.

Туристичний маршрут: Український Львів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 10044
Скачать документ

Реферат на тему:

Туристичний маршрут: Український Львів

Туристичний маршрут слідами Листопадових боїв 1918 року у Львові.
Присвячено 90-й річниці проголошення ЗУНР.

Вступ.

Львів – фортеця Листопадового Чину. Відвідати та ознайомитись з
перебігом бойових дій та об‘єктами, навколо яких точились бойові дії,
вшанувати пам‘ять загиблих героїв – це основна мета екскурсійного
маршруту. Отримана інформація, а також враження та переживання кожного з
учасників подорожі, допоможуть не тільки краще засвоїти навчальний
матеріал, але перейнятися глибокими душевними переживаннями, згадуючи
про перші роки боротьби України за самостійну державу.

І. Довідкові дані про туристичний маршрут слідами Листопадових боїв 1918
року у Львові

Територія: Львів у межах історичної забудови XVII – ХХ століть.

Територія центральної частини Львова та львівських передмість, вулиці та
окремі споруди громадської та житлової забудови, які стали ареною
визвольних змагань українського народу, які увійшли в історію під назвою
Листопадовий Чин.

Мета: Ознайомити учасників туру з місцями боїв українських вояків на
території Львова, поховань та архітектурними об‘єктами, пов‘язаними з
Листопадовими подіями у Львові. Засоби реалізації: Розповідь про окремі
споруди, вулиці, пам‘ятники, меморіальні дошки на території Львова та
кладовищ – Личаківського та Янівського. Використовуючи матеріали,
зібрані на основі різноманітних джерел, літератури, з додаванням
архівних та сучасних фотографій.

Завдання: ознайомити учасників туру з основними етапами визвольної
боротьби українського народу за незалежність України, вшанувати пам‘ять
загиблих героїв, вояків УГА, УСС, галицького студентства, вивчення
архітектурної спадщини Львова, історії України першої половини ХХ
століття. Пропаганда гуманного відношення до збереження історичної
забудови міста, поваги до некрополів міста Львова.

Коло учасників: учні, студенти, вчителі, туристи і мешканці міста,
широкий загал любителів історії та архітектури Львова.

Маршрут: комбінований пішохідно-автобусний маршрут в межах міста Львова.
Можуть бути використані трамвайні маршрути №№ 1,2,7,6.

Примітка. На місці кожної зупинки маршруту здійснюється пов‘язування
пам‘ятної жовто-синьої стрічки до меморіальної дошки або покладання
квітів, вінків на стрілецьких некрополях Львова.

Тривалість: два дні

Сезонність: весна, літо, осінь

Програма дводенного перебування на маршруті слідами Листопадових боїв
1918 року у Львові

День перший.

Прибуття на Головний вокзал. Ознайомлення з програмою дводенної
туристичної подорожі містом. Розповідь про тему історичної подорожі.
Присутнім пропонується друкована основа історичного контексту змісту
подорожі. (Характеристика історичних джерел)

Поселення в готелі «НТОН» (вул. Шевченка, 154-б)

Сніданок в готелі.

Янівський цвинтар. Покладання квітів до могил Українських січових
стрільців.

Львівська політехніка.

Церква Святого Юра.

Парк ім. І. Франка.

Обід у ресторані швидкого приготування їжі «Пузата хата». Учасникам
пропонується меню «обід січового стрільця» (український борщ, мелене
сало з часником, смажена картопля, український узвар), чаювання в кафе
«Стрілець» (вул. Січових Стрільців, 13)

Управління Львівської залізниці.

Галицький Сейм (Головний корпус Львівського університету)

«Народна Гостинниця» (Управління митної служби)

Споруда Головної пошти.

Оборонна гора «Цитадель»

(Примітка. Паркування туристичного транспорту здійснюється на вул.
Винниченка, 30-32)

«Історія Визвольних Змагань Українського народу» – екскурсія залами
Львівського історичного музею (Площа Ринок № 4, вул. Лисенка, 23 а)

Прогулянка вечірнім Львовом. Розповідь про традиції львівського
кавування. Відвідини «Віденської кав‘ярні».

Повернення до готелю «НТОН» екскурсійним автобусом.

Вечеря у приміщенні готелю. Організація вікторини «Слідами Листопадових
боїв».

День другий.

Сніданок в готелі. Ознайомлення з програмою екскурсійного
обслуговування. Виселення з номерів.

Казарми Франца Фердинанда на вул. Городоцькій – 50 вартовий курінь
піхоти. На сьогоднішній день це найдавніша діюча військова споруда
України. На її території знаходиться меморіальна дошка, присвячена
Петрові Франку – сину «Великого Каменяра», учаснику Листопадового
Зриву.

Паркування автобуса на вул. Винниченка, 30-32

«Народний дім» (вул. Театральна, 22) Екскурсовод демонструє меморіальну
дошку на честь ЗУНР на фасаді споруди.

Площа Ринок. Львівська Ратуша. Здійснюється підйом на вежу. Український
прапор ЗУНР. Спогади учасників.

Обід. Кав‘ярня «Криївка» пл.. Ринок,14. Меню: «Обід повстанця УПА»
Розповідь про традиції Визвольних Змагань Львівщини – Від січового
стрільця до героя УПА»

Вільний час: «Визвольна символіка серед виробів майстрів львівського
«Вернісажу»

Кам’яниця «Просвіти» – пл. Ринок.

ГАЛЕРЕЯ ІСТОРИЧНОГО УКРАЇНСЬКОГО

ВІЙСЬКОВОГО ОДНОСТРОЮ (1914-1921 р.р., 1939-1945 р.р.)

Галерея історичного українського військовогопл. Ринок, 40, – зброя,
одяг, аксесуари справжнії українських чоловіків початку ХХ століття.

Споруда страхового товариства «Дністер» – вул. Руська.

Споруди будинків Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка – вул.
Винниченка.

Повернення до автобусу.

Колишні австрійські казарми на вул. Лисенка (Курковій).

Високий замок.

Поховання УСС на території Знесінського кладовища.

Некрополь УСС на території Збоїщ, Голосках.

Під час переїзду подається інформація «Перебіг бойових дій 1-22
листопада на території львівських передмість».

Паркування автобуса на вул. Винниченка, 30-32

«Кавове чатування»: відтворити побут міста в часи Визвольних змагань
можна у кав’ярнях – «Гасовій лампі», «Синій пляшці», «Львівському
трамваї», «Мапі». У кав‘ярні «Під «Золотою Трояндою» можна дізнатись
про побут львівських євреїв – союзників українців у дні Листопадового
Чину. Детальний опис розповіді – у розділі «Дії єврейської міліції».

Відвідини меморіалу Української Галицької Армії на Личаківському
кладовищі. Покладання квітів. Довідковий матеріал «Некрополі м. Львова».

Вечеря у ресторані «Ностальгія» (вул. Сербська) або «Золотий вепр» (пл.
Ринок, 17)

Повернення на головний залізничний вокзал. Від‘їзд.

Матеріали, які пропонуються учасникам екскурсійного обслуговування на
туристичному маршруті подаються для ознайомлення у друкованій формі,
диски зі стрілецькими піснями, карти боїв.

Вступне слово на початку екскурсії на туристичному маршруті

Похмурого ранку 1918 року мешканці Львова побачили на ратуші
блакитно-жовтий прапор. Тоді за кілька годин перед світанком українські
січові стрільці опанували містом, яке невдовзі стало столицею
Західно-Української Народної Республіки.

Казарми Львівської цитаделі. Листопад 1918 р.

Між 2-ю і 4-ю годинами ночі на 1 листопада півтори тисячі українських
січових стрільців на чолі із сотником Дмитром Вітовським зайняли у
Львові ратушу, вокзал, поштамт, банки, казарми, військову комендатуру та
будинок намісника. А вдень Українська Національна Рада у своїй відозві
до українського народу повідомила про створення Української держави. За
ухваленим 13 листопада тимчасовим Основним законом вона називалася
Західно-Українською Народною Республікою

Опис об’єктів туристичного маршруту «Слідами Листопадових боїв у
Львові».

Маршрут – комбінований. Автобусно-пішохідний.

Зупинка перша.

Архітектор споруди В. Садловський, 1899-1903 рр.). Фасад споруди
вирішений в неоренесанському стилі. Обобіч порталу в нішах стоять
алегоричні статуї «Торгівля» і «Промисловість» (ск. А. Попель), а над
порталом вгорі – скульптури П. Війтовича, які символізують Львів і
Залізничний рух. Польську залогу у Головному Двірці (Головний
залізничний вокзал у Львові) очолив капітан Владислав Пєрацький, який
до 1934 року був міністром внутрішніх справ польського уряду.

Примітка.

Будинок колишньої школи ім. Г. Сенкевича, споруджений у 1906 році.
(Ріг вулиці Героїв УПА та вул. Залізняка). Тепер це один з корпусів
колишнього заводу «Кінескоп». Тут у листопаді 1918 року розміщувався
центр польської збройної боротьби за Львів.

Зупинка друга.

Янівський цвинтар.

Цвинтар знаходиться на вул. Шевченка,128. Площа біля 38 га. Понад 200
тис. поховань розташовано на 68 полях. Янівський цвинтар заснований у
1883 р. для західної частини міста. Неподалік в околицях вулиці Золотої
вже розташовувалося нове єврейське кладовище. На полі 38 відновлено
військовий меморіал стрільців УГА, які загинули під час листопадових
боїв 1918 р. у Львові та в наступні роки під час польсько-української
війни. Тут було поховано 1070 стрільців. Дещо пізніше на цьому кладовищі
спочив командувач УГА Мирон Тарнавський (1869-19038) та прем‘єр-міністр
ЗУНР, визначний діяч українського громадського і політичного життя Кость
Левицький (1859-1941). Поруч у 1994 р. тут перепоховано Василя Беня
(+1941), підполковника армії УНР, ад‘ютанта Симона Петлюри. Стрілецький
меморіал був знищений тоталітарним режимом на початку 1970–х років. У
1997-1999 рр. були проведені роботи з відновлення стрілецького кладовища
за проектом авторського колективу АРМ-4 інституту
«Укрзахідпроектреставрація» у складі О. Петришин, Н. Олійник, О. Кіщак,
Т. Чолій. Поруч, на 39 полі, могила Броніслава Яніва (1885-1931), одного
з організаторів створення меморіалу, голови товариства охорони воєнних
могил. На 20 полі спочив генерал армії УНР, член Комісії по утворенню
військових шкіл і академій В’ячеслав Суходольський (1877-1938).
Янівський цвинтар прийняв на спочинок останки українських патріотів:
активного члена УВО Ольги Бесараб (1890-1924, на полі 13), замордованої
польськими тюремщиками, Василя Біласа (1911-1932, поле 41) та Дмитра
Данилишина (1907-1932, поле 41), бойовиків ОУН, страчених польським
судом за експропріаційний напад на пошту в Городку.

Зупинка третя.

Головний корпус Університету «Львівська політехніка» був споруджений для
Політехнічної школи у 1874-1877 роках архітектором Ю. Захаровичем у
стилі неоренесансну. Аттик оздоблює латинський девіз «Наукам і
мистецтвам» і завершує скульптурна група, авторства Л. Марконі, що
зображує Інженерну науку, Архітектуру і Механіку. У приміщенні вестибулю
будинку встановлене мармурове погруддя Ю. Захаровича (ск. Ю.
Белтовський, 1910 р.) та пам’ятну стелу «Борцям за волю України» з
барельєфними портретами С. Бандери і Р. Шухевича (автори Б. Попович і Ф.
Василенко, 1993). В руках поляків знаходилась споруда Львівської
політехніки. В приміщенні головного корпусу Львівської політехніки
розташовувався шпиталь учасників Листопадових боїв у Львові. Поховання
здійснювались на території парку, а після завершення боїв були
перенесені на Янівське та Личаківське кладовища Львова.

Зупинка четверта.

Церква Святого Юра.

Греко-католицький собор, чудова пам‘ятка в стилі рококо. Архітектор Б.
Меретин, 1744-1761рр. Розташований на вершині узгір‘я висотою – 321 м.
над рівнем моря. Крізь браму оздоблену фігурами авторства М. Філевича
1770 р. проходимо на подвір‘я. На головному фасаді розміщується портал
та статуї Святих Атанасія і Льва роботи Й. Пінзеля. Аттик завершує інша
скульптурна композиція Пінзеля – «Юрій Змієборець». Сходи прикрашені
фігурами геніїв, автор – С. Стражевський. У підземній частині – крипта.,
де знаходяться саркофаги кардинала С. Сембратовича, митрополита А.
Шептицького, патріарха Й. Сліпого та митрополита В. Стернюка. Навпроти
собору стоїть палац митрополитів, споруджений у стилі рококо з
елементами класицизму (арх. К. Фесінгер, 1762 р. реконструкція 1772 р.)
Біля входу на стіні палацу – меморіальна дошка з портретом митрополита
А. Шептицького. (ск. Я. Мотика,1991 р.) До ансамблю собору належить
дзвіниця, архітектор Й. Землер, Й. Брайнзейс, 1828, 1866 рр. У ній
вміщено найдавніший дзвін в Україні, відлитий у 1341 році. Протягом 2-3
листопада 1918 року біля церкви Св. Юра проходили збройні сутички з
польськими підрозділами.

Зупинка п’ята.

Єзуїтський город

3 листопада 1918 року о 2 годині дня розпочато наступ трьома групами на
центр Львова. Третя польська група зустріла опір українців на території
Єзуїтського парку. Поляки дійшли до Сейму. Зайняли площу Смолки
(Григоренка) і вже мали змогу обстрілювати Гетьманські Вали (проспект
Свободи). Це створило пряму загрозу для Народного Дому. Врятував
ситуацію Ілько Цьокан. Сформувавши невеликий підрозділ добровольців,
він штурмом взяв польські позиції біля Галицької Ощадної каси, очистив
від противника вулицю Січових стрільців (3 мая) та вул. Костюка, де
розміщувалася Народна гостинниця, дістався до споруди Галицького Сейму і
відкрив вогонь по Єзуїтському парку. Поляки зі значними втратами
відступили до церкви Св. Юра. Наступ українців був вдалим не тільки
біля парку, але і біля казарм Ф. Фердинанда на вул. Городоцькій. Тут
вела бій V Гуцульська сотня УСС. Була підбита польська броньована
машина. Серед дієвих оборонців казарм Ф. Фердинада відзначено
командування українського старшини Романа Купчинського. В приміщенні
казарм Франца Фердинанда (вул. Городоцька) розміщувалась українська
залога на чолі з Петром Франко. Зараз у старих приміщеннях казарм –
військова частина Збройних Сил України. Тут відкрито меморіальну
таблицю, присвячену пам’яті Визвольних Змагань українського народу
1918-1919 рр.

Зупинка шоста

Споруда Управління Львівської залізниці (вул. Листопадового Чину, 20)

Проект виконаний у Відні, доповнив архітектор М. Лужецький, 1895-1897
роках. Частково збереглось оздоблення фасаду та інтер’єрів. Тут з 1913
року і донині знаходиться Управління львівської залізниці. В ході
Листопадових боїв в районі Дирекції львівської залізниці було зупинено
польську броньовану машину. 2 листопада 1918 року полякам вдалося
захопити Дирекцію залізниць (вул. Листопадового Чину). Героями штурму
банку та Дирекції залізниць стали: Роман Купчинський та Ярослав Гордій.
Січовий стрілець Мирон Сіцінський підбив польську бронемашину.

Зупинка сьома.

Галицький Сейм

Тепер у будинку розташовується головний корпус Львівського національного
університету імені Івана Франка. Університет знаходиться тут з 1919
року, а споруджений 1877-1881 роках за проектом архітектора Ю.
Гохбехера для Сейму Галичини. Центральний ризаліт має портик з лоджією.
Перед пілонами бачимо дві алегоричні композиції скульптора Т. Рігера:
зліва – «Освіта», справа – «Праця». Вгорі на аттику – ще одна група Т.
Рігера – «Опікунчий дух Галичини» (Галичина. Дністер, Вісла). Нижче
фасад оздоблений статуями, що уособлюють Кохання, Справедливість
(скульптор З. Трембецький), Правду і Віру (скульптор Ф. Мікульський). 3
листопада за Галицький Сейм розпочалися бої з польськими підрозділами,
які наступали з Єзуїтського городу. Активним діям старшини Ілько Цьокана
вдалося зупинити польський наступ і відбити споруду від польської
залоги. В рейдах українських загонів до церкви Святої Анни відзначились:
Никифорук, Григорук, Р. Головка, Є. Ляхович.

Зупинка восьма.

Народна гостиниця (Костюшка,1)

У сецесійній кам’яниці колишнього українського готелю «Народна
гостинниця» (архітектор Т.Обмінський, 1906 р.) тепер знаходиться
Управління Західної регіональної митниці. Тут у перші години
Листопадового Чину розміщувався штаб українських сил. На фасаді
знаходяться три меморіальні дошки: Костя Левицького, Мирона
Тарнавського, Дмитра Вітовського. Під час Листопадового Чину тут також
був штаб ЦВК (Центрального військового комітету).

Зупинка дев’ята.

Результати бойових дій на споруді Головної пошти.

Головна пошта.

Споруда реконструйована в дусі модернізованого ампіру архітектором Є.
Червінським у 1922 році. З тилу до Поштамту добудовано сучасні
приміщення телеграфно-телефонної станції й компанії «УТЕЛ» (вул.
Дорошенка, 43). На цьому місці до 1945 року знаходився парк
греко-католицької семінарії з пам’ятником митрополиту А. Шептицькому
(ск. А. Коверко, 1932 р.), Духовна семінарія та Богословська академія.
Споруда церкви Святого Духа знищена у 1941 році німецькою авіабомбою у
наслідок бомбардування Головної пошти у Львові. Залишилась
Святодухівська дзвіниця (1729 р.) в якій розташовано музей «Русалки
Дністрової». Духовна семінарія і Богословська академія містилася у
будинку № 41, з неоренесансним порталом входу (арх. С. Гавришкевич, 1889
р.) У каплиці семінарії знаходився в 1927-1939 рр. Святодухівський
іконостас роботи П. Холодного-старшого (нині – у Національному музеї).
Тепер тут – географічний факультет Національного університету.
Бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Перебудова монастиря
кармеліток черевичкових у 1817-19 рр. архітектором П. Нобіле та
1827-1830рр інженером Ю. Бемом у класичному стилі була використана для
розташування наукового закладу з бібліотекою та музеєм. У ХІХ – І
половині ХХ ст. весь науковий заклад мав назву Оссолінеум. В пам’ять про
власника і мецената Ю. Оссолінського, який подарував свою збірку та
колекції Львову.

2, 3, 4 листопада 1918 року склалася дуже складна ситуація на цій
ділянці міста. Польським відділам вдалося пробитися з Духовної семінарії
через горище до будинку пошти і підпалити праве крило, а до гасіння
пожежі було допущено міську пожежну сторожу. Вона виявилася у змові з
поляками і не допустила українські відділи до будинку. Так українці
втратили пошту, але всі будинки на вул. Словацького залишались в
українських руках.

Відзначився у боях за Головну пошту січовий стрілець П. Газдайко. В
ході боїв за Головну пошту на боці українських сил воювали батько
Степана Бандери – Андрій та, у майбутньому, член Комуністичної партії
Західної України Крілик. Осип Крілик був поранений в боях за Оссолінеум.
Пожежа в будинку Головної пошти в результаті боїв за Львів у листопаді
1918 р. створила безпосередню загрозу для книжкової колекції Інституту
ім. Ю. Оссолінського. Тому на деякий час бойові дії припинилися та
представники воюючих сторін взялися до рятування збірки бібліотеки.

Зупинка десята.

Цитадель

В центрі сучасного Львова знаходиться височина, з якої розкривається
мальовнича панорама Львова. У 50-х роках ХІХ століття тут споруджено
військову австрійську фортецю Цитадель. У давнину три вершини гори мали
свої назви: східна – Каліча гора, західна – гора Шембека, південна –
гора Вроновських. Гора Шембека ще називалась «турецькими шанцями», як
пам’ять про те, що звідси, з окопів, у 1672 році турецькі гармати
обстріляли місто. На Познанській горі 1655 року стояло військо

Б.Хмельницького і боярина Бутурліна. Біля схилів найвищого пагорба –
гори Вроновських – знаходяться споруди костелу та колишнього шпиталю Св.
Лазаря. Командування українськими збройними підрозділами очолив старшина
УСС Ілько Цьокан. Підрозділ Осипа Букшованого зайняв споруду Цитаделі.

Екскурсія експозицією відділу «Визвольних змагань українського народу»
Львівського історичного музею. Площа Ринок № 4.

«Віденська кав‘ярня».

Кава для Львова з давніх часів мала неабияке значення. Тут її п’ють вже
не одне століття. Перші ж львівські кав’ярні з’явились у 1780 роках,
після реконструкції західної околиці міста. У 1829 році збудовано першу
в місті, спеціально спроектовану для цієї мети, кав’ярню, котра отримала
назву «Віденська». Будинок кав’ярні початково мав аж три фронтони у всі
боки, за винятком площі Святого Духа (площа Підкови).

Однак на знак особливої ласки (precario modo), магістрат дозволив
Гартману зробити вікна та службові двері і з боку площі, котрі, згідно з
міськими звичаями, мали бути замуровані на першу ж вимогу. Розташована в
зручному місці, кав’ярня приносила чималі прибутки. Навіть під час
Листопадових боїв кав‘ярня не припиняла своєї роботи. Оскільки
проспектом Свободи проходила українська оборонна лінія, тут чатувала
українська старшина. До 1939 року в кав’ярні був окремий зал винятково
під резервацію для особливо поважних клієнтів. Тут відбувались не тільки
важливі зустрічі й прийоми, але й укладалось багато торговельних і
фінансових угод. На початку ХХ століття вона була однією з
найпопулярніших серед львівських кав’ярень та ресторанів. Постійними
відвідувачами кав’ярні були найяскравіші постаті тогочасного Львова. Це
і Михайло Грушевський, генерал Тарнавський, Станіслав Людкевич,
етнографи Володимир Охримович та Володимир Гнатюк і, навіть, Іван
Франко, який не любив “шинків та ресторацій”, вчащав до “Віденської” на
щоденну “порцію газет” за філіжанкою кави.

Сучасна історія “Віденської кав’ярні” розпочалася 6 червня 1998 року,
коли було відкрито залу кав’ярні, а через рік почали функціонувати дві
зали ресторану. У 2002 році до столітнього ювілею за архівними
матеріалами відтворено автентичний вигляд галереї “Віденської”.

До кави Вас запрошує бравий вояка Швейк.

Зупинка одинадцята.

Народний Дім. Вул. Театральна, 22

Споруда Народного Дому споруджувалася з 1851 -1864 рр. за проектом
Вільгельма Шмідта та Сильвестра Гавришкевича на кошти галичан. В будинку
містилася чоловіча академічна гімназія, бібліотека та український театр
«Руська бесіда». Саме в Народному Домі у листопаді 1918 року вміщувався
штаб українських сил у боротьбі про Львів. На будинку вміщено
меморіальну дошку присвячену ЗУНР. Народний Дім став командним пунктом
українського повстання у листопаді 1918 року.!8 жовтня 1918 року в
Народному Домі зібрано українських послів до галицького та буковинського
сеймів та австрійського парламентів, щоби утворити Конституанту, яка
мала вирішити подальшу долю українського народу. При брамі стояла залога
з0 українських студентів, яка перевіряла документи. Серед цих хлопців
були майбутні автори спогадів про Листопадовий Чин –Зиновій Кузьма та Н.
Созанський. Під час двохденного засідання участь брали: Степан Баран,
Митрополит Андрей Шептицький, Юліан Романчук, Смаль-Стоцький, Є.
Петрушевич, Микола Ганкевич. Неподалік від народного Дому на стіні
Преображенської церкви розміщується фрагмент снаряда, який відноситься
до подій польсько-українських боїв 1918-19 рр. у Львові.

Зупинка дванадцята.

Львівська ратуша.

Закладання нового будинку ратуші відбулося через рік з великою тривало
протягом 1830-1835 рр. Авторами проекту були архітектори Ю. Маркль, Ф.
Трешер, А. Вондрашка. Стиль – віденський класицизм. Кошт на будівництво
виносив 500 тис. крон – сума на ті часи астрономічна. У 156 кімнатах і
дев’яти залах розмістилися крім магістрату, школи, ощадна каса, міський
архів та інші установи. Вежа піднялася на висоту 65 метрів. Під час
придушення повстання 2 листопада 1848 р. Ратушу підпалили бойовою
ракетою. Загорілась вежа, і через деякий час купол провалився всередину.
Будинок було відновлено у 1851 році.

У 1852 році на вежі встановили новий годинник. У 1883 році ратушу
з’єднали першим у Львові телефонним зв’язком з деякими установами і
пожежною командою. Загін УСС на чолі з поручником Мартинцем захопив
владу у Ратуші. Ілько Цьокан повідомив ЦВК про те, що австрійські
збройні частини у боротьбі за Львів будуть дотримуватись нейтралітету. 1
листопада 1918 року сотник Степан Паньківський підняв над ратушею
синьо-жовтий прапор ЗУНР. Український прапор, який був встановлений на
вежі ратуші 1 листопада 1918 року січовим стрільцем Степаном
Паньківським, був виготовлений дружиною директора «Народної Торгівлі»
Марією Лазорко. Телефонний зв’язок між відділами української залоги
Львова протягом Листопадового Чину здійснювали сестри Онацькі. Згідно
зі спогадами у приміщенні ратуші була розташована кухня для
приготування їжі учасникам Листопадових боїв.

Степан Паньківський – підняв прапор над львівською Ратушею.

З цього часу стало традицією вивішувати державний прапор на вежі
ратуші. Синьо-жовтий прапор України знову замайорів над ратушею 3 квітня
1990 року. Як раніше, тут розміщується міська Рада Львова.

Зупинка тринадцята.

Обід.

Ресторан повністю відтворює побут учасників Визвольних Змагань
Українського народу і допоможе перенестись в атмосферу українських
військових традицій. Тут Ви побачите не тільки одяг повстанця, але
зможете ознайомитись з традиційною їжею та напоями українського вояка. А
ще головний Провід «Криївки» ознайомить з цікавою історичною
інформацією, запропонує цікаві сувеніри, вишиту сорочку, футболку,
кашкет. Адреса: Площа Ринок,14

Високий Замок

Для захисту станції Підзамче від польських аеропланів, які наносили
бомбові удари по українським захисникам станції, на копці Високого
Замку Петро Франко обладнав гармату, під колеса лафету якої були
підставлені цеглини. Це давало можливість здійснювати обстріл об’єктів,
які розташовувались у повітрі.

Інтенсивна і гучна стрільба унеможливила подальше здійснення ворожих
повітряних наскоків на станцію. Українська залога на залізничній станції
Підзамче була очолювана Зеноном Носковським, якій вдалося зупинити на
підходах до станції панцирний потяг з польським екіпажем.

Зупинка чотирнадцята.

Знесіння.

Поховання УСС на території міста розміщуються на території кладовищ
передмість Львова Знесіння, Голосько, Збоїща. Більшість з надгробків
відновлено у роки незалежності України. На території Знесінського
кладовища дбайливо зберігається єдина збережена могила УСС в Україні.
Там поховано останніх оборонців Львова 20-22 листопада 1918 року, які
захищали відступ українських військових частин на Жовківську рогатку. В
радянський час під час усування кладовища села Голосько, знищено
поховання УСС в районі сучасної вулиці Варшавської.

Поховання УСС на Голосках у Львові.

«Кавове чатування»

Кав‘ярня « Гасова лампа»

Це одна з нещодавно відкритих кав‘ярень Львова. Тяжкі двері ведуть до
темної львівської брами, а потім Людина у старовинному у фраці та
циліндрі пропонує піднятись нагору… Бармен повідомляє, що гас був
винайдений сааме у Львові у 1853 році. Гасовою лампою українські
пластуни вказували дорогу січовим стрільцям через польські пости.
Адреса: вул. Вірменська,20

Кав‘ярня «Мапа».

Під час Визвольних Змагань без мапи Львова неможливо обійтись. А
сучасна «Мапа» – це динамічна кав‘ярня з добрим вишколом. У кав‘ярні –
безкоштовний Wi-Fi. Серед пропозицій понад 20 гатунків кави, але всі
кавові напої львівські. Адреса: Галицька,14.

Зупинка п’ятнадцята.

Личаківський цвинтар

На 76 полі Личаківського кладовища споруджується Меморіал Визвольних
змагань українського народу. Проект підготовлений колективом у складі
скульпторів М. Посікіри, Д. Крвавича, архітектора М. Федика та художника
І. Гавришкевича.

Меморіал Визвольних Змагань на Личаківському кладовищі.

У верхній частині меморіалу споруджено символічну могилу – пам‘ятник
воїнам УГА з колоною з бронзовою фігурою Архистратига Михаїла. Поруч
знаходиться поховання Дмитра Вітовського, Чучмана та Тисовського –
видатних діячів Визвольних змагань. На території Личаківського кладовища
проходили бойові дії в ході Листопадового Чину. Серед наймолодших
учасників з боку поляків тут загинув Юрій Бічан, учень львівської
гімназії, мати якого працювала у медичній службі польських збройних
загонів. На місці загибелі встановлено пам‘ятний хрест. Тіло хлопця
поховано на кладовищі «Польських орлят».

Ретро-фото початку 30-х років ХХ століття.

Польські поховання на Личаківському кладовищі.

Довідковий матеріал.

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — держава, створена в
листопаді HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/1918” \o “1918”
1918 року на частині українських земель, що входили до HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE-%D0%A
3%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%
80%D1%96%D1%8F” \o “Австро-Угорська імперія” Австро-Угорської імперії .
Президент – Євген Петрушевич. Столиця – Львів, Тернопіль, Станіслав.

Прапор ЗУНР

Герб ЗУНР

Карта території ЗУНР

Поштовa маркa ЗУНР — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%8C
” \o “Травень” Травень HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/1919”
\o “1919” 1919 .

Наприкінці вересня HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/1918” \o
“1918” 1918 року у HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2” \o “Львів”
Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат
(УГВС), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні
HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/1918” \o “1918” 1918  р.
головою комісаріату було призначено сотника HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81
%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%A1%D1%96%D1%87%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%A1%D1%82%D1%
80%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%86%D1%96” \o “Українські Січові Стрільці”
Легіону Українських Січових Стрільців HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C
%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE” \o “Вітовський
Дмитро” Дмитра Вітовського .

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/18_%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D1%8F”
\o “18 жовтня” 18 жовтня HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/1918” \o “1918” 1918  р. у Львові на
зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських
членів HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD
%D0%B0” \o “Галичина” галицького і HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD
%D0%B0” \o “Буковина” буковинських HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B9%D0%BC” \o “Сейм”
сеймів , представників політичних партій Галичини і Буковини,
духовенства і студентства було утворено HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81
%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8
C%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%97%D0%A3%D0%9D%D0%A0” \o
“Українська Національна Рада ЗУНР” Українську Національну Раду
(УНРада) — політичний представницький орган українського народу в
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE-%D0%A
3%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0” \o “Австро-Угорщина”
Австро-Угорській імперії .

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/19_%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D1%8F”
\o “19 жовтня” 19 жовтня HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/1918” \o “1918” 1918  р. УНРада
проголосила Українську державу на всій українській етнічній території
Галичини, Буковини і Закарпаття. Було вирішено виробити демократичну
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82
%D1%83%D1%86%D1%96%D1%8F” \o “Конституція” конституцію та обрано
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B5
%D0%BD%D1%82” \o “Президент” президента Української Народної Ради,
яким став HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5
%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD” \o “Петрушевич Євген”
Євген Петрушевич .

HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/31_%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D1%8F”
\o “31 жовтня” 31 жовтня HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/1918” \o “1918” 1918  р. у Львові стало
відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/28_%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D1%8F”
\o “28 жовтня” 28 жовтня HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/1918” \o “1918” 1918  р. у HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%96%D0%B2” \o
“Краків” Кракові ), яка мала перебрати від австрійського намісника
владу над Галичиною і включити її до складу Польщі. УНРада поставила
перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у
Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К.
Гуйн відповів категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УГВС
HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/31_%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D1%8F”
\o “31 жовтня” 31 жовтня HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/1918” \o “1918” 1918  р. було вирішено
взяти владу у Львові збройним шляхом.

Опис історичного середовища навколо якого відбувається проведення
екскурсії «Слідами листопадових боїв».

Адреси розташування збройних об’єднань українських січових стрільців у
Львові напередодні Листопадового Чину.

Військові казарми на вул. Курковій (М. Лисенка) – 15 полк піхоти.

Військові казарми на вул. Яблоновських (Ш. Руставелі) – 15 полк піхоти.

Військові казарми на вул. Личаківській – 19 полк піхоти.

Військові казарми на вул. Зіблікевича (вул. І. Франка) – допоміжний
курінь 41 полку піхоти.

Казарми Франца Фердинандта на вул. Городоцькій – 50 вартовий курінь
піхоти. На сьогоднішній день це найдавніша діюча військова споруда
України. На її території знаходиться меморіальна дошка присвячена
Петрові Франку – сину «Великого Каменяра», учаснику Листопадового
Зриву.

Основні адреси цивільних установ, які належали українській громаді міста
Львова на початку ХХ століття.

«Народний Дім» – вул. Театральна.

Кам’яниця «Просвіти» – пл. Ринок.

Споруда страхового товариства «Дністер» – вул. Руська.

Споруди будинків Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка – вул.
Винниченка.

«Народна гостин ниця» – вул. Костюшка. Тут розміщувався на початку
Листопадового Чину Центральний військовий комітет – центр збройного
виступу українців Львова.

Державні установи м. Львова – об’єкти бойових дій українських та
польських збройних формувань в листопаді 1918 року.

Споруда Австрійського Намісництва у Львові. – вул.. Винниченка. Тепер
тут розташовано Облвиконком. Хорунжий Сендецький оволодів Намісництвом і
заарештував генерала Гуйна.

Приміщення комендатури міста Львова – пл.. Соборна. Підрозділ старшини
Грицька Труха зайняв військову комендатуру. Приміщення військової
комендатури округу – вул.. Валова. Військовим комендантом Львова став
Микола Маринович.

Кадетська школа. В ході листопадових боїв 1918 року чотар Караван
організував штурм Кадетської школи.

Залізничні станції Львова : Головний вокзал. Підзамче, Персенківка,
Клепарів.

Єзуїтський парк – тепер парк ім.. І. Франка.

Споруда головної пошти –вул. Словацького.

Військова фортеця на горі Цитадель.

Управління львівської залізниці – вул.. Листопадового Чину.

Казарми поліції на вул.. Яховича.(провулок Городоцької). Український
січовий стрілець Л. Огоновський роззброїв казарми поліції.

Наймолодший учасник Листопадового Чину – 15-річний стрілець Осип
Шкварко.

Хронологія Листопадового Чину у Львові.

*f.

X

?

h

x z ? .

Ue

ooeeeeeeeeeeeeeeeeeessssssssssss

E

U

i

h

h

h

2Ue

??&?

h

h

h

&

&

F

&

F

h

&

&

&

„A`„Agd?n¶

j›A

gd?n¶

>

gd?n¶

h0

j

gd?n¶

(

(

f

h

¤

a

???????????(

?

&

&

F

&

gd?n¶

h

h

, де почались позиційні бої.

Незначні сили українців не змогли зупинити в Єзуїтському городі
поляків, і вони досить легко дійшли до Сейму. Зайняли площу Смольки
(Генерала Григоренка) і вже мали змогу обстрілювати Гетьманські Вали
(проспект Свободи). Це створило пряму загрозу для Народного Дому –
головного штабу українських військ. Врятував ситуацію поручик Ілько
Цьокан. Зі своїм підрозділом, він штурмом взяв польські позиції біля
Галицької ощадної каси (Національний музей), очистив від противника
вул.Січових стрільців, дістався до споруди сучасного університету
(галицького сейму). Поляки були змушені відступити до церкви Святого
Юра.

Українські січові стрільці, які повинні були прибути до Львова,
затримувались. Затримка з їх прибуттям була викликана цілим рядом
причин. Відбулись зміни в керівництві легіону. Від архикнязя Вільгельма
Габсбурга – Василя Вишиваного, влада перейшла до сотника Букшованого.
Коли прийшов наказ про виїзд до Львова, до нього віднеслись формально.
Лише 2 листопада, попри саботаж польських залізничників, ешелони УСС
виїхали до Львова. Перший поїзд прибув 3 листопада пополудні на станцію
Сихів. Вже уночі Кіш УСС повів бій за Головний Вокзал. Одночасно велись
бої на території Стрийського парку. Поляки тут мали окопи, в які засіло
200-250 чоловік. Деморалізовані невдачею боїв за головний вокзал,
частини стрільців потрапили на Персенківці ще й під авіаційний наліт.
Декілька бомб, скинутих з літака, викликали паніку, і старшина легіону
вирішила завернути цілий транспорт до Давидова для переформування, а
оскільки умови були там незадовільні, опинились аж в Старому Селі.
Відхід УССів зі Львова додав відваги польським боївкам. Вже по всьому
місту з пивниць і горищ, з вікон і брам стріляли в українських
військових. Полякам вдалось захопити Дирекцію залізниць, вони зайняли
будинки української духовної семінарії, загрожували захопити головну
пошту. За таких обставин президія Української Народної ради прийняла
відставку Вітовського і головним отаманом українських військ став Гриць
Коссак. Пост начальника штабу зайняв отаман Семен Горук.

Увечері 3 листопада 1918 року в руках поляків знаходилась Левандівка та
військове літовище. Польські аероплани намагались наносити бомбові удари
по українським об‘єктам, зокрема, станції Підзамче. Авіація
використовувалась теж і з розвідницькою метою.

Лінія польсько-українського фронту перетинали найдовшу львівську вулицю
Городоцьку в районі Богданівки, Любінську дорогу та передмістя Львова
Кульпарків. Через Вулецькі узгір‘я (вул. Сахарова) польська оборона
проходила через Кадетську школу та сучасною вулицею Гвардійською, а
також через вул. Стрийську виходила до центральної частини Львова.
Стрийський парк та Стрийське кладовище стало місцем бойових дій.
Військова фортеця Цитадель та казарми Франца Фердинандта на Городоцькій
знаходилась в українських руках.

Мовою документів:

«Третій день листопада зустрів в тривожному очікуванні. Ще діяла угода
про перемир’я, але неможливі до прийняття для українців умови польського
ультиматуму не залишали сумніву, що бої відновляться якнайшвидше. Рівно
о 8-й годині дня розпочався польський наступ на центр міста. Діяли три
ударні групи. Перша рухалась від костелу Єлизавети вниз по Городоцькій,
але особливого успіху не досягла. На шляху польських відділів незламною
фортецею стала казарма Фердинанда, так що противник зупинився на лінії
вул. Бема (Ярослава Мудрого).

Друга група намагалась ударити від школи Марії Магдалини вниз по вул.
Коперніка, але зустріла сильний вогонь українців з бастіонів Цитаделі і
теж практично залишилась на місці.

Найбільш небезпечним виявився наступ третьої групи, яка з верхньої
частини вул. Сапеги (Бандери) наступала на церкву Юра, Єзуїтський город
і Сеймовий будинок».

Під вечір 5 листопада до Львова повернулись із Старого Села формація
УСС. Під командуванням Г. Коссака було 1500 стрільців. На п‘ятий день
поляки запропонували 24-годинне припинення вогню. Були підписані умови
перемир’я. Однак, не зважаючи на угоду, польська сторона стріляла після
підписання угоди, особливо в районі вул. Джерельної та Клепарівської.
Польська артилерія розпочала обстріл Цитаделі. В руках українців
залишались залізничні станції Личаків та Підзамче.

6 листопада для зміцнення української залоги станції на допомогу
прибула сотня УСС. На 6 листопада остаточно сформувалась лінія фронту.
Вона поділили Львів на дві частини: на півдні вона йшла вздовж вул.
Стрийської, біля кадетської школи, звертала наліво до трамвайних
майстерень, далі вздовж вул. Коперніка до духовної семінарії і через
Єзуїтський город виходила до дирекції залізниць. Через святоюрські
узгір’я фронт продовжувався по вул. Бема, Вольності і Клепарівській. В
околицях Замарстинова фронт змінював свої позиції кожного дня, аж поки
українська залога Міської Різні не опанувала ситуацію, закріпившись на
північ від вул. Жовківської (Б.Хмельницького).

7 листопада поляки повели наступ на станцію Підзамче. Від сторони
Головного вокзалу рушив імпровізований панцирний потяг. Однак, перед
самим мостом на Замарстинові, українці розкрутили рейки, таким чином
польська операція пройшла невдало. Завзяті бої в районі казарми
Фердинандта теж не змінили становища українців

Польським відділам вдалося пробитися з духовної семінарії через горище
будинку пошти і підпалити праве крило, що виходило на вул. Сикстутську.
Українці відступили в ліве крило, а до гасіння пожежі допущено міську
пожежну сторожу. Вона виявилась у змові з поляками і допустила їх
відділи в будинок ще до кінця пожежі. Так українці втратили пошту, хоча
цей успіх нічого не дав противнику. Всі будинки по протилежній вулиці
залишились в українських руках.

7 листопада 1918 року в боях прийняла участь українська артилерія.
Полякам вдалося зайняти Скнилів. Українського війська там не було, а
залога складалася лише з місцевої самооборони.

Мовою документів.

«Не відповідав свому завданню головний комендант старшина Коссак, що
зробив цілий ряд тактичних похибок. Нездатне вжиття УССів, невдачі
стрілецьких наступів на головний дверець. Всі сили скупчував тільки біля
себе, в місті, зміцнював фронтові позиції УССів. Безпорядок у самому
штабі і Народному Домі, множились випадки непослуху, нарушення
військової дисципліни.» ( О.Кузьма Листопадові дні 1918 р. Львів, 1931).

На місце Коссака було покликано енергійного військового, колишнього
капітана австрійської армії Гната Стефаніва, який виконував обов‘язки
коменданта Золочівського округу. І надав найбільшу допомогу Львову
свіжим поповненням. 9 листопада Стефанів прибув до Львова і приступив
до виконання обов‘язків командуючого Начальної Команди Українських
військ. Одночасно йому було присвоєно звання полковника УСС. В місті
полковник Стефанів наказав встановити барикади між окремими опорними
пунктами і зміцнив позиції українців на Замарстинові. Він направив туди
штурмову сотню УСС під командуванням хорунжого Мінчанка. Посилено також
залоги казарм Яблоновського і Персенківки. Між Начальною Командою у
командирами дільниць було встановлено телефонний зв’язок. На час
командування полковника Стефанова припадає і найбільш активне
використання української артилерії. Сміливим кроком стало здобуття
кадетської школи.

12 листопада поляки захопили міську різню. З. Носковський рішився на
протиудар. Протягом години 40 стрільців на чолі з Осипом Квасом відбив
Різню з польських рук. Під час боїв на Замарстинові відзначився відділ
козаків отамана полуда – єдиний підрозділ, який прибув з Великої
України на допомогу Львову. Команда Долуда прибула на Підзамче потягом з
Великої України у складі 50 людей з кулеметом «Максимом». Затяжні
позиційні бої у Львові створювали почуття непевності не лише в
новостворених частинах, але і для загартованих у боях УССів партизанська
війна в місті була повним запереченням минулого польового досвіду.

13 листопада на засіданні Української Національної Ради прийнято
основний закон про державно-правову самостійність українських земель
колишньої Австро-Угорської монархії.

15 листопада Начальна Команда відправила в район Замарстинова
експедицію. О 12 годині ранку каральна команда на чолі з отаманом
Долудом обшукали багато квартир та будинків (вул. Вузька – вул.
Огородницька). Було конфісковано багато зброї під час цієї бойової
операції отаман Долуд був поранений. Одночасно відділ українських
добровольців зайняв комплекс міської різні. Козацький загін досягнув
неймовірних успіхів. Відвагу отамана Долуда ставив, як приклад воякам,
полковник Г.Стефанів.

Наступ на казарму Фердинанда на вул. Городоцькій активізувався 14-15
листопада. За спогадами М.Заклинського, казарми розпочали обстрілювати
вогнем з гармат та мінометів. Коридори були закидані цеглами. Тоді
комендантом був П.Франко. Загинув вістун Василь Баса з під Чижикова.
Старі солдати – дядьки лякалися та питали, коли їх відпустять додому.
Багато українських полонених та поранених опинилась у лікарні львівської
політехніки. У подвір’ї розпочали ховати померлих.

15 листопада отримала завдання захопити кадетську школу залога касарні
при вул. Яблоновській і при вул. Св.Петра. Наступ через Стрийський парк
та цвинтар підтримала українська артилерія. Проведено дві атаки. На жаль
наступ не завершився вдало. Розпочато бойові операції на півночі.
Загострювались вуличні бої. 11 листопада обняв команду Підзамча Зенон
Носковський

18 листопада виходячи з гуманних міркувань полегшення становища
цивільного населення, а також маючи надію дати українській збройній силі
відпочинок, український уряд погодився на запропоноване поляками
48-годинне перемир’я.

20 листопада Рада державних секретарів, вислухавши звідомлення
команданта полковника Г.Стефанова про військове становище. Стало відомо
про те, що українське військо може тримати позицію ще два тижні.
Польські умови не можна було прийняти, вони означали би капітуляцію і
відмову від будови української держави в Східній Галичині. Поляки були
впевнені, що допомога вже надходить.

21 листопада 1918 р. розпочався польський загальний наступ. Головний
удар поляків був спрямований на Личаків де наступала група капітана
поляків Борути – Спєховича. Північна група поляків під командуванням
поручика Сікорського мала зайняти Підзамча й Високий Замок, замкнувши
кільце на Личакові. В полі посилених боїв потрапило село Знесіння. На
території якого збережено єдине неушкоджене поховання УСС у Львові. В
районі міської різні (територія м’ясокомбінату), де українці тримали
польський наступ відзначилась Радехівська сотня. Серед відзначених:
Долуд, З.Носковський – комендант станції Підзамче.

Такими успішними результатами, як на Замарстинові, не могли похвалитись
інші залоги. Для поляків велику небезпеку становили батареї гармат на
Личакові. Однак, 21 листопада поляки захопили Личаків. Втрата Личакова
створила катастрофічну ситуацію для українців: Львів відрізано від
сходу, втрачено зв’язки з львівським передмістями. Однак, інші об‘єкти
оборони: Казарми Фердинандта та Цитадель успішно відбивали атаки.
Наступав критичний момент. У випадку успіху, поляки могли оточити
українські війська. Польські сили під командуванням Ч. Мончинського та
Сопотніцького налічували: 6686 чоловік, у тому числі 612 польських
офіцерів.

Українська сторона 4678 чоловік. Отже, перевага польської сторони
досягла майже 2000 чоловік. Поляки мали декілька літаків, бронепоїзди,
бронеавтомобілі і відділ саперів.

Вночі на 22 листопада розпочався відступ. Українська залога казарм
Фердинанда отримала наказ через Ринок та вулицю Театинську вийти до
Лисиничів через гори Високий Замок. Відступ здійснювали через город
церкви Святої Анни. Разом з стрільцями відступив Петро Франко. Вихід
українських частин зі Львова відбувався дисципліновано і спокійно. На
Жовківській вулиці тарахкотіли вози, автомобілі й гармати в напрямі
Жовкви чи там Кам’янки. Для відступу українськиї військ, тримали оборону
в районі вул. Бальонової (Гайдамацька) – станції Підзамче біля церкви
Параскеви П’ятниці.

В той час, коли на Жовківській рогатці відступало українське військо, в
єврейській дільниці розпочинався погром. Єврейську дільницю оточило
щільним кордоном польське військо, єврейська міліція була роззброєна, а
польська міліція не тільки не захищала мешканців, а й сама брала участь
у пограбуваннях. За даними єврейських авторів, під час погрому вбито 72
особи, 433 – важко поранено. Повідомлення про львівський погром обійшло
всі єврейські газети. За статистикою єврейських дослідників, серед
загиблих були діти, домогосподарки, ремісники. Були підпалені та
осквернені синагоги.

Історична довідка.

Дії єврейської міліції під час Листопадового Чину.

Це військове утворення сформувалось у перші дні Листопадового Чину.
Міліція ставила собі за завдання не дозволяти кримінальному елементу
Львова грабувати, вбивати, прикриваючись політичними гаслами. На
політичному рівні її представники заявляли, що жодну сторони
підтримувати не будуть, притримувались чіткої позиції протягом
польсько-українських боїв листопада 1918 року. Єврейська міліція
охороняла третю дільницю Львова від бандитів. Після початку боїв з
ініціативної групки шкільної молоді, до бою почали зголошуватися великі
групи людей. Зброю видавали всім хто прийшов. Загалом біля 2500
карабінів. Як повідомляли військові, серед них були і кримінальні
злочинці. Польські офіцери знаходились надзвичайно складній ситуації:
відмовитись від цієї сили означало відмовитись від боротьби за Львів.
Єврейська міліція цю кримінальну стихію переборювала .У складі УГА
сформовано єврейський батальйон. На чолі батальйону став Н.Шапіро, а до
складу батальйону вступило 3000 осіб. Батальйон був сформований у
Золочеві.

Тимчасовий закон про державну самостійність Українських земель бувшої
австро-угорської монархії.

Артикул 1.

Назва.

Держава, проголошена на підставі права самовизначення народів
Українською Національною Радою у Львові дня 19 жовтня 1918 року,
обнимаюча весь простір бувшої австро-угорської монархії, заселений
переважно українцями, має назву: західно-Українська Народня Республіка.

Артикул 2.

Границі.

Простір ЗУНР покривається з українською суцільною етнографічною областю
вмежах бувшої австро-угорської монархії, то є з українською частиною
бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковини,
та з українськими частями бувших угорських столиць(комітатів): Спис,
Шариш, Земплин, Уг, Берег, Угоча, і Марамош, як вона означена на
етнографічній карті австрійської монархії Карля бар. Черніга.

Артикул 3

Державна суверенність.

Отся державна територія творить самостійну ЗУНР.

Артикул 4

Державне заступництво.

Права влади іменем ЗУНР виконує весь її нарід через своє заступництво,
вибране на основі загального, рівного, безпосереднього, тайного і
пропорційного права голосування бенз ріжниці пола. На цій самій основі
мають бути вибрані Установчі Збори ЗУНР. До часу зібрання Установчих
Зборів виконує всю владу Українська Національна Рада і Державний
Секретаріят.

Артикул 5.

Герб і прапор.

Гербом ЗУНР є6 золотий лев на синім полі, обернений в свою праву
сторону. Державний прапор є синьо-жовтий. Державна печать має довкола
гербу напис: ЗУНР.

Схема боїв за Львів 1-20 листопада 1918 року.

Карти бойових дій у листопаді 1918 року на території Львова.

Меморіальні дошки Д. Вітовського та

М. Міхновського на готелі «Народний»

Поховання українських січових стрільців на Збоїщах, Замарстинові та
Голосках та на Знесінні

Понад 170 відомих і невідомих українських стрільців, котрі загинули у
боях за Львів, були поховані на двох ділянках приватних володінь
міщанина Боднара, що примикали до військового австрійського цвинтаря.

На двох українських ділянках Личаківського військового цвинтаря були в
основному поховані учасники боїв з листопада-грудня 1918 року, і серед
них декілька цивільних осіб, а навіть один російський солдат Садиків
Хаїм (мабуть, татарин). Захоронення велись там і пізніше, вже коли бої
велись поза Львовом. Так, 10 березня 1919 року чисельна українська
громада провела в останню путь двох українських офіцерів Романа
Вінявського та Івана Демчину. Підхорунжий Вінявський, поранений під
Кривчицями, помер в Гарнізонному шпиталі на вулиці Личаківській. Другий,
Іван Демчина, випускник гімназії, родом з Камінки Лісової, пораненим
потрапив у полон. Помер 7 березня 1919 року в Гарнізонному шпиталі.

Ще в грудні 1918 року у Львові з ініціативи малого гуртка громадян
засновано гуманітарну організацію “Український Горожанський Комітет”.
Члени УГК збирали поміж львівською громадою продукти харчування, ліки,
білизну і передавали все це в табори та шпиталі .

Поховання УСС на Збоїщах.

19 березня 1919 року польським військовим судом на кару смерті через
повішення були засуджені “Юліан Саламонович, народжений 17 березня 1898
року у Винниках, мешканець Львова, греко-католик, син Томи і Анни, стану
вільного, помічник теслі, без маєтку, некараний, і Михайло Фолис,
народжений 21 серпня 1892 року в Скнилові, греко-католик, вільного
стану, син Йосифа і Анни, господар, закінчив агрономічні курси, власник
реальності, некараний”. Внаслідок “помилування” кара смерті через
повішення була замінена їм розстрілом. Страту виконано на Цитаделі в
присутності о.Євгена Дудикевича, пароха церкви свв. Петра і Павла.
Розстріляних поховали у спільній могилі на 38 полі Янівського цвинтаря,
де невдовзі було встановлено дубовий хрест і насипано невеликий курган.
На тому ж полі був похований розстріляний 27 червня 1919 p. четар
Українських Січових Стрільців Роман Шевчук.

А тим часом новий ворог – плямистий тиф – все частіше давав про себе
знати. Особливо невтішним був стан по всіх політичних арештах, тюрмах і
таборах. 28 грудня в епідемічному шпиталі на Клепарові помер від тифу
полковник української армії Лев Ган. Поховали його, як і всі інші жертви
епідемії, на Янівському цвинтарі у Львові. Всього на Янівськиму цвинтарі
було захоронено близько 1000 українських воїнів, котрі загинули в боях
та померли від епідемій.

Громадяни с. Винники, що біля Львова, дістали дозвіл на ексгумацію
тлінних останків 16 невідомих українських стрільців. Їх перезахоронення,
як і останків поручника Івана Воробця, було призначено на 23 квітня 1921
року на місцевому цвинтарі.

Невдовзі патріотична винниківська громада спорудила величний пам’ятник
полеглим (проектував Лев Лепкий, виконував Василь Сидурко.

У 1918 році розміщений на т. зв. “Голдах” Клепарівський цвинтар у
Львові збільшився на 7 могил невідомих українських стрільців. Десь на
початку 90-х років на зруйнованому Клепарівському цвинтарі було насипано
символічну могилу-курган, як пам’ять про загиблих героїв.

Майже не пошкодженим зберігся до наших днів пам’ятник на братській
могилі Українських Січових Стрільців на кладовищі Старого Знесіння у
Львові. У 1993 p. невідомі викрали частину набою, вмурованого в цей
пам’ятник. Могили українських воїнів були теж на Кульпаркові, в
Брюховичах, Голоску Великому, Кривчицях, Скнилові, Сихові, Козельниках,
Збоїськах та інших місцевостях. Є відомості, що у Збоїськах навесні 1922
p. заходами місцевих громадян збирались кошти на побудову пам’ятника
полеглим.

31 травня 1921p. у Львові відбулася нарада представників українських
товариств у справі заснування комітету по охороні військових могил.
Одними з перших акцій новозаснованого Комітету були роботи на військових
похованнях Янівського і Личаківського цвинтарів. На сучасному 38-му і
сусідніх полях Янівського цвинтаря, де переважно лежать українські
воїни, що померли в польській неволі 1919-20 pp., очищено могили з
бур’яну і встановлено нові дерев’яні хрести на могилах, де їх не було.
На Личаківському військовому цвинтарі, де були поховані учасники боїв з
листопада-грудня 1918 року, дуже занедбані могили впорядковано і
оправлено наново, встановлено нові хрести і таблички з написами. 2 липня
1938 року відбулась чи не найбільша жалобна маніфестація українців у
міжвоєнному двадцятилітті під час похоронів Мирона Тарнавського.. У
1941 році, під час німецької окупації біля могили Мирона Тарнавського
появилась ще одна могила. Помер Кость Левицький (1859 – 12.11.1941) –
видатний політичний і громадський діяч, адвокат і публіцист.

Яновський військовий цвинтар зазнав значних руйнувань під час
польсько-німецької війни 1939 року. Кілька десятків могил зі сторони
Брюховичів були знищені вибухом бомби, від них не залишилось ані сліду.
Натомість могили українських воїнів па Личаківському цвинтарі перебули
щасливо і польсько-німецьку і німецько-більшовицьку війни. Робітники,
викопуючи у 1988 році рів для водогону з вул. Суворова (тепер Сахарова)
до вул. Бойківської, витягли на поверхню 7 надгробних хрестів зі
стрілецьких могил. Про те, звідки взялися там ці хрести місцеві
старожили розповідали: у 1948 році приїжджали сюди військові, привозили
хрести і вимощували ними дорогу. Згодом хрести потонули в ґрунті, і їх
залили асфальтом. Лежали вони там сотнями… На одному з подвір’їв по
вул. Куликівській з уламків хрестів була викладена стежка. Знайдені
стрілецькі хрести незабаром були викрадені невідомими і майже через рік
знайдені на військовому складі. Не розкриваючи нікому, крім довірених
осіб, таємниці про місцезнаходження хрестів, члени “Меморіалу”
В.Гордієнко та Д.Футорський разом з фотографом здійснили раптове
вилучення хрестів і передали їх на збереження директору історичного
музею Б. Чайковському. Шість хрестів “Меморіалу” вдалось врятувати. На
одному з них був напис “Андрій Сова” – хрест походив з Яновського
військового цвинтаря. На початку лютого 1990 p. на тому ж місці знову
проводились розкопки. На поверхню було витягнено десятки уламків хрестів
з колишніх львівських військових цвинтарів – Яновського і Личаківського.
Про цю подію був знятий документальний фільм і показаний по телебаченню.
Віднайдені хрести були передані на збереження в Інститут суспільних наук
АН УРСР (тепер Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України).

Лише 12-ою сесією Львівської міської Ради від 8 травня 1992 року було
прийнято ухвалу “Про відновлення військових поховань Українських Січових
Стрільців та воїнів УГА на полі №38 Яновського цвинтаря у м. Львові”.
Відповідно до ухвали та розпорядження міської адміністрації № 117 від 2
лютого 1994 p. на 38-му полі Яновського цвинтаря проводились роботи по
відновленню (будівництву) військового Меморіалу Українських Січових
Стрільців та воїнів Української Галицької Армії. Замовник всіх робіт –
департамент міського інженерного господарства. Проектно-кошторисна
документація виготовлена інститутом “Укрзахідпроектреставрація Що
стосується українських стрілецьких військових поховань на Личаківському
цвинтарі то розпочато відновлювані роботи та спорудження меморіалу УГА.
Перенесено поховання Д.Вітовського та його ад‘ютанта Чучмана до Львова,
а також прах президента ЗУНР Є. Петрушевича.

Джерело: Галицька Брама. – 1998. – №5-6. – С. 3-6.

Меморіальна дошка на фасаді Народної гостинниці,тепер споруда
Управління Львівської митниці.

Характеристика історичних джерел та літератури комбінованого
туристичного маршруту «Слідами листопадових боїв у Львові»

1917-1921 рр.” (Київ, 1999), В.Гордієнка “Українська Галицька армія”
(Львів, 1991), В.Голубка “Армія Української Народної Республіки
1917-1918” (Львів, 1997), Б.Якимовича “Збройні Сили України: Нарис
історії” (Львів, 1996), М.Кравчука “Правові основи будівництва
Національних Збройних Сил України в 1914-1993 рр.” (Івано-Франківськ,
1997), В.Сідака “Національні спецслужби в період Української революції
1917-1921 рр.” (Київ, 1998), Г.Темка “Виховна робота в Збройних Силах
України: історія і сучасність” (Київ, 1998), Л.Дещинського і В.Голубка
“З історії створення збройних сил Української Народної Республіки”
(Розбудова держави. 1996. Ч.6).Напрямки, форми і методи їх виховної
роботи почерпнуто з монографії Б.Трофим’юка “Фізичне виховання і
спортивний рух у Західній Україні (з початку 30-х років XIX ст. до 1939
р.” (Київ, 1997). Цікавою є робота відомого львівського
дослідника-краєзнавця подій листопада 1918 року у Львові Олександра
Шишки, автора монографії «Слідами листопадових боїв»

Відомості про учасників Листопадового Чину та авторів спогадів.

Баран Степан (1879-1953) адвокат, визначний громадський і політичний
діяч, член керівництва Української Національно-демократичної партії,
публіцист, у 1918-1919 рр. член Національної Ради ЗУНР і секретар
земельних справ у першому уряді ЗУНР на чолі з К. Левицьким.

Вітовський Дмитро (1887-1919), сотник, полковник, Державний секретар
військових справ ЗУНР. Вступив до легіону УСС у 1914 році. Ідеолог
політичної думки УСС. Засновник стрілецького пресового фонду. Перший
командир Листопадового Чину у Львові. У листопаді 1918 року призначений
державним секретарем військових справ ЗУНР. Загинув а авіакатастрофі 4
серпня 1919 року. Перепохований на Личаківському кладовищі.

Голубець Микола (1892 – 1942), мистецтвознавець, автор першого нарису
про Листопадовий Чин у Львові, письменник, журналіст. В УСС та УГА
займав старшинські посади.

Кренджаловський Дмитро (1891-1946), книговидавець у Львові. У 1918 році
в УГА, під час Листопадових боїв організатор автомобільних підрозділів.

Кузьма Олекса (1875-1941), журналіст, сотник УГА. В 1918 р. член
прес-служби УСС і УГА, автор найбільш повної монографії про Листопадовий
Чин львів‘ян «Листопадові дні 1918 року» (1931).

Купчинський Роман (1894- ), письменник, журналіст, автор численних
публікацій з історії І Світової війни, автор стрілецьких пісень.
Оборонець казарм Франца Фердинанда у Львові листопада 1918 року.

Левицький Кость (1859-1941), адвокат, визначний громадсько-політичний
діяч Галичини, публіцист. Довголітній посол до австрійського парламенту
та Галицького сейму. У 1918 році – перший голова уряду ЗУНР.

Лозинський Михайло (1880-1937), юрист. Громадсько-політичний діяч
Галичини. В 1919-1921 рр. в уряді ЗУНР, заступник міністра закордонних
справ, член делегації на Мирній конференції у Парижі.

Мончинський Чеслав , польський військовий діяч, полковник польської
армії. Під час Листопадового повстання керівник польської військової
організації «Польські військові кадри». Головний комендант польського
гарнізону Львова до 22 листопада 1918 року. Автор монографії у 2-х
толмах «Львівські бої».

Паліїв Дмитро (1896-1944), політичний і військовий діяч, журналіст. Під
час І світової вій1ни підхорунжий УСС. Був засновником Української
Військової організації. У 1918 році один з організаторів Листопадовог7о
повстання, чотар УГА та ад‘ютант М. Тарнавського.

Панейко Василь (1889-1956), громадсько-політичний діяч, журналіст. У
1918-21 рр. міністр закордонних справ ЗУНР, голова її делегації на
Парижській мирній конференції.

Петрушевич Євген (1863-1940), посол австрійського парламенту, голова
Української Парламентної Репрезентації. З 1910 року – депутат Галицького
Сейму. Член головної Української Ради. 19 жовтня 1918 року – президент
Української Національної Ради. З січня 1919 року – обраний президентом
ЗУНР. З червня по грудень 1919 року обраний диктатором ЗУНР.

Степанів Олена (1892-1963), педагог, громадська діячка. У роки І
Світової війни в УСС. Учасниця боїв за Маківку, з 1918 року – чотар УГА.
Під час Листопадових боїв була у штабі військової команди у Львові.

Стефанів Гнат (1885-1949) , військовий діяч, сотник австро-угорської
армії, організатор і комендант Золочівської округи ЗУНР, полковник УГА,
пізніше армії УНР. Консул ЗУНР в Ужгороді. Під час Листопадових боїв 3-й
комендант Львова.

Трильовський Кирило (1864-1941), адвокат, журналіст,
громадсько-політичний діяч, творець січового руху, посол до
австрійського парламенту. У 1918 р. член Української Національної Ради
ЗУНР.

Цегельський Льонгин (1875-1950). Адвокат. Публіцист, політичний діяч,
організатор селянського руху, посол до австрійського парламенту та
Галицького Сейму. Член головної Української Ради. У 1918р. міністр
внутрішніх справ ЗУНР, з січня 1919 року заступник міністра зовнішніх
справ УНР, один з ініціаторів договору про злуку УНР та ЗУНР.

Поради керівнику екскурсії на туристичному маршруті.

Проведіть інструктаж з техніки безпеки перед початком
екскурсійного маршруту.

При необхідності огляду дрібних архітектурних об’єктів приготуйте
бінокль.

Приготуйте план-схему екскурсійного маршруту, з якою ознайомте
екскурсантів.

Фрагмент матеріалів екскурсії доцільно подати як випереджуюче завдання
для учнів.

Розробіть питання для міні – вікторини зі змістом якої ознайомте
присутніх перед початком екскурсії.

Підготуйте фотографії та інший довідковий наочний матеріал, так званий
«портфель екскурсовода», що сприяв би кращому засвоєнню інформації.

Матеріали подані слухачам під час екскурсії мають враховувати вікові
особливості слухачів.

Доцільно провести екскурсійний маршрут в два етапи – за два дні.

Список використаних джерел та літератури.

Литвин М. Історія ЗУНР. Львів, Каменяр,1997

Шишка О. Листопадовий Чин і утворення ЗУНР/ Історико-культурні та
краєзнавчі нариси Львівщина. Львів: Центр Європи,1998.

Шишка О. Наше місто-Львів. Ч.2. Львів:Центр Європи,2001

Історія Львова у 3-х томах. Львів,2007

Львів. Путівник. Львів,1999

Львів. Філадельфія, 1956

Шишка О. Слідами листопадових боїв. Львів,1993

Кузьма. О. Листопадові дні 1918, Львів,1931

Заклинський М. Оборона казарми Фердинанда, Львів,1936

Наш Львів. Нью- Йорк,1953

Полонська- Василенко Н. Історія України в 2-х тт.. К.,1996

Кульчицький С.В, Лищик Ю.А., Власов В.С. Історія України. Київ:
Літера,2007

Підзамче/ Галицька брама,1997

Знесіння/Галицька брама,1997

Obrona Lwowa T/1-3/ Lwow, 1939

Orlowicz M. / Lwow, L,1926

Крип’якевич І., Гнатевич Б. Історія українського війська, Львів, 1936

Омелянович – Павленко М. Українсько-польська війна. Прага, 1929

Крезуб А. (О.Думін) Нарис українсько-польської війни 1918-1919. Львів,
1933

Кузьма О. Листопадові дні 1918 р., Львів, 1931

Кравс А. За українську справу Львів, 1937

Степанівна О. Напередодні великих подій, Львів, 1931

Стефанів З. Українські збройні сили в 1917-1921 рр. ,Львів, 1938
Коротка історія українського війська ,Львів, 1937

Божик С.З останніх днів УГА, Львів, 1923

Заклинський М.Дмитро Вітовський, Львів, 1936

.Левицький О Галицька армія на Великій Україні Відень, 1921

“Літопис Червоної Калини”, Львів, 1929-1939

“Історичний календар-альманах Червоної Калини”, Львів, 1922-1939.

Енциклопедія українознавства, т. 4.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020