Давид Лівінгстон, біографія та подорожі
19 березня 1813 року недалеко від Глазго, в Балантайрі (графство Ланарк,
Шотландія) у фермерській сім’ї народився Давид Лівінгстон – майбутній
знаменитий мандрівник. Він виріс в бідності, з 10 років почав працювати
на фабриці ткачем. Вивчав медицину і теологію з метою присвятити себе
місіонерській діяльності в Африці. Навчався на медичному факультеті
коледжу в Глазго (1836-1838).
Ставши лікарем, він в 1840 р. вирушив як проповідник християнської
релігії в південну Африку. Прибувши у поселення Курумане, Лівінгстон
збудував хатину, в якій проводив проповіді. Згодом, в 1845 році, він
оженився на дочці одного з приятелів-місіонерів Мері. Крім
проповідництва, Лівінгстона цікавили також подорожі та спостереження. В
1849 році він пройшов через пустелю Калахарі до озера Нгамі, де ще
ніколи не бували європейці. Наступного року він досяг верхів’їв великої
річки Замбезі.
В 1852 році Лівінгстон разом з багатьма туземцями-провідниками розпочав
велику подорож на 33 човнах вверх по р.Замбезі. Більшу частину людей
англієць відпустив по дорозі. Маленький загін мандрівників вперше в
історії перетнув материк зі сходу на захід, від р.Замбезі до Луанди.
Лівінгстон відкрив та дослідив значну частину басейну р.Замбезі та
велику територію Анголи.
В 1855 році мандрівник вирішив знайти дорогу на схід – до Індійського
океану. На цей раз він спускався вниз за течією Замбезі. Невдовзі перед
Лівінгстоном постав величезний водоспад завширшки близько 1800 м, води
якого впадали в ущелину з висоти 120 м. Відкритому водоспаду мандрівник
дав назву Вікторія, на честь англійської королеви. У середині 1856 р.
Лівінгстон вийшов до Індійського океану біля Келімане (порт, що
знаходиться північніше гирла Замбезі), закінчивши, таким чином, перетин
материка.
В 1857 році, повернувшись на батьківщину, Давид Лівінгстон видав книгу,
що прославила мандрівника – “Подорожі та дослідження місіонера в
Південній Африці”. Книгу було перекладено майже на всі європейські мови.
Лівінгстон удостоївся багатьох вчених ступенів різних університетів.
Отримавши гучну популярність, мандрівник почав готуватися до нової
експедиції, кошти на яку виділив уряд.
N
P
P
gd•/™дився спеціально створений пароход “Ма Роберт”. Першу частину
подорожі вверх по Замбезі мандрівники здійснили на судні “Перл”. Але
досягнувши порогів Кебрабаса, і дослідивши його околиці, мандрівники
зрозуміли, що подолати пороги на судні “Ма Роберт” буде неможливо.
Лівінгстон надіслав замовлення до Англії на нове судно. Сама ж
експедиція продовжувала рухатись далі вверх по р. Шире, північній
притоці Замбезі. По дорозі Лівінгстон відкрив ряд порогів та водоспад
Мерчісон, опис якого зробив мандрівник в басейні озера Ширва, а звідти
пройшов до південного берега озера Ньяса. Відвідавши озеро ще раз, в
1861 р., Лівінгстон склав першу детальну карту Ньяси. 27 квітня 1862 р.
від тропічної малярії помирає дружина Лівінгстона. Разом з братом
Чарльзом, дослідник продовжує подорож аж до кінця 1863 р. Повернувшись в
Англію, вони в 1865 р. видають книгу “Розповідь про експедиції на
Замбезі та її притоки, та про відкриття озер Ширва і Ньяса в 1858-1864
рр.”.
В 1866 р. Лівінгстон висадився в Занзібарі. В квітні наступного року він
добрався до південного берега оз. Танганьїка, а в 1868 р. дослідив
західний берег цього озера.
В 1869 р. Лівінгстон захворів тропічною лихоманкою. Хвороба виявилась
досить важкою, оскільки організм мандрівника був значно виснажений. Але
англієць продовжував займатися дослідженнями і на південному заході від
Танганьїки відкрив озеро Бангвеулу, а за ним – річку Луалаба, яка
протікає на північ через ряд озер.
В 1871 р. хворий Лівінгстон зупиняється в місцевості Уджіджі біля
оз.Танганьїка. Його лікуванням займаються місцеві знахарі. Починаючи з
1871 року, в Центральну Африку почали направлятись експедиції на пошуки
Лівінгстона, який втратив за цей час зв’язок з Європою. Одна з таких
експедицій, яку очолював Генрі Мортон Стенлі, виявила місцезнаходження
хворого мандрівника.
Лівінгстон, зрадівши приходу європейців, вирушив разом зі Стенлі в
складі його експедиції досліджувати північну Танганьїку. 14 березня 1872
р. мандрівники розійшлися: Стенлі повернувся в Занзібар, маючи намір
попливти в Європу, а Лівінгстон вирушив на південь на пошуки ще не
відкритих витоків Білого Нілу. Під час цієї подорожі Лівінгстон захворів
на дизентерією та помер 1 травня 1873 року в селищі Чітамбо на березі
Бангвеулу. Слуги-африканці забальзамували тіло мандрівника та несли його
близько 1500 км до берегів Індійського океану, звідки його відправили до
Лондона. Лівінгстон похований у Вестмінстерському абатстві – усипальниці
королів та відомих людей Англії.
Ім’я Лівінгстона носить острів на річці Замбезі, біля водоспаду Вікторія
та гірський кряж, який простягається вздовж берегів озера Ньяса.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
