Реферат на тему:
Учитель фізичної культури — організатор розумного способу життя.
Створення матеріальної бази та боротьба проти травматизму в школі
Важливою умовою функціонування системи фізичного виховання у школі є
матеріальна база. При цьому масова фізична культура потребує особливої
бази. Плануючи її створення, вчитель фізкультури повинен орієнтуватись
не тільки і не стільки на урок, скільки на необхідність залучити до
виконання вправ одночасно всіх учнів, враховуючи їх вік і рівень
підготовленості. Якщо, наприклад, для успішного проведення уроку з
елементами баскетболу достатньо мати два баскетбольні майданчики і
чотири додаткові баскетбольні кошики, то для роботи на перервах їх треба
значно більше і для різних шкіл — різну кількість. Важливо забезпечити
всіх учнів на уроці І в позаурочних заняттях інвентарем, дати змогу
кожному займатись на своєму приладі. Тільки тоді можна дати учням
необхідне навантаження, підійти диференційовано до кожного, підтримати
його інтерес протягом усіх занять. Прикладом такого підходу до
матеріально-технічного забезпечення процесу фізичного виховання може
бути робота вчителя СШ №102 м. Харкова Г.Чайки, який обладнав на
спортивних майданчиках І в приміщенні школи більше 100 різноманітних
конструкцій і тренажерів, на яких одночасно можуть займатися понад 500
учнів.
Створення такої матеріально-технічної бази вимагає від учителя великих
зусиль, ініціативи і творчості.
У цій роботі він повинен виходити з тих підвищених вимог до фізичної
освіти людей, реалізація яких неможлива без постійного вдосконалення
навчально-матеріальної бази і технічних засобів навчання.
В основі створення нового обладнання, приладів, пристроїв завжди лежить
потреба найбільш ефективно виконувати навчальну програму, надавати
допомогу відстаючим, прискорювати процес засвоєння вправ, виховувати
необхідні якості, тобто в основі лежить методична, а не технічна ідея.
Іншими словами, матеріальна база — це не мета, а засіб її досягнення.
При цьому кожен учитель повинен прагнути до оптимальної кількості
обладнання. Радимо мати тільки те, що сьогодні необхідне. Прилади, що
виконали
свої функції, повинні без жалю “зніматися з озброєння”. Тільки за такої
умови обладнання сприятиме правильній організації праці вчителя. Крім
стандартного обладнання, закупленого школою згідно з переліком
необхідного інвентаря та обладнання, сьогодні в школі одержало широке
поширення нестандартне обладнання: багатопропускні прилади, саморобний
інвентар (гранати, м’ячі, палиці тощо), тренажери! пристрої, технічні
засоби навчання, зокрема прилади термінової інформації.
У процесі конструювання, створення і використання нестандартного
багатопропускного обладнання слід дотримуватись ряду вимог:
• необхідність розвитку фізичних якостей і багатопрофільність
використання;
• можливість фронтальної організації навчальної діяльності, швидкого
встановлення і розбирання, безпеки і доступності виконання вправ;
• формування прикладних навичок;
• підвищення емоційного насичення занять;
• можливість використання в процесі самостійної роботи учнів;
• усунення можливих причин травматизму.
Багатопропускні прилади вимагають внесення значних змін до традиційної
методики організації занять (взаємострахування, взаємонавчання,
самоконтроль, самооцінка тощо).* У практиці часто використовують
незначну зміну стандартного обладнання для підвищення ефективності
навчання групи або окремих учнів (наприклад, при опануванні вправ на
паралельних брусах піднімають один бік жердин).
Удосконалення нестандартного обладнання не має меж, і лише окремі
прилади можуть переходити в розряд стандартного, копіюватись
(копіювання, яке, на жаль, спостерігається сьогодні в практиці роботи
шкіл, недопустиме).
Якщо дозволяє територія при школі, можна створити “стежку здоров’я”
довжиною 1,5-2 км (у формі петлі). На дистанції розміщують контрольні
пункти з пристроями для розвитку фізичних якостей. Це перекладини,
паралельні бруси, стінки, противаги. На старті встановлюють схему
“стежки” з рекомендаціями і порадами для самостійних занять, лавки для
одежі. Такі стежки можуть також використовувати батьки і вчителі.
У залах радимо обладнати місця для самоконтролю, де учні зможуть зміряти
ріст, вагу, силу, життєву об’єм легень тощо.
У школах, що мають два зали, один з них обладнують для учнів молодших
класів. Якщо школа має один зал, то для учнів молодших класів
обладнують спортивну кімнату. Спортивні майданчики теж доцільно
обладнати окремо для старших і молодших школярів. Для першачкІв школа
може закупити велосипеди, самокати, луки, дитячі шаблі та інший інвентар
для ігор. На шкільних майданчиках, “стежках здоров’я”, біля приладів на
спеціально обладнаних стендах записують можливі вправи і рекомендації до
їх виконання з вказівками щодо дозування (для учнів різного віку і
підготовленості).
Створюючи бази, важливо врахувати побажання дітей, пам’ятаючи при цьому,
що ігрові атракціони типу гойдалок, каруселі мають велике значення для
спеціальної рухової підготовки школярів і з задоволенням ними
використовуються у вільний час.
Якщо створенню бази не передувала розробка методики її використання,
якщо вона не була викликана потребою практики, то до неї швидко
втрачають інтерес не тільки діти, а й учителі, І тоді базу чекає доля
тих, що давно перетворились на руїни в багатьох шкільних подвір’ях.
Добре, якщо вчитель, створюючи базу, передбачить “природні умови” для
подолання різноманітних перешкод.
Значно підвищити ефективність фізичного виховання учнів можна шляхом
продуманого фарбування приладів, залів і підсобних приміщень, про що
треба радитись із фахівцями.
За найменшої змоги у школі бажано створити тренажерні зали для силової
підготовки та занять груп атлетичної гімнастики.
Для організації інформаційної і методичної роботи, надання допомоги
фізкультурному активу, батькам, учителям молодших класів, класним
керівникам, вихователям груп подовженого дня при шкільних залах
створюються методичні кабінети (там зібрані література, рекомендації,
поради, плани і календарі, навчально-методичні посібники, журнали,
фотоальбоми з описом досвіду роботи, навчальні карточки). У кабінеті
ведеться каталог методичної літератури, журнальних і газетних статей,
діафільмів і діапозитивів з питань методики фізичного виховання,
включаючи методику використання ТЗН, нестандартного обладнання та
інвентаря. Для обслуговування кабінету (2 год. щоденно, крім суботи)
залучають п’ять учнів, кожен з яких чергує один раз на тиждень.
У школах України нагромаджено великий досвід залучення учнів до
створення й оформлення бази, ремонту і виготовлення інвентаря, що можна
розглядати як запоруку дбайливого ставлення до нього.
За відсутності в залі і на майданчиках захисних пристосувань,
перевантаженості приміщень посилюється ймовірність травматизму. Однією
зі складових успішних занять є заходи, спрямовані на усунення можливих
причин травматизму.
Роль педагогічного колективу у розв’язанні завдань фізичного виховання
учнів
Аналіз діяльності кращих шкіл з фізичного виховання свідчить, що
справжній успіх приходить там, де при персональній відповідальності
кожного за свого ділянку роботи є повна взаємодія, взаємодопомога,
взаєморозуміння між членами педагогічного колективу на чолі з директором
школи. Лише в цьому випадку фізична культура, культ здоров’я органічно
входять у повсякденне життя школи.
Тільки спільними зусиллями всього педагогічного колективу школи, учнів,
їхніх батьків, громадських організацій можна створити по-справжньому
дієву систему фізичного виховання, значно легше розв’язувати різні
організаційні питання, пожвавити позакласну спортивно-масову роботу,
сформувати в учнів стійкий інтерес до систематичних занять фізичними
вправами.
При цьому виняткову роль відіграє директор школи. Він повинен
мобілізувати вчителів на реалізацію завдань фізичного виховання. На
нього
покладаються обов’язки забезпечити необхідні умови для проведення уроків
фізичної культури і позаурочної роботи. Директор покликаний всіляко
сприяти створенню умов для справжньої творчості вчителів, підвищенню
їхньої майстерності, розвитку талантів, засвоєння передового і
новаторського досвіду. Він зобов’язаний виносити на розгляд педагогічної
ради найважливіші питання фізкультурно-спортивної роботи, заохочувати
вчителів, що беруть активну участь у ній.
Від поглядів директора на фізичне виховання залежить багато. Його
найважливіша функція — постійний контроль за фізичним вихованням учнів:
відвідування уроків, спостереження за проведенням занять у режимі дня і
позакласних занять.
Кожен учитель, який би предмет він не викладав, не може не думати про
здоров’я своїх учнів, їх поставу і манери, рухи і пози. По суті, так
воно і буває на практиці. Викладаючи свій предмет, кожен педагог
постійно звертається до засобів фізичного виховання, роблячи зауваження
учням і вимагаючи їх виконання. Педагогічні втручання спрямовані на
виховання культури поведінки, природної й гарної ходи, на охорону І
зміцнення зору, формування навичок правильно тримати різні знаряддя
навчальної та виробничої праці, а також привчання школярів до
самодисципліни, порядку і самоорганізова-ності. Цей процес іде і
попутно, і спеціально організовується (гімнастика до уроків,
фізкультхвилинки і паузи, ігри на перервах). Навіть на заняттях
технічною і художньою творчістю справжній педагог не може не думати про
те, як стоять або сидять його вихованці, як пересуваються, тримають руки
і тулуб, граючи на фортепіано, біля мольберта і т. д.
Варто підкреслити виняткову цінність фізичної культури в справі
виховання, що сьогодні можна вважати стрижневого проблемою у діяльності
шкільних педагогічних колективів. Завдання шкільних педагогів і,
безперечно, вчителя фізичної культури — допомогти юнакам і дівчатам
різнобічне підготуватися до майбутньої діяльності.
Особливі завдання у фізичному вихованні школярів покладаються на класних
керівників, які добре знають кожного учня, піклуються про нього.
Досвід роботи кращих учителів початкових класів, класних керівників із
числа вчителів-предметників свідчить, що засоби фізичної культури є
надійним помічником як у зміцненні здоров’я, так і у формуванні
особистості учня.
Беручи участь у фізичному вдосконаленні учнів, ці педагоги глибше
вивчають їх характер і нахили, формують моральні якості, організаторські
здібності, активно впливають на громадянське становлення школярів. Для
цього використовують вікторини, обговорення книг, кінофільмів, екскурсії
і туристичні походи, спортивні змагання І масові фізкультурно-художні
заходи.
Класний керівник повинен контактувати з фізоргом класу, добре знати його
обов’язки, допомогати у їх реалізації: організовувати ігри і змагання у
класі,
готувати команди до шкільних змагань, залучати учнів до занять у секціях
Одна з найважливіших ділянок у роботі класного керівника — робота з
батьками
Але молодий учитель повинен знати, що класні керівники по-різному
ставляться до проблем фізичного виховання школярів Одні — активісти на
високому рівні проводять фізкультурно-масову роботу в своїх класах,
уміють І хочуть це робити Другі — ті, що співчувають, загалом розуміють
значення фізичної культури І готові до дії, але погано знають, що І як
треба робити Є й такі, що неохоче залучаються до роботи з фізичного
виховання, вважаючи це справою вчителя фізичної культури
Важко переоцінити роль особистого прикладу педколективу в справі
зміцнення авторитету предмета ”фізична культура” Із великим Інтересом
діти стежать за заняттями педагогів у групах здоров’я, дивляться, як
тренуються вчителі, готуючись до змагань учительських команд Учні
радісно приймають пропозиції вчителів тренуватись разом
Література
1. Ашмарин Б. А. Теория й методика педагогических исследований в
фи-зическом воспитании. — М: ФиС, 1978. —222 с.
2. Круцевич Т. Ю. МетодьІ исследования индивидуального здоровья детей й
подростков в процессе физического воспитания. — К., 1999. — 230 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
