Бальтазар Гакет як географ України

Австрійський вчений Гакет (Hacquet) Бальтазар (1739-1815) був
різнобічним науковцем, дослідником та подорожником. За характером своєї
наукової діяльності він найбільше належав до географії. Вчений був одним
з останніх представників так званої “середньовічної географії”. Їй на
зміну, як відомо, прийшла “нова географія”, основи якої були закладені
німецькими вченими-географами Олександром Гумбольдтом та Карлом
Ріттером. Однією з найважливіших рис середньовічної географії був її
описово-подорожницький та країнознавчий характер.

Гакет народився у 1739 р. в Лєконке у Нижній Бретані (Франція).
Корінним населенням цієї території є бретонці – кельтський народ,
споріднений з валлійцями (Велика Британія) та ірландцями. У бретонській
мові, на відміну від французької, літера “h” на початку слова читається.
Тому українською мовою, починаючи від Я.Головацького (1865 р.), прізвище
вченого (Hacquet) подається згідно з бретонською традицією – Гакет, на
відміну від, наприклад, російської, де воно передається у франкомовному
звучання як Аке (Акке).

У 1757-1763 рр. вчений, як воєнний хірург, бере участь у Семилітній
війні. У середині 60-их років XVIII ст. перебуває в Каринтії (Південна
Австрія). З 1773 р. по 1787 р. живе і працює в Словенії (Любляна). В
1787 р. Б.Гакет переїжджає до Галичини. Тут працює до 1805 р. професором
природничого відділу Львівського університету. У 1805-1810 рр. він
працює в Кракові, в університеті. В 1810 р. переїжджає до Відня, де у
1815 р. вчений помирає, там він і похований.

Географічні дослідження України, які провів Б.Гакет, на основі відомих
зараз джерел, можна поділити на декілька напрямків. Найважливішим із них
є опис подорожей по Північних Карпатах у 1788-1795 рр., що вийшов у 4-ох
томах в 1790-96 рр., у Нюрнберзі під назвою “Hacquet’s neueste
phisikalisch-politische Reisen in den Jahren 1788-1795 durch die
Dacischen und Sarmatischen oder Nordlichen Karpathen“ (13). Тоді, у
кінці XVIII — на початку XIX ст. вийшов цілий ряд описів європейських
подорожників, присвячених Україні. Іван Франко з цього приводу зазначав
у 1900 р.: “Після того, як в кінці XVIII в. частина Польщі була
прилучена до Австрії, австрійські урядники зацікавилися русинами, і вони
скоро стали предметом етнографічних студій подорожників та німецьких
учених” [12, с.3]. Український вчений Іван Кревецький вважав, що: “Опис
Гакета се найбільший і найцінніший опис подорожі по Карпатах, який коли
небудь появився перед ним і після нього – по нинішній день”. [6, с.
6-7].

У назві Гакетового твору відчутні ще Птолемеєві уявлення про гірську
систему Карпат. У 105 р. імператор Траян приєднав Трансільванію
(Південні Карпати) до Риму. Римське панування в регіоні тривало до 271
р. Таким чином Карпати були “відкриті” для цивілізованого світу. Тоді ж
дану гірську систему, просторово дуже аморфну, вперше виокремив Птолемей
(90-168). У своєму творі “Керівництво з географії” він пише: “Сарматію
перетинають і інші гори (крім Сарматських), між якими називаються: Певка
(Тейки) гора; Гора Карпат (виділ. наше — І.Р.); Венедські гори…” [2,
с.320]. Таким чином під сучасними Карпатами Птолемей розумів Сарматські,
Карпатські, Венедські та Певкинські гори. Заслугою Птолемея є також те,
що він вперше виділив і локалізував плем’я “карпів”, між верхньою течією
Дністра і Карпатами [2, с.231]. Зрозуміло, про назву цієї гірської
країни мовою місцевих жителів можна тільки здогадуватися. В географії є
випадки, коли одна назва гірської країни поступово трансформується в
інші. Наприклад, первісна назва Тянь-Шаню давньотюркською мовою
“Тенгрі-Таг” (Небесні гори). Небесні гори китайською мовою –
“Тянь-Шань”. Китайські подорожники розповсюдили цю назву на всю гірську
систему. В такому розумінні вона ввійшла в китайську, звідки, завдяки
працям європейських і російських вчених, у світову географію [7].
Карпатам у цьому плані пощастило більше, і заслуга в цьому також і
Б.Гакета.

В географічній літературі побутує уявлення про те, що вперше наніс на
карту всю дугу Карпат польський вчений Станіслав Сташіц у 1806 р. [8].
Дійсно до своєї праці “О Ziemiorodztwie Karpatow, …” (1815 р.) він
долучає виконану у 1806 р. “Карту геологічну Польщі, Молдавії,
Трансільванії, Угорщини та Валахії” [17]. Він правильно орієнтує
Карпатську дугу від Пресбургу (суч. Братіслава) на Дунаї до Залізних
Воріт, де вона повторно переривається Дунаєм. Сташіц поділяє Карпати на
Білавські, Татри, Бескиди, Бещади і Фогараш. Проте за 12 років до цього
у 111-му томі опису подорожей по Північних Карпатах Б.Гакет поміщає
невелику карту Карпатських гір (Pис.1). Таким чином одна з найбільших
заслуг Гакета полягає в тому, що він, очевидно, вперше визначив характер
простягання Карпат, як дуги від Дунаю в районі сучасної Братіслави на
північному заході до Дунаю в районі Залізних Воріт на пд.зх. Якщо
Птолемей перший відкрив і назвав дані гори, то Б.Гакет їх вперше як
цілісність правильно “прив’язав” і оконтурив. На цій карті, крім Карпат
і гідромережі показані також історико-географічні країни – Галичина,
верхня і нижня Молдова, Валахія, Славонія, Угорщина та Трансільванія
(Семигород). Позначено міста – Пресбург (Братіслава), Темешвар
(Тімішоара), Германштадт (суч. Сібіу), Хотин. Найбільшим недоліком карти
є те, що на ній р.Тиса перетинає Карпати (це невірно), насправді їх
перетинає р.Олт (цього не відзначено).

В польській та українській географії XIX ст. назва гірської системи на
південному заході Галичини була остаточно не усталена. Польський географ
Е.Куропатницький, сучасник Гакета, у своїй “Geografii Galicyi i
Lodomeryi” (1786 р., перевид. 1858 р.), наприклад, зовсім не згадує
назву “Карпати”, для нього вони тільки “Бещади” [16]. Інший польський
географ – Л.Татомир у “ Geografii Galicyi” (1874 р.) говорить вже про
“Карпати” [19]. Український географ Р.Заклинський у своїй “Географії
Руси” (1887 р.) говорить, що частина Карпат на Русі називається –
Бескиди [5].

Вагомими є наукові заслуги Б.Гакета, як дослідника Північних Карпат.
Результати його досліджень викладені у вище згадуваному описі подорожей
по Північних Карпатах. З цього опису важко, а подекуди неможливо
відтворити точний маршрут подорожей вченого в просторі і часі. Навіть
карта Г.Якоба не дає відповіді на всі запитання [15]. Проте деякі
ділянки його подорожей прослідковуються досить чітко. Розглянемо це на
прикладі тільки Українських Карпат. У першому томі опису це подорож за
маршрутом: Путила — Кути — Яблунів — Коломия — Делятин — Надвірна —
Станіслав (суч.Івано-Франківськ) — Калуш — Галич у 1788-89 рр. [13,
т.1]. У другому томі: Зборів — Тернопіль — Чортків — Заліщики — Хотин —
Могилів (суч.Могилів-Подільський) – Липкани — Ботошани в 1788-90 рр.
[13, т.2]. Проте найкраще описаною є його подорож у 1791-1793 рр. в
третьому томі [13, т.3]. Маршрут цієї подорожі такий: Галич — Єзупіль —
Нижнів — Тлумач — Тисмениця — Майдан — Гвіздець — Заболотів — Кути —
долина Черемошу — Путила — озеро “Чурєп”- витоки Пруту — витоки
Бистриці-Надвірнянської — Надвірна — долина Бистриці-Солотвинської —
Мізунь – Болехів – Тисів – Бубнище – долина Опору – Сколе – долина Стрия
– Турка – Бориня–Дністрик (Дубовий) – Стрілки – Лінина – Старий Самбір –
Лісько – Дукля – Кросно – Динів – Перемишль – Добромиль – Стара Сіль
–Нагуєвичі – Стебник – Модричі – Дрогобич – Щирець – Любінь Великий –
Шкло — Львів – Буськ – Сокаль – Замостя – Рава (Руська) – Жовква
–Мокротин – Львів. Непогано описана також в четвертому томі опису
подорож Гакета у 1794-1796 рр. зі Львова до Нового Санча через Краків
[13, т.4]. Вона проходила за маршрутом: Львів — Жовква – Мокротин – Шкло
– Янів – Городок – Родатичі – Яворів – Краковець – Немирів – Любачів –
Ярослав – Ланьцут – Жешув — Тарнув – Краків – Велічка – Живєц – Старий
Санч – Новий Санч. Автор в цілому правильно передає місцеві географічні
назви, подаючи їх у польськомовному варіанті.

Багато уваги в чотирьох томах опису надається характеристиці населення,
зокрема його етнічного складу, та поселень. В Галичі, наприклад, Б.Гакет
не розрізняє жидів і караїмів [13, т.1, із с.84]. Він пише, що: “… в
Золочеві жиди тримають верх, як і в інших містах Галичини” (через жидів
є економічно зубожіле” [13, т.3, с.144]; Перемишль: “… заселене жидами,
незначне, має двох єпископів, є багато німців” [13, т.3]; Лісько (зараз
у Польщі): “…багато брехливих жидів” [13, т.3]. Особливо докладним є у
Гакета опис Львова. Він нараховує у ньому 40 тис. мешканців. З них 15
тис. жидів, 10 тис. русинів, 10 тис. поляків, решта вірмени та інші.
Вчений так характеризує представників найчисельніших етносів міста: “…
жиди є панами міста і передмість” [13, т.3, с.204]; “… русини і поляки
дуже люблять горілку” [13, т.3, с.210]. У місті є три єпископи, 72
церкви та 15 церков у передмістях. До речі, Б.Гакет перший описав
етноконфесійну групу росіян-старообрядців на Буковині. Він також перший
висунув “соляну” гіпотезу походження назви міста Галича. Згідно з нею,
назва міста могла походити від грецького слова “гальс” – сіль.

Цікавими є спостереження автора в галузі, якби по-сучасному сказати –
економічної географії. Гакет, наприклад, зауважує, що в районі Чорткова
вирощують тютюн [13, т.2, с.23], у Нижневі (коло Тлумача, на Дністрі)
добувають мергель [13, т.3], у Винниках (коло Львова: “… є колонія
швабів і тютюнова фабрикка” [13, т.3, с.235], у Буську знаходиться
фабрика шкіри (13, т.3), в Мокротині (коло Жовкви) є плантація
“рабарбару” – ревеню [13, т.4], а у Шкло – паперова фабрика, озера [13,
т.4].

†c†¦†uuuuuuuuuuuuouuuuuouuuuaeuu

т.2, с.14]; у Тисмениці: “… крім жидів є багато вірменів, які
збагатились на годівлі худоби і коней” [13, т.3, с.15]; Болехів – це
жидівське місто, де дуже мало чистих християн, всього на Галичині 200
тис. жидів [13, т.3, с.90]; Дукля (зараз у Польщі): “найчистіше і
найвпорядкованіше із усіх міст Галичини” [13, т.3, с.140]; в Кросно: “…
немає русинів, є мазури”.

Рис.1. Карпати. [Джерело: 13, т.3, с.1.].

Основоположник української національної географії Степан Рудницький
писав у 1905 р.: “Жерела ріки Дністра клали давніші географи мабуть за
Викентиєм Полем в Дністрику Дубовім. Цей погляд удержувавсь довгі літа
(…), хоч Беноні вже в 1879 р. доказав, що властиво жерела Дністра
належить шукати кола села Вовчого” [10, с.2]. Польський митець та
географ В.Поль (1807-1872) свою головну географічну працю “Rzut oka na
polnocne stoki Karpat” видав в 1851 р. Б.Гакет же писав про Дністрик
Дубовий як місце витоку Дністра в третьому томі опису подорожей по
Північних Карпатах в 1794 р. [13, т.3]. Таким чином пріоритет тут не за
В.Полем, а за Гакетом.

У цьому ж третьому томі опису подорожей по Північних Карпатах Б.Гакет
вживає термін “Ukraine”. Він говорить: “…після поділу Польщі (2-го у
1793 р. – І.Р.) Росія дістала від неї такі провінції як Поділля, Україну
і т.д…” [13, т.3, с.242]. Можна припустити, що під Україною тут Гакет
розуміє Київщину (Наддніпрянщину). Адже з українських земель саме
Київщина (крім Києва) та Поділля перейшли від Польщі до Росії внаслідок
2-го поділу Польщі у 1793 р. Це вживання вченим терміну “Україна” у 1794
р. для конкретної території є дуже важливим при розгляді процесу його
виникнення і поширення, зокрема у XVIII- XIX ст.

В кожному томі опису подорожей по Північних Карпатах поміщені
оригінальні карти. У першому, це карта Галичини і сусідніх територій. В
другому – карта Південних Карпат і навколишніх територій. У третьому
поміщено дві карти. Перша зображує всю Карпатську дугу (вище вона
більш-менш детально охарактеризована), друга має назву: “Поклади
залізних руд у Смільні”. Четвертий том нараховує три карти: “Татри”,
“Корисні копалини Татр”, “Південні Татри”. Питання авторства карт, тобто
чи виконані вони Б.Гакетом, чи іншим автором чи авторами, залишається
поки що недослідженим.

Рис.2. Озеро «Чурєп». [Джерело: 13, т.3, с.III.].

В цілому “Hacquet’s neueste phisikalisch-politische Reisen…” є
надзвичайно цінним географічним твором. Твір Гакета, зважаючи на його
велике значення для української національної культури, повинен бути
обов’язково перекладений українською мовою і виданий. Найкраще,
звичайно, було б підготувати академічне видання з науковим апаратом, на
зразок “Опису України…” Г.Л. де Боплана 1990 р. Проте, для початку,
можна видати і популярно-наукові переклади всіх чотирьох, або хоч би
одного третього тому. Наші західні і східні сусіди – поляки і росіяни –
добре це розуміють. Росіяни, наприклад, одного Страбона – засновника
географічного країнознавства, видавали кілька разів, останній раз 1994
р. Ми ж – ні разу! Нещодавно (1993 р.) правда, вперше видано українською
повний текст “Історії” Геродота. Проте, знову ж, російською вперше це
зроблено більше ста років тому. Б.Гакет особливо любив Карпати.
Недаремно в листі до фон Молля за 1787 р (рік переїзду до Львова) він
писав: “Але тому, що я знову зібрався з силами, до серця мені найближче
лежать Карпати” [3, с.93].

Географічну характеристику Правобережної України та Криму подає Гакет у
своєму творі: “Reise durch die neu eroberten Provinzen Russlands, im
Jahr 1797, …”, що вийшов у Ляйпцігу в 1798 р. [14]. Це було всього через
два роки після поділу Польщі (1795 р.) та 14 — після приєднання Криму до
Російської імперії (1783 р.). Маршрут подорожі вченого пролягав із
Львова на Гусятин, де він, перетнувши Збруч, вступив у межі Російської
імперії, і далі через Кам’янець-Подільський – Могилів – Дубосари –
Овідіополь – Одесу – Очаків – Херсон – Перекоп у Крим. В Криму Гакет
спочатку зупинився в Сімферополі, який нещодавно перед тим став центром
півострова. З Сімферополя вчений робив подорожі до Бахчисараю,
Севастополя, Євпаторії, Феодосії, Судака та ін. У Сімферополі Б.Гакет
зустрівся з російським географом-природодослідником П.-С.Палласом, який
тоді перебував там. Перу Палласа належить, серед інших, праця: “Короткий
фізичний і топографічний опис Таврійської області”, що вийшла два роки
перед тим у (1795 р.). Зворотній маршрут подорожі пролягав із
Сімферополя через Перекоп, знову Херсон, і далі на Миколаїв – Торговицю
– Умань – Тульчин – Радивилів, після якого, повторно перетнувши
російсько-австрійський кордон, Гакет повернувся в Галичину і до Львова
(рис.3).

Рис.3. Подорож Б.Гакета на Правобережну Україну і в Крим в 1797 році

Кримом, без сумніву, цікавились в тодішній Європі і, зокрема, у
Німеччині. В 1784 р., наприклад, у тому ж Ляйпцігу та в “Землеописі”
А.-Ф.Бюшинга вийшла праця професора університету в Галле Тунманна
“Кримське ханство” [11]. В цьому творі давалась географічна
характеристика Кримського ханства на період його короткотривалої
незалежності (1774-1783 рр.). пізніше, в 1787 р. у повторному виданні
“Землеопису Бюшинга” поміщена перероблена праця Тунманна про Крим під
назвою: “Таврійське намісництво або Крим”. Цікаво, що Тунманн на відміну
від Б.Гакета у Криму не був. На Правобережній Україні Гакет бував ще
перед подорожжю 1797 р. Про це він говорить у своєму описі подорожей по
Північних Карпатах. Як зазначає український дослідник з Мюнхена
(Німеччина) Олекса Вінтоняк Б.Гакет: “…, зокрема, зауважив, що околиці
Кам’янця-Подільського є багаті на врожайну чорну землю” [4, с.29]. В
описі подорожі на Правобережну Україну та в Крим Гакет називає місто на
Дністрі “Могилів або Могилів-Подільський” [14, с.10]. Тут ми маємо
важливе свідчення вченого про те, як російська адміністрація після
приєднання Поділля до Росії (після 2-го поділу Польщі у 1793 р.) змінює
назву міста з “Могилів” на “Могилів-Подільський”, щоб відрізнити його
від Могилева у Білорусі, який був приєднаний до Росії раніше, у 1772 р.,
після 1-го поділу Польщі. Як вказує відомий український вчений-ономаст
А.П.Непокупний Могилеву-Подільському необхідно повернути споконвічну
українську назву – “Могилів” [9, с.8]. Б.Гакет у цьому ж творі ріку
Південний Буг справедливо називає “Бог” [14, с.18]. Це ще одне свідчення
того, що перед включенням до складу Росії у 1793 р. середньої і верхньої
течії цієї ріки вона мала українську національну назву “Бог”, а не
“Південний Буг”. Працю вченого про подорож на Правобережну Україну та в
Крим у 1797 р. необхідно перекласти українською мовою. Тоді вона стане
доступною передусім фахівцям-географам, історикам та ін., а також
широкому загалу читачів.

Б.Гакета справедливо можна назвати предтечею географії у Львівському
університеті. Відомо, що у ньому він працював в 1787-1805 рр. Як пише
український педагог та історик, дослідник львівського “Studium ruthenum”
Амвросій Андрохович: “Від р. 1790/1. Слухали вже питомці studii rutheni
історію природи на університеті. В тім році почав їм та питомцям studii
latini (тобто кафедри історії природи з фізичною географією, технологією
і рільництвом, якої не було на studii rutheni — І.Р.) викладати
практичну історію природи (рільництво – І.Р.) професор медичного виділу
Вальтасар Гакет (Hacquet)…” [1, с.43]. Таким чином, ще перед тим як у
Львівському університеті краківський геоботанік Антоній Реман у 1882 р.
заснував першу кафедру географії, тут існувала кафедра під назвою –
“історія природи з фізичною географією, технологією і рільництвом”. І на
ній у 1790-1805 рр. працював визначний дослідник географії України –
Б.Гакет.

Такими є основні риси характеристики Бальтазара Гакетa як географа
України. Він, без сумніву, зробив значний внесок в українську
національну географічну культуру. До вивчення його наукової спадщини,
зокрема географічної, ми, безперечно, тільки приступаємо.

Література:

1. Андрохович А. Львівське “Studium ruthenum” // Записки НТШ.- Львів.-
1925.- Т. 136/137.- С.43-105.

2. Античная география / Сост. М.Боднарский.- Москва: ГИГЛ.- 1953.- 376
с.+ кар.

3. Бальтазар Гакет і Україна / Автор-упор. М.Вальо.- Львів.- 1997.- 152
с.

4. Вінтоняк О. Україна в описах західноєвропейських подорожників другої
половини 19 століття.- Львів-Мюнхен.1995.- 144 с.

5. Заклинський Р. Географія Руси. Русь галицька, буковинська і
угорська.- Львів: Просвіта.- 1887.- 150 с.+ кар.

6. Кревецький І. Подорожі чужинців по Україні в 18-19 ст. // Нова зоря,
21 липня.- Львів.- 1929.- Ч.52.- С.6-7.

7. Лунин Б.А. О происхожденни и распостарении географического названия
Тянь-Шань // Известия Академии наук СССР. Серия географическая.-
Москва.- 1959.- №2.- С.77-79.

8. Магидович И.П., Магидович В.И. История открытия и исследования
Европы.- Москва: Мысль.- 1970.-456 с.

9. Непокупний А.П. Сучасний ономастикон України у внутрішньому і
зовнішньому вимірах // Відтворення українських власних назв
(Антропонімів і топонімів іноземними мовами). Доп. Та пов. Міжнар. Наук.
Конф. (Київ, 7-8 грудня 1993 р.).- Київ.- 1995.- С. 8-13.

10. Рудницький С. Знадоби до морфології карпатського сточища Дністра //
Збірник математично-природописно-лікарської секції НТШ.- Львів.- 1905.-
Т.Х.- С.1-86.

11. Тунманн. Крымское ханство.- Симферополь: Таврия.- 1991.- 96 с.

12. Цвенгрош Г. Невідоме чи забуте Франкове повідомлення на міжнародному
Паризькому конгресі 1900 року // Молода Галичина.- Львів.- 1992.- 12
березня.- С.3.

13. Hacquet B. Neueste physikalisch-politische Reisen in den Jahren 1788
bis 1795 durch die Dacischen und Sarmatischen oder Nordlichen Karpaten.
Erster Teil: 206 S., 7 fig. und 7 Tafeln. Zweiter Teil: 249 S., 8 fig.
und 6 tafeln. Dritter Teil: 247 S., 7 Tafeln und 3 Tabellen. Vierter
Teil: 254 S., 6 Tafeln. Im Ferlage der Raspischen Buchhandlung, Nurnberg
1790, 1791, 1794, 1796.

14. Hacquet B. Reise durch die neu eroberten Provinzen Russlands, im
Jahr 1797, mit Rucksicht auf Handel, Manufakturen, Fabriken, Geographie,
Statistik, Politik, Okonomie, Naturgeschichte, Botanik u.s.w. (schreiben
an einem Freund in L.) // Journal fur Fabrik, Manufaktur, Handlung und
Mode [Leipzig]-1798.- Juli.- S. 1-33; August. — S.89-131.

15. Jakob G. Baltsazar Hacquet und die Erforschung der Ostalpen und
Karpathen.- Munchen.- 1913.

16. Kuropatnichki E.A. Geografia Galiciyi i Lodomeryi.- Lwow.- 1858.-
104 s.

17. Staszic S.O. Ziemiorodztwie Karpatow, i innich gor i rownin Polski.-
Warszawa.- 1815.- 390 s.+X s.

18. Swiderski B. Przyczynki do badan nad osuwiskami karpackiemi //
Przeglad geograficzny. — Warszawa. — 1932.- t.XII. — S.96-107.

19. Tatomir L. Geografia Galicyi. — Lwow. — 1874. — 262 s.

20. Wajgl L. O burkucie i jeziorach czarnohorskich // Pamietnik
towarzystwa tatrzanskiego. — Krakow. — 1880. — T.V. — S. 60-71.

Похожие записи