.

АПК України – важливий об’єкт досліджень академічної географічної науки (суть, ретроспектива, стратегічні напрямки) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2332
Скачать документ

Реферат

на тему:

АПК України – важливий об’єкт досліджень академічної географічної науки
(суть, ретроспектива, стратегічні напрямки)

Агропромисловий комплекс України завжди був і залишається нині однією
із основних ланок її господарського розвитку, важливим об’єктом
суспільно-географічних досліджень. Україна здавна виділялася як потужний
виробник сільськогосподарської продукції, маючи значні переваги в
територіальному поділі праці завдяки сприятливим ґрунтово-кліматичним
умовам, зокрема найкращим у світі чорноземам, багатому землеробському
досвіду та виробничим навикам населення, вигідному
економіко-географічному розташуванню щодо ринків збуту. Традиційно
основою спеціалізації АПК було виробництво зерна, цукрових буряків і
цукру, соняшнику та олії, льону, овочів і фруктів, продукції
тваринництва.

Не втрачає своїх позицій агропромисловий комплекс і нині. Він є
найбільшим сектором економіки України. Частка АПК у валовому
внутрішньому продукті становить близько 40%, тут зосереджена третина
основних виробничих фондів і трудових ресурсів, зайнятих у матеріальному
виробництві країни. У цій сфері формується понад 70% товарів народного
споживання. Від рівня розвитку АПК залежать функціонування продовольчого
ринку, забезпечення населення споживчими товарами, зайнятість сільських
мешканців, соціальне відродження села, екологічна ситуація. Розвиток АПК
задекларовано як пріоритетний напрямок економіки держави, одна із
необхідних умов її національної безпеки.

Із суспільно-географічних позицій АПК трактується як
виробничо-територіальне утворення, в якому поєднуються взаємопов’язані
галузі та види діяльності, спрямовані на отримання сільськогосподарської
продукції для задоволення споживчого попиту населення. Формування АПК
відбувається внаслідок взаємодії природно-ресурсних і
матеріально-технічних компонентів під впливом соціально-економічних,
екологічних, геоінформаційних чинників. Розвиток сільськогосподарського
виробництва – бази АПК, підвищення рівня його територіальної
концентрації характерні для реґіонів із сприятливими
ґрунтово-кліматичними умовами та стійким попитом на продукцію АПК. Таким
реґіоном є Україна. Під впливом зазначених чинників сформувалися
структура і спеціалізація АПК, визначилися особливості його
територіальної організації, масштаби розвитку, роль у територіальному
поділі праці.

АПК є одночасно економічною і суспільно-географічною категорією, йому
притаманні територіальні закономірності розвитку [1]. Це зумовлює
важливість та необхідність використання географічного підходу в
дослідженнях цієї ланки економіки. Сучасний розвиток АПК – це взаємодія
процесів природокористування, зокрема землекористування,
сільськогосподарського виробництва, промислової переробки продукції,
маркетингової діяльності, обслуговування виробництва,
зовнішньоекономічної діяльності у сфері АПК. Його стан і рівень розвитку
значною мірою залежать від макроекономічних умов, зокрема інвестиційної,
цінової та податкової політики, форм власності на землю та способів
господарювання, споживчого попиту населення тощо.

Багатогранність та комплексний характер розвитку АПК, його
детермінованість природно-географічними та соціально-економічними
умовами визначають сутність суспільно-географічних досліджень.
Насамперед це розробка теоретичних засад та методичних принципів
дослідження АПК; визначення конкурентних переваг території щодо розвитку
сільського господарства та формування АПК, аналіз природно-географічних,
соціально-економічних, інституційно-організаційних чинників його
розвитку; виявлення структури, спеціалізації і територіальної
організації АПК та тенденцій їх змін в умовах ринкової системи
господарювання; оцінка стану продовольчого ринку та експортного
потенціалу держави; обґрунтування із суспільно-географічних позицій
стратегічних напрямків розвитку АПК, визначення його ролі в
територіальному поділі праці та основних векторів зовнішньоекономічної
діяльності в аграрній сфері.

Головне завдання суспільно-географічних досліджень АПК – виявити рівень
його розвитку, напрямки спеціалізації і форми територіального
зосередження виробництва співвідносно з можливостями природно-ресурсного
потенціалу, нормами макроекономіки, споживчим попитом населення.
Важливим є врахування кон’юнктури внутрішнього і зовнішніх продовольчих
ринків, екологічного стану навколишнього середовища, зокрема земельних
ресурсів. Особливе місце займають типологічні дослідження АПК, виявлення
різних їх типів за спеціалізацією, зональними особливостями природи, а
також з урахуванням системи розселення та рівня урбанізованості
реґіонів, їх економіко-географічного та геополітичного розташування
тощо. Такі дослідження мають бути покладені в основу обґрунтування
напрямків структурної трансформації АПК, удосконалення його
територіальної організації. У зв’язку із прийняттям Земельного кодексу,
розвитком приватної ініціативи та наявністю різних форм господарювання у
сільському господарстві виникає необхідність вивчення територіальних
відмінностей розвитку АПК, його ефективності з урахуванням цих чинників.

Зважаючи на те, що Україна завжди вирізнялася з-поміж інших регіонів
розвиненим сільським господарством та виробництвом продовольчих товарів,
і цей сектор був одним із провідних у її господарському комплексі,
природно, що економіко-географічні дослідження були спрямовані саме на
цей об’єкт. Україна має значний науковий доробок з досліджень АПК, який
включає як теоретико-методичні положення, так і конкретні результати. У
його створенні вагому роль відігравала академічна географічна наука, в
її складі Інститут географії. З моменту його заснування (спочатку як
Сектора географії при Інституті геологічних наук у 1964 році, згодом
створення інституту як самостійного наукового підрозділу в Академії наук
(1991 р.) дослідження процесів агропромислового комплексоутворення
завжди були в числі пріоритетних.

Створення географічного підрозділу в академічній науці сприяло
об’єднанню зусиль економіко-географів, розгортанню широкомасштабних
досліджень агропромислового комплексоутворення. Очолив цей напрямок, по
суті започаткував наукову школу економіко-географічного вивчення АПК
відомий вчений, фахівець у цій галузі акад. Паламарчук М.М. Пройдено
складний шлях творчого пошуку в осмисленні предмету досліджень,
утвердженні наукових понять і категорій, обґрунтуванні наукової
тематики, практичного впровадження результатів досліджень, спрямуванні
дисертаційних робіт. У стінах Інституту географії в різні роки навчалися
в аспірантурі, успішно захистили кандидатські чи докторські дисертації з
агропромислової тематики, працювали і сформувалися як науковці з проблем
дослідження розвитку, територіальної організації та картографування АПК
Г.В. Балабанов, Є.Я. Бітаєва, Б.В. Дасюк., І.Й. Кавецький., Л.П.
Ковтун., Т.І. Козаченко, Н.І. Корольова, С.М. Малюк, О.Г. Мордвінов,
В.П. Нагірна, Я.Б. Олійник, І.М. Пушкар, В.Ф. Семенов, А.В.Степаненко,
Л.Г.Чернюк, В.Г.Щабельська, Р.О. Язиніна.

Дослідження АПК починалися з виявлення виробничо-територіальних
зв’язків між переробними підприємствами та сировинними зонами, механізму
їх формування в контексті багатогалузевого сільського господарства. В
цей період утверджується АПК як наукова категорія із
економіко-географічних позицій. Він визначався як форма територіальної
організації виробництва і промислової переробки сільськогосподарської
сировини, виробничо-територіальне утворення, якому притаманна
закономірність комплексності. Тематика досліджень АПК, як правило, була
пов’язана з проблемами розвитку аграрної сфери, наукові напрямки
визначалися з урахуванням нагальних проблем економіки та управління
господарством. Наукова діяльність була спрямована на вирішення важливих
питань, таких як: комплексний та пропорційний розвиток АПК,
вдосконалення спеціалізації та територіальної організації виробництва,
формування сировинних зон підприємств, раціональне використання та
охорона земельних ресурсів тощо.

Однак, незаперечним є і той факт, що в умовах Радянського Союзу,
командно-адміністративної системи господарювання науковці не могли
висловити об’єктивну думку щодо справжніх причин перманентного зниження
ефективності сільського господарства, його відсталості порівняно із
розвиненими капіталістичними державами. Основними причинами були:
колгоспно-кооперативна власність на землю та засоби виробництва,
відчуженість виробника від землі, командний стиль господарювання,
ресурсовиснажливий напрямки розвитку сільського господарства,
підпорядкування його структури та спеціалізації потребам союзної
держави, а не власного народу. В наукових розробках та публікаціях не
завжди об’єктивно висвітлювалися обставини розвитку АПК, його рівень
відносно інших держав. Обов’язковими були посилання на класиків
марксизму-ленінізму, орієнтація на численні директиви, продовольчі
програми, постанови комуністичної партії та уряду з питань розвитку
сільського господарства та АПК, які не завжди виконувалися.

Незважаючи на значні переваги України в географічному поділі праці, АПК
не досяг того рівня розвитку, який мав би бути, враховуючи сприятливі
ґрунтово-кліматичні умови, багатий традиційний досвід населення у
господарюванні на землі. Великі обсяги виробництва, зокрема зерна,
соняшнику, продукції тваринництва, при порівняно невисокій ефективності
досягалися переважно за рахунок посиленого використання земельних
ресурсів, їх надмірної розорюваності без врахування екологічних
наслідків. Науковці, в їх числі географи, не змогли з достатньою
результативністю протистояти таким негативним процесам, як виснаження
природних ресурсів, ерозія земель, значне скорочення природних кормових
угідь, розвиток “гігантоманії”, особливо у тваринництві, демографічна
криза у сільській місцевості.

Відсталість технологій, ґрунтовиснажлива система землекористування,
відсутність мотивації до сільськогосподарської праці, незбалансованість
між основними сферами АПК, низький рівень інфраструктури, нерозвинений
маркетинг – це той спадок, який дістався незалежній Україні. Згодом у
перехідний період негативні процеси загострилися, а нова модель переходу
до ринкової системи не сформувалася, що врешті призвело до глибокої
затяжної кризи в АПК.

Галузеві дослідження, аналітичні розробки, що проводилися в Секторі
географії з питань розвитку і розміщення сільського господарства та
переробної промисловості, поєднувалися з реґіональними, зокрема в
розрізі макроекономічних районів та областей. Теоретико-методичні основи
вивчення АПК були закладені у 70-х рр. ХХ ст. В опублікованих у той час
роботах, дисертаційних дослідженнях основна увага була звернена на суть
АПК, умови і фактори його формування та закономірності розвитку.
Агропромисловий комплекс розглядався як виробничо-територіальне
поєднання сільського господарства, промисловості з переробки
сільськогосподарської сировини та обслуговуючих їх галузей на основі
виробничо-технологічних циклів. Згодом це поняття було значно поглиблено
та розширено, сформульовані закономірності агропромислового
комплексоутворення. Найважливіші з них: перетворення виробництва і
переробки сільськогосподарської сировини, обслуговуючих їх галузей у
цілісну систему в межах районів, областей, держави; підвищення
територіальної концентрації виробництва у районах із найбільш
сприятливими природними та економічними умовами (формування
спеціалізованих районів, зон, приміських АПК) [1].

В основу методичних досліджень АПК було покладено системно-структурний
аналіз, особливий акцент зроблено на галузевий, функціональний та
територіальний аспекти. Наголошувалося, що в процесі досліджень
необхідно зважати на динамічність, територіальну та часову
нерівномірність розвитку АПК, відмінності в ефективності виробництва,
його концентрації і територіальному зосередженні. Були розроблені
конкретні методики дослідження різних типів АПК – спеціалізованих,
реґіональних, зональних, приміського типу. Велика увага була звернена на
виявлення міжрайонної функції АПК, його ролі в територіальному поділі
праці. На основі розроблених методик, системи критеріїв та показників
були виявлені та ґрунтовно досліджені спеціалізовані рослинницькі АПК –
бурякоцукровий, зерно-промисловий, плодоовоче-промисловий,
олійно-жировий, виноградовиноробний, льонопромисловий; тваринницькі –
м’ясо-, молочно- та птахо-промисловий. Досліджувалися також реґіональні
комплекси, зокрема економічних районів та областей.

Результати досліджень були опубліковані в серії монографій, брошурах,
наукових статтях [1,9,17,18,19,20,22], ввійшли до Комплексних програм
науково-технічного прогресу розвитку України (тоді Української РСР), що
розроблялися в той час на перспективу (до 2000 р., 2005 р.), схем та
проектів районного планування, були використані в підручниках,
посібниках для середньої школи, лекціях для студентів. Розвиток АПК,
закономірності його формування та територіальної організації завжди були
одними із основних підрозділів наукової тематики, що розроблялася в
Секторі, згодом Інституті географії. Проблемам розвитку АПК були
присвячені численні наукові форуми – з’їзди, конференції, семінари. Слід
зазначити, що період 75–85 рр. ХХ ст. був найбільш продуктивним у
дослідженнях АПК, на нього припадає найбільша кількість дисертаційних
робіт з цієї тематики. Теоретико-методичні засади, розроблені в цей
період, стали фундаментом широкомасштабних економіко-географічних
досліджень АПК, основою формування наукової школи із вивчення цієї
проблеми в Україні. Переважна більшість наукових постулатів, що
стосуються АПК як виробничо-територіального утворення, його структури,
форм територіального зосередження, типології, а також методики
досліджень, були випробувані часом, майже не змінили
економіко-географічної суті в нинішніх умовах, не втратили актуальності
дотепер.

Починаючи з другої половини 80-х рр. ХХ ст. спектр досліджень АПК
розширюється за рахунок поглибленого вивчення реґіональних, особливо
обласних, приміських та інтеґральних комплексів. Останні досліджуються з
позицій виявлення в їх межах територіальних систем, велика увага
приділяється сільськогосподарській ланці АПК, формуванню та взаємодії
сировинних зон переробних підприємств. В результаті був виконаний
госпдоговір із Всесоюзним науково-дослідним Інститутом сільського
господарства з теми “Територіальне поєднання сільськогосподарських та
промислових підприємств у регіональній системі ведення сільського
господарства”, опубліковані численні наукові праці, в тому числі
колективна монографія [21].

???????¤?¤?$??????алу в АПК, його впливу на земельні, водні ресурси,
підвищення ролі природних кормових угідь у сільському господарстві,
еколого-географічні аспекти розвитку АПК тощо. Матеріали досліджень
опубліковані в серії монографій, присвячених конструктивно-географічним
основам раціонального природокористування [5,6], що вийшли в Інституті.
Вивчення екологічних проблем функціонування АПК тісно пов’язувалося із
розробкою ТерКСОП (Територіальних комплексних схем охорони природи) у
розрізі областей України, в яких брали активну участь співробітники
Інституту і зокрема відділу суспільно-географічних досліджень.
Підсумовуючи наукові результати за даний період, слід зазначити, що
здійснено важливі розробки в теоретичному плані, зокрема щодо ролі АПК у
територіальному поділі праці; скоординованості його розвитку з іншими
ланками народногосподарського комплексу, взаємодії спеціалізованих АПК
на основі раціонального використання природно-ресурсного потенціалу;
механізму функ-ціонування інтегрального АПК; формування різних типів
агропромислових територіальних систем.

Результати багаторічних суспільно-географічних досліджень АПК були
широко висвітлені в Географічній енциклопедії України. На чолі з акад.
Паламарчуком М.М. було розроблено тематику, структуру зміст наукового
матеріалу з цієї проблеми. До підготовки статей були залучені провідні
фахівці відділу суспільно-географічних досліджень Інституту, а також
інших наукових установ та вузів. У підготовленій серії статей стисло,
але глибоко та всебічно схарактеризовано процес агропромислового
комплексоутворення, його територіальний розвиток, подано найістотніші
відомості про різні типи АПК, що сформувалися в Україні [3,10,15].

Суспільно-географічні дослідження АПК тісно пов’язувалися з їх
картографуванням. Застосування картографічного методу давало можливість
показати закономірності розвитку АПК в територіальному вимірі, з
урахуванням конкретних природно-географічних та соціально-економічних
умов, його структуру, оцінити відповідність між територіальним
зосередженням виробництва сільськогосподарської сировини та розміщенням
переробних підприємств, виявити реґіональні відмінності розвитку АПК. В
основу картографування було покладено системно-структурний підхід, що
забезпечувало багатоаспектність зображення АПК як складного
виробничо-територіального утворення, його детермінованість багатьма
чинниками. З другого боку, АПК було показано як цілісну систему з її
внутрішніми та зовнішніми зв’язками і водночас як невід’ємний складник
економіки держави. Економіко-географи тісно співпрацювали з картографами
(Золовський А.П., Козаченко Т.І., Ковтун Л.П.) або розробляли карти
одноосібно. Основна увага була приділена картографуванню різних типів
комплексів (спеціалізованих, інтегральних, зональних, приміських,
реґіональних, елементарних). На картах висвітлювалися умови та чинники
розвитку АПК, його промислова та сільськогосподарська ланки, сфера
обслуговування, територіально-виробничі зв’язки між елементами
комплексу, спеціалізація і концентрація виробництва
сільськогосподарських культур та формування сировинних зон переробних
підприємств тощо.

Із здобуттям Україною незалежності почався новий етап дослідження АПК.
Хоча основні економіко-географічні положення, зокрема щодо АПК як
виробничо-територіального утворення, закономірностей його розвитку,
територіальної спеціалізації, типізації тощо, залишилися майже
незмінними, однак перехід до ринкової системи господарювання, новий
статус України як суб’єкта державності, трансформація форм власності та
ін. вплинули відповідно на зміст та напрямки досліджень АПК в нових
умовах.

Агропромисловий комплекс, який раніше трактувався як невід’ємний
складник господарства союзної держави, нині визначено як один із
пріоритетних напрямків розвитку економіки України. Це зумовило певні
зміни у структурі та спеціалізації АПК, співвідношенні основних його
підрозділів, зовнішньоекономічній діяльності, ролі цього комплексу у
світових ринках. Завдяки подоланню монополії державної власності на
землю, розвитку багатоукладності в АПК, створенню умов для приватної
ініціативи було закладено основи переходу від АПК до агропродовольчого
ринку. У зв’язку з цим важливими напрямками досліджень стали виявлення
конкурентних переваг України в географічному поділі праці,
збалансованість і пропорційність головних ланок АПК в умовах ринку,
розвиток маркетингу, формування територіальних агропродовольчих ринків
та ін.

Відбулися зміни щодо ролі чинників, які впливають на розвиток АПК.
Значно підвищилася роль таких чинників, як макроекономічні умови,
кон’юнктура ринків агропродовольчої продукції як внутрішніх, так і
зовнішніх, економіко-географічне та геополітичне розташування держави чи
реґіону, рівень урбанізованості території, інвестиційна діяльність,
розвиток комунікацій в широкому розумінні, форми організації
виробництва. Все відчутнішим стає вплив такого важливого чинника
розвитку світової економіки, що значною мірою стосується й АПК, як
глобалізація виробництва. Разом з тим, в умовах науково-технічного
прогресу, посилення інноваційної діяльності зменшується роль трудових
ресурсів – традиційного чинника розвитку АПК.

По-іншому трактується значення усуспільнення виробництва в сільському
господарстві, формування продовольчого ринку розглядається значно ширше,
аніж система взаємодії попиту та пропозиції. Відчутнішу роль у
підвищенні ефективності виробництва, маркетинговій діяльності, освоєнні
ринків збуту продовольчої продукції відіграє нині розвиток
телекомунікацій та геоінформаційних систем.

Реформування АПК України, що супроводжується складними
трансформаційними процесами, кризовими явищами у виробничій,
соціально-економічній, екологічній сферах, викликало необхідність
розгортання широкомасштабних економіко-географічних досліджень,
спрямованих на виявлення напрямків та тенденцій змін у структурі,
спеціалізації, концентрації виробництва, територіальній організації АПК.
З’явилася необхідність виявлення реґіональних відмінностей у рівнях
розвитку АПК, створенні нових форм господарювання, їх ефективності,
специфіки формування територіальних агропродовольчих ринків.

Особливо актуальними стали дослідження спеціалізованих АПК в ринкових
умовах, відстеження тенденцій змін у виробництві сировини та її
промисловій переробці, територіальному зосередженні виробництва,
виявлення ролі цих комплексів у територіальному поділі праці
співвідносно з можливостями природно-ресурсного потенціалу України та у
порівнянні з розвитком аналогічних виробництв у інших державах. Це
стосується насамперед таких комплексів, як зернопромисловий,
бурякоцукровий, олійножировий, тваринницько-промислові. Порівняно із
традиційними напрямками значно поглибилися дослідження таких важливих
ланок, як сфера реалізації в т.ч. структура збуту, система споживання,
конкуренто-спроможність продукції, експортна діяльність тощо. Результати
досліджень спеціалізованих АПК викладено в численних наукових працях –
звітах з виконання завдань державної, відомчої та госпдоговірної
тематики, публікаціях, в тому числі монографіях, статтях, тезах до
наукових конференцій. Основні монографії цього періоду присвячені
тваринницько-промисловому комплексу України, територіальній сегментації
продовольчого ринку України, зернопродуктовому комплексу [4,11].

Дослідження агропромислового комплексу проводилися у тісному зв’язку з
вивченням проблем комплексного збалансованого розвитку території з
урахуванням соціальних, економічних та екологічних умов. В цьому
контексті агропромисловий комплекс, в тому числі сільське господарство,
розглядався як важливий виробничий чинник розвитку території і разом з
тим як фактор формування екологічної ситуації [13]. Досліджувалися також
вплив АПК на соціальні процеси в сільській місцевості,
еколого-географічні аспекти розвитку приміських комплексів [7].
Взаємовплив агропромислового комплексоутворення та формування
територіальної структури господарства найбільшою мірою виявлені в
процесі економіко-географічної типології реґіональних АПК [12].

По-новому в умовах ринку розглядаються приміські АПК. Вони сформувалися
свого часу навколо великих міст та промислових центрів в умовах
колгоспної системи з багатогалузевим сільським господарством, низькою
товарністю виробництва за відсутності ринкових структур, розвиненого
спеціалізованого транспорту. Основна функція приміських АПК –
забезпечення потреб міського населення малотранспортабельною
сільськогосподарською продукцією, зокрема свіжими овочами та ягодами,
картоплею, молоком, м’ясом, яйцями. З переходом до ринкової економіки,
розвитком приватного господарювання, створенням ринкової інфраструктури,
значним удосконаленням системи транспортування агропромислової продукції
роль приміських комплексів зменшується за рахунок підвищення частки
реґіонів, які мають зональну спеціалізацію, збільшення імпорту, розвитку
дачного городництва та садівництва. Особливо знизилася
конку-рентоспроможність картоплепродуктового, плодо-овочевого
підкомплексів. Молочно- та птахо-промисловий підкомплекси, незважаючи на
склад-ні трансформаційні процеси, зберігають важливі пози-ції у
забезпеченні продовольством міських жителів.

Значні відмінності, що спостерігаються нині у рівнях
соціально-економічного розвитку реґіонів, зокрема обласного рангу, у
переважній більшості яких АПК є одним із головних секторів економіки,
спонукали до проведення регіональних досліджень АПК. Мета їх – на основі
визначених критеріїв та системи індикаторів виявити територіальні
відмінності у трансформуванні АПК, тенденції зрушень у його розвитку,
відтак обґрунтувати із економіко-географічних позицій напрями
реґіональної політики держави у цій сфері. В основу типологічних
досліджень було покладено такі критерії, як результативність та
ефективність виробництва, рівень його територіальної концентрації, роль
реґіонів у територіальному поділі праці щодо виробництва продовольства,
їх експортний потенціал та ін. Особлива увага була звернена на виявлення
реґіональних відмінностей у сільськогосподарському виробництві у різних
категоріях господарств, стан фермерства, розглянуто окремо тенденції
розвитку та територіальної організації рослинництва і тваринництва.
Значна увага приділена реґіональному аспекту дослідження таких важливих
питань, як інвестиційна діяльність, освоєння капіталовкладень на
підприємствах АПК, створення нових виробничих агроформувань, зайнятість
сільського населення.

Результати реґіональних досліджень опубліковані в наукових працях, де
висвітлено суспільно-географічні засади типології АПК, дано аналіз
основних типів реґіонів України з урахуванням територіальних
відмінностей розвитку АПК, обґрунтовано перспективи регіонів кожного
типу, показано трансформаційні процеси в реґіональному аспекті, що
відбуваються у структурі сільського господарства в умовах ринку [2,12].
Важливою працею, що вийшла в цей період, є книга Паламарчука М.М. та
Паламарчука О.М. “Економічна і соціальна географії України з основами
теорії”, в якій вміщено великий розділ “Агропромисловий комплекс”. В ній
підсумовано багаторічні дослідження АПК, який розглядається по новому, з
позицій існування України як незалежної держави та її переходу до
ринкової системи господарювання. В цьому контексті сформульовано
закономірності агропромислового комплексоутворення в сучасній Україні,
розроблено теоретичні основи формування структури територіальних АПК,
визначено методичні основи економіко-географічних досліджень
спеціалізованих та реґіональних комплексів. Велика увага приділена
реформуванню реґіональних АПК, принципам формування ринкових структур,
державному регулюванню розвитку АПК в умовах ринку та ін. [16].

Дослідження АПК в географічному вимірі мають бути спрямовані на
вирішення завдань Національної програми розвитку АПК і соціального
відродження села, основними з яких є нарощування обсягів
агропромислового виробництва, гарантування продовольчої безпеки держави,
досягнення рекомендованих норм споживання населенням харчових продуктів,
розвиток ринкових форм господарювання, забезпечення випуску
конкурентоспроможних продовольчих товарів [14]. Виходячи із цих завдань,
головними стратегічними напрямами суспільно-географічних досліджень АПК
є:

– визначення конкурентних переваг України щодо розвитку АПК в системі
міжнародного територіального проділу праці;

– обґрунтування із суспільно-географічних позицій пріоритетного
розвитку АПК в економіці держави;

– вивчення структури, спеціалізації та територіальної організації
агропромислового виробництва співвідносно з можливостями
природно-ресурсного потенціалу, із врахуванням науково-технічного
прогресу та процесів глобалізації виробництва;

– розроблення суспільно-географічних засад розвитку реґіональних
агропродовольчих ринків, обґрунтування структури експорту продукції та
визначення основних зовнішньоекономічних векторів у цій сфері;

– узгодження економічних, соціальних та екологічних проблем розвитку
АПК з урахуванням суспільно-географічних чинників;

– відстежування регіональних відмінностей розвитку АПК з метою
вироблення ефективної реґіональної політики держави у цій сфері;

– виявлення закономірностей формування територіальної структури АПК в
умовах ринку, розвитку приватної ініціативи у сільському господарстві.

Література

1.Агропромисловий комплекс Української РСР. – Київ: Рад. школа, 1980.

2.Балабанов Г.В. Территориальная сегментация продовольственного рынка
Украины. Зернопродуктовый комплекс Украины: структура и территориальная
организация. – К.: UAPP / ПАП, 1999.

3.Балабанов Г.В., Язиніна Р.О. Агропромислова інтегpація // Географічна
енциклопедія Укpаїни. – Т.1.- К.: УРЕ, 1989.

4.Балабанов Г.В., Кобзєв О.М., Семенченко Г.В Трансформація структури
сільськогосподарського виробництва України: реґіональний аспект. – К:
UAPP/ПАП, 2000.

5.Конструктивно-географические основы рационального природопользования в
Украинской ССР: Теоретические и методические исследования / А. М.
Маринич, И. А. Горленко, Л. Г. Руденко и др. – К: Наук. думка, 1990.

6.Конструктивно-географические основы рационального природопользования в
Украинской ССР: Киевское Приднепровье / А. М. Маринич, Паламарчук М. М.,
Гриневецкий В.Т. и др. – К.: Наук. думка, 1988.

7.Королёва Н.И. Социально-экономические и эколого-географические аспекты
развития пригородного агропромышленного комплекса // Проблемы
комплексного развития территории. – К.: Наук. думка, 1994.

8.Малюк С.Н. Агропромышленное комплексообразование и развитие
территории. Экономико-географическая типология развития региональных АПК
// Проблемы комплексного развития территории. – К.: Наук. думка, 1994.

9.Методические рекомендации по исследованию агропромышленных комплексов
в целях рационального природопользования. – Киев: Отделение географии
МГИ АН УССР, 1983.

10.Нагірна В.П. Агропромислова зона. Агропромисловий район //
Географічна енциклопедія Укpаїни.- Т.1.- Київ: УРЕ, 1989.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020