.

Урок як основна форма фізичного виховання школярів Оцінка діяльності учнів на уроках (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1525
Скачать документ

Реферат на тему:

Урок як основна форма фізичного виховання школярів Оцінка діяльності
учнів на уроках

Важливою умовою високої результативності роботи учнів, розвитку
ініціативи й активності є оцінка їхньої діяльності.** Вона виявляє
фізичні, інтелектуальні, вольові можливості учнів та ставлення вчителя
до їх діяльності, успіхів, невдач, поведінки.

Учителі-новатори, крім цифрового виразу, широко використовують словесні,
інтонаційні, мімічні, жестові, пантомімічні форми оцінки.

Вербальні і невербальні підкріплення цифрового виразу оцінки сприяють
активізації учнів. Продумано використані словесні схвалення (“добре”,
“так”, “правильно”, “чудово”, “молодець” тощо), невербальні підтримки у
вигляді посмішки, схвальних жестів головою, легкі дотики, заохочувальні
жести і т. д. допомагають дітям критично оцінювати свої успіхи, долати
труднощі і невдачі. Велике значення при цьому надається колективним
оцінкам (оплески, поздоровлення, подарунки, нагороди, призи),
взаємооцінкам і самооцінкам.

Успіхи, виражені в оцінці, відбивають якість педагогічної праці,
результат діяльності вчителя, його вміння висувати завдання,
застосовувати відповідні засоби і методи організації фізичного
виховання.

Сьогодні успішність із фізичної культури визначається за чотирма
критеріями:

• рівнем засвоєння і практичної реалізації знань;

• якістю виконання рухових дій, що є виразом рівня опанування техніки
передбачених програмою вправ;

• виконанням нормативів шкільної програми;

• вмінням самостійно займатися фізичними вправами і реалізацією

цього вміння в практичній діяльності учня.

Практична діяльність учителя фізичної культури завжди починається з
певних вимог, які він ставить перед учнями, і які віддзеркалюють мету й
завдання фізичного виховання.

Щоб оцінка відігравала активізуючу роль, школярі повинні знати і
прийняти загальні вимоги до них, засвоїти їх із першого уроку фізичної
культури. Вимо– га — це вказівка, переконливе прохання, обов’язкове для
виконання. Прийнята й осмислена учнями вимога втрачає свою
авторитарність, вона стає для них усвідомленою необхідністю. Адже всі
вимоги спрямовані на реалізацію інтересів учнів, зміцнення їхнього
здоров’я, фізичну досконалість, зрештою, на підготовку до життя.
Важливо, щоби учні це зрозуміли і відчули. Так можна сформувати певні
традиції. Наведемо один із можливих варіантів таких вимог до учнів:

• мати міцні знання, передбачені програмою, і вміти їх застосовувати у
процесі самостійних занять;

• опанувати техніку виконання фізичних вправ, що вивчаються на уроках;

• досягти можливого для свого віку і здібностей розвитку сили,
витривалості, прудкості, спритності, гнучкості;

• використовувати набуті знання, вміння і навички у щоденній праці та
побуті;

• уміти точно і правильно виконувати стройові дії, вивчені на уроках;

• бути організованими під час виконання завдань учителя, виявляти
творчість та ініціативу;

• швидко реагувати на команди і розпорядження вчителя чи фізкультурних
активістів;

• самостійно виконувати фізичні вправи задля самовдосконалення;

• брати активну участь у всіх формах фізичного виховання у школі та за
місцем проживання;

• мати належну спортивну форму.

У ході занять пряма вимога підкреслюється опосередкованими у формі
поради, прохання, довіри, натяку, заохочень. Жодна з них не є
універсальною, і тривале шаблонне використання будь-якої призводить до
зниження її дієвості. Кожна форма вимоги має свою функцію і повинна
використовуватись учителем залежно від внутрішніх колективних стосунків.

Зрозуміло, що зміст вимог повинен періодично змінюватися залежно від
постановки фізичного виховання у школі, традицій, рівня підготовленості
учнів, орієнтації на фізичне виховання педколективу і батьків. Тому
бажано обговорити ці вимоги в колективі (за активної участі дітей і
батьків) і вже потім, яскраво і наочно оформлені, їх варто розмістити на
видному, доступному місці (в кутку фізкультури, біля входу в спортзал, у
залі).

Такі вимоги — це своєрідна угода між учителем і учнем у спільних діях,
тому їх зміст не повинен містити питань, розв’язання яких сьогодні у
школі є проблематичним або й зовсім нереальним. Інакше виховний,
стимулюючий вплив таких вимог можна поставити під сумнів. У процесі
підготовки, обговорення і реалізації вимог пам’ятайте вираз відомого
педагога-новатора І. Волкова: “Діти все можуть, їх у цьому треба тільки
переконати”.

Основним принципом оцінювання дітей повинен бути принцип взаємоповаги і
співпраці. Співдружності з деякими дітьми треба домагатися інколи й
роками. Шлях до неї лежить через впевненість у можливості досягти
успіху, що народжується в дитині. Тому спілкування з дітьми не починайте
словами “Ти завжди …”, “Ти ніколи …”, “Ти взагалі…”. Слід
заборонити як марні (даремні), навіть шкідливі фрази: “Ти ледар”,
“Попереджую тебе останній раз”, “Як тобі не соромно” та ін.

Учитель, який не вміє користуватися похвалою, заохоченням, нетерплячий в
очікуванні результатів, не вірить у дітей, ставить двійки за двійками, є
вкрай небезпечним для школи, він може назавжди відбити бажання дитини
займатися фізичними вправами.

Оцінюючи, завжди керуйтеся міркуванням: якщо під час виконання вправ
діти припускаються помилок, — у чомусь Ви помилились, а отже, повинні
знайти відповідний прийом, що допоможе дитині. Лінивих дітей небагато,
ними вони стають, коли не можуть подужати висунуті завдання. Дитячі
лінощі — це захист від невміння, некомпетентності вчителя. Учитель
повинен пишатися не сильними учнями, а слабкими, котрі під його
керівництвом стали сильними.

Тому лейтмотивом кожного уроку повинні стати оптимістичні заклики типу:
“Ви молодці!”, “У вас все вийде!”, “”Ви скоро навчитесь!”, “Ще трішки
зусиль, і ви станете сильними, спритними!”. Такий лейтмотив обов’язковий

від першого до одинадцятого класу, незалежно від типу і змісту уроку,
настрою вчителя. Діти повинні знати і вірити, що вчителя радують їхні
успіхи і засмучують невдачі. Свої захоплення і смуток виражайте не
тільки словами, а й більшою мірою — усмішкою, поглядом, мімікою,
реплікою.

Ґрунтуючись на загальних принципах і положеннях, оцінка діяльності учнів
на уроці фізичної культури має свою специфіку. Вона повинна відповідати
індивідуальним можливостям вихованців і віддзеркалювати ту працю, яку
дитина вклала у досягнення не якогось загального нормативу, а
індивідуально можливого результату. Так, невиконання кількісних
показників із незалежних від учня причин (непропорційний фізичний
розвиток, тривалі пропуски з поважних причин при позитивних оцінках за
техніку, знання) не є підставою для зниження підсумкової оцінки.

Під час оцінювання фізичної підготовленості школярів рекомендуємо
вчителям враховувати реальні можливості кожного учня на основі
попереднього тестування й оцінювати динаміку приросту результатів.
Наближення результату учня від вихідного до запланованого на 50% можна
оцінювати як “задовільно”, не менше, як на 70% — “добре”, не менше, як
на 90% — “відмінно”. При цьому планування необхідних результатів
здійснюється на основі вихідного тестування вчителем і учнем спільно.*

На кожному уроці доцільно виставляти п’ять-шість оцінок (цифрових). Це
допоможе протягом чверті накопичити достатню їхню кількість для кінцевої
оцінки.

Оцінка рівня розвитку фізичних якостей здійснюється на початку року,
перед початком кожної серії уроків і в кінці року. Частіше варто
перевіряти ті якості, котрі швидко змінюються. Тестові перевірки повинні
забезпечити мінімальні витрати часу. Тому на один урок беруть, зазвичай,
один тест, який органічно вписується у зміст уроку. Проводять тести у
вигляді змагань, заохочуючи кожного учасника тестування до досягнення
максимального результату. Для обробки результатів тестування можуть
використовуватися мікрокалькулятори та комп’ютерні програми. При цьому
слід мати на увазі, що ознайомлюючись із результатами тестування, дитина
може сприймати їх для себе фатально. Для усунення можливості негативного
впливу на дитячу психіку тестування має супроводжуватися роз’яснювальною
бесідою про відносність його результатів і, головне, про вирішальну роль
людської волі до самовдосконалення. Тут учень за допомогою тестів зуміє
виявити свої слабкі та сильні риси, зрозуміти схильності та потреби і
разом із педагогом накреслити реальні шляхи до самотворення. Кожне
тестування для кожного учня стане цікавою сторінкою в книзі власних
спостережень і досягнень, а отримані результати нададуть впевненості

у власних силах. Самопізнання допомагає виявленню власних потреб, і
водночас, актуалізує необхідність подальшого розвитку.

Оцінюючи якість (техніку) виконання вправ, учитель керується вимогами до
аналогічних вправ у відповідних видах спорту. Відхилення у виконанні
вправ учнями від названих вимог вважається помилкою. Помилки умовно
поділяють на три групи: незначні, значні та грубі.

Незначні помилки — відхилення від правильного виконання, що не порушує
структури рухової дії і практично не знижує кількісні показники.

Значні помилки — відхилення від правильного виконання, що не порушує
структури рухової дії, але знижує кількісні показники. Наприклад,
недостатній мах ногою в стрибках у довжину.

Грубі помилки — відхилення від правильного виконання, що порушує
структуру рухової дії і призводить до значного зниження результату.

Орієнтовно можна рекомендувати при незначних помилках і безпомилковому
виконанні ставити відмінну оцінку, значні помилки є причиною зниження
оцінки до рівня — добре, а грубі є підставою для задовільної оцінки. При
цьому вік учнів не враховується, тобто передбачені програмою вправи для
кожного класу повинні виконуватися згідно з ідеальним уявленням щодо
їхньої якості.

У зв’язку з оцінюванням техніки часто виникає питання про умови
перевірки. Наприклад, на якій висоті повинна бути планка під час оцінки
техніки стрибка у висоту, тобто створювати полегшенні умови для
демонстрації техніки чи оцінювати її на висотах, рівних нормативним? У
молодших і середніх класах допускається окремо прийом техніки і
навчальних нормативів, а в старших — техніку оцінюють на тлі виконання
навчального нормативу.

Насамперед, оцінку ставлять учням, які відмінно справляються із
завданнями. Перед початком розучування кожної вправи учням докладно
пояснюють вимоги до її виконання. На основі цих критеріїв діти зможуть
об’єктивно оцінювати хід засвоювання розучуваної рухової дії і
досягнення товаришів. Навчити дітей самооцінки і взаємооцінки — важлива
умова їхньої підготовки до самостійних занять.

Знання оцінюються через їхній практичний прояв під час організації
самостійних занять, засвоєння техніки та фізичних якостей, а також через
виконання різноманітних функцій і дій у процесі уроку, інших форм
фізичного виховання у школі та за місцем проживання.

Підсумкова оцінка виводиться з урахуванням усіх критеріїв, а у видах, де
немає кількісних показників, вона визначається за знаннями і технікою
(стройові і танцювальні вправи, акробатика, спуск з гірки на лижах і т.
ін.). Виставлені оцінки бажано коментувати, щоб уникнути можливої
дитячої підозри у суб’єктивізмі вчителя.

Річна оцінка виставляється на підставі четвертних. Якщо за один розділ
учень отримав в останній чверті вищий бал, то нижчий уже не береться до
уваги.

Останнім часом оцінки за рік виставлялись (у порядку експерименту) за
результатами заліків* та іспитів, що стимулює самостійну роботу учнів,
зацікавленість їхніх сімей. Сьогодні іспити введені в багатьох школах
України, але в кожній з них проводяться по-різному. Так, у багатьох
школах в іспиті передбачено теоретичні питання і вимоги з техніки, в
інших — тільки відповідні нормативи. Можна запропонувати такий варіант:
для іспиту підготувати відповідну кількість білетів, по чотири питання в
кожному. Перше питання — теоретичні відомості, друге — елементарні
вміння здійснювати фізкультурно-оздоровчу діяльність за діючою програмою
та правилами змагань, третє — техніка виконання певної вправи, елемента,
четверте — здача нормативів (підтягування, біг, метання, стрибки тощо).

Цінний досвід у цьому плані нагромаджено у школах Латвії. Тут
здійснюються централізовані заліки в межах міста, району згідно з
розробленим графіком на кращих спортивних базах, при єдиній суддівській
колегії, що дає змогу об’єктивно оцінити фізичну підготовленість усіх
школярів, підвищує відповідальність учнів за власний фізичний стан та
готовність до самовдосконалення.

На обкладинках шкільних зошитів тут друкують навчальні нормативи,
піктограми вправ, приблизний тижневий руховий режим. У щоденниках є
спеціальні сторінки з фізичної культури, де фіксуються домашні завдання,
виконання учнями навчальних нормативів і вимог, що дає змогу оперативно
інформувати батьків про стан успішності їхніх дітей.

Уміння здійснювати фізкультурно-оздоровчу діяльність оцінюють шляхом
виявлення можливостей учнів:

• щодо складання і демонстрації різноманітних комплексів вправ

і програм вирішення конкретних завдань фізичного виховання; »
підготувати місце занять, підібрати необхідний інвентар і обладнання;

• контролювати хід виконання завдань, оцінювати його;

• виявляти і виправляти власні помилки і помилки товаришів;

• оцінювати стан свого організму і рівень фізичної підготовленості;

• проводити окремі частини і цілі заняття фізичними вправами. З огляду
використання оцінки як фактора мотивації учнів до
фізкультурно-спортивної діяльності учнів слід вітати введення у школах
України дванадцятибальної системи оцінювання. Тим більше, Т. Круцевич**
вважає, що раціональнішою і “чутливою” є 20-бальна рейтингова система
контролю, розроблена методом перцентильного аналізу. Вона визначає
дрібніші кроки просування учня до мети, що дозволяє належним чином
оцінити

фізичну активність учнів, їх ставлення до процесу фізичного виховання, і
таким чином заохотити та стимулювати подальшу активність.

У цьому переконує і досвід роботи вчителя-методиста Бишівської СШ
Радехівського району, що на Львівщині, І. Кубая*, який використовує
рей-тингову систему заохочення учнів зі слабкою фізичною підготовкою і
добивається дотримання ними здорового способу життя, свідомого ставлення
до процесу фізичного виховання

Прагнучи до повної успішності, вчитель повинен знати причини, котрі
заважають засвоєнню відповідних вимог. Найсуттєвішими з них є:

1) недостатній руховий досвід учнів. Відомо, що успіх вивчення кожної
нової вправи залежить від арсеналу рухів і рухових дій, яким володіє
учень;

2) низький рівень фізичного розвитку і підготовленості. Для вивчення
будь-якої рухової дії необхідний певний рівень сили, гнучкості,
прудкості і витривалості. Під час виконання різних рухових дій
значущість кожної з них неоднакова. Тому перед вивченням кожної
наступної вправи вчитель повинен визначити провідні якості і своєчасно
потурбуватися про потрібний рівень їх розвитку;

3) відставання в інтелектуальному розвитку. Результати спеціальних
досліджень свідчать про те, що відставання в інтелектуальному розвитку
гальмує процес засвоєння фізичних вправ. Це можна пояснити труднощами
таких учнів в аналізі техніки, оцінці своїх дій, управлінні емоціями;

4) недостатній розвиток вольових якостей. Засвоєння навчальної програми
— це напружена фізична і розумова праця. Вона потребує наполегливості,
подолання лінощів. Виконання фізичних вправ пов’язане з необхідністю
терпіти (долаючи “мертву точку”), у деяких випадках — переборювати
страх;

5) низький рівень активності учнів. Це є характерним, переважно, для
дівчат 13-14 років і слабо підготовлених підлітків. За допомогою
індивідуальних завдань, посильних і цікавих кожному, досвідченому
вчителеві вдається подолати пасивність і зробити цю категорію учнів
встигаючою.

На завершення звертаємося до молодих педагогів. Оцінюючи дітей, їхню
діяльність і поведінку, завжди думайте про подальший розвиток своїх
вихованців. Педагогічні знання і вміння, досвід та інтуїція в поєднанні
з педагогічною позицією — почуттям відповідальності перед суспільством і
підростаючим поколінням, чуйністю, тактом, людським теплом, професійною
етикою, оптимістичним ставленням до можливостей розвитку кожної дитини —
допоможуть Вам приймати переважно правильні рішення.

Література

1. Воробей Т.В. Творче використання досвіду організації фізичного
виховання дітей і молоді у Східній Галичині дорадянського періоду в
умовах сучасної національної школи: Методичні рекомендації. —
Івано-Франківськ, 1990.

2. Васильков Г.А. Согласованно внполнять коллективнне действия //
Фи-зическая культура в школе. — 1990. — № 7. — С. 21.

3. Спортивная газета. — 1989. — 9 груд.; Физическая культура в школе. —
1990. — № 7.

4. Советский спорт. — 1990. — 4 марта; Физическая культура в школе. —
1990. — № 4.

5. Україна.— 1991. —№23. —С. 34.

6. Шаулин В.А. Один из вариантов // Физическая культура в школе. 1986. —
№ 6.— С. 12.

7. Коджаспаров Ю.Г. Функциональная музьїка на уроках льіжной подго-товки
// Физическая культура в школе. — 1986. — № 12; 1987. — № 1,2,4; 1989. —
№ 12.

8. Толстая А. Младшая дочь // Новьш мир. — 1988. — № 11. С. 202.

9. Розов В.Й. Аутогенная тренировка в заключительной части урока //
Физическая культура в школе. — 1989. — № 10. — С. ЗО.

10. Присяжнюк П.В. Уроки с сюжетними играми // Физическая культура в
школе. — 1990. — № 1-7.

11. Уроки А.Цуницкого // Советский спорт. — 1989. — 23 нояб., 26 дек.

12. Психорегуляцию — в практику физического воспитания школьников //
Физическая культура в школе. — 1991. — № 6.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019