Реферат на тему:

Дослідження стану природно-гідротехнічних систем в басейні

Дніпра з метою оптимізації природокористування

Просторово-часова організація географічних утворень, де проникають і
тісно взаємодіють компоненти територіальних і аквальних комплексів,
вимагає нестандартних підходів до їх оптимізації. Оскільки
техногенна складова природно-гідротехнічних систем значно збільшує вплив
і навантаження на аквальні ландшафтні комплекси, видозмінює їх та
визначає подальші еволюційні зміни, то вивченню її складової повинно
приділятися не менше уваги, аніж природній.

Одним із найменш досліджених з позицій ландшафтно-екологічої
оптимізації ПГТС в басейні Дніпра є притоки першого порядку (за
класифікацією Веліканова М., 1948), що мають штучно підтримуваний в
пригирловій ділянці рівень води. Таких складних природно-гідротехнічних
комплексів, що складаються із чітко вирізнених систем природного
походження й гідротехнічних комплексів і які межують з водосховищами
дніпровського каскаду – дванадцять. До них належать басейни таких
середніх і малих річок як Ірпінь, Трубіж, Тясмин, Козинка, Вільшанка
(частково зі стоком річки Рось), Золотоношка, Крива Руда, Павлівка,
Леглич, Білозіра, Базавлук, Томаківка. Такі ПГТС є повністю
регульованими, оскільки природний стік даних річок (у деяких випадках
доповнений інфільтраційними водами з дренажних каналів) транспортується
через захисні дамби спеціальними насосними станціями. Необхідно взяти до
уваги той факт, що найбільш чутливими до впливу є саме пригирлові
ділянки згаданих вище річок, оскільки вплив на гідрогеологічний та
гідрологічний стан даних об‘єктів тут не є дуже складним через легку
регульованість механічним способом.

Певний інтерес при дослідженні ПГТС такого типу зумовлений комплексом
географічних і геоекологічних факторів, які визначають існування й
розвиток схожих за будовою та способом роботи ПГТС в різних природних
зонах. Окрім того, специфічність згаданих систем полягає в
зарегульованості рівня води й витрат з використанням механічних
пристроїв. В окремих випадках, як наприклад, захист криворізьких
залізорудних родовищ чи населених пунктів з сільськогосподарськими
територіями від підтоплення, використовуються повітряні компресорні
станції (міста Марганець, Нікополь, Кременчук, Кам‘янка –Дніпровська,
Ржищів, Велика Знам‘янка і т.д.). Створення ПГТС мало на меті
мінімізувати негативний вплив гідрогеологічних процесів, які
активізувалися внаслідок наповнення водосховищ. Це, насамперед, ерозійні
та суфозійні процеси, прояви підтоплення, руйнування берегів тощо.
Паралельно з цим, в даних ПГТС максимально враховано можливість
підтримання в первинному стані корінних природних комплексів (наприклад,
переливна дамба забезпечила збереження заплавних, періодично
затоплюваних луків на лівобережжі в районі масиву «Бортничі –
Вишеньки»). У даному випадку в результаті будівництва гідротехнічної
споруди мінімізовано вплив водосховища й обмежено площу затоплення
прибережних території внаслідок його заповнення. Разом з тим, залишено
майже нетрансформований первинний ландшафт.

Як один із варіантів вивчення стану водогосподарських ПГТС з метою
подальшої їх оптимізації може бути, наприклад, найбільша в басейні
Дніпра природно-гідротехнічна система річки Тясмин. В
ланшафтно-територіальному відношенні вона відповідає
Вільшансько-Тясминському і Канівському прибережно-водосховищним
ландшафтним районам лівобережної провінції. Створена в долині річки
Тясмин ПГТС має площу 16,5 тис. га (290 тис. га – загальна площа
території, що захищаються від підтоплення на 24 масивах в басейні
Дніпра). Останнє відзначає значну ландшафтоутворюючу роль даного
регіону, навіть і без урахування впливу Кременчуцького водосховища,
спонукає для розгляду даної території в якості репрезентативної ланки
геосистем такого типу для лісостепової зони і, з точки зору значного
антропогенного навантаження даного регіону, показує необхідність
оптимізації природокористування. Адже комплексна екологічна оцінка стану
басейнів річок – притоків Дніпра показала, що немає жодного басейну,
стан якого можна було б класифікувати як добрий. Із 47 розглянутих
басейнів річок системи Дніпра лише 8 % зазнали незначних екологічних
змін, 9 % мають задовільний стан, 40 % — поганий, 26 % — дуже поганий і
17 % катастрофічний (Яцик, 1996).

Тясминська ПГТС представляє собою захищений масив, що складається із
обмежувальної дамби, насосної станції і дренажного каналу. В захищених
26 населених пунктах, які включають частково території міст Сміла і
Чигирин, нараховувалось 2337 дворів з населенням 7,5 тис. чоловік і 235
підприємства та громадських будівель. В зоні захисту для потреб
раціонального використання і відтворення земельних ресурсів можна
використати близько 11094 га території на заболочених заплавних землях.

Головною спорудою, яка захищає долину Тясмина від затоплення, є дамба
комбінованого профілю довжиною 3,7 км. Стік р. Тясмин у водосховище
здійснюється насосною станцією з сифонним водозливом продуктивністю 85
м3 на секунду. В гідрогеологічному відношенні рівень ґрунтових вод
оптимізований за допомогою меліоративної системи площею 12 тис. га.
Магістральним каналом служить трансформоване шляхом розширення,
заглиблення та спрямлення русло р. Тясмин довжиною 78,1 км. Як наслідок
проведення такої оптимізації перетвореного ландшафту отримано усталений
рівень ґрунтових вод із задовільними гідрогеологічними умовами на
території масиву. Означена територія (пригирлова ділянка річки)
внаслідок проведення комплексу гідротехнічних заходів поступово
трансформувалась в природно-гідротехнічну систему керованого типу із
штучним регулюванням таких компонентів природного середовища як рівень
ґрунтових вод та стік річки.

Якщо розглядати ступінь впливу антропогенної складової на
ландшафтно-територіальну структуру регіону, то необхідно відмітити
наступне. Абсолютно нові можливості для оптимізації
територіально-аквальних комплексів регіону Тясминської ПГТС відкрились
після припинення будівництва Чигиринської АЕС. У випадку реалізації
даного проекту ступінь трансформованості географічного середовища у
сукупності з невід‘ємною його складовою – гідрографічною сферою, була б
катастрофічною в деяких відношеннях і навіть могла б спровокувати
сукцесійні зміни ландшафтних аквальних комплексів.

Природним елементом, який виділяється і є більш близьким до
водогосподарського районування, аніж до загальноприйнятої класифікації
геосистем, в даному випадку — природно-гідротехнічних систем, є
прибережні території водосховищ. В основу їх виділення покладено
сумарний ефект обмеженості безпосереднього й опосередкованого впливу
комплексу факторів на стан водних ресурсів водойми. Площа прибережної
смуги дніпровських водосховищ, де видно чітко виражений вплив водосховищ
на ландшафтну структуру території, складає майже 700 тис. га.
Природно-гідротехнічні комплекси керованого типу забезпечили захист
земель від підтоплення, затоплення, руйнування берегових схилів,
трансформації грунтово-рослинного покриву на площі близько 200 тис. га.
При загальній довжині берегової лінії дніпровських водосховищ — 3079 км,
протяжність захищених берегів — 760 км, з яких понад 300 км — це
водообмежувальні дамби в гирлових ділянках річок — притоків Дніпра
(Дубняк, 1996).

Враховуючи масове поширення абразійних та ерозійних берегів на
узбережжі водосховищ дніпровського каскаду, а це майже — 983 км, набуває
актуальності вивчення існуючих та розробки доступних способів і методів
стабілізації стану перехідної літоральної зони. Внаслідок такої
переробки щорічно втрачаються досить значні площі земель водного фонду і
прибережних територій як для водоохоронного, так і для господарського
використання. Причому існують різномасштабні прояви явищ абразії та
ерозійної переробки берегів: від декількох десятків сантиметрів до 10-15
метрів (Кременчуцьке водосховище).

Ототожнення означених процесів не може бути обмежене лише великими
штучними водосховищами. Дані процеси характерні для багатьох тимчасових
та постійних водотоків як то — річки, канали тощо. Особливо це
стосується вільномеандруючих рівнинних річок. Із тих, наприклад, що
відносяться до басейну Дніпра, можна назвати річку Десна, для якої
переробка берегів і зміна русла провокує зміни не лише гідрологічного, а
й гідрогеологічного, господарсько-промислового, екологічного й
епідеміологічного стану території басейну.

Якщо проаналізувати весь комплекс захисних споруд в басейні Дніпра, то
в зоні захисту знаходяться русла та тераси річок, де розташовано 130
населених пунктів з населенням близько 400 тис. чоловік і понад 700
підприємств. Екологічна рівновага в межах захищених масивів
підтримується завдяки системі спеціальних заходів, технологій та
гідротехнічних споруд. Лише для підтримання природних рівнів води на
захищених масивах перекачується у водосховища 2,5 — 3,5 км3 води, що
дорівнює об’єму Київського водосховища і перевищує половину корисного
літнього об’єму води в дніпровському водосховищі.

В результаті багаторічної експлуатації захисних гідротехнічних споруд
надійність їх роботи значно зменшилась, а екологічний стан на захищених
територіях погіршився — на окремих їх ділянках спостерігаються процеси
підтоплення та затоплення земель, ерозія берегових схилів, засмічення й
забруднення поверхневих і підземних вод, деградація ландшафтів. Особливо
це відчутно на урбанізованих територіях, у промислових і
сільськогосподарських зонах.

Оптимізація природокористування на територіях, що диференційовані
природно-гідротехнічними системами, має на меті не лише поліпшити
екологічний стан територіально-аквальних комплексів, але й максимально
оптимізувати використання ресурсного потенціалу означених площ,
раціонально використовувати енергетичні та матеріальні ресурси.

Одним із шляхів збереження існування аквально-територіальних
ландшафтно-антропогенних комплексів є впровадження системи екологічного
менеджменту цих утворень. Лише масштабне застосування системного підходу
при використанні даного методу дасть змогу забезпечити існування й
сталий розвиток означених природно-антропогенних структур. Перш за все —
це всебічне вивчення функціонального блоку природної та антропогенної
складової з розглядом можливості паспортизації таких об’єктів (як
потенційно-небезпечних). По-друге, вибір репрезентативних
аквально-територіальних комплексів і визначення величини варіацій їх
нормального стану. По-третє, аналіз інформаційної бази матеріальних
спостережень для визначення стадійності розвитку
природно-гідротехнічної складової. По-четверте, розробка моделей
найоптимальнішнього стану і способу функціонування системи із
забезпеченням повноти збереження природної складової та мінімального
використання (економічного функціонування) технологічної складової. І
останнє – впровадження результатів досліджень після апробації на
репрезентативних аквально-територіальних комплексах.

Список літератури

1.Великанов М.А. Гидрология суши. Изд. 4. Л., Гидрометеоиздат, 1948. 2.
Дубняк С.А., Крынько И.Н. Организация и проведение мероприятий по
улучшению природно-техничного состояния и благоустройству водохранилищ.
Учебное пособие. Изд-во ИПК Минводхоза СССР, Киев, 1986. 3.
Екологічний аудит: посібник з екологічного менеджменту та аудиту/Шевчук
В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцький В.М. та ін., — К.:Символ-Т, 1997.-221с.
4. Шищенко П.Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном
проектировании. Монография.-К.: Фитосоциоцентр, 1999.-284 с. 5. Яцик
А.В. Вода України: перспективи, проблеми…., Водне господарство
України, 1996, №2.

Похожие записи