівка — Quadraspidiotus perniciosus Comst.

Систематика: Homoptera, Coccinea, Aspidiotinae, Diaspidiotus.

Рослини-господарі. Вид-поліфаг, пошкоджує близько 270 видів рослин із 84
ботанічних родин, зокрема: яблуню, грушу, абрикос, персик, вишню, сливу,
мигдаль, черешню, глід, айву, троянду, бузок, липу, акацію, вербу,
тополю, хміль, грецький горіх, кизил тощо.

В Україні поширена у лісостеповій зоні на загальній площі до 12965 га,
зокрема в Черкаській (5145,5 га), Чернівецькій (4082,7 га), Одеській
(1939,7 га), Тернопільській (628,0 га), Кіровоградській (581,5 га), в
Полтавській близько 230 га, в Івано-Франківській 172 га, у Вінницькій
140 га областях. Виявлені й локалізовані вогнища у Львівській(7га) та
Київській (36,4га) областях (табл. 11.1). Шкодочинність даного організму
зумовлена високою плодючістю (від 50 до 400 личинок), великою кількістю
поколінь (до 4 і більше), широким спектром п видів рослин, що зазнають
пошкодження, високою екологічною пластичністю виду, здатністю переносити
коливання температури та вологості (від мінус 40-50?С до плюс 45?С та до
30–90 %).

Щитівка пошкоджує всі наземні органи дерева. На корі (на початку червня)
та на плодах (в середині червня) через 24 години після присмоктування
личинок з’являються червоні плями. Личинки і заселяють скелетні гілки,
стовбур і верхівки пагонів, викликають розтріскування та відмирання
кори, передчасне опадання листків, зменшення приростків, викривлення та
засихання пагонів в результаті чого, здрібнюється та деформуються плоди.
Якщо не застосовувати винищувальних заходів, то товщина суцільного шару
щитків шкідника іноді може становити до 3 мм, як наслідок, дерево може
повністю загинути.

Біологія: зимує личинка першого віку під чорним щитком, кількість
поколінь 1-4, шкідник народжує до 150-400 личинок.

Морфологія. Щиток самки — 1,5-2,0 мм, круглий, сірувато-коричневий або
чорний, дві личинкові шкірки розташовані в центрі; тіло — лимонно-жовте,
широкоовальне, звужене до пігідія, збоку передньогрудей є кругла
склеротизована пляма. Щиток самця — сірувато-коричневий, видовжений до
1,0 мм.

Способи перенесення та розповсюдження: із садивним та щепним матеріалом.
“Бродяжки” переповзають із дерева на дерево через гілки, крона яких
змикається; переносяться з одягом, взуттям людей; знаряддями праці.
Фітосанітарні заходи спрямовані на недопущення завезення шкідника з
вогнищ поширення. З цією метою забороняється перевезення садивного та
прищепного матеріалу плодових культур, плодів, а також рослин, що
пошкоджуються щитівкою, з територій уражених щитівкою. При надходженні
імпортного садивного та прищепного матеріалу проводять карантинний
огляд. Карантинне обстеження насаджень проводять тричі: навесні у період
цвітіння дерев; влітку на початку у середині липня; восени у вересні.

Виноградна філоксера -Viteus vitifoliae Fitch.

Систематика: Homoptera, Aphidinae, Phylloxeridae.

Рослина-господар. Монофаг — виноградна лоза. Поширена у лісостеповій
зоні Чернівецької та Одеської, а також у Вінницькій областях на
території загальною площею 1015 га.

11.1. Території зараження обмежено поширеними карантинними шкідливими
організмами зони Лісостепу України, га (за даними Укрголовдержкарантину,
2003 р.)

* Дані наведені лише для частини території, розташованої у лісостеповій
зоні.

Шкодочинність: живиться соком з листків та коренів рослини, внаслідок
чого в місцях уколів з’являються пухирі та желваки, в яких розвиваються
некротичні процеси, викликані хвороботворними мікроорганізмами. На
пошкоджених рослинах утворюються гали. При сильному пошкодженні листки
деформуються і передчасно опадають. Хвороба пригнічує рослину, зменшує
асиміляцію листків, припиняє ріст коренів, знижує урожай винограду,
іноді спричиняє повну загибель куща. Молоді виноградники часто гинуть до
початку плодоношення.

Морфологічні особливості. Розрізняють 5 поліморфних форм філоксери:
кореневу; листкову (або галову); німфу; крилату; статеву (самці та
самки). Коренева форма філоксери має неповний цикл розвитку; личинки
проходять п’ять віків, в останньому перетворюючись на самок. Личинки 1–2
віків зимують на коренях рослини, мають довжину 0,3–0,4 мм. Самки
завдовжки 1–1,2 мм, жовтувато-зеленуватого кольору, з овальним і дещо
сплюснутим тілом. Крил комахи не мають. Яйця — 0,3 мм овальні,
жовто-зелені. Самки листкової форми брудно-жовті, завдовжки 1,6–1,8 мм.
Німфа видовжена, оранжева; має довжину 1 мм; із зачатками крил. Крилата
форма філоксери має дві пари прозорих крил, довжина тіла 1–1,25 мм, а
разом із крилами 2,25 мм. Тіло оранжевого кольору, середньогруди чорні.
Основна роль в розселенні шкідника належить самкам.

Статеве покоління: самки завдовжки 0,4–0,45 мм, самці — 0,25 мм. Ні
самці, ні самки не мають крил і хоботка.

Біологія. Оптимальною для розвитку кореневої форми є абсолютна вологість
ґрунту 17-23%. Під час літньої посуші личинки впадають у діапаузу.
Розвиток однієї генерації триває 18-26 днів; кількість поколінь залежить
також від глибини залягання філоксери в ґрунті: в більш глибоких шарах
чисельність її зменшується. Листкова форма має 7–8 поколінь. Самка,
розмножуючись партеногенетично, відкладає 250–500 яєць.

Способи перенесення та розповсюдження. На усіх стадіях розвитку шкідника
розповсюджуються із садивним матеріалом. Основні переносники — корені
саджанці, особливо прищепні, на коренях яких зимують личинки, та живцями
американських та гібридних лоз. Листкова форма філоксери переноситься за
допомогою вітру на 15 км і більше. Личинки-бродяжки пересуваються
самостійно тріщинами ґрунту, за допомогою води, вітру, знарядь праці,
тварин, людей тощо.

Фітосанітарні заходи захисту виноградних насаджень від філоксери в межах
Лісостепу застосовуються залежно від зон: вільна від філоксери та
часткового її поширення.

У вільній зоні закладка нових та ремонт існуючих виноградників
дозволяються лише кореневласними саджанцями і живцями європейських та
ізабельних сортів винограду Vitis vinifera та Vitis labrusca, які не
пошкоджуються листковою формою філоксери. Насадження галоутворюючих
сортів гібридів прямих виробників і щеплених лоз американських видів
винограду оголошуються під карантином і підлягають знищенню. Усі
виявлені вогнища зараження разом із гарантійними зонами навколо них
згідно з методичними вказівками з боротьби з філоксерою підлягають
ліквідації радикальним методом (тобто знищуються і шкідник, і лоза) .

У зоні часткового розповсюдження філоксери закладка нових виноградників
допускається лише саджанцями районованих європейських сортів з
підвищеною філоксеростійкістю, за умови отримання письмового дозволу
карантинної інспекції. Забороняється вивезення із районів і господарств
з широким або частковим поширенням хвороби у вільні господарства
рослинного матеріалу. Боротьба з філоксерою ведеться хімічними методами,
спрямованими на локалізацію вогнищ і на збереження кореневласних кущів
винограду. Застосовують метод часткового внесення, тобто вносять
фумигант у ґрунт кілька разів невеликими дозами, безпечними для рослин,
у залежності від ґрунтово-кліматичних умов. Як правило, фумігація
проводиться тричі на протязі двох років, одночасно з глибоким весняним
та осіннім обробітком ґрунту. Її проводять при перших ознаках
пригнічення окремих кущів і після трикратного внесення препарату
повторюють через певні терміни, узгоджуючи оброблення з
ґрунтово-кліматичними особливостями регіону. Починають знезараження при
досягненні температури ґрунту на глибині 25 см плюс 12-13°С і закінчують
із початком відкладання філоксерою яєць.

Для підліковування виноградників обмежено застосовують препарат
гексахлорбутадієн. Для боротьби з листковою формою філоксери
використовують актеллік, бєлофос, бензофосфат, ділор, золон, мітак,
фозалон, метафос. Для ліквідації вогнища хвороби в основному
застосовують механічне викорчовування ділянки. Перевезення і пересилка
садивного матеріалу проводиться лише за наявності карантинного
сертифіката, виданого Держінспекцією з карантину рослин, а продаж його
через магазини та організації — за посвідченнями фітосанітарної служби.

Східна плодожерка — Grapholitha molesta Busch.

Систематика: Lepidoptera, Tortricidae. Рослини-господарі. Поліфаг,
вражає плодові культури, особливо персики, сливи, абрикоси, яблуні,
айву, вишні тощо. У лісостеповій зоні розповсюджена в Кіровоградській,
Чернівецькій, Львівській та Одеській, зустрічається у Вінницькій,
Тернопільській, Черкаській, Хмельницькій областях та в м. Києві на
території загальною площею до 1628 га. Часто поширена біля великих міст,
обласних та районних центрів.

Біологія. Гусениці останнього віку зимують у щільних коконах у тріщинах
та інших шерехатих місцях дерева, під корою, що відстала, старими ранами
на корі, в отворах гілочок, утворених в результаті обрізання, тріщинах у
ґрунті під зараженими деревами, а також у сухих залишках плодів, стеблах
стерні та смітті. Заляльковування відбувається рано навесні при
встановленні середньодобових температур вище плюс 10°С. Тривалість
стадії лялечки складає у середньому 16 днів навесні та 7 — влітку. Імаго
першого покоління життєздатні 30–40 днів, наступних 11–17 днів. Метелики
активні в сутінках та хмарну погоду. Плодючість комахи складає 280–400
яєць. У залежності від умов розвивається 2-6 поколінь плодожерки за рік.

Морфологічні особливості. Метелик має темно-сіро-коричневе забарвлення.
Передні крила вкриті сіро-білими лусочками, які утворюють малопомітні
хвилясті поперечні смуги, з яких чотири пари розміщені ближче до основи,
а три — чітко видимі поблизу вершини крила. Задні крила сірувато-бурі з
широкою торочкою. . Черевце самця загострене. Розмах крил — 12–14 мм.
Самка більших розмірів ніж самець. Яйце шкідника овальне, сплюснуте,
напівпрозоре з перламутровим відтінком; довжина 0,4–0,5 мм, ширина 0,15
мм. З часом воно стає рожевим, блиск зникає; за 15–48 годин до появи
гусені просвічується її тільце з чорною голівкою. Гусінь першого віку
молочно-біла чи рожевувата; 4–5-го віків — рожева, завдовжки 12 мм.
Лялечка коричнева з двома рядами шипиків на черевних сегментах. Очі
складні, чорні. Довжина 6–8 мм. Кокон овальний, сплющений завдовжки
10–13 мм; літній — менш міцний порівняно із зимовим.

Ознаки пошкоджень. Два-три прив’ялих і пригнічений верхівковий листки
свідчать про зараженість молодих пагонів дерев гусінню. Нижче від місця
пошкодження з’являються і швидко ростуть декілька бокових пагонів. При
сильних і тривалих ураженнях дерево стає гіллястим. Як наслідок — у
молодих пагонів персиків через швидке розростання верхівок викривляються
стебла ; у мигдалю, персика та айви у пагонах утворюються тріщини.
Проникаючи в плоди кісточкових порід, гусінь проробляє хід прямо до
насіннєвої камери, а в плодах сім’ячкових — вигризає звивисті ходи між
шкіркою.

Фітосанітарні заходи. Забороняється ввезення в Україну плодів,
саджанців, живців, заселених східною плодожеркою; у випадку виявлення
шкідника продукція негайно піддається знезараженню. Передбачено пункти і
терміни ввезення, райони реалізації рослинної продукції у регіонах
ймовірного заселення шкідником. Захист фруктових садів від східної
плодожерки здійснюється на поєднанні агротехнічних, хімічних методів,
нетрадиційних (феромони) методів із механічними (зрізання, прибирання і
знищення гілок).

Найсприятливіші умови для застосування інсектицидів прогнозують з
допомогою феромонних пасток, з’ясовуючи рівень чисельності популяції і
встановлюючи періоди льоту. Феромони використовують з моменту льоту
самців, а хімічні препарати — в період, який передує масовому
відродженню гусені. З метою отримання інформації про чисельність та
динаміку льоту східної плодожерки у саду, на початку цвітіння персиків
вивішують пастки. Їх розміщують з нижнього краю крони дерева на
західному боці. Кількість пасток визначають з урахуванням рельєфу
місцевості та площі насаджень. На рівнинній місцевості розміщують одну
пастку на 5 га, а на горбистостому рельєфі, а також на ділянках поблизу
плодосховищ і місць зберігання тари — одну пастку на 1 га. У всіх
випадках відстань між ними повинна бути не менше 50 м. Облік проводять
кожні 5-7 днів з моменту вилову перших особин шкідника. Феромони
замінюють кожні шість тижнів, клей на дні пастки — по мірі забруднення
та висихання. Високоефективний захист урожаю забезпечує застосування в
пастках феромону “Аценола” — 50 шт./га. Для регулярної хімічної обробки
використовують препарати протиплодожерного комплексу в дозах і
кратності, встановлених офіційним “Переліком…”. Як метод боротьби у
персикових садів використовують спосіб порушення процесу спарювання.
Технологія захисту насаджень від східної плодожерки повинна бути
узгоджена з місцевою фітосанітарною службою.

Американський білий метелик -Hyphantria cunea Drury.

Систематика: Lepidoptera, Arctiidae.

Рослини-господарі — шкідник лісових і плодових дерев. Харчовий раціон
метелика налічує до 250 видів кормових рослин: шовковиця, клен
американський, яблуня, айва, груша, бузина, вишня, слива, виноград,
хміль тощо.

Поширення. В 1966 р. шкідник з’явився в Одеській області. Станом на
01.01.2003 р. територія зараження в Лісостепу складає 7473,4 га.
Найбільші площі зараження знаходяться у Кіровоградській (2201,9 га),
Полтавській (1808,0 га), Чернівецькій (1365,0 га), а також у Вінницькій,
Одеській, Харківській, Черкаській, областях.

Біологія. Гусінь американського білого метелика викликає дефоліацію
насаджень, приводить до ослаблення та загибелі окремих рослин. При цьому
знижується захисна, декоративна та естетична функція лісових насаджень
та декоративних культур, погіршуються умови існування фауни і
скорочуються рекреаційні площі. У плодових дерев при об’їданні листкових
пластинок урожайність знижується до 20%, а при 75% ураження врожай
практично відсутній. Гусінь метелика є харчовим конкурентом тутового
шовкопряда. Її волоски можуть викликати у людини алергічні реакції.

За рік метелик розвивається у двох поколіннях, іноді спостерігається
поява колоній гусені 1–3 віків третього покоління, однак вони гинуть з
початком осінніх холодів. Метелики відроджуються із перезимованих
лялечок у кінці квітня — на початку травня, а літнього покоління — в
кінці липня — на початку серпня. Масовий літ метеликів триває 11–14
днів, іноді — 20–30 днів при середніх температурах вище плюс 18?С.
Максимальна активність шкідника спостерігається при температурах плюс
20–28?С. Тривалість життя самок навесні 2–11 днів, влітку до 6 днів,
самців 1–4 дні. Метелики не живляться. В пошуках статевого партнера та
місця відкладання яєць самка перелітає на відстань до 250 м. Відкладає
яйця з нижнього боку листка, прикріплюючи їх секретом. За оптимальних
умов (вологості повітря 70–80 % та температури повітря плюс 22–25?С)
кожна самка здатна відкласти протягом 1-2 днів від 200 до 2000 яєць, в
середньому 300–600 штук.

Гусінь в розвитку проходить сім віків. Гніздо гусені 1–2–го віків
охоплює декілька листочків, обплетених павутинням, у гусені 5–го віку —
може досягати в діаметрі 1–1,5 м. Личинки 6–7-го віків залишають гніздо
і розповзаються по всьому дереву, відшукуючи місця для сховища і
залялькування (до 10 м і більше). У цей час вони можуть також заповзати
в тару, пакувальний матеріал, сільськогосподарську продукцію,
розвозитися транспортом. Личинка сплітає крихкий павутинний кокон і
перетворюється на лялечку. Зимує вона у сірому коконі із волосинок
гусені в тріщинах під корою дерев, сухих листках, рослинному смітті,
тріщинах будинків, тинів, у ґрунті. Основна частина лялечок знаходиться
на глибині 3-5 см, а окремі особини виявляють на глибині 15 см. Гусінь
літнього покоління заляльковується на листках в кроні дерев. 10-15%
лялечок впадає в діапаузу і вихід метеликів із них відбувається лише
через рік, а значна частина гине в осінньо-зимовий період в результаті
впливу зовнішніх умов, паразитів, хвороб і хижаків.

Морфологічні особливості. Розмах крил метелика 25-36 мм (іноді 40-50
мм), довжина тіла 9–15 мм. Крила білосніжні блискучі, у деяких особин на
передніх крилах темно-коричневі цяточки. Голова, груди, ноги і черевце
вкриті білими волосинками. Вусики чорні з білим запиленням: у самців
перисті дворядно-гребінчасті, у самок — дворядно-пильчасті нитчасті.
Яйце: розмір 0,5 — 0,6 мм; кулясте, гладеньке з плоскою основою; щойно
відкладене світле, згодом сіріє. Гусінь: 1-го віку 1,5–2,0 мм,
світло-жовта з чорною головою, грудним щитком і ногами; 7-го — 5–6 мм,
оксамитово-коричнева зі спини з чорними бородавками та довгими чорними
волосками, з боків — із жовтими бородавками та білими волосками. На
спині чорні плями зливаються у чорні смуги. Лялечка видовжено-яйцевидної
форми, завдовжки 10–15 мм, коричнева.

Ознаки пошкодження. Гусінь обгортає павутинням спочатку 1-3, а потім
більшу кількість листків. З розвитком Гусінь гніздо збільшується від
верхівки до основи гілки, часто досягаючи 1–1,5 м. Гусінь 1–2–го віків
зішкрябує епідерміс з нижнього боку листка; 3–го віку — проробляє в
листку невеликі отвори; 4–5-го — грубо об’їдають пластинки листка з
країв, а 6–7-го віків може з’їдати листки з жилками. Відбувається швидка
дефоліація лісових та плодових дерев.

Методи виявлення та визначення. Імаго шкідника виявляють візуально:
оглядають окремі гілки і періодично струшують їх. Метелики злітають і
сідають через 5-6 м. Вночі при температурі повітря вищій плюс 15°С, їх
відловлюють на світло або на УФ-пастку (ультрафіолет). Гусінь знаходять
за характерними для АБМ павутинними гніздами. Лялечок виявляють при
ґрунтових розкопках, в ловильних поясах та різних схованках.

Шкідник розповсюджується шляхом природних перельотів в середньому до
30-40 км на рік або переноситься повітряними потоками. Освоєнню нових
територій АБМ сприяє міжнародна торгівля: перевезення
сільськогосподарської продукції та промислових вантажів транспортними
засобами; у пакувальному матеріалі, із дровами. Гусінь здатна голодувати
протягом двох тижнів, що сприяє її виживанню.

Заходи боротьби. Застосовують організаційні, агротехнічні та хімічні
методи. Організаційні: зміна шляху руху транспорту, контроль за
перевезенням вантажів. Агротехнічні: збір та знищення гусені та кладок
яєць. Гілки з гніздами гусені обрізають і спалюють. На вражених деревах
видаляють мертву кору, стовбури обмазують вапном. На присадибних
ділянках застосовують ловильні пояси із картону чи гофрованого паперу,
який перед заляльковуванням гусені знімають і спалюють. Винищувальні:
2–3-кратна обробка гусені 1–3-го віків інсектицидами з інтервалом 7-10
днів препаратами: карате, 5% к.е. (0,2–0,4 л/га); дімілін, 25% с.п.
(0,1-0,2 кг/га); маврик, 24% в.е. (0,1 л/га); фосбецид, 50% к.е.
(0,5–1,5 л/га) тощо. Витрати робочого розчину — 2-10 л на 1 дерево в
залежності від розміру крони. Біологічна боротьба: використовують
підвиди Bacillus thuringiensis та препарати на основі грибів Beauveria
bassiana та B. globulifera, яйцевого паразита трихограма (Trihogramma
dendrolimi) і нематоди.

УНДСКР (м. Чернівці) та ЦНДКЛ (м. Київ) розроблено методику масового
розведення ентомопаразитоїда американського білого метелика хойойі
(Chouioia cunea Jang) (Hymenoptera, Chalcidodea). Паразитоїда вперше
було виявлено в лялечках американського білого метелика в Китаї в 1985
р. і описано Янгом (Jang) в 1989 р. в місцях виявлення (Пекін, провінція
Шансі). Ефективність зараження лялечок шкідника складає 83,2%. Згодом
ентомофага з’явився в природних вогнищах АБМ Республіки Молдова.
Вважається перспективним біоагентом для пригнічення чисельності
метелика.

Фітосанітарні заходи. Ретельний догляд імпортних вантажів, вітчизняної
продукції, пакувального матеріалу, транспортних засобів із
підкарантинних районів протягом року в будь-якій стадії. У вогнищах
ураження в період розвитку кожного покоління слід проводити трьохкратні
суцільні обстеження деревних насаджень. Перш за все обстежують дороги,
що з’єднують заселені і незаселені шкідником території, місця
складування сільськогосподарської продукції, ринки, залізниці і
автобусні станції. Фумігація приводить до загибелі імаго, гусені та
лялечок, що знаходяться у щілинах.

Золотиста картопляна нематода Globodera rostochiensis Wollen.

Систематика: Nematoda, Heteroderidae, Globodera. Рослини-господарі —
паразитує на коренях (зрідка бульбах) картоплі, томатів, баклажанів та
деяких інших видів пасльонових. Найбільш вразливою культурою є картопля.
Станом на 1 січня 2003 р. вид зареєстрований у 13 областях України
загальною площею 5529 га, з них у Лісостеповій зоні знаходиться 827 га.
Зокрема, у Львівській близько 182 га, Сумській 348,2 га, Черкаській 182
га, відмічено також незначні вогнища зараження у Вінницькій,
Рівненській, Київській, Тернопільській, Хмельницькій обл.

Біологія. Розвиток першої личинкової стадії завершується в яйці. Після
линьки з нього виходить личинка 2-го віку довжиною 0,4-0,5 мм, яка за
сприятливих умов інвазується у корінь рослини, проникає у зону росту, де
продовжує розвиток і перетворюється на дорослу особину. Самки поступово
округлюються і проривають зовнішній шар кори, залишаючись прикріпленими
до кореня. Їх запліднюють червоподібні самці, які активно рухаються.
Після копуляції самці гинуть, а самки залишаються на коренях рослин,
всередині яких розвиваються яйця. Щойно відроджені самки, які
з’являються на поверхні кореня, білі, а згодом стають жовтими —
“золотими”. Після завершення розвитку самки, наповнені яйцями, гинуть,
їх покрив ущільнюється, темніє, стає коричневим, утворюється циста,
всередині якої протягом декількох років зберігаються яйця (в середньому
до 500 штук) і личинки. У цей час вони осипаються з коренів у ґрунт.
Такі цисти здатні зберігати збудника протягом багатьох років за
відсутності пасльонових господарів. Основна маса дозрілих цист
знаходиться у верхньому 20-сантиметровому орному шарі ґрунту. Протягом
вегетаційного періоду золотиста картопляна нематода утворює одне
покоління. Період спокою необхідний личинкам перед вилуплюванням.
Тривалість розвитку нематод з початку впровадження інвазійних личинок в
корені до появи статевозрілих самок складає в залежності від температури
40–70 днів.

Ознаки інвазії картопляної нематоди неспецифічні. На полі зустрічаються
ділянки з ослабленими чи відсталими у рості рослинами, іноді виявляється
пожовтіння, в’янення та загибель листків. Хлороз проявляється з нижніх
листків, згодом розповсюджуючись на верхні і поступово охоплюючи увесь
кущ. Сильно уражені рослини для отримання поживних речовин та води
утворюють масу дрібних коренів. Це явище що дістало назву “бородатість
кореневої системи”. Зниження врожайності картоплі значне, інвазійні
рослини утворюють дрібні та нечисленні бульби. За несприятливих погодних
умов рослини можуть загинути. Утворення вогнищ глободерозу можна
спостерігати через 5–7 років з часу занесення фітогельмінта. Після
випадкового занесення поодиноких цист утворюються вогнища з різким
зниженням чисельності фітогельмінтів від центру до периферії і з таким
же різким зниженням ступеня пригніченості рослин. Вражені рослини мають
всього 1-3 стебла; число бульб різко зменшується, вони дрібні (15-45 г)
чи взагалі не утворюються.

Методи діагностики. Цисти і самок виділяють у зразках ґрунту та на
коренях господаря. Способи перенесення та розповсюдження. Личинки 2-го
віку здатні пересуватися у ґрунті на незначні відстані, відшукуючи
корені рослин за їх виділеннями. Нематоди потрапляють у нові області
існування завдяки завезенню цист при імпорті насіннєвої картоплі,
садивного матеріалу, ґрунту, цибулин квіткових культур, споживчої
картоплі або картоплі з метою переробки.

Заходи боротьби. В зонах, вільних від нематод, з метою попередження
зараження глободерами посадку картоплі чергують з та оптимальними для
неї попередниками: озимими зерновими, багаторічними травами,
бобово-злаковими сумішами, люпином, соєю. Відомо, що за декілька років
відсутності основного господаря чисельність популяції нематод істотно
знижується. Рекомендується семирічна сівозміна із застосуванням стійких
сортів картоплі чи нематицидів (фумігантів або гранульованих сумішей
системних препаратів). Для боротьби з картопляною нематодою на томатах
використовують в основному фуміганти. Фітосанітарні заходи. Рослинний
матеріал повинен супроводжуватися карантинним сертифікатом, який
засвідчує що продукція вирощена на вільних від зараження нематодами
ґрунтах. Карантинні заходи поширюються не тільки на бульби, бадилля,
томати, цибулини, коренеплоди та укорінені рослини, а й на ґрунт, гній,
тару, транспортні засоби, сільськогосподарське знаряддя і машини із
заражених районів.

Власники заражених ділянок повинні збирати бадилля, корені, очистки з
бульб і спалювати їх або закопувати на глибину не менше 1 м, обробляючи
хлорним вапном, 5%-ним розчином формаліну чи карбатіону. У цю ж яму
повинна зливатися і рідина після промивання картоплі.

Стічні води, ґрунт та відходи заводів, які переробляють заражену
картоплю, забороняється використовувати для поливу та удобрення полів.

Рак картоплі.

Збудник: Synchitrium endobioticum Percival.

Систематичне положення: Fungi, Chytridiomycetes, Chitridiales.

Рослини-господарі — із культурних рослин вражає лише картоплю, а в
лабораторних умовах і деякі інші пасльонові культури.

Поширення. В Лісостеповій зоні збудник хвороби виявлений на території
загальною площею до 1132 га. Найбільші вогнища зараження відмічені у
Львівській, Чернівецькій, Хмельницькій та Вінницькій областях. У
Васильківському та Володарському р-нах Київської обл. зареєстрований на
території 15,2 га. Невеликі вогнища (до 3 га) зустрічаються у
Тростянецькому р-ні Сумської обл. (2 га), Підгаєцькому р-ні
Тернопільської обл. (1,5 га), Христинівському р-ні Черкаської обл. (3
га).

Шкодочинність. Гриб швидко накопичується у ґрунті і через 2-3 роки
вражає більшість рослин картоплі. Бульби стають не придатними для
споживання. Особливо небезпечний рак для присадибних ділянок, де при
вирощуванні незмінної культури не стійких до нього сортів картоплі, він
приводить до повної втрати врожаю.

Біологія: Збудник хвороби є внутріклітинним паразитом, не утворює
міцелію. Основне значення у циклі розвитку мають зимові (в стадії
спокою) зооспорангії, за допомогою яких гриб зберігається та поширюється
у природі. Навесні, при настанні стійких температур плюс 15-170С,
зооспорангії проростають з утворенням 200-300 рухливих одноджгутикових
зооспор, які потрапляючи на тканини рослини-господаря, розчиняють стінку
епідерміса і через утворену пору проникають у клітину. Гриб росте,
асимілюючи поживні речовини. Уражена клітина збільшується у розмірах, а
через деякий час гриб у ній розпадається на 5-7 багатоядерних клітин —
літніх зооспорангіїв. Зооспори що утворюються при проростанні, разом з
ґрунтовою вологою рухаються по капілярах і знову уражують тканини
картоплі. Цикл розвитку повторюється.

Збудник хвороби — облігатний паразит. Протягом усього циклу розвитку
лише в періоди проростання спорангіїв та руху зооспор, який триває не
більше 1-2 годин, він не пов’язаний з живою рослиною-господарем.

Цикл розвитку гриба складає 12–14 днів і за сприятливих умов триває
безперервно увесь вегетаційний період. До кінця вегетації картоплі
нарости загнивають, вражаючи здорову частину бульб, і збудники хворою
потрапляють в ґрунт.

Виявлення й ідентифікація: Ознаки: характерні нарости гриба на бульбах,
столонах, кореневій шийці, зрідка на стеблах, листках і навіть квітках,
які за зовнішнім виглядом нарости цвітну капусту. Їх розмір може бути
від маленької горошини до великої бульби. Нарости, що утворюються в
землі, забарвлені в колір слонової кістки або білий, на наземних
частинах — зелений. До кінця вегетації вони темніють і загнивають.
Корені рослини раком ніколи не уражуються. Ракові нарости розвиваються
на бульбах і в сховищах. Зустрічаються листкова, паршеподібна і
гофрована форми раку: листова форма розвивається на вічках бульб, із
яких виростають потворні м’ясисті листочки, прості або розгалужені,
бульба нагадує соснову шишку; паршеподібні ракові нарости мають вигляд
пухирців навколо вічок бульб картоплі і нагадують порошисту паршу,
збудником якої є Spongospora subterranea Wallr.; у разі зараження
гофрованою формою вся бульба нагадує хвилясто-зморшкуватий наріст з
напливами і заглибленнями. Усі бруньки вічок при такій формі не здатні
до розвитку.

Методи обстеження та діагностику: проводять на вегетуючих рослинах
неракостійких сортів (на початку масового цвітіння картоплі та під час
збирання врожаю) і методом відбору ґрунтових проб (у будь-який час доки
ґрунт не замерз).

Способи переносу і розповсюдження. Природне розповсюдження хвороби
відбувається дуже повільно. Найчастіше всього рак передається з
ураженими бульбами, ґрунтом, іншим рослинними матеріалом, знаряддями
обробітку, тарою, гноєм.

Карантинні заходи та засоби боротьби. Забороняється ввезення ураженого
садивного матеріалу і ґрунту з регіонів розповсюдження захворювання.
Обов’язковим є карантинний догляд, лабораторна експертиза. Обстеження на
виявлення раку картоплі за зовнішніми ознаками проводять на вегетуючих
рослинах нестійких сортів і методом відбору ґрунтових проб. У виявлених
вогнищах раку картоплі впроваджують особливий карантинний режим. У зоні
поширення хвороби уражені посіви і посадки обов’язково знищують
радикальним методом з негайним спалюванням викопаних рослин та
дезинфекцією інвентарю і ґрунту. Вивезення продукції рослинного
походження з цієї зони проводиться з дотриманням встановлених вимог. З
господарств, що знаходяться під карантином, заборонене вивезення
садивного матеріалу. При виявленні агресивних патотипів — вивезення
бульб та коренеплодів за межі зони забороняється.

Обов’язковою умовою захисту рослин є дотримання сівозміни, знищення
рослинних решток та бур’янів, вирощування сортів, стійких до хвороб,
внесення органічних добрив, глибока оранка, боротьба з бур’янами.
Основний спосіб контролю захворювання -ротація, чистий пар.
Рекомендується просторова ізоляція насінницьких посівів від виробничих.
Насінницькі площі слід розміщувати не ближче ніж 1 км від присадибних
ділянок. Гній та інвентар із вогнищ хвороби використовують тільки на
уражених ділянках; стічні води та відходи на заводах, що переробляють
уражений матеріал, заборонено використовувати для поливу. Бульби
картоплі використати на корм тваринам у перевареному вигляді.

Віспа або “шарка” слив.

Збудник: Plum pox potyvirus.

Синоніми: Sharca virus, Prunus virus 7, Plum pox virus

Систематичне положення: Virus Potivirus group.

Рослини-господарі. Хоча основними деревними господарями віспи є
плодоносні види роду Prunus, зокрема абрикос, персик, слива, багато
диких деревних і трав’янистих рослин можуть бути потенційними
резерватами хвороби.

Поширення. У лісостеповій зоні України виявлена у трьох областях,
зокрема 0,52 га у Буському р-ні Львівської; 43,5 га в Бережанському,
Борщевському, Бучанському, Збаражському, Заліщицькому, Тернопільському,
Шумському р-нах Тернопільської та 11,1 га в Сокирянському,
Новоселицькому й Хотинецькому р-нах Чернівецької областях.

Шкодочинність. Вірус є дуже небезпечним сам, а також у поєднанні із
іншими вірусами. Захворювання призводить до погіршення якості та
кількості плодів, передчасного їх опадання. Втрати складають від 5 до
100%. Ознаки зараження проявляються на листках і плодах. Особливо чітко
вони простежуються навесні: хлоритичні плями і кільця, просвітління
жилок і навіть деформація листків у персика, на уражених плодах
з’являються хлоротичні плями та кільця. Хворі сливи та абрикоси
деформуються, м’якуш буріє; на їх кісточках є тьмяні кільця чи плями.
Ознаки шарки залежать від місцевості, сезону, виду Prunus, сорту, органу
рослини (листки чи плоди).

Методи обстеження та виявлення. У період активного росту проводять
спостереження за рослинами. Тестування на сприятливих індикаторах
(персик чи Prunus tomentosa) з допомогою щеплень брунькою чи частиною
кори (Chip-budding) дають результати через 6-8 тижнів. Механічна
інокуляція Chenopodium foetidum чи гороху проявляє ознаки теж через 6-8
днів. Для підтвердження присутності вірусу в низьких концентраціях у
корі, коренях, листках, плодах чи насінні, а також для якісного
визначення користуються тестами ELISA. .

Способи перенесення та розповсюдження. Головним джерелом інокулюма є
заражені дерева роду Prunus. Із них вірус переноситься або шляхом
щеплень, або попелицями: Aphis craccivora, A. faba, A. spiraecola,
Brachycaudus helichrysi, Hyalopterus pruni, Myzus persicae, M. varians,
Phorodon humili.

Хвороба проявляється у садах непостійно. Через 2-3 роки інфекція починає
розповсюджуватися від первинно уражених дерев. Перенесення живцями
значно збільшує ризик поширення збудника у зонах зараження, якщо не
використовується сертифікований, вільний від вірусів матеріал. Занесення
вірусу у нові зони і країни найчастіше відбувається в разі використання
для посадки несертифікованих рослин.

Карантинні заходи і засоби боротьби. У зонах суцільного зараження
рекомендується заміна сортів стійкими і толерантними, а у зоні
часткового зараження обов’язковим є знищення заражених дерев радикальним
методом, особливо у маточних розсадниках; знищення парослі в міжряддях,
у рядах та на узбіччях доріг; боротьба із переносниками вірусу хімічними
методами. Для закладки нових розсадників слід використовувати лише
здоровий посадковий матеріал, який пройшов тестування на індикаторах або
оздоровлений в процесі термотерапії, бажано в оточенні неуражуваних
рослин.

Увесь імпортований матеріал господарів (окрім насіння) повинен походити
із територій, обстежених в період вегетації. Якщо вірус зустрічається у
країні-експортері, обстеження проводять також на сусідніх полях, а
матеріал повинен походити від тестованих материнських рослин.

Амброзія полинолиста — Ambrosia artemisiifolia L.

Систематичне положення: родина Складноцвіті (Asteraceae).

Синоніми: А. elatior, A. elata Salisd, A. paniculata Michx., A. incina
F. G., A. Pusilla Rafin та інші.

Поширення. У Лісостеповій зоні України є найбільш поширеним карантинним
бур’яном, який заселив близько 51050 га. Найбільше потерпають від нього
Кіровоградська (38255,5 га), Харківська (4479 га), Одеська (3511),
Полтавська (2500,2) області. Також зустрічаються вогнища у Вінницькій,
Київській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій,
Черкаській, Чернівецькій областях.

Шкодочинність. Бур’ян засмічує поля, сади, виноградники, узбіччя доріг,
вулиці, залізничні насипи, пустирі, канави, береги річок і ставків, луки
та пасовища, на полях посіви озимих і ярих культур, багаторічних та
однорічних кормових трав, технічних, особливо просапних культур,
полезахисні лісосмуги. Розвиваючи велику надземну і вегетативну масу,
амброзія здатна в польових умовах витісняти і пригнічувати як культурні
рослини, так і бур’яни. В результаті надмірного висушування й виснаження
ґрунту цим шкідливим організмом урожай сільськогосподарських культур
значно знижується, а при великому забур’яненні культурні рослини гинуть.
Рослини амброзії містять від 0,07 до 0,15% (по відношенню до сирої маси)
гірких речовин та ефірних масел, при поїданні її коровами молоко та інші
молочні продукти мають неприємний запах і стають гіркими на смак. Силос
з домішками амброзії тварини їдять погано і неохоче. У зерні озимої
пшениці, що вирощена на забур’яненому вміст білків амброзією полі,
знижується на 0,5%, а скловидність — на 1%. Квітковий пилок амброзії
шкідливий для людського організму. У місцях її масового поширення у
людей часто спостерігається алергійне захворювання, відоме під назвою
“осіння сінна лихоманка” або “амброзійний поліноз”. У хворого опухають
слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і очей, болить голова,
посилюється виділення мокроти, настає задишка, сльозотеча, погіршується
зір, проявляються напади бронхіальної астми, підвищується температура,
втрачається працездатність. Лікування такої алергії тривале й важке.

Морфологічні ознаки. Амброзія — однорічна яра рослина, яка зовнішнім
виглядом дуже схожа на коноплі, а за розміром і формою листків нагадує
полин гіркий. За сприятливих умов стебло досягає висоти 2-2,5 м, а
коріння заглиблюється до 4 м. Стебло пряме, розгалужене, опушене.
Листки: нижні — двоякоперисторозсічені, завдовжки 5–10 см, верхні —
одноперисті або суцільні, а середні мають перехідні форми. Поверхня
листкової пластинки темно-зелена; нижній бік — сіруватий від опушення.

Ця однодомна, вітрозапильна рослина має одностатеві чоловічі і жіночі
квітки. Іноді зустрічаються одностатеві рослини лише із жіночими
квітками, вони дуже кущаться, мають слабке опушення листків, головного
стебла і бокових гілок, невеликий розмір листків. Чоловічі квітки
забарвлені в жовтий колір, зібрані в колосоподібні суцвіття по 5–25
квіток, діаметром 2-5 мм, розміщені на вершинах гілок. Кошики з жіночими
квітками розміщені поодиноко або групами від 2 до 5 у пазухах верхніх
листків. Кожна жіноча квітка формує один плід. Плід — однояйцевидна
сім’янка в обгортці (довжина 2,5-3,25 мм, ширина і товщина 1,5-2 мм), до
основи клиновидно стиснута, з 5-7 дрібними (до 1 мм) шипиками навколо
верхньої випуклої частини і одним крупнішим в центрі, на верхівці.
Обгортка досить легко відділяється від сім’янки, тому в продукції можуть
знаходитися як сім’янки в обгортці, так і власне сім’янки. Забарвлення
змінюється від зелено-сірого до коричневого. У молодих рослин (сходів)
сім’ядолі мають довжину 3–5, ширину 2,5–4 мм, вони широкоеліптичні,
злегка м’ясисті, з країв окантовані дрібнокрапчастою смугою, на вершині
тупі, а знизу кріпляться на коротких черешках. Зверху пластинка зелена,
знизу — фіолетово-зелена. Корінь стрижневий, веретеновидний, з потужним
розгалуженням, проникає в глибину до 4 м.

Особливості біології. Розмножується амброзія лише насінинами, яких
утворює 50-3000 штук, що від материнської рослини переносяться на значні
відстані з водними потоками (талими водами, струмками, ярами, річками).
Вони довго тримаються на поверхні води, бо в них є повітряний мішечок
(між сім’янкою та обгорткою) і, крім того, поверхня має гідрофобні
властивості, тому довго не розмокає. У зимовий період із незкошених
рослин облітає насіння і ковзає по снігу під дією вітру; іноді рослину
переносять птахи, для яких насіння амброзії є кормом у зимовий та
ранньовесняний період; транспортні засоби тощо. Чим глибше насінини
амброзії знаходяться у ґрунті, тим довше вони лишаються життєздатними.
Так, при знаходженні на глибині до 5 см через 2 роки гине 91% насінин,
на глибині 10 см — 80%, 30 см — 24%. Фаза спокою насіння амброзії триває
від 5 до 40 років і більше.

Карантинні фітосанітарні заходи. Завезення насіння бур’яну у нові
регіони можливе з вітчизняним та імпортним насіннєвим та продовольчим
зерном, продуктами його переробки (соєвим шротом, комбікормом тощо),
іншими відходами від переробки насіння культур (лузгою соняшника,
відходами насіння люцерни чи конюшини тощо), із сіном, соломою,
підстилкою, із розсадою та іншими матеріалами. Для попередження цього
слід проводити огляд підкарантинних вантажів та матеріалів, а також
транспортних засобів. Забороняється ввезення бур’яну із насінням
сільськогосподарських культур у вільні від ураження амброзією регіони
України. Умови використання забрудненої продовольчої, фуражної й
технічної продукції визначаються в кожному окремому випадку обласною
інспекцією з карантину рослин. Слід систематично проводити обстеження
узбіч основних автомобільних доріг та залізниць, якими перевозиться
підкарантинна продукція; станцій, пунктів ввезення, прийому, зберігання
та використання забрудненої підкарантинної продукції, а також території,
що прилягає до них (в радіусі 3 км). Ліквідуються виявлені первинні та
ізольовані вогнища ураження. Заходи боротьби: профілактичні,
агротехнічні, хімічні та біологічні.

Повитиця польова — Cuscuta campestris Juncker.

Систематичне положення: Cuscutaceae, Grammica.

У Лісостепу України рослина поширена у Вінницькій (7368 га), Київській
(165,2 га), Кіровоградській (280 га), Одеській (30 га), Полтавській
(867,2 га), Сумській (152 га), Тернопільській (108 га), Харківській
(66,3 га), Хмельницькій (30,2 га), Черкаській (315 га) та Чернівецькій
(356 га) областях.

Шкодочинність. Повитиця польова вражає багато рослин різних класів,
родин і біотипів, починаючи від ефемерів і закінчуючи деревними
рослинами. Особливо страждають віка, люцерна, льон, буряки, морква,
цибуля, картопля, тютюн, кенаф та інші види. Окрім культурних рослин
бур’ян вражає численні дикорослі рослини, всього понад 200 видів.
Уражені рослини спочатку відстають у рості, а потім жовтіють і гинуть.
Присоски повитиці руйнують волокна льону, такі стебла погано піддаються
біологічному замочуванню, утворюють волокно нерівномірне за забарвленням
та різко зниженої якості. У цукрових буряків вміст цукру знижується на
1–2 %. У сіні уражених ділянок міститься менше протеїну, воно довго
сохне, пліснявіє, його погано їдять тварини. У повитиці містяться
алкалоїди кускудин та кусталін, які є причиною отруєння тварин при
поїданні забрудненого сіна. Під дією бур’яну ягідні і плодові культури
не плодоносять, частково або повністю засихають. Пошкоджуючи покривні
тканини рослин, сприяють ураженню рослин шкідниками і хворобами, та й
сама є переносником дуже багатьох рослинних вірусів, зокрема, мозаїки
цукрових буряків, томатів, зернових, гречки.

Морфологічні ознаки рослин. Однорічна паразитична покритонасінна
рослина, яка живиться повністю за рахунок рослини-господаря. Повитиці не
мають ні коренів, ні листків. Стебло рослини нитковидне, жовте, іноді
жовто-зелене, в діаметрі до 0,8 мм; квітки розміщені на коротких
квітконіжках (1,5–2 мм), зібрані по 4–9 в китицеподібні суцвіття.
Чашечка напівкуляста, перетинчаста. Зав’язь, а потім і коробочка
куляста, при розкриванні розламується на частини. У коробочці міститься
2–4 насінини; зародок не диференційований на корінець та стебельце і має
вигляд спірально згорнутої нитки, довжина його 11–14 мм. Насіння
жовто-коричневе, з виступаючим носиком, із зовні округле, з внутрішнього
боку двогранно опукле. У рослинній продукції зустрічаються і коробочки і
насінини. .

Біологія. Повитиця польова — теплолюбна рослина. Насінини проростають,
коли ґрунт добре прогрівається. Основна маса стебел знаходиться на
висоті не менше 10 см від поверхні ґрунту, в середній і верхній частинах
враженої рослини. Повитиця, що розвивається із однієї насінини, в свою
чергу утворює більше 20 тисяч насінин, які зберігаються у ґрунті більше
5 років. У цього виду повитиць дуже розвинена здатність до вегетативного
відтворення частинами стебел. Рослина не утворює різко окреслених
вогнищ, а розтягується по полю на великі відстані від первинного вогнища
ураження. За сприятливих умов проростання спірально згорнутий зародок,
що знаходиться всередині насінини, прориває розм’яклу насіннєву оболонку
і висовує веретеноподібний кінчик, вкритий біля основи дрібними
волосками. Потім із насіннєвої оболонки звільняється верхня частина
проростка. В потовщеній частині сконцентровані пластичні речовини,
необхідні для росту і розвитку проростка в автотрофний період.

З’явившись над поверхнею землі, проросток здійснює кругові рухи в
пошуках рослини-господаря, а знайшовши його обвиває 3–4 обертами стебло,
після чого кільця затягуються, стискаються. Стебло повитиці в місцях
дотику з рослиною-господарем розплющується, з боків утворюються напливи,
які сприяють щільному обляганню ураженої рослини. Після цього клітини
перициклу починають ділитися і з них утворюються зачатки майбутніх
гаусторій, які розростаються, проривають шар зовнішніх клітин кори і
виходять на поверхню стебла. Гаусторії впроваджуються у м’які тканини
зовнішніх шарів стебла рослини-господаря, пробурюють первинну кору,
досягаючи центральної частини стебла ураженої рослини.

Основними карантинними заходами та засобами боротьби з повитицею є
догляд та експертиза насіннєвого матеріалу, в якому зустрічаються
коробочки і насінини бур’яну.

Агротехнічні. Вогнища заражених посівів слід викошувати із захопленням
півтораметрової гарантійної зони навколо місця цвітіння бур’яну, а
скошену масу висушувати, виносити за межі поля і спалювати. Вогнище слід
утримувати у стані чорного пару і обробляти гербіцидами. У посівах
багаторічних трав та на необроблених землях (вулиці, межі, узбіччя
залізниць, доріг) повитицю часто низько скошують. Залишки повитиці на
скошеній стерні можна знищити вогнем чи хімічним методом.

Перед скошуванням культурних рослин вогнища повитиці слід викошувати і
прибирати окремо. У садах та виноградниках уражені пагони потрібно
вирізати до цвітіння повитиць, пристовбурові кола все літо утримувати у
стані чорного пару, міжряддя культивувати чи засівати стійкими до
ураження культурами (злакові, люпин, горох) .

Хімічні. Для боротьби застосовують гербіциди: керб-50 (4-5 кг/ га) — для
захисту сім’яників люцерни у фазу 3-4 справжніх листків до змикання
рядів культури; реглон (10-15 л/ га) — до відростання люцерни; півот (1
л/ га) і раундап (0,6-0,8 л/ га) — через 7-10 днів після першого укосу
люцерни; раундап (2-4 л/ га) — в садах, виноградниках; кусцид (10-12 л/
га) — для обробки вегетуючої повитиці на узбіччях доріг, пустирях.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи