РЕФЕРАТ

на тему:

Географія Іспанії

ПЛАН

1. Загальні відомості

2. Положення і природні ресурси Іспанії

3. Населення і трудові ресурси Іспанії

4. Загальна характеристика господарства Іспанії

Використана література

1. Загальні відомості

Іспанія — південноєвропейська країна. Вона займає п’ять шостих
Піренейського півострова, Балеарські і Пітіузькі острови у Середземному
морі та Канарські острови в Атлантичному океані. Піренейські гори
важкодоступні та «ізолюють» Іспанію від інших європейських країн, крім
Португалії, що займає західну частину півострова. Іспанія омивається
Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з
Португалією на заході (спільний кордон — 1214 км), з Францією — по
гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром
(1,2 км), з Марокко (м. Сеута — 6,3 км, м. Мелілья — 9,6 км).

Рельєф: центральне Іберійське плато (Месета) з гірськими хребтами —
Піренеї, Кантабрійські, Андалузські гори, Сьєрра-Невада, низовині на
півдні; річки Ебро, Дуеро, Тагус, Гвадіана, Гвадалківір; территория:
Балеарські і Канарські острови; на півночі Африки — Сеута, Мелілья,
Альхуцемас, Чафарінас, Пяньон де Велес

Площа території — 504 782 кв. км. (50 місце у світі).

Столиця — Мадрид (2,905 млн. жителів).

Великі міста: Барселона (1,497 млн. жителів), Валенсія (741,9 тис.),
Севілья (704,5 тис.), Сарагоса (607 тис.), Малага (539,3 тис.).

2. Положення і природні ресурси Іспанії

Іспанія — країна на Піренейському (Іберійському) півострові. За
територією і населенням вона належить до найбільших країн Європи. В
XV—XVI ст. Іспанія, як і Португалія, відігравала першорядну роль у
Великих географічних відкриттях і колоніальних загарбаннях.

Сучасна Іспанія займає 5/6 Піренейського півострова, їй належать
Болгарські острови в Середземному морі й Канарські острови в
Атлантичному океані. Вона є одночасно атлантичною і середземноморською
країною.

Від решти Європи її відокремлюють Піренеї — одні з найбільш
важкопрохідних гір континенту, що витягнулися в широтному напрямку на
450 км. Сучасні транспортні системи (залізниці і шосе) оминають їх
уздовж морського узбережжя. Від Африки Іспанію відокремлює Гібралтарська
протока завширшки 13 км. її легко долали вже в найдавніші часи. Тепер
Ґібралтарська протока є одним з найнапруженіших морських шляхів у світі.

В адміністративному відношенні Іспанія поділяється на 17 автономних
провінцій.

Понад 3/5 території Іспанії займає плоскогір’я Месета (іспанською мовою
— «стіл»). Середня висота його становить 700—800 м н.р.м. На півночі та
півдні Месета оточена горами, в західному напрямку вона поступово
знижується і закінчується на території Португалії.

Месета — посушливий степ з континентальним кліматом, малородючими
ґрунтами і бідною рослинністю. Умови для сільського господарства тут
складні. Літо жарке, зими прохолодні. Середня температура липня 27 °С,
січня -1 °С. Річна сума опадів коливається в межах 300—350 мм. Часто
бувають посухи. Режим місцевих річок нестійкий. Влітку вони маловодні.
Враховуючи їхнє значення для водопостачання і зокрема іригації, чимало
зроблено для регулювання їх стоку. На них багато гідроспоруд і
водосховищ.

Північні гори (Кантабрійські і Піренейські) багаті на гідроресурси, ліс
і пасовища. Для них характерна висотна зональність. М’який і вологий
клімат має вузька рівнинна смуга узбережжя Біскайської затоки.

Специфічну частину Іспанії становлять відкриті на південь і закриті з
півночі горами узбережжя Середземного моря і Андалузька рівнина (басейн
річки Твадалквівір). Це субтропіки середземноморського типу з жарким
сухим літом і м’якою вологою зимою, з родючими ґрунтами і можливостями
для штучного зрошення. Разом з Балеарськими і Канарськими островами ця
територія має найсприятливіші умови для субтропічного землеробства і
рекреації.

Іспанія має поклади високоякісних залізних руд і низької якості вугілля.
Інші корисні копалини різноманітні, але невеликі за покладами. Вразливим
місцем мінеральної бази країни є слабка забезпеченість власними
енергоресурсами.

3. Населення і трудові ресурси Іспанії

Найдавнішими відомими предками сучасних іспанців вважаються племена
іберів, питання

про походження яких залишається невирішеним і досі. З II ст. до н. е. і
до V ст. н. е. вони перебували під владою Стародавнього Риму і були
романізовані. Значний вплив на формування іспанського етносу мали також
араби і бербери, які в 711—718 pp. завоювали весь Піренейський півострів
і яких місцеве населення називало маврами. Сучасний іспанський етнос
склався під час Реконкісти — відвоювання земель у арабів, яке
закінчилося тільки в 1492 р.

Офіційною мовою є іспанська (кастильська). Вона належить до романської
групи індоєвропейських мов і близька до португальської, французької та
італійської. В трьох північних областях: Каталонії, Басконії і Ґалісії,
які в свій час не були завойовані арабами, а Басконія не була завойована
навіть Стародавнім Римом, зберігаються і досі місцеві мови. Вони мають
статус других офіційних мов. У Каталонії — каталонська, споріднена з
провансальською мовою Франції; в Басконії — баскська (становить окрему
мовну сім’ю); в Ґалісії — галісійський діалект португальської мови.
Офіційною релігією Іспанії є католицизм. Регіоналізм і католицька
релігія мають великий вплив на суспільне життя країни.

В епоху Великих географічних відкриттів іспанці масово переселялися в
Новий Світ і стали важливим компонентом більшості сучасних
латиноамериканських етносів. Нині за межами країни найбільше іспанців
проживає у Франції’.

Понад 9/10 населення вважається міським і тільки 9 % — сільським. При
оцінці цього факту слід враховувати, що невеликі міста Іспанії мають
порівняно високий процент аграрного населення. Найвища густота населення
(понад 100 чоловік на 1 км2) характерна для північних вологих і
південних середземноморських територій. На внутрішній посушливій Месеті,
якщо не брати до уваги столичну агломерацію Мадрида середня густота
населення не перевищує 20— 30 чоловік на 1 км . Найбільшими містами
Іспанії є Мадрид і Барселона.

4. Загальна характеристика господарства Іспанії

Зайнятість самодіяльного населення в Іспанії характеризується такими
показниками: в третинній сфері —52 %, в сільському господарстві — 17 (у
1950 р. — 50 %) і в промисловості та будівництві — 31 %.

Промисловість

Основу енергетики Іспанії становить імпортна нафта. Нафтопереробка,
як правило, здійснюється в портових містах, її річна потужність
становить понад 60 млн т сирої нафти. Власний видобуток вугілля
(кам’яного і бурого) забезпечує лише 1/5 енергетичних потреб, частка
невеликих ГЕС і кількох АЕС дорівнює приблизно 1/6.

За обсягом продукції обробної промисловості Іспанія посідає в світі
досить вагоме місце: вона входить до групи перших 15 промислових країн.
У Західній Європі за цим показником вона поступається тільки Німеччині,
Франції, Великобританії та Італії, хоча істотно відстає від них,
особливо в розрахунку на душу населення. За структурою обробна
промисловість Іспанії досить різноманітна, але в ній різко переважають
традиційні трудомісткі галузі.

В країні виплавляють чорні і кольорові метали (виплавка сталі — 13 млн.
т). Значного розвитку набули нафтохімія, яка тісно пов’язана з
нафтопереробкою, а також промисловість будівельних матеріалів,
деревообробна і паперова. Важливу роль останнім часом стали

відігравати металообробка і машинобудування. Нове для Іспанії
виробництво — автомобілебудування — почало розвиватися з 60— 70 pp. Воно
представлене філіалами західноєвропейських та американських
автомобільних концернів. Випуск автомобілів становить 1,7 млн одиниць.
Машинобудівні заводи країни випускають також промислове обладнання,
трактори і сільськогосподарські машини, електро- і електронну техніку,
судна.

Старими галузями обробної промисловості залишаються текстильна
(переважно бавовняна), трикотажна, швейна і шкіряно-взуттєва. В харчовій
промисловості широко розвинені виноробна, олійна, плодоовочева і
рибоконсервна, продукція яких значною мірою орієнтована на експорт.
Заслужену славу здобули іспанські поліграфічні видання, ринком для яких
є, крім самої Іспанії, більша частина Латинської Америки.

Швидкий промисловий розвиток Іспанії в останній третині XX ст., і в
першу чергу розвиток машинобудування, тісно пов’язаний з великим
притоком іноземних капіталів, а також з використанням іноземних
технологій та з орієнтацією на зарубіжні ринки. В Іспанії іноземний
капітал приваблює низька вартість робочої сили, мінімальне оподаткування
та інші привілеї.

В розміщенні іспанської обробної промисловості дуже висока частка міст
Барселони, Мадрида і Більбао, а серед районів — північного і
середземноморського узбереж. Заводи чорної металургії і суднобудівні
верфі розміщені переважно в портових містах північного узбережжя. Понад
4/5 текстилю, одягу і взуття виробляється в Барселоні. Електротехнічні
та електронні заводи і поліграфічні фабрики концентруються в Мадриді і
Барселоні. Головні автозаводи знаходяться в Барселоні, Мадриді, Валенсії
та Сараґосі. Підприємства харчової промисловості експортного напрямку
тяжіють до відповідних сировинних баз.

Сільське господарство

Галузь залишається відсталим сектором іспанської економіки. Вона все ще
малопродуктивна і переважно екстенсивна. Для її потреб обробляється 2/5
території (орні землі і землі під постійними насадженнями), а 1/3
зайнята луками і пасовищами. Важливу роль відіграє штучне зрошення (3,7
млн га — перше місце в Західній Європі). Практикувати його почали ще за
часів Стародавнього Риму і, особливо, під час панування арабів.
Найбільше зрошуваних земель у Середземноморській Іспанії (басейни рік
Ебро і Гвадалквівір) і значно менше — в басейнах рік, що перетинають
Месету — Дуеро, Тахо, Гвадіана.

Головною галуззю є землеробство. Вирощують зернові (ячмінь, пшениця,
кукурудза, рис), бобові, картоплю, цукрові буряки, бавовник, тютюн, а
також овочі та фрукти помірних і субтропічних широт. Як правило, для
зернових, крім рису, використовують богарні землі, врожайність їх
низька. Під рис та інші цінні культури відводять зрошувані площі.
Врожайність рису дуже висока і його експортують у країни Європи. Іспанія
відома як експортер томатів, цибулі, мигдалю тощо.

Особливе місце в світі Іспанія посідає як виробник винограду, оливок і
цитрусових (апельсини, мандарини і лимони). Як і в інших країнах
Середземномор’я, ці культури з’явилися в Іспанії ще в часи Стародавньої
Греції і Стародавнього Риму. За збором винограду, виробництвом вина та
його експортом країна поступасться в Середземномор’ї лише Італії та
Франції, вино відіграє виняткову роль в житті і традиціях населення.
Такі марочні іспанські вина, як «Малага» та «Херес», мають світову
славу. За збором цитрусових та їх експортом Іспанія посідає перше місце
в Середземномор’ї, а за вирощуванням оливок, виробництвом і експортом
оливкової олії — перше місце в світі. Головний район цитрусових та
оливок — середземноморське узбережжя й Андалузька рівнина. Культура
винограду розповсюджена ширше, вона охоплює також південну половину
Месети і Арагонську рівнину.

Тваринництво в Іспанії розвивається в складних умовах. Тільки у
північній вологій частині природні кормові угіддя дозволяють утримувати
велику рогату худобу. Пасовища посушливої Месети придатні для розведення
овець та кіз. Саме в умовах Месети була виведена порода знаменитих
кастильських мериносів, які пізніше стали основою тонкорунного
вівчарства в посушливих степах Австралії та Південної Африки.
Інтенсифікація тваринництва здійснюється шляхом розширення свинарства і
птахівництва. Окреме місце займає вирощування спеціальних биків для
кориди.

В лісовому господарстві Іспанії, як і в сусідній Португалії, важливу
роль відіграє збір кори коркового дуба. Значного розвитку набуло
рибальство у водах північної Атлантики.

Туризм

Упродовж останньої третини XX ст. найважливішим сектором іспанської
економіки став туризм. Щорічна кількість іноземних туристів уже
перевищила 50 млн (в 1960 р. — 6 млн). У країні створена сучасна
туристична інфраструктура. Розвитку туризму сприяли, з одного боку,
багата природна і культурна база, а з іншого — поява у високорозвинених
західноєвропейських країнах масового платоспроможного попиту на цей вид
послуг. Відіграли свою роль і дещо нижчі ціни на товари та послуги.

Тепле море і сонячна погода дозволили створити величезні курортні зони
світового значення: Коста-Брава на узбережжі Каталонії, Каста-Бланка —
узбережжя Аліканте, Коста-делъ-Солъ — узбережжя Малаґи, а також
Балеарські і Канарські острови. Все більше з рекреаційною метою
використовується і скелясте північне узбережжя.

Культурна спадщина Іспанії різноманітна і багата. Іспанія була однією з
головних провінцій стародавньої Римської імперії, а під час панування
арабів — найрозвинутішою країною Європи. Чимало пам’яток цих епох
збереглося донині, їх доповнюють замки, храми, палаци феодальної
Іспанії, сучасна архітектура, музеї та барвисті фестивалі.

Найбільше туристів в Іспанію приїздить з Португалії і високорозвинених
країн Західної Європи, особливо Франції, Великобританії та Німеччини.

Транспорт

У транспортній системі Іспанії передує автомобільний транспорт, як у
перевезенні вантажів, так і людей. Задовільною можна вважати мережу
автошляхів з твердим покриттям. Значення залізниць падає. Досить
розвиненими стали авіаційний і морський транспорт. Найбільші аеропорти
знаходяться в Мадриді та Барселоні, провідними морськими портами є
Барселона, Більбао і Альхесірас. Іспанія традиційно має широкі водні
зв’язки з іспаномовними країнами Латинської Америки. Зараз їх доповнили
повітряні. Через її територію здійснюються польоти в Латинську Америку з
інших країн Західної Європи. Сучасною і розгалуженою є транспортна
система, яка обслуговує рекреаційні зони. Зокрема міжнародні аеропорти є
в Малазі, на Балеарських і Канарських островах.

Баланс зовнішньої торгівлі Іспанії зводиться з дефіцитом. У значній мірі
він покривається доходами від іноземного туризму. Найбільша стаття
експорту за вартістю — автомобілі. Крім того, значне місце займають
сталь і сталеві вироби, текстиль і текстильні вироби, цитрусові, оливки
і оливкова олія, вина. В імпорті на першому місці стоять нафта і
нафтопродукти. Імпортують також кукурудзу і соєві боби, машинне
обладнання і хімікати. Головними торговими партнерами Іспанії є
Німеччина, Франція та інші країни Західної Європи, а також Мексика,
СІЛА, Саудівська Аравія та Японія.

Список використаної літератури

Словник з соціально-економічної географії світу. – К., 2005.

Країни світу. Довідник. – К., 2003.

Економіка зарубіжних країн / За ред. A. С. Філіпенко. – К., 2004.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи