Реферат на тему:

“Алжир”

(економіко-географічна характеристика країни)

Офіційна назва — Алжирська Народна Демократична Республіка
(Аль-Джумхурія аль-Джазаірія Демократія аш-Шаабія) — АНДР.

Державний устрій — республіка. Глава держави — президент. Глава
уряду — прем`єр-міністр. Вищий законодавчий орган — парламент
(однопалатні Національні народні збори).

Географічне розташування.Алжир — одна з найбільших і
найрозвинутіших країн Африки, розташована на півночі материка. Належить
до країн Магрибу («Арабського Заходу»). Територія займає центральну
частину гірської системи Атлас і північ пустелі Сахара. Межує з Марокко
(спільний кордон 1559 км) на заході, з Тунісом (965 км) і Лівією (982
км) — на сході, з Нігером (956 км), Малі (1376 км) та Мавританією (463
км) — на півдні. З півночі омивається водами Середземного моря.

Загальна протяжність сухопутних кордонів — 6343 км.

Протяжність берегової лінії — 998 км.

Найвища точка — гора Тахат (2908 м).

Найнижча точка — озеро Мельгір (-40 м).

Площа території — 2,382 тис. кв. км (11 місце у світі).

Адміністративний поділ — поділяється на 48 вілаїв (провінцій).

Чисельність населення — 31,736 млн. осіб (араби і бербери).

Столиця — Алжир (1,696 млн. осіб).

Інші великі міста: Оран (732 тис. осіб), Константина (515,8 тис.),
Батнах (270,7 тис.), Анналах (240,1 тис.).

Державна мова — арабська, поширена також французька.

Релігія — 99% населення мусульмани.

Державне свято — 1 листопада — День Революції.

Державний прапор — прямокутне полотнище, що складається з двох
рівних вертикальних смуг зеленого (ліва) та білого кольору. У центрі —
червоний мусульманський півмісяць, у серпанку якого — червона п`ятикутна
зірка. Державний герб.

Грошова одиниця — алжирський динар, що дорівнює 100 сантимам.

Членство у міжнародних організаціях — ООН, Ліга арабських держав,
МБРР, МВФ, Міжнародна Федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця,
ОПЕК, ОАЕ та інші.

Валовий внутрішній продукт

У 1996 валовий внутрішній продукт (ВВП) Алжиру скадав 115,9 млрд.
дол. США, або 4 тис. дол. у розрахунку на душу населення. На частку
гірничодобувної промисловості, включаючи видобуток нафти і газу,
припадало приблизно 40% ВВП, частка сфери послуг склала майже 40%,
частка сільськогосподарського виробництва — 11,7% і обробної
промисловості — приблизно 10%. У період між 1987 і 1997 щорічне
збільшення ВВП складало 0,5%.

Сільське господарство

Алжирськi виноградники.

У 1996 у сільському господарстві було зайнято приблизно 1/5
працездатного населення країни, ця галузь економіки давала 11,7%
валового внутрішнього продукту. Сільськогосподарське виробництво
зосереджене головним чином у північних приморських районах. Найбільш
рентабельним є вирощування винограду, крім того вирощуються цитрусові,
оливки, фініки і тютюн. Розведення домашньої худоби спрямовано на
задоволення внутрішніх потреб.

Озимі зернові культури призначені головним чином для споживання
усередині країни. Це насамперед пшениця, ячмінь і овес. Ярові зернові
культури представлені просом, житом і рисом. Найважливішою технічною
культурою є тютюн. Крім того, Алжир вирощує картоплю, апельсини,
мандарини, оливки і фініки. Вирощування фініків зосереджене в оазисах
Сахари.

Найбільш серйозною перешкодою на шляху розвитку алжирського
сільського господарства є природні умови. Лише 3% земельних площ країни
використовуються для постійної обробки зернових. Інші 17% служать
пасовищами або зайняті лісом. Основна частина території знаходиться
головним чином у зоні пустелі.

Лісове господарство

Лісами покрито приблизно 4,7 млн. га території Алжиру.
Зустрічаються великі простори, покриті чагарником і корковим дубом, а
також значні площі, на яких ростують сосна, вічнозелений дуб і кедр.
Велика частина деревини використовується на місцях як паливо і
будівельний матеріал. У 1991 в Алжиру було перероблено більш 300 тис.
куб. м деревини і пробки. По виробництву пробки країна займає третє
місце у світі після Іспанії і Португалії.

Видобувна промисловість

По запасах коштовної мінеральної сировини Алжир займає одне з
перших місць на континенті. Тут добувають нафту, природний газ, залізну
руду, фосфати, вугілля, цинк, ртуть і інші рудні копалини. Видобуток
залізної руди зосереджений у кількох районах, у першу чергу Уензе,
Бені-Сафе і Заккаре на північному сході країни. Основні родовища
природного газу зосереджені в районі Хассі-Рмель, а головні нафтові
родовища знаходяться в Хассі-Месауде, Еджеле, Хассі-Рмеле, до півдня від
Хассі-Месауда й у долині Іллізі.

Промисловість

Починаючи з 1970-х років в урядових планах економічного розвитку
Алжиру пріоритет віддавався промисловому розвиткові країни. На заводах
Константіни і Сіді-Бель-Аббеса стали виробляти трактори й іншу
сільськогосподарську техніку. У Скікде був споруджений великий
нафтохімічний комплекс. Швидко розвивалися целюлозно-паперова і
текстильна промисловість, виробництво цементу й електроустаткування.

Енергоресурси

Велика частина електроенергії виробляється на теплоелектростанціях
і гідроелектростанціях. З 1979 по 1994 обсяг виробництва електроенергії
в країні збільшився з 6,1 млрд. квт до 18,7 млрд. квт.

Транспорт

Перші з залізничних магістралей, що знаходяться у власності
держави, були споруджені більше ста років тому. Головна залізнична
магістраль проходить у північно-західному напрямку від кордону з Тунісом
до алжиро-марокканського кордону. Ряд відгалужень зв’язує її з основними
портами і містами країни. Автодорожна мережа Алжиру сягає 82 тис. км,
велика частина доріг проходить по півночі країни. У 1990 в Алжирі було
зареєстровано 1,104 млн. автомобілів.

Державна авіакомпанія «Ер Альжері» здійснює авіарейси в багато
міст країни. Найбільш важливі аеропорти розташовуються в Дар-ель-Бейде,
Оране, Костянтині й Аннабе. У 1995 повітряний флот компанії склав 41
літак. У тому ж році в Алжиру був один вертодром, 66 аеродромів із
твердим покриттям і 53 злітно-посадочні смуги з ґрунтовим покриттям.

Головні морські порти Алжиру — Арзев, Беджаія, Скікда, Алжир і
Аннаба.

Зовнішньоекономічні зв’язки

До 1996, після кількох років падіння світових цін на нафту і газ,
зовнішній борг Алжиру досяг суми 33 млрд. дол. США, що склало 73% ВВП.
Головні зовнішньоторговельні партнери Алжиру — Франція, США, Італія й
Іспанія.

Грошова система і банківська справа

Банківська система Алжиру знаходиться під контролем держави. Право
емісії національної валюти, дінара, належить Центральному банкові.
Національний банк, Зовнішньоекономічний банк і Банк «Креди насьональ»
забезпечують фінансування проектів розвитку промисловості і сільського
господарства, інших державних і часних проектів, здійснюють валютні
операції і фінансують зовнішню торгівлю. Створені також спеціалізовані
банки розвитку.

Програма економічного реформування, була почата в середині 1980-х,
створила умови для організації спеціалізованих банків, таких, як,
наприклад, Банк сільськогосподарського і сільського розвитку, що надає
кредити сільськогосподарським і харчовим виробництвам, Національний фонд
заощаджень, що дає можливість зробити грошові накопичення і надає
кредити на покупку житла, Банк обробної промисловості і сфери послуг,
пов’язаний зі сферою послуг і легкої промисловості. З 1995 у країні
функціонують приватні банки.

Туризм

Розглядаючи туризм як потенційне джерело отримання іноземної
валюти, з 1989 уряд Алжиру став виявляти підвищену зацікавленість до
цієї галузі економіки. Влада пішла на децентралізацію державної
туристичної компанії і надала самостійність кільком державним готелям.
Крім того, іноземним компаніям було надане право на експлуатацію
нещодавно побудованих готелів, таких, наприклад, як розташований у
безпосередній близькості від столиці готель «Хілтон». Розраховуючи
протягом найближчого десятиліття збільшити число готельних номерів до 50
тис., уряд продовжував політикуі заохочення місцевих приватних
інвестицій і залучення іноземного капіталу для створення спільних
підприємств.

Економічна реформа і приватизація

В умовах структурної кризи в економіці в 1986 уряд оголошено про
введення в країні програми «твердої економії». Одним з наслідків її
застосування стали масові виступи робітників і студентів у жовтні 1989.
Надалі уряд розширив його дію на інші сфери економіки і політики.
Зокрема, був трохи ослаблений контроль влади у відношенні діяльності
асоціацій, а також прискорені темпи реалізації запропонованої МВФ
Програми по реструкторизації економіки.

У 1989 уряд приступив до реалізації великої програми, що була
спрямована на досягнення економічної стабілізації і впровадження в
економіку ринкових механізмів. У березні 1992 влада оголосила про
початок реалізації адресної програми соціального забезпечення для людей
з низьким рівнем доходів, що трохи поліпшило умови життя 7,4 млн.
алжирців. Після того як у 1992 армія вийшла на політичну арену і,
скасувавши результати парламентських виборів, темпи реформ
сповільнилися. З тих пір реалізація реформ в економічній сфері була
ускладнена бурхливим і непередбаченим розвитком подій. У 1993-1994
практично не спостерігалося прогресу в процесі реформування. Разом з тим
угода в 1995 з Паризьким клубом кредиторів про відстрочку виплати
зовнішньої заборгованості в умовах гарних врожаїв сільськогосподарських
культур і підвищення світових цін на нафту призвело до оздоровлення
економіки Алжиру.

Закон про приватизацію, введений у липні 1995, передбачав
створення дрібних і середніх підприємств у торгівлі, сфері туризму і на
транспорті. У той час як стратегічні галузі промисловості — газа,
нафтова і найбільші індустріальні комплекси — залишалися у веденні
держави.

Економіко-географічні райони

Процес формування економічних районів в Алжирі не завершений.
Значні території країни ще не освоєні в господарському відношенні.
Виділяються наступні великі економічні райони: Північний-Захід (охоплює
Оран, Сайда, Тіарет і Тлемсен); Центральна Північ (Алжир, Медеа,
Тізі-Узу і Ель-Аснам); Північний схід (Аннаба, Костянтина, Opec, Сетіф),
а також територія Алжирської Сахари.

Північний-Захід з родючими землями став основним районом товарного
землеробства (м’яка пшениця й особливі винні сорти винограду). Північний
схід з великими покладами залізної руди, фосфоритів і ін. мінералів
одержав гірничопромислову спеціалізацію в сполученні з відсталими
формами сільського господарства. Центральна Північ почала формуватися як
район найбільш різнотипного сільського господарства з головним центром
переробної промисловості в м. Алжир. Після відкриття в Алжирській Сахарі
найбільших ресурсів нафти і газу на її території стали складатися окремі
гірничодобувні центри, вузли і мінерально-сировинні райони.

Похожие записи