Реферат на тему:

Доцільність та особливості створення культурних пасовищ

Значення пасовищного корму та культурних пасовищ

Одним із шляхів інтенсифікації лучного кормовиробництва та зміцнення
кормової бази є створення і раціональне використання культурних пасовищ,
особливо зрошуваних, на яких незалежно від погодних умов одержують по
80-100 ц/га і більше кормових одиниць, збалансованих за протеїном,
мінеральними речовинами і вітамінами, що в 2-3 рази дешевше, ніж
вирощування інших зелених кормів.

Зелений корм (в тому числі і пасовищний) був і залишається основним
кормом при літньому утриманні більшості видів сільськогосподарських
тварин. Частка його в літньому раціоні великої рогатої худоби і овець,
залежно від зони, становить 60-80%. На Поліссі худоба випасається влітку
150-160 днів, в Лісостепу — 160-180 і в Степу — до 200 днів. За
пасовищний період господарства отримують понад 60% річного надою молока.
Випасання корів на культурних пасовищах сприяє оздоровленню тварин,
підвищенню стійкості їх організму до захворювань, особливо туберкульозу,
створює умови для одержання повноцінного приплоду і розвитку молодняку
та зумовлює збільшення його приросту на 25-30%. Особливо важливе
значення мають культурні пасовища як фактор значної економії
матеріально-технічних засобів та енергоресурсів.

За даними А.О. Кутузової і П.С. Макаренка (1986), культурні пасовища
сприяють зниженню затрат праці, енергії та матеріально-технічних засобів
на 20-30% в порівнянні із стійловим утриманням тварин, що сприяє
отриманню найдешевшого молока — 20-25 грн. за центнер. Культурні
пасовища мають також велике економічне та агрономічне значення: їх
створення на схилах припиняє водну і вітрову ерозію та сприяє
відновленню структури ґрунту, а отже й підвищенню його родючості.

Типи культурних пасовищ.

За строками використання культурні пасовища поділяються на багаторічні
(або постійні), короткострокові та однорічні. Багаторічні культурні
пасовища створюють переважно поза сівозміною і використовують без
перезалуження протягом 6-10 і більше років. Травостій їх складається
переважно із низових злаків і конюшини повзучої, а при внесенні азотних
добрив у високих дозах -лише із злаків з переважанням грястиці збірної.
Завдяки інтенсивній системі удобрення, правильному використанню та
належному догляду за травостоєм продуктивність таких пасовищ протягом
багатьох років залишається високою.

Короткострокові пасовища створюють у сівозмінах або поза ними і
використовують до п’яти років. У травосумішки підбирають не більше
двох-трьох верхових злаків і бобових трав, тому вони і дають високі
врожаї лише протягом короткого періоду, після чого їх врожай різко
зменшується через випадання сіяних трав. Вартість корму з них вища, ніж
з багаторічних пасовищ.

Короткострокові пасовища можуть бути постійними і змінними (останні
розміщують переважно в сівозмінах). Ці види пасовищ створюють у районах
з недостатньою кількістю опадів, на бідних ґрунтах та первинно
освоюваних ділянках до закладання на них багаторічних пасовищ. Вони
можуть мати постійну огорожу та інше обладнання. На змінних пасовищах
використовують переважно електроогорожу.

Однорічні пасовища — це кормові угіддя з однорічних трав, що
використовуються переважно для одноразового випасання худоби. Вони
доповнюють короткострокові і багаторічні незрошувані пасовища, які
забезпечують нерівномірний вихід зеленого корму протягом всього
пасовищного періоду. У Лісостепу завдяки однорічним пасовищам можна на
20 днів продовжити пасовищний період, випасаючи худобу рано навесні на
посівах озимих культур, влітку — на вико-вівсяних чи інших сумішках, а
восени — на післяжнивних посівах багатокомпонентних сумішок та кормової
капусти. За призначенням розрізняють культурні пасовища для корів,
нетелей, відгодівельного молодняку великої рогатої худоби і телят віком
до одного року, а також для овець, коней, свиней та птиці. Найважливішу
роль пасовища відіграють у годівлі молочного стада та ремонтного
молодняку. В західноєвропейських країнах, США, Канаді та Новій Зеландії
такі пасовища є основою кормової бази для молочного тваринництва.

Важливе значення мають культурні пасовища і для м’ясного скотарства. Їх
необхідно, насамперед, впроваджувати у господарствах, які мають великі
площі природних кормових угідь, для утримання м’ясного поголів’я, а
також для відгодівлі молодняку. Наявність культурних пасовищ дає змогу
ефективніше організувати в літній період вирощування молодняку великої
рогатої худоби на м’ясо з наступною відгодівлею в стійлі.

Утримання на культурних пасовищах корів і телиць з телятами м’ясних
порід, а також відгодівельного молодняку поряд з високими приростами
живої маси сприяє економії концентрованих кормів, які в сучасних
відгодівельних комплексах становлять 40-77 % раціонів.

Добре доглянуті культурні пасовища є одним з основних факторів
інтенсифікації вівчарства та переведення його на промислову технологію.
Вівці не вибагливі до пасовищного корму, краще поїдають різнотрав’я, ніж
велика рогата худоба, можуть пастися на будь-яких природних кормових
угіддях, в тому числі на крутих схилах. Випасання позитивно впливає на
продуктивність і відтворювальні функції тварин та на якість вовни. За
даними О.В. Андреєва та О.А. Зотова (1985), вівці романівської породи
при стійловому утриманні мали приріст живої маси за літній період на 24%
менший, в той час як кормів витрачалося на 1 кг приросту на 38% більше,
ніж при пасовищному.

Культурні пасовища для коней, перш за все, створюють на кінних заводах
та племінних фермах. Утримання коней на таких угіддях зміцнює здоров’я,
сприяє швидкому і гармонійному розвитку організму тварин. Для коней, не
зайнятих на роботах, достатньо лише пасовищного корму. У лактуючих
конематок у пасовищний період підвищується молочність і поліпшується
якість молока, пасовищна трава в поєднанні з активним моціоном покращує
відтворювальні функції тварин. Завдяки створенню культурних пасовищ
можна зменшити площі угідь для утримання коней, зекономити робочу силу
на їх догляд, а також у ветеринарно-профілактичних цілях утримувати
окремо різні групи тварин.

Для свиней культурні пасовища створюють, насамперед, на племінних
фермах. В результаті цього за літо можна збільшити поголів’я племінного
молодняку без розширення капітальних приміщень та запобігти багатьом
захворюванням. При утриманні свиней на таких угіддях потреба в
концентратах зменшується на 15-50 % порівняно із потребою при стійловому
утриманні. До створення пасовищ майже половину молодняку продавали як
некласний, а останніми роками 50-60% загального поголів’я (1500 свиней)
складають тварини класу еліта, а некласних тварин зовсім немає.

Пасовища для птиці також досить ефективні, особливо на племінних фермах,
адже вони дають змогу збільшити вихід молодняку без використання
додаткових приміщень. Пасовищний корм значно доповнює раціон протеїном,
вітамінами, фосфором, кальцієм, які необхідні для розвитку скелета
птиці. З використанням пасовищ продукція птахівництва істотно
здешевлюється. Створювати їх можна для всіх видів домашньої птиці, але
найдоцільніше для гусей та індиків. Гусей та качок у період росту можна
випасати з додаванням невеликої кількості зерновідходів. Індичі ферми
при дворазовому випасанні птиці заощаджують до 50% корму, що
згодовується при утриманні у приміщеннях.

Підбір трав та їхніх сумішок для пасовищ

Здебільшого пасовища залужують сумішками кількох багаторічних бобових і
злакових трав. Правильно підібраний склад травосумішок буде давати
стійкіші врожаї, які менше залежатимуть від несприятливих погодних умов
та інтенсивного використання територій. Пасовищний травостій має бути
продуктивним протягом багатьох років, давати врожайні отави,
відзначатися стійкістю проти витоптування, містити всі необхідні поживні
речовини, вітаміни та мінеральні елементи в потрібному співвідношенні,
реагувати на удобрення і зрошення. Тому підбираючи травосумішки для
пасовищ, необхідно враховувати біологічні та господарські особливості
трав, грунтово-кліматичні умови, режим використання, вид і вікову групу
тварин. З біологічних і господарських особливостей насамперед беруть до
уваги тип розвитку, темпи росту в рік сівби і в роки використання,
довговічність, посухо- і зимостійкість, посуховитривалість, отавність,
відношення до поживного і водного режиму, реакції ґрунту.

Для забезпечення продуктивного довголіття пасовища травостій створюють з
двох-трьох злакових і одного-двох видів бобових трав, поєднуючи види з
різними типами кущіння, висотою і облистяністю: один-два
нещільнокущових, один-два кореневищних злаки та один-два види бобових. В
травосумішки 10-12-річного пасовищного використання включають найбільш
довговічні злакові (тонконіг лучний, костриця червона, грястиця збірна,
костриця тростинна (східна) та стоколос безостий) і бобові трави
(конюшина повзуча та лядвенець рогатий). Доцільно також поєднувати
верхові і низові злаки, які забезпечують стійкість травостою проти
витоптування худобою. За масою насіння в таких сумішках необхідно мати
верхових злаків 50-60%, низових — 20-25 і бобових трав — 20-30%.

Щоб забезпечити належну отавність і безперервне надходження зеленого
корму протягом пасовищного періоду, необхідно підбирати травосумішки
різних строків пасовищної стиглості: ранні, середні та пізні. Їх
створюють на основі видів з різними темпами росту, розвитку і отавності.
Так, грястицю збірну, лисохвіст лучний, пажитницю багаторічну, конюшину
повзучу та люцерну посівну, які швидко відростають з весни і після
спасування, вводять у ранні сумішки. Кострицю лучну та стоколос
безостий, конюшину лучну і лядвенець рогатий, що відростають пізніше
згаданих трав, включають до середньостиглих сумішок. До них додають один
низовий злак, наприклад тонконіг лучний або кострицю лучну та конюшину
повзучу.

Тимофіївку лучну, мітлицю велетенську, пирій безкореневищний та конюшину
лучну одноукісну, що повільно відростають навесні та пізно цвітуть,
використовують у пізніх травосумішках. Ранні та пізні сумішки мають
становити у пасовищному травостої не більше 25-30%, середні — 45-50%.
Застосування двох-трьох різночасно достигаючи сумішок на одному
пасовищі, за даними А. В. Боговіна (1974), дає змогу без зниження врожаю
трав і погіршення якості корму подовжити період випасання в першому
циклі на 18- 20, а в наступних — на 28-30 днів.

Економічна ефективність створення постійних та змінних пасовищ

Рівень продуктивності культурних пасовищ при правильному їх використанні
значною мірою залежить від їх довголіття. Короткострокові або перемінні
пасовища, які використовують 4-5 років, в умовах недостатнього
атмосферного або ґрунтового зволоження бувають більш продуктивними, ніж
багаторічні або постійні. Так як постійні пасовища створюються на 7-12
років і більше, то економічно вони вигідніші за змінні, бо витрати на їх
створення розподіляються на весь період використання, а отже, вони дають
найбільш дешевий корм. Це стосується перш за все зрошуваних культурних
пасовищ, які забезпечуються вологою і добривами протягом всього
пасовищного періоду.

Особливості створення культурних пасовищ в різних зонах України та їх
ефективність.

Передовий досвід свідчить, що культурні пасовища є економічно
ефективними в усіх грунтово-кліматичних зонах України. При дотриманні
технології створення травостою, режиму використання пасовищ та догляду
за ними вони за продуктивністю не поступаються високоврожайним посівам
кормових культур, зокрема кукурудзи та кормових буряків, а за якістю й
збалансованістю корму та впливом його на продуктивність худоби і
зниження собівартості продукції культурні пасовища переважають згадані
культури.

Досліди показали, що травосумішки для довгорічних культурних пасовищ
Лісостепу повинні мати 50-60% бобових трав. Для забезпечення
безперебійного надходження пасовищного корму протягом всього
вегетаційного періоду необхідно створювати різночасно дозріваючі
травостої з включенням в них видів і сортів, що відрізняються темпами
росту та розвитку, інтенсивністю відростання. Ранодозріваючі сумішки
повинні займати 20-25% загальної площі пасовища, середні — 50-55, пізні
— 25-30%. При такому підборі період використання пасовища без зниження
урожаю і його якості збільшується в першому циклі на 18-20, а в
наступних — до 25 днів.

При створенні незрошуваних культурних пасовищ необхідно висівати
однорічні культури для використання їх на випас або зелений корм у
періоди, коли уповільнюється відростання трав, з розрахунку 0,1-0,15га
на одну дорослу голову великої рогатої худоби.

Для одержання високої продуктивності з пасовища особлива увага
приділяється створенню травостою. Трави висівають звичайним рядковим
способом зерно-трав’яними сівалками СЗТ-3,6 і СНТ-3,6 на глибину 1,5-2,5
см (злаки), на 1-1,5 см (люцерну). Навесні трави висівають під покрив
ячменю і вівса, а влітку — безпокривним посівом. Норма висіву ячменю —
90-100 кг/га, вівса — 60-70 кг/га. Підпокривні посіви трав поливають
разом з покривною культурою 2-3 рази за нормою 300-400 м3/га. Після
збирання покривної культури і під кожний наступний укіс трав вносять
азотні добрива з розрахунку N45 і проводять 2-3 поливи у дозі 400-500 м3
води на гектар. Останнє підкошування отави проводять не пізніше як за 30
днів до настання стійкого похолодання.

При серпневих строках сівби через 8 днів після з’явлення сходів трав
проводять полив за нормою 300-350 м3/га, а наступні поливи проводять за
такою ж нормою через 10-15 днів. Всього проводять 3-4 вегетаційних
поливи за зрошуваною нормою 900-1200 м3/га. Випасання проводиться
загінним і загінно-порційним способами. Воно здійснюється за допомогою
постійно вигороджених прогонів і переносної електроогорожі.

Догляд за зрошуваним пасовищем в роки використання полягає в своєчасному
проведенні вегетаційних поливів, внесенні мінеральних добрив,
підкошуванні нез’їдених решток трави. Зрошення проводять широкозахватною
машиною ДФ-120 «Дніпро». Навесні роблять один полив 350-400 м3/га.
Влітку, коли випаровування води становить 50-60 м/га за добу, між
черговим стравлюванням проводять три поливи за нормою 400-450 м3/га.
Восени між циклами стравлювання проводять 1-3 поливи за нормою 350-400
м3/га. Всього за пасовищний період проводять 11-14 поливів за зрошуваною
нормою 4200-5200 м3/га.

Поливи поєднуються з внесенням азотних добрив, що забезпечує рівномірне
надходження зеленого корму і підвищує загальну продуктивність пасовища.
Азотні добрива на пасовище вносять роздрібно. Дози одноразового внесення
азоту навесні становлять 60 кг і 30-45 кг/га в літньо-осінній період.
Загальна норма щорічного внесення азоту на пасовище в перші 1-2 роки
використання становить N180, а в наступні роки — N240. Фосфорні добрива
з розрахунку Р100 вносять як основне добриво під оранку при залуженні.
Після 2-3-річного використання пасовище підживлюють амофосом в дозі 60
кг діючої речовини на 1 га.

Підкошування нестравлених решток трави проводиться в першу чергу в
загонах, де худоба випасалася на перерослій траві, а в подальшому — один
раз за два стравлювання. Рештки підкошують роторними косарками КРН-2,1,
КПРН-3. Цей захід сприяє боротьбі з бур’янами, кращому відростанню
отави, збільшенню поїдання і підвищенню коефіцієнту використання трави.

Після кожного циклу спасування рештки трави підкошують і вивозять з
площі. Потім травостій підживлюють азотними добривами з розрахунку N60,
а восени після закінчення випасання вносять фосфорні й калійні добрива з
розрахунку Р50К40. За пасовищний період, який триває 180-200 днів,
проводять 6-7 циклів випасання. Після першого циклу випасання, а також в
середині літа травостій на схилах щілюють на глибину 35-40 см з
відстанню між щілинами 1 м, а після кожного циклу — зрошують поливною
нормою 500-550 м3/га. У жарку погоду між циклами проводять два поливи.
Зрошувальна норма за сезон становить 4,5-5 тис. м3/га. Зрошення
проводять на різних ділянках дощувальними машинами ДДА-100 МА,
«Волжанкою» (ДКШ-64), ДДН-70, а на схилах (площа 50 га) — «Сигмою».
Восени на пасовищі проводять вологозарядковий полив — 900-1000 м3/га
води.

Травостій на випас використовують п’ять років, після чого його
перезалужують. При цьому вносять органічні добрива по 70 т/га і
мінеральні по Р60К80, потім орють на глибину 35 см і дискують важкою
дисковою бороною, а навесні культивують і коткують, після чого висівають
просапні культури. На другий рік навесні ділянки залужують під покрив
однорічних трав травосумішкою в такому складі: люцерна синьо-гібридна 14
кг/га + костриця лучна 12 + грястиця збірна 8 + стоколос безостий 6
кг/га насіння.

Витрати на створення культурних пасовищ окупаються за три роки.

Багаторічні трави з покривною культурою випасають худобою
порційно-загінним способом. В рік сівби проводять чотири цикли
стравлювання із загальною врожайністю 22,5 т/га зеленої маси. У наступні
роки травостій починають випасати з середини квітня при його висоті
14-16 см.

Досвід створення культурних пасовищ в зарубіжних країнах

В зарубіжних країнах таким пасовищам надається велике значення. Так, у
США і Канаді за останні роки їхні площі збільшились в 1,5 раза. В ряді
господарств США вони займають майже половину площ сільськогосподарських
угідь, з них одержують до 160 млн. тонн корм. од.

В деяких західноєвропейських країнах культурні пасовища займають70-85%
всіх земель під багаторічними травами. У Данії з пасовищ отримують 80%
корму. В господарствах Німеччини існують довгорічні культурні пасовища
50-річного використання, продуктивність яких становить 4-5,3 т/га корм.
од. В Англії, Голландії і Данії питома вага пасовищного корму в річному
раціоні становить 35-50%. Культурні пасовища в цих країнах займають
70-86% всіх земель під багаторічними травами.

В Англії, за даними І. А, Ольяшева, на молочних фермах з інтенсивним
веденням лукопасовищного господарства пасовища дають 400-500 ц/га
зеленої маси. У структурі сільськогосподарських угідь цієї країни
довгорічні (постійні) пасовища займають 25% площі, трави в сівозмінах —
12 і природні пасовища — 38%. Велике значення мають окультурні пасовища
в Естонії, Латвії, північно-західних і західних регіонах Росії,
Білорусії.

Раціональне використання пасовищ, його теоретичні та господарські
передумови. Для правильного використання пасовищ необхідно стравлювати
травостій у стані, який забезпечує отримання з одиниці площі пасовища
найбільший вихід тваринницької продукції, продуктивне довголіття і
належний стан травостою. Раціональне використання травостою складається
з таких елементів: визначення оптимальної висоти, строків і кількості
випасань; вибір способів використання протягом одного пасовищного
періоду і по роках; визначення техніки стравлювання травостою;
врахування обладнання пасовищної території; розпорядок дня на пасовищі,
а також заходи догляду за пасовищем.

Установлення правильних строків стравлювання, тобто початку і закінчення
випасання, має великий вплив на травостій пасовища. Дуже раннє
спасування навесні й у наступних циклах зменшує масу підземних органів
рослин і кількість запасних поживних речовин в них, у результаті чого в
наступні роки урожай при ранньому використанні пасовищ помітно
знижується. При ранньому стравлюванні ґрунт дуже ущільнюється, що
призводить до затримки розвитку рослин, деформації дернини, а отже, до
зниження продуктивності пасовища і передчасного його виродження. В той
же час не слід і затримуватись з випасанням, тому що кормова цінність
трав погіршується, вони грубіють, знижується їх поїдання тваринами.
Календарні строки початку стравлювання пасовищ у зонах із неоднаковими
кліматичними умовами різні. Вони можуть значно коливатися залежно від
метеорологічних умов року і особливостей травостою.

Найточніше пасовищну стиглість травостою можна визначати за його
висотою. Якщо переважають низові трави (тонконіг лучний, костриця
червона, пажитниця багаторічна), випасання починають при висоті рослин
13-15 см, якщо верхові (грястиця збірна, стоколос безостий, тимофіївка
лучна) — при 15-20 см. На природних травостоях Лісостепу його доцільно
розпочинати при висоті трав 12-15. На зрошуваних пасовищах з низових і
верхових трав випасання доцільно проводити при висоті травостою 18-20 см
і урожайності пасовища 3-4 т/га зеленої маси. Орієнтовно такий стан
травостою в Лісостепу буває в кінці квітня — на початку травня. Строки
закінчення випасання восени також мають велике значення. При пізньому
осінньому стравлюванні пасовища травостій не встигає зміцніти і відрости
до настання зими та накопичити необхідну кількість запасних речовин, що
призведе до зниження його продуктивності в наступному році. Тому
випасання слід проводити не пізніше як за 25-30 днів до закінчення
вегетації рослин.

Велике значення має висота стравлювання рослин. При низькому закінченні
стравлювання (2-3 см) продуктивність пасовища в наступні роки
знижується, а при високому (10-15 см) значна частина травостою
використовується не повністю, що також небажано. Враховуючи біологію
росту і розвитку трав, а також вплив різних кліматичних умов, у
північному Лісостепу доцільно стравлювати травостій із сіяних
багаторічних трав не нижче 4-5 см. При такій висоті травостій
використовується тваринами на 90%.

Особливо слід звернути увагу на випасання овець, кіз і коней, які
стравлюють трави дуже низько (1-2 см), що призводить до випадання цінних
низових злаків і появи таких небажаних трав, як біловус, щучник
дернистий та ін. Для запобігання цього явища необхідно не перетримувати
згаданих тварин на пасовищах і слідкувати за їх випасанням.

Допустима кількість стравлювань по зонах України

Кількість стравлювань залежить, перш за все, від біологічної здатності
багаторічних трав витрачати і поповнювати запасні поживні речовини.
Часте стравлювання веде до зменшення коренів, кореневищ, до зниження
вмісту в них запасних поживних речовин, в результаті чого число пагонів
і їхня життєва сила зменшуються, гине частина рослин і урожай пасовища
знижується. Дуже важливо, щоб в перерві між циклами випасання листя
змогло б синтезувати поживу для рослини, що росте, і виробляти запаси
для накопичення їх в корінні з наступним використанням новими пагонами.
Рослини дуже чутливі до надмірного випасу. Через виснаження вони слабо
реагують на азотне добриво, особливо в умовах посухи. Виходячи з цього,
кількість циклів на зрошуваних травостоях має бути 5-6, на незрошуваних
— 2-3 цикли.

Початок випасання худоби на новостворених травостоях. Цей фактор
відіграє важливу роль у формуванні високопродуктивних пасовищних
травостоїв. Багатьма дослідниками доведено, що пасовищне використання
новостворених травостоїв доцільно починати навесні на другий рік після
сівби, а при зрошенні — навіть у рік сівби. За таких умов у травостої
зберігаються всі висіяні види, вони швидше формують зімкнутий покрив і
пружну, стійку проти вибивання дернину.

У Лісостепу випас худоби при підпокривній сівбі починають через 35-45
днів у фазі початку колосіння покривних зернових культур, коли вони
мають висоту 35-40 см, або при середній висоті травостою 20-35 см і
вологості ґрунту не більше 75% НВ. Випасання травостою в рік сівби слід
проводити, не перевантажуючи пасовище худобою, не більше 150-200 голів
на гектар. На недостатньо розкладених осушених торфовищах худобу можна
випасати лише на другий рік використання травостою. Спасування травостою
в рік сівби на ранніх фазах розвитку трав посилює їхнє кущіння, що в
свою чергу стимулює утворення нового коріння з вузлів кущіння і
збільшення їх загальної маси у верхніх шарах ґрунту. Все це прискорює
формування густого пасовищного травостою і підвищує стійкість дернини
проти витоптування. Але слід мати на увазі, що випасати худобу в рік
сівби трав допустимо лише при веденні пасовищного господарства на
високому культурному рівні.

Системи використання пасовищ. Існують дві такі системи: пригінна і
вигульна. Першу застосовують, якщо пасовище знаходиться на відстані до 2
км. Якщо ж пасовище розташоване на більшій відстані, на пасовищі
споруджують літній табір, де худоба знаходиться протягом всього
пасовищного періоду. Така система утримання називається вигульною, або
системою літньо-табірного утримання худоби.

Способи випасання худоби. Розрізняють випасання безсистемне (або
нерегульоване), загінне (або регульоване) і порційне. За безсистемного
худоба вільно пасеться на одній ділянці без обмежень в часі. Тварини
довільно і багаторазово поїдають трави, насамперед кращі види, внаслідок
чого в них порушуються процеси відновлення запасних поживних речовин, а
це призводить до ослаблення кущіння і випадання рослин.

При загінному випасанні худоба утримується на ділянках, виділених
постійною або переносною огорожею. Короткочасне (одно-дводенне)
інтенсивне випасання у певному загоні чергують з подовженим періодом
відростання трав до пасовищної стиглості. Це дозволяє регулювати період
спасування, щільність поголів’я і полегшує догляд за травостоєм. При
достатньому зволоженні й підживленні мінеральними добривами рослини не
випадають з травостою протягом багатьох років і забезпечують високу
продуктивність пасовища.

При загінному використанні трави спасують у фазах кущіння і виходу в
трубку, тобто в період, коли вони містять найбільше протеїну та інших
поживних речовин, завдяки чому тварини максимально використовують
травостій, підвищують їх продуктивність.

Порційний спосіб застосовують при інтенсивному веденні лукопасовищного
господарства. Пасовище поділяють на ділянки (порції) за допомогою
переносної електроогорожі (електропастуха) на кожні дві-три години
випасання. Ширина ділянок становить 0,6-0,8 м, а довжина, з розрахунку
на корову, — до 2 м. Перевага цього способу в тому, що кількість
пасовищного корму і площу для худоби протягом дня можна планувати
залежно від їхньої потреби. При порційному способі поїдання корму
худобою становить 95%, що на 7-10% більше, ніж при загінному, а
продуктивність пасовищ підвищується на 10-15%.

Організація території та обладнання культурних пасовищ. Без цього
неможливо запровадити високоефективне тривале використання та догляд за
пасовищами. Тому після відведення площі складають план розміщення
гуртових ділянок, скотопрогонів, проїзних доріг, а за необхідності — й
літнього табору та допоміжних приміщень і споруд. Виділені пасовищні
ділянки розділяють на 12 загонів по 4,5-5,5 га кожний. У цих загонах
гурт у 200 корів пасуть по 2-2,5 дня. Всю площу спасують за 24-28 днів.
За цей період трави відростають для повторного спасування при висоті
20-25 см і врожаї 70-80 ц/га. В умовах достатнього зволоження та
інтенсивного удобрення така кількість загонів дає змогу провести не
менше п’яти циклів випасання.

У зв’язку з тим, що в другу половину літа швидкість відростання трави
спадає, особливо на незрошуваних пасовищах, до визначеної кількості
загонів додають ще два — три резервних. Збільшують їх кількість і тоді,
коли частину площі пасовища використовують на сіно, сінаж тощо. За цієї
умови пасовище для корів розбивають на 12-15 загонів, які розділяють
електроогорожею на дві-три частини і кожну використовують протягом 0,5-1
дня. Для відгодівельного і ремонтного молодняку пасовище розділяють на
8-10 загонів площею 3-4 га і на кожному з них кожний цикл випасання
триває три-п’ять днів.

При випасанні худоби на пасовищах мінімальна ширина загонів повинна
дорівнювати півтораразовій або подвійній ширині, яку займає стадо в
загоні при одночасному випасанні. Найдоцільніша форма загону —
прямокутна із співвідношенням сторін 1 : 2 або 1 : 3. Довжина загонів
залежить від кількості днів перебування худоби в загоні, а також
швидкості її руху під час випасання, яка на високопродуктивних пасовищах
становить 175-200, а на низьковрожайних природних — 400 м на годину.

Огорожу постійних прогонів роблять із залізобетонних або дерев’яних
стовпчиків завтовшки 10-15 см і заввишки 170-180 см (на торфовищах — до
2 м) і оцинкованого гладенького дроту діаметром 4-5 мм. Стовпчики
закопують у землю на глибину 65-70 см на відстані 5-6 м один від одного
і на них натягують дріт в три ряди для великої рогатої худоби і коней і
в 4-5 рядів — для овець, свиней і телят.

Потреба в матеріалах для трирядної огорожі на 1 га така: стовпчиків
32-35 шт. (або 1-1,3 м3), дроту товстого — 60-80 кг, тонкого — 5-7 кг.
Найдешевшою є постійна електроогорожа з одного ряду дроту, прикріпленого
до стовпчиків з ізоляторами на висоті 80-90 см від поверхні ґрунту. Для
забезпечення порційного випасання на культурних пасовищах застосовують
переносну електричну огорожу.

Зміни врожаю пасовищної трави за циклами втравлювання. Щоб правильно
організувати безперебійне забезпечення тварин пасовищною травою,
необхідно враховувати темпи її наростання протягом вегетаційного
періоду. Найінтенсивніше трави ростуть навесні і на початку літа. Літня
депресія у відростанні трав може бути ослаблена за допомогою зрощення,
яке позитивно впливає на більш рівномірний розподіл урожаю за циклами
стравлювання і подовжує пасовищний період (табл. 6.5).

6.5. Орієнтовний розподіл урожаю зеленої маси культурних пасовищ залежно
від умов зволоження, % загального врожаю

Там, де немає можливості організувати зрошення пасовищ, висівають
вико-вівсяні, горохово-вівсяні та інші сумішки однорічних культур, які
поповнюють нестачу пасовищного корму.

Строки використання травостою в загонах.

Щоб не знизити продуктивність пасовища, не слід допускати надмірного
стравлювання травостою. Строк перебування тварин на загоні залежить від
числа днів, протягом яких вони можуть випасатися в ньому, одержуючи
необхідну кількість пасовищного корму і не впливаючи негативно на
травостій.

При висоті травостою 8-10 см тварини стравлюють його значно швидше, ніж
при 15-18 см. Тому, щоб не допустити повторного стравлювання трави,
тварин необхідно тримати в загоні стільки днів, скільки потрібно, щоб
отава рослин, стравлених в перший день випасання, змогла відрости не
більше як на 5-6 см. Враховуючи те, що добовий приріст трави навесні
становить 1-1,5 см, згаданої висоти вона досягне за 3-4 дні. В літній
період ріст трави уповільнюється, тому для її відростання до висоти, при
якій вона може бути повторно стравлена, необхідно на 2-3 дні більше.

В систему заходів поточного догляду за культурними пасовищами входять:
підкошування нез’їдених решток трави, підсів трав, розрівнювання
кротовин і скотобійних купин, боротьба з бур’янами, ремонт огорожі та
ін.

Підкошування решток трави. При своєчасному і правильному випасанні
худоби на пасовищі залишається 5-12% решток трави. Проте при
використанні перерослої, а також забрудненої екскрементами трави їх
залишається 25-30%. Їх підкошують 2-3 рази за пасовищний період, але при
потребі — після кожного циклу втравлювання, завдяки чому формується
травостій з молодих, більш соковитих пагонів. При цьому коефіцієнт
використання зеленої маси зростає на 33% і більше.

На незрошуваних пасовищах розгрібання екскрементів здійснюється восени
після закінчення пасовищного періоду спеціальними боронами БПШ-3,2,
БЛШ-2,4 та БПК-4,2, які працюють, як волокуші, не спричиняючи травостою
значних пошкоджень і, крім того, руйнуючи свіжі кротовини. Розгрібання
екскрементів, як і підкошування нез’їдених решток, найефективніше на
високопродуктивних пасовищах при їх загінному використанні. Проведення
цих робіт у комплексі підвищує врожайність трав на 18%, а поїдання їх —
на 35-48%.

Удобрення культурних пасовищ є основним заходом підтримання їх високої
продуктивності і довголіття. Завдяки добривам можна регулювати отавність
зрошуваних травостоїв, змінювати ботанічний склад і покращувати якість
корму. Вони забезпечують безперервне кущіння і укорінення трав,
наслідком чого є більш рівномірний розподіл пасовищної маси по циклах
стравлювання. При цьому слід враховувати загальні закономірності дії
добрив. Так, ефективність азотних, як правило, вища на злакових
травостоях, а фосфорно-калійних — на бобових. Для стимулювання
рівномірного відростання травостою азотні добрива на культурних
пасовищах необхідно вносити роздрібно під кожний цикл стравлювання, не
збільшуючи дозу азоту вище 60 кг/га на загонах, де травостій планується
для випасання. На загони, які будуть скошуватись в період початку
колосіння злаків, дозу азоту доцільно підвищити до 80-100 кг/га. Калій
також може накопичуватись в молодих травах в надлишку — понад 3% в сухій
речовині, що загрожує нормальному обміну речовин. Тому підвищені його
дози (К100-180 і вище) слід вносити роздрібно — по 50-90 кг після
першого і третього або після другого і четвертого стравлювання, уникаючи
весняних строків, коли надходження калію з ґрунту в рослини посилюється.
Фосфорні добрива можна вносити в повній нормі один раз навесні чи
восени, поєднуючи їх з азотними і калійними. Суперфосфат доцільно
вносити щорічно, а фосфорне борошно — в запас у період окультурення
ґрунту перед залуженням.

Підсівання трав є важливим заходом догляду за травостоєм культурних
пасовищ. Його проводять переважно на зріджених травостоях. На пасовищах
із бобових трав підсівають в основному конюшину повзучу і лядвенець
рогатий, а іноді й конюшину лучну з розрахунку по 4 кг/га кожного виду.
На дуже зріджених ділянках можна також підсівати й злакові трави,
переважно пажитницю багаторічну, кострицю лучну і червону та грястицю
збірну в половинній нормі висіву, яка встановлена для залуження.

В догляд за пасовищами входить також своєчасний ремонт огорожі загонів і
прогонів, зокрема заміна підгнилих стовпчиків, натягування обвислого
дроту, зарівнювання вибоїв на прогонах. Цю роботу треба проводити
систематично протягом усього пасовищного сезону, особливо навесні перед
виведенням худоби на пасовище.

Пасовищезміна. Досліди наукових установ свідчать, що одностороннє
щорічне використання пасовищ призводить до зниження їх врожайності і
погіршення ботанічного складу травостою та поширення в ньому бур’янів і
малоцінних трав. Пасовищезміна — це система використання і догляду за
постійним пасовищем, яка повторюється через рік, сезон або декілька
років і спрямована на підтримання і збільшення його продуктивності. Суть
її полягає в періодичному чергуванні стравлювання із скошуванням на сіно
чи зелену масу в різні фази розвитку трав, а також залишенні частини
загонів для обсіменіння чи підсіву трав.

При складанні системи пасовищезміни доцільно передбачати такі заходи:
щорічну зміну порядку використання загонів під випасання худоби; щорічне
скошування трав на 3-4 загонах у різні фази розвитку для заготівлі сіна,
сінажу та інших видів трав, а на сильно вибитих загонах проводити
агротехнічні заходи — внесення добрив, підсів трав, а також
перезалуження. Для зрошуваних пасовищ застосовується наступна схема
пасовищезміни (табл. 6.6).

Культурні пасовища для фермерських господарств.

Господарства, які спеціалізуються на виробництві яловичини і молока,
відрізняються своїм розміром, оснащеністю і грунтово-кліматичними
умовами, тому повинні бути різні підходи до створення в них культурних
пасовищ. На Поліссі і в Степу, де є більше природних кормових угідь,
перевага повинна надаватися розвитку м’ясного скотарства, а в Лісостепу,
де їх площі обмежені, — молочному скотарству. Крім того, слід виходити з
можливостей господарств забезпечити себе мінеральними добривами та
організувати зрошення пасовищ з місцевих джерел.

При створенні пасовищ для відгодівельної худоби слід враховувати врожай
зеленої маси, її добову і сезонну потребу на одну голову вікової групи
та кількість тварин, що будуть утримуватись на пасовищі. Добова потреба
телят 8-12-місячного віку становитиме 18-30 кг; старших року — 30- 40;
дорослих

6.6. Орієнтовна схема пасовищезміни для зрошуваних пасовищ України

Примітка. Цифри 2, 3, 4, 10 вказують на порядок випасання травостою
худобою в першому циклі; СПК — скошування травостою навесні на

початку колосіння злаків; СК — те саме у фазі колосіння; СЦ — укіс у
фазі цвітіння; ПЗ — прискорене залуження; ПТ — підсів трав.

тварин — 40-48 кг. При врожайності пасовища 200 ц/га (або маси що
поїдається, 170 ц) на 1 га пасовища можна утримувати 8-12-місячних телят
4-6 голів; старше року — З голови; дорослих тварин — 2-4 голови. Слід
зазначити, що відгодівельні тварини менш вибагливі, порівняно з
молочними, до складу травостою і здатності використовувати траву в більш
пізні фази розвитку, завдяки чому можна продовжити період використання
пасовищних кормів.

При створенні культурних пасовищ для фермерських господарств, що
спеціалізуються на виробництві молока, слід враховувати площу земельних
угідь, їх оснащеність сільськогосподарськими машинами та обладнанням,
грунтово-кліматичні умови, наявність насіння трав, добрив та водних
джерел. Створення високопродуктивних культурних пасовищ можливе лише в
умовах нормального зволоження і на достатньо родючих ґрунтах. Для
отримання від корови щоденно по 14-15 кг молока, або 2300-2475 кг за
пасовищний період (165 днів), необхідно, щоб вона щодоби отримувала з
пасовища до 70 кг поживної трави або 14 кг сухої речовини. Для цього на
пасовищах слід створювати переважно бобово-злакові травостої, які
повинні мати 20-25% сухої речовини з вмістом у ній 15-20% протеїну,
22-29 — клітковини та 10% — цукрів.

Оскільки такі бобові трави, як конюшина лучна і люцерна посівна,
тримаються в травостої не більше трьох років, доцільно створювати
короткострокові пасовища з періодичним перезалуженням. При створенні
короткострокових пасовищ фермер повинен мати резервні загони пасовища
для покриття потреби в пасовищному кормі замість перезалужених загонів.
Якщо фермер має 50 корів, то площа незрошуваних пасовищ з розрахунку 0,6
га на корову становитиме 30 га, при трьохрічному використанні яких
необхідно мати додатково ще 10 га замість перезалужених загонів. Отже,
вся площа пасовища становитиме 40 га.

Для забезпечення безперебійного надходження корму в пасовищний період
пасовище слід залужувати різночасно дозріваючими травосумішками, а
частину невикористаної в першому циклі трави підкосити в 2-3 строки в
фазах виходу в трубку і початку колосіння з інтервалом в 5-6 днів. Все
пасовище необхідно розділити на 10-12 загонів, травостій яких
використовувати лише загінним і порційним способами. З цією метою
посередині пасовища слід вигородити постійний прогін, з якого в кожен
умовний загін залишити ворота. Для одержання високої продуктивності
необхідно своєчасно проводити такі роботи з догляду за пасовищем, як
підкошування решток трави, розкидання твердих екскрементів тварин,
внесення добрив, розрівнювання кротовин, підсів трав, а при можливості
проводити зрошення з місцевих водних джерел.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи