Реферат на тему:
Регуляторні механізми ринку туристичних послуг
Світова практика дає дві моделі підготовки кадрів управлінського рівня:
1) в спеціалізованих вищих навчальних закладах (Fachhochschule, нім.);
2) в університетах. Першій варіант переважає в західноєвропейських
країнах. В США, постсоціалістичних країнах Європи та СНД переважає
другий варіант. Спеціалістів для забезпечення туристсько-екскурсійної
діяльності, що відповідає зараз кваліфікації «менеджер туризму»
традиційно готували на географічних (Москва, Київ), історичних
(Вільнюс), економічних (Белград) факультетах університетів. Широка
університетська підготовка дає можливість поєднати базові та спеціальні
знання з організації та економіки туризму, індустрії гостинності,
маркетингу та менеджменту туризму і на цій основі готувати туризмологів
та маркетологів з питань дослідження туристичних ринків. Бізнес в
туризмі тісно пов’язаний з готельним бізнесом, тому в багатьох країнах
фахівців у цій сфері готують на основі спільних базових програм
(особливо в спеціалізованих вузах). Популярність, престижність фахової
професійної в останні десятиріччя в світі пояснюється тією роллю, що
відіграє туризм як в світовій економіці, так і в господарстві окремих
країн. В сфері туризму на середину 80-х років був зайнятий кожний 16
працюючий на планеті. Збільшення обсягів діяльності, безумовно,
відбилося й на кількості зайнятих в цій сфері. За даними Міжнародного
бюро праці в туризмі задіяно близько 100 млн. чол. Більше половини
зайнятих в туризмі припадає на готельний і ресторанний бізнес, до 10%
складають зайняті безпосередньо в туристичному бізнесі, і більш ніж
п’яту частину становлять зайняті в галузях, тісно пов’язаних з туризмом.
Мультиплікаційний ефект туристичної діяльності саме й проявляється у
створенні робочих місць в інших галузях економіки, таких як транспорт,
зв’язок, будівництво, агропромисловий комплекс, фінансова сфера,
інформаційні технології та інших. Від розвитку національного та
місцевого туристичних ринків залежить стан та розвиток традиційних
ремесел та культури, капіталовкладення в реставрацію та охорону пам’яток
історії, культури, природи, де також створюються нові робочі місця. Так,
в Європі, де туризм займає провідні позиції і в суспільному житті, і в
економіці, з цим видом діяльності пов’язано близько 38 млн. робочих
місць. На ринку робочих місць країн Європейського Союзу на туризм
припадає майже 13%, а в постсоціалістичних країнах Європи – до 9% від
загальної кількості робочих місць. Коливання попиту на послуги туризму
відбиваються й на характері зайнятості: «гарячий» сезон потребує
одночасного залучення значної кількості робочої сили різної кваліфікації
(але переважно некваліфікованої). Можливість використання
некваліфікованої праці приваблює в індустрію туризму трудових мігрантів:
наприклад, імігранти в готельному бізнесі Швеції становлять біля 20%, в
Німеччині – 24%. Індустрія туризму, особливо гостинності, завдяки змінам
в організації та технології, стала привабливою для жінок, що знайшло
відбиток в змінах статевої структури зайнятості в бік збільшення частки
жіночої праці, особливо в готельному та ресторанному бізнесі, де вона
сягнула понад 50% у розвинених європейських країнах. Чисельність та
структура зайнятості в туризмі залежить від рівня розвитку та структури
господарства кожної країни, від тієї ролі, яку відіграє туризм в
національній економіці. Загальна закономірність виглядає таким чином:
чим більш розвиненою і сталою є економіка країни, чим різноманітніша її
спеціалізація на світових ринках, тим більш сталі позиції займає
туристична діяльність і її місце в національній економіці конгруентне
іншим складовим. В країнах, де туризм відіграє провідну роль в
економіці, практично половина працездатного населення прямо чи
опосередковано пов’язана з туризмом. Тобто, зайнятість в туризмі
прямопропорційна обсягам діяльності і характеризує розвиток галузі в
країні, а за структурою зайнятості в туризмі можна робити висновок про
рівень сформованості внутрішнього ринку туристичних послуг. В Україні
підготовкою кадрів для сфери туризму займались з 70-х років XX ст., але
підготовка ця була обмежена як за кількістю спеціалістів, так і за
сферою прикладання праці. Спеціалізована середня фахова освіта
надавалась Київським технікумом готельного господарства з підготовки
спеціалістів середньої ланки для готельного господарства.
Методистів-організаторів туристсько-екскурсійної справи готували на
географічному факультеті Київського національного університету імені
Тараса Шевченка. Перепідготовкою кадрів для різних сфер туристичної
діяльності опікувалась система профспілок. Різноманітні курси,
розраховані на спеціалістів з середньою та вищою освітою, готували
екскурсосводів та гідів-перекладачів. В цілому ж кадрова політика в
галузі не була систематичною і цілеспрямованою, що позначалось на якості
обслуговування туристів. Розбудова індустрії туризму потребувала
кваліфікованих спеціалістів по всьому спектру спеціальностей, що
викликало розвиток в країні системи підготовки кадрів для туризму. Ця
система охоплює підготовку кадрів всіх управлінських рівнів, в тому
числі спеціальна фахова освіта для туристичної галузі здійснюється майже
в 60 навчальних закладах різного рівня акредитації, половина з них –
вищі навчальні заклади, що надають кваліфікацію бакалавра, спеціаліста і
провадять набір магістрів на відповідні спеціальності (Картосхема
«Україна. Індустрія туризму»). Маючи на меті якісну фахову підготовку на
основі узгодженої політики в сфері підготовки кадрів більшість
навчальних закладів в середені 90-х років XX ст. утворили Асоціацію
працівників навчальних закладів України туристичного і готельного
профілю, яка ввійшла до складу відповідної структури ВТО. У 2000 р. в
Україні чисельність працівників туристичної галузі становила 113,3 тис.
осіб, а з урахуванням сезонності та мультиплікаційного ефекту зайнятості
в цій сфері було створено 1,86 млн. робочих місць, тобто майже кожне 25
робоче місце в країні пов’язане з туризмом. Входження України в світовий
туристичний процес потребує відповідного кадрового забезпечення,
оскільки рівень обслуговування в туризмі великою мірою залежить від
рівня підготовки працівників. Це є специфічною рисою галузі,
комплексність обслуговування в якій передбачає не тільки значну частку
ручної праці, а й значний обсяг міжособових контактів. Комунікаційна
складова туристичної послуги забезпечується персоналом практично на всіх
стадіях обслуговування і є потужним чинником аквізиції туристів.
Динамічність галузі (технологічні, маркетингові, інформаційні та інші
інновації) потребує відповідної динамічної системи підготовки кадрів,
здатних працювати на рівні світових і європейських стандартів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
