Реферат на тему:

Індія

План

1. Загальна характеристика.

2. Населення.

3. Економічний розвиток.

Загальна характеристика

Індія (мовою хінді Бхарат), Республіка Індія, держава в Південній Азії.
Загальна площа — 3 287 590 кв. км. Площа сущі — 2 973 190 тсв. км, площа
рік і озер — 314 400 кв. км. Населення 1 млрд чол. (2000 p.). Індія —
багатонаціональна держава; найбільш численні хіндустанці, телугу
(андхра), маратхі, бенгальці, біхарці, таміли, гуджаратці, каннара,
малаяли, пенджабці й ін. Міське населення 25,7 % (1993 p.). Офіційні
мови — хінді й англійська; у штатах — офіційні національні мови. Віруючі
< %): індуїсти — 83, мусульмани — 11, решта — християни, сикхи й ін. Індія — федеративна республіка, складається з 28 штатів і 7 союзних територій центрального підпорядкування. Столиця — Делі. Входить до Співдружності. Глава держави — президент. Законодавчий орган — двопалатний парламент. Індія омивається Індійським океаном, Аравійським морем і Бенгальською затокою. Більшу частину півострова Індостан займає Деканське плоскогір'я, на півночі — Індо-Гангська рівнина і найвищі гори Землі — Гімалаї (висота в Індії до 8126 м, г. Нангапарбат) і Каракорум. Клімат переважно тропічний, на півночі — тропічний мусонний. На рівнинах середні температури січня від +15 °С — на півночі до +27 °С -^на півдні, травня +28—35 °С. Опадів від 60—100 мм на рік у пустелі Тар на заході країни, 300—400 мм — у центральних районах Декана, 3000—6000 мм — у Східних Гімалаях і на зовнішніх схилах Гат, до 12 тис. мм — біля Черапунджі на плато Шиллонг (найбільш вологе місце на Землі). Головні ріки — Ганг, Брахмапутра, Інд. Тропічні ліси, савана і чагарникова напівпустеля. У горах — висотна поясність. Національні парки: Казіранга, Гірський, Лєс, Ма-нас та ін.; є численні резервати. У середині III тис. — першій половині II тис. до н. е. у долині р. Інд існувала Харапська цивілізація. Великі державні утворення почали виникати з другої половини І тис. до н. є. Найважливіші з них — Магадха, держава Гуптів, Делійський султанат, держава Великих Моголів. З початку XVI ст. відбувалося поступове завоювання Індії європейцями (португальцями, голландцями, французами, англійцями). Англійці в результаті воєн із європейськими суперниками, англо-майсурських воєн, англо-маратхських воєн, англо-сикхських воєн до середини XIX ст. підкорили всю Індію. Вона була перетворена на об'єкт прямого грабіжу, жорстокої податкової експлуатації, на джерело сировини й ринок збуту для англійських фабричних товарів. Після придушення антиколоніального Індійського повстання 1857—1859 pp. територія Індії, що керувалася англійською Ост-Індійєькою компанією, потрапила в пряме підпорядкування британської корони. Специфікою Індії було панування освяченої індуїзмом кастової соціальної структури. Наприкінці XIX—XX ст. Індія стала об'єктом вкладення англійського капіталу, підсилився розвиток індійського капіталізму. Наприкінці XIX ст. національно-визвольний рух очолила партія Індійський національний конгрес. Створення масових громадсько-політичних організацій, кампанії цивільної непокори, що проводилися Індійським національним конгресом під керівництвом його лідера М. Ганді, послабили позиції колоніальної влади. Після Другої світової війни англійський уряд змушений був надати Індії права домініону, розділивши країну (1947 р.) на дві частини — Індійський Союз (з переважно індуїстським населенням) і Пакистан (із переважно мусульманським населенням). Уряд Індійського національного конгресу, що прийшов до влади в Індійському Союзі, проголосив 15 серпня 1947 р. незалежність Індії. У 1950 р. Індійський Союз став Республікою Індією. На чолі незалежної індійської держави (до березня 1977 р.) знаходилася партія Індійський національний конгрес (ІНК). Уряд очолював один із лідерів національно-визвольної боротьби Дж. Неру і його дочка І. Ганді. Були проведені аграрні реформи, створений державний сектор у промисловості, узятий курс на індустріалізацію й підйом сільського господарства при деякому обмеженні діяльності приватного капіталу. Населення Етнічний, склад: в Індії нараховується кілька сотень націй, народностей і племен; найбільші з них: хіндустанці, телугу, маратхі, бенгальці, таміли, гуджаратці, каннара, пенджабці й ін. Індуїсти складають 80 % населення, мусульмани — 14 %, християни — 2,4 %, сикхи — 2 %, буддисти — 0,7 %. Етнічні й лінгвістичні корені племен, які першими заселили півострів Індостан, невідомі. Точно відомо, що ранньоарійська цивілізація поширилася з північно-західної й північно-центральної частини Індії (2000—1500 pp. до н. є.) на південний захід і схід. На формування індійського етносу великий вплив мали також перси, араби, монголи, турки, афганці, англійці. Причому останні залишили найнепомітніший слід У культурі Індії. Народи північно-східної Індії мають багато спільного з народами Південної Європи, Кавказу, Південно-Західної і Центральної Азії, частина населення північно-східної Індії, Західної Бенгалії, Західних Гімалаїв і штату Джамму і Кашмір — з тибетцями й бірманцями. У племен північно-східної Індії (частина етнографів зараховує їх до австралоїдної мовної сім'ї) є багато спільних рис із народами Південно-Східної Азії. Невеликі етнічні групи південної Індії ведуть своє походження від східно-африканських племен або від так званих негритос — народу, що розселився невеликими громадами від Андаманських островів до Філіппін і Нової Гвінеї. В. Індії проживають нації, народності й племена, більшість яких належить до шдоарійської, або дравідської, мовних сімей Інші належать до тибетської й австроазійської мовних груп. З 18 мов, визнаних державними, 13 належать до індоарійської, 4 — до дравідської мовних груп і 1 — до тибетської. Індоарійські мови сягають своїми коренями давньоарійської мови — санскриту, яка сьогодні майже не вживається (за винятком релігійних обрядів). Найбільше широко розповсюджена мова хінді: нею розмовляють більше 300 млн чол. Хінді поділяється на безліч діалектів, часто досить віддалених, але зведених у два основні — східний і західний. Хінді визнана офіційною мовою в північних штатах Індії. Інші індоарійські мови: бенгалі, гуджараті, асами, кашмірі, конкані, маратхі, неупалі, орія. Пенджабі. Мова урду — основна мова індійських мусульман на півночі й півдні Індії. У прикордонних з Пакистаном районах штату Гуджарат розповсюджена мова синдхі (тут проживають емігранти, що втекли з пакистанської провінції Пенджаб після розділу країни в 1947 p.). Четверта частина населення Індії говорить дравідійськими мовами. Мови цієї групи поширені переважно в південній Індії, частково в центральній частині країни, у східному Біхарі. Чотири дравідійські мови визнані офіційними: канна-да, малаялам, тамільська і телуджу. Маніпурі й інші тибетські мови поширені в північно-східній Індії. Мовами міжнаціонального спілкування (лінгва-франко) є хінді й англійська. При цьому англійська є, скоріше, мовою вищих класів суспільства: рідною її визнають не більше 5 % населення, але вона широко використовується в престижних школах, вузах ЗМІ, шоу-бізнесі (кіноіндустрія, популярна музика), підприємницьких колах. Індія — батьківщина однієї зі світових релігій — індуїзму. Сьогодні індуїзм представлений безліччю напрямків, сект, релігійно-філософських вчень. Точні дані про склад цієї релігійної громади та її чисельність невідомі. Можна стверджувати, що найбільш поширеними є культи поклоніння Вішну або одному з його втілень — Крішні — і Рамі (північна й центральна Індія), шанувальники Шиви становлять більшість у Тамілнаде, Карнатаку, західній Махараштрі, декількох Гімалайських районах, культ Шакті (ма-тері-богині) розповсюджений у західній Бенгалії, Ассаму, Утта-Прадеш. Міжнародне поширення одержало поклоніння лідерам деяких індуїстських сект Індійська мусульманська громада — одна з найбільших у світі, за своєю чисельністю вона переважає мусульманське населення країн Близького Сходу, поступаючись тільки громадам Індонезії, Пакистану й Бангладеш. Мусульманське населення сконцентроване в штатах Джамму і Кашмір, західній Бенгалії, західній частині Утта-Прадеш. Інші релігійні громади: християни (переважно католики) зосереджені на північному сході країни, у Бомбею і на півдні, сикхи — у Пенджабі й суміжних районах, буддисти — у Джамму і Кашмірі, районах Гімалаїв; бахай (що недавно різко збільшили свою чисельність за рахунок активної місіонерської діяльності); зараострійці — у Бомбею, прибережних районах Гуждарата; іудеї — на західному узбережжі, анімісти,— на північному сході країни. Економічний розвиток Економічне становище країни суперечливе. З одного боку, Індія — одна з найбагатіших країн світу щодо запасів корисних копалин. Тут є вугілля (четверта частина розвіданих світових запасів), залізо, марганець, боксити, слюда, хроміти, золото, нафта, газ. Сільськогосподарські угіддя складають 55 % території Індії. Індія — одна з найдавніших світових цивілізацій, друга за чисельністю населення країна світу. Індійські вчені — одні з найбільш авторитетних у світі, країна має власну ядерну зброю і є космічною державою. Країна самостійно виробляє ракети і програмне забезпечення (місто Бангалор — один із найбільших у світі центрів з експорту програмного забезпечення). На території країни розташовані дослідницькі центри найбільших світових ТНК (наприклад центр компанії Daimler-Chrysler). І разом із тим Індія — аграрно-індустріальна країна, 2/3 найбіднішого населення планети проживає в Індії. Величина ВВП на душу населення складає 300 дол. Регіональний розвиток Індії неоднорідний. Північ країни опинилася поза впливом західної цивілізації, тут діють місцеві зричаї, склалася культура, що гальмує промисловий розвиток. Одночасно на півдні сучасна культура склалася під впливом британців. Існують певні проблеми в розвитку заходу й сходу країни. На заході пріоритет розвитку має легка промисловість, основою якої є приватний бізнес. На заході ще з 1950-х років почали розвиватися важка і видобувна промисловість (металургія й видобуток вугілля). Ці галузі, ставши неконкурентоспроможними, занепадають. Такий стан справ у національній економіці склався через проведення з 1950-х років політики ізоляціонізму й опори на власні сили. Політика імпортоза-міщення, проведена індійським урядом у 1950—1980-х роках, призвела до постачання капіталів за кордон, розквіту корупції й організованої злочинності, зростання тіньового сектора, контрабанди. Результатом такої політики стала загальна й технологічна відсталість Індії. У країні спостерігався вкрай низький життєвий рівень, а передові технології були недоступні напівкустарному виробництву. Програма реформ, розпочата в 1991 p., містила в собі такі положення: • скасування ліцензування в промисловості; • скасування імпортних обмежень (скасування квот і зниження імпортних тарифів); • скасування державного контролю за цінами, повернення до ринкового ціноутворення; • скасування і раціоналізація митних зборів і правил; • скасування системи державних субсидій і субвенцій; • реформа банківської і фінансової систем; • скорочення державних витрат і бюджетного дефіциту; • залучення іноземних інвестицій (вільний імпорт сировини та інвестиційних товарів, забезпечення кредитів МВФ); • введення конвертованої рупії. Однак реформи йдуть повільніше, ніж очікувалося. Проблеми сучасної індійської економіки такі: • низька якість товарів; • невдача в приватизації громадського сектора; • низький рівень споживання на душу населення, пов'язаний не тільки з низьким рівнем доходів населення, але і недовиробленням громадських товарів і послуг; • низька продуктивність праці через низький освітній рівень, • значна диференційованість населення за рівнем доходів, соціальним і релігійним положенням, що призводить до сепаратизму і релігійних зіткнень, зберігається корупція в економіці. Індія значною мірою забезпечена мінеральними ресурсами, але, що є критичним для настільки густонаселеної країни, відчуває брак родючих земель, водних ресурсів, нафтових родовищ. Серед мінеральних ресурсів найбільш поширені залізна руда, марганець, хром, меншою мірою — мідь, глинозем, цинк, олово, свинець, золото, срібло, алмази, графіт, магнезит, доломіт. По всій країні поширені вугільні родовища (видобуток вугілля ведеться в більш ніж 500 шахтах і вугільних ямах), але головні вугільні басейни розташовані в штатах Західний Бенгал і Біхар. Родовища нафти знайдені в східному Ассамі, Гуджараті, на шельфі Аравійського моря. У штаті Біхар у невеликих обсягах ведеться видобуток урану. Залізну руду добувають переважно в штатах Мадх'я-Прадеш, Біхар, Гоа, Карнатака, Оріса. На другому місці, зі значним відставанням в обсягах видобутку йде мідна руда (штати Раджастан і Біхар). Більшість підприємств важкої промисловості Індії після здобуття незалежності були націоналізовані або створювалися вже самою державою. Підприємства важкої індустрії сконцентровані в основному на Кота-Нагпурському плато, де родовища коксівного вугілля межують із родовищами залізної руди. Доступ до ринку Калькутти сприятливо позначився на розвитку в цій області підприємств металургії і супутніх хімічної промисловості й машинобудування. Одночасно з державними діють і тисячі приватних підприємств. Характерний у цьому випадку приклад компанії «Tada Iron and Steel Company», заснованої в 1911 p., яка досі є найбільшим і найуспішнішим виробником. Разом із тим іноземні інвестори не поспішають вкладати гроші в, індійську індустрію, причина цього — надмірна зарегульованість механізму інвестування й обмеження на право володіння, власністю іноземцями. Легка промисловість Індії представлена кустарним виробництвом посуду, одягу, малими підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції. Текстильна промисловість була широко розвинута в Індії ще в колоніальний період. Немає міста в країні, де зараз не працює хоча б одна фабрика з виробництва бавовняних, вовняних, шовкових, джутових або синтетичних тканин. Більшість підприємств із переробки джуту знаходиться в районі «Хуглісайд» — низки міст на ріці Хуглі на північ від Калькутти. Цим пояснюється той факт, що більшість працездатного населення зайнята в текстильній промисловості. Ще більш розповсюдженими є підприємства з переробки сільгосппродукції і мінеральних копалин. Зазвичай вони розташовуються поблизу від місць видобутку сировини. Це заводи з очищення бавовни, переробки арахісу, цукрової тростини, заморозки й в'ялення продуктів, первинної обробки металів. Виробництво споживчих товарів зосереджено у великих містах. Уряди штатів усіляко вітають розвиток галузей промисловості: для цього створюються промислові парки — невеликі вільні зони, що вирізняються зниженими податками і низькими цінами на землю. Склад експорту: текстиль, коштовне каміння й ювелірні вироби, промислові товари й товари широкого вжитку. Склад імпорту: нафта й нафтопродукти, устаткування, ліс і продукція хімічної промисловості. Усі залізниці Індії знаходяться у власності уряду. За таким показником, як пасажиро-кілометри, Індія поступається лише Росії, Японії й Китаю. Управління залізницями розділено між дев'ятьма регіональними представництвами. Поступово йде заміна вузькоколійних доріг на ширококолійні, перехід із паровозної тяги на дизельну, прокладка другої колії на особливо завантажених напрямках. У 1989 р. уперше в Південній Азії була відкрита лінія метро (місто Калькутта). Хоча з моменту здобуття незалежності нових залізничних магістралей було побудовано зовсім небагато, автодорожнє будівництво пережило справжній бум. Довжина автодоріг із твердим покриттям виросла з 105,6 тис. км у 1947 р. до 883 тис. км. у 1988 р. Невелика кількість сіл (переважно в районах проживання племен) усе ще залишається неохопленою мережею шосейних доріг. Міжміське сполучення підтримується автобусними перевезеннями. Цивільна авіація була повністю націоналізована в 1953 р. Були створені дві державні авіакомпанії: «Air India», що спеціалізується на внутрішніх і міжнародних перевезеннях із Делі, Бомбея, Калькутти, Мадраса, і «Indian Airlines», що працює в основному на внутрішніх авіалініях і частково на авіалініях, що з'єднують сусідні країни. Обсяг авіаперевезень зростає, і чимраз більша кількість міст мають власні невеликі аеродроми. Так звані «головні» морські порти: Бомбей, Мадрас, Калькутта належать безпосередньо центральному урядові, а близько 20 «другорядних» портів — урядам штатів. Раніше близько 90 % усіх морських перевезень здійснювалося державною компанією. У наші дні діє близько 50 приватних компаній, найбільша з яких «Shipping Corporation of India». Тільки третина річок Індії судноплавна і використовується для комерційного судноплавства. Грошова одиниця країни — індійська рупія (100 пайсів).

Похожие записи

?aoa?ao ia oaio:

?iae?y

?iae?y, ?anioae?ea ?iae?y — aea?aeaaa ?icoaoiaaia a I?aaeaii?e Ac??.
A?eueoa ?? /anoeia ?ici?uaia ia i?aino?ia? ?iaeinoai. Iieaa?oueny
aiaeaie Aaiaaeuenueei? caoiee, ?iae?enueeiai ieaaio oa A?aa?enueeei
ii?ai. Aei neeaaeo ?iae?? aoiaeyoue Eaeeaae?anuee?, Ai?iae?anuee?,
Aiaeaiainuee? e I?eiaa?nuee? ino?iae.

Iiae?ey?oueny ia 22 ooaoe ? 9 nithcieo oa?aoi??e.

Aoiaeeoue aei Ni?aae?oaeiino?.

Ca oi?iith ono?ith — oaaea?aoe?y.

Aeaaa aea?aeaae — i?eceaeaio.

Ieiua ?iae?? — 3,3 iei. ei2.

Ianaeaiiy — 950 iei /ieia?e.

Noieeoey — Aeae?.

C-iii?ae i?ia?aeueieo ?ano?n?a na?oiaa cia/aiiy iathoue iieeaaee
cae?cii?, ia?aaioeaai? ?oaee, nethaee.

A ?iae?? iae?/o?oueny e?eueea nioaiue iaoe?e, ia?iaeiinoae ieai?iieo
a?oi, ui aiai?youe ??cieie iiaaie. Io?oe?ei? iiae — a?iae? oa
aiae?enueea.

O aaeiaiio iaoe?iiaeueiiio i?iaeoeo? /anoea i?iieneiainueo? noaiiaeoue
aeecueei 22%. ?icaeaa?oueny iaoai?ciaaia i?iieneia?noue aeaeiaoaaiiy
iaooe.

Aieiaio ?ieue a?ae?a?athoue cae?cieoe?, aoae?aieoeoai yeeo ii/aeiny ua a
O?O no.

Aaaeeeaa cia/aiiy ia? aoaeiaee ? a(th/iee o?ainii?o, ioneoeueia aia?a?y
ethaeeie.

Ca ?iee iacaeaaeiino? oaeoe/ii caiiai aoei noai?aii o?i?/io, iaooiao,
aethi?i??ao i?iieneia?noue, a?eueo?noue aaeocae iaoeiiaoaeoaaiiy. A
aenia?oieo iinoaaeao ?iae?? iaea?eueoa cia/aiiy iathoue aiaiaiyi?,
aeaeooia? ? oe??yi? ae?iae, aaaiaiee, oeoei?, aeaicyoue cae?cio e
ia?aaioeaao ?oaeo, nethaeo, o?i?eaoe, iaooii?iaeoeoe, aeia?eai ca?ii. ??
o/anoue o na?oia?e oi?a?ae? aeoaea iaea. E?a?ia ia? aaeeeo ciai?oith
caai?aiaai?noue.

Aeey I?aaeaiii? ? I?aaeaiii-No?aeii? Ac?? oa?aeoa?i? aea? aieiai?
iciaee: ii-ia?oa, oea iaea?eueo canaeaia /anoeia caiii? eoe?, ii-ae?oaa,
oea iaea?aenoae?oee ? iaea?aei?oee ?aa?ii na?oo. A?eueo?noue ethaeae
aeeaa a n?euenuee?e i?noeaaino?.

Aieiaiei ?o caiyooyi ? iaeii?iaeoeoeaia niiaeea/a caiea?ianoai, cie?aia
eoeueoo?a iieeaiiai ?eno. I?ia?aeio ?ieue a?ae?a?a? iaeii?iaeoeoeaia
eonoa?ia ? ?ai?nie/a ae?iaieoeoai.

Ia?ao?ae a ?iaeono??aeueio aiioo cae?enith?oueny a ?aa?ii? c? cia/iei
cai?ciaiiyi ? oa?eoi??aeueii ia??aiii??ii. Iaea?eueo? aeinyaiaiiy ca
ianyaii ae?ithieoeoaa ia? ?iae?y, a a ?ic?aooieo ia aeooo ianaeaiiy —
A?oiae ? N?iaaio?.

?iae?enueea ioceea ia? oeny/ie?oi? o?aaeeoe??. Ia?iaeia ioceea
iaeiiaieina, a?aecia/a?oueny aaaaonoaii aeai??a, oi?i, iaeiae?eii?
i?iaiaioeee e ?eoi?ee.

C e?ea?aeaoe??th eieii?aeueiiai ?aaeeio ? caeiaoooyi iie?oe/ii?
iacaeaaeiino? o?yae ?iae?? aaeeaa? caoiae?a aeey aeinyaiaiiy aeiiii?/ii?
naiino?eiino? e?a?ie oeyoii ?icaeoeo iaoe?iiaeueii? aeiiii?ee, noai?aiiy
iiaeo aaeocae ae?iaieoeoaa, i?aeianaiiy n?euenueeiai ainiiaea?noaa,
?ica(ycaiiy i?iaeiaieue/i? i?iaeaie, ?aoe?iiaeueiiai ?ici?uaiiy
i?iaeoeoeaieo nee.

I?e?iaeii-?ano?niee iioaioe?ae ?iae?? aeeth/a? o?e o?ceei-aaia?ao/i?
iaeano?: ai?e A?iaea? c iaaeieeoa?ie ia?aaea??(yie, ?iaei-Aainueea
??aieia oa ieineia??(y Aeaeaio.

O /ene? iniiaieo i?iaeai, ye? aaeueiothoue ?icaeoie e?a?ie, ? iecueeee
??aaiue a?aiioiino? ianaeaiiy, ui neeaaea? 60%.

Iaei??th c iniiaieo i?iaeai ?iae?? ? na?aeiia ?aaoethaaiiy /enaeueiino?
ianaeaiiy.

Eonoa?ia ? ae??aia ae?iaieoeoai iiee ui a ?iae?? caeia? i?ia?aeia
i?noea. Oey aaeocue ae?iaey? aeecueei 40% i?iieneiai? i?iaeoeoe??. Ia
eonoa?ieo ? ae??aieo i?aei?e?inoaao, ye? ?ici?uai? a on?o ianaeaieo
ioieoao, ae?iaey?oueny iieiaeia aaaiaiyieo oeaiei, acoooy, a?eueoa
iieiaeie oeoe?o.

A oiiaao neaai?icaeiooi? aeiiii?ee ? ia?ica(ycaieo nioe?aeueieo i?iaeai
aioo??oi? aeaea?aea iaa?iiaaeaeaiiy a ?iae?? aeineoue iaiaaeai?, a
oi?aiaaeueiee aaeain caiaeeoueny c o?ii?/iei aeao?oeeoii. Ca?aene
iio?aaa a ?iicaiieo iiceeao ? e?aaeeoao.

Похожие записи