Реферат на тему:

Іспанія

План

1 Загальна характеристика.

2. Природа:

3. Економічний розвиток.

Загальна характеристика

Іспанія — держава на південному заході Європи, займає більшу частину
Піренейського півострова, Балеарські й Пітиусські острови в Середземному
морі, Канарські острови в Атлантичному океані. Загальна площа — 504 750
кв. км. Площа суші — 499 400 кв. км. Площа рік і озер — 5 350 кв. км.
Населення 39,9 млн чоловік (2000 p.), близько 3/4 — іспанці, інші —
каталонці, галісійці, баски. Міське населення складає 75,3 % (1991 p.).
Офіційна мова — іспанська.

Іспанія — королівство в складі 50 провінцій, що входять до 17 автономних
областей. Глава держави — король (з 22.11.1975 р. на престолі
знаходиться король Хуан Карлос І). Законодавчий орган — двопалатний
парламент (Генеральні Кортеси). Складається із сенату (256 місць — 208
депутатів обираються прямим загальним голосуванням і 48 призначаються
законодавчими органами провінцій; усі сенатори обираються на 4-річний
термін) і конгресу депутатів (350 місць — обираються за партійними
списками на 4-річний термін). Законодавча система ґрунтується на
цивільному праві з доповненнями в законодавчих системах провінцій, не
визнає верховенства Міжнародного Верховного Суду в Гаазі. Найвища судова
влада належить Верховному Судові. Іспанія володіє районами міст Сеута й
Мелілья на узбережжі Північної Африки.

Центральна частина території — плоскогір’я Месета з гірською системою
Центральна Кордильера. На півночі й північному сході — Піренейські,
Кан-табрійські, Іберійські й Каталонські гори, на півдні — Андалуські
гори (г. Мула-сен, 3478 м, — вища точка континентальної Іспанії) і гори
Сьєрра-Морена Клімат середземноморський. Середні температури січня від
+4—5 °С на плоскогір’ї Месета до 12 °С на півдні, липня — відповідно від
+23 до +29 °С Опадів 300—500 мм, у горах понад 1000 мм на рік (переважно
взимку). Великі ріки — Тахо, Дуеро, Ебро, Гвадалквівір, Гвадіана.
Середземноморські чагарники й ліси, степи. Національні парки:
Айгуес-Тортес-і-Лаго-Сан-Маурісіо, Ковадонза, Ор-деса й ін.; численні
резервати.

У стародавні часи територію Іспанії населяли ібери, у V—III ст. до н. є.
розселилися кельти. До кінця III ст. більша частина території — під
владою Карфагена; до кінця І ст. до н. є. скорена Римом. Державу
вестготів (із другої половини V ст. н. є.) ліквідували араби, що
захопили в 711—718 pp. майже всю територію Іспанії і створили ряд
держав. У ході Реконкісти (718— 1492 рр.) виникли іспанські королівства
Арагон, Кастилія й ін. З часу династичної унії 1479 р. Кастилії й
Арагону Іспанія — єдина держава. У XVI ст. затвердився абсолютизм. На
початку XVI ст. склалася іспанська колоніальна імперія (основа —
колоніальні завоювання в Америці). Із середини XVI ст. почався
економічний занепад Іспанії. У війнах з Англією XVI—XVII ст. утратила
морську перевагу. На початку XVIII ст боротьба європейських династій за
іспанський престол призвела до війни за іспанську спадщину. У XIX ст.
відбулося 5 незавершених революцій, у 1808— 1814, 1820-1823, 1834-1843,
1854-1856 і 1868-1874 pp. Результатом цих революцій було досягнення
компромісу між консерваторами й лібералами, що проявився в утвердженні
конституційної монархії. У 1810—1826 pp. домоглася незалежності більша
частина іспанських колоній у Латинській Америці. У 1890-х роках
більшість решти колоній перейшла до США (у результаті
іспано-американської війни 1898 р.) і Німеччини. У 1923 р. установилася
військово-монархічна диктатура (до 1930 p.).

14 квітня 1931 р. була скинута монархія, що поклало початок Іспанської
революції 1931 — 1939 pp., у ході якої у січні 1936 р. був створений
Народний фронт Громадянська війна (липень 1936 — березень 1939 pp.)
завершилася встановленням диктатури генерала Франко. У 1947 р. Іспанія
була оголошена королівством (престол залишався незайнятим). У листопаді
1975 p., після смерті Франко, королем був проголошений Хуан Карлос. Був
легалізований ряд політичних партій профспілки, розпушена (у квітні 1977
р ) права партія Національний рух (Іспанська фаланга). У грудні 1978 р.
набула чинності нова конституція

Природа

Будова поверхні. В Іспанії відстань з півночі на південь не перевищує
870 км зі сходу на захід — 1000 км, а довжина берегової лінії — 2100 км
(у тому числі близько 1130 км припадає на Середземне море і 970 км — на
Атлантичний океан і Біскайську затоку). Від кордону із Францією на захід
до мису Ортегаль уздовж берега моря тягнуться Кантабрійські гори; тут є
кілька досить великих бухт, у яких знаходяться порти. На південь від
мису Ортегаль відроги гір підходять до моря, утворюючи порізане
глибокими затоками узбережжя зі стрімкими скелями й численними
островами. У цьому районі знаходяться рибальські порти Ла-Корунья й
Віго. На південному заході, від кордону з Португалією до Гібралтарської
протоки, узбережжя низинне і місцями болотисте, тут єдиний зручний порт
— Кадис. На схід від Гібралтару до мису Палос до Середземного моря
близько підходять передгір’я Кордильєри-Пенібетики. прибережні рівнини
відсутні. Зате на північ від мису Палос фрагментарно розвинуті
прибережні рівнини, розділені відрогами гір. Головні порти в цьому
районі — Картахена, Валенсія й Барселона.

Іспанія являє собою масивне підняте плоскогір’я Месета, складене
переважно древніми кристалічними породами в поєднанні з альпійськими
горами, що сформувалися в палеогені й неогені. Серед порід, що складають
Месету, виділяються докембрійські кристалічні сланці й гнейси з
численними гранітними інтрузіями. В епоху герцинського гороутворення
Месета зазнала загального тектонічного підняття, а потім процесів
складкоутворення і диз’юнктивних дислокацій. У ході наступної денудації
вона була вирівняна до рівня плоскої рівнини, а в палеогені й неогені
перекрита осадовими породами. Близько 1 млн років тому Месета знову була
піднята до рівня 600 м і набула загального ухилу з північного сходу на
південний захід. Саме тому такі великі ріки, як Дуеро, Тахо й Гвадіана,
течуть у цьому напрямку через територію Месети до Атлантичного океану.
Месета займає близько 2/3 території Іспанії й облямована високими
горами. Крім того, у її центральних районах піднімаються великі горстові
хребти Центральної Кордильєри (у тому числі Сьєрра-де-Гвадаррама з
вершиною Пеньялара, 2430 м, і Сьерра-де-Гредос з вершиною Альмансор,
2592 м). Ці гори розділяють плато Стара й Нова Кастилія, дренуються
відповідно ріками Дуеро і Тахо. Плато складені товщами осадових порід і
алювіальних відкладень і вирізняються винятково плоским і монотонним
рельєфом. Лише місцями зустрічаються столові останці видовженої форми —
фрагменти древніх річкових терас.

На південь від Нової Кастилії піднімаються Толедські гори (вища точка —
г. Корочо-де-Росигальдо, 1447 м), що теж мають горстове походження.
Південніше знаходяться плато Естремадури й Ла-Манчі, що входять до
складу Месети. Найбільш південний край Месети — Сьєрра-Морена — піднятий
до висот приблизно 900 м (вища точка — г. Естрелья, 1299 м).
Сьєрра-Морена круто обривається до великої Андалузької низовини, яка
дренується р. Гвадалквівір. У третинному періоді в цьому районі
поширювалися морські трансгресії і були відкладені осадові породи, а в
четвертинному періоді накопичувалися алювіальні товщі, тому ґрунти
вирізняються дуже високою родючістю.

Ріка Гвадалквівір впадає в Кадисську затоку; неподалік від її гирла
знаходиться велика заболочена територія Національного парку Доньяна. На
південному і сході Іспанії простягаються складчасті гори
Кордильєра-Пенібетика з найвищою вершиною країни — г. Муласен (3482 м),
увінчаної снігом і льодовиками, що займають найпівденніше положення в
Західній Європі.

Іберійські гори відокремлюють Месету від Арагонського плато, дренованого
р. Ебро, і мають у плані дугоподібну форму. Місцями вони перевищують
2100 м (до 2313 м у Сьєррі-дель-Монкайо). Ріка Ебро бере початок у
Кантабрійських горах, тече на південний схід і прорізає ланцюг
Каталонських гір перед впаданням у Середземне море. Місцями її русло
знаходиться на дні глибоких, майже непрохідних каньйонів. Води Ебро
інтенсивно використовуються для зрошення, без якого було б неможливим
землеробство на сусідніх рівнинах. Невисокі Каталонські гори (середні
висоти 900—1200 м, вершина — г. Каро, 1447 м) йдуть протягом 400 км
майже паралельно до берега Середземного моря і фактично відокремлюють
від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, розвинуті в
Мурсії, Валенсії і Каталонії на північ від мису Палос до кордону із
Францією, відрізняються високою родючістю. З півночі Арагонське плато
облямовують Піренеї. Вони тягнуться майже на 400 км від Середземного
моря до Біскайської затоки й утворюють могутній нездоланний бар’єр між
Піренейським півостровом й рештою Європи. Ці складчасті гори, що
сформувалися в третинний період, місцями перевищують 3000 м; найвища
вершина — пік Ането (3404 м). Західним продовженням Піренеїв є
Кантабрійські гори, що теж мають субширотне простягання. Вища точка —
гора Пенья-Прієта (2536 м). Ці гори утворилися в результаті інтенсивного
складкоутворення, розбиті розламами і сильно розчленовані під впливом
річкової ерозії.

Клімат. В Іспанії виділяють три типи клімату: помірний морський на
північному заході й півночі — з помірними температурами і численими
опадами протягом усього року; середземноморський на півдні й узбережжі
Середземного моря — із м’якими вологими зимами і спекотним сухим літом;
арид-ний континентальний клімат у внутрішніх районах країни — із
прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів
коливається від понад 1600 мм на північному заході й західних схилах
Піренеїв до менше 250 мм на Арагонському плато й у Ла-Манчі. Більше
половини території Іспанії щорічно одержує менше 500 мм опадів на рік і
лише близько 20 % — понад 1000 мм. Оскільки Андалузька низовина відкрита
західним вологим вітрам, що віють з Атлантичного океану, там випадає
значно більше опадів. Так, у Севільї середня річна кількість опадів
трохи перевищує 500 мм. На більшій частині Месети опадів недостатньо для
вирощування основних сільськогосподарських культур, хоча в північній
частині Нової Кастилії випадає вельми багато опадів і там збирають
високі врожаї пшениці.

Мадрид має середню річну кількість опадів 410 мм, і вона помітно
збільшується У верхніх частинах гірських схилів у Месеті. Температури
всюди, крім внутрішніх районів Месети, загалом помірні. На північному
заході середня температура січня +7 °С, а серпня — +21 °С; у Мурсії на
східному узбережжі відповідно + 10 °С і +26 °С. Оскільки південно-східне
узбережжя захищене від північних вітрів горами Кордильєри-Бетикі, клімат
там близький до африканського, із Дуже сухим і спекотним літом. Це
область розведення фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Зими в
Месеті холодні, нерідко бувають сильні морози і навіть сніжні бурани.
Влітку тут спекотно й порошно: середня температура липня й серпня +27
°С. У Мадриді середня температура січня +4 °С, а липня +25 °С. Улітку
найбільш спекотна погода тримається в районі Андалузької низовини. У
Севільї середня температура серпня +29 °С, але іноді температура вдень
підвищується до +46 °С; зими м’які, середня температура січня +11 °С.

Ріки. Головні ріки Іспанії — Тахо, Гвадіана, Дуеро й Ебро — беруть
початок у середньовисотних горах, тому льодовикове й снігове живлення
відіграє для них незначну роль. Зате істотним є дощове живлення. Під час
сильних злив ріки швидко наповнюються водою, бувають навіть повені, а в
посушливі періоди рівень води різко знижується, і ріки міліють. Дуеро,
Тахо й Гвадіана судноплавні тільки в нижніх течіях. У середніх течіях
ріки часто мають круті схили й пороги, а місцями течуть у вузьких
глибоких каньйонах, що ускладнює й робить дорожчим використання їхніх
вод для зрошення. Проте води Ебро широко застосовуються з цією метою. З
рік Іспанії уздовж більшої частини течії судноплавним є тільки
Гвадалквівір. Севілья, що знаходиться на 100 км вище гирла, —
процвітаючий мирський порт. Ебро, Дуеро, Міньо та її притоки Силь, а
також Тахо використовуються для одержання гідроенергії.

Ґрунти. На північному заході Іспанії на приморських рівнинах і
навітряних схилах гір розвинуті бурі лісові грунти. Внутрішні райони
країни — Стара й Нова Кастилія, Іберійські гори й Арагонське плато —
характеризуються коричневими грунтами, у найбільш сухих безлісних
місцевостях представлені малопотужні карбонатні сіро-коричневі грунти з
ділянками солончаків у депресіях рельєфу. В аридних ландшафтах Мурсії
розвинуті сіроземи. Вони не гіпсоносні й незасолені, при зрошенні дають
високі врожаї плодових та інших культур. Виділяються важкоглинисті
грунти барос на плоских давньоалювіальних рівнинах, особливо сприятливі
для обробки рису.

Флора й фауна. Розмаїтість кліматичних умов — від вологих на півночі до
аридних на півдні — обумовлює неоднорідність рослинності Іспанії. На
півночі виявляються риси подібності з Центральною Європою, а на півдні —
з Африкою. Сліди лісової рослинності в Мурсії, Ла-Манчі й Гранаді
свідчать про те, що в минулому значна частина території Іспанії була
залісена, однак зараз ліси й рідколісся займають усього 30 % площі
країни, причому лише 5 % припадає на повноцінні зімкнуті деревостої. На
північному заході країни ростуть вічнозелені дубові ліси. У гірських
лісах більше листопадних видів дуба, поряд з буком, ясеном, березою й
каштаном, що типово для Центральної Європи.

У внутрішніх районах Іспанії місцями збереглися невеликі масиви сухих
вічнозелених лісів із переважанням дуба (Quercus rotundifolia, Q.
petraea), що перемежовуються із сосновими лісами й чагарниками. У
найбільш посушливих місцевостях Нової Кастилії, Арагонського плато і
Мурсії зустрічаються фрагменти напівпустель (зазвичай на солончаках). У
тих районах Південної Іспанії, де випадає більше опадів, особливо уздовж
узбережжя, представлені типові середземноморські чагарниково-трав’яні
співтовариства типу гарига й томілара. Для гариги характерною є участь
місцевих видів дроку і волошок, для томілари — присутність ароматичних
губоцвітих (чагарникові види чебрецю, розмарину й ш.), а також чисту.
Особливий різновид гариги складають розсіяні зарості карликової віялової
пальми (Chamaerops humilis), досить характерної для Андалузії, а також
угруповання з переважанням високої трави альфа, або еспарто (Macrochloa
tenacissima), — витривалого ксерофіта, що дає міцне волокно.

У фауні Іспанії очевидними є центральноєвропейські й африканські
зв’язки. Серед європейських видів слід згадати два різновиди бурого
ведмедя (великий астурійський і дрібніший, чорної масті, що
зустрічається в Піренеях), рись, вовк, лисиця, лісовий кіт.
Зустрічаються олені, зайці, білки й кроти. В Іспанії і Північній Африці
водиться орел-могильник, а голубу сороку, що зустрічається на
Піренейському півострові, виявлена також у Східній Азії. З обох боків
Гібралтарської протоки зустрічаються генети, єгипетські мангусти й один
вид хамелеонів.

Економічний розвиток

Після Другої світової війни Іспанія залишилася осторонь від світового
співтовариства, як країна з фашистським режимом. З цієї ж причини США не
надали країні економічної допомоги (план Маршалла). Країна почала
розвивати замкнуту самодостатню економіку. Це спричинило високий ступінь
втручання держави в ринок, введення ввізного мита, фіксований валютний
курс, збільшення частки державної власності. На початку 1960-х років був
прийнятий стабілізаційний план, пізніше відомий як іспанське чудо. З
1960 до 1974 р. економічні показники зростали в середньому на 6,6 % на
рік. Це було вище, ніж у будь-якій іншій країні світу (за винятком
Японії). Економічне диво відбулося в період найвищого підйому західних
країн і мало зовнішнє походження. Три фактори забезпечили ривок
іспанської економіки:

1) закордонні інвестиції — як тільки були зняті обмеження держави для
інвесторів, США й ФРН стали основними джерелами інвестицій;

2) туризм — підйом національних економік розвинутих країн Заходу призвів
до зростання рівня доходів. Збільшилося число людей, що мають можливість
здійснювати закордонні поїздки. Іспанія, маючи прекрасні пляжі, теплий
клімат і високий рівень сервісу, стала основним світовим центром
туризму;

3) грошові перекази емігрантів-робітників — з 1959 до 1974 р. більше З
мільйонів іспанців покинули країну в пошуках роботи. Переважна більшість
виїхала до Швейцарії, Західної Німеччини й Франції. Ці
робітники-емігран-ти тільки за один 1973 р. переказали додому близько 1
млрд дол. Високий ступінь залежності країни від іноземних ринків призвів
із настанням нафтової кризи 1973 р. до драматичних наслідків. Рівень
безробіття в 1975 р. склав 4,3 %, у 1980 — 11 %, у 1985 — 21 %. З 1980
р. в Іспанії знову почався економічний підйом. Хоча цифри зростання були
нижчими за показники 1960-х років, вони все одно залишалися найвищими в
Західній Європі. Але тепер зростання виробництва супроводжувалося
інфляцією і високим безробіттям. У 1989 р. інфляція склала 6,6 %, у 1990
р. — 6,4 %, що нижче за показники попередніх років, але вище, ніж у
країнах ЄС, де інфляція в середньому склала 4,9 % і 5,2 % відповідно.
Безробіття почало знижуватися з 21,5 % у 1985 р. до 17,3 % у 1989 р. і
до 16 % — у 1990 р. Особливо великий відсоток безробіття серед молоді.

Структура ВВП країни в 1989—1996 pp. (у відсотках від ВВП)

1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996

Сільське господарство й рибальство

Промисловість 5,2

36,0 5,2

36,0 5,0

35,8 4,9

35,2 5,0

34,3 4,4

34,8 3,7

35,7 4,5

34,6

Будівництво

Послуги

Ринкові

Неринкові 7,6

52,7 40,1 12,6 8,0

52,8

39,8

12,9 8,1

53,0

39,8

13,3 7,6

53,8

40,2

13;6 7,3

54,8

41,0

13,8 7,2

54,8

41,3

13,6 7,5

54,8

41,3

13,5 7,1

55,2

41,8

13,3

Зростання ВВП країни в 1989—1996 pp. (у відсотках від ВВП) (у відсотках
до попереднього року)

1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996

ВВП 4,7 3,7 2,3 0,7 -1,2 2,2 2,7 2,3

Сільське господарство й рибальство -6,6 3,1 -0,3 -1,4 -0,4 -10,1 -13,2
25,7

Промисловість 5,6 3,8 1,7 -1,2 -3,7 3,9 5,2 -0,7

Будівництво 13,5 10,2 3,0 -5,4 -5,5 1,6 6,7 -3,2

Послуги 5,2 ‘ 4,0 2,7 2,1 0,8 2,2 2,7 2,9

Ринкові 4,6 3,1 2,1 1,8 0,9 2,9 2,9 3,4

Неринкові 6,9 6,8 4,8 3,0 0,8 0,3 2,1 1.2

Країна має досить значні запаси кам’яного вугілля, залізної руди,
піритів, ртуті, срібла, золота, урану, вольфраму, сурми, вісмуту та
інших мінералів, але відчуває потребу в нафті й газі.

В економіці сильні позиції займають компанії США, Франції, Німеччини,
Великобританії, Швейцарії. їм належить більше 50 % підприємств
машинобудування й металургії. Близько 40 % акціонерного капіталу
припадає на частку 8 найбільших іспанських фінансово-промислових і
банківських груп (Марчей, ФЧрро, Уркіхо, Гаррітесів, Руїс-Матеос та
ін.).

Найбільш розвинуті галузі: гірничодобувна, чорна металургія,
машинобудування, автомобілебудування, електротехнічна, хімічна і
найстаріша галузь — текстильна.

У промисловості Іспанії сьогодні відбувається структурна перебудова:
пріоритетними стають галузі машинобудування, наукомістке й
високотехнологічне виробництво; для модернізації промисловості
збільшений імпорт інвестиційних товарів (машин і устаткування);
пріоритетом для капіталовкладень стало наукомістке виробництво в
прогресивних секторах економіки; швидкими темпами розвиваються центри
галузей високих технологій з передовою науково-технічною базою і високим
рівнем доходів місцевого населення; поступово скорочуються
неконкурентоспроможні галузі традиційних секторів економіки (виробництво
сталі рядових марок, суднобудування); активно залучається іноземний
капітал, на частку якого припадає близько 5 % ВВП; запозичуються
передові іноземні технології, використовується досвід створення
технопарків США та Японії.

Виробництво електроенергії в 1996 і 1998 pp.

1996 1998

Усього (млрд кВт) 163,468 179,648

На ТЕС (у % від загальної к-сті) 43,17 48,23

На ГЕС (у % від загальної к-сті) 23,92 19.16

На АЕС (у %• від загальної к-сті) 32,74 31,23

На інших типах ЕС (у % від загальної к-сті) 0,17 1,38

Іспанія — велика виноградарська й виноробна країна. Великими виробниками
вина є провінція Ріоха, долина Дуеро у Вальядолідг, Вальдепеньяс у Новій
Кастилії, Малага, Херес-де-ла-Фронтера. У 1985 р. було вироблено 30 млн
гкл вина. За виробництвом оливок країна займає перше місце у світі (у
1996 р. у країні було зібрано 2 856 тис. тонн). Збір цитрусових у 1996
р. склав 2 156 тис. тонн. Вирощуються також пшениця, ячмінь, кукурудза,
цукровий буряк, картопля.

Зовнішня торгівля країни в 1998 і 1999 pp. (млрд дол. США)

1998 1999

Експорт Імпорт /

132,3 112,3

137,5

Географія експорту: ЄС — 70 % (Франція — 20 %, Німеччина — 18 %, Італія
— 10 %, Португалія — 9 %, Великобританія — 8 %), США — 4,4 %.

Географія імпорту: ЄС — 65 % (Франція — 17 %, Німеччина — 15 %, Італія
-9 %, Великобританія — 8 %, Бенілюкс — 7 %), США — 6 %, Японія — 5 %

Зовнішня заборгованість країни в 1993 р. склала 90 млрд дол.

Найбільші порти: Барселона, Більбао, Кадис, Картахена, Сеута,
Лас-Пальмас, Малага, Санта-Крус-де-Тенерифе, Валенсія, Віго.

Грошова одиниця — песета (100сантимів). З 1.01.1999р. була введена
фіксована ставка песети щодо нової валюти євро— 166,386 песет за один
євро.

Похожие записи