.

Рух, здоров’я, загартування організму (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4914
Скачать документ

Виїздний цикл післядипломної підготовки

Реферат

“Рух, здоров’я, загартування організму”

Курсант: Боднаренко Марія Миколаївна

16.4.03-16.5.03

м.Коломия

Принципи формування способу життя залежать від рівня розвитку
цивілізації і можливостей їх індивідуальної реалізації у формі
фізіологічно обґрунтованих біологічних, духовних і соціальних потреб
людини.

Спосіб життя людини – це інтегральне, багатофакторне поняття, яке
об’єднує різноманітні фактори, умови і форми життєдіяльності людини,
завдяки яким забезпечується формування певного рівня її здоров’я,
виконання фізичних, духовних і соціальних функцій. Здоровий спосіб життя
– такий раціональний варіант формування життєдіяльності людини, завдяки
якому вона здатна оптимально реалізувати свої біологічні і соціальні
функції, максимально використати генетичні резерви здоров’я і тривалості
життя, фізичної і розумової працездатності. Тобто здоровий спосіб життя
кожної людини спрямований на зміцнення і збереження не лише
індивідуального, але й суспільного здоров’я як сукупності здоров’я
численних індивідуумів – основної запоруки біологічного існування
людства на Землі. В цьому вбачається винятково важлива соціальна роль і
біологічна функція здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя має провідне значення у формуванні і відтворенні
здоров’я людини, забезпеченні високої якості її життя і активного
довголіття. Для ведення здорового способу життя людині необхідні
мотиваційні стимули, які засновані на усвідомленні кожним потреби
охорони і зміцнення власного здоров’я.

В процесі еволюційного відбору природа виробила у людини інстинкт
самозбереження і самовідновлення здоров’я. Завдяки складним
адаптаційно-захисним механізмам, людський організм здатний боротися зі
шкідливими зовнішніми (екзогенними) і внутрішніми (ендогенними)
впливами. Дія цих механізмів надто складна і проявляється на
гуморальному, нервово-рефлекторному, клітинному рівнях. Наприклад, при
інтенсивному впливі на організм активного нервового подразнення – стрес,
травма, страх тощо, у відповідь наднирникові залози викидають у кров
велику кількість глюкокортикоїдних гормонів, а нервова система реагує
посиленням активності свого симпатичного відділу, який продукує
адреналін. Завдяки цій адаптаційній реакції організм протидіє стресовому
впливу. В умовах дії на організм патогенних мікробів і вірусів у крові
та клітинах активуються імунні захисні системи, спрямовані на
знешкодження хвороботворних чинників і продуктів їх життєдіяльності.

Але ці та інші генетичні адаптаційні системи людського організму далеко
не завжди і не у всіх людей здатні ефективно виконувати свої функції, що
призводить до руйнування здоров’я і виникнення захворювань, їх
функціональна недостатність часто викликає схильність окремих людей до
простудних, інфекційних захворювань, злоякісних новоутворень. Натомість,
надмірна активність систем адаптації, зокрема, імунітету, може
проявлятись спотвореними реакціями організму на хвороботворні чинники у
формі алергії, ангіоневротичного набряку, бронхіальної астми та
численних інших захворювань.

Методи і засоби формування здорового способу життя мають бути спрямовані
на оптимізацію і відновлення захисних сил організму, недосконалість яких
успадкована генетичне або виникла в результаті дії на організм
несприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів. Від того, наскільки
кожній людині вдасться реалізувати в процесі життя методи і навички
здорового способу життя, залежатиме рівень біологічного і соціального
прояву особистості, якість і тривалість її життя. Здоровий спосіб життя
кожної людини повинен бути спрямований насамперед на:

• первинну профілактику захворювань;

• зміцнення і відновлення здоров’я;

• формування активного трудового довголіття.

Конкретні заходи щодо організації і впровадження у діяльність людини
здорового способу життя спрямовані передусім на створення сприятливих
умов його реалізації, що передбачає, крім мотивації і особистого
бажання, відмову від шкідливих звичок (куріння, зловживання алкоголем,
наркоманія, токсикоманія). Формування здорового способу життя передбачає
комплекс тренуючих і оздоровчих заходів:

• боротьба з гіподинамією;

• раціональний режим праці та відпочинку;

• режим раціонального і збалансованого харчування;

• створення сприятливих сімейних стосунків та інтимного життя;

• виховання і прищеплення розумних гігієнічних звичок.

Корисну роль у комплексі заходів щодо здорового способу життя відіграє
також створення моральних основ формування особистості, її високих
етичних і суспільно-громадських орієнтацій.

Наукові дані свідчать, що навіть за умови досконалих захисних
можливостей організму ігнорування факторами здорового способу життя може
спричинити виникнення різноманітних тілесних (соматичних) і психічних
розладів та захворювань. Відомо, наприклад, що численні конфліктні
ситуації у сім’ї згубно впливають на перебіг вагітності і наслідки
пологів. У сім’ї без одного із батьків процент дітей, які хворіють,
вдвічі перевищує відповідний показник повних сімей. Діти, які
виховуються в систематичному сімейному стресі, в майбутньому майже
втричі частіше хворіють на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої
кишки, в 1,7 рази на запальні захворювання шлунка і жовчних шляхів, в 5
разів у них частіше виникають неврози. Виявлено прямий зв’язок між
віком, від якого людина розпочала вживати алкоголь, і захворюваннями
печінки, а курити – раковими захворюваннями, зокрема, легень і шлунка.
Дорослі люди, які систематично зловживають алкоголем, хворіють на
хронічні недуги майже втричі частіше, аніж ті, що не вживають, а у дітей
цей показник ще вищий. Особи, особливо дитячого і підліткового віку, які
тривалий час мешкають у сфері дії малих доз іонізуючої радіації, частіше
хворіють на захворювання щитовидної залози і системи крові.

Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, частіше хворіють на
гіпертонічну хворобу, атеросклероз, цукровий діабет, схильні до
ожиріння.

У формуванні звичок і факторів здорового способу життя використовують 4
основні групи заходів:

1) фізичні, до яких належать фізична активність, загартування організму,
режим дня, праці та відпочинку, раціональне і збалансоване харчування;

2) індивідуально-психологічні, які включають методи психічної
саморегуляції (аутотренінг), формування установки на довголіття і високу
якість життя;

3) медико-організаційні, до яких відносять санітарно-гігієнічну освіту,
виховання і засвоєння правил особистої і загальної гігієни,
санітарно-гігієнічних норм і звичок життя, диспансерні обстеження,
опрацювання методів визначення якості і кількості здоров’я і
прогнозування тривалості життя;

4) суспільно-громадські, які спрямовані на виховання у людини
морально-естетичних і суспільне корисних якостей життя; до них належать
естетичне, етичне і екологічне виховання, формування духовних якостей
особистості з установкою на здоровий спосіб життя.

До найважливіших факторів формування здорового способу життя належать
фізична активність і загартування організму.

Режим руху, усвідомлення потреби в активній діяльності, ритми
активності, відпочинку і сну є обов’язковими компонентами здорового
способу життя, мають біологічну, а не тільки соціальну природу і
відпрацьовувалися в процесі адаптації, еволюції і природного добору
протягом мільйонів років. Вони генетичне закріплені в регуляторних
системах організму в якості інстинктів, біологічних ритмів, тісно
пов’язаних із ритмікою природних процесів у геокосмічній сфері.
Філософські принципи – рух як засіб існування матерії, а життя – це рух
мають реальне втілення в біологічному світі у житті людини. Мускулатура
опорно-рухового апарату і внутрішніх органів забезпечує цю механічну
форму руху, а саме рух обґрунтовує необхідність існування мускулатури і
систем її забезпечення, тобто вісцеральних систем.

Японські дослідники розрахували, що для нормального активного стану
організму і підтримки здоров’я, людина повинна робити щодоби до 10000
кроків, тобто при середній ширині кроку 70-80 см проходити за день 7-8
км.

Рекомендуючи рух медична сестра повинна орієнтуватися насамперед на
об”єм і характер рухової активності людини, яка у великій мірі залежить
від специфіки виконуваної роботи. Тисячоліттями життя людей було
пов’язане переважно з фізичною працею, на яку припадало до 90% зусиль.
За роки останнього століття склалися інші співвідношення, виник дефіцит
рухової активності. А без визначеного обсягу постійної рухової
активності людина не може дожити до старості, не може бути здоровою.

Медичні сестри повинні знати і вести пропаганду необхідності рухової
активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий режим
набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період
накопичуються знання і практичний досвід людини. Але, у той же час, у
цьому віці (40-60 років) знижуються резервні можливості й опірність
організму щодо багатьох факторів зовнішнього середовища, збільшуючи
захворюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вказувати на
те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя допомагає
зберегти цілком задовільну працездатність до 70-75 років, але для цього
постійно необхідно працювати м’язами, щоб компенсувати дефіцит рухової
активності.

У даний час сформульовано сім принципів методики й організації занять
фізкультурою людей у віці 40-60 років:

– принцип задоволення конкретних потреб організму;

– принцип відповідності можливостям організму; – напруженість
тренувальних впливів;

– якісна своєрідність використовуваних засобів і методів фізичної
культури;

– комплексність впливів;

– принцип широкого використання активного відпочинку;

– принцип “щодня і все життя”.

Пропагуючи рухову активність, необхідно підкреслювати, що м’язова
діяльність є неодмінною умовою здійснення рухових і вегетативних функцій
людського організму на всіх етапах його розвитку. Значення м’язової
діяльності в біології і фізіології людини настільки велике, що її
справедливо розцінюють як вирішальну ознаку життя. У той же час не можна
забувати про негативне значення для людини такого чинника, як
гіподинамія. Гіподинамія – це знижена фізична активність і одна з
найважливіших проблем виникнення і розвитку більшості захворювань
серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної систем,
шлунково-кишкового тракту й опорно-рухового апарату, що призводять до
передчасної інвалідності і смерті десятків і сотень тисяч людей, що не
досягли 50-літнього віку.

В умовах автоматизації і комп’ютеризації всіх сфер діяльності людини,
включаючи побут, людям, як це не парадоксально, у ще більшій мірі
потрібні міцні, добре треновані м’язи. Доведено, що в людей із
недостатньо розвиненою мускулатурою, фізично слабких у п’ять разів
частіше, ніж в осіб тренованих, які мають розвинуту мускулатуру тіла,
зустрічалися випадки психічних зривів, важких неврозів, різкого зниження
працездатності. От чому медичні сестри повинні неодмінно пропагувати
регулярні заняття фізичною культурою, що є універсальним засобом
протистояння напруженому ритму життя, нервово-психічним перевантаженням,
у тому числі і при розумовій праці.

Медичні працівники повинні добре знати види фізичної активності і вміти
їх рекомендувати.

Однією із найпоширеніших форм фізичних рухів є гігієнічна гімнастика.
Вона повинна стати необхідною формою щоденної фізичної активності кожної
людини, зокрема, осіб з обмеженим фізичним навантаженням на роботі і в
побуті. Зав дяки-широким можливостям індивідуального вибору, дозуванням
вправ, їх різноманітності і ступеня складності, гімнастика вважається
універсальною формою реалізації фізичної активно-сті людини. У зв’язку з
широким залученням різних ділянок організму до фізичних рухів,
гімнастика здійснює активний вплив на весь організм, насамперед, на
м’язову систему, органи дихання і кровообігу.

В гімнастичних вправах використовують статичні (присідання, згинання,
повороти тулуба, рухи ногами, руками) і динамічні (ходьба, біг, їзда на
велосипеді, катання на ковзанах, лижах, плавання) вправи. Дія кожної з
них на організм різна, але в раціональному поєднанні вони спроможні
сприятливо впливати на стан всього організму і його численні функції.
Наприклад, вправи з присіданням зміцнюють м’язи ніг і черевної стінки.
Потягування поліпшують діяльність бронхолегеневої системи і
функціональний стан хребта, стояння на одній нозі з витягнутими вперед
руками покращують координацію рухів. Повільна ходьба або неквапливий біг
мають позитивне значення для стану серцево-судинної системи. Плавання
сприятливо впливає на систему дихання. У випадках, коли необхідно
досягти комплексного впливу на організм, використовують різні види
гімнастичних вправ.

Заняття гімнастикою найчастіше проводяться зранку, безпосередньо після
пробудження (ранкова гімнастика), а також в процесі професійної
діяльності (виробнича гімнастика). При опрацюванні комплексу
гімнастичних вправ виходять із того, що ранковою гімнастикою залучаються
до активності всі основні органи і системи, а виробничою насамперед ті,
які під час трудового процесу перебувають у малоактивному стані.

Гімнастичні вправи слід виконувати у спокійному темпі, без затримки
дихання. Спочатку залучають до рухової активності дрібні, а потім
середні і великі м’язи. У осіб похилого віку, залежно від індивідуальних
фізичних можливостей, об’єм і тривалість виконання гімнастичних вправ
можуть бути скорочені до половини, порівняно з людиною середнього віку.

Найсприятливіший вплив на здоров’я має біг. Він справляє різнобічний
фізіологічний вплив на всі системи організму.

Біг є природним руховим актом, що супроводжує людину протягом усього її
розвитку. Він з усіх видів спорту має найбільший сприятливий вплив на
серцево-судинну систему в цілому, при ньому зростає життєва ємність
легень, покращується обмін речовин, вдосконалюється робота м’язової
системи, активізується діяльність нервової системи й ендокринного
апарату. В результаті підвищується працездатність організму, його
опірність до несприятливого впливу зовнішнього середовища. Біг є гарним
засобом психологічної саморегуляції, використовується для боротьби з
нервовою перенапругою і шкідливими звичками.

При повільному бігові протягом 10 хв частота серцевих скорочень
збільшується до 130-160 за 1 хв, максимальний артеріальний тиск досягає
140-160 мм рт.ст.

Необхідно пояснити початківцям у фізичній культурі, що перед тим, як
зайнятися бігом, доцільно почати з дозованої ходьби, яка повинна стати
формою фізичних вправ, а не прогулянкою, тому в ходьбі важливі
заздалегідь намічені ритми руху: загальна відстань, довжина і частота
кроку, частота і тривалість періодів відпочинку. Частота занять не менше
трьох разів у тиждень. Перехід від дозованої ходьби до бігу підтюпцем
здійснюється поступово.

При цьому слід зазначити, що втомленість – це нормальне фізіологічне
відчуття, що сигналізує про необхідність відпочинку і профілактики
перевтоми. У той же час відпочинок — це не пасивне лежання, розслаблення
(останнє необхідне при фізичній і психологічній перенапрузі). Найкращим
видом відпочинку є зміна виду діяльності, тому що втомленість найшвидше
починає розвиватися в центральній нервовій системі.

Найпоширенішим і найдоступнішим видом рухової діяльності людини є
ходьба, її можна використовувати у щоденному житті людини будь-якого
віку, з різним рівнем фізичної підготовки і стану здоров’я, її не
застосовують лише для хворих з постільним режимом, але на
реабілітаційному етапі ходьба відіграє важливу роль у процесі видужання
і пристосування організму до звичного об’єму фізичної діяльності.

Ходьба – один із ефективних і універсальних засобів формування здорового
способу життя. У нетренованих осіб середнього віку ходьбу слід
розпочинати з подолання відстані до 2км. Тривалість ходьби спочатку
20-30 хвилин з поступовим збільшенням до 1 години. Темп повинен бути
повільним і плавним. Ходити бажано щоденно, або принаймні тричі на
тиждень. Доцільніше і корисніше проводити її у формі пішохідних
прогулянок на свіжому чистому повітрі в ранкові або вечірні години,
серед приємних, заспокійливих ландшафтів, наприклад, в парках, садах,
скверах, на лісових галявинах, луках. Ходьбою слід займатися постійно в
будь-яку погоду. Кожного разу ходьбу слід розпочинати (5-7 хвилин) з
неспішного, прогулянкового кроку, аби м’язи змогли зігрітися. Потім
поступово збільшують частоту кроків від 70-80 до 90-120 на 1 хвилину.

Оптимальним тренувальним об’ємом ходьби для осіб середнього віку
вважається дистанція 3-5 км. При втомі або інших неприємних відчуттях
(головний біль, болі в ділянці серця, серцебиття, задишка) необхідно
відпочити і лише після повного відновлення початкового стану можна
продовжити ходьбу.

Після закінчення ходьби або бігу для відновлення функцій дихання,
кровообігу, нормалізації енергетичного обміну в м’язах не слід раптово
переходити до стану повного спокою. Необхідно протягом 5-6 хвилин
рухатись повільніше – ходьбу закінчувати у значно повільнішому ритмі, а
біг завершувати ходьбою.

Чудовою формою зміцнення фізичного стану організму є купання і плавання
в штучних басейнах або у відкритих водоймищах (море, ріка, озеро).
Ефективність цієї процедури залежить, насамперед, від дії на організм
води. Вона викликає, своєрідний масажний вплив на шкіру і м’язи,
ритмічно і плавно тренує серцево-судинну і дихальну системи, поліпшує
обмін речовин. Плавання слід розпочинати після невеликої розминки
(кілька фізичних вправ на відкритому повітрі) і попереднього обмивання
водою обличчя, кінцівок, тулуба. Без достатнього досвіду тривалість
плавання не повинна перевищувати 10-15 хвилин з короткими періодами
відпочинку після кожних 50 м дистанції. Поступово тривалість плавання
можна збільшити до 20 хвилин.

Найпоширенішими формами фізичного тренування організму і його
загартування є їзда на велосипеді, ходьба на лижах, катання на ковзанах.
Катання на велосипеді сприяє збільшенню м’язової сили ніг, позитивно
впливає на стан нервової і серцево-судинної систем. На першому етапі
велосипедна прогулянка повинна тривати не більше 10 хвилин з поступовим
її збільшенням до півгодини. Необхідно пам’ятати, що їзда на велосипеді
не рекомендується особам з виразним викривленням хребта, при варикозному
розширенні вен нижніх кінцівок, при геморої. Велосипедні прогулянки в
осіб похилого віку слід рекомендувати після попередньої консультації з
лікарем.

Ходьба на лижах і катання на ковзанах — емоційно насичені і захоплюючі
види рухової діяльності людини. Завдяки їм у людини значно активізується
обмін речовин, поліпшуються координація рухів, стан нервової і серцевої
діяльності, виникає відчуття емоційного натхнення, радості і бадьорості.
Неабияке значення має те, що ці види рухової діяльності виконуються
людиною в атмосфері чистого зимового повітря, в оточенні красивих і
заспокійливих снігових краєвидів і ландшафтів, які позитивно впливають
на психічний стан людини, знімають нервове напруження, підвищують
опірність організму до негативних стресових впливів.

В осіб молодого і середнього віку, без явних фізичних вад або недугів,
фізичні рухи можуть застосовуватись у формі аеробіки. Аеробіка включає
комплекс дозованих фізичних вправ, які виконуються з різним фізичним
навантаженням і швидкістю. Вправи виконують на свіжому повітрі,
здебільшого у супроводі музики, завдяки чому створюється піднесений
емоційний стан при виконанні фізичних рухів, що активізує процеси
енергетичного обміну, засвоєння організмом кисню, діяльність
симпатоадреналової системи. Все це сприяє ефективному відновленню
фізичних сил організму, швидкому зняттю втоми, підвищенню
працездатності, поліпшенню настрою, викликає енергійний підйом творчості
й емоційного стану організму.

Медичні працівники повинні здійснювати гігієнічний контроль за
будівництвом та експлуатацією спортивних споруд, стадіонів, залів тощо.
Обладнання місць занять, спортивний інвентар, одяг та взуття спортсменів
мають задовільняти спеціальні гігієнічні вимоги.

Температурні норми у спортивних спорудах (залі, тирі тощо) повинні бути
в межах 14-18°С, у допоміжних приміщеннях (роздягальня, душова, масажний
кабінет тощо) – від 22 до 25°С, а в залах плавальних басейнів —
температура на 1-2°С вища від температури води у ванні. Для занять на
відкритому повітрі температурні норми не встановлені, але прийнято
вважати гранично допустимими -25-+30°С.

Для зниження забрудненості та запиленості повітря спортивних приміщень
після заняття в них обов’язково проводять вологе прибирання та
інтенсивне провітрювання. Основні вимоги до вентиляції спортивного
закладу такі: протягом 1 год весь об’єм повітря повинен обмінюватися 3-4
рази; за 1 год на 1 людину, яка займається, має надходити близько 80 м3
свіжого повітря. Приплив свіжого повітря повинен переважати над
відпливом. Усім цим вимогам відповідають установки кондиціювання
повітря, проходячи через які, повітря очищується; зігрівається (влітку –
охолоджується) і зволожується.

Велику увагу слід приділяти також системі освітлення спортивного
обладнання і місць занять, ” строго контролювати стан води в плавальних
басейнах. Для створення необхідних санітарних норм воду очищують
декількома способами. Весь об’єм води басейну протягом доби багаторазово
проганяють через фільтри і нагрівають до необхідної температури.

До всіх осіб, які користуюються плавальним басейном, пред’являються
певні гігієнічні вимоги з метою запобігання поширення шкірних
захворювань. Перш ніж зайти в басейн, необхідно добре вимити тіло теплою
водою з милом, використовуючи мочалку. На ногах слід мати індивідуальні
гумові тапочки,

Одяг та взуття спортсмена повинні бути легкими, не заважати рухам, добре
захищати організм від холоду і вологи. Для пошиття спортивного одягу
слід використовувати бавовняні та вовняні тканини, оскільки вони добре
пропускають повітря і вбирають піт, сприяючи його випаровуванню.
Спортивний одяг .слід одягати перед навчально-тренувальними заняттями.
Після кожного тренування чи змагання його треба випрати і випрасувати.
Необхідно стежити, щоб взуття та шкарпетки завжди були сухими і чистими.

Дотримання правил особистої гігієни є необхідною умовою високої
ефективності фізкультурно-оздоровчих спортивних заходів.

При медичному забезпеченні організованої рухової активності дітей
раннього віку (до 3 років) слід враховувати слабкість їхніх м’язів,
зв’язок і кісток. Це зумовлює необхідність строго дозувати фізичне
навантаження. Починати тренування можна у віці 2 тижнів (масаж,
рефлекторні, пасивні, пасивно-активні та активні фізичні вправи). Масаж
не можна проводити частіше ніж 4 рази. Тривалість заняття 8-12 хв.

У 7-8 місячному віці програму занять фізичними вправами значно
розширюють за рахунок активних вправ (рачкування, перевертання на спину,
нахиляння). Такі вправи необхідно виконувати короткими серіями по 5-7 хв
декілька разів на день.

У 9-10 міс. – доцільно збільшити об’єм навантаження в 1, 5-2 рази за
рахунок збільшення тривалості занять і включення нових вправ, які б
готували опорно-руховий апарат дитини до ходьби (різні види ходьби з
підтримкою, вставання за допомогою дорослого та ін).

В 11-12 міс., коли діти вже можуть стояти без опори і самостійно ходити,
фізичні вправи ускладнюють за рахунок включення різних переміщень
(ходьба з підтримкою, присідання та ін). Тривалість заняття можна
збільшити до 14-15 хв.

Зміст фізичної активності дітей 2-го року життя складає ходьба, розваги
з м’ячем, іграшками, палицею, плавання у воді та ін. Заняття, на яких
вивчають нові рухи, не повинні бути тривалими. Протягом заняття
необхідно виконувати по 6-10 вправ. Розподіляти вправи на занятті краще
таким чином: спочатку виконують вправи для верхніх і нижніх кінцівок,
потім – для тулуба. Вправи, що пов’язані з бігом або іграми, слід
виконувати наприкінці заняття, перед його заключною частиною.

Дошкільний вік (3-6 років) характеризується значною динамікою
показників, зокрема, швидкими темпами росту скелета і м’язів. Тому в цей
час неприпустимі перенавантаження організму силовим напруженням і
загальна перевтома. У молодшому дошкільному віці (3-4 роки) необхідно
створювати всі умови для засвоєння дитиною нових видів, рухів, дій І
загартування. В старшому дошкільному віці (5-6 років) освоюють нові види
фізичних вправ, стимулюють участь у колективних іграх і змаганнях із
ровесниками. Загартування організму має стати звичкою, елементом режиму
дня. Заняття фізичними вправами необхідно проводити у вигляді зарядки та
різних ігор.

Слід пам’ятати, що 5-річний вік дитини є критичним для багатьох
параметрів її фізичного здоров’я. В цей період відзначається ослаблення
м’язів І суглобових зв’язок. Внаслідок цього можуть розвинутися
порушення постави, плоска стопа, викривлення нижніх кінцівок, деформація
грудної клітки, випуклий живіт та ін. Правильно організована фізична
активність дітей у цей період, регулярні і методично правильно
побудовані заняття фізичними вправами можуть запобігти розвитку цих
ускладнень.

Загальний фізичний розвиток 6-річної дитини вже дозволяє включати в
програму занять деякі вправи на витривалість: пробіжки, прогулянки,
ходьбу на лижах, їзду на велосипеді. Тривалість заняття 30-35 хв. До
часу поступлення в школу дитина повинна оволодіти певним рівнем розвитку
рухових навиків, що є соматичною основою так званої шкільної зрілості.

Молодший шкільний вік (7-10 років) є найсприятливішим періодом для
закладки майже всіх фізичних якостей. Організовані заняття молодшого
школяра фізичною культурою не повинні обмежуватись шкільними уроками
фізкультури. Діти цього віку мають ще виконувати ранкову зарядку і брати
участь у 2-3 тренувальних заняттях на тиждень.

Медичне забезпечення фізичних тренувань у цьому віці має враховувати
деякі особливості опорно-рухового апарата. Зокрема, хребетний стовп у
дітей 7-10 років характеризується великою податливістю і нестійкістю
основних вигинів до 7 років, а поперековий — до 12 років. Еластичний
зв’язковий апарат, товсті міжхребцеві диски і слабо розвинуті м’язи
спини сприяють деформації хребта. Неправильна посадка за партою,”
носіння портфелів в одній руці, наявність вогнищ хронічної інфекції, Що
знижують загальний тонус, можуть призвести до порушення постави,
розвитку плоскостопості тощо.

Використана література

1. Сестринское дело, том 1 / Под ред. А.Ф. Краснова. – Самара: ГП
“Перспектива”, 1998. – 368 с.

2. Укрепление здоровья и санитарное просвещение. “ЛЕМОН”. Учебные
материалы по сестринскому делу. ВООЗ. – Европейское региональное бюро,
1996. – 52 с.

3. Жизнь, здоровье й окружающая среда. “ЛЕМОН”. Учебные материалы по
сестринскому делу. ВООЗ. – Европейское региональное бюро, 1996. – 76 с.

4. Голяченко О.М., Сердюк А.М, Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. – Тернопіль, 1997. – 328 с.

5. Щуліпенко І.М. Загальний і спеціальний медичний догляд за хворими з
основами валеології. – К: Кий. – С.6-13; – С.26-34.

6. Сестринська справа. За ред. професора Шевчука М.Г. – К.:3до-ров’я,
1992. – С.88-95.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020