Реферат на тему:

Бразилія

План

1. Загальна характеристика.

2. Населення.

3. Економічний розвиток.

Загальна характеристика

Бразилія, Федеративна Республіка Бразилії (RepubUca Federative do
Brasil) —-держава в Південній Америці. Загальна площа — 8,5 млн км2,
населення — 172,8 млн чоловік (2000 p.), понад 95 % — бразильці. Міське
населення складає 75,6 % (1991 p.). Більшість віруючих — католики,
Бразилія — федерація в складі 26 штатів і 1 федерального (столичного)
округу. Глава держави — президент. Президент обирається загальним
голосуванням на 4-річний термін. Законодавчий орган — двопалатний
національний конгрес. Складається із сенату (816 місць, по 3 депутати
від кожного штату й округу обираються за мажоритарною системою на
8-річний термін, кожні три роки проводиться ротація третини сенату) і
палати депутатів (513 місць, обираються на пропорційній системі на
4-річний термін). Судову владу представляє верховний федеральний
трибунал, 11 суддів призначаються президентом довічно за згодою сенату.
Державна мова — португальська.

Центр й південні частини Бразилії займає Бразильське плоскогір’я
(найвища точка — г. Башкира, 2890 м); на півночі — Амазонська низовина й
відроги Гвіанського плоскогір’я. На крайньому півдні — Лаплатська
низовина. Клімат змінюється з північного заходу на південний схід від
екваторіального до субтропічного (середні температури січня від +23 до
+29 °С, липня від +16 до +24 °С). Опадів — 3000 мм на заході Амазонської
низовини, до 500 мм — на північному сході Бразильського плоскогір’я,
1200 мм на рік — на півдні. Головні ріки — Амазонка, Сан-Франсиску,
Парана. На Амазонській низовині — вологі екваторіальні ліси, у
центральній частині — савани й рідколісся, на Приатлантичній низовині —
тропічні змінно-вологі, на півдні — вічнозелені ліси. Під лісом — 38 %
території країни. У країні нараховується 20 національних парків, є
заповідники й заказники.

У давнину територію Бразилії населяли індіанці, на початку XVI ст.
країна була завойована португальськими конкістадорами, які знищили
більшість корінного населення і створили великі плантаторські
господарства з використанням рабської праці негрів, завезених із XVI ст.
з Африки. У результаті визвольного руху в 1822 р. Бразилія проголошена
незалежною імперією (з 1889 р. — федеративною республікою). До 1888 р.
зберігалося рабство. З кінця XIX ст. до Бразилії потрапляв англійський і
північноамериканський капітал. Кінець XIX ст. Позначений боротьбою
селянства за землю. Особливо великий виступ — у штаті Баїя в 1896—1897
р. У період після Другої світової війни в економіці Бразилії посилилися
позиції США й ФРН. Спроби ряду урядів (особливо Ж. Д. Варгаса і Ж.
Гуларта) у 50—60-х pp. поставити під державний контроль видобуток і
переробку нафти, забезпечити незалежну від іноземних держав зовнішню
політику Наштовхнулися на опір реакції. Після військового перевороту
1964 р. біля керма Влади до 1985 р. перебували військові уряди.

Бразилія — індустріально-аграрна країна, найбільша за економічним
потенціалом у Південній Америці.

Населення

У серпні 1996 р. у Бразилії був проведений перепис населення. Згідно з
цими даними чисельність населення в 1996 р. складала 157 079 573 чол.,
що приблизно на 5 % менше, ніж прогнозувало Бюро перепису США. При
оцінці чисельності населення слід брати до уваги високий рівень
смертності від СНІДу, високий рівень смертності серед немовлят, низьку
тривалість життя.

Етнічний склад: білі (португальці, німці, італійці, іспанці, поляки) —
55 %, метиси й мулати — 38 %. чорношкірі — 6 %. інші (японці, араби,
індіанці) -1 % Католики складають — 80 % населення.

У Бразилії спостерігається постійний процес змішування різних рас і
національностей Країна є своєрідним полігоном виникнення нового
бразильського етносу. Терпимість португальських бразильців і офіційна
політика пом’якшують міжетнічні конфлікти. Головним об’єднавчим фактором
є португальська мова і римсько-католицька церква, якщо в деяких областях
країни, де не спостерігаються процеси асиміляції населення, це
сприймається як вибір населення, що тут проживає, а не як урядова
політика або результат протистояння етнічних громад. Таким прикладом
можна назвати місцеве індіанське населення чисельністю близько 200 тис.
чол. Хоча жодне з індіанських племен не досягло такого рівня розвитку,
як племена Анд або Центральної Америки, їхня цивілізація прекрасно
відповідала місцевим географічним і кліматичним умовам. Від місцевих
племен португальські торговці й поселенці перейняли технології
вирощування кукурудзи, касави. Саме індіанці навчили колоністів
користуватися гамаками (їм віддають перевагу дотепер у деяких північних
районах Бразилії), будувати каное, плоти (цей вид транспорту активно
використовується в наші дні на північному сході країни). Приблизно
третина бразильців має індіанські корені — це твердження є очевидним
щодо населення районів, розташованих на півночі й заході від
північно-східних провінцій.

Поки португальці просто вели торгівлю з місцевим населенням, стосунки
залишалися мирними. Але з початком проведення активної колонізаторської
політики індіанців почали використовувати на плантаціях і рудниках. Не
витримавши такої експлуатації, чимало індіанців вмирали або втікали. Ті,
що втекли, знаходили притулок у важкодоступних районах між Амазонкою й
плато Мату-Гроссу. У період із XVI по XVIII ст. португальці почали
організовувати набіги на індіанські поселення, забирати в рабство
місцеве населення. Додаткового удару по чисельності індіанського
населення завдали хвороби, завезені колоністами з Європи (грип, кір,
віспа). Работоргівля, шо розгорнулася в Бразилії з XVI по XIX ст.,
докорінно змінила етнічний вигляд країни. У цей період у країну було
завезено від 3 до 4 млн рабів-африканців. Основна маса рабів прибула з
Західної Африки й Анголи. їхня праця використовувалася на плантаціях і в
домашньому господарстві. Протягом XVI і XVII ст. більшість чорношкірих
рабів була сконцентрована на північному сході Бразилії, на плантаціях
цукрової тростини. У XVIII ст. з початком видобутку в країні золота й
алмазів частина чорношкірого населення була переведена в штат
МінаСгЖераїс. Після скасування рабства в 1888 р. більшість рабів
залишилися на місцях колишнього проживання. У наші дні найвища щільність
чорношкірого населення, як і раніше, спостерігається на північному сході
країни. Африканці вплинули на національний склад країни та її культуру.
Африканська музика, танці, кухня, вірування стали невід’ємною частиною
повсякденного життя країни. Але темношкіре населення знаходиться на
низькій сходинці економічної ієрархії Бразилії. Справа в тому, що
більшість цієї громади живе в економічно безперспективних і відсталих
районах країни. Крім цього, на ринку праці афро-бразильці відчувають
постійний пресинг із боку європейських і азіатських емігрантів, що мають
вищу кваліфікацію. Європейці становлять більшість населення Бразилії.
Протягом трьох сторіч португальці безперешкодно заселяли країну, вони
були практично єдиними європейцями в Бразилії. Вони були торговцями,
плантаторами. З моменту проголошення незалежності в 1822 р. імміграційна
політика змінилася Найбільш численну громаду емігрантів (після
португальців) склали італійці. Більшість їх проживає в Сан-Паулу,
північному Ріу-Гранді-ду-Сул. Подібно до португальців, італійці легко
асимілювалися. Услід за ними до країни прибули іспанці, сирійці,
ліванці. Разом з італійцями вони зробили чималий внесок у розвиток
промисловості, фінансів, мистецтва. У XIX — початку XX ст. основну
частину мігрантів складали німці, а після Першої світової війни —
японці. На відміну від середземноморських народів, німцям і японцям
треба було три—чотири покоління для асимілювання серед місцевого
населення. Крім різниці культур, що відокремлювали їх від інших
бразильців, чималу роль зіграло розселення німців і японців у глухих
сільських районах країни. Уряди Німеччини та Японії виплачували чималі
кошти для підняття поселень своїх підданих у віддаленій частині світу,
світові держави проводили політику поступової колонізації Бразилії.
Після Другої світової війни ці дві громади стали невід’ємною частиною
бразильського суспільства. Крім вищезгаданих громад, у країні існує
кілька слов’янських етнічних груп. Від 80 % до 90 % населення Бразилії —
католики. Бразилія —найбільша католицька країна світу. Після
проголошення республіки в 1889 р. католицизм перестав бути державною
релігією. Але перевага католиків серед емігрантів у XIX—XX ст. тільки
зміцнила позиції церкви в країні. Інші релігійні громади — протестанти
(п’ятдесятники й секти фундаменталістського типу), православні,
синтоїсти, буддисти, мусульмани. Окремо слід виділити
анімістів-індіанців і шанувальників синкретичних африканських культів.
Серед останніх переважають бразильці африканського походження.

Економічний розвиток

Бразильська економіка, маючи високорозвинене сільське господарство,
видобувну промисловість й сектор послуг, є найпотужнішою в регіоні й
впливає на

світові ринки. До прийняття стабілізаційного плану в середині 1994 р.
інфляція в країні сягала просто стратосферних висот, і іноземні
інвестори боялися вкладати кошти в національну економіку. Сувора грошова
політика принесла свої плоди: зростання цін на споживчі товари в 1998 р.
склало 2 % проти 1000 % у 1994 р. Одночасно зростання ВВП скоротилося з
5,7 % у 1994 р. до 3,0 % у 1997 р. через жорстку кредитну політику. У
1998 р. економіка країни зіткнулася із серйозним випробуванням:
всесвітня фінансова криза призвела до відтоку інвестицій із країни.
Приблизно 30 млрд дол. були вилучені за серпень і вересень 1998 р.
Найбільш серйозним наслідком для Бразилії, після російської відмови
виплат боргів, стало ухвалення рішення про зміну процентної річної
ставки (вона досягла 50 %). Після коректування податкової програми й
прийняття нових принципів структурних перетворень Міжнародний Валютний
Фонд видав кредити країні в розмірі 41,5 млрд дол. У січні 1999 р.
Центральний банк Бразилії оголосив про одноразову 8-процентну
девальвацію реала й відмову надалі штучно підтримувати курс національної
валюти. Уряд сподівався на початок економічного зростання до кінця 1999
р. і продовжує заявляти про дотримання суворого антиінфляційного курсу.

Бразилія має великі запаси корисних копалин: залізної (понад 100 млрд
т), марганцевої (100 млн т), уранової (265 тис. т) руд, значні запаси
бокситів, руд кольорових металів, вугілля (21 млрд т), алмазів, срібла,
золота, нафти та ін. Розвиток транспортної інфраструктури сприяв би
економічному розвиткові країни.

Найбільші родовища залізної руди знайдені в штатах Мінас-Жераїс і Пара,
марганцевих руд — у Мату-Гроссу й Амапа. З усіх розвіданих запасів
вугілля (переважно в штатах Ріу-Гранді-ду-Сул і Санта-Катарина) тільки
невеликий відсоток придатний для використання в сталеливарній
промисловості.

На материковому шельфі розташовані родовища нафти та природного газу.
Уряд і приватні компанії постійно ведуть розвідку нових родовищ корисних
копалин.

Дві третини країни вкриті лісами — Бразилія має у своєму розпорядженні
сьому частину всіх світових лісових ресурсів. Основна маса лісів
зосереджена в Амазонії і приатлантичній прибережній зоні. Розвиток
лісодобувної галузі гальмується слабко розвинутою транспортною
інфраструктурою. Бразилія, з огляду на розміри території, відчуває брак
орних земель.

Бразилія має величезний рибопромисловий потенціал, але його розробка
ведеться уповільненими темпами, й продуктивність цієї галузі загалом
низька. Починаючи із середини XX ст. почалося зниження частки сільського
господарства у валовому національному продукті. У наші дні менше третини
всього економічно активного населення зайнято в цій галузі. Бразилія
самостійна щодо забезпечення себе продовольством, більше того, країна —
провідний експортер тропічних зернових культур. На відміну від інших
країн Латинської Америки, Бразилія підвищила сільськогосподарське
виробництво, не особливо збільшивши кількість оброблюваних земель.
Придатними для обробки є не більше 9 % усіх земель, і при цьому солідна
частка земель обробляється за допомогою примітивних технологій.
Механізоване виробництво — рідкість, застосовується переважно на півдні
й південному сході. Невелика частка сільгосптехніки використовується на
північному сході, хоча тут зосереджена половина всіх бразильських ферм
(середня площа ферми при цьому складає не більше 5 га). Уряд побудував
тут кілька великих іригаційних споруджень, але їхня підтримка обходиться
занадто дорого й обслуговують вони невелику кількість ферм і бавовняних
плантацій.

Бразилія — перший у світі виробник кави, що є основною частиною її
експорту. Сан-Паулу й Мінас-Жераїс — основні «кавові» штати, за ними
йдуть Парана й Еспіріту-Санту. Соя та її продукти (корми для тварин) —
ще одна важлива частина експорту. Більшість врожаїв сої збирається в
штатах Парана й Ріу-Гранді-ду-Сул. Розширення механізації господарств і
підвищена цінність сої вивели в національні лідери з виробництва штат
Мату-Гроссу. Найстаріші галузі бразильського сільського господарства
відповідають на сучасні запити національного господарства. Прикладом
цього є швидкий ріст плантацій цукрової тростини в штаті Сан-Паулу і на
північно-східному узбережжі Урядова, програма передбачає заміну бензину
як палива, виробленого з дорогої імпортованої сировини, на етанол.
Заводи з переробки цукрової тростини були переорієнтовані на виробництво
нового виду палива. Програма виявилася досить успішною, і протягом
багатьох років у Бразилії вироблялися автомобілі, що працюють на
етанолі. Деяку частину етанолу одержували з касави: Бразилія — світовий
лідер у виробництві цієї культури. Крім того, Бразилія є світовим
лідером у вирощуванні какао, бананів, бобів і найкрупнішим у Західній
півкулі виробником рису. Більшість цих культур надходить на внутрішній
ринок, але частина — експортується: чорний і джутовий перець зі штату
Амазонас, пальмова олія з північно-східного узбережжя, часник — зі штату
Мінас-Жераїс, чай — із Сан-Паулу, тютюн — із Санта-Катарини і
Ріу-Гранді-ду-Сул, шо є центром м’ясопе-реробної промисловості Бразилії,
адже країна має одне з найбільших у світі поголів’їв худоби. Основний
національний постачальник лісоматеріалів — ліси Амазонії, невелика
частина лісу надходить із Північної Бразилії Промислова деревина
надходить з півдня і південного сходу, близько половини складають
евкаліпти (раніше вони імпортувалися з Австралії), а також гондураська
сосна, інші види тропічної деревини.

Четверта частина улову прісноводної риби надходить з Амазонки та її
приток. Ловля прісноводних риб ведеться переважно приватними особами з
використанням традиційних технологій. Дві третини океанського лову
припадає на частку рибальських компаній, що знаходяться на півдні й
південному сході країни. Рибальські компанії північно-східних портів
ведуть ловлю омарів і креветок. Майже в кожному штаті Бразилії ведеться
видобуток корисних копалин.

Лідером гірничодобувної промисловості є штат Мінас-Жераїс, що робить
найбільший внесок в обсяг загальнонаціонального видобутку мінеральних
копалин (за винятком нафти й газу). Протягом довгого часу цей штат
залишався першим у країні з видобутку залізної руди, що ведеться біля
Белу-Орізонті. у верхній частині долини Ріу-Досі. Нещодавно до експорту
мінас-жераїської залізної руди додався експорт паранської залізної руди
(шахта Гарайя-Гранде. розташована на захід від ріки Арагуайа). Була
прокладена 500-мильна ділянка залізниці, що з’єднує родовище з портом
Сан-Луїс. Більшість бразильського експорту залізної руди контролюється
державною компанією «Rio Doce Valley Company». Із середини 1980-х pp.
держава поступово почала відмовлятися від настільки значної опіки над
гірничодобувною промисловістю — почалася денаціоналізація галузі.

Крім алюмінію і марганцевої руди зі штату Амазонас, залізної руди,
бразильська промисловість споживає більшість інших мінеральних копалин,
що добуваються Це хром, магній і кварц — з Баі’і, мідь і свинець — з
Баії і Ріу-Гранді-ду-Сул, азбест — з Гояс,, нікель із Гояс і
Мінас-Жераїс Останній штат — основний в Бразилії постачальник цинку й
міді На південь від ріки Амазонки інайдені родовища олов’яних руд,
родовища вольфраму знайдені в Ріу-Гранді-ду-Норті, срібла — у Парані й
Баії Видобуток вугілля в Санта-Катарині покриває більше половини потреб
усієї країни Штат Мінас-Жераїс спеціалізується на видобутку золота і
коштовних каменів, а штати Баїя й Ес піріту-Санту — на видобутку тільки
коштовних каменів топазів, аметистів, опалів, аквамаринів, турмалінів,
смарагдів й інших різновидів напівкоштовних каменів

З 1940 р , коли почалася комерційна розробка нафтових родовищ, до 1965
р. видобуток нафти вівся в штаті Баїя, на північ від міста Салвадор.
Згодом були знайдені нові родовища в районі від Форталеза до Сантус.
Видобуток природного газу ведеться в штатах Сержиш й Баїя У 1987 р була
пробурена перша свердловина в штаті Амазонас, за 450 миль від міста
Манаус. Більше половини всієї нафти добувається в штаті Ріо-де-Жанейро
Державна компанія «Petrobras», заснована в 1953 р , має найсучасніші
технології у світі з глибинного буріння Починаючи з 1967 р бразильська
промисловість більше, ніж сільське господарство, сприяла підйомові
національної економіки. Промисловість — найбільш динамічна галузь
економіки

Хоча більшість продукції йде на внутрішній ринок, Бразилія експортує
широкий асортимент промислових товарів. Починаючи зі світової
економічної кризи 1930-х рр , провідну роль у національній індустрії
почали відігравати державні корпорації. Уряд прагнув уникнути залежності
від іноземних корпорацій, і разом із тим відчувався брак інвестицій,
здатних підняти національне виробництво. Під контролем держави опинилися
найбільші корпорації типу «Petrobras» і «Rio Doce Valley Company»
Частина інших була створена з пайовою участю іноземного й бразильського
приватного капіталу. Успішний розвиток деяких галузей промисловості
безпосередньо пов’язаний з протекціоністською політикою, яку проводить
уряд. Приклад такого успіху — автомобілебудівна промисловість. Перші
підприємства цієї галузі були засновані в 1950-х рр їхня продукція
повинна була замінити американський і німецький імпорт. На державному
підприємстві «AJfa-Romeo» було розпочате виробництво тракторів, а уряд
увів ряд захисних тарифів і податкових пільг для захисту внутрішнього
ринку. До кінця 1980-х рр виробництво автомобільної техніки сягало 1 млн
одиниць на рік, частина продукції експортувалася. Ще кілька прикладів
подібної політики — національна нафтохімічна промисловість, найбільша в
Латинській Америці. Розвиток галузі почався із заснування корпорації
«Petrobras», згодом був підтриманий декількома компаніями за участю
іноземного капіталу.

Урядові корпорації, при активній участі бразильських приватних
інвесторів, займають провідні позиції у суднобудуванні, частина
продукції цієї галузі йде на експорт. Компанія «Embraer», яка була
заснована державою і спочатку виробляла невеликі літаки, тепер експортує
літаки різних типів. У наші дні уряд заохочує розвиток галузей
мікроелектроніки й виробництво персональних комп’ютерів У Бразилії
створено найпотужніший у Латинській Америці військово-промисловий
комплекс Країна є одним зі світових лідерів із виробництва озброєння.
Заводи, що випускають зброю, знаходяться як у приватних руках, так і в
державному управлінні. Продукція, що випускається, відрізняється
надійністю і невисокою ціною, що робить її популярною для багатьох країн
третього світу. Уряд також активно бере участь і в безперспективних,
збиткових галузях промисловості. Приклад цього — текстильна
промисловість; вона була заснована в 1814 р у штаті Баія, що мав значні
бавовняні плантації, у наші дні центр текстильної промисловості —
Сан-Паулу.

З 1820-х pp. почався розвиток шкіряної й взуттєвої промисловості в
Ріу-Гранді-ду-Сул. Спочатку галузь працювала на власній сировині, у наші
дні шкіри імпортують з Уругваю й Аргентини.

Підприємства металургії й машинобудування, сконцентровані в штатах
Ріо-де-Жанейро і Мінас-Жераїс, виникли ще в XVIII ст. Південний схід
Бразилії — головний промисловий район країни, де сконцентрована основна
частина промислових потужностей, більшість робітників працює саме в
цьому районі, тут найвищі зарплати; одне місто Сан-Паулу виробляє
близько половини промислової продукції Бразилії. Другим промисловим
районом є Південь Бразилії, де діє п’ята частина всієї національної
промисловості. Північний схід — третій, найбільш слабко розвинутий
індустріальний район, тут працює не більше 10 % усіх робітників, рівень
оплати праці тут нижчий, ніж на південному сході й півдні. Самі
бразильські підприємства невеликі за розмірами, у деяких зайнято більше
сотні робітників, причому більшість таких виробництв сконцентрована на
півдні й південному сході.

Туризм — відносно молода галузь національної економіки Концепція
влаштування справді курортних районів ще не знайшла свого застосування
Туристичний комплекс обмежений декількома великими й дорогими готелями в
Ріо-де-Жанейро, гірськими курортами в Мінас-Жераїс. Головні центри
розваг розташовані в міських центрах або поблизу. Число іноземних
туристів, що відвідують Бразилію, значно відстає від числа місцевих
туристів. Бразильці пересуваються країною автомобільним транспортом,
хоча в період відпусток і канікул підвищеним попитом користується
авіатранспорт.

Бразилія, що має розгалужену річкову мережу і знаходиться в зоні
інтенсивного випадання опадів, має один із найбільших у світі
гідроенергопотенціал На півдні й південному сході країни сконцентрована
більшість електростанцій — адже в цьому районі зосереджені основні
споживачі електроенергії.

З 1950-х pp. почалося розширення енергомережі шляхом будівництва нових
гідроелектростанцій. Уряд цілеспрямовано розвивав саме цю галузь
енергетики — бразильське вугілля відрізняється низькою якістю і
непридатне для використання в паливній енергетиці. У 1982 р. був
побудований перший атомний реактор «Angra І» біля Ріо-де-Жанейро, у 1984
р. почав діяти найбільший у світі гідроенергетичний комплекс на ріці
Парана.

Склад експорту: промислові товари, залізна руда, кава, соя,
продовольство. Склад Імпорту: машини й устаткування, хімікати, нафта,
електроенергія.

Крім приміських ліній Ріо-де-Жанейро і Сан-Паулу, шляхи промислового
призначення, що з’єднують рудники з портами, залізниці відіграють
незначну роль векономіці країни. На відміну від енергійної програми
будівництва шосейних доріг, будівництво залізниць велося повільними
темпами. Тільки під час Другої світової війни була прокладена дорога
Ріо-де-Жанейро — Салвадор, німецькі підводні човни завдавали великої
шкоди кораблям прибережних перевезень. З того часу були побудовані
ділянки дороги, що з’єднують Мінас-Жераїс зі столицею Бразиліа,
Гарайя-Гранде — з Порту-ду-Ітаку (біля Сан-Луїса). Більшість доріг були
побудовані ще в XIX ст. із застосуванням різних стандартів, що ускладнює
їхню інтеграцію в єдину систему. Ще наприкінці 1950-х pp. Бразилія не
мала у своєму розпорядженні загальнонаціональної мережі доріг. Шосе з
чотирма відгалуженнями зв’язувало Ріо-де-Жанейро із Сан-Паулу, не
існувало доріг із твердим покриттям, що зв’язують Порту-Алегрі,
Куритибу, Б’елу-Орізонті. З початком сезону дощів зв’язок цих міст із
торговими центрами практично переривався 3 приходом до влади військових
у 1964 р. положення змінилося: основним пріоритетом було проголошене
створення національної транспортної інфраструктури

Сьогодні чудова система доріг з’єднує всі найважливіші пункти Бразилії і
навіть кілька міст в Амазонії. Бразилія — одна з передових авіаційних
країн Протягом довгого часу бразильці змагалися з американцями за право
на винахід літака. Численні авіакомпанії, що діяли в країні, були
об’єднані в три головні компанії: «VARIG», заснована наприкінці 1920-х
pp., знаходиться у власності службовців, обслуговує більшість внутрішніх
перевезень і головні авіанапрямки міжнародних авіаліній: «VASP» —
авіакомпанія штату Сан-Паулу, обслуговує внутрішні рейси й авіалінії в
США і Нідерландські Антилли, «Transbrasil» — приватна авіакомпанія,
обслуговує внутрішні лінії Кожен центр штату і велике місто має у своєму
розпорядженні власний аеропорт, зв’язок із невеликими містами здійснюють
реактивні літаки. Сан-Паулу, Бразиліа, Ріо-де-Жанейро, Белу-Орізонті
обслуговуються човниковими рейсами, пасажиро-і вантажопотоки інших міст
значно поступаються аналогічним показникам Західної Європи. Причина
цього — подорожчання авіаквитків і доступність міжміського
автомобільного сполучення. На Ріо-де-Жанейро і Сан-Паулу припадає
більшість авіаперевезень.

Найбільші порти Бразилії: Белен, Форталеза. Ільєус, Імбітуба, Манаус.
Па-ранагуа, Порту-Алегрі, Ресіфі, Ріо-де-Жанейро, Ріу-Гранді, Салвадор,
Сантус. Віторія.

Грошова одиниця країни — реал (100 центаво).

Похожие записи