.

Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 5258
Скачать документ

2

Міністерство освіти та науки України

Одеська Національна Академія Харчових Технологій

Кафедра ЕРПСТ

Реферат

з курсу “ Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка ”

Тема:

« Економічна оцінка природно – ресурсного потенціалу України »

Виконав студент I курсу

гр. 13 – У

Саламаха О. І.

Науковий

керівник к.е.н., доцент

Михайлюк О. Л.

Одеса НАХТ 2003

Зміст

стор.

Вступ
………………………………………………………………
……………. 3

1. Місце і роль природних ресурсів в економіці країни ………. 4

2. Характеристика природних ресурсів
………………………………. 6

а) паливно – енергетичні;
…………………………………………….. 6

б) рудні;
………………………………………………………………
……… 12

в) нерудні;
………………………………………………………………
….. 13

г) біологічні;
………………………………………………………………
.. 13

д) заповідні;
………………………………………………………………
… 18

е) рекреаційні
………………………………………………………………
22

3. Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності
виробництва
………………………………………………………………
….. 23

Висновок
………………………………………………………………
……….. 23

ВСТУП

Людина з’явилася на світ, як частина природи, і тому її існування
повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п’ємо, у що вдягаємось
і де живемо, бере свій початок у довколишньому середовищі, його
природних ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй
матеріальних статків містяться в об’єктах живої та неживої природи.
Природні ресурси використовуються як засоби праці і являють собою
основу усіх матеріальних багатств людини та комфортного середовища її
існування.

Прадавні люди усвідомлювали свою повну залежність від природи, розуміли
свою беззахисність перед її стихіями і тому ставились до них з повагою.
Недарма колись природу шанобливо називали “матінко-природа”, тим самим
вважаючи себе покірним сином чи донькою цієї великої матері.

Але природа дала людині допитливий розум, вміння аналізувати,
порівнювати та робити висновки. І чим більше людина отримувала знань про
природу, її закони та механізми, тим могутнішою вона себе уявляла.
Базуючись на отриманих знаннях та досвіді, людина будувала техногенне
суспільство, техноцивілізацію, головною метою якої було і є безтурботне
її життя у комфортному, повністю пристосованому до її потреб оточенні.

Людина – володар, споживач, але який споживач? Раціональний, розумний,
дбайливий, накінець? Якщо ти розумний споживач, то ти не тільки будеш
забирати щось, але й обов’язково будеш це повертати, якось компенсувати
витрачене, бо воно не бездонне. Старі люди знають, що ніколи не треба
повністю вичерпувати колодязь. Треба залишити трохи води, і, з часом,
колодязь знову стане повним. Природа працює за тим самим принципом.

Чим білше існує людство, подих цивілізації мов дракон знищує
природу, знищує багатства які накопичувалися мільйони років, ми молоде
покоління повинні правильно оцінити природно – ресурсний потенціал, щоб
ефективно його використовувати і як найменше втрачати, щоб було що
залишити в спадок нащадкам.

А тепер ми розглянемо всі питання щодо цього приводу більш
розгорнуто, поринемо у найцікавіший світ природи що навколо нас, і
взнаємо як треба користуватись природними багатствами не завдаючи шкоди
їм шкоди, не забуваючи при цьому що ми теж частина природи.

1. МІСЦЕ І РОЛЬ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ В ЕКОНОМІЦІ КРАЇНИ

Економічна оцінка природно – ресурсного потенціалу України передусім
повинна базуватись на реальних показниках, якщо розраховувати запаси
ресурсів на 10 років то наша країна багата, а якщо на більше років то що
– бідна! Ні не бідна якщо правильно її використовувати.

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є
процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково – технічного
прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності
матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил
неминуче пов’язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої
кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє
середовище. Використовування природних багатств повністю залежить від
рівня розвитку продуктивних сил України і навпаки, наявність відповідних
природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил,
прискорюючи або сповільнюючи їх динаміку. Зростання економічного
значення природних умов і ресурсів полягає в тому, що вони
розглядаються не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва.
Нині особливо актуальними є, наукові дослідження необхідності формування
дієвого економічного механізму використання природних ресурсів.

Природно-ресурсний потенціал — сукупність усіх природних засобів,
запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використанні для
досягнення певної мети. Ресурси – це запаси, цінність, можливості,
засоби. Природно-ресурсний потенціал важливий фактор розміщення
продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.
Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами
розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку
продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб
людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які
мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть
безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.
Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть
виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик
природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення,
кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного
потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і
організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна
структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних
ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми
просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна —
можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів.
Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив
природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних
господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його
складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні,
кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних
ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони
поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація,
енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні
ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні
невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на
ресурси виробничого й невиробничого, промислового й
сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та
багатоцільового призначення.

Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх
адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна
(виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь
придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з
урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання.
Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона
здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення
їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок:
перша — характеризує економічні результати використання природних
ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне
середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення
природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів
застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти
та ефективності.

При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами:
за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному
господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при
вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на
запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші
здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво
очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через
недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів
тощо.

Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають
кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським
значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові,
використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають
промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами
експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології
експлуатувати економічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії
запасів корисних копалин: А — докладно розвідані та вивчені; В і СІ —
розвідані менш докладно; Сг — оцінені попередньо і приблизно. Запаси
корисних копалин за категоріями А, В, СІ, СІ разом з прогнозованими
запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів
відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов
забезпечує достатню рентабельність виробництва.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

а) паливно – енергетичні;

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового
виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво
електроенергії, їх транспортування та використання. До складу
паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості
(вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що
включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний
транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний
транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна міжгалузева
територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу
країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його
функціонування — надійне забезпечення потреб населення та всього
господарського комплексу в паливі та електроенергії.

Запаси вугілля на території України зосередженні в основному в трьох
басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському (Табл.1). В
загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага
належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т),
Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т)
та 3,5% (4,1 млрд. т), крім того, запаси вугілля є на території
Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської
вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т
віднесено до прогнозних ресурсів, (Табл.1).

Таблиця 1

РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ на 01.01.1999
p.*

Запаси всьогоБалансові запаси

Забалансові запасиБасейни

млрд

%А+ В + С,С2Всього

млрд. т

%млрд. т%млрд. т%

млрд. т%Україна117,1100,045,7100,011,2100,056,9100,017,4100,0Донецький

101,987,042,292,310,795,552,993,016,796,0Львівсько-Волинський 2,3

2,0

1,2

2,6

0,25

2,2

1,5

2,6

0,4

2,3

Дніпровський 4,1

3,5

1,9

4,2

0,25

2,2

2,2

3,9

0,2

1,1

* За даними Державного балансу запасів корисних копалин України
(вугілля).

Наведенні в (Табл. 2) дані характеризують стан вугільних басейнів
України. Вони свідчать про те, що геологічні запаси вугілля в Донецькому
басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю
до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а
максимальна — становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує
майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого
вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів
вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського
басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів
Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів
вугілля — від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу
майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно
перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси
вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на
відміну від кам’яного має більш низьку теплотворну здатність і
використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів,
які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка
буровугільних родовищ проводиться підземним та відкритим способом.

Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів
невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах
сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж
у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак
запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України)

Таблиця 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВУГІЛЬНИХ БАСЕЙНІВ УКРАЇНИ

(за даними 1999 р.)

Показники

По Мін-вугле-промуДонецький басейнЛьвівсько-Волинський
басейнДніпровський басейнПромислові запаси вугілля кат. А + В+ С1 млрд .
т45,7

42,2

1,2

1,9

Розроблювані і підготовлені до освоєння запаси, млрд. т23,3

21,5

0,7

0,8

Середня потужність розроблюваних пластів, м1,18

1,06

1,24

3,27

Максимальна глибина розробки, м14001400550100Мінімальна глибина
розробки, м2412334524Середня глибина розробки, м65169245677Виробничі
потужності, млн. т115,1109,14,02,0Видобуток вугілля, млн.
т75,970,93,61,4в тому числі: коксівного, млн. т31,631,6енергетичного,
млн. т44,339,33,61,4Зольність видобутого вугілля,
%36,036,247,621,7Середньоспискова чисельність НИМ, тис.
чол.428,0403,219,35,5

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95%
припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне.
Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну
використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях
та в комунальному секторі економіки.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб
і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та
технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу
Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у
вугільній промисловості.

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на
початку XVII ст. Як галузь промислового виробництва нафтова
промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в
кінці XIX — на початку XX ст. із застосуванням глибокого буріння
свердловин.

У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкарпатті.
Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому районі у 1909 р. (2053,1
тис. т), однак у подальшому він почав знижуватися і становив у 1938 р.
370 тис. т.

У повоєнні роки було відкрито нові родовища в Передкарпатті — Долинське
і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін.

В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на нафту і газ у
східних районах України було відкрито майже 150 нафтових родовищ у
Полтавській, Сумській та Чернігівській областях, які за видобувними
запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших
належать — Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське,
Рибальське, Качанів-ське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ
стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості
республіки.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон.
Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже
80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси
становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично
відсутній.

Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснюється не лише
вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих
свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м,
в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000—4000
м.

Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього
обладнання. Так, загальне спрацювання основних фондів по AT «Укрнафта»
становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює
необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це
пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в
Україні.

Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення
технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є
стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно
наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих
прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних
сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в
нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи
цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідувальних робіт
по пошуку нафти.

В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних
заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсон-140, Одеський,
Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є
Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його
потужність з первинної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за
рік. Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік.
Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають
значно меншу потужність. У повоєнний період в результаті реконструкції
їх потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т за рік (1997 p.). Разом з тим
глибина переробки нафти в країні залишилась досить низькою — до 60%. У
Західній Європі вона досягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%.
Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу
вироблених нафтопродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність
вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% потужності
первинних процесів (близько 12% з 35% — поглиблення переробки нафти, 23%
облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з
сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки.

Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості
України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних
нафтопродуктів викликають інтенсивне забруднення навколишнього
середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані
сполуки, окисли вуглецю, сірки азоту, сажа тощо.

Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкінці XIX ст.
На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який
використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів
тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався.

Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у
1946—1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке
газові родовища, а також нові горизонти на Опарському та Дашавському
родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища.

Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових газових родовищ
створили передумови для перебудови системи газотранспортних магістралей
значної протяжності: Дашава — Київ, Дашава — Калуш — Галич — Добівці,
Бендери — Івано-Франківськ.

Важливе значення для газової промисловості та її розвитку мало введення
в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського газового родовища в Харківській
області. В подальшому були відкриті такі великі газові родовища, як
Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське
та Рибальське (на сході України), а також Хідновицьке, Пинянське,
Бітків-Бабчинське (на заході).

У межах України зараз виділяється дев’ять нафтогазоносних областей,
розміщення яких дозволяє об’єднати їх в три нафтогазоносні регіони:
Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтонос-на область; Західний —
Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська та
Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська,
Індоло-Кубанська, Азово-Березансь-ка область.

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську,
Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний —
Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську
області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну
Республіку Крим.

Запаси природного газу категорій А+В+Q станом на 01.01.1999 р.
становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3 (табл.3).

Запаси газу категорій А +В + СІ + СІ зосереджені переважно у Східному
нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих
категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і
найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).

Крім цього, Україна станом на 01.01.1999 р. має перспективні ресурси
(Сз) — 711,89 млрд. м3, прогнозні ресурси (ДІ + Д2) — 2651,79млрд. м3.

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні
роки становить 21—22% .

Таблиця 3

РОЗМІЩЕННЯ ЗАПАСІВ ПРИРОДНОГО ГАЗУ ПО НАФТОГАЗОНОСНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

на 01.01.1999 p., млрд. м3 *

РегіонКількість родовищЗапаси газу по категоріяхЗабалансовані
запасиА+В+СІС-,усього%усього%усього%Східний155921,984,0245,174,02,896,6З
ахідний60118,211,027,28,0——Південний2658,35,059,018,00,13,4Україна —
разом2411098,4100,0331,3100,02,9100,0* За даними Державного геологічного
підприємства ГЕО. ІНФОРМ.

До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. Це
пов’язано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у природному
газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого
не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та
Туркменистану.

Перспективи розвитку газової промисловості України пов’язані з
розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового
буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з
цим слід широко впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу,
зокрема новітніх технологій і техніки.

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка
визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах
промислової експлуатації газових родовищ та проведенням
геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного
газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то
цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими
енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

На території України розміщено понад 2,5 тис. родовищ торфу, а
геологічно його запаси становлять 2,46 млрд. т., з них промислових 1,84
млрд. т. що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській,
Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій,
Сумській та Львівській областях.

Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т.
Відомі іх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в
Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).

Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається
тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування
населення пов’язаний з використанням енергії.

Енергетичною основою розвитку продуктивних сил на сучасному етапі
технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії
дало змогу просторово роз’єднати робочі машини і первинні генератори,
відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. В результаті
виробництво енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну
галузь — електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних
галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для
концентрації виробництва в різних галузях і розміщення виробництва на
відстані від енергетичних джерел.

Умови і фактори розміщення об’єктів електроенергетики залежно від типу
генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні.

Сумарна встановлена потужність електростанцій України на 1.01.1999 р.
становила 51,87 млн. кВт, у тому числі за типами: теплові — 31,72 млн.
кВт (61,2%), атомні — 12,82 млн. кВт (24,7%), ГЕС + ГАЕС — 4,69 млн. кВт
(9,0%) і блок-станції промислових підприємств — 2,64 млн. кВт (5,1%).

Електростанціями України в 1999 р. було вироблено 173 млрд. кВт – рік
(Табл. 4). електроенергії, у тому числі більше половини — на теплових,
близько 40% — на атомних і майже 4% — на гідроелектростанціях. Загальний
спад виробництва електроенергії за 1991—1997 pp. складає 122,0 млрд. кВт
– год. Він був спричинений переважно загальним зниженням споживання
електроенергії галузями народного господарства (особливо в
промисловості), скороченням експорту та гострою нестачею паливних
ресурсів для електростанцій.

В (Табл. 4), наведено дані про виробництво електроенергії на існуючих
типах електростанцій об’єднаної енергетичної системи України у 1990,
1995 і 1999 pp. та його розподіл по областях в регіонах.

Основними районами концентрації великих конденсаторних електростанцій
(КЕС або ДРЕС) є: на сході України — Дніпропетровська, Запорізька,
Донецька, Харківська та Луганська області; на Заході — Львівська та
Івано-Франківська області; в центрі — Вінницька та Київська області.

Таблиця 4

ВИРОБНИЦТВО ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ОБ’ЄДНАНОЮ ЕНЕРГЕТИЧНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ

у 1990,1995 та 1999 pp., млрд. кВт • еа рік.*

199019951999Всі електростанції системи296,3192,6173,0у тому числі:
АЕС76,270,575,2ТЕС201,7104.174,4ГЕС +
ГАЕС10,710,115,9Промстанції7,77,93,5* За даними Міністерства енергетики
України.

Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ) розміщені в найбільших містах країни:
Києві, Одесі, Харкові та ін. П’ять атомних станцій розміщені в
Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельницькій, Рівненській
областях. Основні гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська
ГЕС і ГАЕС) — в Київській області, Канівська ГЕС — в Черкаській,
Кременчуцька — в Полтавській, Дніп-родзержинська — в Дніпропетровській,
Каховська — в Херсонській області та Дніпрогес — в Запорізькій області.
Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС — у Львівській області.

Основну електроенергетичну базу України становлять
теплоелектростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська,
Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6),

атомні електростанції (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська,
Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість
станцій Дніпровського каскаду).

б) рудні;

Запаси залізних руд зосереджені в Криворізькому басейні (запаси близько
18 млрд. т), Кременчуцькому (4,5 млрд. т) і Білозерському (1,4 млрд т)
залізорудних районах. Залізні руди Керченського басейну (1,8 млрд т) —
осадового походження з невисоким (до 37%) вмістом заліза. Проте вони
містять марганець (до 5%) і ванадій, що підвищує їх цінність для
металургії.

Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцеворудний басейн
— один із найбільших у світі, його площа 5 тис. км2; рудний пласт
(осадового походження) має потужність до 2 м. Загальні запаси марганцю в
Україні 3,5 млрд. т., і з них промислових – 2,3 млрд. т.. Україна
забезпечує 32% його світового видобутку.

Великі родовища титанових руд розробляються в Дніпропетровській і
Житомирській областях. Значними є запаси уранових руд (Кіровоградська,
Дніпропетровська обл.), кіноварі (ртутної руди) (Донецька, Закарпатська
обл.), нікелевих руд і хромітів (Кіровоградська, Миколаївська обл.).
Родовище алюмінієвих руд виявлено в Дніпропетровській обл.,
поліметалічних руд — на Закарпатті і в Донбасі, бокситів — у
Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у
Приазов’ї. Мідні руди є в Донецькій області, в Карпатах, молібден – у
середньому Придніпров’ї, Побужжї, олово – у Приазов’ї, ванадій у
Житомирській області. Унікальні родовища сировини для отримання ряду
рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському
Поліссі та в Приазов’ї. Пошуки золота увінчалися відкриттям у 90-х рр.
родовищ у Придніпров’ї, на Закарпатті. Перспективні в цьому відношенні
Приазов’я і Донбас.

в) нерудні;

Україна багата на гірнохімічну сировину, серед яких: кухонна сіль,
самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний
камінь тощо.

Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені
в Івано-Франківській та Львівській областях. У Львівській області на
Роздольському та Яворівському родовищах є великі запаси самородної
сірки, запаси якої оцінюються в 9 млрд. т. Знайдено відомі поклади
кухонної сілі в Словянську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші,
Долини.

Великі запаси флюсових вапняків в Донецькій області та в Криму, а
доломітів – у Донецькій, Дніпропетровській і Закарпатській областях.
Особливо багато запасів в Україні високоякісного каоліну, запаси якого
зосереджені в Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській,
Запорізькій і Вінницькій областях. Також в Україні є запаси фосфоритів,
що залягають у Придніпров’ї , Сумській і Харківській області, і ще
виявлено графіт в Запорізькій та Донецькій областях.

Україна багата на будівельну сировину. Базальти в Рівненській,
Донецькій, Дніпропетровській областях, мармур у Карпатах, Криму.
Промислові запаси бутового каменю становлять 2 млрд. кв. м.,
мурувального каменю – 375 млн. кв. м.. Вапняки є в Придністровському,
Донбаському, Кримському ареалах, а крейда, мегель – Волинський,
Подільський, Сумський ареали. Родовища бетонітів – Черкаське, Камиш
–Бурунське. Промислові запаси скляних пісків – 120 тис. т. вони
містяться більш як у 20 родовищах найбільші; Авдіївське, Новоселівське,
Глібівське.

У Волинській і Рівненських областях, Приазов’ї та Кривому Розі є запаси
напівдорогоцінних каменів. Трапляються берил, топаз, буритин, аметист,
агат, яшма, гірський кришталь.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів
України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів,
виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів
фінансування геологорозвідувальних робіт тощо.

г) біологічні;

Фізико-географічне положення, особливості літогенної основи та
геологічного розвитку, рельєфу, клімату, залягання підземних і
поверхневих вод, густота річкової мережі, заболоченість території,
специфіка ґрунтового покриву, інтенсивність і територіальні особливості
антропогенної діяльності тощо безпосередньо впливають на географію
багатого і різноманітного рослинного і тваринного світу України.

Флора України

Територія України входить до Циркумбуральної, а також частково
(Південний берег Криму) до Середземноморської областей Кореального
підцарства Голарктичного флористичного царства і маж характерну для
названих регіонів рослинність.

Рослинний світ та його географія в Україні порівняно вивчені. Республіка
відноситься до країн з великою різноманітністю флори. З 300-350 тис.
видів вищих рослин Земної кулі, наприклад в Україні налічується понад 25
тис., у тому числі водоростей — близько 4 тис., грибів і
слизовиків — понад 15 тис., лишайників — більше ніж 1 тис., мохоподібних
— майже 800 і судини стих рослин — понад 6,5 тис. видів.

Про багатство і високу видову насиченість рослинного світу на одиницю
площі України свідчать такі зіставлення. Природна флора судинних рослин
налічує 4523 види, тоді як у Білорусії — 1460, Молдові — 1762, Польщі —
2300 видів. В Україні значно більша кількість видів припадає на один рід
— 4,45; У Білорусії — 2,66, Польщі — 3,00

Найбагатшими за видовим складом є родини айстрових, злакових, бобових,
трояндових, губоцвітих, хрестоцвітих, гвоздикових. У республіці росте
близько 80 видів дерев, 280 чагарників, 985 однорічних трав’янистих
рослин, з вищих рослин 600 видів є ендотермічними; майже стільки ж
рідкісних і зникаючих рослин. Понад 150 видів рослин занесено до першого
видання Червоної книги України, яку було засновано в 1976 р. (до другого
видання потрапило вже понад 400 видів судинних рослин). Особливо багато
ендемічних, рідкісних та зникаючих видів є в Кримських горах і Карпатах
— майже половина всіх ендемічних і близько 30 % усіх рідкісних та
зникаючих видів. Природна рослинність збереглася лише на 20 % території
республіки; культивується більше тисячі видів рослин. У процесі
виробничої діяльності рослинний світ суттєво змінився: протягом XVI —
XIX століть у Лісостеповій зоні площа лісів скоротилася більш ніж у
п’ять разів, а площа найцінніших дубових і букових лісів тільки у XIX
ст. зменшилася на чверть.

Понад 30 % площі України припадає на масиви, де збереглася природна чи
вторинна напівприродна рослинність, серед якої широкий видовий склад
лікарських (100 видів), вітамінних (понад 200), жиромасличних (300),
медоносних (понад 1000), дубильних та фарбувальних (по 100). Шкідливими
в флорі України є близько 600 видів бур’янів.

Природна рослинність переважно збереглася в лісах, заповідних
територіях, на постійних луках і пасовищах, схилах балок і яруг.

Понад 100 видів налічують в Україні деревні рослини.

Ліси України виконують багатопланові народногосподарські функції: вони
дають цінну сировину, мають велике протиерозійне, кліматичне, санітарно
оздоровче, природоохоронне значення.

У 1989 р. ліси займали 8,6 млн. га, що на 1,4 млн. га більше ніж у 1965
р. Площа лісів державного значення дорівнює 6,2 млн. га (У 1961 р. — 5,4
млн. га). Вкрита лісом площа республіки становить 14,3 %. Це в 2 рази
менше ніж, наприклад, у Польщі. На Україні розширюється площа лісів, які
під час війни і в повоєнні роки безсистемно вирубувалися: за період з
60-х років заліснень близько 4,5 млн. га. Проводиться лісонасадження
зокрема в Степовій зоні. Ліси тут здебільшого мають природоохоронне
значення і створюються у вигляді лісосмуг.

Лісистість у різних частинах і регіонах республіки нерівномірна. Вона
значно виза від середньо республіканської на заході і півночі, особливо
в Карпатах, а також у Кримських горах. З просуванням на південь і
Південний схід лісистість поступово зменшується. У західній та північній
частинах республіки вкрита лісом площа становить 20-40 %, в Карпатах —
понад 60 %, на Поліссі — 25,7 %. На півдні республіки лісові площі
невеликі (у Криму лісистість становить 10 %, у Степу — 4 %). Незважаючи
на те, лісові масиви та лісосмуги виконують тут важливі ґрунтозахисні та
водоакумулятивні функції, вони часто створюються безсистемно; за ними
переважно не забезпечується належного догляду.

Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє лише
на 20-25 %, а решту — за рахунок доставки лісу з північної частини
європейської території Росії та Сибіру.

В Україні зосереджено значні запаси цінних лісових порід: дубові
насадження становлять 15 %, букові — 20 %, ясеневі 10 % відповідних
насаджень колишнього Радянського Союзу. Саме площа цінних порід зростає
найшвидшими темпами. У той же час скорочується площа менш цінних порід
(осика, граба).

У лісах республіки ростуть шпилькові, твердолистяні і м’яколистяні
породи. Переважно хвойні, на які припадає 54 % загального запасу
деревини. Сосна (35 %) зосереджена в основному на Поліссі. На ялину
(смереку) припадає 16 % загального запасу деревини (Карпати). Ялиця
(також росте в Карпатах) займає третє місце (3 %).

Близько 40 % загальних запасів деревини — це твердолистяні породи: дуб
високостовбурний (18 %), дуб низькостовбурний (близько 4 %), бук (13 %),
граб (2 %). Дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук — у західній
частині республіки (переважно по Збруч) і в Криму. М’яколистяні породи —
береза, осика, вільха сіра вільха чорна, липа, тополя та ін. — займають
7 % загального запасу деревини і зосереджені на Поліссі та в Лісостепу.

Загальний запас деревини становив на Україні (1989 р.) 1319,9 млн. м3,
що майже на 300 млн. м3 більше, ніж у 1978 р. (1025,5 млн. м3), в тому
числі в лісах державного значення відповідно 1048,2; 400 (і 850,7) млн.
м3. У розрахунку на душу населення припадає в середньому близько 0,2 га
лісу, а запасу деревини — 26 м3. Це відносно низькі показники. В Україні
є необхідні умови для збільшення наведених показників.

Ліси багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські рослини.
Вони відіграють також важливу водоохоронну і водозахисну роль,
використовуються для відпочинку населення. В лісах ростуть білі гриби
(боровики), рижики, підберезовики (козарі), підосичники
(червоноголовці), маслюки, опеньки та ін. Поширена груша, яблуня,
черешня, смородина, обліпиха, шипшина, ліщина, терен, глід, суниця,
малина, ожина, чорниця тощо.

Серед цінних рослин, які використовуються в медицині, в Україні
лікарськими визнано майже 250 видів, у тому числі 150 — науковою
медициною. (Інші застосовуються лише в народній медицині).
Заготовляється близько 100 видів, з них в широких масштабах — 40-50
видів. Головними по заготовлі лікарських рослин є райони Полісся та
Лісостепу, а також Карпати.

Україна багата такими лікарськими рослинами, як валеріана, шипшина,
фіалка триколірна, шавлій, дурман, кульбаба, материнка звичайна,
барвінок малий, лепеха звичайна, цмин пісковий, суниці лісові, живокіст
лікарський, оман високий, ромашка, брусниця, чорна порічка, чорниця,
малина, калина, лаванда, м’ята перцева, горицвіт весняний, меліса,
золототисячник, кропива дводомна, чистотіл, звіробій, подорожник
великий, обліпиха, цикорій дикий, толокнянка, спориш звичайний, конвалія
та ін. Багато видів дикорослих лікарських рослин уже занесено до
Червоної книги України. Це — цибуля ведмежа, тирлич жовтий, астрагал
шерстистоквітний та ін. Більшість лікарських рослин росте в природних
умовах, деякі — культивуються людиною. Для лікувальних цілей
використовують листя, стебла, плоди, коріння. Заготівля здійснюється
переважно навесні, влітку і восени (рідше зимою).

У лісах України останнім часом щороку заготовляють близько 25 тис. т
березового соку, 150 т товарного меду, понад 7 тис. т сухих грибів, 7
тис. т дикорослин плодів і ягід, а також понад 5 тис. т лікарських
рослин. У зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС з господарського
обороту вибули великі площі центральної частини північних регіонів
України і прилеглих до них територій. Це, по-перше майже на третину
скоротило площу для заготівлі дикорослих плодів і ягід, і, по-друге,
збільшило навантаження на лісові площі інших областей республіки, що в
свою чергу посилює необхідність охорони їх рослинних ресурсів. В лісах
живуть цінні звірі й птахи.

Фауна України

Тваринний світ, який нараховує в Україні майже 45 тис. видів, ділиться
на найпростіших (понад 1200 видів), плоских червів (1290), трематод
(540), членистоногих (39 тис.), риб (понад 270), птахів (344), ссавців
(108). До першого видання Червоної книги України занесено 85 видів і
підвидів тварин (29 ссавців, 28 птахів, 6 плазунів, 4 земноводних, 18
комах), а у друге майже 400 видів безхребетних і хребетних тварин. В
Україні нараховується понад 6640 видів прісноводних і солонувато водних
тварин.

У процесі господарської діяльності зазнають суттєвих змін традиційні
біоценози, у результаті чого змінюється видовий склад тварин; багато з
них стають рідкісними чи випадковими.

Формування близького до сучасного тваринного світу почалося зі середини
палеогену. В льодовиковий період фауна території сучасної України у
зв’язку з похолоданням зазнала великих якісних змін.

В Україні повсюдно поширені мисливські тварини. На кінець 1989 р.
нараховувалося 263,6 тис. копитних і 64,0 тис. пушних звірів і чимало
пернатої дичини (на кінець 1985 р. налічувалося 223,3 тис. копитних,
86,9 тис. пушних звірів). За 1985-1989 роки поголів’я копитних зросло
майже на 20 %; кількість же пушних звірів скоротилася на 14 %. Зміни в
загальній чисельності тварин за 1985-1989 роки ілюструють такі
показники. В 1989 р. лосів було 14,7 тис. (в 1985 р. 11,8 тис.), оленів
— 24,5 тис. (21,2 тис.), диких кабанів — 58,8 тис. (52,0 тис.), косуль —
163,4 тис. (135,2 тис.), інших копитних — 2,2 тис. (2,0 тис.), білок —
64,0 тис. (86,9 тис), Зайців — 1801,8 тис. (1461,7 тис.), куниць — 30,8
тис. (28,5 тис.), червоних лисиць — 80,7 тис. (71,3 тис.), ондатр — 69,1
тис. (59,0 тис.), норок вільних — 0,2 тис. (0,02 тис.), бобрів — 7,7
тис. (5,8 тис.), вовків — 1,4 тис. (1,3 тис.), бурих ведмедів — 0,6 тис.
(0,7 тис.).

Останнім роком зменшилася кількість глухарів (за 1985-1989 роки з 5,1 до
4,9 тис.) і тетерів (з 19,5 до 15,6 тис.); значно зросла чисельність
сірої куріпки (з 19,5 до 723,5 тис.), диких гусей (з 41,7 до 77,4 тис.)
і диких качок (з 3000,3 до 4581,8 тис.).

Згідно з географічним районуванням, проведеним О. Кістяковським, в
Україні виділяються Голарктична область у складі Європейської та
Середземноморської під областей. До складу Європейської під області
входять такі провінції.

Змішано-лісова зоогеографічна провінція, яка співпадає з Поліссям. Ця
провінція розташована в північно-західній частині України. Вона займає
північну і центральну частину Волинської і Рівненської областей, майже
всю територію Житомирщини (за винятком крайньої південної частини),
північну Київщину і північний захід Чернігівщини. В її межах поширеними
є тритон гребінчастий, вугор, карась, щука, лящ, чехонь, жаба звичайна,
жаба трав’яниста, гадюка звичайна, ящірка, вуж, тетерук, глухар, рябчик,
чорний лелека, бекас, лісові кулики, вальдшнепи, дятли, дрозди, синиці,
яструб, полівка, кріт сірий, річковий бобер, заєць, бурозубка звичайна,
буро зубка мала, дикий кабан, видра, олень благородний, вовк, лісова
кішка та ін.

Лісостепова зоогеографічна провінція розташована на південний захід від
Змішано-лісової. Вона простягається з південного заходу на південний
схід. У центральній придніпровській частині України ця провінція
звужується. Характеризується значною внутрітериторіальною
диференціацією. Типовою для неї є лісостепова фауна, яка північному
сході є перехідною до степової, на північному заході — перехідною до
лісової. Водяться тритон гребінчастий, карась, щука, лящ, сом, чехонь,
лісовий полоз, степова гадюка, крапчастий суслик, сіра куріпка, яструб,
лисиця, лісовий жайворонок, борсук, тхір, куниця, дикий кабан, кажан
двокольоровий, вихухоль, підковоніс великий, козуля, благородний олень
та ін.

Степова зоогеографічна провінція займає південну та південно-східну
територію України. Ця провінція розширюється в південно-східному
напрямку. Вона включає також північну степову частину Криму. Переважає
тут степова фауна — жаба зелена, ропуха зелена, водяний вуж, степова
гадюка, жовтобрюхий полоз, жайворонок, степовий орел, степовий журавель,
сіра куріпка, земляний заєць, малий ховрах, пацюк, малий сліпак, зубаті
кити, дельфіни, нутрія, сірий горностай, хом’ячок, полівка гуртова,
бабак, європейський муфлон, лань та ін.

Карпатська провінція займає Українські Карпати та прилеглу до них
територію Передкарпаття та Закарпаття в межах Закарпатської,
Чернівецької, Львівської та Івано-Франківській областей. Її фауна, що
має значну кількість ендемічних видів, досить різноманітна. Типовими для
карпатських лісів є альпійський та карпатський тритони, прямиста
саламандра, жаба звичайна, чорний дятел, орел-беркут, білка, дикий
кабан, видра, благородний олень, вовк, рись, лісова кішка, лисиця, бурий
ведмідь, зубр та ін.

Середземноморська під область представлена в Україні округом Гірського
Криму та Позазональними долинно-річковими, водосховищами і приморськими
районами.

Округ Гірського Криму включає крайню південну і південно-східну частину
півострова — Гірський Крим і Південний берег Криму. На видовий склад
тваринного світу тут вирішальний вплив мають кліматичні ресурси, які
відрізняються від клімату прилеглих з півночі степових регіонів. Тут
поширені кримська і скальна ящірки, кримський гекон, леопардовий полоз,
морські чайки, сизий голуб, південний соловей, чорний гриф, благородний
олень, муфлон та ін.

Позазональні долинно-річкові, водосховищні і приморські райони можуть
бути віднесені до Середземноморської під області досить умовно — в них
переважає не середземноморський клімат, а клімат степів та лісостепу. До
цих районів включено прибережні райони дніпровських, дністровських та
інших водосховищ, бузько-дніпровські, дунайські, дністровські плавні.
Характерною особливістю фауни цих районів є її тісний зв’язок з водними
ресурсами. Тут багатий та різноманітний світ тварин, що живуть у воді чи
в при берегових районів, особливо рибні ресурси та водоплавні птиці,
болотна та водна фауна. Поширені дунайський оселедець, ставрида, лящ,
карась, рибець, сом звичайний, щука, сом, болотна черепаха,
лебідь-шипун, велика біла чапля, чапля руда, довгоносий баклан, баклан
великий, малі баклани, пелікани, сірі гуси, річкові качки, видра, бобер
та ін.

У Чорному та Азовському морях відповідно нараховується понад 2400 видів
тварин.

д) заповідні;

Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як
зберігаються природні умови, його існування та використовуються ресурси,
добробут сучасних і майбутніх поколінь.

Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання,
збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й
більше турбує людство.

У 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію України зоною
екологічного лиха. За 2 роки до цього спеціалістами-географами
Української Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану
навколишнього середовища України, за окремими компонентами природи.

П???о-????? ?? ???ля? ?ля?и ?? і ???о ????, ???? ????и ? ?’є?и
я?х маю? ???? ????х???, ???у, ????у, ?????у ? і?у ??і?ь і ???? з
??ю ????ня ????ї ????і??? ????ів, ????у ????? і ????? ?і?,
?????я ????? ???і??о ???у та ?????ня ???? ?????у ??????о ?????
?????.

В У??? ????-????ий ?? ???яє?ся як ?????е ???ня, ?? я??
????ює?ся ????й ??м ???и, ?????я і ?????ня.

У??? ??ля?є ?й ?? як ???? ???у ?і??ї ???и ????х ????й ? ?’є?ів,
? ????ю? ?д ????ю ???ою. До ????-?????о ??у У??? ????: ???? ????ї ?
?’є?и – ???? ?????и, ????і ?????и, ?????і ???? ??и, ?гі???і
????? ??и, ????и, ?м’я?и ???и, ????і ???а, ??? ???? ?’є?и – ????і
??, ??????і ?р?, ???і?і ??и, ??и-?м’я?и ?д?о-?рк??о ????а.

У ?’я?у з ?м ??н????м У??? ????-????? ?? ???яє?ся як ?????е
???ня, ?? я?? ????ює?ся ????й ??м ???и, ?????я і
?????ня. У??на ??ля?є ?й ф?д як ???? ???у ?і??ї ?с?? ????х ????й ?
?’є?ів, ? ????ю? ?д ????ю ???ою.

З????, ?м’я?и ???и, ????і ??, ??????і ??и, ???і?і ??и ?
??и-?м’я?и ???-????о ????а ???о ?д їх ???і?? і
????, і???о-????? ???? ??? ?? ????????? ?о ????о ???ня.

З??? ?д ????ня, і?? ?????ей ????х ????ів ? ?’є?ів, ? ???ую?ся
?????и ? ?м’я??и ???и, ?? і ?????о ??? ???и: ????и ??ляю?ся ?
?????, ???, ????і, ???????і?і, ??????і, ??????і, і?і??і?і, ????і?і,
??????о??і, ???????і та ????-??????і, ?м’я?и ???и ??ляю?ся ?
?????, ????і, ???і?і, ????і?і ? ???і?і.

З??????м А????ї Р??б?? К?м ?? ?? ?????о ????і ????ї
????й ? ?’є?ів ????-?????о ??у.

Природні заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи
загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані
типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з
усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що
відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього
середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної
безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників,
вилучаються з господарського користування. Заповідник – вища форма
охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться
комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому
природному комплексі.

У зоні мішаних лісів – Поліський на півночі Житомирської області.
Охороняється ландшафт мішаних лісів.

У Лісостепу – Канівський (Черкаська обл.), Медобори (Тернопільська
обл.), Розточчя (Львівської обл.). Охороняються ландшафти Лісостепу.

У Степу – Асканія-Нова і Чорноморський (Херсонської обл.),
Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська обл.), Луганський
(Стрільцівський Степ, Провальський Степ, Станично-Луганський Степ),
Український степовий (Михайлівська цілина в Сумській області,
Хомутівський степ у Донецькі обл., цілина в Сумській обл., Кам’яні
могили в Запорізькій обл.), Дунайські плавні (Одеської обл.). Об’єктами
охорони є степові ландшафти.

У Карпатах – Карпатський. Зберігає рідкісні, майже не ушкоджені гірські
екосистеми лісового, субальпійського та альпійського поясів.

У Криму – Кримський, Ялтинський, Карадазький, Мис Мартьян. Охороняється
рідкісна рослинність середземноморського типу.

Пропоную розглянути два найцікавіших, на мою думку, заповідники України
– Карпатський та Кримський. На їх прикладі можна краще зрозуміти що таке
природний заповідник і яка робота ведеться по збереженню природного
довкілля.

Карпатський заповідник. Створений у 1968 році, з 1992 року входить до
мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га.

Карпатський заповідник належить до найбільших та найцікавіших об’єктів
природно-заповідного фонду України. Майже 2,5 відсотки території
Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми
якого віднесені до найцінніших на нашій планеті, і з 1993 року входять
до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. З 2000 року
Карпатський заповідник є українським партнером проекту WWF “Ініціатива
Карпатського Екорегіону” У складі Карпатського заповiдника (КЗ),
загальна площа якого становить 57880 гектарiв, налічується шість
вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення “Чорна
Гора” і “Юлівська Гора”. Вони розмiщені на територiї Рахiвського,
Тячiвського, Хустського та Виноградівського районiв Закарпатської
областi в межах висот від 180 до 2061м. Така територіальна структура
репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття
Українських Карпат. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi
екосистеми, якi є сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв
рослин і тварин.

У заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 вида тварин, занесених до
Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Клімат
Карпатського заповідника коливається від помірно теплого в “Долині
нарцисів” від – 1,7 °С в січні, до + 19 °С в червні, кількість опадів
650 мм на рік) до холодного на вершинах гір від – 7-8,5 в січні °С, до+
11-15 °С в червні, кількість опадів 980-1500 мм на рік). Заповідник
характеризується великою різноманітністю грунтового покриву. Майже 90%
його територiї вкрито лiсами, для яких типовими є свiтло-бурi та
темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. Для верхньої межі лісу характерні
світло-бурі грунти. У високогір`ї переважають
торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти. На
вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок – дерновi, iнодi глеєвi
грунти.

Карпатський заповідник є одним з найбільших наукових та
еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють численні
наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок,
фенологічних пунктів, гідро- та метеопостів. Заповідник є природною
лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних
установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх,
науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в
Україні “Музей екології гір та історії природокористування Карпат”, є
власна відеостудія, видається всеукраїнський екологічний
науково-популярний журнал “Зелені Карпати”.

Карпати належать до порівняно молодих гірських систем. Вони виникли в
альпійській геосинклінальній зоні в період рухів мезозойської ери.
Головна роль у геологічній будові Карпат належить кайнозойським
відкладам. Палеогенові верстви цієї ери складають власне Карпати, а
неогенові – Прикарпаття і Закарпаття. Українські Карпати є нині однією з
найбільш перспективних зон для масового відпочинку та лікування трудящих
нашої країни. На великій території Карпат зростає більше половини усіх
видів нижчих і вищих рослин.

Карпати за винятком певної території високогір’я були до початку
агрокультурного періоду повністю вкриті лісами. Внаслідок господарського
впливу лісистість тут скоротилася у 3 рази.

Українські Карпати – не лише один з наймальовничіших куточків України,
це також регіон дуже важливого економічного значення, зона цінних
лісових масивів, що очищають повітряний басейн над значною частиною
Східної Європи. Карпати відзначаються багатими й різноманітними
біологічними ресурсами.

Головні хребти Карпат – важливі частини Європейського вододілу між
Балтійським і Чорним морями. Маючи загальну довжину понад 1500 км, вони
охоплюють значну площу п’яти братніх (колишніх соціалістичних) країн і
відіграють в їх економічному житті важливе значення.

Карпати містять третину лісових запасів України, лісистість цієї
території – одна з найвищих в Україні. Тут ростуть 2110 видів квіткових
рослин, багато цінних видів дерев і лікарських рослин. Проте протягом
останніх десятиліть Карпати зазнають все більших втрат від людської
діяльності. Карпатські ліси перебувають під загрозою знищення не лише
від лісорозробок, порушення ґрунтового і рослинного покриву, але й від
хімічного пере забруднення, кислотних дощів.

Українські Карпати – це також центральна і найбільша частина Східних
Карпат, які починаються від Лупківського перевалу на заході і кінчаються
в масиві Бучедж на території Румунії. Їх загальна довжина становить 240
км, ширина 100-110 км. Висота Українських Карпат з північного заходу на
південний схід поступово зростає.

Кліматичні умови мають вирішальний вплив на формування екосистеми, їх
географічне поширення, структурні особливості й функціонування.

Українські Карпати, подібно до інших гірських систем, мають свою
регіональну специфіку формування рослинних смуг, обумовлену їх
географічним положенням, історією розвитку рослинності, впливом сусідніх
геоботанічних провінцій, напрямком гірської системи, геологічною і
зокрема складною геоморфологічною будовою.

В Українських Карпатах, включаючи прилеглі рівнинні території,
вичленовано дванадцять рослинних смуг, або ступенів, у тому числі 6
підступенів. Розташовані вони в такій вертикальній послідовності:

І – смуга дубових лісів із дуба звичайного,

ІІ – дубових лісів із дуба скельного,

ІІІ – буково-ялицево-дуобвих і дубово-букових лісів із дуба звичайного,

IV – смуга буково-дубових і дубово-букових лісів із дуба скального,

V – смуга букових лісів,

VI – смуга високогірних буково-яворових і яворово-букових лісів,

VII – смуга ялицево-букових та буково-ялицевих лісів,

VIII – смереково-ялицево-букових і смереково-буково-ялицевих лісів,

IX – буково-ялицево-смерекових і ялицево-буково-смерекових лісів,

X – смерекових лісів,

ХІ – смуга криволісся і субальпійської рослинності з домінуванням
зеленої вільхи.

У Карпатах також досить перспективним є розвиток туризму, але
цивілізованого, з урахуванням екологічної витривалості рекреаційних зон
і заповідних територій.

Кримський природний заповідник, найбільший у Криму й один з найстарших
на Україні, був створений у 1923 р. на місці колишнього Заказника
імператорських полювань і  прилягаючих до нього землях. Загальна площа
заповідника в даний час складає 44175 га, у тому числі філія  «Лебедячі
острови», що має міжнародне значення, як  місце мешкання водоплавних і
болотних птахів.

Складна геологічна структура, своєрідні кліматичні  умови, унікальний
рослинний і тваринний світ – усе це додає заповіднику виняткову наукову
цінність. У заповідних лісах живуть олені, козулі, дикі кабани, муфлони,
лиси, борсуки й інші ссавці.

В даний час тут відомо 1180 видів вищих рослин, серед них багато рідких,
ендеміків, реліктів.

На території заповідника беруть свій початок самі великі гірські ріки
Криму – Альма, Кача, Авунда, Дерекойка.

Найвища вершина Кримських гір – гора Роман-Кіш висотою 1545 м, також
знаходиться в заповіднику.

Історія залишила тут свій багатий слід. Це і залишки древніх таврських
поховань, Монастир святих Косьми і Даміана, каплиця, побудована на честь
300-річчя будинку Романових, унікальне джерело «Савлух-Су», Форельне
господарство, Альтанка вітрів. Ці й інші унікальні визначні пам’ятки по
праву користаються підвищеною увагою гостей і жителів Криму.

е) рекреаційні;

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил
людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для
регенерації здоров’я і підтримки працездатності населення. До
рекреаційних ресурсів відносять об’єкти і явища природного походження,
які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку,
туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі),
кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені
практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є
дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях
України — на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької
та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні
рекреаційні ресурси зосередженні в Карпатах. Значні запаси мінеральних
вод розміщенні у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий
Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник)
областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в
Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються
потужні рекреаційні комплекси. Територіальна структура рекреаційного
комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені
санаторії, пансіонати тощо), рекреаційними районами (рекреаційні пункти
і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група
рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність
взаємопов’язаних регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та
13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть
прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Разом з тим за
останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості
закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз,
що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних
ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів
України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у
повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні
рекреаційних ресурсів; зростанніякості послуг у цій сфері. Перспективи
розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні
додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби
рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії
відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної
сфери у зростанні національного доходу країни.

3. РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання
природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних
ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості
використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні
стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких:
комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів;
впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке
використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини;
стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі,
рекультивація відпрацьованих кар’єрів тощо; ефективне регулювання
лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне
лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових
промислових об’єктів.

Необхідне використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що
дозволяє заощадити звичні види енергії і позетивно відображаєтся на
довкільному середовищі. Загальноприйнятими є наступні шість типів:
біомаса, вітер, сонце, геотермальне середовище, океан, малі
гідроелектростанції.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний
потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється
близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50
найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична,
металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається
формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і
залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значнного розвитку
набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню
напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини,
деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної,
металевої та пластикової тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у
зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за
рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних
ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з
енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити
заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві
енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного
та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на
цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне
переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний
механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів,
нових енергозберігаючих маловитратних технологій; запровадити на
енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління
витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни
відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть
змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на
економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному
співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному
виробничому циклі.

Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва повинен
функціювати в рамках справедливого законодавства, закони повинні чітко
формулювати співвідносини між природними ресурсами і фізичними та
юридичними особами. Особи задіяні в виробництві з використанням ресурсів
запаси яких, на межі або скоро будуть на межі, повинні стимулюватись з
боку держави за новітні пропозиціі, щодо економіі ресурсів, за рахунок
нових технологій, заміни одних ресурсів другими в нормах балансу
реального співвідношення одних ресурсів до других. Треба наголосити що,
такі міжнародні іноземні фонди як Європейський Банк Реконструкціі та
Розвитку, зацікавлені в проектах наших підприємців, спрямованних на
підвищення виробництва завдяки новим технологіям які також відповідають
міжнародним екологічним стандартам, і під перспективні бізнес – проекти
на тендерній основі пропонують довгострокові кредити під невисокі
відсотки.

Індустріальна діяльність людини в багатьох аспектах веде до небажаних
явищ і так званої ланцюгової реакції процесів шкідливих для органічного
і неорганічного світу і, насамперед, для людей тому ресурсозбереження не
можливе без вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території
України, у першу чергу слід починати з впровадження системи
природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація
найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення
для нашої держави.

Такими регіонами уряд визнав:

Донецько-Придніпровський,

Поліський,

Карпатський,

Азово-Чорноморський.

Охорона природних ресурсів – це в першу чергу, турбота не тілки за них,
а і про людей, їхній добробут і здоров’я. І потрібно все зробити для
того, щоб кожен, хто активно взаємодіє з природно – ресурсним
потенціалом, був його другом.

Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим
фактором виробництва і не можуть не враховуватись у національіному
багатстві. Природні ресурси, залучені у виробництво, є носіями
виробничих відносин і втілюють у собі єдність споживної вартості та
вартості.

Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб
замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже,
ресурсосбереженння — це не лише елемент виробництва, воно також
важливе для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю
або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка ресурсів повинна
відображати не стільки фактичні витрати, пов’язані з використанням,
скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.

Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка
природних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні
ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх
внутрішнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під
різнорідні явища підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати.

Різниця або відношення між витратами і виходом eнepгії досить об’єктивно
характеризує продуктивність праці.

Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою
зводиться до дії згідно з формулою:

ОПРе =Ее/Ве

де; ОПРе – оцінка природних ресурсів епергетична;

Ев – енергетичні витрати на утворення певного виду природних
ресурсів;

Be – вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду
природного ресурсу при його використанні.

Але оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і залежить від
цілої низки умов — соціальних, економічних, природних, науковотехнічних,
від етапу і ступеня використання самих при-родних ресурсів і ступеня
рівноваги природного середовища. Підвищена увага в наш час приділяється
економічним оцінкам природних ресурсів, хоча вони дотепер залишаються ще
недостатньо обгрунтованими.

ВИСНОВОК

В результаті вищеописаного можна сказати що, безумовно, раціональне
використовування природно – ресурсного потенціалу і своєчасне його
відновлювання, використання нових, екологічних та ресурсозберігаючих
технологій, підтримки виробництва державою, національної свідомості
кожного громаднина, який думає і дбає за майбутнє своєї країни все це є
– позитивними факторами ресурсозбереження, що впливають на підвищення
рівня виробництва в Україні.

Треба с любов’ю ставитись до того що нас оточує, не забувати що ми
частина природи. Якщо ми захистимо природу то й вона захистить нас,
дасть нам тепло, дах над головою, хліба на столі, добру погоду,
відпочинок на своєму лоні, затишок та спокій, добру надію на завтрашній
день. Отож давайте використовувати природу на добрі справи і не кривдити
її.

Якщо оцінювати природно ресурсний потенціал з економічної
точки зору, йому немає ціни, те що він в собі має – безцінне !
Економічний розвиток нашої країни неможливий без раціонального
використовування природних ресурсів, без розкриття дійсного великого
потенціалу природи.

Література:

1. ГоликовА. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економічної і
соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.

2. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплексного
развития территории. — К. : Наукова думка, 1994. — 296 с.

3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія
України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — С. 178—215.

4. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова
думка, 1993. — 210с.

5. Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л.
Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 139—179,
389 –399.

6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.:
Вища школа, 1998. — С., 4—10, 100 – 125.

7. РуденкоВ.П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь,
1994.— 150с.

8. Трегобчук В. Ресурсне — екологічна складова національної безпеки //
Економіка України. — ] 999. — № 2. — С. 4—15.

9. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М.
Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. —
Т. 1. — 163 с.

10. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М.
Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. —
Т. 2. — 117 с.

11. Дибров А. С. Экономика природопользования с основами экологии: Учеб.
пособие. – Одесса: 2000. – С. 39 – 43.

12. Дібров. А. С. Основи розміщення продуктивних сил України. – Одеса:
Товариство знання та вміння: 2000. С. 32 – 39.

13. Заставний Ф. Д. Географія України: У двох книгах. – Львів: Світ,
1994. 1. С. 87 –94.

14. В.Ф. Верес “Земне намисто Карпат”. – Ужгород, видавництво “Карпати”,
1989 р.

15. С.М.Стойко “Карпатам зеленіти вічно”. – Ужгород, видавництво
“Карпати”, 1977р.

16. Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй “Основи екологічних знань”. – Київ,
видавництво “Либідь”, 1997 р. С. 23 – 55.

17. Природні заповідники України. – К., 1994.

18. Вісник № 4 2001 Л. Руденко, С . Лісовський. Стаття: Природно –
ресурсний потенціал економічного зростання

19.Дорогунцов С. Й., Пириашвили Б. 3. Основные направлення фор-мирования
знергетической политики УкраиньІ. — К: Зкономика Украйни. — 1992. — № 8.
— С. 3—8.

20. Народне господарство України у 1990 p.: Статистичний щорічник. — К:
Техніка, 1991. — 496 с.

21. Піріашвілі Б. 3. Якою буде енергетична політика, таким стане наше
життя. — К: Віче, 1994. — С. 47-54.

22. РешетнякА. А. Зффективность развития топливно-знергети-ческого
комплекса Украины І. — К: Наукова думка, 1991. — 124 с.

23/05/2003 р.
_________ / О.І. Саламаха

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020