.

Історичні місця і пам’ятки Антарктики: класифікаційно-просторовий аналіз для потреб туризму (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2923
Скачать документ

Історичні місця і пам’ятки Антарктики: класифікаційно-просторовий аналіз
для потреб туризму

Перші об’єкти, створені людиною у Південному полярному регіоні, виникли
на початку минулого століття під час експедицій так званої героїчної
доби вивчення Антарктики, мотивація здійснення яких базувалась на
національному та особистому престижі. У роки Другої світової війни в
регіоні побудовано низку об’єктів інфраструктури науково-військового
призначення, головним чином у спірному секторі Антарктичного півострова,
з метою демонстрації активного відстоювання заявлених в односторонньому
порядку територіальних домагань на антарктичні території з боку Великої
Британії, Аргентини та Чилі. Початок систематичних досліджень у 1950-х
роках і, особливо, наукова кооперація під час проведення Міжнародного
геофізичного року (1957-1958 рр.) призвели до нової хвилі будівництва в
регіоні. На сьогодні усі об’єкти того часу розглядаються міжнародною
спільнотою як культурне надбання Антарктики, що, зважаючи на інтенсивне
освоєння регіону в останні десятиліття та необхідність критичного
переосмислення здобутків людства у вивченні Антарктики, вимагає
здійснення комплексних досліджень історико-географічного змісту, а також
досліджень з інвентаризації пам’ятних об’єктів та розробки невідкладних
заходів щодо їх збереження для майбутніх поколінь.

Переважна більшість зарубіжних (головним чином англомовних) публікацій,
а також вітчизняні праці радянського періоду детально висвітлюють
історію відкриття та вивчення материка у розрізі досягнень окремих
експедицій. Подібний характер викладу матеріалу характерний і для
відповідного розділу поки що єдиної вітчизняної колективної монографії,
присвяченої різним аспектам діяльності людини в Антарктиці, що вийшла
друком вже за часів незалежності України [1]. Разом з тим, в українській
науково-популярній літературі з’являються результати поодиноких
історіографічних досліджень, що стосуються окремих українських
персоналій, пов’язаних з Антарктикою [2], а також історичні розвідки,
присвячені відкриттю та вивченню географічних об’єктів та їх
топонімічному аналізу у районі української антарктичної станції
“Академік Вернадський” [3]. Водночас, у зарубіжних дослідженнях
останнього десятиліття виокремлюється проблематика робіт з оцінки
значення окремих історичних пам’яток Антарктики для інших сфер людської
діяльності [8, 9]. Проте на сьогодні вкрай мало науково-практичних
розробок з ефективного збереження пам’яток Антарктики. Також недостатньо
вирішеними залишаються питання використання історико-культурного
потенціалу з освітньою метою.

Таким чином, мета даної роботи полягає у здійсненні
класифікаційно-просторового аналізу історичних місць і пам’яток та
визначення їх потенціалу для організації туризму в Антарктиці загалом і
в районі української наукової станції “Академік Вернадський” зокрема.

Розкриття поняття історичних місць та пам’яток Антарктики. У правовій
системі Договору про Антарктику (1959 р.) затверджені нормативно-правові
акти, що забезпечують охоронний режим для: 1) всіх відомих
(зареєстрованих) історично значимих об’єктів в Антарктиці, повністю чи
частково збережених до цього часу; 2) окремих місць із втраченими
артефактами, з якими пов’язані події, що важливі для історії вивчення
Антарктики; 3) усіх інших об’єктів, які будуть знайдені в майбутньому у
тому разі, якщо вони матимуть певну історичну цінність.

Хронологічною межею для збереження історико-культурної спадщини є 1958
рік, що дозволяє поширити дії охоронного режиму на об’єкти, створені для
забезпечення проведення Міжнародного геофізичного року [4]. Відповідно
до процедур, встановлених правовою системою Договору про Антарктику,
будь-які особи чи експедиції, у разі виявлення історичних артефактів
походження до 1958 року, зобов’язані повідомити про це відповідні органи
влади своєї держави, яка, в свою чергу, інформує про знахідку інших
учасників Договору про Антарктику. При виявленні історичних артефактів
під час нового будівництва рекомендовано припинити усі будівельні роботи
до завершення відповідних процедур реєстрації та оцінки знайдених
об’єктів. У разі вивезення за межі Антарктики транспортабельних
пам’яток, їх доставляють до держави, громадянами якої ці пам’ятки були
знайдені. Чинні охоронні принципи є перешкодою для відбору та вивезення
як сувенірів будь-яких артефактів, пов’язаних з діяльністю людини.

Поняття історичних місць та пам’яток Антарктики вживається у міжнародній
документації у досить широкому значенні, тому воно потребує уточнення і
конкретизації, особливо у контексті охорони ще невиявлених та
незареєстрованих пам’яток. У документах Консультативних нарад
держав-сторін Договору про Антарктику історичні місця і пам’ятки
Антарктики прийнято розуміти у таких значеннях:

– місця (або артефакти), пов’язані з конкретними особами чи
експедиціями, що зіграли важливу роль у дослідженні Антарктики;

– місця (артефакти), пов’язані з певним видатним подвигом, що є проявом
мужності і стійкості чи інших досягнень людини в екстремальних умовах
Антарктики;

– зразки, що засвідчують широкомасштабну діяльність, важливу для
розвитку знань про антарктичний регіон, або є її складовою;

– зразки, що відзначаються особливою технічною чи архітектурною
цінністю, пов’язаною з використанням певних матеріалів, методу
будівництва чи плану забудови (інтер’єру, дизайну);

– місця (артефакти), що мають особливе символічне чи пам’ятне значення
для багатьох націй;

– інші місця (артефакти), що є джерелами освіти і пропаганди людської
діяльності в Антарктиці.

Таким чином, до історичних місць і пам’яток, що підпадають під зазначені
формулювання (але ними не обмежуються), належать такі об’єкти:

1) ранні наукові станції (аварійні бази) або їх залишки; стоянки та інші
природні укриття зі слідами людської діяльності;

2) різноманітні нежитлові споруди, залишки або частини таких споруд:
пам’ятні хрести; моноліти, колони, стовпи; кам’яні піраміди з написами
та меморіальними дошками;

3) уламки кораблів, наземного чи повітряного транспорту;

4) сліди вилову моржів, тюленів, риби та залишки відповідного
спорядження;

5) відкриті скельні породи з написами;

6) місця поховань;

7) інші об’єкти, що мають відношення до діяльності людини в Антарктиці і
не підпадають під жодну з наведених категорій, серед них, наприклад,
трактор-пам’ятник на станції “Восток” (78°28′ пд.ш., 106°48′ зх.д.) з
меморіальною дошкою, який встановлений на честь відкриття станції у 1957
році та ін.

У 1972 році державами-сторонами Договору про Антарктику складено перший
Перелік історичних місць і пам’яток Антарктики (ІМП), який сьогодні
нараховує 76 об’єктів. Загалом 16 країн виступили з пропозиціями внести
до Переліку історичні пам’ятки національного значення і відповідно
надати їм охоронний статус. Серед країн найбільшу кількість об’єктів
запропонувала Велика Британія, Нова Зеландія, Аргентина, Чилі та
Норвегія (табл. 1).

Таблиця 1

Внесок держав у історико-культурне надбання Антарктики

Держави-сторони Договору про Антарктику Запропонована кількість
історичних місць і пам’яток

в односторонньому порядку спільно з іншими державами разом

Аргентина 8 5 13

Австралія 5 1 6

Бельгія 1 – 1

Велика Британія 5 21 26

Індія 1 – 1

Іспанія – 1 1

Китай 1 – 1

Нова Зеландія 3 14 17

Норвегія 2 8 10

Перу – 1 1

Польща 3 – 3

Росія 6 – 6

США 2 – 2

Франція 3 1 4

Чилі 8 5 13

Японія 1 – 1

За матеріалами [4].

Переважна більшість історичних місць та пам’яток, як показано у таблиці
2, зосереджена на узбережжі Антарктичного півострова і прилеглих
островах. Порівняно сприятливі кліматичні та льодові умови, транспортна
доступність з портів Південної Америки, зумовили те, що субантарктичні
острови північно-західної частини Антарктичного півострова, стали
форпостами інтенсивного освоєння шельфу та самого континенту ще з першої
половини минулого століття. Сьогодні це район максимальної концентрації
стаціонарних наукових станцій в Антарктиці. Наслідком такої тривалої
людської діяльності є 35 історико-культурних об’єктів, 12 з яких
знаходяться на Південних Шотландських островах. Ще одним районом
зосередження пам’яток є узбережжя моря Росса – 17 об’єктів, з них 11 –
на острові Росса. Решта об’єктів розосереджена головним чином вздовж
узбережжя Східної Антарктики із певними осередками на Землі Аделі та
Землі Мері Квін (нараховано по п’ять об’єктів). У внутрішніх частинах
материка виявлено лише три об’єкти.

Періодично державами-сторонами Договору про Антарктику здійснюється
перегляд кожного історичного місця чи пам’ятки, внесених до Переліку.
При цьому визначається, по-перше, чи існує ще досі об’єкт (збережений
повністю чи частково) і чи продовжує він відповідати вказаним вище
класифікаційним ознакам. По-друге, чи існує необхідність додаткового
опису об’єкта, зокрема уточнення його меж, у тому числі картографічно.
По-третє, чи вимагає об’єкт додаткових заходів з охорони та управління
[4].

В процесі виконання зазначених процедур три об’єкти були виключені з
Переліку. Такими є хатина і меморіальна дошка на острові Петра I (68°47′
пд.ш., 90°42′ зх.д.), побудована норвезьким капітаном Ніль-сом Ларсеном
у лютому 1929 року. Встановлено, що під дією природних процесів об’єкт
був знищений. Інші два об’єкти знаходились на острові Десепшн (Південні
Шотландські острови). Це меморіальна дошка, що вказувала на
місцезнаходження кладовища, на якому у першій половині минулого століття
поховано близько 40 норвезьких китобоїв. Кладовище було знищено у
результаті виверження вулкану у лютому 1969 року. Поряд з кладовищем
знаходилась кам’яна піраміда з меморіальною дошкою на честь капітана
Адольфуса Амандуса Андресена – одного з першопроходців Антарктики, який
започаткував китобійний промисел на острові у 1906 році. Піраміда разом
з дошкою втрачені через невстановлені причини [10].

Таблиця 2

Просторовий розподіл історичних місць і пам’яток Антарктики

Артефакти Західна Антарктика Східна Антарктика Загальна кількість

Узбережжя Антарктичного півострова і прилеглі острови Південні
Шотландські острови Узбережжя моря Росса (включ. острів Росса) Решта
узбережжя Східної Антарктики та внутрішні частини материка

Будівлі (наукові бази, притулки) 12 2 7 5 26

Кам’яні піраміди з меморіаль-ними дошками 3 2 – 7 12

Пам’ятні хрести, моноліти, погруддя та статуї 6 6 7 5 24

Історичні місця (з частково або повністю втраченими артефактами) 1 1 2 –
4

Місця поховань – 1 1 1 3

Інші пам’ятні об’єкти 1 – – 3 4

Разом 23 12 17 21 73

В перспективі статус історичної пам’ятки може одержати єдина культова
споруда Антарктики – діючий храм Російської православної церкви,
освячений 15 лютого 2003 року поблизу російської станції “Белінгсгаузен”
(острів Кінг-Джордж). За основний будівельний матеріал обрано сибірську
сосну як вид дерева, що найбільш стійкий до процесів гниття. У храмі
заплановано встановити меморіальні дошки з іменами усіх учасників
радянських та російських антарктичних експедицій, що загинули в
Антарктиці. У цьому контексті історичне значення такої споруди разом з
її культурним та релігійним значенням оцінено росіянами досить високо.
Храм відзначається просвітницьким потенціалом і слугує укріпленню миру
та взаєморозуміння в Антарктиці.

Історичні місця і пам’ятки як ресурс для туризму. Важливі
соціально-культурні (просвітницькі, комунікативні) та природоохоронні
функції покладено на міжнародний антарктичний туризм – єдину і динамічно
зростаючу комерційну діяльність на антарктичному континенті [5, 6]. За
результатами соціологічних опитувань зарубіжними вченими встановлено, що
відвідування історичних пам’яток у структурі мотивацій пасажирів
круїзних суден займає друге місце, поступаючись екологічним турам до
природних об’єктів Антарктики, що відзначаються пейзажно-естетичною
цінністю. На третьому місці у структурі мотивацій – пригодницький
туризм, у тому числі заняття екстремальними видами спорту [9].

Зрозуміло, що найвищим попитом у туристів відзначаються старі будівлі на
доступному для висадок антарктичному узбережжі та суміжних островах, а
також інші об’єкти, якщо вони розташовані вздовж маршруту судна.
Пам’ятки у важкодоступних місцях не користуються попитом, але разом з
тим володіють певним потенціалом: в майбутньому ці об’єкти можуть бути
включені до турпродукту за умови достатнього розвитку безпеки
туристських подорожей в Антарктиці та попиту на важкопрохідні історичні
маршрути в рамках появи нового сегменту антарктичного туризму.

Рис. 1. Основні історичні місця і пам’ятки Антарктики, що відвідуються
туристами (за матеріалами [7]).

Історичні місця і пам’ятки в районі моря Росса. За останнє десятиліття
зростає кількість тематичних круїзів від портів Австралії та Нової
Зеландії до моря Росса. Ключовими складовими такого історичного туру є
відвідування збережених до цього часу чотирьох дерев’яних будівель
(хатин) і пов’язаних з ними реліквій, залишених першими наземними
експедиціями Карстена Борхгревінка, Роберта Фалькона Скотта та Ернста
Шеклтона [9].

  Серед цих будівель є найстаріша в Антарктиці, яка закладена на мисі
Адер (71°18′ пд.ш., 170°12′ сх.д.) у лютому 1899 року учасниками
Британської антарктичної експедиції 1898-1900 рр. під керівництвом
Карстена Борхгревінка. Будівля розрахована на 10 осіб і спроектована для
забезпечення першої зимівлі на материку, під час якої використовувалось
спеціально розроблене спорядження (собачі сани, одяг) і ретельно
підібрані (зневоднені) продукти харчування. Поряд з базою знаходиться
перша могила в Антарктиці – кам’яний валун з хрестом та меморіальною
дошкою, що вказує на місце поховання учасника експедиції, норвезького
біолога Ніколая Хансона.

На цьому ж мисі зберігаються окремі фрагменти майже повністю зруйнованої
аварійної бази, встановленої у лютому 1911 р. учасниками Північної
партії Британської антарктичної експедиції 1910-1913 рр. під
керівництвом Роберта Скотта. У складі цієї експедиції доглядачем за
морозостійкими маньчжурськими кіньми був 26-літній Антон Омельченко –
перший українець в Антарктиці, виходець з Полтавської губернії, який
після закінчення експедиції нагороджений золотою полярною медаллю [2].

Динамічна льодова ситуація в акваторії, прилеглій до узбережжя мису
Адер, ускладнює безпечну висадку туристських човнів, що різко знижує
відвідуваність цього історичного місця. Більшою зацікавленістю серед
туристів відзначаються будівлі та пов’язані з ними історичні пам’ятки
острова Росса – найпівденнішого географічного об’єкта, до якого
дістаються туристські експедиції. Далі на південь просування морем
неможливе, оскільки південна частина острова постійно спаяна шельфовим
льодовиком моря Росса.

З метою урізноманітнення програми туру, на шляху до острова пасажири
круїзних суден мають змогу побачити поштовий стовп на мисі Уодворт (о.
Кулман; 73°19′ пд.ш., 169°47′ сх.д.), встановлений Робертом Скоттом 15
січня 1902 р. Це металевий циліндр, прикріплений до червоної палиці на
висоті 8 м над рівнем моря.

Маршрут суден також проходить повз острів Інекспрессібл. Тут у затоці
Терра Нова (74°54′ пд.ш., 163°43′ сх.д.) знаходилась вирубана у березні
1912 р. льодяна печера, у якій перезимувала Північна партія Віктора
Кемпбелла, що входила до складу Британської антарктичної експедиції
1910-13 рр. Зараз на цьому місці збереглись дерев’яний дороговказ та
меморіальна дошка. Також на узбережжі затоки Терра Нова 25 січня 1913
року експедицією закладено аварійний склад, де знаходились сани з
продуктами харчування та обладнанням. З метою запобігання подальшому
руйнуванню сани були вивезені до Великої Британії у 1994 році.

Далі на південь, на мисі Геології (77°00′ пд.ш., 162°32′ сх.д.)
знаходиться частково збережений “Гранітний притулок” – кам’яна споруда,
зведеної у 1911 р. як польова кухня для членів другої геологічної партії
Гриффіта Тейлора у складі тієї ж Британської експедиції 1910-1913 рр.
Стіни притулку з трьох сторін складаються з гранітних валунів, а дах зі
шкур тюленів підтримували сани.

Безпосередньо на самому острові Росса особливо цінними для організації
історичного туризму є збережені до цього часу три будівлі різних
експедицій, серед яких виділяються штаб і складські приміщення на мисі
Хат (77°50′ пд.ш., 166°37′ сх.д.). Вони побудовані у лютому 1902 р.
членами Британської антарктичної експедиції 1901-1904 рр. під
керівництвом Роберта Скотта. Будівля частково відновлена у січні 1964
року Новозеландським антарктичним товариством за сприянням уряду США. Ця
будівля знаходиться у безпосередній близькості від нині діючих наукових
станцій Мак-Медро (США) та Скотт (Нова Зеландія).

??a??

??a??

інгвінів. Крім того, за час проведення експедицій Скот-та на острові
Росса зведено низку пам’ятних хрестів на місцях загибелі членів його
експедицій. Серед них і хрест на пагорбі Обзервейшн (77°51′ пд.ш.,
166°41′ сх.д.), який встановлений у січні 1913 р. членами експедиції на
пам’ять про капітана Роберта Скотта і учасників його партії, що
загинули, повертаючись з Південного полюса в березні 1912 р.

Третя вціліла будівля на острові Росса споруджена на мисі Ройдс (77°33′
пд.ш., 166°10′ сх.д.) у лютому 1908 р. членами Британської експедиції
1907-1909 рр. під керівництвом Ернста Шеклтона. Основними досягненнями
цієї експедиції було перше сходження на діючий вулкан Еребус, а також
здійснення безпрецедентного на той час континентального переходу на
південь – команді Шеклтона не вдалось подолати лише 180 км до Південного
полюса.

Унікальність зведеної будівлі полягає у комплексному поєднанні
лабораторії наукових досліджень, кінських стаєнь та автомобільного
гаража. Це була перша антарктична експедиція, у якій використано колісні
транспортні засоби з двигуном внутрішнього згорання. Вже майже 100-літня
дерев’яна будівля, спорудження як тимчасова наземна база для експедиції,
збереглась завдяки сухому антарктичному клімату. Однак вона вимагає
невідкладних реставраційних робіт. Будівля, так само як і хатина Р.
Скотта (1911 р.), була відновлена у січні 1961 р. співробітниками
Антарктичного відділу Новозеландського Департаменту
науково-індустріальних досліджень. Комплексні заходи зі збереження
будівлі розпочато у 1987 р. Крім того, будівля Е.Шеклтона – єдина в
Антарктиці, що внесена у 2004 р. Всесвітнім фондом пам’яток до Переліку
100 історико-культурних пам’яток світу, що перебувають під загрозою
зникнення. Головна мета зазначених заходів – забезпечити уповільнення
процесу руйнування будівлі, збереження функціональної цілісності та
автентичності на час її залишення учасниками експедиції у березні 1909
р.

Історичні місця і пам’ятки в районі Антарктичного півострова. Незважаючи
на зростаючий турпотік до Східної Антарктики, більшість туристів (понад
90 %) бере участь у полярних круїзах в район Антарктичного півострова,
де, як зазначалось, зосереджена найбільша кількість історичних місць та
пам’яток героїчної доби вивчення Антарктики. Причому, з метою
урізноманітнення програми круїзу, загально прийнятою є практика
включення до турпродукту відвідувань історичних пам’яток субантарктичних
островів. Такими є китобійна база та могила Ернста Шеклтона на острові
Південна Георгія. Під час рейсу також відвідуються Південні Оркнейські
острови. Тут на острові Лорі (60°46′ пд.ш., 44°40′ зх.д.) знаходяться
кам’яна хатина, збудована у 1903 році учасниками Шотландської
антарктичної експедиції під керівництвом Вільяма Бруса, а також
метеорологічна та магнітна обсерваторії, збудовані у 1905 році
аргентинцями.

Для організації тематичних турів, що повторюють маршрути першопрохідців,
особливе значення має мис Уайлд острова Елефант (61°03′ пд.ш., 54°50′
зх.д.). На ньому встановлено погруддя капітана чилійського
військово-морського катеру “Елчо” Луіса Альберто Пардо і меморіальну
дошку на пам’ять про врятування 30 серпня 1916 року 22-х членів
експедиції Е. Шеклтона, які пережили аварію британського судна
“Ендьюранс” і провели на цьому острові чотири з половиною місяці.

Ще ближче до Антарктичного півострова знаходиться острів Полет (63°34′
пд.ш., 55°45′ зх.д.), де збереглась кам’яна хатина, збудована у лютому
1903 року членами екіпажу судна “Антарктік” (капітан Карл А. Ларсен,
Шведська південнополярна експедиція під керівництвом Отто
Норденскьольда). Щоб привернути увагу рятувальних експедицій, на
найвищій точці острова зведено піраміду з каменів тими, хто пережив
аварію цього судна.

На крайній півночі Антарктичного півострова, на узбережжі затоки Хоуп
(63°24′ пд.ш., 56°59′ зх.д.) з 1903 року збереглась кам’яна хатина
однієї з партій Шведської південнополярної експедиції. Крім того, тут
знаходяться встановлені Аргентиною у 1955 році погруддя генерала Сан
Мартина, статуя Луханської Діви та флагшток на базі Есперанца, а також
кладовище зі стеллою на пам’ять про усіх учасників аргентинських
експедицій, що загинули у цьому районі.

Особливо привабливими для історичного туризму є Південні Шотландські
острови, серед яких за кількістю відвідувань виділяються, насамперед,
острови Гринвіч та Десепшн. Так, на острові Гринвіч (62°28-50′ пд.ш.,
59°40-41′ зх.д.), в околицях станції “Капітан Артуро Прат” (Чилі)
зосереджена низка різнотематичних пам’яток, що є символами чилійської
присутності в регіоні: бетонний моноліт, встановлений у 1947 році як
контрольна точка чилійських гідрографічних досліджень в Антарктиці;
погруддя героя ВМФ Чилі Артуро Прата, встановлене в 1947 році; хрест з
меморіальною дошкою та притулок, названий іменем капітан-лейтенанта
Гонсалеса Пачеко, що загинув у 1960 році, керуючи станцією. Ці пам’ятки
засвідчують події, пов’язані з людьми, роль і обставини смерті яких
мають символічне значення і можуть бути використані у просвітницьких
цілях для поширення інформації про значення діяльності людини в
Антарктиці. Крім того, певну архітектурну цінність мають статуя
Карменської Діви і дерев’яний хрест, встановлені на острові в 1947 році.

Одним з найбільш відвідуваних географічних об’єктів за останні 15 років
є затока Уейлерс острова Десепшн (62°59′ пд.ш., 60°34′ зх.д.). До складу
цього історичного місця входять залишки усіх об’єктів, які знаходились
на березі затоки до 1970 року, включаючи об’єкти, що мають відношення до
початку китобійного промислу 1906-1912 років; залишки норвезької
китобійної станції “Гектор”, заснованої у 1912 році, і всі артефакти,
пов’язані з діяльністю цієї станції, що проіснувала до 1931 року;
об’єкти наукової і картографічної діяльності Великої Британії 1944-1969
років; руїни чилійської метеорологічної та вулканологічної станції в
бухті Пендулум, що була зруйнована в результаті виверження вулкану у
1967 та 1969 роках.

Рухаючись далі на південь вздовж західного узбережжя Антарктичного
півострова, туристи мають можливість побачити маяк “Прімеро де Майо”
(острів Лямбда, 64°18′ пд.ш., 62°59′ зх.д.) – це перший маяк в
Антарктиці, встановлений Аргентиною у 1942 році. У бухті Парадіз (64°49′
пд.ш., 62°51′ зх.д.), поблизу чилійської станції “Габріель Гонсалес
Відела” споруджено у 1950 році однойменний притулок, названий на честь
першого глави держави, що був в Антарктиці. Притулок є важливою
національною пам’яткою Чилі.

Без перебільшення можна стверджувати, що кульмінацією більшості
антарктичних турів є відвідування ранніх британських наукових баз, що
функціонують зараз як музеї. Спорудження цих баз пов’язано з початком у
1943 році військової операції Британського військово-морського флоту,
метою якої було створення постійно діючих стаціонарних баз в районі
Антарктичного півострова та прилеглих островах. Ці бази повинні були
забезпечити розвідку за проходженням німецьких суден і передачу
метеорологічної інформації.

16 лютого 1944 року запрацювала перша база (База А) на острові Гуд’їр
(64°49′ пд.ш., 63°29 зх.д.). Історичне значення Бази А, пізніше
перейменованої на Порт-Локрой, полягає у тому, що це перше місце
проведення досліджень іоносфери в Антарктиці. Крім того, Порт-Локрой –
одна з основних баз, на яких виконувались моніторингові дослідження
впродовж Міжнародного геофізичного року 1957-1958 рр. Нині від бази
залишилась оригінальна споруда – її головний будинок “Хатина Брансфілда”
(Bransfield House), що є найстарішою будівлею Великої Британії у районі
Антарктичного півострова. Як наукова установа станція проіснувала до 16
січня 1962 р., після чого була перетворена у музей. Сьогодні тут діє
крамниця сувенірів та британське поштове відділення, з якого щороку
туристами відправляється близько сорока тисяч листів, погашених
спеціальним поштовим штемпелем.

Історичні місця і пам’ятки у районі української антарктичної станції. За
даними Британської Антарктичної служби, перша, і, на жаль, вже втрачена
наукова база у районі Антарктичного півострова була збудована під час
Британської експедиції на Землю Грейама у лютому 1935 року. У ході цієї
експедиції було спростовано існування морської протоки між Землею
Грейама і Антарктидою, тобто встановлено, що Антарктичний півострів є
складовою материка, а не окремим великим островом. Для зимівлі
експедиції було вибрано місце під за-будову проміжної бази на острові
Вінтер архіпелагу Аргентинські острови (65°15′ пд.ш., 64°16′ зх.д.). У
1946 році залишена будівля була зруйнована, ймовірно, внаслідок високого
припливу (цунамі), який виник у результаті землетрусу на Алеутських
островах. Вже 9-го січня 1947 року на цьому місці для новоствореної
британської Бази F була зведена метеорологічна обсерваторія. Ця будівля
з 1974 року носить назву “Хатина Ворді” (Wordie House) на честь сера
Джеймса Манна Ворді, шотландського геолога і полярного дослідника,
президента Королівського Географічного товариства Великобританії у
1951-1954 рр., керівника експедицій в Антарктику, на Ян Майєн,
Гренландію, в арктичну Канаду у 1921-1937 роках.

У лютому 1954 року на 500 м на північ, на острові Галіндез, було зведено
новий станційний комплекс, який, крім метеорологічної, став ще й
геофізичною обсерваторією. У 1977 році База F була перейменована на
станцію “Фарадей”, а 6-го лютого 1996 року передана Україна і отримала
нову назву – “Академік Вернадський”. Сьогодні “Хатина Ворді” на острові
Вінтер функціонує як музей ранньої британської наукової бази і перебуває
під наглядом персоналу української станції. Спорудження будівлі у 1947
році заклало початок формуванню найтриваліших рядів безперервних
метеорологічних спостережень в Західній Антарктиці, що продовжуються
українськими вченими.

Крім цієї будівлі, в районі наукових інтересів України в Антарктиці, на
острові Бус (65°03′ пд.ш., 64°01′ зх.д.) знаходиться кам’яна піраміда з
меморіальною дошкою, на якій перераховані члени першої Французької
антарктичної експедиції під керівництвом Жана-Батіста Шарко. Експедиція
провела тут зимівлю на судні “Ле Франсе” у 1904 році. На сусідньому
острові Пітерман (65°10′ пд.ш., 64°09′ зх.д.) також збереглась піраміда
з каменів та копія свинцевої меморіальної дошки на пам’ять про другу
Французьку експедицію під керівництвом того ж Жана-Батіста Шарко, що
працювала в цьому районі у 1909 році. Оригінал дошки зберігається у
фондах Національного музею природничих наук (м.Париж). Під час обох
експедицій було досліджено і дано назви більшості географічних об’єктів
прилеглої території.

Ще дві британські наукові бази знаходяться набагато південніше, у затоці
Маргерит. Ці об’єкти на користуються особливим попитом, оскільки
акваторія на південь від Аргентинських островів характеризується
складною льодовою ситуацією, що робить неможливим рух суден нельодового
класу без підвищеного рівня небезпеки. Разом з тим, пасажири
малочислених суден, що заходять у затоку Маргерит впродовж сезону, мають
можливість відвідати Базу Y на острові Хорсшу (67°48′ пд.ш., 67°18′
зх.д.). Будівля збережена практично без змін і є зразком повністю
обладнаної британської наукової бази кінця 50-х років ХХ ст. Поряд з
базою зберігся також притулок, що є її невід’ємною часиною.

У затоці Маргерит також знаходиться База E на острові Стонінгтон (68°11′
пд.ш., 67°00′ зх.д.). Значення будівлі полягає в тому, що це зразок
більш пізнього періоду діяльності Британської антарктичної служби
1960-1970-х років.

Потенційні ресурси антарктичного туризму. Прибережні території
Антарктики та суміжні острови, крім історичних місць і пам’яток,
відзначаються ще одним класом антропогенних об’єктів – діючими науковими
станціями, що зведені вже у постгероїчну добу освоєння регіону. Сьогодні
більшість станцій залишаються непривабливими для пасажирів історичних
турів через те, що це відносно молоді споруди без необхідного
“історичного наповнення”. Разом з тим, окремі наукові станції вже
починають розглядатись як опорні точки маршрутів науково-пізнавального
характеру.

Такою є українська станція “Академік Вернадський”, яку кожного
антарктичного літа (з листопада по березень) відвідують кілька десятків
суден, на борту яких дві-три тисячі туристів. Для них українські вчені
проводять екскурсії по наукових лабораторіях із передовим науковим
обладнання вітчизняного виробництва, яке дозволяє не лише продовжувати
дослідження британців, але й розвивати нові оригінальні наукові проекти.

Станція має особливу наукову історію – на ній накопичено найдовші
безперервні ряди наукових даних з 1947 року. Основним науковим
досягненням, здійсненим на приладах станції, є відкриття так званої
“озонової діри” над Антарктикою у 1985 році. Ця обставина зумовила те,
що дана станція увійшла в число із 17-ти наземних станцій Південного
полярного регіону, які були включені у Глобальну систему спостереження
за кліматом, створену в 1993 році.

Відкриття на станції у 1995 році пункту поштового зв’язку Київської
міської дирекції “Укрпошти” може стати своєрідною альтернативою
британському Порт-Локрою. Крім того, станція відзначається також
подійними ресурсами соціально-культурного значення. Зокрема її
відвідувачами були Девід Вільсон (онук Роберта Скотта), Джон Ріджуей
(британський мандрівник, який першим перетнув Атлантичний океан на
веслах, а також здійснив навколосвітню подорож на яхті, жодного разу не
наблизившись до берега), Дон Уолш, який на батискафі вперше спускався у
Маріанську западину. Більше того, станція виконувала роль
інфраструктурного забезпечення в окремих миротворчих місіях [7].

Висновки і подальші дослідження. У процесі виконання об’ємного та
піонерного для вітчизняної географії дослідження з інвентаризації та
систематизації зарубіжних матеріалів, що стосуються історико-культурного
надбання Антарктики, розкрито суть поняття історичних місць та пам’яток
регіону. Загалом виявлено шість класифікаційних ознак, яким відповідають
сім груп історичних об’єктів (артефактів). Просторовий розподіл пам’яток
вказує на їх найбільше зосередження у південно-американському секторі
Антарктики (у районі Антарктичного півострова та на Південних
Шотландських островах), а також на острові Росса у Східній Антарктиці.
Показано, що своєрідним індикатором цінності історичних пам’яток є
ступінь їх залучення у процес організації туристських експедицій.
Підвищеним попитом відзначаються збережені наукові бази героїчної доби
вивчення Антарктики. Домінуючим циклом рекреаційних занять впродовж
антарктичного круїзу є катання на надувних човнах і відвідування
історичних будівель під час нетривалих наземних прогулянок.

Встановлено, що порівняно висока концентрація історичних пам’яток у
районі наукових інтересів України в Антарктиці, а також сучасна
матеріально-технічна база станції “Академік Вернадський” та її
насиченість подійними ресурсами, закладають передумови для організації
науково-пізнавального та історичного туризму, організація якого повинна
здійснюватись паралельно із впровадженням спеціально розроблених
комплексних заходів зі збереження та охорони історичних об’єктів.

Подальші дослідження повинні ґрунтуватись на поглибленому аналізі таких
характеристик історико-культурних ресурсів, як їх пізнавальна цінність
(привабливість), унікальність, доступність, придатність для використання
з туристичною метою. Інформативним джерелом для оцінки
туристсько-рекреаційного потенціалу Антарктики та окремих її районів
може стати розробка карти-брошури “Природне та історико-культурне
надбання Антарктики”.

Література:

Антарктика: история, современность, перспективы / Шипцов А. А.,
Анцелевич Г. А., Ефремов В. С. и др.; Нац. агенство морск. исслед. и
технол. – Киев: Наукова думка, 1997. – 258 с.

Віра Річ. Антон Омельченко – українець в Антарктиці // Рідна природа. –
1996. – Вип. 1. – С. 41-65.

Ігнатьєв С. Український Фарадей // Морська держава. – 2004. – № 1 (7). –
С. 22-26.

Руководящие принципы обращения с историческими следами происхождения до
1958 года в Антарктике: Рабочий документ WP-23 IV-го совещания Комитета
по охране окружающей среды (оригинал – на английском языке). – 6 с.

Федчук А. Геополітичне та геоекономічне значення Української
антарктичної станції “Академік Вернадський” // Україна: географічні
проблеми сталого розвитку. Зб. наук. праць. В 4-х т. – К.: ВГЛ Обрії,
2004. – Т.2. – С.122-124.

Федчук А.П. Історико-географічний аналіз та сучасна компонентна
структура антарктичного туризму // Економічна та соціальна географія. –
2005. – № 55. – С. 304-311.

Antarctic Tourism Graphics: An overview of tourism activities in the
Antarctic Treaty Area: Information Paper IP-082, Agenda Item 12, XXVIII
ATCM. – Stockholm, 2005. – 16 p.

Headland R.K. Historical Development of Antarctic Tourism // Annals of
Tourism Research. – 1994. – Volume 21, Issue 2. – Р. 169 -280.

Hughes J. Antarctic historic sites: The tourism implications // Annals
of Tourism Research. – 1994. – Volume 21, Issue 2. – Р. 281-294.

Revision of Historic Sites and Monuments in Antarctica: Working Paper
WP-017, Agenda Item VI CEP 4g, XXVI ATCM. – Madrid, 2003. – 18 p.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020