Реферат на тему

Економічна політика США

Не весь національний дохід і не вся зайнятість забезпечуються
приватними фірмами США. Приблизне уявлення про розміри державного
сектора економіки США дають державні закупки ресурсів, товарів і послуг
(20% від НД), а також так звані трансфертні платежі (виплати за різними
соціальними програмами, за системою страхування, безкоштовної медичної
допомоги, враховуючи виплати безробітним) — майже 12% від НД.

Відлагоджена взаємодія приватного і державного секторів господарства
реалізується через механізми регулювання, які впроваджуються державою,
корпораціями й ринковою системою. У різних галузях виробництва може
реалізуватись «своя» комбінація механізмів регулювання
(кредитно-фінансові важелі, оподаткування суб’єктів господарювання,
програмування економіки, стимулювання НТП і т. п.), з допомогою яких
прагнуть досягти того чи іншого ступеня узгодження суспільних і
приватних інтересів.

Щодо якісних показників «змішаного» характеру економічної системи, то
відокремлюють функції держави, ступінь, форми та власне якість
державного втручання в економіку. У своїй сукупності якісні показники
відображають залежність ефективності державного втручання в економіку
від характеру та організації державних інститутів, способу їх
функціонування. Методи, ступінь та форми державного регулювання як
компоненти змішаної економічної системи впливають на розміри державного
сектора економіки, визначаючи, таким чином, рухомі межі між цим сектором
господарства та приватним сектором.

Неоднорідність державного сектора економіки у США є наслідком
різноманітності шляхів і форм становлення змішаного суспільства.
Виділяють такі основні типи державних підприємств:

1) державні корпорації — акціонерні товариства; увесь їхній капітал
належить державі; функціонують вони на принципах комерційного
розрахунку, підпорядковуючи свою діяльність ринкові;

2) державні підприємства неакціонерного типу, які не є
конкуренторинковими, бо належать до так званих природних монополій у
галузях виробничої інфраструктури: водо-, енерго-, газопостачання,
зв’язку. Підприємства військово-промислового комплексу є складовою цього
типу держпідприємств.

Звичайно, як державні корпорації, так і державні підприємства
неакціонерного типу орієнтуються на досягнення певних
соціально-економічних цілей, скажімо, у сфері політики зайнятості,
антициклічної чи регіональної політики тощо. Проте критерій їхньої
суспільної вигоди не так легко визначити, хоча є дані про те, що ці
підприємства, як правило, характеризуються нижчою економічною
ефективністю, ніж приватні. Так, вартість приватних послуг на 30% нижча
від вартості державних послуг;

3) державні підприємства й служби у сфері соціальної інфраструктури, які
виробляють на неринкових принципах нематеріальні блага і послуги
(освіта, охорона здоров’я, окремі сфери культури). Особливості споживної
вартості та призначення цих благ і послуг зумовлюють неринковий характер
продукту, визначають джерела фінансування: федеральний і місцеві
бюджети;

4) змішані державно-приватні підприємства. Частка держави в капіталі цих
підприємств у різних галузях значно коливається. Спільними рисами є
ефективність поєднання державних (цілі макроекономічної політики) і
приватних (реалізація на мікрорівні переваг функціонування підприємств в
умовах конкурентного ринку) засад, можливості гнучкого маневрування
обсягами державного капіталу, впливу на інвестиційну, інноваційну,
структурну й цінову політики.

Таким чином, структура державного сектора економіки США є гетерогенною.
Вона відображає не просте співіснування і паралельний розвиток
державного й приватного господарств, а їхнє взаємопроникнення,
взаємопереплетення, взаємоперехід одного типу господарства в інший.

Кожний із секторів має свою нішу в задоволенні суспільних потреб
відповідно до критеріїв економічної й соціальної ефективності. Останнім
часом західні економісти обґрунтовують характер взаємозв’язку двох
секторів економіки теоріями «збою ринку» і «збою держави» (тобто
недостатності, необґрунтованості).

Здійснюване від імені суспільства державне регулювання економіки дає
реальну вигоду окремим фірмам чи галузям, найчастіше за рахунок
конкурентів та споживачів. Традиційний погляд, згідно з яким держава у
цілому і кожний конкретний уряд зокрема здійснюють регулювання в
загальнонаціональних цілях, сьогодні трансформується. При формуванні
економічної політики кожним новим урядом має місце зіткнення суспільних
і приватних інтересів.

Вигоди, які отримують фірми США в результаті державного регулювання,
розрізняються і за формою, й за змістом. Взагалі виділяють два різновиди
переваг: 1) пов’язані з перерозподілом через державний бюджет уже
створеної вартості; 2) забезпечення державою вигідних умов для
виробництва, які реалізуються у формі переваг привласнення прибутків.

У першому випадку відбувається перерозподіл фінансових коштів через
федеральний бюджет. Конкретними формами тут є трансфертні платежі
(платежі за системою федерального страхування, соціального забезпечення
тощо), субсидії цільових проектів і програм, податкові пільги й політика
прискореної амортизації. Певні фінансові переваги мають фірми, які
охоплюються федеральною контрактною системою, оскільки механізм
ціноутворення при розрахунках із замовником держскарбниці грунтується на
завищенні вартості виконуваних робіт.

У другому випадку конкретними формами виступають державна практика
забезпечення пріоритетного доступу деяких корпорацій на ринки
стратегічної сировини і дефіцитних ресурсів, державна патентна політика,
безкоштовний доступ до інформації, система держзамовлень тощо.

Отже, регулюючи як умови виробництва, так і умови реалізації товарів,
держава впливає на відносини конкуренції через ринковий механізм.

Законодавство, яке регламентує протидію монополізмові, іменується у США
антитрестівським. Ця назва пов’язана з тим, що демонополізація товарних
ринків в економічному просторі США зводиться головним чином до
розукрупнення підприємницьких корпорацій, поділу окремих фірм
(компаній), які утворилися шляхом злиття однієї з іншою за ознакою
галузевої однорідності продукції, чи за ознакою спільності розташування
виробництва. Демонополізувати означає в конкретних умовах США
відокремити один виробничний майданчик від іншого, однорідного за
функцією суспільного виробництва, щоб знову збільшити кількість
первинних товаровиробників та поновити домінування покупця над
продавцем.

У США чинні три основні антитрестівські закони: Шер-мана, Клейтона і про
Федеральну торговельну комісію. Внаслідок здійснюваної на їх основі
судової та адміністративної практики регулюванню підпорядковані
взаємовідносини на ринку, розміри фірм і структура галузей всього
господарства.

Антимонопольну політику у США (й Канаді) не варто, проте, сприймати як
таку, що ставить за мету досягнення «ідеальної» конкуренції. Навпаки,
антитрестівське законодавство розглядається як важливий засіб підвищення
ефективності розвитку економіки, створення умов, за яких єдиним законним
способом витіснення одного конкурента іншим залишається залучення
споживача якістю товарів, повним і відносно дешевим задоволенням його
зростаючих потреб.

Важливою складовою державного регулювання є також регламентація умов
виробництва й якості товарів, спрямована на дотримання
загальнонаціональних інтересів у сфері безпеки праці, поліпшення якості
життя й захисту споживачів. Спеціальні урядові органи (у США — Агентство
з охорони навколишнього середовища, Федеральна адміністрація харчових
продуктів і лікарських засобів, Адміністрація охорони здоров’я і безпеки
праці та ін.) розробляють і затверджують стандарти, оцінки якості нової
продукції й видають спеціальні дозволи на її продаж, мають право
забороняти випуск і продаж неякісної продукції. Ці органи домагаються
виконання норм і стандартів шляхом застосування низки заходів та санкцій
юридичного характеру: стягнення штрафу з фірми, притягнення до судової
відповідальності представників вищого керівництва компаній-по-рушників
тощо.

У більшості штатів США діє законодавство, згідно з яким індивідуальний
або колективний (фірма) споживач має право подати на фірму-виробника в
суд, якщо він зазнає збитків — фізичних чи моральних — у процесі
експлуатації (споживання) продукції. Позов про компенсацію спричиненої
шкоди може подаватися протягом 10 років від моменту первинного придбання
виробу. Кількість позовів, які подаються щорічно, обчислюється сотнями
тисяч, при цьому понад 50% судових рішень виносяться на користь
позивача.

Цілком імовірно, що регламентуюча діяльність держави спрямована на
дотримання суспільних інтересів, може стати засобом конкурентної
боротьби, адже судові процеси проти певних компаній, незалежно від їхніх
результатів, часто-густо використовуються іншими фірмами для
дискредитації конкурентів.

Державне регулювання економіки, поряд з адміністративним, має також
економічні наслідки, тобто впливає на конкурентоспроможність фірм через
ринковий механізм. Обов’язкове дотримання стандартів та нормативів
спричинює додаткові витрати і, як наслідок, зростання сумарних витрат
виробництва. Так, дотримання нових стандартів у сфері охорони
навколишнього середовища змушує автомобілебудівні компанії оснащувати
автомобілі системами контролю вихлопних газів, а хімічні фірми —
розробляти нові види продуктів, у яких шкідливі сполучення зводилися б
до мінімуму (наприклад, бензину, в якому не було б свинцю);
сталеплавильні компанії — значну частину інвестицій спрямовувати на
будівництво очисних споруд.

Звичайно, конкретні фірми розрізняються за розмірами й технічним
оснащенням і, отже, мають різний рівень витрат виробництва. Додаткові ж
витрати, пов’язані з будівництвом очисних споруд, розробкою та
впровадженням нових, екологічно чистих технологій, неоднаково
позначаються на конкурентоспроможності компаній. Як правило, малі й менш
технічно оснащені фірми, що раніше мали витрати виробництва на рівні
середніх, із зростанням додаткових» витрат виявляються нерентабельними й
покидають ринок.

Таким чином, зацікавленими у державному контролі за дотриманням нових
стандартів у сфері охорони навколишнього середовища є фірми, які раніше
мали мінімальні в даній галузі витрати виробництва. Безпосередні вигоди,
пов’язані з відлученням від ринку конкурентів, отримують компанії,
виробництво яких базується на більш високому (порівняно з
середньогалузевим) технічному рівні.

Отже, зміна ситуації на ринку є непрямим результатом державного
регулювання; законодавство ж може свідомо використовуватися
зацікавленими фірмами (групами фірм) як засіб відлучення конкурентів.

Іншими словами, фірми не є пасивним суб’єктом регулювання, навпаки, вони
активно пристосовуються до державного втручання в економіку, намагаючись
впливати на регулювання.

Похожие записи