Реферат з фізкультури
Вправи для підготовки баскетболіста
1.1. Основи планування.
Підготовка баскетболіста від новачка до спортсмена високого класу –
єдина система, складові частини якої взаємопов’язані і зумовлені
досягненням певної цілі. Планування — одна із найважливіших умов, що
забезпечують безперервний ріст досягнень в процесі багатолітньої
підготовки спортсменів. Базується воно на загальних принципах і методах
прийнятих в системи спортивного тренування, і являється інтегральною
функцією управління цим процесом.
Основна задача планування – визначити цілі, задачі і програми підготовки
команд і способів здійснення цих цілей. Планування підготовки
баскетбольних команд і відповідальних гравців базується на загальних
об’єктивних закономірностях тренування. До них відносяться єдність
загальної та спеціальної підготовки, безперервність тренувального
процесу, направленість до максимуму досягнень, взаємозв’язок
послідовності і тенденцій до максимальних навантажень, хвилеподібність
динаміки навантажень, циклічність.
Рівень розвитку функціональних можливостей гравців, досягнутий в одному
сезоні, повинен закріплятися і розвиватися в другому. Форсована
підготовка не дає добрих результатів, а приносить шкоду здоров’ю
спортсменів.
При складанні планів аналізується попередній план, його задачі, зміст,
ступінь виконання, допущені помилки. Потрібно враховувати можливість
створення передумов для успішного рішення задач в подальші періоди
роботи. В кожному подальшому плані вимоги до спортсменів підвищуються.
При складанні планів тренування потрібно дотримуватися ряд вимог
– облік задач і умов роботи;
– конкретність і можливість, варіативність;
– прийнятність і перспективність.
Управління спортивним тренуванням – чітко визначає які вправи, в якому
об’ємі, послідовності, співвідношенні, з якою інтенсивністю повинні
використовуватись в кожному періоді чи етапі занять з врахуванням
закономірностей розвитку спортивної форми для отримання результату в
потрібний нам строк. Періодизація – це закономірні часові зміни
структури і змісту тренування в рамках відносного кругообігу тренування
– певного циклу.
1.2. Види планування.
В підготовці баскетболістів існує два розділи планування – командне і
індивідуальне, тісно зв’язані між собою. Командне планування
спостерігає: перспективне – на 4 роки, поточне – кожен рік, оперативне –
по етапам і на період зборів.
1.2.1. Перспективне планування.
Це програма підвищення майстерності гравців і команди, де
спостерігаються не тільки контрольні завдання на певні строки, але й
засоби, за допомогою яких намічається вирішення певних задач. Такий план
складається як для команди так і для кожного баскетболіста. Ціль
перспективного планування – виявити систему роботи тренера та
спортсмена, забезпечити цілеспрямоване та економне використання часу для
вирішення важливих задач, учбово-тренувального процесу, спостерігати
можливі реакції організму та психіки спортсмена на планувальні
навантаження, щоб підійти до відповідальних змагань, в стані найліпшої
готовності. В залежності від контингенту спортсменів строк даного
планування може бути чотирьохлітнім (олімпійський чи спартакіадний цикл)
чи багаторічний – для молодих перспективних спортсменів, здатних
досягнути високих результатів міжнародного класу, через п’ять років і
більше. Перспективне планування не слід перетворювати в механічну суму
декількох річних планів з незмінним повторенням із року в рік, одних і
тих же задач з одним і тим же змістом.
1.2.2. Поточне планування.
Базується на перспективному і відрізняється від нього меншою
продовжуваністю (мезоцикл, етап, тренувальний рік), більшою конкретністю
цілей, задач методів, більш точним розрахунком часу по різним видам
підготовки (фізичної, технічної, тактичної і т д.). В основі поточного
планування використовується існуючі научні закономірності динамічної
спортивної форми (встановлення, стабілізації, короткочасне зниження) чи
другі самобутні структури тренувального року.
Серед всіх операцій поточного планування найбільш важливими є:
вибір оптимальної кількості змагань, це залежить від основної цілі
тренувального року, кваліфікації, рівня підготовки баскетболістів та
календаря змагань;
вибір оптимальної структури тренувального року, що зв’язано перш за все
з кваліфікацією баскетболіста Поточне планування розвиває,
деталізує якісні та кількісні характеристики основних
положень перспективного плану приміняючи до задач виступів в офіційних
змаганнях на протязі річного циклу.
Для успішних виступів в змаганнях важливо щоб стан найвищої готовності
досягнувся до часу проведення головних змагань. Тому поточне планування
базується на закономірностях розвитку спортивної форми і основне для них
періодизація кругового тренування. Річний цикл тренування прийнято
розділяти на підготовчий, змагальний і перехідний періоди, що
відповідають трьом основним фазам розвитку спортивної форми –
встановлення стабілізації, досягнення високого рівня, зниження.
2.3. Оперативне планування.
Воно здійснюється на основі поточного, воно створюється на короткий
проміжок часу. Оперативні плани складаються на віддільні періоди року
(етап чи місяць) і на кожне тренувальне заняття. Даний вид планування
спостерігає чітку конкретизацію задач, засобів, методів, об’єму та
інтенсивності навантажень, а також оперативне коректування окремих
занять в недільному циклі. Планування засобів підготовки і тренувальних
навантажень в ньому основані на закономірностях недільного циклу
тренування. Кожна неділя тренування являє собою закінчений цикл, що
відображає загалом закономірності даного етапу підготовки, так і
часткові закономірності кожного недільного циклу.
В спортивній практиці відомі випадки, коли планування
учбово-тренувального процесу баскетболістів носить формальний характер.
Це відбувається тому, що за часту відсутній єдиний підхід до форми та
змісту планування. Формалізму в плануванні можна уникнути при умові
розуміння і дотримання деяких загальнотеоретичних етапів, що мають
значення обов’язкових вимог: цілеспрямованість, систематичність,
всебічність, реальність, простота, наглядність планування.
2.4. Вимоги, що до планування.
Цілеспрямованість – планування слід проводити в чіткому визначеної
кінцевої цілі тренувального процесу і створення перспективи на виявлення
етапи часу.
Систематичність – планування спостерігає певну систему конкретизації і
деталізації планів, що забезпечують постій прємствіність в
учбово-тренувальному процесі, чіткий його зв’язок всіх його елементів.
Всебічність – планування заключається в повному розкритті виховних,
оздоровчих, освітній і других задач, що витікають із кінцевої цілі і
підборі відповідних цим задачам засобів та методів.
Конкретність – забезпечується деталізацією планувальних задач, засобів
та методів в чіткій відповідності зі станом тих хто тренується,
матеріальними, кліматичними і другими умовами. Слід враховувати, що
спроби конкретизувати учбово-тренувальний процес на довгий строк до
успіху не приводили.
Реальність – планування спостерігає об’єктивних облік тренером власних
можливостей, стану ти х хто тренується (спортсменів), умов забезпечення
занять і т.д.
Простата та наглядність – планування практиці має певні значення,
особливо якщо план, призначений для колективного використання.
2.5. Документи планування.
Всі види планування оформляються в відповідних документах – планах.
Баскетбол командна спортивна гра, тому планується учбово-тренувальний
процес як для команди так і для кожного гравця окремо. Документи
планування повинні розроблятися при участі всіх тренерів, що піймаються
з командами.
При розробці всіх видів плану можна рекомендувати наступну методику:
1) Виявити індивідуальні можливості баскетболіста (команди) і їх
спортивну перспективність на основі педагогічного і методичного
контролю.
2) Встановити ціль та продовжуваність строку її досягнення.
3) Розробити задачі вивчення, виконання та збільшення функціональних
можливостей на планований строк.
4) Підібрати учбовий матеріал для досягнення цілі на планувальний строк
(величина навантажень, методи і т. д.).
5) Розробити методичну послідовність навчання техніці та тактиці і їх
удосконалення.
6) Розробити методичну послідовність розвитку та вдосконалення
функціональних можливостей та фізичних якостей.
7) Зробити розрахунок часу і виявити послідовність
проходження програмного матеріалу (складення командного та
індивідуального планів підготовки).
8) Намітити строки методичного та педагогічного контролю.
3. Структура організації тренувального процесу баскетболістів
складається з чотирьох рівнів:
– макроцикл (МАЦ) великий цикл (1 або 2 цикли на протязі року);
– мезоцикл (МЕЦ) середній цикл (10-30 днів);
– мікроцикл (МЦ) малий цикл (3-7днів);
– моноцикл (МОЦ) одноденний цикл (1-3 заняття в день)
3.1. Характеристика мікроциклів, їх типи.
Головною одиницею в структурі організації тренувального процесу у
спеціальній літературі визначено мікроцикл (МЦ).
Мікроцикл складається з визначеної кількості моноциклів співвідношення
яких визначається загальною, тренувального процесу на тому чи іншому
етапі. Найважливішим питанням при розподілі навантаження у мікроциклі є
оптимальний розподіл навантажень субмаксимальної і максимальної
інтенсивності. У навчально-тренувальній роботі баскетболістів головним є
тижневий мікроцикл він використовується найчастіше під час підготовки до
ігор, по туровій системі: де навантаження планується відповідно до
режиму ігор. Однак більш оптимальним є мікроцикл 3-1 де планується одне
тренування субмаксимальної інтенсивності. День відпочинку є в деякій
мірі умовним: організовується зарядка з великою інтенсивністю та
реабілітаційні заходи (сауна, басейн і т. д.). Під час проведення
тренувальних зборів на початку сезону оптимальним є мікроцикли 4-1. Для
найбільшого утримання рівня спортивної форми слід чергувати типи
мікроциклів (4-1 ; 3-1).
Суттєві зміни у побудові мікроциклів проводяться у перехідному періоді.
Існують такі типи мікроциклів:
1) Втягуючий мікроцикл – направлений на підведення
організму спортсмена до інтенсивної тренувальної роботи. Тут даються
невеликі навантаження (особливо на початку року). В
подальшому ці навантаження можна збільшувати.
2) Ударні мікроцикли – характеризуються високими навантаженнями, їх
основна задача стимулювати адаптаційні процеси в
організмі спортсменів, вирішувати основні задачі. Сильно
використовуються мікроцикли в змагальний період.
3) Відновні мікроцикли – завершують серію ударних мікроциклів. їх
планують після змагальної діяльності. Основна роль забезпечення
оптимальних умов для протікання відновних і адаптаційних процесів в
організмі спортсмена. Невисокі навантаження.
4) Підводящі мікроцикли – направлені на підготовку до змагань. Вирішують
питання повноцінного відновлення і психологічної настройки. В перших 2-3
підводящих мікроциклах спостерігається підготовка до конкретних змагань
при невисоких навантаженнях, але при високій спеціалізованості.
5) 3магальні мікроцикли – будуються в відповідності з програмою змагань.
Структура цього мікроцикла направлена на забезпечення оптимальних умов,
для успішної змагальної діяльності. Пік навантажень тут припадає на дні
змагань. Як бачимо, типи мікроциклів в спортивній треніровід
різноманітні. Легко уявити собі, що ще більше різноманітні можливі
варіанти їх поєднання в середніх циклах тренування.
3.2. Структура мезоциклів.
Мікроцикли різного типу служать якби будівельними блоками, із яких
складається середній цикл тренування (мезоцикл). Один мезоцикл включає в
себе як мінімум 2 мікроцикли. Загально підготовчий мезоцикл слід
включати у всіх поєднаннях або комбінаціях у процесі підготовки команди.
Тому вони є домінуючими у підготовчому періоді баскетболістів. У
змагальний період вибір МЕЦ зумовлюється системою змагань, тобто
календарем ігор. Якщо змагання проводяться за туровою системою з
перервою між турами в 20 – 25 днів, то найбільш придатними можуть бути,
відновлювально-підготовчий і відновлювально-утримуючий МЕЦ Перший з них
придатний до початку змагального періоду, а другий у заключній частині
змагань.
Якщо змагання проводять з виїздами на 2-3 гри то планування структури
тренувального процесу ускладнюється. У цьому випадку слід планувати
змагальний МЕЦ. А у перерві між кругами змагань, що тривають кілька
неділь, слід використовувати один МЕЦ відновлювального типу. Змішана
система змагань (одна частина по турам – друга на виїзді), ще більше
ускладнює підбір оптимального поєднання МЕЦ, адже відомо, що від підбору
МЕЦ залежить підвищення і стабілізація спортивної форми гравців і
команди в цілому. Для перехідного періоду найбільше придатний
відновлювально-утримуючий МЕЦіз зниженням навантажень.
Треба відзначити, що існує деяка відповідальність між етапами підготовки
і окремими мезоциклами є більш вузько структурною ланкою (етап
складається з декількох мезоциклів і глибше характеризують зміст
навчально-тренувальної роботи). Вказані в таблиці перші 5 типів
мезоциклів використовуються у підготовчому періоді. Втягуючий і
загально-підготовчий мезоцикли слід планувати на загально підготовчому
етапі. Спеціально-підготовчий і контрольний мезоцикли складають етап
спеціальної підготовки підготовчого періоду. Передзмагальний мезоцикл
відповідає етапу тієї ж назви. Найбільш важливим із усіх згаданих
мезоциклів є загально-підготовчий і спеціально-підготовчий.
3.3. Характеристика макроциклів.
Структура підготовки на протязі року макроцикл зумовлюється головною
задачею, рішення якої присвячується тренуванню на даному етапі
багаторічного удосконалення. Побудова річної підготовки на першому етапі
багаторічного удосконалення де основною задачею є створення на основі
гармонійного фізичного розвитку і зміцнення здоров’я, технічних та
функціональних передумов для ефективного удосконалення в подальшому. На
першому і другому етапі багаторічного удосконалення підготовка
спостерігає в основному паралельне (а при необхідності і послідовне)
рішення задач техніко-тактичних, фізичних, психологічних. Принциповою
особливістю річної підготовки являється те, що вона будується на основі
відносно самостійних структурних утворень, всі елементи яких з’єднані
загальною педагогічною задачею – досягнення конкретного стану
підготовленості спортсмена, забезпечуючи успішні виступи в головних
змаганнях. Побудова річного тренування на основі одного макроцикла
називається – одноцикловим, двох – двохцикловим, трьох – трьохцикловим і
т.д.
В кожному макроциклі виділяють три періоди: підготовчий, змагальний,
перехідний.
В підготовчому періоді закладається міцна функціональна база для
успішної підготовки і участі в основних змаганнях В змагальному періоді
– проходить подальше удосконалення усіх сторін підготовленості (участь у
змаганнях).
Перехідний період – направлений на відновлення фізичного та психічного
потенціалу спортсмена після фізичних навантажень.
Типи тренувальних мезоциклів у підготовці висококваліфікованих
баскетболістів:
№ п/п МЕЗОЦИКШ Оптимальна тривалість в днях Відповідність МЕЦ періоду
підготовки
Тип мезоциклів Головні завдання
1 Втягуючий Загальна фізична підготовка (плавний зріст навантажень)
10-15 Підготовчий період
2 Загально-підготовчий Загальна фізична підготовка. Відновлення рухових
навиків. Освоєння нових техніко-тактичних прийомів 20-30 Підготовчий
період
3 Спеціально-підготовчий Спеціальна фізична підготовка. Техніко-тактична
та ігрова підготовка 30-45 Підготовчий період
4 Контрольний Поєднання тренувальної роботи із серіями ігор контрольного
характеру 10-15 Підготовчий період
5 Перед змагальний Ігрова підготовка Моделювання умов змагань 10-15
Підготовчий період
6 Змагальний Побудова тренувань у період змагань з роз’їздами 20-30
Змагальний період
7 Відновлювально підготовчий Відновлення після ігор. Завдання МЕЦ, у
скороченому варіанті типам МЕЦ 2; 3; 5. 20-30 Змагальний період
8 Відновлювально підтримуючий Відновлення після ігор. Використання
ефекту “переключення” на інші види спорту 20-30 Змагальний період
Отимальними є наступні сполучення обсягу і інтенсивності тренувальних і
змагальних навантажень на протязі всього річного макроциклу.
Через місяць після початку підготовчого періоду обсяг навантаження
досягає максимума, а інтенсивність субмаксимальних величин. Після
нетривалої свавільності такого співвідношення, обсяг поступово
зменшується до початку змагань.
Інтенсивність продовжує зростати, досягає максимуму після двох місяців
роботи у підготовчому періоді і зберігається до початку змагань, за
винятком нетривалого зниження на початку передзмагального циклу.
У першій частині змагального періоду слід зберігати, наявне
співвідношення – обсяг великий, інтенсивність максимальна, але на
практиці можливі коливання навантажень, пов’язані з нерегулярним
календарем змагань.
У другій частині змагального періоду слід зберегти великий обсяг
тренувальної роботи, вирішуючи питання реабілітації після змагальних
навантажень і підготовки до наступних ігор, за допомогою зміни
інтенсивності роботи.
У третій частині змагального періоду слід знижувати як обсяг, так і
інтенсивність, після кожного туру змагань і поступово збільшувати, при
наближені до наступного туру.
У перехідний період обсяг слід знижувати до незначного, а інтенсивність
підтримувати помірну.
Природний зріст змагальних та тренувальних навантажень вимагає
використання 2ох – 3ох разових тренувань на день, які для команди
майстрів є нормою.
3.4. Характеристика моноциклів.
Таким чином виник, ще один тренувальний цикл – одноденний, який у
структурі спортивного тренування зветься моноцикл. Співвідношення
обсягів і інтенсивності тренувальних навантажень у моноциклах залежить
від ряду факторів, з яких можна виділити наступні:
– кількість тренувань, їх задачі, зміст та організаційні форми;
– працездатність спортсменів;
– спортивна база та інвентар;
– модельна відповідність тренувань до наступних ігор.
Кількість тренувань їх задачі і зміст багато в чому визначають
навантаження. Тому для прогнозування обсягу і інтенсивності необхідно
знати зміст тренувального моноциклу, і також організаційні форми –
командне або індивідуальне тренування. Дуже важливе значення має
моделювання наступних ігор як за часом проведення, так і по характеру.
Методика навчання вправ з баскетболу
Стійка баскетболіста та пересування в захисті:
1. Захисна стійке – на ширині плечей на одній лівій, руки в сторони.
2. Захисна стійка з виставленою правою /лівою/ ногою вперед і піднятою
правою /лівою/ рукою вперед-угору.
3. Пересування вправо, вліво приставним кроком.
4. Біг спиною вперед.
Б. Пересування вперед, назад.
6. Стоячи один проти одного в низькій стійці захисника на відстані
витягнутих рук, торкнутися рукою ступні партнера, партнер робить крок
убік, не даючи можливості доторкнутися до своєї ступні.
7. Пересування вперед, назад, вправо, вліво за сигналом.
Стійко баскетболіста та пересування в нападі:
1. Постановка ніг, положення тулуба, рук, голови – стійка баскетболіста
в нападі /без м’яча, з м’ячем/.
2. Біг по дугах та ламаних лініях вправо, вліво.
3. Ривки з різних вихідних положень /сидячи, лежачи/.
4. Зупинка в два кроки.
5. Біг зі зміною швидкості.
6. Біг, зупинка, ривок.
7. Біг, зупинка, повороти на 90, 180, 270, 360°.
8. Біг зі зміною напряму на 90 і 180°.
Ловіння м’яча двома руками:
1. Імітувати тримання м’яча в руках, стежачи за воронкоподібним
положенням кистей з розставленими пальцями.
2. Те саме, але присісти і покласти кисті рук на м’яч, який лежить на
підлозі, і підняти його.
3. Випустити м’яч з рук так, щоб він ударився об майданчик, а потім,
правильно розміщуючи кисті, захопити м’яч.
Передача м’яча двома руками від грудей з місця:
1. Стоячи обличчям один до одного на відстані 3-4 м, учні однієї шеренги
передають м’яч своїм партнерам, ті ловлять і передають м’яч зворотно на
рівні грудей.
2. Те саме, але на відстані 5-6 м.
3. Шикування в колах. Передачі виконуються стоячому рядом, потім через
одного гравця, потім будь-якому.
4. Шикування у зустрічних колонах. Передача з однієї колонії в іншу з
наступним пересуванням гравців у кінець протилежної колони.
Ловіння та передача м’яча двома руками від грудей з кроком, зміною місць
у русі:
1. У парах на місці на відстані 2-3 му момент ловіння м’яча крок ногою,
стоячи позаду. Передача м’яча з наступним кроком.
2. Те саме, але зі зміною місця гравцем після передачі.
3. Ловіння і передача м’яча у русі кроком.
4, Те саме, але під час бігу у повільному і середньому темпі.
Ведення м’яча, пересуваючись кроком і бігом:
1. Високе ведення на місці правою та лівою рукою.
2. Те саме, але без зорового контролю.
3. Ведення м’яча навколо себе правою та лівою рукою.
4. Те саме, але по прямій, пересуваючись кроком.
5. Те саме, але пересуваючись бігом у повільному та середньому темпі.
6. Ведення м’яча по прямій, ловіння двома руками із зупинкою у два
кроки, передача.
Ведення м’яча із зміною швидкості та напряму руху:
1. Ведення “змійкою” між гравцями, які стоять у колоні /відстань 2 м/.
2. Ведення із зміною напряму, повторюючи рухи попереднього бігаючого.
3. Ведення по прямій із зміною швидкості за сигналом учителя.
4. У парах – гравець веде м’яч, другий супроводжує його як захисник.
5. Ведення із зміною висоти відскоку.
Ведення м’яча навперемінно правою та лівою рукою:
1. Ведення двох м’ячів одночасно /правою та лівою рукою/.
2. Те саме, але навперемінно.
3. Ведення двох м’ячів однією рукою.
4. Ведення м’яча на обмеженій ділянці майданчика. Завдання – вибити м’яч
у партнера і не дати вибити свій.
5. Вправа з двома м’ячами. Учень однією рукою підкидає і ловить м’яч, а
другою веде другий м’яч.
6. Естафета з подоланням перешкод для ніг і обводкою всіляких
пристосувань.
Повороти на місці:
1. Виконання поворотів вправо та вліво без м’яча,
2. Те сама, але стоячи на місці з м’ячем.
3. Те саме, у поєднанні із зупинками після ведення та ловіння.
4. Те саме, але з протидією захисника.
Кидок м’яча однією рукою від плеча з місця:
1. Імітація кидка без м’яча.
2. Те саме, але з м’ячем.
3. Кидок справа від щита під кутом на відстані 1,5-2 м від нього.
4. Те саме, але зліва.
5. Те саме, але по центру.
Кидок м’яча однією рукою від плеча після ведення:
1. Виконання руху після одного кроку у стрибку.
2. Прийом м’яча після двох кроків у бігу з впростаної вперед руки
вчителя з кроком правою ногою, після чого крок лівою, поштовх точно
вгору й імітація кидка.
3. Те саме, але з кидком м’яча у кошик.
4. Те саме, але з ловінням невисоко підкинутого м’яча під час пробігання
гравця повз учителя.
5. Те саме, але після підкидування м’яча вгору, а потім уперед-угору
самим учнем перед початком руху і з ловінням після відскоку від підлоги.
Виривання і вибивання м’яча:
1. Шикування у дві шеренги обличчям один до одного на відстані 1,5-2 м.
Гравці однієї шеренги тримають м’яч двома руками перед собою. За
сигналом гравці без м’ячів пересуваються пристав« ними кроками вперед і
вибивають м’ячі у пасивно чинячих опір партнерів. Потім вони міняються
місцями.
2. Шикування те саме, тільки гравці стоять навпроти один одного,
утримуючи одночасно один м’яч в руках. За сигналом – виривання м’яча.
3. Те саме, тільки м’яч знаходиться на підлозі.
4. Шикування у коло. Один з учнів веде м’яч ближньою рукою до учнів, що
стоять у колі на відстані 1 м. Гравці, роблячи по черзі випади,
намагаються вибити м’яч рухом руки знизу вгору або збоку за напрямом
ведення.
5. Те саме, тільки ведення виконують 3-4 гравці, рівномірно
розосереджуючись по всьому колу.
6. Шикування в парах, один за одним обличчям до стіни в 1,5-2 м від неї.
Гравець, що стоїть попереду, – нападаючий, позаду – захисник. Нападаючий
виконує передачу в стіну, ловить м’яч і виконує поворот. У момент
повороту захисник повинен спробувати захватити м’яч і вирвати його.
Дії проти гравця з м’ячем:
1. Супроводження ведучого м’яч захисником /у парах/.
2. Передачі м’яча у трійках. У центрі захисник, котрий намагається
вибити м’яч у нападаючого або перехватити передачу.
3. Те саме, але крайні – це захисники, які намагаються вибитии м’яч у
середнього нападаючого.
4. Ведення м’яча “змійкою” у колоні. Ті, щo стоять, – замисники. М’яч
можна вибити у ведучого.
5. Тримання гравця, який намагається кинути м’яч у кільце. Захисник
намагається перекрити рукою траєкторію кидка.
6. Перехват м’яча яри передачі. Гравці розміщуються паралельно і
виходять на передачу від учителя.
Передача м’яча в русі:
1. Передача в парах, трійках указаним способом..
2. Боротьба за м’яч 2 х 2. Гру одночасно проводять у різних місцях
майданчика. Застосовуючи розучені Передачі, два гравці володіють м’ячем,
а два захисники намагаються перехватити його. Зміна гравців відбувається
при перехваті м’ячів.
3. Боротьба за м’яч 2 x 3 /два захисники, три нападаючі/.
Напад швидким проривом:
1. Пересування до щита двох гравців без ведення і зміни місць, тобто
тільки за рахунок передач на вихід.
2. Те саме, але з обігріванням одного захисника.
3. Пересування до щита трьох гравців без ведення і зміни місць.
4. Те саме, але з обігруванням двох захисників.
5. Те саме, але із завершенням атаки кидком /проти одного і двох
захисників/.
Ловіння м’яча після відскоку від підлоги:
1. Знаходячись у стійці, випустити м’яч на майданчик; присідаючи,
супроводжувати його руками до моменту відскоку. Впіймати момент початку
відскоку і піймати м’яч.
2. Те саме, але м’яч підкидається вертикально вгору і ловиться після
відскоку.
3. М’яч підкидається вгору-вперед і після руху До місця відскоку
ловиться.
4. Те саме, але після підкидування м’яча партнером.
Кидок м’яча у кошик однією і двома руками зверху в стрибку:
1. Гравець перебуває у 2-3 м від щита. Після удару об підлогу він
робить крок правою і одночасно ловить м’яч, наступний крок виконує
лівою, після чого виконує поштовх і у стрибку спрямовує м’яч у кільце.
2. Те саме, але після 2-3 ударів м’яча об підлогу.
3. Те саме, але після тривалого ведення.
4. Те саме, але після ловіння м’яча у русі, ведення двох кроків.
Ловіння високо летячих м’ячів двома руками у стрибку і після відскоку
від щита:
1. Гравець кидає м’яч у стіну, у стрибку ловить м’яч, що відскочив»
приземляється і після стрибка знову спрямовує м’яч у стіну.
2. Те саме, але після ловіння виконується кидок двома руками у стрибку.
3. Кидки м’ячем у кільце з підхватом м’яча, що відскочив /у парах/.
4. Те саме, але після кидка третім гравцем.
Позиційний напад:
1. Вихід до м’яча із кутів майданчика, коли м’ячем володіє гравець у
другій боковій лінії.
2. Вихід від бокових ліній у центр, коли м’ячем володіє середній
гравець.
3. Вихід до щита, коли м’ячом володіє гравець у куті майданчика.
4. Вихід до щита вздовж бокової лінії, коли м’яч знаходиться у гравця в
центрі ділянки штрафного кидка.
Орієнтовні вправи для оволодіння зонним захистом.
1. Дії проти чисельно переважаючого суперника. Три гравця,
розташувавшись трикутником і швидко передаючи м’яч один одному,
намагаються створити одному з партнерів можливість атаки кошика дальнім
кидком. Два захисники, узгоджувано змінюючи позиці і намагаються
заважати виконанню прицільного кидка або перехопити м’яч. Виконується на
одному місці і з переміною позицій нападаючими.
2. Атака одного нападаючого двома захисниками. Гравці почергово
пересуваються з веденням м’яча для атаки кошика. Захисник намагається
змістити нападаючого до однієї з ліній, де його відразу ж атакує другий
захисник, намагаючись разом з першим відібрати м’яч. Вправа може
застосовуватись і при одночасному рухові двох гравців по крайніх
коридорах. У цьому випадку завданням захисників є зміщення підопічних до
cepeднього коридору, де діють два партнери.
3. Зміна позицій захисників при чисельній рівності з нападаючими; а/
розміщуючись під щитом на різних ділянках майданчика і у різній
розстановці в умовах гри 2 x 2, 3 x 3, 4 x 4, 5 x 5, захисники змінюють
свої позиції згідно з передачами нападаючих, що стоїть на місці; б/ те
саме, відповідно до входів у зону окремих гравців і змін позицій інших
партнерів; в/ те саме, при відступанні до кошика, який захищають, від
середини майданчика, по довгих коридорах майданчика і по всьому
Майданчику.
4. Організація боротьби за м’яч, що відскочив від щита при чисельній
нерівності та рівності суперників: а/ нападаючі після передач м’яча у
певних розстановках виконують кидки із середніх і дальніх дистанцій,
намагаючись знову оволодіти м’ячем. Захисники в момент кидка займають
позиції з таким розрахункам, щоб заважати входити нападаючим у зону
оволодіння м’ячем; б/ те саме, після кидків у кошик з ближніх дистанцій,
що виконуються гравцями, які входять у зону.
Орієнтовні вправи для оволодіння персональним захистом:
1. “Тримання” гравця з м’ячем, розташованого поблизу кільця /в парах/.
Захисник приймає стійку з виставленою вперед ногою і піднятою вгору
рукою. На обманний рух нападаючого він відповідає невеликим кроком назад
і в сторону можливого проходу, після початку ведення робить один крок
вперед, а потім пересувається приставними кроками. Кидок закриває
ближньою до м’яча рукою.
2. Перехват м’яча у нападаючих, що просуваються до кільця: захисник,
відступаючи, намагається не дати кому-небудь з нападаючих встати йому за
спину і, спостерігаючи за м’ячем, готується до перехвату; те саме, але
три нападаючих діють проти двох захисників.
3. “Тримання” гравця, який намагається звільнитись, отримати м’яч.
Гравці розміщуються в парах біля бокових ліній. За сигналом нападаючі
намагаються звільнитися від опіки, щоб одержати м’яч. Захисники
заважають цьому. Вчитель передає м’яч гравцю, то звільнився від опіки.
4. Нападаючий стає під кільце, перед ним розміщуються три захисники.
Нападаючий намагається пройти під другий щит. Троє захисників заважають
цьому.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
