Реферат

на тему:

І н д і я

Загальна економіко-географічна характеристика країни. Площа — 3,3 млн
км2. Населення — 950 млн чоловік. Столиця — Делі.

Індія є однією з найбільших країн світу. За державним устроєм це —
федеративна республіка. Голова держави — президент. Законодавчий орган —
двопалатний парламент (Народна палата і Рада сенаторів). Країна
поділяється на 25 штатів і 7 союзних територій.

Гірські системи Гіндукушу і Гімалаїв на півночі та Індійський океан на
півдні відокремлюють півострів Індостан від решти світу. Проте зв’язки
між ними були завжди. Сучасні сусіди Індії мають з нею багато спільного
в природному, етнічному, історико-культурному і економічному
відношеннях. Складні взаємини між ними зумовлені значною мірою
релігійною ворожнечею.

Населення. Демографічна ситуація в Індії подібна до інших країн, що
розвиваються. За кількістю жителів Індія поступається тільки Китаю.
Середня густота населення становить 260 чол. на 1 км2 і є однією з
найвищих у світі, а в долині Гангу і на прибережних низовинах зростає до
1000-1500 чол. на 1 км2.

Поняття «індійці» об’єднує кілька спільнот. Більшість з них належить до
двох мовних сімей: на півночі — це індоєвропейська мовна сім’я
(індоарійська група), на півдні — дравидська. Найбільша етнічна
спільність — хіндустанці, мова яких — хінді — проголошена державною.
Хіндустанців майже 250 млн чоловік. Поряд з ними є ще 11 етнічних груп,
кожна з яких налічує від 20 до 90 млн чоловік. Адміністративний поділ
країни враховує це: штати створені за етнічною ознакою, місцеві мови в
них також офіційні. Мовою державного спілкування є англійська.

Індійське суспільство ще й досі поділяється на касти, що зумовлюють
статус і заняття людини з дня її народження. Кастова система засуджена і
заборонена державою, але освячена релігією індуїзму, яка регулює сімейне
життя і суспільні відносини. Понад 4/5 населення — індуїсти, мусульман
тільки 11 %, що становить майже 100 млн чоловік. Общинні конфлікти на
релігійному грунті виникають особливо в північній Індії: між
мусульманами і індуїстами, між сікхами та індуїстами.

Незважаючи на все різноманіття, загальні культурні риси і усвідомлення
спільності історичної спадщини об’єднують жителів Індії в одне ціле.
Індійська цивілізація нараховує понад 5 тис. років, її матеріальні
пам’ятки — храми, мавзолеї, мечеті, палаци, форти трапляються повсюдно,
багато з них відомі в усьому світі.

Три чверті індійців живуть у сільській місцевості, переважно у великих
селах. Міське населення становить 23 %, або майже 200 млн чоловік.

Міста надзвичайно різноманітні. Багато їх виникли дуже давно, ще до
нашої ери: Патна, Варанасі, Іллахабад, Делі. Деякі є священними для
індуїстів. В Іллахабаді, що знаходиться у місці злиття річок Джамни і
Гангу, на релігійне свято один раз на 12 роки? збирається до півтора
десятка мільйонів віруючих. Середньовічну епоху уособлює Агра.
Калькутта, Бомбей і Мадрас засновані колонізаторами, які були їх
оплотами. Останнім часом в ході індустріалізації виникли міста Бхілаї,
Роуркела, Дургапур, Бокаро та ін.

Індія добре забезпечена сільськогосподарською сировиною. З-поміж
мінеральних ресурсів світове значення мають поклади залізної,
марганцевої руди, слюди. Енергоресурси представлені головним чином
вугіллям і гідроенергією. Рівень споживання енергії дуже низький. Майже
2/5 її одержують за рахунок непромислових джерел: дрова, гній, солома
тощо. Найбільше ГЕС у Західних Гатах. Нафту добувають на шельфі поблизу
Бомбея.

Господарство. За абсолютними розмірами валового національного продукту
Індія входить до перших 15 країн світу. Якщо ж його поділити на 950 млн
чоловік, то країна опиниться серед найвідсталіших і найбідніших. В Індії
є сучасні заводи і електростанції, космічна і атомна техніка, важка
індустрія. Проте характер суспільства значною мірою залишається
доіндустріальним. Це — сільськогосподарська країна. Понад 650 млн
індійців, що дорівнює населенню всієї Європи, — сільські жителі. Для
більшості, як і 3000 років тому, знаряддям праці є дерев’яне рало і
серп, паливом — гній і солома, транспортом — віл або буйвол, формою
обміну — бартер. Третина сільських жителів не має землі і є наймитами. В
містах становище не краще. В Калькутті, що налічує 12 млн жителів,
третина живе в нетрях, які є нагромадженнями примітивних халуп, а іноді
просто візків або тентів. Те саме в Делі, Бомбеї, Мадрасі та інших
містах. Ще й досі більша частина населення неписьменна.

Індія вивозить на міжнародний ринок чай, руди металів, вироби з бавовни
\ джуту. Але її участь у світовій торгівлі дуже мала. Країна має велику
зовнішню заборгованість.

Причини відставання Індії криються як у 200-річному пануванні
англійських колонізаторів, так і в застійних формах доіндустріального
виробництва і його величезних розмірах. Пережитки минулого даються
взнаки більше, ніж у Латинській Америці чи навіть Африці.

Сільське господарство. Для мусонного клімату характерна нерівномірність
розподілу опадів по території і протягом року. Є надмірно зволожені
райони і райони посушливі. Є вологий сезон і сезон сухий. Тому важливе
місце займає тут штучне зрошення, що практикується з давніх часів. За
розмірами зрошуваних площ Індія поділяє з Китаєм перше місце. Греблі,
канали, колодязі, насоси, тимчасові водойми — характерна риса
індійського ландшафту.

Головними зерновими культурами країни є рис, пшениця і просо. Рис
вирощують скрізь. Найбільша концентрація його посівів — на північному
сході і при бережних низовинах. Місцями збирають до трьох врожаїв
протягом року. Рисові райони дуже важливі для країни. Тут найбільша
густота населення Пшениця — культура зимового сезону — вирощується на
зрошуваних землях посушливого північного заходу. Просо культивують у
внутрішній частині плоскогір’я Декан. У харчуванні індійців велику роль
відіграють бобові, овочі і фрукти, прянощі, олійні (особливо арахіс і
рапс) і цукрова тростина, їх вирощують повсюдно. Культивують також
манго, палаю, апельсини і банани. Батьківщиною цукрової тростини
вважають долину Гангу. З-поміж волокнистих культур — бавовник і джут.
Посіви бавовнику зосереджені в посушливій західній частині країни в
Пенджабі, на плоскогір’ї Декан і в південній Індії. Вологолюбний джут —
культура дельти Гангу і Брахмапутри. Індія є найбільшим у світі
виробником і експортером чаю. Цю культуру в XIX ст. запровадили
колонізатори. Чайні плантації розміщені на добре зволожених схилах гір
північного сходу і півдня країни.

Тваринництво має підсобне значення. За поголів’ям великої рогатої худоби
Індія посідає перше місце (1/5 світового поголів’я), але худоба (воли,
буйволи, корови) використовується переважно як тяглова сила.
Індійці-індуїсти є вегетаріанцями. Вони споживають тільки молочні
продукти. Індуїзм вважає корову священною твариною.

Промисловість. За роки незалежності Індія зробила значний крок вперед у
створенні сучасної індустрії, особливо важкої. Але розвиток її
стримується вузьким внутрішнім ринком. Бідність населення і дешева
робоча сила є причиною розвитку кустарної промисловості. Дешева ручна
праця ковалів, теслярів, гончарів, ткачів забезпечує населення дешевими
споживчими товарами. Так, з 8 млрд. метрів бавовняних тканин, які
щорічно виробляє Індія тільки половина виготовляється на фабриках, решта
— кустарним способом

Стара фабрично-заводська промисловість що виникла ще за колоніальних
часів, зайнята переробкою сільськогосподарської сировини Її розміщення
зумовлене відповідними сировинними зонами. Бавовняні фабрики зосереджені
по Містах західної частини країни, найбільше їх у Бомбеї і Ахмадабаді
Джутова промисловість концентрується навколо Калькутти.

Важка промисловість, що створена останнім часом, сконцентрована
східній Індії в долині річки Дамодар і на плато Чхота-Нагпупур, де
величезні поклади залізної руди знаходяться поруч з кам’яновугільними
басейн Тут виник

комплекс виробництв, що об’єднує добування сировини і палива,
електроенергетику, чорну і кольорову металургію, важке машинобудування.
За аналогією район звуть «Індійським Руром» або «Індійським Донбасом».
Найбільшим центром металургії є Бокаро, важкого машинобудування — Ранчі.

Сучасні машинобудівні і хімічні заводи є також у Бомбеї, Калькутті,
Мадрасі, Бангалорі та деяких інших містах. Особливе місце в
машинобудуванні зайняв Бангалор. Тут виробляють верстати, літаки, зброю,
засоби зв’язку. Це — центр електронної промисловості і космічних
досліджень.

Мал. Територіальна структура господарства Індії.

Транспорт. Головну роль відіграють залізниці, будівництво яких почалося
ще в XIX ст. Важливе значення має гужовий і в’ючний транспорт, мускульна
енергія людини.

Внутрішні відмінності. Для Індії характерні велика територія і природні,
етнічні та господарські відмінності. Найважливішою і найвідомішою її
частиною є Індо-Гангська низовина. Ця величезна низовина дає притулок і
годує (враховуючи Пакистан і Бангладеш) більш як півмільярда жителів
Землі. Тут відбувалися найважливіші події індійської історії, звідси
пішла і назва країни. Невипадково столицею Британської Індії була
Калькутта, що відкривала з моря шлях у долину Гангу, а столицею
незалежної Індії став стародавній Делі, розташований на вододілі Інду і
Гангу.

Найбільш розвинуті штати сучасної Індії знаходяться на заході країни.
Штати Пенджаб і Хар’яна (Північно-Західний район) дають країні товарне
зерно. В штатах Гуджарат і Махараштра (Західний район) ще в доанглійську
епоху виникли умови для розвитку капіталізму. Територія їх вигідно
розташована щодо Суецького каналу і шляхів з Європою і СІЛА. Бомбей
(11,8 млн чоловік) нині є головним фінансово-торговим, промисловим,
транспортним і науковим центром. Його роль в Індії можна порівняти з
роллю Нью-Йорка в США.

Східна Індія (Східний і Північно-Східний економічні райони) — порівняно
відстала частина Індії. Проте тут знаходяться Калькутта (11,7 млн
чоловік), що як і Бомбей, є провідним фінансовим та торговим центром
країни, а також потужна вугільно-металургійна база Дамадарського
басейну.

Південна Індія — головний район плантаційного господарства. Найбільшими
містами тут є Мадрас (5,7 млн чоловік) і Бангалор (4,6 млн чоловік).

Похожие записи