Реферат на тему

Інтеграційні процеси та значення ЄС

Країни ЄС є тим індустріальним ядром й економічною силою, яка визначає
характер і тенденції господарського та соціально-політичного розвитку
всього західноєвропейського регіону, а також його позицій у світовому
господарстві. На роль ЄС у регіоні не впливає той факт, що його частка у
ВНП і промисловому виробництві за останні тридцять років знизилась на 4-
5%. Деякою мірою це пояснюється приєднанням до угруповання Англії, яка
повільно розвивається, а також тим, що високорозвинуті країни
Співтовариства мають нижчі темпи розвитку, ніж країни, які залишились за
межами ЄС.

Від кінця 50-х років у західноєвропейському регіоні почали переважати
доцентрові сили. Змінюється співвідношення між ними та відцентровими
силами у світовому господарстві в цілому, починається довгий і
неоднозначний період підриву монопольного становища США у сфері
міжнародних економічних і політичних відносин. Головною формою
взаємоспівробітництва західноєвропейських країн стали динамічна
інтеграція, утворення «Спільного ринку», розширення його на початку 70-х
років і формування ядра західноєвропейського регіону — країн, що входять
до ЄС. Інтеграція сприяла певному нівелюванню економічного й соціального
розвитку західноєвропейських держав. Це виражається не стільки у
зближенні їхніх рівнів промислового виробництва, скільки у найбільш
загальних показниках, що визначають розвиток економіки та її характер
загалом. Найважливішими серед них є: зростання продуктивності праці,
якісний склад продуктивних сил, доцільне співвідношення різноманітних
сфер економіки, загальні напрями змін у структурі господарств і
особливостях процесу відтворення під впливом НТР (розширення,
модернізація, оновлення), у механізмі розподілу доходів, життєвому рівні
й, зрештою, в розвиткові демократії і прав людини.

Для інтеграційних процесів у західноєвропейському регіоні характерні
певні особливості. Перша з них полягає в тому, що інтеграція
розвивається в різних формах і не однаково у різних частинах Західної
Європи. Про це свідчить одночасне існування кількох інтеграційних
об’єднань, які охоплюють різні галузі (економічні області) й різні
угруповання держав. Починаючи від 50-х років, у західноєвропейському
регіоні були утворені різні об’єднання. Так, на базі індустріальних
центрів металургійної та вугільної промисловості деяких країн було
утворено Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС); у сфері
виробництва ядерної енергії виник «Євроатом»; з’являються регіональні
(локальні) об’єднання і в інших галузях, таких як транспорт, пошта,
зв’язок, засоби інформації і т. д. Дещо пізніше виникло широке
інтеграційне угруповання — Європейська асоціація вільної торгівлі
(ЄАВТ), яка у зв’язку зі вступом Англії, Данії та Ірландії в ЄС і появою
зони вільної торгівлі промисловими товарами у 1977 р. певною мірою
втратила своє значення. Європейське співтовариство зайняло ключові
позиції в Західній Європі, незважаючи на існування таких об’єднань
держав, як Бенілюкс, Північна рада.

Характерною особливістю інтеграційних процесів, які рішуче впливають на
формування західноєвропейського регіону, є відмінності та
взаємопереплетення двох шляхів інтеграції. Перший з них виражає її
поглиблення, тобто підвищення рівня координації, взаємопроникнення,
«сплавлення» економічних процесів у різних сферах суспільного
виробництва, які беруть участь в інтеграційному процесі. Другий шлях
означає поступове збільшення сфер економіки і кількості держав,
охоплених інтеграцією.

Взаємодія і взаємопереплетення цих двох шляхів розвитку — до поглиблення
і поширення — призводять до певних труднощів та суперечностей. До цього
ще додамо, Що вони відбуваються на двох рівнях інтеграційного процесу —
мікро- та макрорівнях, тобто відображають рух і переплетення капіталів
на рівні підприємств (промислових фірм, монополій, банків тощо), що
мають свої прагматичні Цілі, а також виражають глобальні економічні (і
не тільки) Інтереси, закріплені в угодах західноєвропейських держав і
Урядів. Тому часто цілі приватних підприємств (концернів, монополій)
далеко не збігаються зі спільною кон’юнктурною політикою, яку проводять
західноєвропейські уряди.

Третя особливість інтеграції в західноєвропейському регіоні полягає в її
багатоступеневій структурі, що охоплює фери виробництва й обігу,
інфраструктуру, політику (процеси та інститути регулювання на
міжурядовому рівні).

Суперечність, а іноді й конфліктність даної структури в тому, що
зазначені сфери, з одного боку, представляють окремі ланки загального
інтеграційного процесу, а з іншого — вони національне організовані.
Іншими словами, такі, що охоплюють території окремих країн, сфери
виробництва, ринки товарів, капіталів, робочої сили тощо.

Незважаючи на велику кількість суперечностей і конфліктів, ЄС вишукує
компроміси, створює умови для консолідації намагань країн-учасниць
співдружності, зміцнює митний союз, вдосконалює єдину аграрну політику,
розвиває економічний союз і просувається по шляху до економічного
валютного союзу, єдиної валюти. Таким чином, при всіх особливостях і
суперечностях інтеграційного процесу в Західній Європі він стає
незворотним, є провідною тенденцією для всього континенту, а не тільки
регіону. ЄС — привабливе інтеграційне угруповання і для
постсоціалістичних країн Східної Європи в плані формування більш
широкого континентального утворення.

Визначаючи місце країн ЄС щодо інших країн регіону, підкреслимо, що його
економічна могутність перевищує потенціал решти Західної Європи загалом.
Так, на ЄС припадає 3/4 імпорту і більшість експорту регіону.

Така економічна могутність ЄС у Західній Європі не могла не сприяти його
лідируючому політичному становищу та ролі у світовій політиці. На перших
етапах розвитку «Спільного ринку» і аж до середини 70-х років
зовнішньополітична сфера мало охоплювалась процесом інтеграції. Ця
проблема постала після вступу до співдружності Англії, Данії та
Ірландії. Це надало діяльності ЄС нового розмаху і зробило можливим
пошук спільного зовнішньополітичного курсу західноєвропейського
масштабу, дало могутні імпульси розвиткові політичної інтеграції,
прийняттю важливих спільних рішень у галузі зовнішньої політики, її
активізації на світовій політичній арені.

Для розстановки політичних сил у європейському регіоні, на значній
частині якого до 90-х років існували соціалістичні країни, а також для
міжнародної арени виникнення західноєвропейського центру політичної
інтеграції означало, що Західна Європа перетворилась на особливий регіон
У системі сучасних міжнародних відносин. І незважаючи на складність
взаємовідносин між її окремими країнами, всі ці держави так чи інакше
охоплені процесами інтеграції, тяжіють до ядра — ЄС, більше чи менше
залежать від нього, що й сприяє єдності регіону. Це мало істотне
значення для Європи не тільки доти, поки існували країни соціалізму, а й
для розстановки політичних сил на міжнародній арені в цілому. Особливо
це важливо як у плані тих політичних процесів, що відбуваються в
постсоціалістичних країнах, так і з позицій взаємовідносин «трьох китів»
у світовому господарстві (Західна Європа, США, Японія). Діяльність ЄС —
наочний приклад узгодження дій урядів і держав, об’єднаних спільною
метою — безпека та процвітання країн-учасниць. Незважаючи на певні
відмінності у рівнях економічного розвитку та державному устрої (шість
республік і шість конституційних монархій), ці країни проводять спільну
політику в таких найважливіших сферах, як сільське господарство,
рибальство, транспорт, охорона природи, енергетика, зовнішньоекономічна
діяльність. Крім того, вони діють спільно в програмах науково-дослідної
та експериментально-конструкторської роботи (НДЕКР), те-лекомунікаціях,
соціальній сфері. Найважливішими досягненнями ЄС вважають:

— досягнення довгострокового миру між країнами, що протягом століть були
в стані війни одна з одною;

— демократичні принципи участі, завдяки чому країни-учасниці не
втрачають національних особливостей.

Головними факторами успіху ЄС вважають:

1) економічну базу, що сприяє взаємозалежності та солідарності;

2) правову базу — чіткість та обов’язковий характер угод із завдань та
компетенції інститутів ЄС, наявність Євросуду;

3) демократизм прийняття рішень на базі консенсусу та компромісів.

Незважаючи на велику роль, яку відіграє ЄС у житті Європи та світу, його
діяльність поки що обмежується Західною Європою. Участь п’яти
постсоціалістичних країн на правах асоційованих учасників — це скоріше
політичний крок, ніж реальність економічної взаємодії. Наявність
інститутів ЄС свідчить, що співтовариство має окремі риси наддержави —
законодавчі та виконавчі органи зокрема, тому участь у його діяльності
можуть здійснювати країни, Що відповідають певним вимогам, мають певні
можливості, бо отримують від цієї участі значні пільги.

Похожие записи