Реферат на тему:

Географія трудових ресурсів і регіональні особливості їх використання

Найбільш активною частиною населення є трудові ресурси. Це — населення
у працездатному віці (чоловіки 16-60 років та жінки 16-55 років), крім
інвалідів І і ІІ груп, а також підлітки та пенсіонери, які працюють.
Вони є основною продуктивною силою суспільства, одним з головних
чинників його територіальної організації. Але позаяк одні і ті самі
трудові і ресурси в різних умовах можуть виробляти різну кількість
продукції з різною якістю, тим самим по різному впливаючи на
соціально-економічний розвиток регіону; можливості людей щодо праці
можуть бути різними в умовах неоднакових виробничих відносин. Тому поряд
з поняттям “трудові ресурси” вживають термін “трудоресурсний (або
працересурсний) потенціал”. Під останнім розуміють поряд з трудовими
ресурсами можливості людей до праці. Працересурсний потенціал
визначається як кількістю та якістю (статево-віковий, професійний склад)
трудових ресурсів, так і особливостями соціально-економічного розвитку
території, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу,
матеріальними і духовними потребами населення регіону, екологічними
особливостями її діяльності. Його основу складають трудові ресурси.

Все ширше у науковій літературі та у практиці поширюється термін
“економічно активне населення”. Ним позначають працездатне населення,
яке впродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для
виробництва товарів та послуг. До складу економічно активного населення
відносяться люди, які зайняті господарською діяльністю, що приносить
прибуток, та безробітні люди. Із цього виходить, що економічно неактивне
населення включає людей, які зайняті в домашньому господарстві, учнів та
студентів, осіб, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись.
Економічно активне населення становить в Україні 22.8 млн. осіб (2001
р.), а економічно неактивне населення – 13.5 млн. осіб. Значну частку
серед осіб останньої групи становлять студенти та люди пенсійного віку
(за методикою обчислення економічно активного і неактивного населення
враховуються люди у віці 15-70 років).

Величина і структура працересурсного потенціалу, особливості його
розміщення значною мірою впливають на галузеву і територіальну структуру
господарства, процес природокористування. В тих регіонах, де трудових
ресурсів не вистачає, розміщують трудодефіцитні виробництва, а там, де
їх надлишок – трудомісткі. До трудових ресурсів тяжіють виробництва
легкої промисловості, точного машинобудування, вирощування технічних та
овочевих культур та ін. Певні вимоги до статевого складу ресурсів
висувають галузі важкої промисловості (чоловіча праця), легкої і
харчової промисловості, сфери послуг (переважно жіноча праця). Високі
вимоги до кваліфікації працівників постають у приладобудуванні, електро-
і радіотехнічній промисловості, літако- і ракетобудуванні та ін.

Особливо значна роль трудових ресурсів у розвитку господарства
густозаселених регіонів, які недостатньо забезпечені трудовими
ресурсами: тут вони визначають провідний розвиток трудомістких галузей в
структурі господарства, значною мірою обумовлюють потужність і структуру
потоку продукції, яка вивозиться за межі даної території, розвиток
виробництв внутрішньорегіонального значення та ін.

За забезпеченістю працересурсним потенціалом всі регіони України в
сучасний кризовий період відносяться до праценадлишкових, але за умови
соціально-економічного піднесення багато з них належали до
працедефіцитних. Про це свідчать показники, що характеризують сучасний
працересурсний потенціал (частка працездатного населення, рівні
зайнятості, освіченості, безробіття), а також природний і механічний рух
населення (табл.9).

Найбільшу чисельність трудових ресурсів мають відповідно ті області, які
мають найбільшу кількість населення і високу частку працездатних людей.
В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі
переважають працездатні люди – 91.2%, незначну частку становлять зайняті
особи старшого віку (8.7%) та підлітки (0.1%).

За забезпеченістю працересурсним потенціалом всі регіони України можна
поділити на три групи:

із значною часткою працездатного населення, але дуже низькими
показниками природного руху, значним механічним відтоком людей
(Харківська, Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Київська області).;

із значною часткою працездатних людей, високими показниками “старіння”
населення, від’ємними або незначними додатними показниками природного
приросту населення, значним механічним відтоком населення (Одеська,
Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Львівська, Тернопільська,
Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська
області, Автономна Республіка Крим;

з найнижчою в Україні часткою працездатного населення, дуже низьким
(від’ємним) природним приростом населення, найвищою часткою осіб
пенсійного віку, із значним відтоком населення (Хмельницька,
Житомирська, Вінницька, Черкаська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська,
Чернівецька області).

Найгірший стан щодо збільшення працересурсного потенціалу в областях
третьої групи, тому реструктуризація їх господарства повинна відбуватись
у напрямі розвитку непрацемістких галузей.

Рівень зайнятості населення (відношення зайнятого населення до всього
працездатного) в Україні постійно знижується, в 1999 р. він становив
54.8% (в 1996 р. – 70.4%) внаслідок згортання виробництва в період
загальної економічної кризи.

За 1990-2001 рр. чисельність зайнятого населення зменшилася на 4.5 млн.
чол. (17.7%). У всіх галузях господарства, крім фінансової сфери та
управління відбулося скорочення працівників, найбільше у матеріальному
виробництві, зокрема у будівництві – в 2.2 рази, промисловості – 1.7
раза. Змінилася також структура зайнятості, якщо в 1990 р. все зайняте
населення працювало у галузях економіки, то вже в 1998 р. майже 6 млн.
чол. – у інших сферах економічної діяльності, передусім об’єктах
ринкової інфраструктури (біржах, консалтингових компаніях та ін.).
Частка працівників матеріального виробництва зменшилась із 67.2% у 1990
р. до 52.6% у 1999 р., відповідно людей, що працюють у сфері послуг –
збільшилась з 32.8 до 47.4%. Але це зовсім не означає, що збільшення
частки останніх відбулося внаслідок збільшення кількості працівників. Це
було досягнуто неоднаковими темпами скорочення працівників, значно
більшими у галузях матеріального виробництва, ніж сфери послуг.
Збільшення кількості і частки зайнятих відбулося тільки у сфері
управління та у галузях фінансування, кредитування і страхування (див.
табл. 10). Склалася в сучасних умовах така ситуація, що на 1000
працівників виробничої сфери припадає 71 управлінець (в 1990 р. – 23),
на кожну 1000 працівників взагалі – 42 управлінців (в 1990 р. – 16), що
в умовах загального падіння виробництва зовсім не є виправданим.

Якщо подивитись на особливості зайнятості населення по регіонах України,
то побачимо, що найнижчий рівень зайнятості населення спостерігається в
тих регіонах, де найбільші темпи спаду виробництва, де обмежена сфера
прикладання праці. Одночасно збільшується кількість безробітних людей.
Безробітними в Україні вважають працездатних громадян, які не мають
заробітку або інших передбачених законодавством прибутків, зареєстровані
у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та
здатні приступити до роботи. Вони становлять 11.1% (в 1995 – 5.6%) від
працездатного населення. За визначенням Міжнародної організації праці
безробітними вважаються особи працездатного віку, зареєстровані і
незареєстровані у державній службі зайнятості), які або не мають роботи
(прибуткового заняття), або шукали роботу та намагались організувати
власну справу на обстежуваному тижні, або готові приступити до роботи
впродовж двох наступних тижнів. До безробітних також відносяться, за
оцінками цієї організації: 1) особи, які приступають до роботи впродовж
найближчих тижнів; 2) ті, що знайшли роботу і чекають відповіді; 3) ті,
що шукають роботу і зареєстровані у службі зайнятості; 4) які навчаються
за направленням служби зайнятості.

Крім офіційно зареєстрованих безробітних, близько 30-40% працездатного
населення регіонів тимчасово не працюють, або зайняті неповний тиждень
чи декілька днів на місяць (т.з. “приховане безробіття”). Ці люди разом
з офіційно визнаними безробітними реально відображають рівень зайнятості
трудових ресурсів (цей рівень майже в 3 рази вищий від офіційного).

Серед безробітних людей у 1999 р. переважали ті, що були звільнені у
зв’язку із реструктуризацією виробництва та скороченням штату (68.2%) та
непрацевлаштовані після закінчення навчальних закладів (15.7%).
Більшість із вивільнених (всього 273.3 тис. осіб) займали робочі місця
та місця, які не потребують професійної підготовки (62%). Близько 63%
звільнених людей – жінки. У цьому році найбільше вивільнено працівників
у промисловості (майже 113.5 тис. осіб), причому із підприємств
державної форми власності. Найменше вивільнення спостерігалось із
установ та закладів сфери послуг, яка вже переорієнтовується на ринкові
засади господарювання. Найбільше поповнили ряди безробітних у 1999 році
люди із Донецької, Дніпропетровської, Львівської, Харківської, Київської
областей.

В умовах постійно зростаючого безробіття відбувається формування ринку
праці. Ринок праці — це співвідношення між попитом і пропозицією на
робочу силу.

Зміна економічних відносин, реструктуризація економіки та інші чинники
сприяють, з одного боку, появі дедалі більших резервів працездатного
населення, а з іншого, наявність таких резервів є основою для подальшого
розширення виробництва, розвитку нових галузей. Для того, щоб встановити
шляхи раціонального використання резервів праці, необхідно виявити не
тільки їх кількісні, але й якісні параметри (віковий, освітній та
професійний склад). Важливе значення при цьому має
професійно-кваліфікаційний рівень незайнятого населення і виявлення
потреби господарства у працівниках різних спеціальностей, тобто попит і
пропозиція на робочу силу.

Потреба у працівниках різних галузей господарства на 1.01.2002 р. в
Україні становила 96.9 тис. осіб, найбільше – у промисловості – 39.4
тис. осіб. Але попит і пропозиція робочої сили не є збалансованими ні за
професіями, ні за регіонами.

Найбільше навантаження працівників на одне вільне робоче місце
спостерігається у тих областях, які мають невисокий рівень
диверсифікації виробництва, в яких ринкові перетворення в економіці
відбуваються повільно (Івано-Франківська, Львівська, Волинська,
Рівненська, Тернопільська та ін.).

В сучасних умовах важливою проблемою, яка постала перед працересурсним
потенціалом, є припинення його виснаження та забезпечення найбільш
економічно ефективної його зайнятості (на відміну від забезпечення
повної зайнятості у період планової економіки). Її вирішення не
передбачає повністю ліквідації безробіття, бо наявність безробіття у
певних межах (1-3%) стимулює певним чином виробництво. Необхідне
створення механізму підвищення рівня і ефективності зайнятості трудових
ресурсів, регулювання ринку праці та ін.

В умовах переходу економіки до ринкових відносин важливою є проблема
підвищення якості робочої сили. Велика кількість працівників втратили
високу кваліфікацію внаслідок тривалого простоювання підприємств, багато
із них змінили професію, або виїхали на заробітки за кордон. А значна
частина тих, що здобувають вищу та середню професійну освіту, зовсім не
працевлаштовані. Із країни, яка відзначалася донедавна одним із найвищих
показників освіченості населення, Україна поступово зійде до рівня
відсталих країн, якщо не буде здійснено реформування економіки.

На 1.01.2002 р. у господарстві країни працювало 21.5% працівників із
вищою освітою, найвища частка таких людей – у науці (51.2%), освіті
(44.6%), державному управлінні (48.9%), інформаційно-обчислювальному
обслуговуванні (40.9%), культурі (30.5%) та ін. Найнижча частка
спеціалістів з вищою освітою – у сільському господарстві (5.8%),
житловому господарстві (8.5%), транспорті (12.7%). Внаслідок невисоких
розмірів зарплат та несвоєчасного їх виплачування у підприємствах та
установах державного сектора економіки значна частина працівників
(причому висококваліфікованих) переходять на роботу у інші галузі,
займаються невиробничою діяльністю (торговельним бізнесом та ін.),
поступово втрачаючи свою кваліфікацію. Цьому сприяє також міграція
“умів” – висококваліфікованих спеціалістів, науковців – за межі України.

Література:

Экономическая история капиталистических стран- под редакцией профессора
В.Т.Чунтулова; Издательство “Высшая школа”; Москва- 1986г.; страница
110-114.

Учебно-справочное пособие. Экономическая география. Московский Лицей.
1999 год.

Britanica Book of the Year, 1997 год.

Ерофеев Н.А. “Промышленная революция в Англии”. Москва “Учпедгиз” 1963
год.

Полянский Ф.Я. “Экономическая история капиталистических стран”. МГУ,
1986 год.

Похожие записи