РЕФЕРАТ
на тему:
“Стан, проблеми і перспективи
туристичної галузі в Україні”
ПЛАН
Вступ
1. Сучасні особливості розвитку туристичної галузі України
2. Проблеми, що стоять на шляху створення рівних можливостей для
суб’єктів туристичної діяльності
3. Авторитет України у світовому туристичному співтоваристві
4. Перспективні напрями українського туризму
5. Необхідні ресурси та умови для розвитку українського туризму
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Ця робота присвячена аналізу глобальної та регіональної
конкурентноздатності України в галузі туризму. На перший погляд тема
видається досить легкою. На сьогоднішньому ринку туристичних послуг
України існує безліч інформації з приводу того, куди можна поїхати, до
яких туристичних операторів звернутися по допомогу, яка вартість тієї чи
іншої послуги. Але така інформація є досить хаотичною, з неї повною
мірою не можна робити жодних висновків про стан самої галузі та
проблем, які в ній існують.
1. Сучасні особливості розвитку туристичної галузі України
Туризм в Україні як галузь, як сектор економіки, який формує позитивний
імідж країни, почав розвиватися на початку 90-х. Створення Державного
комітету з туризму стало першою сторінкою в історії вітчизняної сфери
надання туристичних послуг. Міжнародний досвід, урахування особливостей
національної економіки та ментальності українців допомогли науковцям,
законодавцям та фахівцям туристичної галузі наблизитися до
цивілізованого рівня ведення цього бізнесу.
Торік український уряд затвердив програму розвитку туризму в Україні до
2010 року. Вона, зокрема, передбачає необхідність проведення роботи у
кількох напрямах: розвиток туристичної інфраструктури, поліпшення послуг
на всіх рівнях за рахунок підвищення майстерності кадрів, спрощення
формальностей при отриманні віз і пересуванні країною, впровадження
новітніх наукових розробок.
Понад 50 галузей народного господарства залучено до індустрії туризму.
Вони тісно взаємопов’язані і в комплексі можуть принести чималий
прибуток державі. Проста арифметика – кожний турист, який відвідує
країну, протягом трьох днів витрачає в середньому 520 дол. США. Минулого
року Україну відвідали 12 мільйонів туристів. Але ми маємо потенціал на
порядок вищий. Необхідно лише створити умови і перш за все цивілізовані
«правила гри», які зробили б нашу державу більш привабливою для
іноземних туристів.
2. Проблеми, що стоять на шляху створення рівних можливостей для
суб’єктів туристичної діяльності
У сучасному світі ринок диктує закони, згідно з якими всі його учасники
повинні мати рівні права та нести однакову відповідальність. Відсутність
фінансової відповідальності перед туристами та державою, тіньові
махінації, обман клієнтів – все це шкодить інтересам галузі та іміджу
України.
Сьогодні в Україні зареєстровано 5 тисяч суб’єктів туристичної
діяльності. Але 90 відсотків надходжень до бюджету з галузі дають лише
100 з них. А інші? Для виведення капіталу з «тіні» та його легалізації
необхідно було замінити застарілі положення законодавства. Для цього
прийнято нову редакцію Закону «Про туризм».
Протягом минулого року проводилася робота щодо фінансового забезпечення
виконання Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки.
Загальна сума коштів, використаних у 2003 році, становить майже 12 млн.
грн. Першим і найважливішим результатом реалізації Програми є повне та
глибинне розуміння сучасних проблем галузі як практиками, так і
громадськими організаціями у їх комплексному розв’язанні та підтримка
Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України.
У 2004 році Державною туристичною адміністрацією проводилася робота по
створенню сприятливих умов для залучення інвестицій у розбудову
туристичної та курортно-рекреаційної сфери. З цією метою протягом року
велася робота по збору та узагальненню інвестиційних пропозицій у
туристичну сферу регіонів України для представлення потенційним
іноземним та вітчизняним інвесторам (загальна сума інвестиційних
проектів 2,5 млрд. грн.).
Важливим кроком стало проведення першої міжнародної виставки
інвестиційних проектів у туристичну галузь. Найбільш привабливі
інвестиційні проекти будуть включені до каталогу, який планується
випустити у 2005 році.
Інвестиційні можливості туристичної галузі України протягом 2004 року
були представлені на багатьох міжнародних виставках. Прикладом плідної
роботи в цьому напрямі може бути спільний україно-польський
дослідницький проект «Туристичний потенціал Західної України».
Світова практика показує, що в сфері туризму держава виділяє кошти
передусім на фінансування рекламно-інформаційної діяльності: проведення
виставок, ярмарків, видання буклетів, журналів та газет, розвиток послуг
туристичних електронних мереж. І має з цього зиск. Наприклад,
Великобританія на кожний вкладений фунт у рекламу туристичної галузі
повертає 20!
Скресла крига і в нас. Передусім, збільшилися видатки на розвиток
інформаційно-рекламної сфери, що дало змогу суб’єктам туристичної галузі
брати участь у виставковій діяльності, гідно представляти Україну за
кордоном, випускати різноманітну продукцію, яка рекламує можливості та
переваги того чи іншого регіону.
Ще у 2003 році започатковано рекламно-інформаційну акцію «Україна
запрошує», мета якої – привернути увагу до регіонів нашої країни, їх
туристичних можливостей та потенціалу, залучення преси та
спеціалізованих видань до промоції.
Активізується виставкова діяльність. Українські туристичні компанії
беруть участь у престижних міжнародних виставках та біржах на кшталт
«ІТВ» (Берлін), «WTM» (Лондон), Міжнародному туристичному ярмарку
(Познань), ІСЕМ (Санкт-Петербург) та в інших. За сприяння Державної
туристичної адміністрації в Україні проводяться виставки: «UITT –
Україна – подорожі та туризм», «Турєвроцентр – Закарпаття», «Турекспо»,
«Крим. Курорти. Туризм», «Чорноморська Одисея. Туризм. Відпочинок.
Здоров’я» та інші. Україна поступово набуває міжнародного досвіду у
менеджменті виставкового туристичного бізнесу.
3. Авторитет України у світовому туристичному співтоваристві
З 1997 року Україна є дійсним членом Всесвітньої туристичної організації
(ВТО), з 1999-го – Виконавчої ради ВТО – керівного органу, що формує
світову туристичну політику, контролює бюджетні питання. Для нас
відкрилися нові можливості налагодження співпраці з країнами-учасницями
ВТО. Україна бере участь у перспективних програмах кооперації у сфері
туризму, залучається до впровадження новітніх туристичних технологій,
передових методів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів
відповідно до світових стандартів, використовує глобальну інформаційну
мережу тощо.
У 2001 році Київ отримав статус члена Ділової ради ВТО. До речі, крім
столиці України, такий статус мають лише Париж, Мадрид і Москва. Наші
іноземні партнери визнають, що зі своїм потужним туристично-рекреаційним
потенціалом Україна має усі можливості стати туристичною державою
світового рівня.
4. Перспективні напрями українського туризму
Перш за все, необхідно розвивати внутрішній туризм: сільський,
екологічний, оздоровчо-спортивний, релігійний, дитячо-молодіжний,
екстремальний, мисливський і багато інших напрямів, які популярні і
серед наших співвітчизників, а особливо у гостей України. Серед названих
напрямів особливої уваги заслуговує сільський. Україна традиційно
сприймається як аграрна країна, одна з європейських житниць, зі
збереженням сільського устрою життя, багатою культурною спадщиною, з
дивовижною природою та гостинними господарями. Тому розвиток сільського
«зеленого» туризму прискорить становлення інших його видів.
В Україні з 1996 року діє Спілка сприяння розвитку сільського «зеленого»
туризму. Головна мета її діяльності – популяризація відпочинку в
українському селі, сприяння розвитку сільської інфраструктури,
зайнятості сільського населення, виховання поваги до краси рідного краю,
гостинних мешканців сільської місцевості, існуючого культурного та
історичного надбання народу, сприяння збереженню навколишнього
середовища, захисту прав та інтересів своїх членів. У 18 областях
засновані осередки сільського туризму, вони охоплюють різні місцевості
від поліських рівнин до карпатських гір.
Для ефективної діяльності сільської туристичної мережі необхідно
впровадити добровільну систему сертифікації житла як базового елементу
сільського туризму, забезпечити функціонування інформаційно-туристичних
центрів при регіональних осередках сільського туризму, створити прозорий
механізм відносин між організаторами, власниками садиб та органами
місцевого самоврядування. Основою ж збереження
інформаційно-організаційної інфраструктури сільського туризму мають
стати членські внески власників садиб. Такі кроки створять умови, за
яких турист відпочине від урбанізованого міста. Матеріальної бази для
такого відпочинку вистачає. Нам лише потрібно навчити людей, як надавати
послуги і заробляти гроші. А від цього виграють всі: і громадяни, і
держава.
Якщо розглядати альтернативи, що існують сьогодні перед українським
туризмом, то є лише два шляхи, тобто два сценарії подальшого перебігу
подій. Саме зараз відбувається той вирішальний момент, від якого
залежить майбутнє українського туризму, коли з’ясовується, чи стане
туризм однією з головних статей доходу у бюджеті, як це відбувається у
більшості цивілізованих країн світу, чи залишиться на тому ж рівні, на
якому він існував до сьогодні. Все це визначається тими орієнтирами, що
будуть закладені в політику розвитку туризму, тобто, якщо говорити
доступніше, тим на кого буде спрямований наш ринок туристичних послуг.
Таким чином, стоїть альтернатива: чи робити акцент на іноземного
споживача чи реанімувати внутрішній туристичний процес.
Зрозуміло, що палкі суперечки, які ведуться з цього приводу, базуються
на перевагах та недоліках як першого, так і другого шляху розвитку.
Якщо орієнтуватися насамперед на іноземного споживача, то це
потребуватиме серйозного перегляду всієї суті самого поняття
туристичної послуги як такої. Не треба втішати себе ілюзіями, що при
наявності сучасного рівня комфорту на кількох туристичних об’єктах в
цілій державі можна істотно змінити ситуацію. Адже іноземний турист їде
в Україну насамперед за враженнями, і готовий платити за них, у державу,
а не в ізольований від неї туристичний об’єкт. За оцінками фахівців, за
останні 4 роки наші можливості по прийому іноземних туристів використані
на 10 %, від чого ми втратили 80 % валютних надходжень. Отже, будьмо
реалістами – “буму” іноземних туристів в найближчі роки очікувати не
варто. Під великий сумнів можна поставити надії на істотне пожвавлення
процесу припливу іноземних інвестицій на туристичний ринок України.
Тобто, слід обрати, чи форсованими темпами довести рівень туристичного
комфорту до міжнародних стандартів, чи поступово налагоджувати сервіс та
реанімувати внутрішній туристичний процес. Зрозуміло, що така постановка
питання є досить умовною, але на рівні концептуального обгрунтування
програм на найближчу перспективу перевагу слід віддати другому варіанту.
Звичайно, це не познає, що при цьому треба ігнорувати вигоди від
міжнародного туризму. Йдеться, насамперед про те, щоб піднятися на ноги
за рахунок власних споживачів, і тоді вже, маючи відповідну базу,
прагнути максимізувати свої досягнення на світовому рівні.
Але навіть обираючи другий шлях розвитку (орієнтація на розвиток
внутрішнього туристичного процесу), постаємо перед вибором, в якому саме
напрямку працювати: в’їзний (регіональний) чи виїзний туризм розвивати.
Так, організація поїздок за межі України – справа доволі прибуткова, і
на ній заробляють гроші безліч організацій, зокрема й туристичні
агенції. Але не слід забувати, що у більшості випадків – це так звані
“шоп-тури”, які спричинені нестабільною економічною ситуацією в країні і
тому не можуть залишатися пріоритетними надовго. Крім того, вони не є
безпосередньою функцією туристичних фірм, а лише дозволяють їм отримати
певний прибуток. Тим часом, у більшості держав закордонний туризм
посідає якраз останнє місце. Так, у Японії з 15000 тур фірм тільки 5%
організовують поїздки за її межі, решта працюють на іноземний та
внутрішній туризм. Тому більш доцільним, мабуть, є розвиток саме
в’їзного туризму , адже він дає додаткові робочі місця та валютні
надходження.
Та структура українського туризму, яка існує вже протягом багатьох років
потребує якщо не докорінної зміни, то хоча б відповідної адаптації до
сучасного становища як в країні, так і у світі. На сьогодні вона є
досить своєрідною. Так, майже половина (близько 43%) належить
відпочинку на курортах та в інших рекреаційних зонах. Цю особливість
доволі легко пояснити історичними обставинами, коли туризм cаме
всередині країни розвивався великими кроками. Звичайно, ніхто не
стверджує, що це може стати негативною рисою нового українського
туризму, але слід приділяти більшу увагу й іншим видам туризму. Так,
розмір сільського, мисливського та інших спеціалізованих видів туризму
становлять лише 9%.
5. Необхідні ресурси та умови для розвитку українського туризму
Не зважаючи на всі реалії сьогодення, хотілося б зазначити, що Україна
об’єктивно має могутній туристичний потенціал, який, нажаль,
використовується не дуже ефективно. Так, вагомою складовою туристичного
потенціалу країни є історико-культурні пам’ятки. Найбільше туристів
приваблюють розкопки античних міст Північного Причорномор’я (Тіра,
Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у
Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки
оборонної архітектури (фортеці в Луцьку, Меджибожі,
Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді та
Мукачевому); палацеві комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині;
пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у
Почаєві, Мукачевому і Чернівцях, а також дерев’яної культової та
цивільної архітектури в Карпатах.
Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського
морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більше 3 тис. природних озер
і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. На
їх основі створено 5 національних природних парків, 15 державних
заповідників, заказники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового
мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища
лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до
рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє,
а й міжнародне значення. Крім того, Україна розташована на перехресті
шляхів між Європою і Азією: важливі залізничні та автомобільні
магістралі, порти Чорного і Азовського морів, а також Дунаю, авіа мережа
здатні забезпечити її інтенсивні багатосторонні зв’язки з багатьма
країнами.
Як вже згадувалося вище, великі ідеї покладаються на реалізацію
глобальної програми створення в Україні транспортних коридорів. Вони
можуть дати не тільки тисячі й тисячі нових робочих місць на строк
будування, а й створити певний поштовх до появи багатьох малих та
середніх підприємств інфраструктури подальшого обслуговування
транспортних коридорів.
Згадувалося вже і про “зелений туризм”, всі передумови до розвитку якого
в нашій державі існують. Адже саме Україна з давніх часів славилася
красою та мальовничістю своїх пейзажів.
Висновки
Отже, проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, я
спробувала виокремити її головні проблеми та спробувала знайти
альтернативний шлях виходу з кризи. Звичайно, така робота є далекою від
висновків та думок справжніх фахівців та експертів в цій галузі. Але,
незалежно від рівня фахової підготовки, нас сьогоднішній день є декілька
речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України. Найважливіше з
них – аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль до розв’язання
проблеми. Це мають бути не лише викладені на папері думки законодавців з
приводу того, якою б вони хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а
конкретні вчинки з їх боку. І починати слід не тільки з економічних та
законодавчих нюансів. Так, на сьогодні можна говорити про деяке
покращення загальної ситуації. Так, спостерігається певна зацікавленість
іноземних інвесторів. Розпочато реконструкцію ряду київських готелів; в
Карпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної
галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд “Ноу-хау” взяв на
себе витрати на відновлення туристичних об’єктів Львова; декілька
мільйонів доларів вкладено в ялтинський готель “Ореанда” та відому
“Поляну казок”.
Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати
свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того,
яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема
та майбутнє економіки, а, отже, і життя України в цілому.
Список використаної літератури
Закон України “Про туризм” (N 324/95-ВР) від 2004 р.
Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті
розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка України”, №
6 (червень) 2001 р. , с.20-28
“Конкурентоспроможність української економіки : орієнтири макрополітики
в кризових умовах” // “Економіка України” №4 (квітень) 1999 р., с.4 –14
В.Цибух “Туризм в Україні” // “Економіст”, №6 (June) 2003 р., с.34-35
Марина Каплан “Рай в шалаше” // “Комп&ньоН”, №44(196) 30 жовтня – 3
листопада 2004 р. , с.62 – 65
Указ Президента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні
(”№127/2001) від 2.03.2001 р.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
