Реферат на тему:
Закономірності функціонування
туристичного ринку
Закономірності є формою прояву фундаментальних законів, що відтворюють
необхідні, стійкі, суттєві взаємозв’язки, які визначають розвиток та
функціонування реальних об’єктів та явищ. [1; 5]. Існує й протилежна
думка про закономірність як категорію, «яка виражає сукупну дію багатьох
спеціальних законів» [4, с 11]. Визначення закономірностей є результатом
теоретичного узагальнення всієї множини емпіричних даних з особливостей
функціонування суспільно-географічного об’єкту.
Географічні об’єкти зазвичай складні, підпорядковані дії природничих та
суспільних законів. Для суспільно-географічних об’єктів природничі
закони проявляються в дуже трансформованому вигляді через дію окремих
чинників розвитку чи обмеження природокористування (наявність природних
ресурсів, їх якість, обсяги, можливість використання при даному рівні
розвитку продуктивних сил і т.д.). Природно-ресурсна складова
турпродукту, тобто використання природно-рекреаційних умов та ресурсів в
туризмі, обумовлює необхідність урахування дії природничих законів
геосфери (єдності та цілісності геосфери, ритмічності, зональності).
Туризм є явищем суспільного життя, яке виникло на певному етапі розвитку
людської цивілізації, детерміноване рівнем соціально-економічного
розвитку країн та умовами життя населення. Туризм, як суспільний
феномен, підвладний дії суспільних законів: закону вартості, закону
неухильного росту продуктивності суспільної праці, закону суспільного
поділу праці, закону постійного зростання людських потреб та іншим.
Зокрема, закон зростання потреб населення спричинив появу туризму як
суспільного явища, що виникло на певному етапі розвитку людства.
Цей закон, реалізований в обсягах та структурі туристичного споживання,
є основою динамічності та диверсифікації туристичного ринку,
територіальної диференціації споживання туристичних послуг. Закон
суспільного поділу праці лежить в самій основі виокремлення туристичної
діяльності як галузі послуг, що в подальшому знайшло відображення в
ускладненні внутригалузевої структури та зв’язків, у формуванні
міжгалузевого комплексу індустрії туризму, який став основою
функціонування ринку виробника. Закон економії часу є основою ефективної
організації виробництва товарів та послуг у цій галузі, проявляючись не
тільки в зростанні продуктивності праці, айв економії часу, грошей та
зусиль на отримання послуги завдяки оптимізації територіальної
організації туристичної галузі, раціональній організації виробництва
послуг та їх споживання. Закономірності функціонування туризму як
об’єкту суспільно-географічного дослідження є частковими проявами дії
фундаментальних економічних законів, а геопросторові форми його
організації – суспільно-географічних законів і закономірностей.
Теоретико-методологічним підґрунтям є системно-процесуальний підхід,
який передбачає виявлення властивостей, структури, стійких взаємодій та
взаємовідношень між компонентами та елементами ринку туристичних послуг
як суспільно-географічної системи, які, створюючи синергетичний ефект,
стимулюють його просторово-часовий розвиток. Вихідними положеннями є: а)
поняття про туристичний процес як безперервний розвиток споживання
туристичних послуг, забезпечений відповідним розвитком міжгалузевого
господарського комплексу індустрії туризму; б) розуміння туристичного
процесу як геопросторового явища, властивості якого проявляються в
функціонуванні ринку туристичних послуг; в) специфіка формування та
функціонування туристичного ринку.
Масштабність туризму як суспільного явища, а саме прискорений розвиток в
часі та поширення по території (з орієнтацією на наявні
туристсько-рекреаційні природні та культурно-історичні ресурси, особливо
на перших етапах розвитку), комплексність, обумовлена функціональною
єдністю складових, глобальність, спрямована на «всеохоплення» світу, при
одначасній конкретності, основаній на неповторності, унікальності
регіонів за сполученням умов та чинників розвитку туризму, – дозволяє
визначити його сутність як туристичний процес з властивою йому
хронологічною структурою, яка відтворює послідовну зміну станів та
стадій розвитку, та хорологічною структурою, яка відтворює характер
взаємодії явища з геоторією (територія, акваторія) в певних формах
геопросто-рових структур. Соціально-економічною сутністю туристичного
процесу є формування потреби у змістовному проведенні вільного часу в
подорожі і задоволення цієї потреби через формування певного виду
діяльності з надання послуг та виробництва товарів спеціального
призначення. Рушійними силами даного процесу є об’єктивні потреби
людського організму у відпочинку, обумовлені, соціально-економічними
умовами його здійснення, в тому числі шляхом подорожування. В основі
туристичного процесу лежить рух: рух як розвиток в часі (прогресивна
динаміка туристичних потоків, зростання економічної, соціо-культурної,
екологічної тощо ролі туризму і нарощування обсягів діяльності) і рух як
переміщення в просторі (туристів-споживачів від місць проживання в місця
відпочинку, робочої сили та кваліфікованих кадрів, грошей у вигляді
платежів, інвестицій тощо, інформації рекламного, службового та іншого
характеру). Наслідком руху є поширення туризму як складової стилю життя
та індустрії туризму як складової господарського комплексу країни.
Поширення відповідно до інтенсивності проявів може носити рівномірний,
хаотичний, компактний, розсіяний тощо характер і закріплюватись в певних
геопросторових формах (дисперсних, ареальних). Означені властивості
туристичного процесу дозволяють розглядати його як геопросторовий процес
або процес просторово-часової відповідності (узгодженості) попиту на
туристичні послуги і їх задоволення внаслідок діяльності міжгалузевого
комплексу індустрії туризму. Туристичному процесу притаманна: v єдність,
взаємозв’язність механізмів формування попиту і пропозиції, які
обумовлюють інтернаціоналізацію процесу задоволення туристичних потреб
впровадженням міжнародних стандартів обслуговування, діяльністю
суб’єктів ринку в глобальних розподільчих та інформаційних мережах тощо.
Саме ця єдність обумовлює глобальність туризму, його динамізм. Y
циклічність, обумовлена планетарною ритмікою Землі (річний та добовий
цикли) та суспільною практикою (тижневі та сезонні цикли, обумовлені
процесами життєдіяльності людей – відпустки, свята, вихідні дні). v
граничність, наявність об’єктивних ресурсних можливостей для розвитку
туризму з урахуванням екологічних навантажень на територію та
соціо-культурних, психологічних навантажень на місцеве населення. v
поліморфізм або різноманітність ресурсної бази, яка відбиває об’єктивно
наявну диференційованість геопростору і є основою туристичного поділу
праці. Ресурсна зорієнто-ваність туристичного процесу потребує
інвентаризації, оцінки наявних ресурсів задля інтенсифікації їх
використання та посилення атрактивних властивостей з одночасним
створенням нових туристично привабливих об’єктів відповідно до
економічних можливостей територій (країн, регіонів). v зональність,
обумовлена природно-рекреаційною складовою туристичного продукту і є
похідною загальногео-графічного закону природної зональності. v
регіональність є також проявом ресурсної детерміності туристичного
процесу. При цьому ресурсну детермінанту треба розуміти розширено як
наявність складових турпродук-ту, призначеного для споживання
(природних, культурно-історичних, етнорелігійних, соціальних,
інфраструктурних) та суспільних умов його споживання (рівень
соціально-економічного розвитку та розвитку індустрії туризму, рівень та
стиль життя населення, інтегрованість у світогосподарські процеси тощо).
Регіональність, що проявляється в неповторності, унікальності місцевих
умов формування попиту і пропозиції, визначає стадійність туристичного
процесу, напрямки та обсяги переміщень і обумовлює формування
територіальних ринків різного рівня, типу та виду. Формою функціонування
туристичного процесу є ринок туристичних послуг, що має, як зазначалося
(п. 1.1), всі ознаки предмету суспільно-географічного дослідження, на
який поширюється дія суспільно-географічних законів. Специфічні ознаки
ринку туристичних послуг: 1. Ринок туристичних послуг утворюється
внаслідок виникнення потреб та запитів населення на змістовне проведення
дозвілля в подорожі зреалізоване у платоспроможному попиті на
пропоновані послуги та товари. Ринок туристичних послуг є похідною
суспільного поступу і в той же час певною ознакою соціально-економічного
рівня розвитку країни, її інтегрованості в світогосподарську систему.
Він пов’язаний з іншими ринками процесами обміну, характер та
інтенсивність яких великою мірою залежить від рівня
соціально-економічного розвитку території. Чим розвиненішою і
стабільнішою є економіка країни, чим різноманітніша її спеціалізація на
світових ринках, тим більш сталі позиції займає національний ринок
турпослуг і його місце в економіці країни конгруентне іншим складовим.
2. Туристичний попит та відповідна туристична пропозиція стосується
одразу певного комплексу природних благ, матеріальних та нематеріальних
ресурсів, послуг та товарів як загального так і спеціального
призначення, який є туристичним продуктом і виступає специфічним товаром
на ринку туристичних послуг. Формою споживання турпродукту є туристична
подорож – переміщення туриста від місця постійного проживання в місця
проведення дозвілля, тобто туристи повинні бути доставлені до місця
споживання туристичного продукту. Цим туристський експорт відрізняється
від товарного: у товарному – рухома пропозиція і нерухомий споживач, у
туризмі навпаки – пропозиція нерухома і повинна пристосовуватись до
нерухомого потенційного та рухомого реального попиту. Попит на послуги
туризму формується під дією об’єктивно-суб’єктивних умов та чинників,
тому характеризується не стабільністю, мінливістю в часі і в просторі та
мобільністю. Мобільність попиту (як на традиційні, так і на нові види,
форми та райони туризму) зростає пропорційно рухомості населення і
потребує відповідної мобільності від пропозиції. В той же час існує
певний розрив (в часі та в просторі) між рухомим, динамічним попитом та
стаціонарною постійною пропозицією, можливості якої обумовлені місцевими
умовами.
Туристичний попит підвладний коливанням, які обумовлюють сезонний
характер туристичної діяльності. Ці коливання проявляються як в часі,
так і в просторі, впливаючи на характер туристичного процесу: його
ритміку, напрямки руху, величину потоків та інші параметри. Коливання
попиту в часі задають ритмічність туристичному процесу протягом певних
відрізків часу (тижня, року, формуючи «гарячі» та «мертві» сезони).
Коливання попиту в просторі відбивають туристичну привабливість окремих
видів, форм, районів відповідно до моди та кон’юнктури, формуючи
географію туристичних потоків. Туристичний ринок характеризується рівнем
розвитку – спроможністю виробника турпродукту задовольнити існуючий
попит, та ємністю – інтенсивністю та обсягами операцій з купівлі-продажу
туристичного продукту залежно від співвідношення умов та чинників
внутрішнього та зовнішнього ринкового середовища. Кон’юнктура ринку,
зафіксована в цінах за певний продукт на певний час, є інтегральним
ринковим показником. Гнучка цінова політика грунтується на
різноманітності пропозиції, а пропозиція забезпечується розвитком
індустрії туризму, її повноструктурністю (комплексністю) та
пропорційністю розвитку складових. Розвинена індустрія туризму дає
можливість країні зайняти певне місце на світовому ринку турпослуг,
забезпечивши конкурентоздатність власного турпродукту. Чим сформованіший
ринок туристичних послуг, тим більш узгодженою є цінова політика всіх
учасників виробничого процесу. Щільний ринок виробника переміщує акценти
конкуренції з цінової на дію нецінових факторів. 6. Ринок туристичних
послуг полікомпонентний, структурований, диференційований та
ієрархізований. Компонентна структура представлена суб’єктами ринку, що
є складовими міжгалузевого комплексу індустрії туризму, і відтворена в
сегментації ринку попиту та ринку пропозиції турпродукту. Компонентна
структура відбиває видове різноманіття попиту/пропозиції відповідно до
мотивації подорожі та її параметрів (форма, сезон, термін, клас тощо),
сегментацію ринку попиту (масовий, нестандартний, елітарний). Динаміка
туристичного процесу обумовлює диверсифікацію ринку, а ускладнення його
компонентної структури прискорює інтеграційні процеси. При цьому зростає
тіснота зв’язків як між видовими, так і між регіональними елементами
туристичного ринку. Територіальна структура відтворює властивості
туристичного процесу і спрямована на зростання доступності турпродукту,
що є одним з основних оптимізаційних критеріїв. Саме властивості
туристичного процесу (особливо поліморфізм, зональність, регіональність)
обумовлюють диференціацію туристичних ринків. Територіальна
диференціація національних ринків грунтується на нерівномірності
соціально-економічного розвитку країн. Участь у світовому туристичному
процесі обумовлена як рівнем та стилем життя населення, так і
можливостями індустрії туризму. Індустрія туризму як міжгалузевий
комплекс з формування та задоволення потреб населення у проведенні
вільного часу в подорожі може розвиватися інтенсивним або екстенсивним
шляхом залежно від рівня соціально-економічного розвитку країни та її
участі в міжнародному поділі праці.
Міжнародний поділ праці пов’язаний з глобалізаційними суспільними
процесами, проявом яких в туризмі є зростання обсягів та розширення
масштабів міжнародного туризму, транснаціоналізація індустрії туризму та
формування ринкових структур на основі створення відносних переваг
турпродукту. Територіальна диференціація туристичного процесу на певній
стадії його розвитку закріплюється мозаїчністю територіальної структури
ринку туристичних послуг. Нерівномірність перебігу туристичного процесу
призводить до відносної поляризації як компонентної, так і
територіальної структур. Відповідно до умов і потреб туристичного
процесу об’єктивною є територіальна концентрація туристичної діяльності
і спеціалізація територій на наданні туристсько-рекреаційних послуг,
внаслідок чого формуються різноманітні таксони (центри, курорти, райони,
зони) -територіально-структурні елементи туристичного ринку. Ієрархічна
структура багаторівнева. Кожному з рівнів відповідає певний туристичний
ринок, механізм функціонування якого відмінний від ринків інших рівнів:
глобальний рівень – світовий ринок туристичних послуг; макрорівень
-макрорегіональний ринок; мезорівень – національний ринок; мікрорівень –
місцевий ринок; топорівень – маркетингова зона туристичного
підприємства. Ієрархізованість туристичного ринку дозволяє також
виокремлювати видові та регіональні субринки. Масштабність видових
субринків визначається характером попиту: чим унікальніший попит на
різновиди туризму, тим масштаби і ший його субринок. Тобто, величина
видового субринку прямопропорційна нестандартності попиту. Масштабність
регіональних субринків залежить від унікальності пропозиції, що
грунтується переважно на ресурсній основі (наприклад,
Середземноморський, Альпійський регіональні субринки). Величина
регіональних субринків прямопропорційна поширенню комплексу однотипних
ресурсів. Однак ієрархічність нестрога. Турпродукт, сформований на
ресурсах та в умовах певної території, містить конкретну регіональну
пропозицію, має яскраво виражений регіональний характер. Створення
туристичного продукту грунтується на наявних ресурсах та вимогах певного
кола споживачів і тому територіально обмежене, його споживання
просторово локалізоване, але реалізація практично територіально безмежна
(бар’єри реалізації обумовлені ринковими, в основному
фінансово-інформаційними, можливостями суб’єкта індустрії туризму).
Властивості турпродукту містять яскраво виражені регіональні ознаки, але
він є складовою частиною не тільки місцевого туристичного ринку, а й
ринків вищого порядку (від національного до світового в залежності від
характеру турпродукту). Кожен суб’єкт ринку має можливість вийти зі
своїм продуктом на ринок будь-якого рівня. У цій особливості
проявляється нестрога ієрархічність, «проникність» туристичного ринку,
обумовлена умовами та чинниками формування кон’юнктури, яка відбиває
стан ринкового середовища. Таким чином, кон’юнктура попиту, а також
вимоги до якості турпродукту формуються на світовому рівні, а
забезпечуються місцевим туристичним ринком. Якісний рівень турпродукта,
розвиток та інтенсивність діяльності ринків нижчих ієрархічних рівнів
залежить від співвідношення попиту/пропозиції, що формується на ринках
вищих ієрархічних рівнів. Основною одиницею суспільно-географічного
дослідження є національний туристичний ринок як керована,
інституціональна одиниця. Діяльність суб’єктів національного ринку
регулюється державною туристичною політикою, що є системою сполучення
державних та бізнесових інтересів із задоволення туристичних потреб
населення шляхом розвитку індустрії туризму і виконання туризмом його
економічних, політичних, соціально-культурних, екологічних та
просвітницьких функцій. Місце національного ринку туристичних послуг у
світовому туристичному процесі є результатом співвідношення факторів,
представлених туристсько-рекреаційними, трудовими ресурсами та
капіталом, що забезпечують абсолютні та порівняльні переваги країнам на
світовому ринку туристичних послуг, визначаючи обсяги та напрямки
турпотоків. Функціонування ринку туристичних послуг грунтується
накругообугу грошей та інформації, регульованому маркетингом та
забезпеченому системою підготовки кадрів. Обіг грошей складає внутрішній
механізм функціонування туристичного ринку, а обіг інформації – його
зовнішнє коло (мал. 4.26).
Збалансованість національного ринку визначається швидкістю та характером
Кожному з них відповідає своя параметризація складових гравітаційної
моделі. Але їх спільними рисами є: 1) орієнтація на масовість уніфікує
пропозицію і стандартизує попит, «вганяючи» його у зручні для індустрії
туризму межі. Постійність туристичного потоку обумовлює великі обсяги
прибутків від туризму, які спрямовуються як на розбудову індустрії
туризму, так і інших, особливо поєднаних ефектом мультиплікації,
суміжних галузей. Для ринків акумулюючо-го типу це – можливість
загальної розбудови економіки та поліпшення життєвого рівня населення,
для ринків інших типів також потужна складова господарства, і чим
інтен-сивніший тип ринку, тим більшу роль починають відігравати
позаекономічні функції туризму. Тобто, відтворення туристичного процесу,
нарощуючи оберти, формує не тільки економічні, а й соціальні структури,
стає складовою стилю життя все більшої частини людства. Значна «маса
ядра», де концентрується туристичний процес і відбуваються процеси
агломерування та дегломерації, до певної міри навіть дифузії, стягує
найпотужніші потоки, формуючи компактну континуальну зону майже
правильної форми, в межах якої формуються менші за впливом вузли та
центри, що відповідає дегломераційним процесам поширення туризму та
прилучення до туристичного процесу нових територій. Таким чином
формується ярусність, різнорівневість геопрос-торової структури
туристичного ринку. 2) вибірковість як провідний принцип формування
туристичної мотивації, навпаки, обумовлює дисперсність форм
геопро-сторової організації туристичного процесу, формування видових
субринків, споживання послуг яких локалізоване в окремих вузлах, центрах
та пунктах, охоплює незначні території відповідно до вимог виду туризму.
Зони впливу мають зіркоподібний, часто просто лінійно-сітьовий характер.
Нестандартність попиту індивідуалізує пропозицію, робить її
ексклюзивною, що відбивається на корпускулярному характері туристичних
потоків і обумовлює певну циклічність туристичного процесу. Таким чином,
розуміння туризму як суспільного явища, яке функціонує як геопросторовий
процес у формі ринку туристичних послуг, урахування просторово-часових
властивостей туристичного процесу та специфіки туристичного ринку
дозволило сформулювати такі закономірності функціонування та
геопро-сторової організації ринку туристичних послуг: Різній швидкості
формування регіональних ринків і обумовлює мозаїчність територіальної
структури, а посилення поляризаційних тенденцій в сучасному світовому
господарстві, розвиток якого детермінує інтенсивність туристичного
процесу і інтеграційні властивості ринку, веде до збільшення розриву.
Основною структурною одиницею дослідження світового туристичного ринку є
національний ринок як інституційно-керована одиниця, що функціонує в
межах держави. Світовий туристичний ринок характеризується
просторово-часовою структурною неоднорідністю, яка визначає значну
територіальну диференціацію туристичного споживання: мінливого в часі і
просторі та підвладного коливанням попиту, позначеного кон’юнктурою
ринку. Зазначені особливості відтворені в типології національних
туристичних ринків, яка дозволяє за комплексом ознак не тільки
типологізувати національні ринки, а й визначити напрямки розвитку та
зони геопросторового тяжіння. Туристична мотивація завжди буде виходити
з неповторності тих природних, культурно-історичних чи техногенних
об’єктів (в тому числі об’єктів, спеціально створених задля використання
в туризмі), які пропонуються як основа турпродукту, або обираються при
самостійній організації подорожі. Із зростанням глобалізаційних
тенденцій можна прогнозувати посилення ролі не тільки унікальних
об’єктів, а й етно-релігійних ресурсів, які становлять сутність
розмаїття етнічної сфери. Таким чином, саме георозмаїття – комплекс
природних, соціокультурних та соціально-економічних відмін життя
населення – є основою формування туристичного попиту/пропозиції,
зреалізованій у формуванні, спрямованості, інтенсивності туристичних
потоків та обсягах споживання туристичних послуг. Туристичний ринок, як
система, прямує до врівноваженого ідеального стану, коли пропозиція за
обсягом, номенклатурою, часовими та регіональними параметрами відповідає
вимогам попиту. Реальний стан туристичного ринку характеризується або
часовим, або територіальним, або позиційним (за номенклатурою послуг)
дисбалансом. Вихід одного з ринків зі стану рівноваги призводить до
розбалансованості всього ринку на певний час, поки ємність ринку не
ввійде в рівновагу з обсягом та структурою попиту. Дисбаланс полягає в
нееластичності в цілому інерційної пропозиції до попиту, що динамічно
змінюється. Ця нееластичність вимірюється часом між виникненням попиту
на той чи інший вид туризму (хронологічна еластичність) чи туристичний
район (регіональна еластичність) та можливістю його задоволення. Вона
визначається наявністю певного часового «лагу» (відрізку часу) між
попитом та пропозицією. Можливі два варіанти розвитку ситуації: а) попит
випереджає пропозицію – це умови, максимально сприятливі для ринку
виробника і несприятливі для споживача, оскільки спочатку виникає попит,
для задоволення якого потрібен певний час. Це час дефіциту турпродукту
на ринку, коли високий попит стимулює зростання цін і веде до високих
прибутків виробника; б) пропозиція випереджає попит – це ситуація ризику
для виробника, який виходить на ринок з новим турпродуктом. Вона
потребує проведення заходів стимулюючого маркетингу і вимагає від
виробника додаткових витрат під можливі (чи ні) прибутки. Тому
туристичному ринку властиві диспропорції між мінливим та мобільним
попитом і відносно стабільною пропозицією, що забезпечує ємність ринку,
виходячи з наявної матеріальної та трудоресурсної ситуації. Звідси,
сутність туристичної політики полягає у зменшенні нееластичності шляхом
ліквідації структурних (часових, територіальних чи компонентних)
диспропорцій. Геопросторова організація туристичного ринку відповідає
просторовій організації ринку послуг, оскільки на світовому рівні
становить майже третину його обсягів діяльності, а з урахуванням
мультиплікаційного ефекту – біля половини. Роль туристичних послуг у
структурі сфери послуг визначається соціально-економічними умовами
конкретної країни, але наявна зворотня залежність між рівнем
економічного розвитку та домінуючими позиціями індустрії туризму в
національній економіці. Форми геопросторової організації відтворюють
наслідки глобалізаційних процесів у сфері туризму, які полягають у
технологічно-інформаційній поляризації світу. Геопросторова організація
глобального туристичного ринку є результатом сполучення зон туристичного
попиту і макрорегіональних континентально-океанічних утворень, які вже
сформувались (Атлантичний, Тихоокеанський) та мають потенційні
можливості для формування (Південно-Американський,
Південно-Африканський, Австралійський). У межах макрорегіонів
простежується переважання дії законів відносних переваг та попиту, в той
час як на ринках нижчих рівнів переважає дія закону абсолютних переваг.
Національний туристичний ринок України є ринком країни перехідної
економіки з середнім рівнем соціально-економічного розвитку, що формує
ринкові структури та індустрію туризму відповідно до регіональних
(європейських) стандартів. Сучасний етап характеризується відносно
незначною участю у світовому туристичному обміні і переважанням експорту
туристичних послуг. Але активна туристична політика, спрямована на
стабілізацію споживчого ринку, комплексно-пропорційний розвиток
індустрії туризму сприяє інтенсифікації внутрішнього туристичного ринку,
посиленню участі країни в регіональному та світовому туристичному
процесі. Основою туристичної політики країни повинна стати концентрація
ресурсів (грошових, матеріальних, трудових) на створенні інноваційного
конкурентоздатного турпродукту. Розвиток національного ринку туристичних
послуг України грунтується на її туристсько-ресурсному потенціалі.
Мотиваційними цінностями для розвитку внутрішнього та іноземного туризму
залишиться класичне поєднання природних і культурно-історичних ресурсів,
посилене етно-релігійною самобутністю регіонів країни. На цій основі
доцільно розвивати культурно-пізнавальний туризм, створюючи комплексні
та ексклюзивні тури. Перспективними, відповідно до сучасних тенденцій
зміни мотиваційної орієнтації у формуванні попиту на макрорегіональному
(європейському) та субрегіональному ринках, є ринки екологічного,
курортно-лікувального напрямків туризму, та ринок комбінованих (ріка –
море) круїзних турів. Релігійні ресурси, представлені християнськими,
іудаїстськими та іншими святинями, що становлять мотиваційну цінність
паломницьких турів як в межах країни, так і на міжнародному ринку, є
основою розвитку сегменту релігійного туризму. Нарешті, транзитне
географічне положення країни на перетині основних євразійських
транспортних коридорів потребує створення інфраструктури автотуризму і
розвитку даного ринкового сегменту.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
