Історія вивчення сучасних морфодинамічних процесів за результатами
стаціонарних і напівстаціонарних досліджень

Дослідження сучасних морфодинамічних процесів, чинників їх розвитку та
утворених ними форм рельєфу тривають давно, про що свідчать як
публікації монографічного характеру, так і численні статті у збірниках
та матеріалах конференцій. Результати досліджень мають прикладний
характер, бо без визначення передумов виникнення, поширення та
інтенсивності розвитку сучасних екзогенних процесів неможливо
забезпечити їх прогнозування, регулювання та захист господарських
об’єктів.

Складна геологічна будова, історія розвитку рельєфу та значне
господарське освоєння Українського Розточчя зумовили розповсюдження на
його території різноманітних видів денудаційних процесів. Їх вивчення
потребує накопичення бази знань з геолого-геоморфологічної будови та
історії розвитку рельєфу. Одними з перших таких робіт є праці А.
Ломницького (1897, 1898) та С. Рудницького (1913). Наприкінці 40-х, у
50-ті — 60-ті роки ХХ ст. інтенсивно проводяться геологічні дослідження,
передовсім геологічна зйомка території, що сприяло встановленню зв’язків
між геологічною будовою і рельєфом Розточчя. Питання, тісно пов’язані з
досліджуваною проблематикою, розглядаються в цей час у численних
публікаціях, присвячених висвітленню тектоніки, неотектоніки,
геоморфології та оротектоніки Розточчя й суміжних територій (роботи П.
Цися, 1962; Л. Купріна, 1962; К. Геренчука, М. Демедюка, М. Зденюка,
1966; Л. Герасимова та ін., 1967; І. Гофштейна, 1979; Я. Бурачинського,
1976; інших дослідників).

Важливий етап у вивченні даного регіону розпочався з моменту створення
заповідника «Розточчя» (1984). Науковцями Львівського державного
університету виконувалась тема з комплексних географічних досліджень
(науковий керівник проф. Я. Кравчук), в якій брали участь Ю. Зінько, В.
Брусак, В. Шушняк, О. Федірко, Р. Гнатюк, Б. Муха та ін.

Початок нового етапу вивчення Розточчя ознаменований появою низки
докладних робіт, які базуються на матеріалах детальних морфотектонічних
досліджень. Особливої уваги заслуговує монографія Я. Бурачинського
(1997), присвячена характеристиці рельєфу Розтоцької височини. В ній
відображено вивченість питань геоморфологічної та геологічної будови,
рівень детальності досліджень, проведених на Розточчі науковцями Польщі.
Однією з найбільш ґрунтовних робіт, що дає доволі повний
геолого-геоморфологічний опис будови і тектонічних закономірностей
Українського Розточчя є робота Р. Гнатюка про структурний рельєф
Південного Розточчя (2002).

Однак, складність та багатофакторність розвитку ерозійно-акумулятивних
процесів, яскраво виражена просторово-часова неоднорідність їх динаміки
вимагають використання цілої системи сучасних методів дослідження.
Найважливішими серед них є стаціонарні спостереження на стокових
майданчиках, напівстаціонарні та експериментальні дослідження
інтенсивності змиву ґрунтів та лінійного розмиву, транспортування
наносів і їх акумуляції, розрахункові та прогнозні методи.

Вивчення сучасного морфогенезу має практичне значення для розробки
заходів з регулювання та стабілізації небезпечних геоморфологічних
процесів при різних видах господарської діяльності. Господарське
освоєння Розточчя сприяло розширенню площі активного прояву сучасного
морфогенезу. Ці антропогенно зумовлені процеси призвели до зниження
родючості ґрунту, пошкодження деревостану, погіршання екологічної
ситуації в цілому. Тому виникає потреба розробки природоохоронних
заходів з регулювання несприятливих геоморфологічних процесів. Основою
для розробки таких заходів повинні стати стаціонарні дані з
інтенсивності розвитку процесів, встановлення емпіричних зв’язків між
показниками динаміки та морфометрії поверхні, типом рослинності та видом
освоєння.

Вивченню інтенсивності денудаційних процесів приділяється значна увага
як вітчизняними, так і зарубіжними вченими. В останні десятиліття
геоморфологічні процеси досліджуються в основному науковцями вищих
навчальних закладів. Дослідження проводяться в двох напрямках —
стаціонарні і напівстаціонарні з кількісними вимірами інтенсивності
розвитку окремих видів сучасних геоморфологічних процесів та оцінкою
темпів денудації за твердим стоком річок.

Значний внесок у вивчення сучасних геоморфологічних процесів зробили
такі вчені: М. Заславський (1966), С. Соболєв (1970), А. Грін (1974), А.
Дєдков (1977), Г. Сурмач (1976), Г. Швебс (1974), О.Болюх (1976),
І.Ковальчук (1981), Е. Ємельянова (1956), Е. Толстих (1984), С.
Воскресенський (1986), які проводили стаціонарні дослідження окремих
процесів для різних регіонів і склали аналітичні схеми прогнозування і
залежності їх від дії різноманітних фізико-географічних чинників і
ступеня антропогенної трансформації ландшафтів.

Д. Тимофєєв, В. Фірсенков (1978), О. Щеглова (1972), А. Дєдков (1977),
Л. Бондареєв (1974), С. Ахундов (1978) працювали за методикою обчислення
інтенсивності сучасної денудації. Цей метод ґрунтується на вимірюванні
стоку наносів в річках і перерахунку одержаних величин на площу басейну.

Розрахункам середньомісячного і середнього багаторічного стоку наносів
в залежності від впливу різних фізико-географічних і гідрологічних
чинників присвячені роботи Н. Дрозд і 3.Горецької (1963, 1969), 3.
Горецької(1971, 1974, 1981), К. Лісициної (1972), С. Кочубея (1971).
Крім цього з інших видів денудаційних процесів проводились дослідження
Й. Пасульком (1963, 1967), С. Перехрестом (1971) та іншими
геоморфологами і гідрологами.

Незважаючи на це, проблема комплексного вивчення динаміки денудаційних
процесів, їх просторово-часової зміни методами стаціонарних та
експериментальних досліджень не була вирішена. Інтенсивність сучасного
рельєфоутворення оцінювалась переважно за твердим стоком великих
річкових систем. Дані по басейнах нижчих порядків, механізму і напрямку
розвитку окремих видів денудаційних процесів практично були відсутні.

Детальному і всебічному вивченню особливостей ерозійно-акумулятивних
процесів присвячені роботи Н. Маккавеєва (1981). Він розподілив головні
агенти денудації за характером поширення гірських порід на агенти
близького (схилових процесів і неруслового стоку) і віддаленого
(руслового) переносу. Обчислення стоку наносів в річках дає можливість
оцінити величину балансу матеріалу, напрям розвитку процесів сучасного
рельєфоутворення і пов’язати його з умовами тектонічного розвитку
рельєфу. Тобто об’єктом балансових досліджень постає складна динамічна
система «елемент схилу — схил — водозабір — русло», функціонування і
зміна якої визначається співвідношенням екзогенних і ендогенних
чинників. У 90-х роках балансовими дослідженнями охоплені як гірські так
і рівнинні регіони (І.Ковальчук, 1981; А. Дєтков і В. Мозжерін, 1989; Н.
Алєксєєвский, 1989; А. Чернов, 1989; В. Голосов, 1987).

Системний підхід до проблеми якісної оцінки процесів сучасного
рельєфоутворення, їх динаміки зумовив більш ефективний аналіз та
інтерпретацію одержаної інформації, виникнення системи нових механізмів
взаємодії окремих елементів. Були отримані результати емпіричних
досліджень та математичні моделі, що характеризували функціонування цих
систем і їх просторово часову диференціацію (М. Заславський, 1981, 1987;
Г. Швебс, 1981; Ц. Мірцхулава, 1988).

Детальні багаторічні спостереження за розвитком поверхневого стоку у
Передкарпатті (Дрогобицька височина, с. Медвежа) проводила група
науковців Львівського державного університету (О. Болюх, Я. Кравчук, А.
Канаш, М. Кіт, 1972-1975 рр.). Для спостережень були вибрані ділянки з
різними природно-господарськими умовами. На кожній з них за допомогою
різних методів вивчалися процеси площинного змиву ґрунту та динаміка
еродованості ґрунтового покриву. Даними дослідженнями підтверджується,
що на схилах, покритих трав’яною рослинністю чи лісом, сучасні екзогенні
процеси протікають дуже повільно, а на орних землях змив в сотні разів
більший. Тому при дослідженні ерозійних процесів Передкарпаття головна
увага приділялась орним землям. Характер господарського використання
території впливає на інтенсивність ерозії більше ніж інші чинники. Ці
дослідження проводились у два етапи.

4

4

4

4

4

w6w¤xuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuiu

4

На першому етапі (1966-1971 рр.) методом польового геоморфологічного
знімання паралельно з дослідженнями інших сучасних процесів проводилося
вивчення розповсюдження і форм проявів ерозії. Другий етап (1972-1974рр)
включав дослідження на ерозійному стаціонарі та еталонних ділянках
процесів змиву на сільськогосподарських землях з використанням стокового
і дощового обладнання. Вивчення сучасних екзогенних процесів методами
стаціонарних і напівстаціонарних спостережень здійснював І. Ковальчук
(1981). На репрезентативних ділянках вивчалися поверхневий змив грунту
та динаміка еродованості ґрунтового покриву у Біберсько-Перемишлянському
природному районі. Крім цього, дослідження проводились у системі малих
водозборів (від улоговинного до басейну річки І порядку) та у басейнах
Західного Бугу, Дністра та Тиси.

Крім багаторічних постійних спостережень за розвитком ерозійних
процесів на Подільській височині, подібні роботи велися на стаціонарах у
Полонинсько-Чорногірських (с. Кваси, смт. Ясиня) і Вулканічних (с.
Довге) Карпатах (Я. Хомин, 1992; Я. Кравчук, І. Ковальчук, Я. Хомин,
1984; та ін.)

І. Ковальчуком, Я. Кравчуком, Я. Хомином в 1984 та І. Ковальчуком, Я.
Кравчуком в 1985 роках була розроблена програма оцінки інтенсивності і
спектру денудаційних процесів, яка проводилась в системі «схил —
елементарний басейн — басейни річок вищих порядків». Проведена робота
дала можливість оцінити участь різних видів денудаційних процесів в
переміщенні матеріалу по схилах, вияснити інтенсивність і напрямок їх
розвитку в різних ланках гідрологічної системи. Проведений аналіз
І.Ковальчуком, Я.Хомином, Л.Дубіс аналіз структури річкової сітки і її
зв’язку з інтенсивністю сучасних геоморфологічних процесів дав
можливість створити математичну модель розвитку денудаційних процесів на
південно-західних схилах Українських Карпат і Подільській височині.

На теренах української частини Розточчя детальними дослідженнями
дефлюкційних процесів займалися В. Брусак та І. Дикий (2000). Для
вивчення кріпу було обрано довготермінову методику напівстаціонарних
досліджень на заліснених схилах у межах ПЗ «Розточчя». Геоекологічні
проблеми, зокрема рівень ураження ерозійними процесами вивчали
І.Ковальчук та М.Петровська (2003).

Проаналізувавши матеріали досліджень даного регіону можна зробити
висновок про недостатній рівень вивчення сучасних рельєфоутворювальних
процесів на території Розточчя. У зв’язку з цим розпочаті комплексні
стаціонарні і напівстаціонарні дослідження інтенсивності і динаміки
сучасних геоморфологічних процесів на території Українського Розточчя.
Досліджуються основні види денудаційних процесів, які беруть участь у
загальному пониженні і переформуванні рельєфу даної території,
проводяться стаціонарні спостереження за їх інтенсивністю і динамікою в
залежності від впливу різних фізико-географічних чинників та
особливостей господарської діяльності.

Для дослідження ерозійних рельєфоутворювальних процесів обрали
ефективний метод стокових майданчиків, який на сьогоднішній день
залишається найбільш точним в системі прийомів вивчення кількісних
показників площинної ерозії на схилах. «Стокові майданчики, писав М.
Львович, — є єдиним засобом вивчення схилового стоку, не порушеного
русловим регулюванням» [40].

Площинний змив – слабо помітний, але найбільш розповсюджений і
підступний тип ерозії. Він проявляється повсюдно і тому піддається
безпосередньому розпізнаванню значно важче, ніж швидка яркова ерозія.
Проте результати площинного змиву часто перевершують негативні наслідки,
спричинені ярковою ерозією. Це підтверджують дослідження, проведені в
різних природних зонах (О. Болюх та ін., 1976; А. Панков, 1934; X.
Беннетт, 1958; Л. Бауер і X. Вайничке, 1971; В. Євцихевич, 1973 та ін.).
Територія Розточчя в цьому відношенні не є винятком. Не дивлячись на
горбистий рельєф, достатнє атмосферне зволоження, сучасні ерозійні
процеси представлені тут, головним чином, площинним змивом та лінійним
розмивом.

На нерозораних схилах, покритих густою трав’яною або лісовою
рослинністю, сучасні ерозійні процеси протікають надзвичайно повільно.
На розораних землях змив в сотні разів більший. Тому основну увагу ми
приділяли вивченню площинного змиву, заклавши стокові майданчики на
розораних землях Янівського Розточчя, на схилах північної та
південно-західної експозицій. Для організації досліджень використали
стокове обладнання за кресленнями В. Сахарова. Проведено спостереження
на стокових майданчиках за змивом ґрунту, динамікою еродованості
ґрунтового покриву, проаналізовано залежність площинного змиву від
інтенсивності опадів.

За період 2005-2006 рр. на території стаціонару зареєстровано всього 34
стокоутворювальні дощі, з яких 2/3 були рясними (10-30мм). Усі дощі із
шаром опадів більше 20 мм викликають поверхневий стік і змив ґрунту, а з
шаром опадів більше 30мм – інтенсивний змив ґрунту [31, 35]. Найбільша
небезпека виникнення стоку і змиву ґрунту зливовими водами існує у
травні — червні та серпні, оскільки у цей період більша половина дощів
мають зливовий характер. Максимальна інтенсивність зливових фаз досягає
0,81 — 1,19 мм/хв. Стаціонарні спостереження показали, що при сумі
опадів 33,4 мм і зливовій фазі 0,66 мм/хв. змив ґрунту становив 2,73
кг/га.

Дослідження показують, що найбільша небезпека виникнення площинного
змиву існує під час зливових дощів. У той же час на інтенсивність
розвитку ерозійних процесів помітний вплив мають мікрорельєф схилу,
характер обробітку ґрунту, наявність і стан рослинного покриву та
фільтраційні можливості ґрунту.

Література:

1. Алексеевский Н.И., Горбатенко А.В. Физико-географические аспекты
транспорта влекомых наносов на равнинных реках // Вестн. Моск. ун-та. –
Сер. 5: Геогр. – 1989. – № 4. – С. 61-68.

2. Ахундов В.А. Сток наносов горных рек АзССР. – Баку, 1978. – 98 с.

3. Бауер Л., Вайничке X. Забота о ландшафте и охрана природы. – М,
«Прогресс», 1971.

4. Беннетт Х.Х. Основи охраны почвы. – М., Изд-во иностранной
литературы, 1958.

5. Болюх О.И., Канаш А.П., Кит М.Г., Кравчук Я.С. Стационарное изучение
плоскостного смыва в Предкарпатье. – Львов, «Вища школа», 1976. – 114 с.

6. Бондарев Л.Г. Вечное движение. Планетарное перемещение вещества и
человек. – М.: Мысль, 1974. – 158 с.

7. Брусак В. Геоморфологія. Сучасні екзогенні процеси. // Проект
організації території природного заповідника «Розточчя». – Львів, 2004.
– С. 26–36.

8. Брусак В., Дикий И. Особенности полустационарного изучения
дефлюкционных процессов на Украинском Расточье / Стаціонарні та
експериментальні дослідження сучасного рельєфотворення. – Львів, 2000.–
С. 9–17.

9. Брусак В.П., Міллер Г.П., Федірко О.М. Особливості ландшафтної
структури заповідника «Розточчя» // Природничі дослідження на Розточчі:
36. наук.-техн. праць. – Львів: Вид-во УкрДЛТУ, 1995. – С. 60–70.

10. Воскресенский С.С. Выветривание на склонах в системе общей денудации
суши. // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Геогр., 1961. –№ 1. – С 110–116.

11. Герасимов Л.С. и др. Отчет о результатах комплексной
геолого-гидрогеологической сьемки масштаба 1:50000, проведенной
Куликовской геолого-съемочной партией в 1962–67 гг. / Львов.
геол.-развед. экспед. – Инв. № 2176/1. –К., 1967.–287 с.

12. Геренчук К.І., Демедюк М.С., Зденюк М.В. До четвертинної
палеогеографії Сансько-Дністровського межиріччя // Палеогеографічні
умови території України в пліоцені та антропогені. – К.: Наук, думка,
1966. – С. 5–13.

13. Гнатюк Р.М., Кравчук Я.С. Геоморфологічна карта заповідника
«Розточчя» // Природничі дослідження на Розточчі // 36. наук.-техн.
праць. – Львів: Вид-во УкрДЛТУ, 1995. – С.22-25.

14. Гнатюк Р.М. Структурний рельєф Південного Розточчя // Автореф. дис.
… канд. геогр. наук : 11.00.04 / Львів, нац. ун-т ім.І.Франка. –
Львів, 2002. –18с.

15. Голосов В.Н. Опыт оценки баланса наносов в бассейне малой реки. //
Закономерности проявления эрозионных и руслових процессов в различных
природных условиях. – М., 1987. – С. 146–147.

Похожие записи