Реферат на тему:

Єгипет (Арабська Республіка Єгипет)

Площа………………..1001 тис. км2

Населення…………..71,9 млн чол.

Столиця………………Каїр

Грошова одиниця……….єгипетський фунт

ВВП на душу населення… .1400 дол. США

Державний устрій………унітарна держава, президентська республіка

Голова держави………..президент

Законодавчий орган…….двопалатний парламент

ІРЛП…………………119 місце у світі

План

Географічне положення

Природа

Історія розвитку

Народонаселення

Культура

Господарство

1. Географічне положення

Єгипет — держава, яка знаходиться у Північно-Східній Африці і на Сі
папському півострові. Сусідами країни на заході є Лівія, на сході —
Ізраїль, на півдні — Судан, північне узбережжя омивається Середземним
морем, води Червоного моря омивають східне узбережжя.

2. Природа

На захід від Нілу простягається рівна пустеля, населення якої
зосереджено лише в оазисах. З іншого боку від Нілу простяглась гориста
пустеля.

Надра Єгипту багаті на поклади нафти, природного газу, залізної руди,
фосфатів, марганцю, цинку, свинцю.

На березі Середземного моря в Єгипті клімат субтропічний, на іншій
території — тропічний, пустельний. На більшій території випадає 100 мм
опадів за рік, на півночі — 20,0—400 мм. Середня температура січня
+11-12°С на півночі держави, +15-16°С на півдні. В липні середня
температура сягає до +50 °С. В Єгипті великий вплив на температуру
повітря має вітер; тому в грудні—березні температура ввечері може
опускатися до +6 °С. На березі Червоного моря середня температура
повітря в листопаді—березні +25°С,- води +20°С. Влітку температура води
+26°, а повітря +40°С. Річка Ніл — найдовша річка світу ( разом із
Каґерою— 6695 м). Ця велика річка і стала колискою цивілізації в
регіоні. Біля 96 % території держави займають пустелі, 4 % припадає на
дельту і долину річки Нілу. Фауна Єгипту представлена таким тваринами
як: газель, лисиця, гієна, бегемот, крокодил.

3. Історія розвитку

Перші сліди появи землеробства на території Єгипту відносяться до епохи
неоліту (VII тис. до н. е.), але характерні для цивілізації риси
з’явились тільки у VI тисячолітті до н. е. Люди почали переходити в
цьому регіоні до осідлого способу життя, активно розвивалось скотарство
і землеробство, почали виготовляти предмети із глини, так з’явилось
гончарне ремесло. Для того, щоб захистити посіви та житло від частих
розливів Нілу, люди почали зводити берегові дамби, споруджувати
водовідводні канали, насипи (3300 р. до н. е.). У першій половині IV
тисячоліття остаточно склалась система зрошення, яка проіснувала до
середини XX століття.

У другій половині IV тисячоліття до н. е. окремі додержавні суспільства,
об’єднались в Верхньоєгипетські й Нижньоєгипетські царства. Центром
Південного (Верхнього Єгипту) стало місто Ієраконноль, а Північого (
Нижнього) — Буто.

Історію Давнього Єгипту прийнято ділити на періоди Давнього Середнього
та Нового царства. Засновником першої єгипетської династії і
об’єднувачем Єгипту був легендарний цар Мене (Міна) (2950 р. до н. е.).
Також Мене вважають засновником»Білих стін» (Мемфіса) — міста на лівому
березі Ніла. Багаторічні війни на півночі закінчились остаточною
перемогою царя II династії Хасехемуї (2660 р. до н. е.), який знищив до
50 тисяч людей, що жили на півночі і жорстоко придушив повстання в
Нижньому Єгипті.

З завершенням династичної боротьби і останньою перемогою півдня,
почалася епоха Давнього царства (2715—2192 pp. до н. е.), епоха пірамід,
коли столицею Єгипту став Мемфіс. Одна з назв цього міста Хет-На-Птах —
Садиба близнюка Птаха. На грецькій мові це вимовляється як««Айгюптое»,
що й дало сучасну назву державі Єгипет.

В період правління III—VI династії починається будівництво пірамід.
Перша піраміда фараона Джосера в Соккарі (2620 р. до н. є.) була
збудована архітектором Імхотеном.

Використання папірусу для письма допомогло єгиптянам зберегти різні
наукові відомості. Стали налагоджуватися торгові зв’язки з Ліваном та
Сірією. З приходом IV династії (2290 р. до н. є.) починається розпад
держави, внаслідок внутрішніх конфліктів. Чиновники, безконтрольно
правлячи провінціями, за прикладом фараонів почали будувати гробниці.
Після самого тривалого в історії правління фараона Петі II (2246—2152 р.
до н. е.), за часи правління VII—VIII династій, відбувся розпад держави,
який супроводжувався численними війнами. В наступну епоху Єгиптом
правлять дві паралельні династії.

Таким чином, з’являється Верхній Єгипет зі столицею в Геракеополісі —
ІХ-Х династії. Цей період називають Першим міжвладдям. Умови життя в
Єгипті змінилися в період Середнього царства за XI—XIV династії.

До періоду Нового царства відноситься будова храмів в Нарпаці, Луксфе,
Абідосе, Абу-Сімбея і пірамід в Долині фараонів в Фівах. Аменофис IV,
який прийшов до влади, переносить столицю в-Ахетатон (сучасна
Ель-Аморну) та вводить новий культ бога АтОна замість Амона, а сам
приймає ім’я Ехнатон. Серйозні зміни в державному житті послабили
Єгипет, але вже нащадки Ехна-тона повернули культ Амона і знову
перенесли, столицю до м. Фіви. Під керівництвом воєначальника Хорембеха
Єгипет повертає собі втрачені при Ехнатоні території. Одним з важких
випробувань для країни стало нашестя хеттів, яке було зупинено
епідемією. В державі поширилась корупція, жерці захопили велику владу,
народові навіть не вистачало хліба, з півночі наступали «народи моря», з
заходу — лівійські племена.

Після смерті Рамсеса XI, в 1085 р. до н. е., в державі почалась
громадянська війна, яка у 1070 р. до н. є. поклала кінець династії
Рамсесидів, Влада фактично перейшла від фараонів до жерців бога Амона, а
царський титул перестав бути божественним. Час правління ХХІ-ХХХ
династій називають Пізнім періодом. Вже за останнього правління
Рамсесидів Єгипет втратив свій попередній вплив на Азію. Жрець храма
Амона в Карпоці Херіхор став фактичним правителем Верхнього Єгипту.
Насубанебджед, могутній правитель Поніса, став засновником XXI династії,
царі якої близько ста років правили Дельтою, підтримуючи дружні
відносини з правителями і верховними жерцями Амона РА в Фівах. Через
століття на політичну арену прийшли лівійці.

З другої половини Нового царства полонені лівійці використовувались
фараонами як воїни.

Після перенесення столищ з Тунісу в Бубастіє починається новий період в
історії держави. Шешонк І зміцнює свою владу в дельті і оголошує свого
сина верховним жрецем Амона Ра в Фівах. Здавалося, держава повинна
об’єднатись. Але війська Шешонка вдерлися до Палестини в 945 р. до н.
е., завоювали і розгромили Єрусалим. Держава переживала час тяжкої
кризи. За нове об’єднання виступали лівінйські жреці, які змогли в цій
боротьбі обпертися на військову силу Кільської Ефіопії (ДЦрЦг), яка вже
відділилася від Єгипту. Консолідація південних місцевих ефіопських
племен куштів призвела в VIII до н. є. до виникнення на південних межах
Єгипту держави зі столицею Копота поблизу четвертого порога Нілу. В
середині VIII ст. до н. є. ефіопський цар Піонхі прийшов до Фів і за
підтримки жерців Амона, якому поклонялися в Ефіопії, почав похід на
північ. Нижній Єгипет виступив могутнім супротивником. Правитель Соіса
Тефнахт очолив боротьбу проти ефіопів, його підтримали жерці Мемфіса.

До початку нової ери Єгипту довелося побувати у складі ассирійських,
перських та еллінських імперій. Останню єгипетську династію фараонів
було ліквідовано в 341р. до н. е. Александр Македонський завоював Єгипет
у 331. р. до н. є. і вигнав звідти персів; протягом IV—І ст. до н. є.
країна належала давньогрецькій династії Птоломеїв. Останньою царицею
цієї династії була Клеопатра VII, дружина Юлія . Цезаря та Марка
Антонія. Після її смерті Єгиптом заволодів Рим. Країна перетворилась
на провінцію Римської імперії. Місто Александрія стало найважливішим
торгівельним центром світу. Єгипет був провінцією Риму, потім
перетворився на провінцію Візантії. Араби прийшли до Єгипту в 639 р та
без особливих зусиль завоювали країну. З’явилась нова столиця, Старий
Каїр, який розглядали як плацдарм для підкорення всієї Північної Африки.
Поряд з християнством, яке вже набуло поширення, в країні, з’явився
іслам, а разом з ним і арабська мова. У IX ст. було проголошено
незалежність країни, але не надовго. Знову завойовники, перенесення
столиці, війни. Все це підривало економіку країни, яка тільки-но
починала відновлюватись. В 1517 році Єгипет був завойований Османською
імперією. Відкриття морського шляху в Індію негативно позначилось на
становищі Єгипту. Він став бідною провінцією Османської імперії. В 1798
р. до Єгипту вдерся Наполеон. Він хотів перешкодити торгівлі Британії зі
Сходом. 1805 рік ознаменувався для Єгипту як рік незалежності. . Після
спорудження Суецького каналу, значення Єгипту стало очевидним. У 1882
році територія країни була окупована військами Великої Британії. Проте
аж до 1914 р. Єгипет формально вважався частиною Османської імперії. 19
грудня 1914 р. Єгипет став султанатом під британським протекторатом,
першим султаном став Хуссейн Каміль і залишався ним до 28 лютого 1922
року. А 16 березня Велика Британія запровадила незалежну конституційну
монархію, і султан Ахмед Фуад став королем Фуадом І. За собою британці
залишили контроль над обороною та комунікаціями імперського значення.
Після смерті батька, 28 квітня 1936 p., королем став Фарук І. 26 серпня
1936 р. у Лондоні було підписано британсько-єгипетський договір про
розширення автономії Єгипту. Він зокрема, передбачав перебування
британських військ на єгипетській землі впродовж наступних 20 років із
наступним їх виведенням. Під час Другої світової війни Єгипет був
найважливішою британською військовою базою. В 1942 р. британські війська
завдали поразки німецько-фашистським та італійським військам в битві під
Ель-Аламейном. Єгипет оголосив війну Німеччині та Японії в лютому 1945
р. В 1948 р. єгипетські війська взяли участь в арабо-ізраїльській війні,
араби хотіли знищити новонароджену єврейську державу. 23 липня 1952 р.
стався військовий заколот, 26 липня король зрікся престолу на користь
свого малого сина, принца Фуада II, король Фарук І виїхав в еміграцію, а
18 березня 1965 р. помер у Римі. 18 червня 1953 р. монархію було
ліквідовано, Єгипет було проголошено республікою. Керівником заколоту
1952 р. номінально був генерал Мухаммед Нагіб. Але згодом виявилося, що
реальна влада знаходилась в інших руках. 14 листопада 1954 p., внаслідок
чергового перевороту, виявився реальний лідер Єгипту — підполковник
Тамаль Абдель Насер, Він націоналізував 26 липня 1956 р. Суецький канал
(безпосередньою причиною цього кроку стала відмова Великої Британії та
Франції взяти участь у фінансуванні будівництва висотної Асуанської
греблі на р. Ніл). Це не сподобалось Великій Британії та Франції, і вони
розпочала воєнну інтервенцію. Рішуче проти неї виступив СРСР, а СІЛА не
наважилися надати союзникам по НАТО належну допомогу. Інтервенція не
принесла бажаних наслідків. Війна арабів проти Ізраїлю в рамках цього
конфлікт знову виявилася для мусульман невдалою. До речі, цю війну
розпочаг Ізраїль 29 жовтня 1956 p., а 31 жовтня 1956 р.
британсько-французькі війська окупували зону Суецького каналу. 6
листопада 1956 р. ООН прийняла резолюцію про припинення вогню. 22 лютого
1958 р. Єгипет і Сірія утворили Об’єднану Арабську Республіку, в березні
того ж року до неї приєднався і Ємен. Вона проіснувала до 28 вересня
1961 p., поки з її складу не вийшли Сірія та Ємен. До 11 вересня 1971 р.
Єгипет користувався союзною назвою, а тоді, згідно прийнятої чинної
Конституції, взяв назву Арабська Республіка Єгипет. Ґ. Насер
продовжував, нарощувати воєнний потенціал та вважався ідеологічним і
політичним лідером арабського світу. У шестиденній війні в травні 1967
р. араби в черговий раз зазнали від Ізраїлю майже нищівної поразки.
Ізраїль відібрав Сінайський півострів у Єгипту, у Сірії — Голанські
висоти, у Йорданії — Західний берег р. Йордан.

За часів Г. Насера країна була орієнтована на соціалізм. Суецький канал
було закрито, і він розпочав своє функціонування аж у 1975 р. Ґ. Насера,
який помер 28 вересня 1970 р. за загадкових обставин, заступив Анвар
Садат. У жовтні 1973 р. араби розв’язали проти Ізраїлю чергову війну.
Спершу таланило арабам, але швидко євреї змусили події розвиватись у
вигідному для них напрямку: ізраїльська армія форсувала Суецький канал,
і до Каїру їй залишалося подолати всього 101 км. Ця прозаїчна обставина
змусила Єгипет негайно розпочати переговори про перемир’я. А. Садат
вирішив, що воювати проти Ізраїлю вже досить, і настав час шукати з ним
миру. Президент вислав із країни радянських військових радників,
здійснив візит до Ізраїлю, денонсував в 1976 р. радянсько-єгипетський
договір про дружбу та співробітництво. А. Садат відвідав керівників
Ізраїлю в Єрусалимі в листопаді 1977 р. 26 березня 1979 р. під егідою
США, в Кемп-Девіді, було підписано ізраїльсько-єгипетський мирний
договір. Ці дії А. Садата викликали лють ісламських екстремістів, і 6
жовтня 1981 p., під час військового параду, присвяченого 8-й річниці
війни 1973 p., А. Садата розстріляв офіцер-фундаменталіст. Новий
президент Хосні Мубарак поступово нормалізував відносини з арабським
світом, шокованим «зрадою» А. Садата, Ізраїль вивів свої війська із
Сінаю в 1982 р. У 1989 р. Єгипет повернувся до Арабської ліги, а в 1991
р. взяв участь у війні проти Іраку. У 1990-х pp. в Єгипті посилився рух
ісламських екстремістів, які вдаються до найжорстокіших терористичних
актів, замах на президента 1995 p., вбивство туристів у Луксорі в 1997
p., вони конфліктують із християнами. Після 1973 р. Єгипет та Ізраїль не
воювали. X. Мубарака переобирали президентом в 1987, 1993 і 1999 роках.

4. Народонаселення

Кількість населення Єгипту становить близько 72 млн чоловік. Природний
приріст населення становить 20 чол. на 1000 чол. Густота населення — 72
чол./км2. Розміщене населення переважно в долині Нілу. Міське населення
становить 45%. Етнічні групи: 99% населення держави є араби, а
антропологічні єгиптяни діляться на 3 групи. В долині Нілу проживають
«справжні єгиптяни», вони відносяться до самітохамійської раси, арабські
риси яскраво виражені у жителів пустель і особливо на Сінаї; на півдні
держави, в Асуані живуть нубійці.

Більшість арабів, які називають себе «справжніми єгиптянами», мають
змішану єгипетську і арабську кров, а представники вищих верств
суспільства ще й турецьку. Офіційною державною мовою в Єгипті є
арабська, яка відноситься до саміто-хамітської групи мов і поділяється
на декілька діалектів. Літературна мова єдина, але розмовна мова в
Єгипті відрізняється від мови сусідніх арабських держав, є свої діалекти
в Каїрі, Нижньому, Верхньому Єгипті. Широко розповсюджена англійська
мова, менш поширена французька, в останні роки, в зв’язку з туристичним
бумом із Росії, все більше людей розмовляє російською мовою.

За офіційними даними, 94% населення Єгипту сповідують іслам, частина
арабів відноситься до християнської общини. Більшість мусульман в Єгипті
— сунніти. Іслам є державною релігією.

Найбільші міста : Каїр (10,3 млн чол., разом з агломерацією),
Александрія (3,3 млн чол.), Ель-Ґіза (2,2 млн чол.).

Каїр був заснований арабами в X ст. декілька північніше того місця, де
більше 4 тис. років тому знаходився Мемфіс — столиця давнього Єгипту. В
Каїрі проживає приблизно шоста частина всіх єгиптян. Квартали Каїру,
вздовж берегів Нілу, забудовано висотними будинками, в яких
розташувались контори фірм, видавництв, крамниці, готелі. В старій
частині Каїру живе і працює робочий люд. Каїр — це промисловий і
культурний центр Єгипту. В його університеті навчається молодь із країн
Африки та Азії. Тисячі найцінніших книг зберігаються в бібліотеках
Каїру.

Александрія, нині другий після Каїру індустріальний центр країни, була
заснована Александром Македонським в 332—331рр. до н. є. Александрія
була столицею Єгипту і одним із світових культурних центрів давніх
часів.

5. Культура

Піраміди — усипальниці давніх фараонів викликають у людей захоплення, їх
будували геніальні майстри, фахівні-каменярі. Три найбільші піраміди
здіймаються на плато Ґіза, що неподалік від Каїра, на святому для
єгиптян місці, що називається «вершиною». Разом із фігурою Сфінкса вони
складають єдиний ансамбль. Найвеличніша піраміда Хеопса сягає у висоту
146,6 м. Піраміда складена з 2,5 тис. кам’яних блоків, вага кожного —
приблизно 2,5 тон. Єгиптяни поклонялися великій ліраміді, тут вони
здійснювали офірування, або іншими словами, жертвопринесення. Висота
другої піраміди майже така, як і Хеопса; але її основа на 15 м коротша,
ребра крутіші. Третя піраміда значно нижча за дві інші. її висота трохи
більша 66 м. Три піраміди охороняє Сфінкс, статуя фантастичної істоти з
тілом лева та головою людини. На його голові ритуальний головний убір —
клафт. Ці священні місця не були в Давньому Єгипті царством скорботи і
смерті. Біля гробниць будували молитовні, куди приходили живі, щоб
побути у товаристві померлих, пом’янути їх. В Каїрі важливими
культурними пам’ятками є Єгипетський музей, заснований в 1858 р. Огюстом
Фердинантом Мориттетом, французьким єгиптологом і археологом, який вів
розкопки у Фівах і Мемфісі. У наш час в музеї знаходиться більше 150000
експонатів — десятиметрові скульптурні образи батьків фараона Ехкотола —
Аменофіса III і Тейі, копія всесвітньо відомої статуетки Нефертіті,
мумії єгипетських фараонів, в тому числі Рамсеса П, Тутмоса II, Сеті І,
скарби гробниці Тутанхамона, гігантський обеліск (його вага 100 тонн)
Рамсеса II, Каїрська богиня (або замок Ель). розвалини римської споруди
Вавилон, церква Святих Сергія і Вакса, церква Святої Варвари, Коптський
музей (дерев,’яне панно, прикрашене перламутром і слоновою кісткою,
ікони, манускрипти, папіруси, стародавні тканинні рукописи); Церква
Святої Марії, грецька православна церква Святого Георгія, мечеть Амра,
збудована за наказом арабського воєояноначальника Амрибн-Аса. Мечеть є
першою будівлею, зведеною арабами на землі Єгипту. Музей ісламу; мечеть,
Вин Тулуна, мечеть султана Хасана, мечеть еміра Шальку, місце
захоронения єгипетських королів Фауна І (помер у 1936 р.) і Форума

1956 p.) каїрська цитадель, Голуба мечеть, знаменита своїм циліндричним
мінаретом.

Єгипет здавна вважався колискою світової науки. Ця країна дала світу
таких вчених, як Абу Калінь (850-930) математик, автор трактату «Книга
про алгебру і ациукоболя». Ахмед Нуваїри (1279-1332) — учений, автор
енциклопедій «Преди желания в науках словесности».

6. Господарство

Єгипет — аграрно-індустріальна країна. Головна експортна
сільськогосподарська культура — довговолокнистий хлопок. Вирощують рис,
кукурудзу, пшеницю, сахарну тростину. Основні сільськогосподарські
тварини: велика рогата худоба, кози, вівці та ін. Розвинене рибальство.
Ведеться видобуток нафти, фосфатів, залізної руди. Значне місце в
економіці займають текстильна промисловість та виробництво бавовняних
тканин, а також швейна, харчова промисловість, чорна і кольорова
металургія, машинобудування. Нафтопереробна і нафтохімічна промисловість
спеціалізується на виробництві мінеральних добрив.

Експорт: нафта і нафтопродукти, хлопок, промислові товари.

Основні експортні товари — нафта, нафтопродукти, бавовна і прядиво з
неї, продовольчі та промислові товари широкого вжитку. Нафта та
нафтопродукти забезпечують 50% експортних надходжень.

Основні імпортні товари : продукція машинобудування, пшениця, залізо,
сталь, транспортні засоби.

Головні зовнішньоторгівельні партнери — США, Франція, Німеччина, Японія.

Похожие записи