.

Туризм в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 8421
Скачать документ

Реферат на тему:

“Туризм в Україні:

проблеми і перспективи

конкурентноздатності”

ПЛАН

Мета роботи

Постановка проблеми

Аналіз проблеми

Пропозиції до розв’язання проблеми

Обґрунтування пропозиції та вибір альтернативи

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

Необхідні ресурси та умови

8. Висновки

1. Мета роботи. Ця робота присвячена аналізу глобальної та регіональної
конкурентноздатності України в галузі туризму. На перший погляд тема
видається досить легкою. На сьогоднішньому ринку туристичних послуг
України існує безліч інформації з приводу того, куди можна поїхати, до
яких туристичних операторів звернутися по допомогу, яка вартість тієї чи
іншої послуги. Але така інформація є досить хаотичною, з неї повною
мірою не можна робити жодних висновків про стан самої галузі та
проблем, які в ній існують. Якщо ж намагатися розібратися більш
детально, все ж певні довідкові дані можна віднайти. Так, наприклад,
досить легко можна знайти, інформацію, що у 1999 році в Україну в’їхало
4,2 млн. чол., виїхало – 8,2 млн. чол.., а внутрішній туризм становив
6,4 млн. чол. тощо. але такі дані самі по собі нічого не говорять, адже
ми знаємо, що все пізнається у порівнянні. На мій погляд, пересічному
громадянинові досить важко розібратися з такою безліччю статистичних
даних. Так, з ними можна ознайомитися, але, закривши газету чи журнал,
одразу і забути. Найважливіше, на мою думку, відсутнє або подане досить
коротко та не широко розповсюджене. Це має бути повний огляд всієї
галузі туризму України з поглибленою інформацією, статистичними
відомостями, аналітичними висновками та критичними зауваженнями.

Саме цього я прагнула досягти у своїй роботі. Звичайно, це лише моє
власне бачення тієї ситуації, що існує зараз, базоване на офіційних
відомостях, що подаються в газетних статтях, на інтернет-сайтах та
задекларовані в прийнятих законах. Проаналізувавши їх, я спробувала
зробити певні висновки у вигляді тих пропозицій, виконання яких, на мою
думку, покращить стан всієї галузі, наблизить її до світового рівня, і
дасть можливість туризму стати однією з основних статей наповнення
бюджету. Тим більше, що навіть при певному скептицизмі мого підходу до
розв’язання проблем туризму, не можна не погодитися, що наша країна
об’єктивно має відповідний потенціал для досягнення успіху у цій сфері.
Слід зазначити, що ємкість ринку туристичних послуг на сьогодні є досить
значною та відносно сталою, тому, на мій погляд, найважливішим зараз є
не збільшення цієї ємкості, а спрямування зусиль на розв’язання
нагальних проблем галузі туризму в Україні, про які йтиметься нижче.

2. Постановка проблеми. Проблеми, які існують на сьогодні в галузі
туризму України, є наріжним каменем всієї роботи, тому до їх з’ясування
слід підходити дуже уважно. Саме від того, на скільки правильною,
адекватною та вчасною є затронута проблема, залежить доцільність моєї
роботи. Адже її основне завдання, на мій погляд, полягає не лише в
простому перерахуванні всіх негараздів галузі, а, насамперед, в
об’єктивній оцінці та пошуку найефективнішого шляху виходу з кризи,
розв’язання поставлених задач. Тому для виявлення проблем українського
туризму буде доцільно розглянути стан цієї галузі на світовому ринку і
порівняти його з ситуацією в Україні. Саме таким шляхом, але враховуючи
особливості та специфічні риси нашої країни, можна розкрити всю
глибинність провідних проблем галузі.

Характерною рисою кінця ХХ століття став бурхливий розвиток туризму –
найбільш демократичної та інтернаціональної сфери суспільної
діяльності. Потужний імпульс до цього було дано на Першій всесвітній
конференції “Туризм як впливова силу збереження миру” (1988 р.
Ванкувер), де вперше пролунав заклик до поширення та пропаганди туризму
як гаранта миру та безпеки , який впливає на громадян різних країн, їх
економіку, культурну спадщину, традиції, релігію та ремесла.

Водночас туризм є однією з найприбутковіших галузей світової економіки
і по своїй економічній віддачі вийшов на її провідні позиції: на нього
припадає близько 10% виробленого у світі валового продукту та близько
30% світової торгівлі послугами. Також ним закумульовано близько 7%
світових капіталовкладень. Кількість міжнародних туристичних мандрівок
постійно зростає (з 25 млн. у 1950 р. до 675 млн. у 1998 р.),
відповідно доходи від готельно-туристичних послуг також
підвищуватимуться прискореними темпами і можуть зростати від 445 млрд.
дол. у 1998 р. до приблизно 2 трлн. дол. у 2020 р. (за припущеннями).
За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно подорожує більше
800 млн. чоловік. Примітним є те, що більш ніж в 40 країнах світу
туризм є основним джерелом надходжень національного бюджету, а в 70 –
однією з трьох статей. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від
іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та
послуг складає 35 %, на Кіпрі та в Панамі – понад 50 %, на Гаїті – більш
як 70 %і.

На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає
питання про роль України на світовому ринку туристичних послуг. Слід
зазначити, що об’єктивно вона має всі передумови для інтенсивного
розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного
положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного,
історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Більш
детально про її можливості йтиметься нижче. Але, нажаль, не все є таким
безхмарним. На фоні світового туризму, який набирає потужностей
фантастично швидкими темпами, Україна виглядає досить скромно. На
сьогодні українські громадяни є своєрідними інвесторами зарубіжних
країн, що є одним з найболючіших питань всієї туристичної галузі. Адже
туризм, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків міг би щороку
приносити в державну скарбницю до 4 млрд. дол.

Безумовно, що причини такого становища треба шукати в складній
соціально-економічній ситуації в державі, в невідрегульованості
механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутності ефективної
стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і регіональному
рівнях. Але проблема, на мою думку, є значно ширшою. Питання стосується,
мабуть, не лише туристичної галузі України, а взагалі шляхів залучення
країн з перехідною економікою (до яких належить і Україна) до могутніх
інтеграційних процесів та конкурентноздатності таких економік на
світовому ринку.

Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовлене
економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище
країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Для
України важливим є розуміння того, що ключові параметри
конкурентноздатності товарів, підприємств і галузей формувалися у
структурі внутрішніх і зовнішніх зв’язків СРСР – країни, яка на період
розпаду перестала відповідати сучасним критеріям конкурентноздатності.
Потенціал УСРС, хоча і був досить значним, проте ефективність його
реалізації була вкрай незадовільною. Національна економіка України, яка
успадкувала традиційно матеріально- та енергомісткі виробництва, була
об’єктивно неспроможною витримати конкуренцію на світових ринках.
Вкрай несприятливі внутрішні умови розвитку при порівняно слабких
міжнародних позиціях економіки України примушують активно шукати
нестандартні шляхи виходу з кризи, засоби формування по-справжньому
міжнародно конкурентноспроможної національної економіки.

Отже, підсумовуючи все вищенаведене, приходимо до досить простого, але
водночас вирішального висновку. Так, можна з впевненістю стверджувати,
що в галузі туризму проблемним сьогодні є неефективне та нераціональне
використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку
туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є
визначальним питанням, яке має диференційовану структуру, складаючись,
в свою чергу, з ряду інших, більш конкретних питань. Так, до останніх
можна віднести насамперед відсутність розвиненої інфраструктури, низьку
якість обслуговування, відсутність якісної реклами та глибинної
інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які
надаються, на світовому рівні, значний податковий тягар тощо.

3. Аналіз проблеми. Для глибинного розуміння тих процесів, які
призводять до виникнення та існування згаданих вище проблем в галузі
туризму, слід більш детально проаналізувати ситуацію, що склалася на
цьому ринку послуг.

Незважаючи на широку “географію” туристів, які приїжджають до нашої
країни, їх переважну частину (78%) складають туристи з колишнього СРСР,
і в першу чергу – з Росії, Бєларусі та Молдови. Щодо інших країн, то
найбільше Україну відвідують туристи з Угорщини, Словаччини та Польщі
(табл.1). При цьому частина іноземних туристів, які подорожували в
туристичних групах, є досить незначною – лише 1.2%. Більшість громадян,
які, за існуючою класифікацією, розглядаються як іноземні туристи,
фактично такими не є, а відвідують Україну зі службовими або приватними
цілями (і в тому числі – для ведення приватного бізнесу). Це водночас є
яскравим свідченням недостатності розвитку в Україні організованого
туризму.

Розподіл іноземних туристів за країнами, з яких вони прибули в 1998 р.

Табл. 1

Країни Прибуло до України З них подорожувало

всього (тис. чол.) 1998 р. у % до 1997 р. у туристичних групах (тис.
чол..) **

У цілому………………………………………..

у тому числі………………………….

держави колишнього СРСР…….

з них:

Бєларусь…………………………………………

Молдова…………………………………………

Росія………………………………………………

інші………………………………………

з них:

Болгарія…………………………………………

Великобританія………………………………

Греція…………………………………………….

Ізраїль……………………………………………

Іспанія……………………………………………

Італія……………………………………………..

Канада……………………………………………

Кіпр……………………………………………….

Китай……………………………………………..

Німеччина………………………………………

Польща…………………………………………..

Румунія………………………………………….

Словаччина…………………………………….

США………………………………………………

Туреччина………………………………………

Угорщина……………………………………….

Франція………………………………………….

Чехія……………………………………………… 6207,6

4838,7

1238,9

1292,8

2116,8

1368,9

29,8

24,1

9,0

28,6

5,9

17,2

11,1

1,3

8,4

62,5

256,1

38,9

149,0

46,0

22,7

440,9

20,9

75,6 84

90

90

109

81

74

43

113

86

137

84

77

84

37

78

94

40

55

62

83

68

87

92

96 75,5

36,1

2,0

0,7

32,9

39,4

0,1

2,2

0,3

4,2

0,1

1,1

1,1

0,1

0,2

7,9

2,3

0,1

0,7

6,0

2,1

0,2

0,7

1,2

дані Держкомкордону України (за методикою ВТО)

дані Держкомтуризму України

Хоча практично вся територія нашої країни має достатній потенціал для
розвитку туризму, все ж інтенсивність відвідувань іноземними туристами
її окремих регіонів дуже різниться (табл. 2).

При досить значних, а часом і унікальних природно-лікувальних ресурсах
України , лікувальний туризм (поряд із спеціалізованим та зеленим) ще не
дістав тут достатнього розвитку. Такі види туризму приваблюють лише
менш як 2% туристів (табл. 3).

Як свідчить здійснений порівняльний аналіз, в Україні туристична
інфраструктура є недостатньо розвинутою і водночас раціональною, що в
поєднанні з низькою якістю сервісу зумовлює її низьку привабливість, і,
відповідно, прибутковість на фоні аналогічних показників по інших
країнах Європи.

Розподіл регіонів України за кількістю відвідувань їх іноземними
туристами в 1998 р.

Табл. 2

Кількість відвідувань Регіони

До 1 тис. ……………………..

Від 1 тис. до 2 тис. ……….

Від 2 тис. до 3 тис. ……….

Від 3 тис. до 5 тис. ……….

Від 5 тис. до 10 тис. ……..

Від 10 тис. до 20 тис. ……

Від 20 тис. до 50 тис. ……

Понад 50 тис. ……………… Донецька, Житомирська, Київська (без м.
Києва), Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька та
Чернігівська області

Вінницька, Кіровоградська, Рівненська, Херсонська та Черкаська області

Волинська і Дніпропетровська області

Закарпатська (5), Запорізька (4,9), Івано-Франківська (3,3),
Миколаївська (3,2) і Харківська (3,4) області

Чернівецька (6) область

Севастополь (18,6)

Львівська (20,5) і Одеська (30,5) області

Київ (60,9) і Автономна Республіка Крим (97,2)

складено за даними статистичного бюлетеня: Санаторно-курортне
лікування, організований відпочинок та туризм в Україні. К., Держкомстат
України, 1999, с.49

Розподіл іноземних туристів за метою відвідування

Табл. 3*

Показники

Роки

1997 1998 1999

Чисельність туристів (усього)

у тому числі за метою відвідування:

службова, ділова, бізнес-тур, навчання………………………..

дозвілля, відпочинок, спортивно-оздоровчий туризм…….

лікувальний
туризм……………………………………………………..

спеціалізований
туризм……………………………………………….

інші…………………………………………………………..
………………… 100,0

31,3

59,2

1,8

0,2

7,5 100,0

31,3

63,8

1,6

1,5

1,8 100,0

31,5

57,6

1,8

1,3

7,8

складено за даними статистичного бюлетеня: Санітарно-курортне
лікування, організований відпочинок та туризм в Україні, с.46-47

Нажаль, на сьогодні можемо лише констатувати. що на фоні зростаючої
конкуренції на світовому ринку туристичних послуг і внаслідок дії ряду
факторів, про які, йтиметься нижче, відрив України від провідних
туристичних країн збільшується, переміщуючи її на “периферію”
туристичних потоків (у 1999 р. її відвідали в 20 разів менше туристів,
ніж Францію – найближчу до України за розмірами території та чисельністю
населення). Тому іноземний туризм і досі не відіграє належної ролі в
господарському житті України. Аналіз офіційної статистичної інформації
свідчить про негативні риси в розвитку іноземного туризму в нашій
країні в останні роки. Потік іноземних туристів до неї зменшується. Лише
за 1997-1999 рр. вдвічі скоротилася кількість організованих туристів,
майже втричі – приватні відвідування України іноземцями і вчетверо –
прибуття іноземного обслуговуючого персоналу. Таке скорочення
відбувається на фоні збільшення (вп’ятеро) транзиту іноземних туристів
українською територією (табл.4). Усе це дає підстави стверджувати про
втрату Україною привабливості як місця міжнародного туризму.

Відвідування України іноземцями

Табл. 4*

Показники

Роки

1999 р. у %

до 1997 р.

1997 1998 1999

Відвідування (всього)…………………….

у тому числі за метою:

туризм……………………………………..

службова поїздка…………….

організований туризм………

приватна поїздка…………….

обслуговуючий персонал………….

транзит…………………………………… 14743,6

12103,7

1194,2

1414,4

9495,1

1740,4

899,5 12003,0

9858,7

1478,3

852,6

7527,8

845,7

1298,6 10656,4

6014,1

1548

712,5

3753,6

404,2

4571,4 74,5

49,7

129,6

50,4

39,5

23,2

508,2

дані Держкомкордону України

4. Пропозиції до розв’язання проблеми. Ситуація, що склалася в
туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів
подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного
продукту, із забезпеченням необхідної його якості.

Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі туризму України, є
наслідком того економічного минулого, яке залишилося нашій державі після
розпаду СРСР. Тому ці явища є досить глибинними, а їх розв’язання
потребує комплексного та продуманого підходу. Зрозуміло, що цим на
державному рівні займаються спеціально створені урядові та неурядові
організації. На мою ж думку, слід наголосити на тих факторах, які
призводять до тієї ситуації, що спостерігається на ринку туризму. Саме
намагаючись їх змінити, і можна досягти якщо не абсолютного, то хоча б
поступового часткового покращення стану туристичної галузі України.

Фактори, що спричиняють розвиток іноземного туризму, не адекватний
природо-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному
потенціалові України, знаходяться як у суто внутрішній, галузевій, так
і в зовнішній (переважно загальноекономічній) площинах. Основними з
галузевих факторів є:

– Недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об’єктів
туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Слід
пам’ятати, що виробнича база галузі формувалася, в основному, за
радянських часів з орієнтацією переважно на невибагливого туриста, тому
серед об’єктів інфраструктури переважають великі (порівняно з
аналогічними закордонними) комплекси, із значною концентрацією місць та
низьким рівнем комфортності. Потрібно також відзначити, що в Україні
лише близько 10% готелів відповідають міжнародним стандартам, серед них
станом на 2000 рік не було жодного п’ятизіркового, і тільки шість малиь
чотири зірки. Зараз ситуація починає поступово змінюватися, все ж виник
перший п’ятизікровий готель в Україні. Але до стабілізації ситуації ще
далеко. На щастя, усвідомлення цього як важливої проблеми галузі вже
існує у державі. До 2010 року лише у Києві має з’явитися п’ять
п’ятизіркових готелів, 12—15 — чотиризіркових, а також 40—50 —
тризіркових, що, за ідеєю, мало б сприяти притоку туристів у столицю.
Про стан українських шляхів говорити взагалі не доводиться. Одним із
дійових засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток
туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів
(МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в Європі коефіцієнт
транзитності (з 13 тис. км автомобільних шляхів державного значення
понад 9 тис. км є магістралями, зв’язаними з МТК). У з потужним
туристичним потенціалом нашої країни, цей факт може стати важливим
фактором розвитку вітчизняної економіки.

– Відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи
дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка
б давала відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою
вітчизняних курортів. Так, в 1999 році в Національному бюджеті на це
було передбачено 1,7 млн. грн., отримано ж лише 40 тис. Тому абсолютно
зрозуміло, що за кордоном дуже важко отримати інформацію як про саму
Україну, так і про туристичні послуги, що в ній надаються. І хоча в 1999
році в нашій країні було створено власну інформаційну систему (UTIS),
вона в значній мірі носить комерційно-інформаційний, а не іміджовий
характер. Зовсім інакше за кордоном. Наприклад, Великобританія, котру і
так не має особливої потреби рекламувати, витрачає на ці цілі 80 млн.
фунтів стерлінгів. На перший погляд здається, що це марнотратство.
Але, як було підраховано, кожен вкладений в рекламу фунт приносить
доход від залучених туристів у 27 фунтів. Тому спрямування переважної
частини коштів на рекламу України по всьому світу та її широкі
туристичні можливості, на мою, думку, буде правильним рішенням.

– Технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовуються
туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак
повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники щодо
готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком і
вартістю послуг, які ними надаються; у світі практично всі довідники з
туризму випускаються в електронному , а більшість – у Internet-форматах,
що дає їх користувачам можливість бронювати місця в готелях і на
транспортні у режимі реального часу – “on-line”). Останнім часом в
галузі інформаційних технологій України спостерігається значне
пожвавлення. Тому слід також активно використовувати цю можливість для
наближення до виходу на світовий рівень обслуговування клієнтів.

– Низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією
працівників галузі. На сьогодні в Україні практично відсутні відповідна
система в галузі туризму для підготовки і перепідготовки кадрів, а
також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги; тим
часом як у Росії, наприклад, яка, за прогнозами ВТО, у 2020 р. увійде до
десятки найбільш відвідуваних країн світу, вже сьогодні функціонує
близько 40 державних і приватних навчальних закладів підготовки кадрів
для туризму). В нашій державі також поступово виникають відповідні
навчальні заклади, але вони роблять лише перші кроки у цьому напрямку,
не маючи відповідного досвіду.

– Відставання масштабів (навіть порівняно з середніми показниками по
СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної
діяльності, яке значною мірою пояснюється перманентною
адміністративною реформою в Україні. Про останні зміни та перегляд
стратегії держави в галузі туризму йтиметься нижче.

Головними зовнішніми факторами, які стримують розвиток туризму в
Україні, є викликана млявістю та несподіваністю економічних реформ
несприятливість існуючих умов для підприємництва взагалі та туристичного
зокрема, недосконалість і навіть певна агресивність нормативно-правового
поля (і в тому числі – правил і умов перетинання кордонів іноземцями) і,
як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму –
як внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через
несприятливий інвестиційний клімат). Несприятливість бізнесового клімату
спричинила той факт, що з майже 3000 українських туристичних
підприємств, які мають дійсні ліцензії на надання туристичних послуг,
фактично на ринку працюють лише близько третини.

Як вже зазначалося, саме ці зовнішні та внутрішні фактори можуть бути
базою, на основі якої розроблятимуться пропозиції щодо виходу галузі з
кризового становища та слугувати вказівниками подальших напрямків її
розвитку.

5. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив. Якщо розглядати
альтернативи, що існують сьогодні перед українським туризмом, то є лише
два шляхи, тобто два сценарії подальшого перебігу подій. Саме зараз
відбувається той вирішальний момент, від якого залежить майбутнє
українського туризму, коли з’ясовується, чи стане туризм однією з
головних статей доходу у бюджеті, як це відбувається у більшості
цивілізованих країн світу, чи залишиться на тому ж рівні, на якому він
існував до сьогодні. Все це визначається тими орієнтирами, що будуть
закладені в політику розвитку туризму, тобто, якщо говорити доступніше,
тим на кого буде спрямований наш ринок туристичних послуг. Таким чином,
стоїть альтернатива: чи робити акцент на іноземного споживача чи
реанімувати внутрішній туристичний процес.

Зрозуміло, що палкі суперечки, які ведуться з цього приводу, базуються
на перевагах та недоліках як першого, так і другого шляху розвитку.

Якщо орієнтуватися насамперед на іноземного споживача, то це
потребуватиме серйозного перегляду всієї суті самого поняття
туристичної послуги як такої. Не треба втішати себе ілюзіями, що при
наявності сучасного рівня комфорту на кількох туристичних об’єктах в
цілій державі можна істотно змінити ситуацію. Адже іноземний турист їде
в Україну насамперед за враженнями, і готовий платити за них, у державу,
а не в ізольований від неї туристичний об’єкт. За оцінками фахівців, за
останні 4 роки наші можливості по прийому іноземних туристів використані
на 10 %, від чого ми втратили 80 % валютних надходжень. Отже, будьмо
реалістами – “буму” іноземних туристів в найближчі роки очікувати не
варто. Під великий сумнів можна поставити надії на істотне пожвавлення
процесу припливу іноземних інвестицій на туристичний ринок України.

Тобто, слід обрати, чи форсованими темпами довести рівень туристичного
комфорту до міжнародних стандартів, чи поступово налагоджувати сервіс та
реанімувати внутрішній туристичний процес. Зрозуміло, що така постановка
питання є досить умовною, але на рівні концептуального обгрунтування
програм на найближчу перспективу перевагу слід віддати другому варіанту.
Звичайно, це не познає, що при цьому треба ігнорувати вигоди від
міжнародного туризму. Йдеться, насамперед про те, щоб піднятися на ноги
за рахунок власних споживачів, і тоді вже, маючи відповідну базу,
прагнути максимізувати свої досягнення на світовому рівні.

Але навіть обираючи другий шлях розвитку (орієнтація на розвиток
внутрішнього туристичного процесу), постаємо перед вибором, в якому саме
напрямку працювати: в’їзний (регіональний) чи виїзний туризм розвивати.
Так, організація поїздок за межі України – справа доволі прибуткова, і
на ній заробляють гроші безліч організацій, зокрема й туристичні
агенції. Але не слід забувати, що у більшості випадків – це так звані
“шоп-тури”, які спричинені нестабільною економічною ситуацією в країні і
тому не можуть залишатися пріоритетними надовго. Крім того, вони не є
безпосередньою функцією туристичних фірм, а лише дозволяють їм отримати
певний прибуток. Тим часом, у більшості держав закордонний туризм
посідає якраз останнє місце. Так, у Японії з 15000 тур фірм тільки 5%
організовують поїздки за її межі, решта працюють на іноземний та
внутрішній туризм. Тому більш доцільним, мабуть, є розвиток саме
в’їзного туризму , адже він дає додаткові робочі місця та валютні
надходження.

Та структура українського туризму, яка існує вже протягом багатьох років
потребує якщо не докорінної зміни, то хоча б відповідної адаптації до
сучасного становища як в країні, так і у світі. На сьогодні вона є
досить своєрідною. Так, майже половина (близько 43%) належить
відпочинку на курортах та в інших рекреаційних зонах. Цю особливість
доволі легко пояснити історичними обставинами, коли туризм cаме
всередині країни розвивався великими кроками. Звичайно, ніхто не
стверджує, що це може стати негативною рисою нового українського
туризму, але слід приділяти більшу увагу й іншим видам туризму. Так,
розмір сільського, мисливського та інших спеціалізованих видів туризму
становлять лише 9%.

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями.
Об’єктивно аналізуючи нормативно-правову регуляцію стану галузі туризму
в Україні, слід відмітити, що вона активізувалася лише протягом
декількох останніх років. Законодавство України про туризм складається з
Конституції України, Закону України “Про туризм” (прийнятий лише 1995
р.), інших законодавчих актів України, що видаються відповідно до них,
міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.

До сьогодні в Україні було досить чітко вибудовано диференційовану
систему органів урядового та неурядового характеру, які фахово займалися
цим питанням. Так, Законом “Про туризм” встановлено, що державна
політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України.
Центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму був
Державний комітет України по туризму (на сьогодні – ліквідовано),
повноваження якого визначалися цим законом та положенням, що
затверджувалося Кабінетом Міністрів України. Державний комітет України
по туризму реалізував державну політику в галузі туризму і ніс
відповідальність за подальший його розвиток; брав участь у підготовці
проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму.
Місцевими органами державної виконавчої влади в галузі туризму є
відповідні структурні підрозділи у складі органів державної виконавчої
влади в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі, які підпорядковані цим органам влади та Державному комітету
України по туризму. Для координації діяльності міністерств і відомств
України в галузі туризму створено Національну раду по туризму, яка є
позавідомчим колегіальним органом.

Проблема, на мій погляд, полягає в іншому. При впровадженні Закону “Про
туризм” його метою визначалося створення правової бази для становлення
туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу
культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення,
збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів
туристів і суб’єктів туристичної діяльності, визначення їх обов’язків і
відповідальності. Як бачимо, пройшло вже понад 5 років, а ситуація в
туристичній галузі реально не змінилася. Тому можна дійти до цілком
логічного висновку, що вся створена система органів, видана кількість
законів, розпоряджень, указів є черговою жертвою бюрократизму в нашій
державі. І саме це є головною проблемою сьогодення у суспільстві. Не
можна вважати, що, видавши пару законів, ситуацію можна змінити на
краще. Доки не прийде усвідомлення у потребі туризму як провідної галузі
економіки, ніяких змін на краще не відбуватиметься.

Зараз все ще на стадії розробки знаходиться “Державна програма розвитку
туризму в Україні до 2010 року”. Вона спрямована на вирішення таких
існуючих в Україні проблем, як відсутність пропаганди рекреаційних
можливостей країни на державному рівні та ефективної моделі
інвестиційної політики в цій галузі, високі ціни на готельні послуги при
їхнiй низькій якості, надмірний податковий тиск на туристичні
підприємства, складні, порівняно iз всесвітньо визнаною міжнародною
практикою, візові та митні процедури і подібне. З прийняттям програми
планується, що в’їзний туристичний потік зросте вже 2005 року до 9,2
млн. осіб (нині ця цифра 4,4 млн.), а кількість внутрішніх туристів — до
12 млн. (з 6,6 млн.). За попередніми підрахунками, обсяги реалізації
власних послуг принесуть до українського бюджету 5,5 мільярдів гривень
при загальному фінансовому обігові в галузі в розмірі 34 млрд.

І ще одне принципове питання. Всі плани, програми та проекти щодо
розвитку туристичної індустрії повинні бути максимально зорієнтовані не
тільки на створення належних умов для туристів, а й на забезпечення
високого комфорту проживання корінних жителів регіону. Іншими словами,
розвиток туристичної галузі треба розглядати як фактор стабілізації
місцевих ринків праці та розширення зайнятості населення.

Серед інших питань, які регулюються відповідними урядовими
організаціями, є й такі, які, наприклад, розробка першочергових кроків у
реалізації Основних напрямів розвитку туризму в Україні, схвалених
Указом Президента України від 10.10.1999 р. постановою Кабінету
Міністрів України “Про заходи щодо подальшого розвитку туризму” (від
29.04.1999 р.) Ряду центральних органів виконавчої влади дано доручення
“організувати облаштування мережі міжнародних транспортних коридорів
об’єктами туристичної інфраструктури, залучення інвестицій та одержання
кредитів для розвитку туристичної індустрії”.

Згідно з наказом Президента України розроблений проект “Державної
програми розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного і
міжнародного курортно-рекреаційного та туристичного центру”.

Окремо слід сказати про роботу Асоціації туризму України. Вона на
сьогодні є головною ланкою в тій системі, яка була наведена вища, займає
провідне місце серед урядових та неурядових організацій. Об’єднуючи
організації відповідного профілю на місцях, Асоціація значно полегшує
роботу, намагаючись скоординувати їх роботу. Прикладом таких організацій
може бути Львівська організація розвитку туризму, Асоціація
“Трускавецькурортосервіс”, Одеський регіональний центр сприяння розвитку
туризму “Регіон-туризм”.

7. Необхідні ресурси та умови. Не зважаючи на всі реалії сьогодення,
хотілося б зазначити, що Україна об’єктивно має могутній туристичний
потенціал, який, нажаль, використовується не дуже ефективно. Так,
вагомою складовою туристичного потенціалу країни є історико-культурні
пам’ятки. Найбільше туристів приваблюють розкопки античних міст
Північного Причорномор’я (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки
Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі,
Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури (фортеці в
Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині,
Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацеві комплекси в
Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки культової архітектури в
Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Мукачевому і Чернівцях,
а також дерев’яної культової та цивільної архітектури в Карпатах.

Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського
морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більше 3 тис. природних озер
і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. На
їх основі створено 5 національних природних парків, 15 державних
заповідників, заказники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового
мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища
лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до
рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє,
а й міжнародне значення. Крім того, Україна розташована на перехресті
шляхів між Європою і Азією: важливі залізничні та автомобільні
магістралі, порти Чорного і Азовського морів, а також Дунаю, авіа мережа
здатні забезпечити її інтенсивні багатосторонні зв’язки з багатьма
країнами.

Як вже згадувалося вище, великі ідеї покладаються на реалізацію
глобальної програми створення в Україні транспортних коридорів. Вони
можуть дати не тільки тисячі й тисячі нових робочих місць на строк
будування, а й створити певний поштовх до появи багатьох малих та
середніх підприємств інфраструктури подальшого обслуговування
транспортних коридорів.

Згадувалося вже і про “зелений туризм”, всі передумови до розвитку якого
в нашій державі існують. Адже саме Україна з давніх часів славилася
красою та мальовничістю своїх пейзажів.

8. Висновки. Отже, проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі
України, я спробувала виокремити її головні проблеми та спробувала
знайти альтернативний шлях виходу з кризи. Звичайно, така робота є
далекою від висновків та думок справжніх фахівців та експертів в цій
галузі. Але, незалежно від рівня фахової підготовки, нас сьогоднішній
день є декілька речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України.
Найважливіше з них – аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль
до розв’язання проблеми. Це мають бути не лише викладені на папері
думки законодавців з приводу того, якою б вони хотіли бачити галузь
туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх боку. І починати слід не
тільки з економічних та законодавчих нюансів. Так, на сьогодні можна
говорити про деяке покращення загальної ситуації. Так, спостерігається
певна зацікавленість іноземних інвесторів. Розпочато реконструкцію ряду
київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з
розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський
фонд “Ноу-хау” взяв на себе витрати на відновлення туристичних
об’єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в ялтинський готель
“Ореанда” та відому “Поляну казок”.

Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати
свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того,
яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема
та майбутнє економіки, а, отже, і життя України в цілому.

ЛІТЕРАТУРА:

“Галицькі контракти”, №22, травень 1999 р.

Закон України “Про туризм” (N 324/95-ВР) від 15.09.1995 р.

Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті
розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка України”, №
6 (червень) 2001 р. , с.20-28

“Конкурентоспроможність української економіки : орієнтири макрополітики
в кризових умовах” // “Економіка України” №4 (квітень) 1999 р., с.4 –14

В.Цибух “Туризм в Україні” // “Економіст”, №6 (June) 2000 р., с.34-35

Марина Каплан “Рай в шалаше” // “Комп&ньоН”, №44(196) 30 жовтня – 3
листопада 2000 р. , с.62 – 65

Указ Президента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні
(”№127/2001) від 2.03.2001 р.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 4. Державна політика в галузі туризму

1. Держава проголошує туризм однією з пріоритетних галузей економіки.
Туристична діяльність спрямовується, насамперед, на створення
конкурентноспроможних на світовому ринку національних туристичних послуг
на основі ефективного використання природної, історичної, соціальної і
культурної спадщини та економічного потенціалу країни.

2. Основними напрямами державної політики в галузі туризму є:

залучення громадян до раціонального використання вільного часу,
проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною
спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення та
забезпечення прав громадян на відпочинок;

забезпечення раціонального використання та збереження туристичних
ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки
України, створення ефективної системи туристичної діяльності для
забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму
відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;
захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного,
митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних
умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні;

запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної
роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених
верств населення;

заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної
індустрії;

встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в
галузі туризму;

впровадження системи статистичної звітності суб’єктів туристичної
діяльності;

визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб’єктів
підприємництва незалежно від форм власності,

сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі
антимонопольного законодавства;

забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

підтримка розвитку туризму в реґіонах, визначення статусу окремих
туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку
туристичної індустрії;

організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму,
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних
кадрів;

розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними
організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка
та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у
галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

3. Державне регулювання в туристичній галузі здійснюється шляхом:

прийняття нормативно-правових актів щодо процедур здійснення туристичної
діяльності;

ліцензування туристичної діяльності, сертифікації послуг та контролю за
дотриманням вимог чинного законодавства в цій сфері;

виділення бюджетних субсидій на розробку і реалізацію державних програм
та фінансування заходів з пропагування туристичних можливостей України;

сприяння просуванню національних туристичних послуг через участь
вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності в міжнародних заходах.

Стаття 5. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму

1. Реалізація державної політики туризму покладається на Центральний
орган виконавчої влади в галузі туризму, повноваження якого визначаються
відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму:

несе відповідальність за подальший розвиток туризму в Україні; бере
участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з
питань туризму. В межах своїх повноважень

розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування
законодавства та вносить пропозиції щодо його вдосконалення; визначає
перспективи та напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму,
його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;

координує діяльність міністерств і відомств, підприємств та організацій
незалежно від форм власності у питаннях, пов’язаних з наданням
туристичних послуг в Україні та організацією туристичних подорожей (
поїздок) за кордон; координує роботу місцевих органів виконавчої влади в
галузі туризму;

організує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань
туристичної діяльності; сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних
послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб’єктів
підприємництва незалежно від форм власності;

здійснює ліцензування діяльності суб’єктів господарювання, що надають
туристичні послуги; контролює виконання умов та правил обслуговування
туристів, достовірність та повноту інформації, що надається суб’єктом
туристичної діяльності;

бере участь у розробці державних стандартів в туристичній галузі та
здійснює технічне регулювання сертифікації туристичних послуг;

сприяє здійсненню підготовки, перепідготовки та підвищенню кваліфікації
туристичних кадрів та проведенню науково-дослідних робіт у галузі
туризму;

бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму,
представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та
міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства
міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

Рішення центрального органу виконавчої влади в галузі туризму, видані в
межах його повноважень, є обов’язковими для міністерств і відомств,
місцевих органів виконавчої влади, суб’єктів підприємництва незалежно
від форм власності, туристів.

2. Місцевими органами виконавчої влади в галузі туризму є відповідні
структурні підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі
туризму або у складі органів виконавчої влади в Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які підпорядковані цим
органам влади та центральному органу виконавчої влади в галузі туризму.
В разі необхідності в місцях приоритетного розвитку туризму зазначені
органи можуть створювати представництва (бюро). Повноваження місцевих
органів виконавчої влади в галузі туризму визначаються положенням про
них, які затверджуються спільно місцевими органами виконавчої влади та
центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Місцеві органи виконавчої влади:

розробляють і реалізують реґіональні програми розвитку туризму;

проводять моніторинг розвитку туризму на відповідній території;

проводять рекламно-інформаційну діяльність щодо пропонування туристичних
можливостей відповідної території; відповідно до діючого законодавства
здійснюють ліцензування (видачу дозволів) діяльності суб’єктів
господарювання та

контролюють в межах своєї компетенції дотримання законодавства в галузі
туризму;

надають методичну та консультаційну допомогу суб’єктам туристичної
діяльності ;

виконують інші функції, пов’язані з розвитком туризму на відповідної
території.

3. Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму може делегувати
виконання в установленому законодавством порядку частину своїх функцій
відокремленим структурним підрозділам в галузі туризму місцевих органів
виконавчої влади.

Пункт відправки. Державна туристична адміністрація України

— Україна першою з країн СНД 1995 року ухвалила Закон «Про туризм». Чим
викликана поява його нової редакції сьогодні?

— Чинний Закон «Про туризм» із точки зору практики туристичної
діяльності, міжнародного законодавства, участі України в міжнародних
організаціях на сьогодні носить декларативний характер. Не кажучи вже
про те, що наше туристичне законодавство настільки недосконале, що не
сприймається міжнародним співтовариством. Не можна сказати, щоб це
заважало іноземцям відвідувати Україну, але ж посольства іноземних
держав вивчають наші закони і дають рекомендації своїм громадянам, їхати
до нас чи не їхати. Торік народний депутат Олександр Пухкал вніс на
розгляд Верховної Ради проект «Про внесення змін і доповнень до Закону
України «Про туризм». У жовтні того ж року проект проголосували в
першому читанні. На його адресу надходили пропозиції і, оскільки в
галузі залишається багато невирішених проблем, виникла необхідність у
допрацюванні та розширенні законопроекту. На цьому етапі підключилася
Держтурадміністрація. Влітку цього року об’єднані пропозиції ми
помістили на своєму веб-сайті для широкого обговорення. Минулого тижня
нову редакцію законопроекту зареєструвала у ВР народний депутат Катерина
Самойлик.

— Які основні положення потрібно внести в закон, щоб відповідати
міжнародним стандартам?

— Україна — єдина серед країн, у тому числі СНД, де ще законодавчо не
визначена туроператорська і турагентська діяльність. І туроператор, і
турагент — посередники між туристом і тим, хто безпосередньо надає
послуги. Хто ж у кінцевому рахунку має відповідати перед туристом?
Туристичний оператор — це структура, котра формує турпродукт, комплектує
і реалізовує його. А турагент — те саме, що невеликий магазин, котрий
створений туроператором продукт продає туристу. У нього відповідальність
зовсім інша. На сьогодні усі 5300 наших зареєстрованих турпідприємств
можуть здійснювати туроператорську діяльність. За фактом більшість із
них її не веде, тому відповідна позиція нового законопроекту якраз і не
знаходить розуміння у багатьох турфірм.

— На туристичне законодавство яких країн ви насамперед орієнтувалися при
підготовці законопроекту?

— На директиви Європейського економічного співтовариства, законодавство
Італії, естонський закон про туристичну діяльність. Вивчали огляд
світового законодавства, зроблений ученими з російської Академії
туризму.

— Діяльність туристичної галузі регулює щонайменше добрий десяток інших
законів, у тому числі «Про підприємництво», «Про захист прав
споживачів», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок
здійснення розрахунків у інвалюті», «Про перетин кордону»… У будь-якому
разі частина проблем галузі залишилася за бортом нового законопроекту і
вирішувати їх доведеться шляхом внесення відповідних поправок у закони,
що регулюють туристичну діяльність опосередковано. А, може, саме вони
поліпшили б ситуацію?

— Всі названі закони загальні і поширюються на всіх, а особливості
діяльності окремих галузей для туризму мусять бути відбиті в
специфічному законодавстві. Туризм різниться від інших галузей.
Здебільшого туристичні компанії спочатку отримують кошти від туриста, а
потім надають йому послуги. Тобто, суб’єкт господарювання акумулює
кошти, на які робить замовлення, — виступає як фінансова структура. І на
сьогодні зібрані кошти цей суб’єкт може використовувати не лише на
надання послуг туристам, а, скажімо, на рекламну діяльність, виробництво
ковбаси, молока тощо, тобто в інтересах іншого бізнесу, не пов’язаного з
туризмом. Так почасти й буває. Не секрет, що деякі підприємства
відкривають турвідділи саме з цією метою.

А якщо ці кошти використовувати для іншого бізнесу, а туристу потім
послуги не надати? Адже що турист купує у туристичної компанії? Повітря.
Турпідприємство — посередник. Що у посередника в активах? У багатьох на
сьогодні статутний фонд нульовий, приміщення, комп’ютери орендовані.
Біжіть до суду — пропонують туристу опоненти законопроекту. Але якщо суд
визнає турпідприємство банкрутом, а активів — «нуль», турист втрачає
свої гроші.

— Ви ведете статистику, наскільки частими є в галузі подібні випадки?

— Статистику таких подій ми не ведемо, а інформацію маємо. Найсвіжіший
приклад — є така туристична компанія «Світ подорожей», за станом на
сьогодні до неї мають претензії 16 чи 17 чоловік на загальну суму десь у
90 тис. грн.

— Держтурадміністрація має право перевірити наявність статутного фонду у
таких підприємств, позбавити їх ліцензії або не поновити її? До речі,
ліцензія ж видається лише на три роки…

— При видачі ліцензії ми можемо зажадати лише документи, передбачені
законодавством, а саме — свідоцтво про реєстрацію, документи про
утворення, копію трудової книжки керівника. Законодавство про
ліцензування побудовано таким чином, що коли суб’єкт господарської
діяльності подав усі документи, ліцензію йому зобов’язані видати на
заявній основі. Крім того, ліцензію отримали 750 приватних підприємців —
який у них статутний фонд?

— У варіанті законопроекту, розміщеному на сайті першим, був п’ятий
розділ, який викликає рішучий протест працівників туристичної галузі —
про гарантійний фонд, який створюється при центральному органі
виконавчої влади в галузі туризму з метою захисту майнових інтересів
туристів. Відповідно до нього туроператор має внести грошову заставу в
сумі 130 тис. грн., а турагент — 13 тис. грн. Але тепер запропоновано
інший варіант законопроекту, де розділ про гарантійний фонд повністю
вилучено, а натомість з’явилася стаття 19, у якій вказується, що
«порядок і механізм фінансових гарантій для суб’єктів туристичної
діяльності встановлюються Кабінетом міністрів України».

— Дев’яносто відсотків усіх пропозицій до законопроекту стосуються
гарантійного фонду. Кажуть, що це за вигадки Держтурадміністрації? Але,
по-перше, обговорюваний законопроект готували народні депутати, а
представники Держтурадміністрації беруть участь у роботі над ним лише
для того, щоб враховувалася і їхня точка зору, щоб потім не було вето
тощо. У нас є доручення Кабінету міністрів співробітничати з народними
депутатами з питань, які так чи інакше входять до нашої компетенції.

По-друге, гарантійний фонд — це один із варіантів забезпечення
фінансових гарантій, прийнятих у всіх цивілізованих країнах.

У всьому світі, за наявною у мене інформацією, існують чотири варіанти
забезпечення фінансових гарантій — банківський депозит, банківська
гарантія, гарантійний фонд, страхування відповідальності суб’єктів
туристичної діяльності. Гарантійний фонд, наприклад, використовується в
туристичному законодавстві Італії. Сума застави — 0,5% від обсягу
послуг.

— А як ви вираховували суму застави в 130 тис. грн.?

— Кожна турфірма надає нам статистичну звітність. Є середній обсяг
реалізованих послуг, що припадають на кожне підприємство. Якщо взяти 30%
від середнього обсягу послуг за 2001 рік, які, наприклад, за чеським
законодавством, мають бути забезпечені гарантіями, вийде сума застави
для туроператора. Агентська сума — 10% від операторської.

— І все ж, який варіант забезпечення фінансових гарантій буде вибрано і
хто це визначатиме?

— По-перше, Верховна Рада, а там 450 депутатів. А який механізм буде
використано — банківський депозит чи банківська гарантія, страхування
відповідальності, то у кожного з цих варіантів є як свої переваги, так і
недоліки.

— Закону дорікають в орієнтації на виїзний туризм…

— Безумовно, законодавство будь-якої країни будується за принципом
захисту інтересів власного громадянина. За кордоном же діють
законодавства інших країн. Тому процедуру захисту свого громадянина,
який виїжджає за кордон, у законі потрібно виписати дуже ретельно.

Однак закон не повинен ділити туриста на нашого і ненашого, тому на
території України він діятиме і для іноземців.

Кажуть, що в законопроекті не виписані положення про прийом іноземних
туристів. Чому ж немає пропозицій? Була лише одна — від пані Волошиної
(віце-президента Туристичної асоціації України. — Прим. авт.), щоб
турагент лише через п’ять років діяльності міг отримати право стати
туроператором. Цікава пропозиція. Але гарантійний фонд порівняно з цієї
пропозицією — дитяче лепетання. Коли уявити, що якась велика компанія
ділиться, частина професіоналів йде в іншу компанію, невже вони мусять
чекати п’ять років, щоб стати туроператорами?

— Скільки туристичних фірм працюють на в’їзд, і чи можливо в
законопроекті позначити для них пільги?

— Про подібну діяльність звітували близько 400 фірм, упритул же нею
займаються близько 20. Слово «пільги» там, де йдеться про економічну
складову, не дуже доречне. Має бути економічна логіка для ведення того
чи іншого виду діяльності. Наше законодавство побудоване так, що саме
податкові пільги в законі про туризм ми прописати не можемо. Для цього
існує податкове законодавство. Але, із точки зору економічного
стимулювання, такі речі мусять бути, і вони сьогодні є. Якщо туристична
компанія приймає іноземців в Україні і отримує кошти за безготівковим
розрахунком у валюті за рубежем, може застосовуватися нульова ставка
ПДВ. А отже, фірма має право на бюджетне відшкодування ПДВ, сплаченого
на території України. Інша річ, наскільки легко отримати таке
відшкодування.

Проблема з проблем, яка дискримінує галузь — готельний збір у розмірі
20%. У ВР внесено законопроект про його скасування, він був розглянутий
і на нашому профільному комітеті, і на комітеті з питань фінансової та
банківської діяльності, найближчим часом буде винесений на обговорення
ВР. Наші колеги з Мінфіну та податківці заперечують — їхній аргумент, що
бюджет і так недоодержує кошти.

— У чинному законі «Про туризм» держава проголошує туризм «одним із
пріоритетних напрямів розвитку національної культури й економіки». У
новій редакції законопроекту на перше місце поставили економіку,
потіснивши культуру. То чого ж у туризмі більше — економіки чи культури?

— З точки зору законопроекту, на 90% — економіки. Хтось платить за
послуги, а хтось на цьому заробляє: бізнес-стосунки. Та й коли йдеться
про пільги для дитячого, молодіжного, інвалідного туризму, усе одно
маються на увазі гроші, адже за послуги хтось платить.

— Чи прораховувався економічний ефект від запровадження закону в новій
редакції?

— Не знаючи, який механізм фінансових гарантій буде використано, ми його
прорахувати не можемо. Але те, що це призведе до структуризації галузі,
— безумовно. Кожне підприємство має чітко визначитися, ким воно буде —
оператором чи агентом.

— Що виграє в цьому разі турист?

— Турист чітко знатиме правила і процедуру: що мусить робити він і що
туристична компанія мусить зробити для нього. Він знатиме, хто
відповідає перед ним за ті чи інші дії — агент чи оператор.

— А працівники галузі?

— В Америці щороку оновлюється 24% підприємств — одні закриваються,
оскільки їхнє існування визнається економічно недоцільним, інші
відкриваються. Кажуть, що у разі ухвалення закону в новій редакції без
роботи залишаться 113 тис. працівників нашої туристичної галузі. Мушу
сказати, що ця цифра — загальна кількість зайнятих у ній: працівників
3300 санаторіїв, профілакторіїв, баз відпочинку, 1250 готелів. Тобто
безпосередньо чисельність працюючих у туристичних фірмах складає 13 тис.
чоловік. 100 найбільших наших турфірм забезпечують 51% зайнятості в
галузі. Із 5300 ліцензованих суб’єктів господарювання за дев’ять місяців
прозвітували 3600, а що робили 1700 — незрозуміло. За останні десять
днів я підписав десь 500 чи 600 розпоряджень про порушення ліцензійних
умов — тим, хто не подав звітність. Із 3600 майже 800 суб’єктів
діяльності не вели. Під загрозою, якщо вважати це саме загрозою,
залишаються 2800 підприємств. Але сотня найбільших із них дає 71%
обсягів наданих послуг, 96% платежів у бюджет, 51% зайнятості. В інших у
середньому працюють троє чоловік, 50 грн. на місяць вони сплачують у
бюджет. Але якщо платити мінімальну зарплату трьом працівникам, то
відрахування у фонд оплати праці будуть більшими, аніж 50 грн., а отже
люди недоодержують навіть мінімальну зарплату, передбачену законом.

— Однак ці люди все ж працюють, а не стоять у черзі на біржі праці.

— Якщо вони будуть агентами, то теж будуть зайнятими. Нехай працюють,
отримують свої комісійні. Хто сказав, що всі мають бути операторами? У
якій країні є 5300 туристичних операторів? В Італії туроператорів
небагато, а зайнятих у туристичному бізнесі величезна кількість.

— Робота над законопроектом триває, як і його обговорення. Чи будуть
використані пропозиції працівників галузі в наступній роботі над
законом?

— Із трибун вноситься маса пропозицій, але конкретно лише готель
«Дніпро» надав свій варіант законопроекту. Решта пропозицій були типу
прибрати-додати слово, переставити крапку — тобто косметичні. Якщо кожен
уболіває за справу, давайте сядемо, обговоримо. Я ж не стверджую, що
запропонована точка зору — істина в останній інстанції.

Семирічна практика використання чинного закону, відсутність змін при
ситуації, коли на практиці щось відбувається, а в законодавстві це нічим
не підтверджено, призвела до того, що кожен зайняв свою нішу на ринку,
має ім’я, імідж. Податкові, митні, організаційні негаразди безумовно
дратують, але до них пристосувалися. Маленькі турпідприємства починають
із рожевих ідей про розвиток туризму, а потім торгують потихеньку візами
за кордон. Норма подвійних стандартів настільки в’їлася в наші душі, що
люди, дискутуючи, не помічають цього. Кажучи про те, що до нас у
посольствах погано ставляться, ми не можемо привести своє законодавство
у відповідність із міжнародними нормами…

Мушу сказати, що коли врахувати інтереси всіх, то законопроекту не буде.
Навіть якщо зберуться два керівники — в одного буде один інтерес, в
іншого — інший. Якщо їх об’єднати, виникне протиріччя.

Закону дорікають у тому, що він нагадує інструкцію, так ось я вам покажу
французьке законодавство. Якби ці 700 сторінок просто перекласти і
ввести в нашій країні, що тоді сказали б шановні керівники про
регулювання в галузі?

Зупинка з необхідності

Одними з найбільш масштабних і представницьких в обговоренні
законопроекту були громадські слухання, які провела Туристична асоціація
України спільно з Американськими радами з міжнародної освіти
ACTR/ACCELS. До речі, резолюцію з конкретними пропозиціями учасники
слухань направили на ім’я голови ВР України, голів комітетів та
керівників депутатських фракцій і груп, а також прем’єр-міністру
України.

За експертним висновком фахівців, новий законопроект, особливо у знятому
з обговорення варіанті, що містив розділ про гарантійний фонд,
суперечить 18-ти статтям Конституції України, 107-ми статтям 28-ми
законів України, 12-ти указам Президента України, шести постановам
Кабінету міністрів, а також порушує 11 норм міжнародного права.

Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в
контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка
України”, № 6 (червень) 2001 р. , с.20-28

Всесвітня туристична організація (ВТО)

Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в
контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка
України”, № 6 (червень) 2001 р. , с.20-28

Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в
контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка
України”, № 6 (червень) 2001 р. , с.20-28

Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в
контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка
України”, № 6 (червень) 2001 р. , с.20-28

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020