Реферат на тему:

Географічне положення України. Державний кордон.
Адміністративно-територіальний устрій України

Тривалий час після закінчення Другої світової війни політична карта
Європи була досить стабільною. Якщо за період 1945 —1990 рр. в інших
частинах світу виникло майже сто незалежних держав, то в Європі їх
кількість залишалася незмінною. Політична й економічна карти Європи були
розділені т. зв. «залізною завісою» на дві великі частини — Західну
Європу, країни якої розвивалися на засадах демократії і вільної ринкової
економіки, та Центральну і Східну Європу, де впроваджувалася
соціалістична командно-адміністративна система під впливом СРСР. Україна
була складовою частиною СРСР (Союзу Радянських Соціалістичних
Республік), куди входила на правах союзної республіки.

У рамках СРСР Україна займала третє місце за площею території, друге —
за чисельністю населення й загальним обсягом виробленої продукції. А за
показниками виробництва цілого ряду промислових і сільськогосподарських
товарів Україна посідала перші місця серед усіх 15-ти союзних республік.
У багатьох випадках ці показники були спів-розмірними з обсягами
виробництва провідних країн Європи і світу, а то й більшими від них
(наприклад, за виробництвом цукрових буряків і цукру, соняшнику і
соняшникової олії тощо).

Україна як союзна республіка мала формальні ознаки державності
(конституцію, верховні органи влади) і навіть входила до Організації
Об’єднаних Націй (ще з 1945 р. не була суб’єктом міжнародного права і
фактично Не мала самостійності навіть у формуванні своєї внутрішньої
соціально-економічної політики, — все було підконтрольне єдиному
союзному центру

Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. XX ст. у Європі відбулися глибокі
суспільно-політичні зміни: припинення «холодної війни» м’ж? Сходом і
Заходом, самоліквідація соціалістичної системи наростання: відцентрових
тенденцій у СРСР і його розпад у 1991 р 24 серпня; 1991 р. було
проголошено державну незалежність України. Україна стала-176-ою за часом
появи незалежною країною на сучасній політичній карті світу.

Суверенітет Української держави, тобто повнота її влади, що проявляється
через верховенство українських законів, був поширений на всю державну
територію країни. У склад державної території України входять: а)
суходіл; б) внутрішні води на суходолі (ріки, озера, водосховища,
канали) і в морських басейнах (затоки, лимани, бухти, які глибоко
вдаються в сушу і береги яких повністю належать Україні); в)
територіальні води (смуга вод у Чорному й Азовському морях вздовж
берегової лінії завширшки до 12 морських миль (або 22,2 км), а також у
Керченській протоці приблизно до її середини); г) надра суходолу і дна
під внутрішніми і територіальними водами; г) повітряний простір над
суходолом, внутрішніми і територіальними водами; д) т. зв. умовні
території (морські судна і літаки під українським прапором, які
перебувають за межами території України і дотримуються норм міжнародного
права і законодавства тих країн, де вони знаходяться, а також посольства
України в інших країнах).

За величиною території, чисельністю населення, природно-ресурсним
потенціалом Україна належить до найбільших держав у Європі і середніх —
у світі. Займаючи площу 603,7 тис. км2, вона поступається в Європі лише
Росії і випереджає Німеччину більш як у півтора раза, Італію — вдвічі, а
Великобританію — майже у два з половиною рази. За кількістю населення
(48,4 млн. осіб, станом на кінець 2001 р.) Україна знаходиться на 6-ому
місці в Європі (після Росії, Німеччини, Великобританії, Франції та
Італії). Серед усіх держав світу наша країна є 44-ою за площею території
та 24-ою за людністю.

Економічне становище України в даний час досить складне. Ставши
постсоціалістичною країною, вона вступила у тривалий період переходу від
централізовано планової економіки до ринкової. Труднощі цього
перехідного періоду підсилилися глибокою та затяжною
соціально-економічною кризою, внаслідок чого різко скоротилися обсяги
виробництва продукції і зменшилися доходи населення. Правда, упродовж
90-х рр. Україна продовжувала входити до числа провідних країн Європи за
видобутком кам’яного вугілля, залізних, марганцевих і ртутних руд,
самородної сірки, за виробництвом електроенергії, чавуну, сталі, за
збором технічних і зернових культур, за виробництвом соняшникової олії,
цукру, картоплі, молока та ін. (За виробництвом багатьох названих видів
продукції Україна знаходилася також у першій п’ятірці країн світу).
Однак це продукція тих галузей господарства, які базуються на
експлуатації природних ресурсів та первинній переробці сировини.

Надмірна частка таких галузей у національній економіці свідчить про її
нераціональну галузеву структуру, що є наслідком розвитку господарства
України як складової частини господарства колишнього СРСР. Збереглася
також низька ефективність виробництва, його технологічна відсталість.
Реформування економіки на ринкових засадах є складним і тривалим
процесом, від результатів якого залежатиме місце нашої країни у
світовому господарстві.

Загальні показники економічного розвитку України поки що досить скромні.
За валовим внутрішнім продуктом (ВВП — це сумарна вартість усіх товарів
і послуг, вироблених в країні за рік) Україна в другій половині 90-х
років займала лише 20-е місце в Європі і 47-е у світі (див. додаток 1).
Обсяг її валового продукту був на рівні ВВП Чехії та Угорщини, тобто
країн, які значно поступаються Україні територією, природними і
людськими ресурсами. А за середнім доходом на душу населення (тобто
виробництвом валового продукту на 1 особу за рік) Україна опинилася поза
першою сотнею країн світу.

Подібна ситуація і з показником рівня людського розвитку, який щорічно
оприлюднює ООН. При його обчисленні враховуються середні доходи на душу
населення, середня тривалість життя та грамотність населення в країнах.
Україна за цим показником знаходиться на 80-ому місці серед країн світу
(2000 р.).

Таким чином, у даний час наша країна належить до держав із
соціально-економічними показниками, нижчими від середніх у світі.

Україна має досить вигідне географічне положення. Вона є одночасно
країною Центральної і Східної Європи, має сім безпосередніх сусідів із
цих же регіонів, широкий вихід до двох морів.

Загальна протяжність сухопутних кордонів України становить понад 5,6
тис. км, в т. ч. з Росією — 1955 км, Білоруссю — 1084 км, Польщею — 542
км, Словаччиною — 98 км, Угорщиною — 135 км, Румунією — 608 км, Молдовою
— 1202 км.

Відносини українського народу зі своїми близькими і віддаленими сусідами
пройшли складне випробування історією — не раз територія України ставала
об’єктом їх агресії та колоніального захоплення. Кордони Української
держави у XX ст. склалися таким чином, що в усіх сусідніх країнах, крім
Угорщини, залишились досить великі за площею території, заселені
українцями, тоді як до складу України увійшли незначні етнічні території
окремих сусідніх народів. Керуючись міжнародне визнаними принципами
недоторканності сучасних кордонів, Україна не висуває жодних
територіальних претензій до інших країн, як і не може сприймати таких
претензій від них.

Значна протяжність кордонів України, їх доступність з погляду
фізико-географічних умов, добросусідські стосунки з країнами,
врегульовані спеціальними договорами, створюють передумови для розвитку
всесторонніх економічних і політичних зв’язків. Правда, всі сусідні з
Україною держави, як і вона сама, мають наданий час невисокі показники
соціально-економічного розвитку, є постсоціалістичними країнами з
перехідною економікою. Водночас західні сусіди — Польща й Угорщина —
стали реальними претендентами на вступ до Європейського Союзу —
найбільшої міждержавної економічної організації, в яку у перспективі
прагне вступити й Україна. Ці держави стали також членами Організації
Північноатлантичного договору (НАТО) — військово-політичної організації,
з якою активно співпрацює Україна. Сама ж Україна протягом останнього
десятиріччя притримувалася нейтральної зовнішньої політики і не
приєднувалась до жодного з двох військово-політичних блоків, які її
оточують, — НАТО (на заході) і організації колективної безпеки країн СНД
(на сході і на півночі). У 2002 р. Україна переглянула свій позаблоковий
статус і заявила про намір увійти в НАТО.

Україна і всі її сусіди є членами Ради євроатлантичного партнерства, до
якої входять майже всі країни Європи, колишнього СРСР, а також США і
Канада, її учасники зобов’язалися співробітничати з широкого кола
політичних питань та проблем безпеки. Конкретні заходи такого
співробітництва здійснюються в рамках програми «Партнерство заради
миру». Наприклад, на території України проводяться спільні із сусідніми
країнами та країнами НАТО військові навчання.

Важливе значення для України має її сусідське положення щодо Росії,
Білорусі та Молдови — країн з числа Співдружності Незалежних Держав
(СНД), яка була створена після розпуску СРСР. На це положення значною
мірою впливають історичні чинники: спільність політичного та
економічного розвитку в минулому у складі єдиних держав, наявність у
сусідніх країнах історичних українських земель, проживання в них значної
кількості українців, існування в Україні великих російської та
молдавської етнічних меншин тощо.

З цими державами Україна має найдовші кордони — 3/4 від загальної їх
довжини. Однак ці кордони найменш обладнані: існують проблеми їх
демаркації (закріплення на місцевості спеціальними знаками), а у випадку
з Росією — і їх делімітації (узгодження і проведення на топографічних
картах). А тому кордони з країнами колишнього СРСР найбільш вразливі
щодо перевезень контрабандних товарів і проникнення нелегальних
мігрантів. До того ж на сході Молдови існує потенційне вогнище
політичної і воєнної напруженості, пов’язане з проголошенням
Придністровської Молдавської Республіки — державності, яка не визнається
жодною країною світу. В України з цією самопроголошеною республікою
декілька сотень кілометрів спільного кордону.

Сусідство з Росією має для України особливе значення з огляду на те, що
в колишніх єдиних державах Росія займала панівне, а Україна — підлегле
становище, а в даний час Росія є найбільшою за розмірами,
природно-ресурсним та економічним потенціалами і політичним впливом
країною-сусідкою України. Сучасні відносини між країнами повинні
розвиватися на взаємовигідній і партнерській основі. Правда, деякі
політичні сили в Росії поставили під сумнів приналежність до України
Криму та міста Севастополь, які є невід’ємними складовими частинами
державної території України. У Севастополі на правах довгострокової
оренди території базується Чорноморський військовий флот Росії.

Безпосередні сусіди України — у числі її найбільших торгово-економічних
партнерів. Насамперед це стосується Росії, яка є для України значним
постачальником палива (нафти, природного газу), сировини, промислових
товарів, вкладником капіталів, а також ринком збуту української
промислової і сільськогосподарської продукції, місцем праці робочої сили
з України.

Найближчими до України високорозвиненими країнами є Німеччина й Австрія,
транспортні зв’язки з якими проходять через території інших держав.

Надзвичайно важливою рисою географічного положення України є широкий
вихід на півдні до Чорного й Азовського морів. Берегова лінія в межах
України перевищує 2,8 тис. км і досить розчленована зручними затоками,
лиманами, бухтами, придатними для спорудження портів. Все це сприяє
розвитку морського судноплавств Чорним морем Україна має доступ до країн
Балканського півострова, Туреччини і Грузії, а далі — до великих
регіонів Близького Сходу й Прикаспію, які є перспективними щодо
всестороннього економічного співробітництва і, насамперед, постачання в
Україну нафти та природного газу. Приморське положення України
забезпечує їй також прямий вихід до основних центрів світової економіки
(Західної Європи, Північної Америки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону)
та країн, що розвиваються, з різних частин світу.

В акваторіях морів Україна володіє значною за площею економічною зоною —
морським районом, що знаходиться за межами територіальних вод і прилягає
до них. Вона відкрита для судноплавства різних країн, однак
розвідування, експлуатація і збереження природних ресурсів (мінеральних
і біологічних), що є в економічній зоні України (у воді, на дні, в
надрах шельфу), а також управління цими ресурсами належать лише до
компетенції Української держави.

Україна має надзвичайно вигідне транспортно-географічне положення, яке
характеризується центральним розташуванням в Європі на перехресті
найкоротших шляхів зі Східної Європи й Азії в Центральну і Західну
Європу, а також зі Скандинавії і Балтійського регіону у Східне
Середземномор’я і Чорноморський регіон. Це сприяло ранній
«спеціалізації» території України як єднальної ланки між народами і
цивілізаціями різних частин Старого Світу. З давніх часів територію
України перетинали міграційні і торгові шляхи з Півночі на Південь («з
варяг у греки») та зі Сходу на Захід (вітка великого шовкового шляху,
степові шляхи переселення кочових народів). І сьогодні територію держави
перетинають численні міжнародні комунікації — залізниці, автомагістралі,
нафто- і газопроводи, повітряні шляхи і судноплавні ріки, лінії
електропередач і зв’язку. Таке положення дозволяє Україні отримувати
прибутки за рахунок оплати транзитних перевезень товарів і пасажирів.

Нові можливості для використання зручного геополітичного і
транспортно-географічного положення України з’являються у зв’язку з
перспективою формування європейських і євразійських транспортних
коридорів. Вони мають з’єднати країни Західної Європи із країнами
Східної Європи, а також країни Закавказзя, Центральної Азу г Близького
Сходу з Європою.

1. Якими показниками визначається рівень соціально-економічного розвитку
країни? Яке місце за ними посідає Україна?

2. Назвіть визначальні риси економіко-географічного положення України.

3. У чому полягає вигідність транспортно-географічного розташування
України? Як воно використовується?

Адміністративно-територіальний устрій України

Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на
систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких
утворюються місцеві органи державної влади і управління. Початки такого
поділу можна вбачати в землях-князівствах Київської Русі (Київська,
Чернігівська, Переяславська, Волинська, Галицька), які ділилися на
волості, що здебільшого були малими князівствами. Більш стійка система
адміністративно-територіальних одиниць склалася у XV — XVI ст. у
Польсько-Литовській державі — воєводства, землі і повіти. У гетьманських
державах XVII — XVIII ст. на українських землях витворився своєрідний
адміністративно-територіальний устрій, продиктований суворими воєнними
умовами, — поділ на полки, сотні і курені.

У часи входження українських земель до складу інших держав на них
формувалися такі адміністративно-територіальні одиниці, які існували в
цих країнах: в Росії — губернії, повіти, волості, у Польщі — воєводства,
повіти, гміни. За часів Української Народної Республіки (1918 р.) її
територію планувалося поділити на землі (всього ЗО), волості і громади,
але проект цей не було реалізовано.

У складі СРСР адміністративно-територіальний устрій України неодноразово
змінювався, аж поки в 1932 р. не набув сучасного вигляду — поділу на
адміністративні області, райони і місцеві ради (міські, селищні,
сільські). Кількість адміністративно-територіальних одиниць також не
була сталою у зв’язку з їх реорганізацією (роздрібненням чи укрупненням)
і приєднанням до УРСР нових земель. Так, на західноукраїнських землях,
що відійшли в 1939 р. від Польщі, було створено 6 нових областей
(пізніше Дрогобицьку область об’єднано із Львівською), на землях, що
відійшли в 1940 р. від Румунії, —- 2 області (Чернівецьку та
Ізмаїльську, останню пізніше об’єднано з Одеською), а на Закарпатті, яке
в 1945 р. відійшло від Чехо-Словаччини, — однойменну область.

У 1954 р. Україні було передано Кримську область, а в 1991 р. її
перетворено в автономну республіку (автономний статус Криму існував у
складі Росії з 1921 до 1944 р.).

На сьогодні територія України поділяється на 24 адміністративні області
і АР Крим. Вони є найбільшими адміністративно-територіальними одиницями.
До них прирівнюються два міста з окремим статусом — Київ (як столиця
країни) і Севастополь (місце перебування військово-морських флотів
України і Росії).

Одиницями середньої ланки в адміністративно-територіальному поділі
України є райони і міста обласного (а в АР Крим — республіканського)
значення (див. табл. 1). Найнижчою ланкою адміністративно-територіальної
системи є міста районного значення, селища міського типу і сільські
ради; останні можуть охоплювати одне або декілька сіл. Кожна з
адміністративно-територіальних одиниць має свої органи управління з тими
чи іншими повноваженнями. Найбільші міста (Київ, більшість обласних
центрів, Севастополь, Кривий Ріг, Маріуполь та ін.) поділяються також на
міські райони.

Україна є республікою. Державна влада в країні здійснюється на засадах
поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Найвищими органами їх є
відповідно Верховна Рада (парламент), Кабінет Міністрів і Верховний Суд.
Главою держави є Президент, який обирається громадянами України на
основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування строком на п’ять років. За таким же принципом кожних чотири
роки обираються депутати парламенту та органів місцевого самоврядування
всіх рівнів — від обласного до сільського.

Україна — унітарна держава. Це означає, що управління країною
здійснюється з одного центру (столиці), в ній діє єдина для всієї
території Конституція, існує єдина система найвищих органів влади, єдине
правове поле. Адміністративно-територіальний поділ країни сприяє
реалізації державної влади на місцях і здійсненню місцевого
самоврядування. Правда, в рамках, закріплених Конституцією України та
відповідними законами, певну самостійність у вирішенні питань
соціально-економічного і культурного розвитку й охорони природи має
Автономна Республіка Крим. У ній прийнята своя Конституція, діють свої
органи державної влади — Верховна Рада і Рада Міністрів. Однак
нормативно-правові акти і рішення, які приймаються ними, не можуть
суперечити Конституції і законам України.

Література:

Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці.-Л.-1991.

Гійом Лаеассер Боплан. Опис України, або областей Королівства
Польського, розташованих між кордоном Московії і
Трансильванії…-К.-1990.

Географічна Енциклопедія України.-К.:УРЕ, 1991.-Т.1-3.

Жупанський Я. І. Історія географії в Україні.-ЛьвівгСвіт.-1997.

Кубійович В. Географія України і сумежних земель.-Л.-1926.

Развитие географической науки в Украинской ССР.-К.:Наукова думка.-1990.

Руденко В.П. Професор Антін Синявський -географії.-К.-1996.

Сучасні географічні проблеми Української РСР.-К.-1990.

Український історико-географічний збірник.-1971, вип.1 .-1972, вип.2.

Шаблійо.І. Володимир Кубійович.-Париж-Львів-т. 1-2.-1996.

Шаблій О.І. Степан Рудницький.- Львів.-Мюнхен.-1993.

Шаблій О.І. Професор Опанас Ващенко. – Львів. – 2002.

Шаблій О.І. Доктор географії Олена Степанів. – Львів. – 2003.

Шаблій О.І. Основи суспільної географії. – Львів. – 2003.

Похожие записи