Реферат на тему:

Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства. Ерозійна
ситуація на землях сільськогосподарського призначення

Земля — космічна домівка людини. Це земна суша й океан, гори і ріки,
пустелі й болота, поля і ліси. Це неповторна природа з її
біорізноманіттям, до якого належить найдосконаліше творіння природи —
людина. Все живе на Землі існує на дуже тонкому і тендітному шарі —
ґрунті. Для землеробів ґрунт асоціюється з полем, лукою, садом.

Ґрунтовий покрив планети і рослини відіграють важливу роль в одержанні
ціннішої та життєво необхідної біологічної продукції. Через ґрунт і
рослини у процесі фотосинтезу здійснюються акумуляція і розподіл
космічної енергії, забезпечується оптимальний баланс кисню в атмосфері.
Ґрунтовий покрив є біомембраною й екраном, які утримують у біосфері
найважливіші біогенні елементи.

Інтенсивний вплив людини на ґрунт не залишаються без наслідків.
Спостерігаються погіршення його водно-фізичних властивостей,
дегуміфікація, деградація родючості, підкислення, підтоплення,
забруднення. Але глобально негативно діють на ґрунт водна і вітрова
ерозії. Через це втрачається верхній найродючіший шар, який у подальшому
може відновлюватися протягом десятків, а то й сотень років.

Ерозія призводить до фізичного знищення родючості ґрунтів,
дестабілізації нормального круговороту речовини та енергії в біосфері,
зниження продуктивності агрофітоценозів, деградації ландшафтів, у тому
числі — до знищенню малих річок і в решті-решт — до збіднення
біорізноманіття. Тому проблема захисту ґрунтів від ерозії й деградації
виходить далеко за межі сільськогосподарського виробництва. В даному
аспекті особливого значення набуває впровадження комплексу заходів, які
б запобігали розвитку цих негативних процесів і, таким чином,
забезпечували сталий розвиток не тільки агросфери, але й суспільства у
цілому. В сучасних соціально-економічних умовах, при реформуванні
земельних відносин охорона земель та їх раціональне використання
набувають все більшого значення, насамперед, як з огляду на необхідність
виконання природоохоронного законодавства, так і підвищення
продуктивності та конкурентоспроможності сільськогосподарського сектора
народного господарства держави.

Ерозійна ситуація на землях сільськогосподарського призначення

Ерозія ґрунтів — наслідок складної взаємодії багатьох природних факторів
і господарської діяльності людини. Серед природних факторів важливими є
грунтово-геоморфологічні (рельєф місцевості, геологічна побудова,
особливості ґрунтового покриву) і біокліматичні (рослинність, кліматичні
та гідрометеорологічні умови), які визначають, з одного боку, характер і
розвиток рослинності, а з другого — характер опадів, силу й напрямок
вітрів, промерзання ґрунту та розміри поверхневого стоку талих і
зливових вод та руйнівність дії вітрових потоків. Природні фактори
впливають на процеси ерозії в одному або у різних напрямках. Так, якщо
ступінь вираженості рельєфу й підвищення інтенсивності опадів та
швидкості вітру завжди сприяють посиленню ерозійних процесів, то
рослинний покрив може гальмувати їхній розвиток.

На інтенсивність ерозії весною впливає висота снігового покриву, яка
змінюється від 10 см і менше в Південному Степу, до 70 см і більше на
Поліссі. Відповідно змінюються й запаси снігової води. Висота снігового
покриву та запаси води в ньому зменшуються з південного заходу на
південний схід. Дружна весна, швидке танення снігу призводять до
інтенсивного стоку і руйнування ґрунту. Якщо при сніготаненні ґрунт уже
відтав, а плюсові температури підвищуються поступово, ерозійні процеси
майже не проявляються. Коли ж ґрунти ще не відтали, дія ерозійних
процесів посилюється, і чим інтенсивніше наростають плюсові температури,
тим швидше відбувається сніготанення і сильніше проявляються площинна та
яружна ерозії.

В Україні більшої шкоди ґрунтам завдають дощові води, особливо зливові.
Мільйони тонн змитого й знесеного із схилових земель ґрунту, глибокі
яруги — все це починалося з удару краплин об землю. При ударі по
відкритій поверхні ґрунтового покриву краплини руйнують ґрунт, частки
яких при зливах розлітаються на досить велику відстань — до 1 м у висоту
і до 1,5 м в боки. Подальші надходження дощової води формують потоки,
які зносять відокремлені частки ґрунту в річки, озера, водойми.

Руйнівна сила дощових крапель залежить від їхнього діаметру і маси. Дуже
дрібні дощові краплини мають діаметр від 0,1 до 0,4, середні — від 0,5
до 3–4 мм. Чим більший діаметр, тим важча краплина. При зростанні
діаметра у 10–15 разів енергія кожної падаючої краплини збільшується в
сотні тисяч разів. У таблиці 4.17 показано взаємозв’язок між собою
розміру краплини, її енергії та руйнівного впливу.

4.17. Характеристика ерозійної дії крапель

Найкатастрофічніші для ґрунтового покриву зливові дощі. Їх
катастрофічність визначається не стільки кількістю води, скільки
інтенсивністю випадання. Інтенсивність опадів оцінюється шаром води, що
випала за 1 хв. Чим більший шар опадів за одиницю часу, тим небезпечніші
наслідки змиву. Шар опадів в 1 мм становить 1 л їх на кожний квадратний
метр або 1000 куб. м на 1 кв. км.

Середня кількість опадів за рік в Україні характеризується такими
показниками: на Поліссі (зона змішаних лісів) — 550–650 мм, у Лісостепу
— 450–650, Степу — 300–450, на Південному березі Криму — 300–600, у
Кримських горах — 900–1100, Карпатських — 1300–1500 мм.

Водна ерозія починає діяти при схилі 0,50. Вітрова ерозія менше залежить
від рельєфу місцевості, а більше — від розпиленості ґрунту, його
механічного складу і проявляє вплив при швидкості вітру понад 6 м/с.
Найважливішими морфологічними показниками рельєфу, які позначаються на
інтенсивності ерозійних процесів, є: глибина місцевих базисів ерозії
(різниця висот між вершиною вододілу та рівнем води в річці),
розчленованість території яружно-балковою мережею, величина балкових
водозборів, довжина і крутість схилів.

Височини і гірські схили еродовані значно сильніше, ніж рівнинні
території. Особливо інтенсивно проявляються ерозійні процеси на
Донецькому кряжі, Приазовській та Придніпровській височинах,
Подільському плато і в передгірних і гірських районах Криму та Карпат.
Слабо проявляються ерозійні процеси в рівнинних районах Полісся і
Лісостепу, на Придніпровській та Приазовській низовинах. При збільшенні
крутості схилів еродованість ґрунтів зростає (табл. 4.18). Як правило,
схили крутістю понад 10 еродовані більше як на 60%. При цьому
середньобагаторічні втрати ґрунту на них перевищують 8 т/га.

4.18. Поширення еродованих ґрунтів на схилах різної крутості, %, і
середньорічні втрати ґрунту на них, т/га

Згідно з даними Державного комітету України по земельних ресурсах,
станом на 1 січня 1996 року закартографовано 10,5 млн. гектарів (31,7%)
еродованих орних земель, із них слабоеродованих — 7,8 млн. гектарів
(74,2%), середньоеродованих — 2,2 (21%) і сильноеродовних — 0,5 (4,8%).
Площа дефляційно небезпечних орних земель досягає 16,5 млн. гектарів
(49,7%).

За експертними оцінками, щорічні втрати родючого шару ґрунту з орних
земель становлять 450–600 млн. тонн (табл. 4.19). З родючим шаром ґрунту
щороку втрачається від 11 до 20 млн. тонн гумусу, 0,5–0,9 — азоту,
0,4–0,7 — фосфору, 0,72–1,30 млн. тонн калію.

4.19. Розрахунковий рівень втрат родючого шару ґрунту з орних земель від
водної та вітрової ерозій

Водна і вітрова ерозії при ігноруванні планування і здійснення комплексу
заходів завдають непоправної шкоди сільському господарству, руйнуючи або
за короткий проміжок часу фізично знищуючи ґрунти — основний, незамінний
засіб сільськогосподарського виробництва, на утворення якого природа
витрачає століття. Історія розвитку ерозійних процесів нерозривно
пов’язана з історією землеробства, тобто з господарською діяльністю
людей.

Вирубування лісів у передгірному і гірському районах та на схилових
площах інших територій, надмірне випасання худоби, розорювання цілинних
земель, зростання інтенсифікації обробітку ґрунту, застосування
рівнинної прямолінійної організації територій на схилових землях, як
правило, супроводжуються інтенсивним розвитком водної та вітрової
ерозій.

Наявність родючих земель в Україні сприяла надмірній їх розораності.
Розораність суші досягла 57, а сільськогосподарських угідь — близько
80%. Внаслідок надмірної розораності земель, наявної
рівнинно-прямолінійної організації території на схилах, значної питомої
ваги просапних культур, зростання інтенсифікації обробітку ґрунту при
високій потенційній небезпеці прояву ерозійних процесів створили умови
для інтенсифікації як площинної, так і лінійної ерозій, зниження
родючості ґрунтів, особливо на схилах.

Територія України розташована в кількох природнокліматичних зонах — у
Степу, Лісостепу, на Поліссі, в передгірних і гірських районах Карпат та
Криму, які мають своєрідні зональні особливості факторів розвитку
ерозійних процесів. Без знання цих особливостей неможливі планування і
проведення комплексу протиерозійних заходів, які б забезпечили зменшення
до допустимих рівнів втрат ґрунту від ерозії й одержання прибутків від
збереження та відтворення родючості ґрунтів.

При здійсненні земельної реформи, що передбачає перерозподіл земельних
угідь між власниками, зміну меж самої території землекористувань,
необхідно враховувати потребу дотримання контурно-меліоративної
організації території з охопленням цілих водозборів як необхідної умови
забезпечення не тільки захисту ґрунтів від ерозії, але й збереження
малих річок та інших водних джерел в агроландшафтах. Якщо не
дотримуватиметься ця умова у процесі формування нових меж
землекористувань, то виправити допущені помилки в майбутньому, при
переході земель у приватну власність, буде дуже складно або і неможливо.

Ось чому ерозійною ситуацією в країні повинні досконально володіти
власники, користувачі та орендарі земельних ділянок, щоб успішно
забезпечувати раціональне використання ґрунтів, збереження й відтворення
їхньої родючості для сучасного і прийдешніх поколінь. Службовці владних
структур мають володіти ерозійною ситуацією, щоб кваліфіковано
здійснювати державне управління та регулювання щодо охорони і
раціонального використання земель, збереження й відтворення родючості
ґрунтів усіма землекористувачами незалежно від форм власності на землю і
господарювання на ній. Але для цього потрібно щоб у процесі проведення
земельної реформи діяла ефективна державна політика в галузі охорони та
раціонального використання земель, яка передбачала б покладення в основу
створення контурно-меліоративної організації території й перехід до
планування і реалізації ґрунтоохоронних заходів власниками,
користувачами та орендарями земельних ділянок, розробку і запровадження
відповідного законодавства та нормативного забезпечення, економічне
стимулювання застосування ґрунтозахисної технології вирощування
сільськогосподарських культур, створення відповідної Держаної служби
охорони ґрунтів при Міністерстві аграрної політики.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи