Ґрунтозахисна система землеробства. Польова гідрографічна мережа.
Лісомеліоративні заходи. Запобігання забруднення водних джерел. Охорона
дикої фауни.
1. Польова гідрографічна мережа.
2. Лісомеліоративні заходи.
3. Заходи щодо запобігання замуленню та забрудненню річок і водойм.
4. Сприяння життєдіяльності дикої фауни.
1. Польова гідрографічна мережа.
Полова гідрографічна мережа — це система природних і штучних заходів у
полях сівозмін щодо безпечного відведення, скидання та утримання або
транспортування (переміщення) стоків талих і дощових вод. Її створюють
за індивідуальними проектами в місцях, визначених у проектах землеустрою
з контурно — меліоративною організацією території. Вона передбачає
проектування й створення на орних землях, на масивах багаторічних
насаджень та кормових угідь водорегулювальних земляних валів різних
типів, системи полезахисних лісосмуг та інших захисних лісонасаджень,
комплексу гідротехнічних протиерозійних споруд, включаючи залужені
улоговини, струмки по днищах балок, річки та інші природні водні
джерела, що є складовими гідрографічної мережі.
За допомогою запроектованих і створених складових польової
гідрографічної мережі (вали-тераси різних типів, водорегулювальні
лісосмуги та інші захисні лісонасадження) водозбірну площу в
сільськогосподарських ландшафтах розбивають на малі водозбори. Це сприяє
зниженню швидкості стоку талих і дощових вод та переведенню їх у
підгрунтові й підвищенню вологості ґрунту протягом року, а також
безпечному відведенню і скиданню надлишку водних стоків через природні
та штучно створені залужені водостоки й водоскидні споруди в річки,
стави та озера і запобіганню або зменшенню їх замулення та забруднення
продуктами ерозії затриманням твердого стоку в межах водозбору.
2. Лісомеліоративні заходи.
Лісомеліоративні насадження належать до протиерозійних заходів постійної
дії з тривалим строком окупності, які за своїми властивостями є
багатофункціональними. Вони послаблюють силу вітрів і поліпшують
мікроклімат полів, сприяють снігозатриманню й перешкоджають здуванню
снігу в гідрографічну мережу, затримують і регулюють стік талих та
зливових вод, змінюють у кращий бік гідрологічний режим території й
підвищують вологість полів, захищають ґрунти від змиву і розмиву та
дефляції, створюють стійкі форми агроландшафту, які є визначальними для
проведення обробітку ґрунту і сівби сільськогосподарських культур.
Комплекс протиерозійних лісонасаджень виключає вітроломні та
водорегулювальні полезахисні лісосмуги, розміщені з урахуванням рельєфу
місцевості й основного напрямку панівних вітрів; прибалкові, прияружні
та прибережні лісосмуги; суцільні й куртинні лісонасадження на
сильноеродованих, сильнодеградованих та інших непридатних для
сільськогосподарського виробництва землях.
У системі заходів щодо захисту ґрунтів від ерозії комплекс
лісомеліоративних насаджень займає чільне місце в екологобезпечному
формуванні території водозбірних басейнів, агроландшафтів і захисті
ґрунтового покриву від змиву, розмиву та видування. Місце розташування
лісомеліоративних насаджень визначається проектами землеустрою з
контурно меліоративною організацією території, а створюють їх за
локальними техно-робочими проектами. Комплекс лісомеліоративних
насаджень ефективно виконує свої захисні функції цілорічно протягом
десятків років. Вони сприяють підвищенню ґрунтозахисної ефективності
агротехнічних протиерозійних заходів, зростанню врожайності
сільськогосподарських культур.
Постійно діючим фактором захисту полів від пилових бур, суховіїв є
вітроломні полезахисні лісосмуги. Їхній позитивний вплив поширюється на
відстань, яка дорівнює 25–30 висотам дерев, а 1 га лісосмуги заввишки 10
м захищає 25–30 га полів. Найкраще виконують свою роль вітроломні смуги,
розміщені перпендикулярно до напрямку панівних вітрів. Допускається
відхилення в напрямку розміщення основних смуг до 350. Насадження
створюють продувної та ажурної конструкції. Це на 40–60% знижує
швидкість вітру, поліпшує мікроклімат і позитивно впливає на ріст та
розвиток сільськогосподарських культур. Підвищується відносна вологість
повітря, зменшується випаровування води з ґрунту на міжсмугових полях, а
також надходження сухих і перегрітих мас повітря в період суховіїв.
Полезахисні лісонасадження є постійно діючим фактором щодо
снігозатримання та рівномірного його розподілу на поверхні полів, що
захищає озимі посіви від вимерзання.
Смуги продувної конструкції відзначаються тим, що у нижній (приземній)
частині вертикального поздовжнього їх профілю є суцільний просвіт. Це в
основному смуги з густокронних порід без чагарникового підліска й
узлісся або з низьким підліском, який не досягає до нижньої частини крон
дерев, через що між ними залишаються просвіти достатнього розміру. Смуги
ажурної конструкції, як правило, створюють з однієї деревної породи.
На землях зі схилом понад 10 усі полезахисні лісосмуги по довгих межах
полів повинні бути водорегулювальними і розміщуватися впоперек схилу або
під допустимим нерозмиваючим схилом. Водорегулювальні лісосмуги є
багатофункціональними. Вони виконують функції із зниження розмиваючої
енергії стоків талих і зливових вод, зарегулювання стоку на схилах,
снігозатримання, нагромадження ґрунтової вологи, поліпшення мікроклімату
на полях, захисту ґрунтів від дефляції, а рослинності від посух і
суховіїв. Водорегулювальні лісосмуги повинні мати ажурну або продувну
конструкцію з обов’язковою наявністю низькорослих чагарникових
насаджень. Для зарегулювання поверхневого стоку на примережевих схилах
залежно від їхньої довжини, улогованості, гідрокліматичних та інших
особливостей застосовують систему водорегулювальних (стокорегулювальних)
лісосмуг. Відстань між ними встановлюють з урахуванням їхнього впливу на
процеси формування поверхневого стоку талих і дощових вод на прилеглих
полях, допустимих нерозмиваючих швидкостей водних потоків, ступеня
улогованості схилу й форми його профілю, схилу та шорстості поверхні,
інтенсивності атмосферних опадів.
Оптимальні параметри системи водорегулювальних лісонасаджень
обґрунтовують у техно-робочому проекті протиерозійних заходів в ув’язці
з проектом внутрішньогосподарського землеустрою або у його рамках.
Розміщення водорегулювальних і вітроломних лісосмуг та інших
лісонасаджень визначають при розробці протиерозійної організації
території.
Створення суцільних та куртинних лісонасаджень із деревночагарникових
порід на сильноеродованих і сильнодефльованих земельних ділянках із
змитим, розмитим і видутим ґрунтовим покривом, на пісках та інших
деградованих непродуктивних землях забезпечує захист їх від водної й
вітрової ерозій та природне оздоровлення і відновлення родючості,
зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище. До таких
насаджень належать також прияружні й прибалкові лісосмуги. Куртинні
лісонасадження створюють також на пасовищах для відпочинку в них худоби.
Затримання лісонасадженнями і поглинання стічних вод, що надходять із
вищерозташованих полів та інших земельних ділянок, зумовлюється ступенем
розпилення стоку і характером надходження води у насадження та
інфільтраційною властивістю ґрунту. Важливу роль при цьому відіграє
пухка лісова підстилка, яка зберігає на високому рівні максимальну
водопроникність лісового ґрунту. Лісонасадження є також акумуляторами
твердого стоку, а прибережні смуги і фільтрами, що запобігають замуленню
та забрудненню їх шкідливими реагентами. Для посилення протиерозійної
дії лісосмуг в деяких випадках їх поєднують із будівництвом
гідротехнічних земельних протиерозійних споруд типу валів-канав.
Для забезпечення найвищої протиерозійної та господарської ефективності
полезахисних лісосмуг потрібно постійно наглядати за їхнім станом і
своєчасно проводити рубки догляду, щоб вони мали продувну чи ажурну
конструкцію та необхідну кількість низькорослих чагарникових порід.
Створення системи захисних лісонасаджень завжди позитивно позначається
на структурі агроландшафту і його екологічному стані. Лісові насадження
ефективно впливають на вітровий режим, снігозатримання, захист ґрунтів
від дефляції, формування мікроклімату. Під лісовою рослинністю не
розвивається ерозія, волога, що стікає по схилу, перехоплюється лісовою
підстилкою, поповнюючи запаси ґрунтових та підгрунтових вод, які живлять
річки, озера і є важливим ресурсом поповнення питної води для населення.
На заліснених територіях створюються кращі умови для життєдіяльності
дикої флори і фауни та безпечного проживання диких птахів і тварин.
Протиерозійні гідротехнічні споруди. Протиерозійні гідротехнічні споруди
належать до ґрунтозахисних заходів постійної дії з тривалим терміном
окупності. Залежно від їхнього призначення протиерозійні гідротехнічні
споруди класифікують таким чином:
Водозатримувальні земляні споруди: а) вали-канави; б) вали-тераси; в)
загати по улоговинах.
Водовідвідні та водонапрямні земляні споруди: а) вали-канави; б)
вали-тераси; в) вали-дороги; г) нагірні канави; ґ) вали-розпилювачі.
Водоскидні споруди: а) лотки-швидкотоки; б) перепади; в) шахтні
водоскиди; г) консольні водоскиди.
Донні споруди: а) загати; б) напівзагати; в) донні перепади.
Нагромаджувачі рідинного і твердого стоків: а) вали-лимани; б)
протиерозійні стави.
Найширше в Україні використовують протиерозійні гідротехнічні земляні
споруди. Вони є невід’ємною частиною контурно-меліоративної організації
території в умовах складного рельєфу. Це пов’язано з необхідністю, у
комплексі з іншими протиерозійними заходами, запобігання змиву й розмиву
ґрунту, зарегулювання та безпечного скидання надлишку талих і дощових
вод, а також із потребою фіксації на місцевості контурних меж
сівозмінних масивів, меж полів та робочих ділянок.
Протиерозійні гідротехнічні споруди за різними показниками поділяють на
такі:
За агротехнологічними: вали-тераси з обома оброблюваними схилами,
вали-тераси з верхнім оброблюваним і нижнім крутим схилами, останні
утримують під постійним залуженням; вали-дороги; вали-канави;
вали-лимани.
За водорегулювальними ознаками: водовідвідні вали (з аварійним скидом
стоку понад 10% забезпеченості); вали розпилювачі; комбіновані вали.
За поздовжнім профілем і способом розміщення на місцевості: вали
постійної висоти; із ступінчастими змінами верхньої відмітки гребеня
валу; паралельні, прямолінійні, комбіновані, непаралельні, переривчасті.
За способом спорудження. Наорні вали із використанням лемішно полицевих
плугів і перемішуванням орного шару з підорним. Такі вали доцільно
застосовувати на полях із глибоким гумусовим горизонтом на схилах
крутістю 2–30 при висоті валів до 0,6 м з пологими схилами.
Складніші протиерозійні гідротехнічні споруди використовують для
безпечного скидання максимальних стоків талих і дощових вод
розрахункової забезпеченості й гасіння надлишку енергії потоку в
нижньому б’єфі та за спорудами, а також для створення гребель ставів і
водойм. Для затримання твердого стоку та виположування улоговин на них
упоперек створу створюють каскад валів. Після їх замулення створюють
нові, і так до бажаного виположування улоговин.
Місце розташування протиерозійних гідротехнічних споруд визначають
проектами землеустрою з контурно-меліоративною організацією території, а
їхнє будівництво — за локальними техноробочими проектами. Ефективність
комплексу створених гідротехнічних протиерозійних споруд забезпечується
при постійному нагляді за ними після проходження паводка талих вод та
після кожної зливи й своєчасному проведенні експлуатаційних і ремонтних
робіт.
3. Заходи щодо запобігання замуленню та забрудненню річок і водойм.
Важливу роль як завершального етапу в загальному комплексі щодо
зарегулювання і використання місцевого стоку відіграють стави і водойми.
Крім господарського призначення (зрошення, риборозведення), стави,
зменшуючи базис ерозії, затримуючи стік талих і зливових вод,
запобігають зростанню ярів та донним розмивам тальвегів балок, виносу
твердого стоку в річки.
Для забезпечення фільтрації стоків і затримання твердих його часток та
звільнення від продуктів ерозії на прибережних земельних ділянках
створюють кольматуючі лісосмуги або смуги із посівів багаторічних трав.
Прибережні захисні смуги встановлюють по обидва боки берегів річок і
навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) завширшки:
для малих річок, струмків і потічок, а також ставів площею менше 3 га —
50 м;
для середніх річок, водойм, а також ставів площею понад 3 га — 25 м.
Якщо крутість схилів перевищує 30, мінімальна ширина прибережної
захисної смуги подвоюється.
Правовий режим використання земель прибережних захисних смуг визначений
у Водному кодексі України.
4. Сприяння життєдіяльності дикої фауни.
Система заходів щодо захисту ґрунтів від водної ерозії відіграє
позитивну роль у забезпеченні життєдіяльності дикої фауни. Полезахисні,
прияружні, прибалкові та прибережні лісосмуги, суцільні й куртинні
лісонасадження є місцем проживання або перебування, гніздування і
розмноження диких птахів та тварин. Введення у лісонасадження ягідних і
плодових насаджень доповнює їхню кормову базу. Протиерозійні стави це —
місце проживання диких водяних тварин та сезонного перебування і
гніздування перелітних водоплавних птахів.
Проведення снігозатримання сприяє зменшенню промерзання ґрунту, що
позитивно впливає на життєдіяльність у ґрунтовому покриві
мікроорганізмів та інших видів фауни, що в ньому проживають. Цьому також
сприяє і запобігання протиерозійними заходами змиву, розмиву й видуванню
ґрунтового шару, чим підтримується збереження та поліпшення фізичних і
хімічних його властивостей.
Література:
Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.
Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
