Реферат на тему:

Італія

Площа — 301 тис. км2. Населення — 57 млн чоловік. Столиця — Рим.

Італія — велика країна Середземномор’я, що входить до складу «великої
сімки». Вона займає Апеннінський півострів, острови Сицилію, Сардинію та
інші дрібні острови. У сучасних межах держава сформувалась у 1870 р.
шляхом об’єднання князівств.

Італія — парламентська республіка. Главою держави є президент, строк
повноважень якого — 7 років. Законодавчі функції має парламент, що
складається Сенату і Палати депутатів. Рада Міністрів має виконавчі
функції, голову її при значає президент. . |

Природно-ресурсний потенціал. Середземноморське розташування Італії
значна протяжність території з північного заходу на південний схід
зумовлюють специфіку клімату. Тут виділяють два головних його типи —
помірно континенталь ний і субтропічний.

Рельєф країни — переважно гірський: 80 % території займають гори і висо
чини. Низовинами є Паданська рівнина і невеликі ділянки річкових долин
морських узбереж.

Геологічна молодість більшої частини території Італії зумовлює незначні
поклади і невеликі запаси корисних копалин. Є поліметалічні руди, якими
країна частково забезпечує свої потреби (на 60 % свинцем, на ЗО % —
цинком). Великі запаси

ртутної руди. Нерудні корисні копалини представлені покладами
бентонітів, калійних солей та будівельних матеріалів. З паливних
корисних копалин є незначні поклади кам’яного вугілля, яке не
добувається, нафти (власний видобуток покриває 1,5 % потреб країни),
газу (5 % потреб країни). Країна залежить від імпорту сиро-вини і
енергоносіїв. Внутрішні водні ресурси Італії незначні. Найбільша річка —
По, до басейну якої належить більшість річок Північної Італії.

Грунти на рівнинах та передгір’ях представлені бурими лісовими,
субтропічними червоноземами, коричневими, а на підвищених масивах —
гірськими алювіальними на вулканічних породах. Ліси поширені переважно в
горах і займають 1/5 території країни.

Населення. Італія — однонаціональна країна. 98 % її жителів становлять
італійці, які розмовляють на різних діалектах; 2 % населення — словенці,
греки, албанці, франко-провансальці, фріули, тірольці. Природний приріст
населення постійно знижується. Механічний рух населення традиційно
високий. У 70-80-х роках еміграція перевищувала середньоєвропейські
показники. Всього за останні 100 років з країни виїхало 22 млн чоловік.
Як учасниця ЄС Італія надає можливість своїм громадянам працювати за
межами батьківщини в сусідніх європейських країнах. Щорічно таких осіб
колись налічувалось 2-3 млн чоловік, але за останні 20 років їх
кількість скоротилась. Тепер до Італії повертається більше людей, ніж
виїздить. Кількість міського населення становить 53 %. У горах
трапляються невеликі села. Більша частина Паданської рівнини, а також
центр країни, мають хутірський тип розселення. На півдні поширені великі
села, які тут називають селянськими містами. Близько третини міст
розташовані на узбережжі, решта — на Паданській рівнині, в передгір’ях.
Високоурбанізованими вважаються райони Ломбардії, Лігурії, Великого
Неаполя, в яких густота населення становить від 500 до 1000 чол. на 1
км2. Гірські райони, острів Сардинія заселені слабо — 40-70 чол. на 1
км2. Найбільшими агломераціями є Міланська (7 млн чоловік), Римська (5
млн чоловік) (мал. 62) та Неапольська (3 млн чоловік). Більшість
південних міст, на відміну від північних, мають сл-бовиражені виробничі
функції. Частка зайнятого населення найнижча в Європі -36 %, решта людей
офіційно не працює. Поширена надомна праця, зайнятість у
незареєстрованих підприємствах. Значна частина населення зайнята в
обслуговуванні туристів — міжнародний туризм дістав високий розвиток
(мал. 63).

Господарство. Сучасна Італія — розвинута індустріально-аграрна країна,
вартість промислової продукції якої у 5-7 разів перевищує вартість
продукції сільського господарства. Значно менша, порівняно з іншими
західноєвропейськими країнами, частка наукоємних галузей, проте більша
частка державної власності. Після Другої світової війни Італія досить
швидко відновила своє господарство за рахунок високих темпів розвитку
промисловості. На початку 90-х років в промисловості було зайнято 23 %
працюючих, в сільському господарстві — 13 %, в невиробничій сфері —
понад 5,5 %. Отже, напрям розвитку національного господарства відповідав
європейським стандартам.

Промисловість — провідна галузь господарства. Для неї характерне
переважання галузей важкої промисловості, особливо таких, як хімія та
машинобудування, і недостатній розвиток добувних. Промисловість країни
спирається в своєму розвитку на імпортну сировину. Для промислового
комплексу країни характерна висока монополізація. В Італії стан справ у
промисловості контролює потужне об’єднайня Інститут промислової
реконструкції, яке є одним з найбільших і найвпливовіших монополістичних
утворень у світі. У сфері його впливу знаходяться галузі важкої
промисловості, транспорт і фінансово-кредитне господарство. В економіці
переважає державний сектор — друге місце в Європі після Австрії. Держава
володіє транспортом, радіо і телебаченням, телефонним зв’язком. З
приватних монополій найвідоміші «ФІАТ» (транспортне машинобудування) та
«Монтедісон» (електротехніка, хімія) — одні з найбільших у світі.

Сільське господарство значно поступається промисловості та невиробничим
галузям за вартістю продукції. Внутрішні потреби в головних продуктах
харчування (зерно, м’ясо) воно задовольняє тільки на 70 %, хоча його
роль у господарстві Італії вища, ніж в інших розвинутих країнах Європи.
Особливо відстає сільське господарство Півдня з його традиційними
аграрними відносинами, дрібними земельними володіннями. Укрупнення
господарств — невід’ємна риса прогресу сільськогосподарського
виробництва, призводить до того, що частина дрібних власників змушена
займатись несільськогосподарською діяльністю або найматись на роботу до
великих підприємців-землевласників.

Рослинництво є провідною сільськогосподарською галуззю. Переважає
вирощування овочів та зернових. Серед овочів виділяються томати. Зернові
вирощують переважно для харчової промисловості, значна частка твердої
пшениці використовується для виробництва макаронів. Країна посідає перше
місце в Західній Європі за вирощуванням рису. Добре розвинуте
садівництво. Італії належить перше місце в світі за вирощуванням
винограду і виробництвом вин, четверте місце за збором апельсинів і
вирощуванням тютюну. Серед технічних культур важливу роль відіграють
цукрові буряки. Продукція тваринництва не забезпечує внутрішніх потреб.

Транспорт. Оскільки країна розташована на півострові і островах,
провідна роль у зовнішніх перевезеннях належить морському транспорту.
Найбільшими портами Італії є Трієст і Генуя, а всіх портів налічується
близько чотирьох десятків. Для внутрішніх перевезень використовують
першокласні автомагістралі. За кількістю автошляхів Італія поступається
в Західній Європі тільки Німеччині. Більшість автомагістралей
розташована вздовж залізниць, найпотужнішою з них 6 «Автострада Сонця»
(Мілан — Рим — Неаполь). Значення залізниць дещо зменшилось через
розширення автострад, яких найбільше на півночі. Останніми десятиліттями
велику роль почали відігравати трубопроводи, в тому числі
трансконтинентальні. Нафтопроводи з Алжиру й Тунісу пролягають по дну
Середземного моря, далі через Сицилію і Апеннінський півострів за межі
Італії.

Зовнішньоекономічні зв’язки. У міжнародному поділі праці країна виступає
як постачальник на світовий ринок продукції машинобудування (42 %
експорту), легкої промисловості (текстиль, взуття, одяг),
сільськогосподарської продукції (цитрусові, овочі, вина, фрукти). В
господарство Італії надходять інвестиції зі США та західноєвропейських
країн.

Головними торговельними партнерами Італії є європейські країни (45 %
зовнішньоторговельного обороту), США і Японія. До 35 %
зовнішньоторговельних операцій припадає на нафтогазоносні країни
Близького Сходу і країни Латинської Америки. Значні прибутки Італія
одержує від туризму (6 млрд доларів щорічно).

Внутрішні відмінності. За особливостями економічного розвитку в Італії
Виділяють 3 економічні райони: Південь, Центр, Північ (мал. 64).

Південний район має виражену спеціалізацію зі значним переважанням
рослинництва (80 % сільськогосподарської продукції). Безробіття, велика
релігійність населення породжує тут складні соціальні проблеми.
Промисловість розміщена дисперсне, найбільший промисловий центр —
Неаполь. Тут розвинуте машинобудування, чорна металургія, нафтохімія,
легка і харчова промисловість. Традиційна галузь району — туризм.
Острови Капрі і Іск’я — міжнародні курорти.

У Центральному районі зосереджені підприємства машинобудування, чорної
металургії, хімії, хоча галузями спеціалізації є меблева,
фарфоро-керамічна, текстильна, взуттєва, швейна промисловість. У
сільському господарстві розвиваються овочівництво та садівництво. Тут
розташовані Рим і Флоренція — важливі туристські центри.

Північний район — найрозвинутіший у країні. Тут зосереджене точне
машинобудування, тонка хімія, текстильна і швейна промисловість,
високоорганізоване сільське господарство (тваринництво, виноградарство).
Головним промисловим центром е Мілан, рівень розвитку промислових і
торговельно-фінансових функцій якого вищий, ніж у столиці. Великим
промисловим центром є Турин, в якому знаходяться відомі в світі заводи
«ФІАТ». Генуя — великий порт району і країни.

Східна частина району — індустріально-аграрна. Тут у промисловості
переважають трудомісткі галузі, розвинуте машинобудування. У
сільському господарстві провідну роль відіграє м’ясо-молочне
тваринництво. Головні центри — Beнеція, Болонья.

Похожие записи