.

Виробнича база підприємств сфери туризму (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 11093
Скачать документ

Реферат на тему

Виробнича база підприємств сфери туризму

Можливість виробництва (формування) туристичного продукту, надання
послуг за певним обсягом та якістю вирішальною мірою залежить від рівня
розвитку виробничої бази підприємства.

Виробнича база – сукупність найбільш активних елементів підприємства у
наданні послуг чи виробництві туристичного продукту з додержанням певних
технологій.

До складу виробничої базі входять лише ті види знарядь і засобів праці,
які беруть безпосередню участь у виробничих технологіях. Це дає
можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що
випливають з об’єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку
виробництва; по-друге, виявляти взаємозв’язки, пріоритети, чинники і
способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування
технологічних процесів, а отже, і відповідного розвитку виробничої бази.

Засоби розміщення

Одним з найважливіших блоків у технології туристичної діяльності є
засоби розміщення туристів, до яких відносять готелі, мотелі, кемпінги,
пансіонати та ін. Засоби розміщення туристів за міжнародними
рекомендаціями поділяються на чотири групи:

готелі й аналогічні підприємства;

комерційні і соціальні підприємства розміщення;

спеціалізовані засоби розміщення;

приватні туристичні засоби розміщення.

На рисунку 7.2.1 подана класифікація засобів розміщення:

Наведена типова класифікація засобів розміщення рекомендована
Всесвітньою туристичною організацією (ВТО). Вона не єдина у всіх
країнах, як і класифікація готелів.

Готель – це будинок з умебльованими кімнатами для короткочасного
проживання.

Туристичний готель – це особливий тип готелю, призначений для надання
туристам комплексу послуг, пов’язаних з подорожуванням. У всіх
туристичних готелях передбачені чотири основні групи послуг:

– розміщення;

харчування

дозвілля;

побутове обслуговування.

В Україні станом на початок 2002 року нараховувалось 1258 готелів із
загальною кількістю 100677 місць. Середньорічний коефіцієнт завантаження
у 2001 році дорівнював 0,25 в середньому по Україні. При цьому
мінімальне використання місткості готелів було на рівні 9 % в Луганській
та Миколаївській областях. А максимальне 78 % -ум. Севастополі. В м.
Києві цей показник дорівнював 40 %.

Чисельність готелів в Україні за останніх 6 років скоротилась на 138
одиниць, або на 9,9 %, їх місткість зменшилась на 27963 місця, або на 21
%. Це, на перший погляд, протиріччя пояснюється тим, що в цілому по
Україні зменшилась кількість багатомісних та низько комфортабельних
готельних номерів, а за рахунок скорочення кількості місць відбулось
підвищення якості готельного обслуговування в цілому.

Для замкнутого технологічного циклу обслуговування туристів у готелі
передбачені наступні основні служби:

– служба прийому і розміщення;

служба експлуатації номерного фонду;

комерційна служба;

технічна служба;

адміністративна служба.

Це мінімальний набір служб, які забезпечують надання основних послуг.
Так, наприклад, служба прийому і розміщення забезпечує прийом,
реєстрацію, розміщення туристів по номерах, розрахунки, бронювання місць
і організацію відправки. Як правило, службу очолює менеджер по
розміщенню. В його підпорядкування входять: бюро реєстрації,
адміністратори, бюро обслуговування, швейцари, робота камер зберігання,
служб бронювання, гардеробів тощо.

Служба експлуатації номерного фонду забезпечує технічне обслуговування і
ремонт житлових та допоміжних приміщень, підготовку їх до заселень,
прибирання.

Менеджер цієї служби керує групою по ремонту і обслуговуванню номерного
фонду, покоївками, прибиральницями та ін.

Комерційна служба готелю поєднує надання послуг по бронюванню місць як у
власному готелі, так і по замовленню клієнтів в інших готелях,
бронювання квитків на проїзд у різних видах транспорту, надання
додаткових та супутніх послуг тощо.

Роботу всіх інженерних систем і комунікацій забезпечує технічна служба
на чолі з технічним директором або головним інженером.

Класифікація готелів і номерів прийнята Міждержавною радою по
стандартизації, метрології і сертифікації (протокол № 7-95 від 25 квітня
1995 р.) та введена в дію як державний стандарт України наказом
Держстандарту України від 4 березня 1996 р. № 99 з 01.01.97.

Міждержавний стандарт (ГОСТ 28681.4-95) установлює класифікацію готелів
(мотелів) різних організаційно-правових форм місткістю не менше 10
номерів.

Класифікація готелів – це визначення відповідності конкретного готелю і
номерів критеріям або стандартам обслуговування. Прийнята в кожній
країні класифікація містить категорію розрядності, яка є якісним
параметром стандарту. Розрядність готелю впливає на його престиж,
формування клієнтури, вартість готельних послуг та ін.

Класифікація готелів регламентується на міжнаціональному і національному
рівнях, а також у межах готельних ланцюгів, асоціацій, союзів. В
теперішній час існує більше 30 різних класифікацій, в тому числі
найбільш поширеними вважаються:

– система зірок (від однієї до п’яти) – на основі французької
національної класифікації;

– система букв (A-B-C-D);

система “корон” або “ключів”;

система балів;

система розрядів та інші.

Запровадженню єдиної класифікації у світі перешкоджають сталі
національні традиції, культурно-історичні відмінності країн, критерії
якості та ін.

Спроби ВТО, Комітету готельної і ресторанної індустрії Європейського
союзу, Міжнародної готельної асоціації запровадити єдину класифікацію
готелів не привели до позитивного результату.

Завдання ускладнюється ще й тим, що, окрім готелів, існує ще багато
інших засобів розміщення (кемпінги, турбази, будинки відпочинку і т.п.)
зі своєю особливою специфікою.

В Україні, у відповідності з міждержавним стандартом (ГОСТ 28681.4-95),
класифікація готелів ґрунтується на комплексі вимог до:

– матеріально-технічного стану;

номенклатури і якості запропонованих послуг;

рівня обслуговування.

Категорії зазначають символом — “*” (зірка). Кількість зірок
збільшується у відповідності з підвищенням рівня якості обслуговування.
Готелі класифікують по п’яти категоріях, мотелі -по чотирьох. Найвищу
категорію готелю позначають – “*****”5 п’ять зірок, нижчу – “*”, одна
зірка.

Класифікація готелів містить мінімальні вимоги для віднесення до певної
категорії.

Вимоги до готелів будь-якої категорії передбачені міждержавним
стандартом:

“Гостиница любой категории должна иметь удобные подъездные пути с
необходимыми дорожными знаками, благоустроенную и освещенную прилегающую
территорию, площадку с твердым покрытием для кратковременной парковки и
маневрирования автотранспорта (в т.ч. автобусов), вывеску с названием
предприятия и указанием его категории, при наличии отдельного входа в
ресторан – вывеску с его названием.

Гостиница, занимающая часть здания, должна иметь отдельный вход.

Архитектурно-планировочные и строительные элементы гостиницы и
используемое техническое оборудование должны соответствовать СниП
2.08.02.

Гостиница должна располагаться в благоприятных экологических условиях.

При проживании в гостинице должны быть обеспечены безопасность жизни,
здоровья гостей и сохранность их имущества.

В здании должны быть аварийные выходы, лестницы, хорошо заметные
информационные указатели, обеспечивающие свободную ориентацию гостей как
в обычной, так и в чрезвычайной ситуации.

Гостиница должна быть оборудована системами противопожарной защиты,
оповещения и средствами защиты от пожара, предусмотренными Правилами
пожарной безопасности для жилых домов, гостиниц.

В гостинице должны соблюдаться санитарно-гигиенические нормы и правила,
установленные органами санитарно-эпидемиологического надзора в части
чистоты помещений, состояния сантехнического оборудования, удаления
отходов и ефективной защиты от насекомых и грызунов.

Вес электрическое, газовое, водопроводное и канализационное оборудование
должно быть установлено и эксплуатироваться в соответствии с “Правилами
технической эксплуатации гостиниц и их оборудования”.

Гостиница должна быть оснащена инженерными системами и оборудованием,
обеспечивающими:

– горячее и холодное водоснабжение (круглосуточно); в районах с
перебоями в водоснабжении необходимо иметь емкость для минимального
запаса воды не менее чем на сутки;

канализацию;

отопление, поддерживающее температуру не ниже 18,5°С в жилых и
общественных помещениях;

– вентиляцию (естественную или принудительную), обеспечивающую
нормальную циркуляцию воздуха и исключающую проникновение посторонних
запахов в номера и общественные помещения;

– радиовещание и телевидение (подводка во вес номера);

– телефонную связь;

освещение в номерах: естественное (не менее одного окна), искусственное,
обеспечивающее освещенность при лампах накаливания – 100 лк; при
люминисцентных лампах – 200 лк; в коридорах -круглосуточное естественное
или искусственное освещение.

При проектировании новых и реконструировании старых гостиниц (мотелей)
необходимо предусматривать условия для приема и обслуживания инвалидов,
использующих кресла на колесах, в соответствии с требованиями
нормативной документации”.

При виконанні вище перелічених вимог та додаткових для кожної категорії
окремо готель може взяти участь в його сертифікації для присвоєння йому
певної категорії (кількості зірок).

Для поповнення місцевих бюджетів територіальними органами влади введений
місцевий готельний збір (до 20 % вартості проживання).

Поряд із класичними готелями, які мають великий штат обслуговуючого
персоналу і пропонують туристам широкий перелік послуг і високий рівень
комфорту, останнім часом поширюється особливий тип готелю – мотель.

“Мотель – підприємство готельного типу, що спеціалізується на прийомі та
обслуговуванні туристів, які подорожують автотранспортом, має набір
готельних послуг, повний комплекс технічного обслуговування. У мотелі,
крім комфортабельних номерів, туристам надаються місця для стоянки
автомашин із відповідним обслуговуванням. Звичайно в комплекс мотелю
входять також ресторан, бар, зали для перегляду кіно- і відеофільмів,
проведення конференцій, тренажерні та ігрові приміщення, басейн, тенісні
корти і т.п. Мотелі, як правило, розташовуються уздовж основних
туристичних автотрас.”.

Мотелі класифікують за чотирма категоріями. Найвищу категорію мотелю
позначають – “****”, чотири зірки, нижчу – “*”, одна зірка.

Окрім рівня побутових зручностей, набору і якості послуг, підприємства
розміщення розрізняють за формою власності. За цією ознакою виділяють
державні, комунальні і приватні заклади. В Україні приватних закладів
розміщення з кожним роком стає все більше і вони починають домінувати на
ринку туристичних послуг.

В Європі швидко розповсюджується експлуатація засобів розміщення з
колективною формою власності, коли декілька осіб володіють одним майном.
І ця форма власності поступово проникає на вітчизняний туристичний ринок
у вигладі таймшеру.

“Таймшер (time share, в переводе с английского языка “часть времени”) –
это совместное владение, или, точнее, долгосрочная аренда клубных
средств размещения с правом пользования ими в течение определенного
времени (например, одной недели на протяжении 30-50 лет и более,
ежегодно)”.

Особливість класичного таймшеру полягає в наявності сертифіката
власності на певний період відпочинку, з можливістю передачі його в
спадщину, є предметом застави, уступки, забезпечення кредиту та ін.

Таймшерний бізнес процвітає тільки там, де для нього створені відповідні
умови і, перш за все, гарантований правовий захист споживача. В Європі
права власників таймшерів закріплені в директивах Європарламенту та
національних законодавствах.

Підприємства харчування Наступним активним елементом туристичного
підприємства в наданні послуг та виробництві туристичного продукту є
організація і технологія харчування. Туристична індустрія харчування
включає в себе: ресторани, кафе, бари, їдальні, фабрики-кухні, буфети,
продовольчі магазини і т.п. Ці підприємства знаходяться як у власності
туристичних фірм, так і на правах оренди. Більшість з них є частиною
туристично-готельних комплексів.

За формою обслуговування підприємства харчування поділяються на
обслуговування за допомогою офіціантів і самообслуговування.

За режимом харчування туристів ці підприємства надають послуги у вигляді
повного пансіону, напівпансіону, спеціального харчування, харчування для
дітей та ін.

В ряді готелів у номерах передбачені кухні, міні-бари, а послуга
харчування може бути реалізована як в номері (по виклику, замовленню),
так і на підприємстві харчування.

Щодо асортименту харчування туристів поділяється на комплексне
харчування, харчування по вибору, харчування по попередньому замовленню,
в тому числі по обслуговуванню урочистих подій, прийомів, ювілеїв,
банкетів та ін.

Залежно від ступеня технічного оснащення, якості й обсягу послуг, місця
розташування, ціни, архітектурно-художнього оформлення приміщень,
асортименту та інших показників підприємства харчування поділяють на
категорії. У відповідності з міждержавними стандартами присвоєння
категорії здійснюється сертифікаційними органами України.

4

6

AE

E

\^?o?

?

&

0F0d0?0†4AE5 6L68HRHoJ¤Zv\Oeg*ioiiooooiiiooaiiooioOOOOO

&

&

інші вимоги до зовнішнього оформлення туристичного комплексу. Всі
приміщення мають бути обладнані покажчиками, на видному місці повинна
бути вивішена копія сертифікату даного підприємства харчування та ін.

Техногологічна схема забезпечення харчуванням туристів залежить від виду
туру, категорії туристів, співвідношення місць розміщення і кількості
місць у закладах харчування і ряду інших факторів.

Харчування туристів здійснюється в повній відповідності з умовами,
зазначеними в путівці, ваучері, угоді – в ресторанах, кафе, їдальнях,
буфетах, барах та інших пристосованих для цього приміщеннях.

Площа залу для організації харчування повинна відповідати нормам
місткості – не менше 1,4 м2 на одну людину.

Важливим в організації харчування є й те, що підприємства харчування не
тільки забезпечують туристів можливістю отримати комплекс послуг, але й
надають можливість для розваг і отримання незабутніх вражень.

Багато подорожуючих відправляються в спеціальні тури, щоб познайомитися
з національною кухнею, вивчити місцеві звичаї, стати учасником
фольклорних свят тощо. Великою популярністю у туристів користуються
етнографічні ресторани і кафе. В них національне проявляється в
інтер’єрі залу, одязі офіціантів, репертуарі оркестру, місцевих напоях і
кухні, вечірній програмі тощо.

Транспортні засоби

Транспортні послуги – один з основних видів послуг у туризмі. На них
припадає і основна частка в структурі ціни туру. Залежно від тривалості,
дальності подорожі, вона (в більшості випадків) коливається від 20 до 60
%.

Різні види транспорту використовуються туристичними організаціями для
перевезення туристів під час здійснення подорожі.

Транспортні подорожі – це подорожі організованих груп туристів при
наявності путівок (ваучерів) по розроблених маршрутах з використанням
різних транспортних засобів.

Транспортні подорожі розглядаються і як самостійний вид туризму, і як
складова туристичного продукту в цілому.

При плануванні своєї подорожі турист враховує такі фактори, як швидкість
доставки до місця відпочинку, комфорт подорожі, вартість, можливість
перевезення багажу та його вага, можливість зупинки в дорозі, умови
харчування, умови для відпочинку, рівень шуму, наявність шкідливих
екологічних факторів і, звичайно, – безпека.

В Україні, як і в інших країнах СНД, ці вимоги розподіляються в такій
послідовності:

– безпека подорожі;

вартість і наявність різних пільг;

комфортабельність;

швидкість доставки;

інші фактори.

Чим більший набір позитивних факторів, тим вища вартість транспортної
подорожі, але жодний транспортний засіб на задовольняє весь набір вимог.

В цілому транспортні подорожі класифікуються за такими основними
ознаками:

– способу пересування на маршруті;

виду транспорту, який використовується;

побудови траси маршруту;

тривалості подорожі;

сезонності та ін.

Класифікація транспортних подорожей приведена на рисунку 7.2.2.

Основна частка в загальній структурі транспортних послуг належить
авіаційному транспорту. Перевезення туристів повітряним транспортом
здійснюється чартерними і рейсовими літаками. Авіаперевезенням туристів
України займаються як національні, так і іноземні авіакомпанії.

Залежно від умов комфорту, харчування та інших факторів місця в літаках
поділяються на класи:

перший клас (F);

бізнес-клас (С);

економічний клас (Y);

інші види.

Туристичні авіаційні подорожі здійснюються на регулярній, сезонній або
разовій основі.

Останнім часом у туристичному бізнесі все більшої популярності набувають
чартерні авіаперевезення. “Чартер – договор фрахтования, согласно
которому фрахтовщик обязуется предоставить фрахтователю за плату всю или
часть вместимости одного или нескольких транспортных средств на один или
несколько рейсов для перевозки грузов, пассажиров, багажа”. Особливість
чартерів така, що один повний рейс виконується без туристів (перший
зворотний виліт після першого завезення і останній туди перед зворотним
вивезенням). Останнім рейсом літак забирає останніх туристів, але не
привозить нових, тому що за ними уже не повернеться.

Підписуючи угоду про організацію чартерних перевезень, авіакомпанія
завжди ставить туроператора в жорсткі умови. Перш за все від
фрахтувальника (фірми-орендатора) вимагається попередня оплата першого і
останнього рейсів чартерного циклу. У такий спосіб авіакомпанія страхує
себе і туристів від можливих неплатежів і невчасного повернення їх до
основного місця проживання.

Автомобільний транспорт можна з повним правом назвати транспортом
всезагального застосування в сфері туризму, бо він використовується
всюди: від трансферу й екскурсій до оренди малолітражних автомобілів
туристами для особистого використання на відпочинку.

Автопослуги, які використовуються в туристичному обслуговуванні,
об’єднують три основні напрямки:

1) організація автобусних подорожей;

2) організація подорожей на власному транспорті туристів;

3) прокат автомобілів.

Завдяки своїй економічності, доступності широким верствам населення,
автобусні подорожі є найбільш масовим видом туристичних перевезень, який
постійно розвивається і має тенденції до нарощування обсягів.

Європейська конференція міністрів транспорту (1984 р.) виділяє три види
автобусних подорожей:

поїздки на рейсових автобусах;

поїздки на човникових автобусах;

спеціальні (чартерні) рейси.

При організації автобусних поїздок в країни ЄС необхідно суворо
дотримуватися вимог, передбачених Європейською угодою про міжнародні
перевезення пасажирів автобусами.

В Європі серйозна увага приділяється технічному стану автобусів, які
використовуються для перевезень туристів. Так, у багатьох країнах
заборонене використання на туристичних маршрутах автобусів, термін
експлуатації яких перевищує 8 років.

У відповідності з рішенням Європейської конвенції по роботі екіпажів
транспортних засобів з 24 квітня 1995 p., всі автобуси з кількість місць
більше 9 повинні бути обов’язково обладнані тахографами.

Тахограф – це бортовий прилад для об’єктивного контролю і обліку роботи
автомобіля і водія. Він автоматично записує і показує швидкість руху,
пробіг, поточний час, різні періоди праці і відпочинку водія.

Автобусні перевезення можуть бути організовані на автобусах, які
належать туристичним фірмам, а також на орендованих автобусах,
власниками яких є незалежні автотранспортні підприємства.

Права і обов’язки перевізника і туристів регламентуються договором на
перевезення, угодою на туристичне обслуговування і ваучером.

Важливе значення відводиться організації подорожей із використанням
власного транспорту туристів. Найбільш популярні виїзди до місць
відпочинку, на природу, пізнавальні поїздки по історичних місцях, до
пам’яток культури, архітектури тощо. У зв’язку з близькістю кордонів
ряду європейських країн все частіше використовується власний
автотранспорт для поїздок за кордон, особливо поширена така форма
організації туристичних поїздок у прикордонних областях.

Поширеною послугою для туристів, які перебувають в стаціонарних місцях
відпочинку, є прокат автомобілів. Оренду автомобіля можна замовити ще
під час придбання туру в туристичному агентстві, включивши її в пакет
послуг.

Залізничні подорожі, або перевезення туристів залізницею, є зручним
засобом транспортування будь-якої категорії туристів, починаючи від
туристів-індивідуалів, великих і малих туристичних груп на регулярних
лініях і чартерних поїздах і закінчуючи організацією спеціальних
туристично-екскурсійних поїздів місцевого і далекого сполучення.

В системі пасажирських перевезень поїзди поділяються на рейсові, які
рухаються по суворо встановленому маршруту, з дотриманням часового
проміжку та графіку руху, і позарейсові (чартерні), що комплектуються в
міру необхідності. Це стосується і туристичних поїздів.

Поїзди і вагони також поділяються на різні категорії.

Категорії поїздів: приміський, пасажирський, швидкий, швидкісний.

Категорії вагонів: сидячий, плацкартний, купейний, спальний,
вагон-ресторан, поштовий.

Організація транспортних перевезень залізницею має переваги тоді, коли
використовується пряме сполучення між місцем проживання і місцем
відпочинку. Особливо це важливо при транспортуванні туристів за кордон.

Україна має густу мережу залізних доріг, що дозволяє організовувати
різноманітні по формі і змісту маршрути з використанням можливостей
залізниці.

Не менш важливим засобом переміщення туристів є теплоходи, пороми, яхти,
човни, плоти, байдарки та інші плавальні засоби. Тут використовуються як
внутрішні водні артерії, так і міжнародні морські та річкові лінії.

В Україні поширені круїзні подорожі, які являють собою туристичну
поїздку по морю або річці на борту спеціального пасажирського судна.

Круїз – це морський (річковий) тур, у базову вартість якого включено
комплексне обслуговування на борту судна, зокрема проїзд, проживання в
каюті, харчування, розваги та інші спеціальні заходи.

Основними круїзними регіонами є Середземне море, Чорне море, круїзи по
Дунаю, Дніпру та інші.

При організації екстремального туризму використовуються гірські річки
Карпатського регіону України, якими сплавляються на човнах, плотах,
байдарках.

Цікавими для певної категорії туристів є також мотоциклетні,
велосипедні, кінні та інші маршрути, де вдаються до нетрадиційних
засобів пересування.

Список літератури

1. HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_turyzm.htm” Закон України
“Про туризм” (15 вересня 1995р.). – К., 1995 .

2. HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_strahuv.htm” Закон України
“Про страхування”: Збірник нормативно-правових актів. – Т 2. – Ужгород,
1999 .

3. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/aleks1.htm”
Александрова А.Ю. Международный туризм. – Москва, 2001 .

4. Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма. – Москва,
1975.

5. Балабанов И. Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. – Москва, 2000.

6. Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области
туризма. – М.: Международные отношения, 1986.

7. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та
рекреаційної географії. – К.: Палітра, 1997.

8. Биржаков М.Б. Введение в туризм. – Москва – Санкт-Петербург: Герда,
2000.

9. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 1994.

10. Гаврилишин И.П. Рекреационный рынок мира // Посредник. -1995.- №40.

11. Герасименко ВТ. Основы туристического бизнеса. – Одесса, 1997.

12. Гуляев В.Г. Организация туристической деятельности. -Москва, 1996.

13. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. -Київ,
2002.

14. Джон Уокер. Введение в гостеприимство. – Москва: Юнити, 1999.

15. Долішній М.І., Кравців В.С. Карпатський регіон у контексті державної
економічної політики: оцінка стану і стратегія розвитку // Економіка
України. – 1995. -№ 8.

16. Дурович А.П. Маркетинг в туризме. – Минск, 2001.

17. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці:
Прут, 1996.

18. Євдокименко В.К., Садова У.Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура
Карпатського регіону: пошуки перпектив розвитку. – Чернівці: Прут, 1995.

19. HYPERLINK “http://tourlib.net/statti_tourism/kravciv1.htm” Жук
П.В., Кравців В.С. Концептуальні основи перспективного розвитку
рекреаційної індустрії в Карпатах // Економіка України. – 1993, № 12 .

20. Ресторанный и гостиничный бизнес. – 2001. – № 4(8).

21. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма. -Москва, 2000.

22. Іванов Ю. Туристична діяльність і оподаткування // Бухгалтерія.
-2002.-№20/2.

23. Іванова И.О. Маркетингові можливості сучасного готельного бізнесу в
Україні. – Львів, 1997.

24. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма. – Минск: Новое знание, 2001.

25. Квартальнов В.А. Туризм. – Москва, 2001.

26. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/kvartalnov1.htm”
Квартальнов В.А. Стратегический менеджмент в туризме: современный опыт
управления. – Москва: Финансы и статистика, 2000 .

27. Кириллов А.Т. Маркетинг в туризме. – С.-Петербург, 1997.

28. Кирилов А. Т., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. – Издательство
С.-Петербургского университета, 1996.

29. Ковалевский Г.В., Абрамов В.В. Проблемы развития туризма в Украине:
интегрированый подход // Туристично-краєзнавчі дослідження. – 1999. –
Вип.2.

30. Котлер Ф. Основы маркетига. – Москва, 1990.

31. Крачило М.П. Основи економічної теорії. – К., 1997.

32. Кузик С.П., Касянчук З.О. Оцінка туристської придатності території
Карпат Карпати: український міст в Європу: проблеми і перспективи. –
Львів, 1993.

33. Кузнецова Н.М. Основи економіки готельного та ресторанного
господарства. – К., 1997.

34. Макконнелл Кемпбел Р., Брю Стенли Л. Экономикс: принципы, проблемы и
политика. – К.: ХаГар, 1998.

35. Матеш В. Україна запрошує на відпочинок // Вісті з України.
-1994.-№4.

36. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание.
Класификация гостиниц. – Киев: Госстандарт Украины, 1996.

37. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание.
Проектирование туристских услуг. – Киев: Госстандарт Украины, 1996.

38. Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства. – Москва:
Економика, 2000.

39. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/EkonTur.htm” Папирян
Г. А. Экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 1998 .

40. Песоцкая Е.В. Маркетинг услуг. – С.-Петербург: Питер, 2000.

41. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. – Київ, 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020